Blog

#img_left_nostream#Нещодавно Апеляційний суд СОТ (Світова організація торгівлі) виніс рішення згідно якого встановлений Китаєм особливий податок на частини машин, які імпортуються, порушує правила СОТ.

Під час зростаючої кризи в автомобільній промисловості у себе вдома, Канада, Сполучені Штати Америки й 27 країн Європейського Союзу, які у 2006 році розпочали з Китаєм діалог на високому рівні, підтримують цю постанову і закликають Китай припинити недобросовісні дії.

Виконуючи умови по пунктах угоди, направленої на зниження бар’єра в секторі торгівлі автомобілями, з підписанням якого Китай у 2001 році приєднався до СОТ, Китай зменшив увізне мито автомобільних частин на 10 відсотків і на 25 – на ввіз готових транспортних засобів.

Однак у 2004 році Китай прийняв постанову, згідно якої імпортовані частини автомашин розглядались як цілий транспортний засіб, якщо вони складали 60 або більше відсотків всього автомобіля. У цьому випадку нова політика ставила вимогу, щоб виробники у Китаї платили за імпортовані частини екстра податок у розмірі 15 відсотків.

Міністр «International Trade Stockwell Day» назвав рішення «успіхом для канадської автомобільної промисловості, тому що вона забезпечить чесний доступ до ринку нашого експорту і допоможе зберегти робочі місця для канадців у цьому важливому секторі».

«Я очікую, що Китай негайно підпорядкується правилам СОТ і ліквідує цей незаконний і нечесний бар’єр у торгівлі, який завдає шкоди робітникам і виробникам США», – заявила торговий представник США Сюзен Шваб.

Торговий представник ЄС Кетрін Эштон у своїй заяві сказала: «Ми підтримаємо цю постанову Апеляційного суду. Тепер Китай повинен покласти край дискримінації і забезпечити рівні умови у своєму автомобільному секторі».

Спочатку, у березні 2006 р., США та ЄС поставили вимогу СОТ розпочати з цього приводу з Китаєм переговори, в наступному місяці до них приєдналась і Канада. У травні цього року переговори не змогли вирішити конфлікт.

Китайський режим заявив, що нові правила впроваджені, щоб запобігти незаконному ухиленню від сплати податків збоку компаній, які імпортують повністю укомплектовані автомобілі під виглядом великих комплектуючих частин, щоб не сплачувати підвищений податок. Сторона опонентів висунула аргумент, що через додатковий податок закордонні виробники автозапчастин зазнають несправедливих збитків і це є причиною того, що автомобілебудівники у Китаї не хочуть користуватися продуктами їхнього виробництва. Це також змушує компанії автозапчастин передислокувати заводи у Китай, що веде до втрати робочих місць у їхніх країнах.

У вересні 2006 року троє позивачів поставили вимогу створити комісію СОТ, щоб залагодити цю справу. У липні 2008 року комісія видала постанову проти Китаю, яку Китай опротестував. На цьому тижні винесли рішення прийняти попередню ухвалу.

З того часу як Китай ввійшов у спільну світову торгову систему в грудні 2001 року, це перший випадок, коли СОТ зібрав комісію щодо розгляду скарги проти Китаю, а також перші переговори СОТ, в яких китайська сторона зазнала поразки.

Японія, Австралія, Мексика, Бразилія, Таїланд і Тайвань зареєстровані як зацікавлені треті сторони на переговорах.

Орган із вирішення спорів СОТ призначений для прийняття апеляцій протягом 30 днів. Китаю надається 30 днів для оголошення своїх намірів дотримуватися даних рекомендацій. Надалі Китаю буде надано «прийнятний термін часу», встановлений у порядку домовленості або вирішений в арбітражному порядку, упорядкувати своє законодавство згідно з правилами СОТ. Якщо Китай не змінить ці правила, позивачі мають право вимагати від СОТ дозвіл на застосування торгівельних санкцій.

В умовах глобального економічного спаду і зростаючих витрат усе більшої частини ринку автомобілебудівників у регіонах Азії, «Велика трійка» автогігантів – General Motors, Ford і Chrysler – знаходяться на краю банкрутства і удаються до державної санації в боротьбі з кризою як у Канаді, так і в США. В європейських автомобілебудівників справи не набагато кращі. Продаж автомашин в Європі, знижуючись безперервно сім місяців поспіль, за минулий місяць впав на чверть у порівнянні з листопадом 2007 року.

Уряд Франції повідомив про свій намір допомогти автомобільній промисловості країни при умові, що автомобілебудівники та постачальники збережуть виробництва у Франції.

Тим часом, минулої п’ятниці Міністр промисловості Канади Тоні Клемент заявив, що уряд Канади надасть «домашній» автопромисловості пакет допомоги, який ґрунтується на 20 відсотках від кожної санації США, відображаючи, таким чином, турботу канадського уряду про автопромисловість Північної Америки. Це склало б суму приблизно U.S.$ 2,8 мільярди, якщо б Вашингтон затвердив санації у сумі U.S.$ 1,4 мільярди минулого тижня, які планувались як екстрений захід до 20 січня наступного року, коли обраний в Президенти Барак Обама займе посаду. Однак пакет антикризових заходів для автовиробників був відхилений голосуванням у Сенаті США минулої п’ятниці, Вашингтон розглядає поки що інші варіанти.

Але навіть у випадку отримання допомоги, автомобілебудівники Північної Америки повинні будуть розглядати можливості довгострокової реконструкції, щоб знову стати прибутковими.

Сінді Чань. Велика Епоха

Слово «улун» («Oolong») китайською означає «чорний дракон» або «чорна змія». Походження цієї назви описане в багатьох легендах.

#img_left#За однією з них, власник чайної плантації одного разу так злякався чорної змії, що багато днів боявся підійти до чайного листя, яке він зібрав. Коли ж він накінець обережно наблизився до нього, через вологість та дію сонця листя почало окислюватися. Він не хотів його викидувати і заварив із нього чай, який вийшов чудовим на смак.

Походження чаю улун

Сорти чайних рослин sinensis і Thea assamica (лат.) Для виготовлення чаю улун чайне листя після збирання залишають в янути на сонці. Потім їх складають у приміщення для відпочинку і час від часу стряхують у бамбукових ситах. Від цього клітинна структура по краях листя тріскається і кисень, що випускається, реагує з повітрям. Цей процес ферментації (бродіння) помітний за мідним забарвленням листя. Мистецтво ферментації полягає в тому, щоб визначити точний момент бажаного ступеня бродіння. Заключне нагрівання в залізних сковородах припиняє процес ферментації. Градація смаку чаю улун залежно від якості починається з фруктово-квіткового смаку і до смаку солоду.

Чай улун є напівферментованим, за смаком він десь між зеленим та чорним чаєм і заварюється кілька разів. Найкращим вважають чай улун, який виготовлено в Тайвані. Першокласними чаями улун є Дун Дін (Dong Ding Oolong), названий ім’ям гори Дун Дін в тайванській провінції Наньтоу, і Те Гуань Інь (Te Kwan Yin) із провінції Фуцзянь у Китаї. Також улун виготовляється в Індії та Малайзії.

В останні роки медики та дієтологи відзначають лікарську дію зеленого чаю, особливо чаю улун. До того ж є підтверджені результати, які доводять, що чай улун зменшує страждання та попереджує хвороби. Більше всього при захворюваннях серцево-судинної системи. Також при хронічних гастритах чай улун, особливо його сорт Лао ча, чинить лікарський ефект.

Чай улун, особливість Тайваню

Острів Тайвань має площу 36 000 квадратних кілометрів і розташований він у 200 км на південь від континентального Китаю. З експортним об’ємом 20 000 тон у рік чай відіграє важливу роль для Тайваню. Перші чайні кущі з’явилися на острові в середині 17-го століття, привезені з китайської провінції Фуцзянь. На сьогодні чай вирощується переважно в центральному Тайвані, в провінції Наньтоу. Там оптимальне співідношення туману, сонця та гарної землі. Саме зміна цих природних компонентів створює передумову для найкращого росту. На просторих високогірних долинах, іноді до висоти 2 400 метрів, уроджується чай улун. Місто Локу, в якому розташований старезний чайний музей, — одне із знаменитих місць чайних плантацій.

Залежно від ступеня ферментації (бродіння) розрізняють чотири основних типи чаю улун: поучун (Pouchong), ферментований до 12%; Чжен ча (Zheng Cha), ферментований до 30%; Као шань чай улун (Kao Shan Cha Oolong) щільно скручений і ферментований до 50%; та високогірний чай, що росте на висоті понад 1 800 метрів над рівнем моря. Чай улун не тільки корисний, але й покращує загальне самопочуття. Його ароматичні речовини мобілізують внутрішню енергію.

Таким чином чай улун надає тривалу бадьорість та пожвавлення, не викликаючи нервозності. В цьому випадку чай із Тайваню — це чудове відкриття. Лао ча — особливий сорт чаю улун, що в перекладі з китайської означає зрілий чай. Лао ча належить до особливих чаїв і не виготовляється у великих кількостях. Його виготовлення вважається мистецтвом, тому він маловідомий і в чайних магазинах є рідкістю.

Так само, як і деякі сорти вин, лао ча стає тим кращим, чим довше зберігається. З другого року зберігання лао ча повинен ретельно обсмажуватися раз на рік. Лао ча називаються тільки чаї, що зберігалися більше двох років. Оскільки під час його тривалого зберігання та в ході обсмажування лао ча втрачає весь кофеїн, його можна пити людям із хворим шлунком. Також слід зазначити, що лао ча застосовується і в традиційній китайській медицині.

Область розведення цього сорту чаю — в серці тайванського чайного виробництва — в знаменитому Луку на висоті 1000 метрів.

Бей шань юань улун чай (Bei-Shan-Yuan-Oolong-Tee) — ще одна рідкість. На висоті близько 1000 метрів на схилі напроти географічно центральної гори Тайваню розташована область розведення сорту бей шань юань, який вважається кращим серед улун чаїв.

Співвідношення туману, сонця та гарної землі на цій маленькій чайній плантації є оптимальним. Вона збереглася на диво під час землетрусу 19 вересня 1999 року, в той час як навкруги сповзло пів-гори і поблизу нічого не вціліло. Небеса не дозволили відбутися цьому, кажуть китайці.

Чай улун зближує людей

За давньому китайською традицією під час чайної церемонії потрібно сидіти прямо, розслабити свій дух і рухатися повільно. Крім того, рекомендується заварювати чай у гармонічних навколишніх умовах.

Чайне мистецтво Тайваню відіграє велику роль у відносинах із людьми. Чай улун зводить людей разом. особливо через зміни в міжлюдських стосунках у суспільстві, які викликані ходом індустріалізації, церемонія пиття чаю улун набуває особливої цінності.

Пропонуємо вашій увазі рецепт приготування молочно-вершкового желе з бананами і шоколадним кремом.

#img_right#Інгредієнти:

• 200 гр. молока,
• 200 гр. вершків,
• 50 гр. цукру,
• 3 банани,
• 10 гр. желатину,
• дрібка кориці,
• 12 волоських горіхів,
• шоколадний крем.

Приготування:



Замочити желатин.

Змішати у ковші молоко, вершки і цукор і поставити на середній вогонь. Коли суміш почне кипіти, зняти її з вогню, і вилити у неї замочений набряклий желатин. Розмішувати, поки желатин не розчиниться.

Почистити і порізати шматочками банани і швидко покласти їх у вершки, додати крапельку кориці і все добре збити міксером.

Розлити суміш по формочкам або вилити все в одну велику форму, залишити охолоджуватися. Коли суміш остудиться, помістити десерт у холодильник, де десерт повинен зберігатися до моменту вживання.

При подачі можна використовувати закарамелізовані волоські горіхи, тоді десерт вийде хрустким. Можна полити будь-яким шоколадним кремом, сиропом або розтопленим шоколадом, шоколадними збитими вершками.

Смачного!

#img_left_nostream#Інтерв’ю з популярним пітерським телеведучим Сергієм Прохоровим



— Сергію, як вдається в свої 50-і виглядати так бадьоро та молодо? Це пов’язано зі станом Вашої душі чи ще чимось?

— Дякую за комплімент. Якщо чесно, я не знаю. Хоча мені всі кажуть, що я досить гарно виглядаю для своїх років. Від старості ніби нікуди не сховаєшся. Тільки у всіх це відбувається по-різному. Я за своєю натурою трудоголік, все життя займаюсь улюбленою справою. Часу часто дивитися на себе в дзеркало та замислюватися на тему старіння немає. Можливо, з цієї причини і старість відкладається.



— Чому така популярна телепередача, як «Блеф-клуб», автором та ведучим якої Ви були, більше не виходить в ефір? Потреба аудиторії зникла або це пов’язано зі зміненими умовами на телебаченні?

— Потреба є. Програми вже більше півтора року немає в ефірі, а люди досі телефонують, питають, дізнаються чому, жалкують. За своєю суттю, хоча це й розважального типу передача, але з добрим змістом, шо суттєво відрізняє її від тих маргінальних явищ, які часто сьогодні зустрічаються на телебаченні.

Під час зміни керівництва на П’ятому каналі ми по суті просто не змогли домовитися з новим керівництвом. Місто захотіло зробити канал федеральним, і там почалася велика перебудова. У зв’язку з чим, нове керівництво стало фундаментально змінювати канал і всі передачі на ньому. Тому надійшли вимоги від начальства змінити й нашу передачу, але як, в якому руслі ніхто нічого не пояснив, жодних конкретних пропозицій щодо змін не було. Просто змінити — й усе.

Хоча, на мій погляд, форма передачі була ідеальною. Були фінальні питання, через які по суті і з’явився «Блеф-клуб», наприклад: «Чи вірите Ви, що солдатів з боргами по іпотеці в російську армію не беруть?», з одного боку. З іншого боку були цікаві історії, що розповідали самі артисти. Мали місце розіграші, які були і в артистів, і у ведучого. Я свої розіграші готував заздалегідь. А ось артисти знали, як розповісти історію, але не всі розуміли, як розіграти ведучого, щоб це було весело і гарно. Тому тут практично завжди мала місце імпровізація. І все це разом було цікаво.

І до всього цього ще додався мій вислів про те, що не можна керувати підприємством, коли співробітники навіть не знають, як виглядає керівник, що працює вже півроку. Керівництво потрібно бачити, знати його в обличчя, хоча б просто для того, щоб привітатися з ним, зустрівшись у коридорі. Не можна керувати людьми, не будучи присутнім не керованому тобою підприємстві.

Канал «Культура» нам люб’язно надав ефірний час, за що ми їм дуже вдячні. В результаті ми співпрацювали впродовж семи років.

Але формат каналу не дозволив зберегти смак самої передачі. Вирізалися найсмішніші та найвдаліші сюжети, що робило її нудною для глядача. Той неприродний вигляд, в якому передача постала, змінив її до невпізнання. Петербурзький блеф-клуб і той московський урізаний варіант — дві різні передачі. Це не було тим, чого я бажав. Одного разу я сам монтував передачу. Керівництво каналу подивилося і сказало, що це краще, ніж те, що робили вони. Але якщо я хочу, щоб передача виходила в такому вигляді, я повинен монтувати кожного разу її сам. Потім правила каналу були такі, що в передачі не могли брати участь гості з інших каналів. Наприклад, Якубович, тому що він обличчя першого каналу, Регина Дубовицька — обличчя «Аншлагу». Група «Доктор Ватсон» не могла грати, тому що представляє шоу-бізнес. Юрій Лоза та Олександр Малінін — це теж шоу-бізнес. Всі ці та інші причини призвели до закриття передачі, чому частково сприяв і я сам.

— Щодо глядацьких симпатій та тенденцій формування культури молодого покоління на базі рекламних роликів та агресивних фільмів, як вважаєте, чи може поєднуватися цікавий зміст передач і фільмів із телевізійною етикою?

—  Такі фільми і передачі вже є. Наприклад, на платних каналах, або ж передачі та цікаві фільми, які виходять в ефір пізно опівночі. На жаль, багато глядачів їх не зможуть побачити і не завжди знають про них. Гарне кіно є і американське. Хоча, в нас прийнято казати про його неякісність. Другосортне кіно, як американське, так і наше, не зацікавлює і не зворушує.

Особисто для мене важливі людські емоції і ті сцени, від яких я, як чоловік, просто можу заплакати. Завдання будь-якої книги, кіно, передачі — з першого кадру захопити людину, щоб не було бажання перемикнути на інший канал. В цьому і є, на мій погляд, цінність. Я, звичайно, хотів би, шоб при цьому цікавий, емоційний сюжет ще був і добрим. Правда, бувають звісно й злі фільми, які теж несуть захоплюючу ідею і можуть захопити. Але щодо мене, то я не люблю такі фільми. Я не люблю дивитися фантастику, бойовики, роботів. Мені цікава людина і все, що з нею пов’язане.

— Мало хто знає, що Сергій багато років є директором Дому вчених. Сергій, як Вам вдається поєднувати активну діяльність у шоу-бізнесі і таку серйозну роботу, як директор Дому вчених?

— Я думаю, що все це може чудово поєднуватися. А історія, як я став директором, така. Моя інститутська вчителька мене якось спитала: «Сергію, ти хочеш бути директором?» «Хочу», — відповів я. «Тоді ти маєш іти на інженерно-економічний факультет, тому що всі хлопці з економічною освітою, як правило, стають директорами». Кінець кінцем, не важливо, в якому профілі, але директором її учень став.



— Сергій, ви постійно шуткуєте. Ось, навіть коли відповідаєте на таке серйозне питання. Знаючи Вас і Вашого брата Володимира, який теж не позбавлений почуття гумору, можна сказати, що у Вас всі чоловіки в роді мають цю особливість або це просто збіг?

— Я вважаю, що багатьом почуттям людину можна навчити. Наприклад, гумору також. Можна навчити любити і навчити доброті. Щоб люди, принаймні, потім творили добро, а не робили зло. Це ті речі, які вкладаються з дитинства. Цьому вчити потрібно з дитинства. Оскільки, якщо з самого початку це в людину не вкласти, то дуже важко, щоб воно потім само прийшло. Слава богу, що нам батьки це дали.

— Ну, якщо ми заговорили про сім’ю, то скажіть, будь ласка, що значить для Вас сім’я?

— З роками все більше і більше розумієш цю цінність, і сім’я виходить на перше місце. Для мене найкращий відпочинок — це в колі сім’ї.



— Сергій, за весь час нашої розмови у Вас на обличчі посмішка. Ви завжди посміхаєтеся?



— Коли я приходжу на роботу в Дім учених, я іноді буваю похмуріший за хмару. Можливо, тому, що не завжди можу донести до людей те, що я хочу, щоб вони зробили. І ця стурбованість відбивається на моєму обличчі. Тоді треба або намагатися все-таки пояснити, або робити самому…

Мене якось спитали в магазині: «А чому Ви не посміхаєтеся? На екрані Ви завжди такий з посмішкою». Коли я починаю розмовляти з людиною, то починаю посміхатися. Але якщо на вулиці просто так іти постійно з посмішкою на обличчі, то в людей, мабуть, будуть інші питання… Тому що людина не може весь час посміхатися…

В Домі вчених я працюю з 80-го року, вже майже 30 років, директором — років 17. Тут все настільки красиво і гарно. Все тут знайоме і рідне. Багато чого для себе я тут реалізував. Принаймні, у нас гарний душевний клімат і колектив. І, якщо згадати, з чого у нас починалася розмова, то, щонайменше, всі один одного знають в обличчя, і всі вітаютсья один з одним.

До речі, випадок на цю тему. Пам’ятаю у 88-му році був в Америці у маленькому містечку під Бостоном. Вранці вийшов прогулятися (спати не хотілося, а хотілося дивитися, дивитися і запам’ятовувати все, що було навколо).

І коли я йшов вулицею, всі люди зі мною віталися, хоча вони не знали мене. Але всі мені казали — «Хай», «Хай» (привіт). Люди вітаються всі один з одним, як це у нас було в селах. Мене вразила ця американська доброзичливість. Адже ми любимо казати, шо, наприклад, англійці — делікатний народ, але я знаю, що зараз на багатьох ангійських фірмах співробітники просять зменшити їм зарплату для того, щоб їхніх колег із тієї ж фірми не звільняли в умовах фінансової кризи.

Ми любимо казати, що ми такі особливі люди, що Росія — це така особлива країна. А вона така особлива, що нікому до цієї особливості справи нема. Гарні люди є всюди: і там, і там, без відмінності в національності. І визначається це не національністю, а людською добротою.

— Ведучи такий активний спосіб життя, де берете сили, щоб відновитися? Що є для вас відпочинком?

— Коли людина робить свою улюблену справу, вона не втомлюється. У неї з енергетикою все в порядку. Коли я зовсім нічого не роблю, то вже на третій день мені стає нудно. Я не вмію відпочивати в цьому значенні слова.

#img_right#— Сергій, для пітерців Ви є символом пітерського КВК, незмінним ведучим якого були 17 років з самого початку відродження цієї гри в Росії з 1987 року. Для Вас особисто, що означає цей період життя та ця діяльність? Чи хотілося б це повторити, або усьому свій час?

— Звичайно, хотілося б. Я би з радістю займався і «Блеф-клубом» теж. Я досі, буває, сиджу і пишу якісь питання. Тому звісно я хотів би все це відновити. До того ж багато з того, що я бачу на телебаченні сьогодні, мене не влаштовує. І я готовий до співпраці і до того, шоб продовжити свою творчу діяльність. Багато хто питає, а чому ти сам не ходиш, не оббиваєш всі пороги для того, щоб повернути передачу. Може я не правий, але в житті у мене завжди все в творчості складалося так, що я був потрібен. Я ніколи не просив, щоб мене взяли, потурбувалися за мене.

Запропонували, знову ж, свого часу КВК. На той момент грали всі: і в школі, і в армії, і в інституті. А хотілося це зробити в масштабі міста. Припинив же займатися КВК, так само, як і Блеф-клубом, коли мене перестало влаштовувати те, що там відбувалося. Стали не грати в КВК, а організовувати КВК. Причому це стали робити всі, відчуваючи, що на цьому можна заробляти гроші. КВК стали розривати на частини. Одна ліга, друга, третя, четверта. Все стало розвалюватися. Маслякову вдалося зберегти і примножити свою імперію. А у нас в умовах міста цього зробити не вдалося. І стали з’являтися замість команд прообрази «Comedy Club», коли на сцену виходять дві людини і називають себе командою. Ми ж робили це не в нічному клубі або ресторані, ми робили це на сцені Палацу молоді, БКЗ «Жовтневий», ДК «Ленсовєта», ДК «Виборгський». І показником нашої якості були глядачі. А коли учасники самі почали мало докладати зусиль у репетиції та підготовку, то глядачі вже не приходять. Коли перший виступ був одночасно і першою репетицію, то в таких ситуаціях глядачами частіше ставали рідні та друзі. КВК перестав бути якісним, і я з цим зав’язав.

Багато речей, над якими сьогодні сміється молодь, мені не цікаві і не зрозумілі. Не буду обговорювати «Comedy Club» або «Дім 2», які сьогодні популярні в певній обмеженій глядацькій аудиторії. Вони не для всіх. Не кожен може дивитися таку передачу. Я сам не зміг дивитися це довго, мені вистачило 30 хвилин, щоб скласти своє уявлення про «Comedy Club». Хоча, мабуть, і там можуть бути якісь геніальні моменти, але в цілому для мене такі передачі нецікаві. Там своєрідна мова і специфіка, які для мене незрозумілі.

А ось, наприклад, передачу «Останній герой» я можу дивитися з інтересом. Там є можливість спостерігати за людьми, що потрапили в екстремальні умови. Цікаво, як вони змагаються і виживають.



— Ви себе уявляєте на їхньому місці? «А чи міг би я так?»

— Я дуже часто співставляю себе з іншими, наприклад, з телеведучими в різних жанрах. А чи зміг би я так само вести передачу? Або як би я вчинив у такій ситуації, знаючи свої можливості? У кожного є свої млжливості. Одна людина може підняти маленький камінець, інший трохи більший. Можна спробувати, доклавши зусиль, і підняти дуже великий. Але іноді розумієш, що навіть нерозумно це пробувати. У нас у країні чомусь кожен може себе співставити з будь-ким, навіть із президентом РФ. Наприклад, я знаючи себе, точно не претендую на роль президента, на роль губернатора і навіть на роль голови адміністрації району. У нас є на цей рахунок гарний анекдот, коли людина знає свої можливості. Пєтька питає Василія Івановивича: — «Ти можеш керувати полком?» «Можу» — відповідає Василій Іванович. — «А армією?» — «Можу». — «А в світовому масштабі?» — «Не можу». — «Чому?» — «Тому що мов не знаю». Кожна людина повинна знати свої можливості. У кожного своє призначення від природи. Своя ніша. І навіть коли я спостерігаю за роботою своїх колег, я розумію, що ось так я зможу, а так — не зможу.



— Ми хочемо подякувати Сергія за цікаву розмову, привітати з Новим роком, що буде, та побажати нових творчих успіхів, міцного здоров’я, а також гармонії в сім’ї та на роботі. Сергію, а що б Ви могли побажати нашим читачам в наступному році?

— Федір Михайлович Достоєвский сказав: «Краса врятує світ». На вазі та дипломі учасника фестивалю «Море сміху» імені Аркадія Райкіна написано: «Доброта врятує світ». Я люблю казати, що посмішка врятує світ. Нехай Ваші читачі частіше посміхаються. І тоді все буде добре.