#img_left_nostream#
«Всі люди народжуються вільними та рівними в своїй гідності та правах. Вони наділені розумом та совістю і повинні ставитися один до одного в дусі братства», — мовить перша стаття Декларації, що була прийнята Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року.
В 1787 році Томас Джеферсон, третій президент Сполучених Штатів Америки, сказав, що, якби йому довелося вибирати між урядом без газет або газетами без уряду, то він без коливань надав би перевагу останньому. Більшість демократів сьогодні у світі далекі від цього, але ця точка зору має багато прихильників. Немає сумнівів у тому, що незалежні засоби масової інформації є одним із основних інститутів демократії.
Як може Тайвань, Канада або будь-яка інша країна підтримувати демократичний уряд (який, за словами Авраама Лінкольна, означає уряд, що складається з людей, вибраний людьми і існує для людей), якщо засоби масової інформації, незалежно від їхнього виду та місця розташування, не подають увесь спектр думок наших країн? Свобода слова та незалежні ЗМІ є фундаментальними для досягнення звітності, прозорості та належного управління в будь-якому місці.
Ситуація в Китаї
Економіка Китаю зростає останні 25 років, і, на щастя, у багатьох китайців підвищився життєвий рівень. Багато спостерігачів сподівалося, що завдяки цьому явищу та зростанню світового впливу Китаю покращиться й ситуація з правами людини, включаючи свободу ЗМІ.
Є цікава глава про нинішню цензуру ЗМІ в Китаї, написана Фелімом Кайном, колишнім журналістом із більш ніж десятирічним досвідом репортажів із Китаю та Азії. Вона була опублікована організацією Human Rights Watch у добірці «Великий стрибок Китаю» в цьому році після Пекінської Олімпіади. Комітет із захисту журналістів (CPJ) в 2007 році за дев’ять попередніх років назвав Китай світовим лідером у плані арештів журналістів з 29-ма ув’язненими. Партійна держава також здобула золоту медаль за найдовший термін: китайські журналісти Чень Женьцзе та Лінь Юпін перебувають у в’язниці з 1983 року за публікацію Цзийоу Бао (Звіт свободи).
Делікатні питання
Тисячі газет та веб-сайтів по всьому Китаю, за винятком партійно-державних ЗМІ, таких як «Народна газета», Народне радіо та Центральне телебачення Китаю, зараз мають відносну свободу повідомляти про спорт, розваги, стиль життя та місцеві новини. Вони проте не повинні пропонувати політично чутливі теми, зокрема, як каже Кайн, нічого «несхвального про владу, компартію Китаю та поточні події, які можуть викликати сумніви щодо стабільності країни, або мудрості та доброзичливості її лідерів».
Кайн показує, наскільки далеко заходить політична параноя в Пекіні, наводячи факт, який стався в серпні 2007 року, коли 64 людини загинуло в результаті обвалу моста в центральному Китаї. «Група невідомих бандитів перервала інтерв’ю п’яти китайських журналістів з родичами жертв… Журналістів, у тому числі й репортера урядової «Народної газети», побили. Поліцейські, що прибули на місце події, не затримали нападників, але заарештували журналістів».
Інший приклад того, як відсутність вільних ЗМІ шкодить китайському народові, наводиться у відзначеній нагородою книзі Джеймса Кінджа «Китай, який зворушив світ». Це скандал, пов’язаний із зараженою ВІЛ кров’ю, який відбувся в провінції Хенань у середині 90-х. Донорам крові заплатили за плазму, а решту крові тієї ж групи їм повернули з банків крові. За трагічним збігом обставин ця кров була заражена ВІЛ, і серед інших численних жертв 100 000 дітей залишилися сиротами. Кіндж у зв’язку з цим пише: «Місцевий уряд, який в першу чергу отримує прибуток від центрів збирання крові, намагався відволікти увагу людей від скандалу, арештовуючи активістів СНІД, закриваючи дитячі сирітські притулки та здійснюючи інтенсивну кампанію, щоб ця інформація не потрапила до національних ЗМІ. П’єр Хаскі, китайський кореспондент французької газети Liberation, отримав офіційні документи, які підтверджують, що влада Хенань знала про те, що ВІЛ поширюється через заражену кров уже давно, перед тим, як вжити хоч якихось заходів, аби зупинити продаж крові.
Тимчасові правила для іноземних журналістів на період підготовки та проведення Олімпійських ігор у Пекіні ігнорувалися до такого ступеня, що Кайн в 2007 році сповіщає Клуб іноземних журналістів у Китаї «про більш ніж 180 випадків погроз на адресу джерел інформації, затримань, слідкувань, доган на роботі і навіть випадків насилля проти персоналу та джерел інформації». Самі китайські громадяни зазнають ще більшого ризику, якщо висвітлюють такі чутливі теми, як Тибет, уйгури, Тайвань, Фалуньгун, Тяньаньмень або дисидентів. Наприклад, Чжао Янь, оглядач New York Times, провів три роки в тюрмі до 2007 року за обвинуваченням у шахрайстві та розголошуванні державних секретів. Суд не дозволив його адвокатові викликати на процес свідків захисту.
Площа Тяньаньмень
У червні 1989 р. весь світ із жахом слідкував за повідомленнями незалежних ЗМІ, як китайська армія розправлялася зі студентами, що вимагали на площі Тяньаньмень призначення демократичного та підзвітного уряду, вбиваючи тисячі людей і кидаючи за грати тих, хто вижив. Сьогодні в результаті жорстокого контролю над ЗМІ ця важлива частина недавньої історії ігнорується в підручниках з історії та інших матеріалах, через що молоде покоління китайців має вельми обмежені знання про демократичний рух та про ту криваву ціну, яку заплатили їх попередники. Мені казали, що блоги та масові багаторолеві онлайн-ігри (MMORPG) зустрічаються з труднощами під час обговорювання червневих подій 1989 г. Прагнення до незалежності ЗМІ непереможне, і дух китайського народу не був зламаний.
Епідемія атипової пневмонії
В 2003 р. китайський уряд жорстоко заблокував від китайців та всього світу інформацію про смертельні віруси SARS, що призвело до поширення епідемії, яка забрала життя приблизно 700 чоловік у багатьох країнах, включаючи Тайвань і Канаду, та викликало величезні економічні втрати. Хотів би я знати, хто з 23 мільйонів громадян Тайваню вважає, що Пекін проявив хоч якесь занепокоєння щодо їхньої країни під час епідемії атипової пневмонії.
Меламін
Пекінська партійно-державна система продовжувала свою звичайну практику контролю над ЗМІ та заборони доступу населення до джерел інформації, навіть коли життям дітей загрожувала небезпека. Компартія Китаю була чудово обізнана, що молоко, отруєне меламіном, було продано мільйонам китайців до початку Олімпійських ігор. Мешканців Китаю тримали в незнанні, навіть коли вже пройшов тиждень після початку Олімпіади. Як наслідок померло багато дітей через вживання отруєного молока, а чимало молочних фермерів, чия репутація була сильно підірвана, стали банкрутами. Цей скандал вибухнув завдяки висвітленню питання зарубіжними ЗМІ, так само як і у випадку епідемії атипової пневмонії.
#img_right#Фалуньгун
Китайський феномен використання «ЗМІ в якості пропаганди» гарно ілюстрований на прикладі послідовників Фалуньгун. В 1999 р., незадовго до того, як президент Цзянь Цземінь оголосив війну цьому духовному рухові, урядовий департамент Пекіна встановив, що у всьому Китаї нараховується від 70 до 100 мільйонів послідовників Фалуньгун. В результаті дев’ятирічної, практично неперервної демонізації Фалуньгун у партійних ЗМІ сьогодні багато китайців, здається, вірять, що Фалуньгун являє собою головну загрозу їхній країні.
Наприклад, близько двох років тому одна іноземна туристка сказала мені, що їй та її матері на площі Тяньаньмень гід повідав, що послідовники Фалуньгун «їдять своїх дітей». На жаль, в Китаї не можна почути виразних голосів ЗМІ з цієї та інших проблем на противагу партійній пропаганді. Правда в цих випадках поширюється з уст в уста. Інтернет діє в основному як інтранет, оскільки партія-держава витрачає величезні кошти, щоб обмежити рух трафіку всередині кордонів Китаю, дозволяючи доступ до інформації тільки партійному персоналу. Незважаючи на це, комунікативність у Китаї зазнала кардинальних змін, і молоді люди знаходять хитромудрі шляхи поширення правдивої інформації всупереч великим зусиллям партійно-державної системи.
Важливість свободи ЗМІ
На жаль, і в інших частинах світу ЗМІ також перебувають під тиском урядів, які жадають, щоб вони слугували тільки інтересам їхніх власних політичних партій. Нині тільки одна п’ята частина населення світу (6,6 млрд) живе в державах, де ЗМІ вважаються «вільними». Серед тих, хто потребує зміцнення незалежних ЗМІ — професійні журналісти, прихильники правового середовища, фінансово-незалежні ЗМІ, читачі та чиновники, що розуміють необхідність існування незалежних ЗМІ. Є, звичайно, проблеми з незалежними ЗМІ всюди, де вони існують, в тому числі упередженість у висвітленні новин, недостатня відповідальність редакторів, проблеми з великими інформативними агентствами, спроби впливу на читачів із застосуванням підтексту, замовчування фактів та інші методи низькопробної журналістики. Але альтернатива цьому — пропагандистські ЗМІ — значно гірша з будь-якої точки зору.
Незалежні ЗМІ можуть впливати на проблеми місцевого та загальнонаціонального рівня, такі як народна освіта та охорона здоров’я, економіка, підзвітність вибраних представників, кабінетів та чиновників, можливість проходження до влади жінок та національних меншин. Нові сучасні ЗМІ, такі як мобільні телефони (один добре відомий випадок — за допомогою мобільного телефону світ побачив фотографії буддійських монахів, які протестували в Бірмі у вересні 2007 року), що використовуються в якості засобів отримання та передавання новин, і громадянська журналістика (блогери), мають необмежені можливості в інформуванні суспільства.
Тайвань
19 листопада ЗМІ Міжнародної федерації журналістів (IFJ), що об’єднує 600 000 журналістів із 120 країн, переконали Національне поліцейське управління Тайваню (NPA) припинити вивідування у співробітників ЗМІ інформації про демонстрантів, які нещодавно висловлювали свій протест на громадській акції. Відділення IFJ заявило, що, за повідомленнями, поліція Тайваню просила співробітників ЗМІ надати фотографії учасників демонстрації «Yellow Ribbon Siege», направленої проти зустрічі між президентом Ма та головою Асоціації зв’язків між берегами Тайванської протоки (ARATS) Чень Юньлінем 16 листопада.
«Обов’язок журналіста в тому, щоб повідомляти правду та захистити свої джерела інформації. Журналісти не повинні діяти як агенти, щоб збирати інформацію за дорученням урядових структур. Подібного роду поліцейське втручання ставить під загрозу свободу незалежної преси, — заявило відділення IFJ Азійсько-Тихоокеанського регіону. — IFJ переконує владу Тайваню поважати свободу друку та гарантувати, що вони не будуть компрометувати порядність журналістів. Усі ЗМІ також наполягають на захисті свободи друку та вимагають не видавати фотографії».
Згідно з пресою, з початку листопада посилився тиск поліції на ЗМІ Тайваню. 4 листопада поліція затримала незалежного кінорежисера-документаліста, коли та знімала Ченя в готелі. В іншому випадку поліцейські напали на телерепортера, якого, за наявними даними, помилково прийняли за учасника протесту на мітингу 16 листопада.
Висновок
Зрештою, демократія — це більше, ніж вибори; вона включає в себе громадянське суспільство та контроль над урядом. Народ Тайваню повинен тримати під контролем Ма та будь-який інший вибраний уряд, щоб гарантувати свою нелегко здобуту демократію та забезпечити гідність усіх тайванців замість того, щоб зосереджуватися на задоволенні правлячого в Пекіні партійного режиму. Життєво важливо утримати Тайвань у рамках демократичного та законодавчого поля.
Ця стаття складена зі звіту почесного доктора права Девіда Кілгура, який був зачитаний ним на міжнародному форумі, присвяченому 60-й річниці прийняття Всезагальної декларації прав людини, що проходив у Тайвані.
