Blog

Китайська версія статті
The Epoch Times

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream# 

З 12 до 25 вересня, в Германії, в місті Франкфурті проводитися міжнародна виставка автомобілів. Більше ніж мільйон людей відвідають цю виставку, припускають організатори.

#img_left_nostream#Тільки що прийшов мій чоловік, я на кухні готую вечерю. Щось трапилося: він завжди підходить і обіймає мене, а сьогодні чоловік утомлено сів на диван, мовчки запалив, його одяг заляпаний кров’ю. Це викликає в мені занепокоєння. Прагнучи стримати хвилювання, питаю:

– Що трапилося?

Декілька довгих затягувань – ці секунди здаються мені вічністю:

– Нічого… я трохи відпочину.

Здогадуюся, що сьогодні сталася велика аварія – мій чоловік працює в дорожній міліції вже 6 років, але таким я його ще не бачила. На своїй роботі він вже звик до трагічної загибелі людей, навіть я сама стала спокійно дивитися знімки автокатастроф. Мабуть, те, що трапилося сьогодні, його сильно потрясло. Мій чоловік плаче.

Я сиджу поряд і мовчу. Він зняв верхній одяг, міцно стискає мої руки і цілує волосся.

– О 16:00 ми одержали повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. На проспекті зіткнулися вантажівка і легковий автомобіль. Місце події було недалеко від нас, і ми з напарником поспішили туди. Карети швидкої допомоги ще не було, вантажівка зникла. У легковому автомобілі були двоє людей – чоловік і жінка. Він на місці водія. Машину здавило, чоловіка затиснуло в сидінні, він був без свідомості, тіло неприродно зігнуте, здавалося, що ноги переламані, увесь залитий кров’ю. Виглядав дуже страшно. Жінка намагалася допомогти йому і тягнула щосили – це був її чоловік. Машину сильно перекрутило, чоловік міцно застряв. Я сказав напарнику, щоб він відправив жінку до лікарні, але вона, як божевільна, обіймала і цілувала свого чоловіка, плачучи щось шепотіла йому. Нам довелося ломом відокремити передню частину машини, потім чоловіка підняли. В цей час я помітив, що у нього з рота тече кров.

По дорозі до лікарні ще потрапили в "пробку". Вони сиділи на задньому сидінні, жінка притулилась до чоловіка, не відпускаючи його ні на хвилину. Поранений прийшов до тями і тихо стогнав від болю. Вона спиралася головою на його плече, їх руки були міцно стислі.. Кров з рота капала на одяг чоловіка.Губи жінки були зімкнуті і побіліли від напруги, по щоках котилися сльози. В її очах я бачив величезне страждання.

Лікарі вже чекали на нас. Коли пораненого відвезли на носилках, жінка впала. Її рвало кров’ю. Поламані ребра пошкодили їй внутрішні органи, але не дивлячись на сильний біль, вона терпіла і прагнула допомогти чоловіку. Я підняв її. Від болю вона марила і прийняла мене за нього: "Я йду… будь ласка… коханий, дивися на світ моїми очима! Будь ласка … дивися!" Відповідаючи їй замість чоловіка, я плакав: "Все добре, дорога, все добре."

На місці події проводилося розслідування. Було багато уламків, розбитого скла, кров. Гальмівний шлях і уламки показували, що все відбулося раптово. Вантажівка вискочила на стрічну смугу, водій легкової істинктивно пішов уліво, але спохопившись, став швидко вивертати праворуч, піклуючись про безпеку своєї дружини. Реакція думки швидше, ніж швидкість автомобіля, – удар відбувся.

Я пам’ятаю, що в машині жінка притискала край одягу до рота пораненого, прагнучи врятувати життя свого чоловіка. Напарник повідомив мені, що вона померла, а лікарі борються за життя чоловіка. У нього були зламані ребро і ноги, а очі сильно пошкоджені уламками розбитого скла. Згідно заповіту дружини, лікарі робили операцію чоловіку по пересадці рогівки її очей.

Ось таку історію розповів мені мій чоловік.

– За ці роки я розслідував багато випадків, але таке зустрічаю вперше, – він міцно обійняв мене.

Я не була очевидцем події, але побачила: у наш нелегкий час, коли гонитва за грошима і задоволеннями вбиває в людях їх кращі якості, все ще існує справжня, чиста і безкорислива любов.

– Коханий, дивися на світ моїми очима!

Уночі 16 липня в центрі міста Дудянян, провінції Сичуань, був виявлений дикий панда.

За словами місцевих жителів, цей панда рухається дуже моторно, він зовсім не схожий на тих панд, які перебувають у зоопарку. Він може швидко перелізти через стіну й залізти на дерево. Оскільки він занадто швидко рухається, місцеві жителі багаторазово втрачали його з виду.

Наприкінці наступного дня його виявили на одному з високих дерев. Утомлений від бігу, панда міцно спав.

Учені, що приїхали, зробили йому укол, щоб той не прокидався протягом декількох годин. Щоб дістати ведмедика з дерева, рятувальникам довелося використати мотузки. За розвитком ситуації спостерігали багато місцевих жителів.

Китайська версія статті

#img_gallery#

Ось вже другий рік підряд у Києві проходить міжнародний фестиваль під назвою "Фольклорний дивосвіт". Проводить його Міністерство культури і туризму України під егідою Всесвітньої Ради з організації фестивалів фольклору (CIOFF) спільно з Українським культурно-просвітницьким центром "Дружба", за підтримки Київської міської адміністрації.. Президент Української Національної Секції CIOFF Ю. Войнаровській в своєму зверненні побажав учасникам і гостям фестивалю: "Хай мир і згода об’єднають наші душі і серця. Тепла і усмішок всім під одним небом і сонцем на спільній планеті Земля!"

На цей фестиваль приїхали представники різних країн і континентів. Завданням цього заходу, як вважають самі організатори, є охорона і популяризація традиційної культурної спадщини: танців, пісень, музики, народних ремесел, ігор і забав. Зустрічі фольклорних колективів з різних країн допомагають формувати естетичний смак у підростаючого покоління, виховують пошану до звичаїв і традицій народів світу та України.

Серед тих, що приїхали, були колективи-учасники багатьох міжнародних фестивалів, зокрема, Народний ансамбль "Астік" (Вірменія) наповнив зал звуками далеких кавказьких гір, молоді танцюристи утворили живу гору, ставши на плечі один одному: бурхливими оплесками глядачі зустріли таку композицію. Французи ("Ла Майад Малемортін") показали жартівливий танок двох півників, що борються за одну курочку, і коли один її увів – другий не розгубився і знайшов собі заміну серед дівчат з глядацького залу: цінує Європа красу наших жінок. Культуру України представляли відразу 4 колективи з різних регіонів України. Народні пісні зачіпали за живе, на очі наверталися сльози. Дуже емоційно танцювали гопак козачки років десяти-одинадцяти з ансамблю українського танцю "Говерла". Ці діти приїхали з Великобританії, вони є нащадками українських еммігрантов і шанують традиції своєї історичної батьківщини. Оплески не замовкали в залі фестивалю. Народні ігри показали діти з колективу "Чиучиурюкс" (Литва). На місцевому діалекті назва означає "горох". Усмішки глядачів викликало те, як стукали діти дерев’яними черевиками по сцені, немов горохом, підстрибуючи в своїй грі. Чарівні полячки з ансамблю "Мале Словянки" співали народні пісні, а їх славні шляхтичі розмахували шапками з пір’ям павича. Коли на сцену вийшла група "Фольклор ранчо Мокарапаччо", то з’явилося відчуття, неначе опиняєшся в маленькому португальському селищі з однойменною назвою. Глядачі відчули колорит цієї невеликої країни на узбережжі Атлантичного океану. Підкорила всіх молода пара: він – худенький підліток, вона – товстуха з іскоркою в темних очах. Вони швидко кружляли, здавалося, запалають черевики. Крики "Браво!" проводжали зі сцени гостей з Португалії. Всі учасники були нагороджені дипломами фестивалю. Приз глядацьких симпатій по праву дістався фольклорному балету "Санта Аніта" (Мексика). Запальні ритми, звуки труби, гітара, яскраві костюми, самбреро, білозубі усмішки смуглявих красунь-мексиканок – це все викликало бажання підійнятися на сцену і пуститися в танок. Мимоволі захотілося видати емоційний вигук, і крикнути разом зі співаками: "Мехіко!"

Закінчився гала-концерт виходом усіх учасників під бурхливі, вдячні оплески глядачів. Далі фестиваль продовжить свою програму в м. Рівному, а у київських глядачів у серці він залишив радість від знайомства з представниками традиційної культури різних країн.

У короткому інтерв’ю газеті "Велика Епоха" представник Сполучених Мексиканських Штатів відзначив хорошу організацію фестивалю. Він упевнений в тому, що такі заходи зміцнюють дружбу і взаєморозуміння між народами. Цей фестиваль обов’язково пройде і в наступному році.

Євген Бруг. Велика Епоха, Україна

Символом української столиці вже давно вважається Хрещатик, але головною вулицею Києва він став лише 200 років тому. Раніше на цьому місці протікала притока р.Либеді. Місцевість від сучасного майдану Незалежності до Європейської площі була вкрита лісом і не заселена. Називалась вона “Перевісище”. Інспектор Інституту шляхетних дівчат М.М. Захарченко у книзі “Киев теперь и прежде” (1888 рік) пише: “Пересвісище – місце князівських полювань і ловів, що проводилися, крім різних інших способів… і за допомогою перевішування сітками тих місць, куди заганяється здобич”.

#img_left_nostream#Назва головної вулиці столиці України викликає багато суперечок у сучасних дослідників. На думку багатьох з них, “Хрещатик” – скорочена назва місцевості “Хрещата долина”. Мистецтвознавець Ф.Ф. Ернст1 висловлюється так: “Сучасна головна вулиця міста Києва являє собою долину між старим містом та Печерськом. Долина ця була перехрещена іншими долинами… Звідси назва: перехрещена, або Хрещата долина, Хрещатик”.

Інша точка зору ріднить Хрещатик зі словами “хрещення”, “хрестити”. Києвознавець М. Леліков вважає, що Хрещатиком позначалось урочище і джерело в ньому, де Володимир охрестив усіх синів.

#img_right_nostream# Отож, за часів князя Володимира вулиці Хрещатик ще не було. Історію міської вулиці “Хрещатик” чимало дослідників починають з 1797 року, коли тут з’являється перший будинок – двоповерховий мурований палац поміщика Онуфрія Головинського у класичному стилі (в 1914 році його знесли для спорудження просторого будинку пошти і телефонної станції).

“У 1830-х роках, коли почалася інтенсивна забудова Хрещатої долини, її початок з боку Дніпра вже мав назву “Хрещатик”, а місцевість “Козине болото”, де раніше існувало невеличке озеро, тепер іменувалася “Хрещатицькою площею”2.

Міський архітектор А.І. Меленський вірно побачив у майбутньому Хрещатику артерію, що поєднує між собою всі три частини міста: Верхнє, де містилися князівські палаци й Десятинна церква; ремісничо-торговельний Поділ; Печерськ (князівське селище Берестове).

На місці сучасної Європейської площі А.І. Меленський споруджує міський театр на 470 глядачів, де з початку 19 століття виступають російські, українські, французькі трупи (у тому числі М.С.Щепкін). У середині 19 століття будинок театру замінив триповерховий готель “Європейський” у стилі пізнього класицизму (за проектом О.В. Беретті). Саме від нього в наш час повернула собі назву площа. У цьому готелі бачили П.І.Чайковського, Т.Г. Шевченка.

У 50-60 роках 19 століття Хрещатик був одноповерховий, за винятком триповерхових будинків, а з 1870-х років він перетворюється на гомінку головну вулицю міста, де одна за другою з’являються нові будівлі.

У 1876 році за проектом архітектора О.Я. Білле був споруджений будинок київської міської думи. Будівля за своєю формою нагадувала розігнуту підкову. Її чотирикутну вежу вінчав шпиль з фігурою небесного покровителя Києва архистратига Михаїла (за радянських часів його замінила червона зірка. Після війни напівзруйновану споруду вирішили не відновлювати).

У 1882 році з’являється нове приміщення для купців (сьогодні тут працює Національна філармонія), потім – біржа, готель “Національ”, будинок Слов’янського… На початку 20 сторіччя споруджується величезний комплекс з кількох 4-х- і 5-типоверхових корпусів для Російського страхового товариства і адміністративних установ, банків, пасажу (зруйновано у 1941-му).

З кінця 1895 року було зайнято останню вільну територію на Хрещатику. Подальший розвиток вулиці тепер можливий лише за рахунок знесення існуючих будівель. Формування Хрещатика як головної вулиці міста завершила бруківка з використанням гранітних кубиків, шов між якими заливався смолою. Один іноземний журналіст в 1916 році в пориві захоплення вигукнув: “Київ – майбутня столиця Росії, Хрещатик – Бродвей, розмаїтий…”

#img_left_nostream# Та суворі часи Другої світової війни змінили вигляд головної вулиці Києва, особливо, коли в серпні 1941 року місто потрапило в облогу. Окупація тривала 778 днів. “Страхітлива тотальна пустеля простяглася від Печерська до Сінного базару і від Володимирської гірки до вулиці Саксаганського. В центрі цієї руїни лежав Хрещатик”2. При довжині Хрещатику 1200 метрів, мертва зона – руїни будинків, звалища цегли – простягалася на добрих 1,5 кілометра в довжину і майже на таку ж ширину.

У червні 1944 року було оголошено конкурс на створення кращого проекту відбудови. Згодом Хрещатик почав відроджуватись, а потім – перебудовуватись. З 50-х років, через боротьбу з “надмірностями”, від багатьох прикрас відмовились. Це торкнулось підготованого до монтажу шпилю на будинку напроти вулиці Леніна, готелю “Москва” на площі Калініна…

На початку 1980-х зріс музей Леніна, здивував киян новий готель “Хрещатик”, з’явилася агенція “Новини”. На завершення ансамблю головної магістралі на горі в Першотравневому парку поставили “Арку дружби”, що замкнула перспективу вулиці майже так, як на початку 1990-х: її протилежний кінець замкнув будинок із верхівкою у вигляді скляної піраміди. Останні дві споруди сприймаються багатьма українцями досить символічно. “Образ боротьби з двома протилежними силами – безжалісним тиском економіки розвинутого Заходу та політично-історичними ланцюгами Сходу – надає обличчю… столиці України драматизму…” 4, – так вважає В.Чепелик.

Тож, яким буде серце столиці через кілька десятиліть?..

Список літератури:
1 Путівник по Києву 1930 року.
2 Василь Галайба. 1200 метрів історії/ Хрещатик. Культурологічний путівник: – Видавничій дім “Амадей”, “Град Лтд”, Київ, 1997, с. 98.
3 В.Чепелик. Славетний форум столиці України/ Хрещатик. Культурологічний путівник: – Видавничій дім “Амадей”,“Град Лтд”, Київ, 1997, с. 21.
4 В.Чепелик. Славетний форум столиці України/ Хрещатик. Культурологічний путівник: – Видавничій дім “Амадей”, “Град Лтд”, Київ, 1997, с. 62.

Джерело: ПрофиПринт

Чи то папір, полотно, камінь, дерево, глина або мармур – всі ці предмети служили засобом передачі думок і переживань, які таким чином дійшли до наших днів. Можна сказати, що образотворче мистецтво також розвивалося одночасно з розвитком людства і також мало своє народження, розвиток, розквіт і навіть старіння і занепад. Циклічність простежується в зміні культур і цивілізацій.

Мистецтво Стародавньої Греції, поза сумнівом, служило прикладом для наслідування подальшим поколінням. Особливо ним цікавилися творці часів Відродження, які перейняли деякі світоглядні принципи. У зображенні музи історії – Кліо, статуя якої виконана стародавніми греками з високою майстерністю, – показаний прекрасний образ богині, риси якої красиві і величні, викликають захоплення і пошану.

У будь-якій новій культурі, що зародилася, людина володіла безпосередністю сприйняття світу і просто зображувала те, що бачила, і зображувала саме так, як вона це бачила. Так, наприклад, прийом перспективи з’явився не відразу, а лише коли з’явилося усвідомлення геометричних пропорцій. Сюжети були простими і нехитрими, лише поступово наповнюючись уявленнями і повчаннями. Живопис і скульптура набували ролі наставника, який розповідав про призначення людського життя, про належне для людини існування і поведінку, розповідав про вищі небесні сили. У ранньохристиянський період зображення святих, богів, просвітлених (які переважали над рештою сюжетів) відрізнялися однією характерною рисою, – вони були дуже стриманими і спрощеними, акцент робився не на зовнішні прояви, а на внутрішньому, духовному змісті, на відчуженні від властивих людині почуттів і емоцій. Вважалося, що призначення мистецтва – не у звеселянні або розвагах, а у навчанні людини праведності і вдосконаленню. Крім того, мистецтво давало можливість показати людині велич і могутність Бога.

#img_right_nostream#У епоху Ренесансу і Відродження мистецтво досягло певних вершин свого розвитку. Точність і краса зображення людини, природи і предметів наближалися до ідеалу і тієї досконалості, як їх представляли люди тієї епохи. Леонардо да Вінчі, Боттічеллі, Рафаель Санті бачили в людині вінець творіння, в своїх роботах вони милувалися красою її тіла. Прекрасний образ ангела, написаного в період Відродження Рафаелем, викликає шанування і надихає на добрі справи.

Після періоду Відродження – періоду розквіту – послідували зміни і в мистецтві. Поступово змінювалися уявлення про красу, людські якості і моральність. Нерозривно пов’язане зі світоглядом, мистецтво не тільки відображає його, але і впливає на нього.

У кінці кожної епохи, разом з мораллю суспільства, що псувалася, відбувалися також значні зміни як в сюжетах, смислових навантаженнях, так і в зображенні і підході до мистецтва в цілому. Поступово людина стала втрачати віру в існування вищих сил, втрачати розуміння в необхідності збереження доброго людського початку і природи людини, у важливості доброти. Все частіше ставилися на перше місце такі якості, як сила, боротьба, переслідування особистих інтересів. Образотворче мистецтво все більше переставало бути «мистецтвом» в початковому його розумінні, воно ставало дзеркалом темних куточків душі художника і культивувало самовираження всіх рис життя, у тому числі низьких устремлінь, егоїзму, пристрастей. Усі ці тенденції яскраво простежуються в мистецтві 19 -20 століть. Подібні якості виходили на передній план як щось гідне уваги і пошани, служили темами для композицій. Непривабливі і навіть потворні, відштовхуючі зображення стали цінуватися і сприймалися як щось «нове і оригінальне, прояв індивідуальності». На жаль, і висока майстерність відійшла на задній план, поступилася місцем «новому підходу» і «стилю».

#img_left_nostream# Всі ці нові віяння, що з’явилися в мистецтві, навряд чи могли б підштовхнути людину до чогось хорошого і благородного, вони стали служити каталізатором руйнування моралі. У роботі Пікассо зображена муза, образ якої дуже сильно відрізняється від образів минулого.  Чи може він Вас надихнути на творчість в мистецтві і науці, богинею яких вона є?

Напевно, не варто забувати про вплив на людину мистецтва, про те, що воно може додати людині оптимізму, бути хорошим вчителем і прикладом, може допомогти відновленню добрих відносин між людьми, додати людині доброти і благородства. Чи не цю роль повинне грати мистецтво в суспільстві?…

Тюріна Вікторія

Багато що вже написано про Китай як про державу, що швидко розвивається і коли-небудь складе конкуренцію Сполученим Штатам. Проте всі ці твердження засновані на уявленні про те, що для перетворення в супердержаву достатньо однієї економічної активності. При цьому абсолютно не враховуються інші чинники, які загрожують підйому Китаю.

#img_left#Китай активно займається виготовленням товарів, що спроектовані і сконструйовані за кордоном, а також виробництвом продукції повсякденного попиту, остаточне доопрацювання якої на сучасному рівні здійснюється в інших країнах. Проте високі технології Китаю не належать. Він є субпідрядником – саме така роль відводиться країнам, що вступили на шлях економічної модернізації.

У промисловому виробництві, як і в інших сферах, кількість не переходить автоматично в якість, і Китай в цілому залишається бідною і відсталою країною, залежною від імпортних технологій.

Демографічні тенденції, внутрішня міграція і неконтрольоване зростання міст плюс проекти інфраструктури, що відрізняються манією величі і катастрофічні для навколишнього середовища, серйозно загрожують надійному розвитку країни.

Сценарій, приготований для Китаю як для майбутньої наддержави, також передбачає збереження політичної стабільності, що викликає сумніви на тлі народних хвилювань і суперництва всередині ідеологічно мертвої і морально покаліченої комуністичної партії, чий жорстокий партаппарат керує країною.

Збільшення кількості насильницьких протестів проти соціальної несправедливості викликає величезну тривогу в керівництві. Є повідомлення про те, що міністр суспільної безпеки Китаю Чжоу Юнкан нещодавно заявив, виступаючи на закритій нараді керівників країни, що кількість ‘масових інцидентів’ за минулий рік значно зросла, і в них брало участь декілька мільйонів чоловік.

Проте ці події носять, мабуть, навіть менш загрозливий характер, чим широко існуюче уявлення про те, що комуністична держава більше не володіє політичною легітимністю правителя Китаю або моральною легітимністю, яку випромінює еліта країни, твердо упевнена в своїх цінностях. Ця держава вичерпала себе в інтелектуальному плані.

Захід звичайно вважає, що виклик китайському керівництву може кинути демократія. Але, на думку правителів цієї країни, більше приводів для тривоги дає моральний виклик їх легітимності.

Є ще одна проблема морального плану, котра важливіша в контексті китайської цивілізації. Це прагнення до культурного коріння. Новий пошук традиційних цінностей із зверненням до минулого Китаю всіляко пропагує рух «Фалуньгун», що на Заході звичайно вважається пов’язаним з досить таємничими традиційними звичаями, що включають фізичні вправи як джерело благополуччя.

Китайський уряд останніми роками приділяв руху «Фалуньгун» більше уваги, ніж будь-якій іншій формі організованого протесту своїй владі, проводячи жорстокі репресії проти його послідовників, які, проте, десятками тисяч виходять на мовчазні демонстрації проти держави.

Хоча цей рух не селянський, і свої вимоги він оформлює інтелектуальною термінологією, «Фалуньгун» нагадує ті народні рухи, які виникали в останні десятиліття заходу Манчжурськой імперії.

У середині 19-го століття утопічний рух селянського протесту тайпінів, на який зробили свій вплив християнські місіонери, мобілізувало мільйони людей на повстання, що тривало з 1850 по 1864 рік і що привело до скинення імперського уряду. Боксерський рух у кінці століття також мав на меті вигнати продажних іноземців і відновити в Китаї справжні цінності. Боксери зайняли Пекін, і в результаті перемогу над ними змогли взяти лише війська з європейських колоніальних держав, Америки і Японії.

Рух «Фалуньгун» дорікає комуністичній партії в тому, що вона піддала нападкам п’ятдесятивікову традиційну культуру Китаю, спробувавши знищити три стародавні релігійні традиції: конфуціанство, буддизм і даосизм. Він звинувачує комуністів у тому, що комуністичний режим виявився єдиним в історії Китаю режимом, що спробував викорінити всі три системи моралі та моральності, які у минулому вважалися джерелом легітимності китайської держави, даючи йому ‘мандат небес’.

Це могутній і руйнівний рух для комуністичної партії, котра узяла на себе роль двигуна прогресу в сучасному Китаї: спочатку на революційному етапі, коли вона знищила аморальне минуле в ім’я утопічного бачення спонтанної народної демократії, що закінчилася катастрофою; і тепер, коли вона виступає як спонсор глобалізації економіки за західним зразком в ім’я збагачення кожного.

Оскільки всім збагатитися не вдається, а мета і проголошене гасло виявилися нерезультативними і безликими, наступ «Фалуньгун» несе в собі велику потенційну небезпеку, оскільки він добирається до етичного коріння режиму. Як і його попередники з 19-го століття, «Фалуньгун» вимагає повернутися до витоків тисячолітньої величі китайської цивілізації, секрет якої не можуть розкрити комуністи, охочі закреслювати минуле.

Автор Уїльям Пфафф (William Pfaff), inosmi.ru