#img_left_nostream#Думки людей про економічний стан Китаю можуть відрізнятися щодо того, добрий він чи поганий, але я вважаю, що аналіз поточної економічної ситуації, заснований на фактах, буде переконливішим.
Міжнародні дослідження і думки про економіку Китаю можна розділити на два табори (Табір A і Табір Б). Оскільки основні точки зору значно відрізняються, результати цих досліджень повністю відмінні.
Деякі дослідники в міжнародному співтоваристві так само, як і в Тайвані (Табір A) вважають, що економічний розвиток Китаю вельми добрий, тому що темпи зростання валового внутрішнього продукту складають 8-9% щорічно. Більшість людей цього табору – ті, хто має ділові зв’язки з Китаєм або інвестує в економіку КНР, або експерти і вчені, котрі отримують користь з просування точки зору Табору A. Статті від 9-го травня в Newsweek "Майбутнє належить Китаю?" і "Зростання Нового Китаю" від 27-го червня в Time дивляться на Китай з погляду Табору A. Читачі можуть задатися питанням, засновані ці повідомлення на спостереженні поверхневих явищ чи глибокого аналізу внутрішніх конфліктів Китаю і його соціальної структури (Табір Б)? Поза сумнівом, два ці підходи можуть привести до різних висновків.
Табір A вважає, що економічний розвиток Китаю є дуже хорошим, оскільки Китай останніми роками досяг трьох головних економічних досягнень: темп зростання валового внутрішнього продукту (ВВП) більше 8% протягом 20 років, став всесвітньою фабрикою, а за залученням іноземних інвестицій останніми роками зайняв друге місце після США.
Проте Табір Б вважає, що вищезгадані три досягнення китайської економіки мають серйозні недоліки, акцентуючи увагу єдино на статистиці ВВП, не беручи до уваги витрат на його досягнення, не говорячи про інші чинники. Табір Б аналізує економічний стан Китаю в повній перспективі, коли можна побачити слабкі сторони економіки [1].
Хоча економіка Китаю продовжує рости, Табір Б думає, що його економічна модель розвитку і основні принципи фінансової системи поступово виявили внутрішні структурні конфлікти. У цьому контексті, думки прихильників Табору Б відносно економічного майбутнього Китаю оптимізмом не відрізняються. Зокрема, деякі економісти і чиновники в Китаї неодноразово попереджали про наближення фінансової кризи в недалекому майбутньому.
Для аналізу економічної ситуації до уваги повинні бути взяті наступні критичні показники: статистика ВВП, величезний приплив іноземних капіталів, положення всесвітньої фабрики, боргові зобов’язання, фондова біржа, нерухомість, дефіцит енергії, інфляція і т.д. При такому підході ми будемо в змозі побачити прозору картину економічного стану Китаю.
I. Поточна економічна ситуація Китаю.
1. Китай використовує ВВП як єдиний показник оцінки економічної сили.
Згідно основної думки статті "Майбутнє Належить Китаю?", автор передбачає, що зростання ВВП Китаю сплановано так, щоб за 10-35 років стати однією з наддержав. На третій сторінці статті наведено значення ВВП Китаю в $1,6 трильйонів, яких КНР зможе добитися за наступні 15 років, і за ВВП зможе обігнати Японію і Сполучені Штати до 2015 і 2039 відповідно. Згідно грубій оцінці, заснованій на існуючій статистиці, світовий ВВП може досягти в 2005 році $40 трильйонів, включаючи $1,6 трильйони Китаю, що становлять приблизно 4% світового ВВП. Японія оцінюється в $4,5 трильйонів, що складає приблизно 11%, і Сполучені Штати оцінюються в $11,7 трильйонів (29,4%). Ці числа приблизно показують, що ВВП Японії майже втричі більший, ніж у Китаї, а у Сполучених Штатів в 7,5 разів більше ВВП Китаю.
Вимірювання потужності країни тільки за ВВП не зовсім розумно. Насправді ВВП може лише частково представити реальний стан економічного розвитку. Це у жодному випадку не може відобразити повну картину. Китайський режим вважає за краще використовувати ВВП як індекс свого економічного розвитку, навіть розцінює його як єдиний індекс.
Є багато недоліків у використанні ВВП як економічного індикатора розвитку. По-перше, ВВП не враховує соціальні витрати. Простіше кажучи, ВВП – це повна ринкова вартість всіх проведених країною товарів і послуг в поточному році. Для країн з надійними ринковими механізмами цей показник може точно відобразити повну ринкову вартість економічної діяльності. Для країни, перехідної від планової економіки до вільного ринку, такої, як Китай, ВВП не в змозі виміряти повну ринкову вартість всієї економічної активності. Наприклад, ВВП Китаю не відображає чинники екологічного забруднення, страхування робітників, дитячої праці, медичного страхування, соціального забезпечення, проблем здоров’я і т.д. З цієї причини деякі придумали термін "Зеленого ВВП".
Наприклад, для того, щоб одержати зростання ВВП в 10 мільярдів юанів, витрати на захист навколишнього середовища або вартість відновних робіт у відшкодуванні завданих збитків можуть бути оцінені у 3 мільярди юанів. Таким чином, проведений ВВП складає нібито 13 мільярдів юанів (10+3=13); проте ефективний ВВП складає тільки 7 мільярдів юанів (10-3=7). Іншими словами, китайський уряд переслідує номінальне зростання ВВП за рахунок ігнорування захисту навколишнього середовища і здоров’я людей, незважаючи на безпеку робітників і службовців. Результатом є руйнування життєздатності китайського суспільства. [2]
Другий недолік ВВП – те, що ним не виміряти якість. Якість не береться до уваги, оскільки ВВП складається з ринкової вартості всієї соціальної активності. Багатство суспільства накопичується якістю, а не кількістю. Марно накопичувати велику кількість. Це приводить до проблем на двох рівнях. Одна з них та, що або тільки якість визначатиме соціальне багатство, або знецінення соціального багатства випереджатиме виробництво. Інша та, що тільки продукти хорошої якості мають зовнішню обмінну цінність. Один з найочевидніших прикладів – те, що державні підприємства в Китаї прагнуть одержувати позики від банків для виробництва ідентичних товарів підвищеного попиту. Вони навіть займаються виробництвом підробок. Це швидко приводить до перевиробництва і надлишку (активного сальдо), в результаті ринок рясніє товаром, що має різну якість. Кінець кінцем, їх продукти не можуть бути продані на ринку, і підприємства збанкрутіли один за одним. У процесі виробництва продуктів цінність цього перевиробництва і надлишку (активного сальдо) включена в показник ВВП, але ВВП не бере до уваги, скільки продуктів продано на ринку. Це – явний недолік статистики по ВВП.
Третій недолік – той, що ВВП не вимірює ефективність розподілу ресурсів. Виходячи з економічної перспективи, самі витрати – не соціальна вартість. Оцінюючи соціальну вартість інвестицій A, ми вважаємо за інвестиції інвестиції B, що стали застарілими. Наприклад, якщо в уряді є військові витрати, то самі ці витрати не є соціальними витратами, оскільки просувають розвиток військової промисловості. Проте якщо інвестиції у військову промисловість викликають брак коштів у бюджеті сфери утворення або відмову задоволення соціальних потреб, тоді це є соціальною вартістю військового розвитку, яку необхідно взяти до уваги.
Крім того, ВВП не враховує витрат. Немає ніякої відмінності між витратою грошей і побудовою школи в обчисленні валового внутрішнього продукту. Наскільки Китай витрачав кошти марно щороку? З одного боку, величезні інвестиції в побудову найбільших у світі оптико-волоконних телекомунікацій; з іншого боку, накладення обмежень на користування мережею інтернет зі строгим контролем інтернет-кафе і вебсайтів. Такі витрати не відображаються у ВВП.
П’ятий недолік ВВП – те, що він не вимірює негативних дій. Мета економічного розвитку – користь. Але Пекін довгий час проводить політику "стати лідером". В результаті настирливо просувається багато проектів для збільшення номінального ВВП. Ці проекти, так звані "лідерські", "іміджеві" і т.п., насправді мають негативний економічний ефект. Проект греблі в ущелині Саньмень області Хенань – типовий цьому приклад. Замість того, щоб покращувати охорону природи, він став причиною повеней, являючи величезну загрозу областям, що знаходяться нижче за її рівень. Тому в уряду не було ніякого вибору, окрім її демонтажу. Нарешті, статистика ВВП, що публікується китайським урядом, не надійна. Оскільки китайський уряд використовує ВВП як мірило економічного розвитку, урядовці всіх рівнів старанно роздувають цифру ВВП для того, щоб утриматися в кріслі і одержати підвищення. Темпи зростання ВВП, про які повідомляє провінційна влада – понад 10%, а у деяких і 20%. Проте Пекін оголошує цифру в 8-9 %, отже, ніхто насправді не знає реального показника.
Оскільки китайський уряд використовує ВВП як єдиний індикатор економічного розвитку, нелогічність цього очевидна. Журнал Newsweek все ж таки використовував концепцію ВВП для порівняння економічної потужності Китаю, Сполучених Штатів і Японії. Очевидно, що прогнози в статті "Майбутнє належать Китаю?" не є значущими. Наприклад, недавно ЄС попросив Міністра торгівлі Китаю Бо Сілая добровільно скоротити об’єм текстильного експорту в країни ЄС, щоб зменшити вплив на ринки ЄС. У відповідь на питання журналіста щодо цього, Бо сказав: "Продаж Китаєм ста мільйонів одиниць текстиля в ЄС можна поміняти всього на один аеробус". Це вказує на те, що економічна політика розвитку Китаю, що продовжується, спрямована на виготовлення низькоякісної продукції з малою додатковою вартістю в обмін на імпорт деяких високотехнологічних продуктів з високою додатковою вартістю. І ця торгова практика не може бути відбита в статистиці ВВП.
Зараз Китай розраховує на масивні вливання інвестицій, робочої сили та інших ресурсів, щоб збільшити значення свого ВВП. Це примітивний підхід до виробництва, що має низьку ефективність і високі енерговитрати. Хоча щорічний темп зростання ВВП Китаю нібито такий же високий, як 8-9%, чистий прибуток невисокий, і накопичення соціального багатства також. В результаті я маю інші уявлення щодо заяви про те, що ВВП Китаю наздожене Японію за наступні десять років. Візьміть, наприклад, споживання енергії, її ефективність в Китаї вельми низька. Енергія, необхідна для виробництва продукції на $100 мільйонів – вдесятеро вище, ніж у Японії. Оскільки поточний ВВП Японії приблизно в 2,8 разів більше від Китаю, а енергоінфраструктура Китаю не зміниться, а її ефективність не покращиться, то Китаю необхідно буде споживати в три рази більше енергії, щоб перевершити ВВП Японії.
Наскільки це реально? Фактично питання це лякає, чи не так? Зараз Китай споживає 30% світових енергоресурсів, виробляючи всього 4% глобального ВВП. Згідно прогнозу журналу Newsweek, ВВП Китаю за десять років може потроїтися, а для цього йому потрібно втричі підвищити споживання енергії. Іншими словами, 100% виробленої в світі енергії споживатиметься Китаєм, що є абсолютно неможливим. Таким чином, стає очевидно, що економічна ефективність Китаю дуже низька, і економічний розвиток Китаю більше не повинен покладатися на низькоякісне виробництво. Фактично, зараз Китай повинен розвивати себе у бік "зеленого Китаю" і зберігати свою екологію, на противагу створеному "чорному Китаю" з високим споживанням енергії і низькою ефективністю.
Побічним ефектом від так званого "Двадцятирічного високого зростання ВВП" є великий збиток, заподіяний розвитку життєздатності китайського суспільства.
II. Наслідки залучення великих іноземних інвестицій
1) Потреба в іноземному капіталі – факт того, що державні підприємства прийшли в непридатність, що це привело до погіршення ключових секторів промисловості нації.
За і проти введення величезного іноземного капіталу поступово стають очевидними. Первинна причина залучення іноземного капіталу полягала в тому, щоб підняти підприємства, що належать державі. Надія була на те, що ін’єкція іноземного капіталу в формі об’єднаних інвестицій врятує великі державні підприємства.
Оскільки державні підприємства Китаю не можуть конкурувати з багатонаціональними корпораціями в питаннях фінансування, технологій, торгових брендов, менеджменту і маркетингу, то вони виявляються під великим тиском після введення іноземного капіталу в спільні підприємства. Велика кількість державних підприємств збанкрутіла. Особливо драматична ситуація пов’язана із збільшенням інвестицій іноземних корпорацій склалася в технологічно ємких галузях промисловості – важкій промисловості, нафтохімії, машинобудуванні, електроніці, сталеливарній промисловості і т.д. Тотальна звироднілість цивільної авіації – типовий тому приклад. В кінці Великої Культурної Революції Китай зробив два великі літаки "Юн 10" ("Yun 10"), і один дослідний зразок успішно долетів від Шанхаю до плато Тибету. Після реформи і відкриття політики, і початку залучення іноземного капіталу, "Yun 10" повністю знехтували. Китай створив спільне підприємство з U.S. Douglas, і було вирішено, що китайська промисловість цивільної авіації виготовлятиме крила і двері для літаків Boeing (Боїнг). Це привело до великого негативного впливу на технічний рівень китайської авіаційної промисловості. Через декілька років після створення цього спільного підприємства, було оголошено про те, що співпраця між китайською і американською авіаційною промисловістю потерпіла невдачу.
А ось інший приклад. Давайте розглянемо історію Аеробуса (Airbus) в Європі. Аеробус зараз один з найбільших виробників літаків в світі, створений в 1970 спільно Німеччиною і Францією, до яких пізніше приєдналася Великобританія та Іспанія. Після років ретельних досліджень і роботи, Аеробус окріпнув, і кінець кінцем порушив монополію Боїнгу, котрий у світовому масштабі виробляє літаки. Аеробус тепер зайняв половину світового ринку літакобудування. Коли Китай успішно запустив "Yun 10", його технологія відставала від Аеробуса на 10-15 років. Китай мав всі можливості стати одним з всесвітніх лідерів цивільної авіації, але короткозорість і жадібність китайських вищих чиновників Комуністичної партії привели до припинення розвитку вітчизняного літакобудування. Замість цього ока їх були приковані до іноземних капіталів, і зараз авіаційна промисловість Китаю відстає більш ніж на півстолітті.
Крім того, разом з імпортом іноземних технологій і продуктів, державні підприємства потрапили в пастку експлуатаційних труднощів. Велика кількість робітників стала безробітними, що привело до різкого падіння купівельної спроможності. [3]
Пробуючи різні способи для реанімації державних підприємств, в 1996 році китайський уряд почав використовувати позитивну фінансову політику, яка включала вказівки банкам забезпечити позиками держпідприємства, одночасно з цим просуваючи Національні Облігації. У держпідприємства були інвестовані великі суми, але це не змогло їх врятувати через низький технологічний рівень, відсутність конкурентоспроможності і виплати банківської позики. В результаті, в уряду в даний час дві великі проблеми: майже 3,5 трильйони юанів (приблизно $432 мільярди) безнадійних боргів банків і 2 трильйони юанів (приблизно $247 мільярди) державних боргів. Введення іноземного капіталу дійсно стимулювало експорт продуктів з низькою додатковою вартістю, але ВТО до 2016 року не визнає Китай країною з ринковою економікою, разом з США, ЄС і Японією. Експорт Китаю обмежений так званими "антидемпінговими" санкціями. Дохід від експорту тому обмежений і недостатній для покриття своїх боргів.
Через вищезазначені чинники китайський уряд не береже ніяких зусиль у залученні іноземних інвестицій для підтримки економічного зростання. Через зменшення проектів, достатньо привабливих для іноземних інвесторів, все менше людей хоче вкладати в Національні Облігації, і зараз питання про те, як ще привернути іноземні інвестиції, актуальне як ніколи. Багато місцевих органів влади збільшили зусилля по залученню іноземних інвестицій. Вони навіть використовують механізми преміювання компаній і людей, котрі досягли успіху в залученні іноземних інвестицій. Останніми роками внутрішня стабільність Китаю залежала від економічного зростання, але це зростання, в свою чергу, покладається на масивний приплив іноземного капіталу, і в разі зниження потоку іноземних інвестицій, китайську економіку чекають серйозні труднощі.
Величезні іноземні інвестиції змогли принести короткострокову користь розвитку економіки, але, зрештою, промисловістю, фінансами, бізнесом і експортом продукції управлятимуть іноземні інвестиційні компанії. Очевидно, що для Китаю це не має сенсу. Особливо, коли іноземні інвестиційні компанії втратять інтерес до Китаю і почнеться великомасштабний відтік коштів, це паралізує країну. З Китаю вже пішли нафтові та інші енергокомпанії.
III. Всесвітня Фабрика
Офіційний Пекін часто стверджує, що Китай став всесвітньою фабрикою. Таке твердження фактично є перебільшенням. У 2003 році ВВП Китаю склав близько 10 трильйони юанів (приблизно $1,2 трильйони), які склали 3,89% світового ВВП. Таку малу частину світового ВВП важко назвати "всесвітньою фабрикою". Проте, є 200 мільйонів фермерів прибережних районів Китаю, які мають хороший збут на світовому ринку. Така економічна модель дуже обмежила економічний і соціальний розвиток Китаю. Але це не привід для свята, пам’ятаючи про високе споживання енергії, надзвичайну забрудненість, низькі технології, ресурсо- і робочоємких галузей промисловості, переміщених до Китаю зі всіх континентів. Більшість китайських робітників не в змозі поліпшити технічні навички і рівень заробітної платні, і будуть вимушені звільнитися без якого-небудь соціального забезпечення вже в 45 – 50 років.
200 мільйонів фермерів залишили свої краї і стали дешевими чорноробами. Якщо ці чорнороби втратять свої робочі місця і зарплати, то суспільство Китаю дійде до хаосу. Китай став дешевим світовим виробником за рахунок дешевих чорноробів і руйнування своєї екології.
Сьогоднішній китайській економіці важко покладатися на експорт. У 2004 році повний експорт й імпорт КНР досягли $1триллиона, що склало 62,5% повного ВВП Китаю. Це надзвичайно багато. Така економічна модель, що покладається на експортну торгівлю і переробку продуктів для інших країн, приводить до порушення екології. Це – небезпечна доріжка розвитку.
IV. Банківські борги
Поточні борги китайських банків перевищили всі мислимі межі
1) Борги центрального уряду
Поточний державний борг Китаю – приблизно 2 трильйони юанів (приблизно $242 мільярди), які складають приблизно 20% від його 11 трильйонів юанів ($1,36 трильйонів) ВВП на 2004 рік (Ця цифра відрізняється від наведеної в "Майбутнє належить Китаю?" [9]). Проте, Китай також винен 170 мільярдів юанів ($21 мільярд) по іноземних кредитах, які перетворилися в більш ніж 1 трильйон юанів ($123 мільярди). Загальна кількість двох боргів – приблизно 3,4 трильйони юанів ($419 мільярдів).
Крім того, уряд Китаю має дефіцит приблизно в 300 мільярдів юанів ($37 мільярдів), будівельних документів до сплати на 300 мільярдів юанів ($37 мільярдів) і винен 240 мільярдів юанів ($30 мільярди) по експортних податкових сплатах. Вони і 3,4 трильйони юанів ($419 мільярдів) в боргах додаються до 4,24 трильйонів юанів ($523 мільярди), які складають 38,8% його ВВП (Це обчислення засноване на ВВП в 11 трильйонів юанів).
Прем’єр-міністр Китаю Вень Цзябао одного разу сказав, що безнадійний борг банків, що належать державі, – приблизно 20%, у розмірі приблизно 3,4 трильйони юанів ($419 мільярдів). Навіть якщо одна третина цих безнадійних боргів зможе повернутися, втрата складає приблизно 2 трильйони юанів ($247 мільярдів). Загальний борг центрального уряду близький до 6 трильйонів юанів ($741 мільярд), складаючи більше 50% його ВВП. Беручи до уваги, що всі ці цифри з офіційних джерел ресурсів (які, напевно, зменшені), передбачуваний фактичний борг може скласти 70% ВВП Китаю, перевершуючи будь-які допустимі межі [9].
2) Борги місцевих органів влади
Є інші джерела боргів місцевих органів влади: а) позики усередині країни або інтернаціонально через місцеві банківські системи; б) несплачені зарплати урядовим службовцям і працівникам держпідприємств; в) несплачені соціальні пільги, і г) всі види несплачених будівельних документів. У Китаї більше 70% обласних і більше 90% міських урядів мають великі борги; повний борг на рівні міських і сільських урядів складає більше 600 мільярдів юанів ($74 мільярди).
600 мільярдів юанів ($74 мільярди) – це лише усереднене значення оцінок їх повного боргу; прискіпливий аналіз дає результат в більш ніж 1 трильйон юанів ($123 мільярди). Це означає, що борг сільських урядів близький до 10% ВВП Китаю, тобто 30% від його повного національного фінансового доходу, який перевищує довгостроковий будівельний державний борг. [10]
Далі буде
У Фань, головний редактор China Affairs, Голова правління Союзу Демократичного Китаю.
Використані джерела (все китайською мовою):
1. Хе Цинлянь "Правда, що ховається за процвітанням Китаю".// China Affairs.- 23 лютого, 2005.
2. Анонім "Позаду Швидкого валового внутрішнього продукту Зростання Китаю".// China Affairs.- 21 грудня, 2002.
3. Юе Цзяньюн і Чень Мань "Чому Китай прагне привернути іноземний капітал?"// Сучасна китайська пастка модернізації Китаю, розділ 5.- Саннівейл, Каліфорнія.- Видавництво Broad Press Inc.- 2003.
5. Секретний Китай (штат). 2005. "ЗМІ повідомили про відхід половини іноземних компаній з Китаю." //Вебсайт "Секретний Китай" (kanzhongguo.com).- 3 січня, 2005.
6. Хе Цинлянь "Правда, прихована за процвітанням Китаю.// China Affairs.- 23 лютого, 2005.
7. Чжан Бансун "Під ім’ям іноземних інвестицій, величезна кількість брудних грошей від корупції повертаються до Китаю".// China Affairs.- 17 червня, 2003.
8. Чжоу Ян "Страшне прагнення: іноземні інвестори спокійно складають змову контролю товарних цін в Китаї".// China Affairs.- 10 січня 2005.
9. Хань Шань "Всюди з’являються ознаки боргів місцевих органів влади Китаю".// China Affairs.- 9 липня 2005.
