Blog

Провінція Сичуань розташована на заході Китаю. Це край незвичайно красивої дикої природи і водночас божевільної активності людей – 100 мільйонів чоловік живуть там своїм буденним життям. В основному заселені родючі низини на сході, де сприятливий клімат дозволяє отримувати багаті врожаї щороку.

#img_right#Цей район оточений горами. Північні області провінції покриті густою рослинністю, що складається з порід дерев світового лісового фонду. На заході здіймаються гори Тибету з крижаними вершинами і нескінченними степами. Велика частина провінції розташована в гірських районах, а це означає життя на висоті з поганими дорогами і відсутністю потягів.

Недоступність провінції допомогла зберегти її багату культуру минулих поколінь. Можна зустріти представників національних меншин, зокрема велику кількість тибетців. Там знаходяться величезні території, де зустрічаються представники рідкісної флори і фауни. Провінція Сичуань відома всьому світові як останнє місце на Землі, де в природних умовах мешкають бамбукові панди, сніжні леопарди і золоті мавпи.

Враховуючи щільність населення і відносну бідність більшості людей, рівень злочинності в провінції дуже низький. Покарання за злочини для іноземців досить жорсткі, незважаючи на те, що китайці завжди з великою повагою ставляться до жителів інших країн. У школах другою обов’язковою мовою є англійська, тому, при виникненні яких-небудь проблем в комунікації, обов’язково знайдеться хтось, хто надасть вам допомогу. А якщо їм вдасться подолати свою сором’язливість, то вважайте, що ви придбали друга на все життя.

Ченду

Місто Ченду – це столиця, і найвірогідніший пункт відправлення для будь-якого мандрівника, як для того, що бажає летіти на літаку, так і для того, що вирішив їхати на потягу. Це місто живе не в такому божевільному ритмі, як інші міста Китаю, переважно внаслідок низького рівня життя і особливості розташування. Але лінія горизонту поступово змінюється, блоки квартир і офісів ростуть вверх, наздоганяючи високу статую голови Мао, що здіймається над містом.

У Ченду буде досить цікаво провести день-другий, хоча на довший термін залишатися тут буде нудно. Можна досліджувати традиційні старовинні вулиці або просто повалятися на траві в парках. Нічне життя однакове скрізь, але тут воно в китайському стилі, з вестернізованими барами, караоке і небезпечними нічними клубами. Там можна досить весело провести час, а також запросто познайомитися з місцевими жителями, які не посоромляться поговорити з вами про проблеми життя буденного.

У Ченду існує дослідницький центр з вирощування бамбукових панд у неволі, в якому міститься невелика кількість панд. Умови їх життя просто відмінні, і до них можна підійти досить близько. Панди – це милі неквапливі істоти, вони проводять час за постійним жуванням бамбука. Цікаве те, що вони також їдять і м’ясо, хоча важко уявити панду за ловлею чогось рухомого.

Сичуань – це одне з останніх місць, де в природному середовищі живуть панди, хоча їх чисельність постійно знижується. Майбутнє їх існування залишається під питанням. Уряд постійно прагне поліпшити цю ситуацію, хоча їх зусилля в цьому питанні іноді заходять дуже далеко: у 1990 році було страчено двоє чоловіків, у яких були виявлені шкірки двох панд.

#img_right#У Сичуань – фантастична кухня. Подорож не вважатиметься вдалою, якщо ви не спробували традиційні страви цієї провінції. Повсякденне приготування їжі виглядає так: всі збираються навколо каструлі з гарячим м’ясним бульйоном і готують суп за своїм власним рецептом. Інгредієнти варіюються, проте в більшості випадків використовуються тонко нарізані шматочки м’яса, морепродукти і овочі.

Інгредієнти м’ясного бульйону включають деякі гострі спеції, і для людини, що вперше покуштувала цю кухню, це може стати досить хворобливим досвідом. Приготування страви може зайняти декілька годин. Запивають суп яким-небудь дешевим пивом, проте після такої гострої страви цей напій буде саме до речі. Якщо ви хочете перекусити чого-небудь гостренького, тоді вам потрібно просто зупинитися в одному з барів по дорозі і з’їсти одну-дві порції шашлику.

Подорож околицями Ченду

Для мене Сичуань дійсно оживає, коли вибираєшся з міста і вирушаєш в скелясту і гірську сільську місцевість. Вам не потрібно далеко йти від Ченду, щоб знайти яке-небудь цікаве місце. Емей Шань – це священна буддійська гора, на якій розташовані численні монастирі. Це досить обширна місцевість, тому вам знадобиться декілька днів, щоб її досліджувати. Люди в цьому районі є завжди, так що вам не вдасться сховатися від торговців футболками з пам’ятними написами і пляшками Коли. Проте все ще можливо піти подалі від натовпів людей і побути наодинці з природою.

У деяких монастирях дозволяють залишитися на ніч, а також по дорозі можна зустріти багато заїжджих дворів. Ця область заселена досить вимогливими мавпами – вони спритні злодюжки, і легко можуть вкрасти у вас якусь річ, або ж стануть випрошувати гостинців. Можливо варто пригостити декількох із них, інакше вони можуть серйозно розсердитися.

#img_right#Неподалік розташована місцевість, яку називають Лешань. Там знаходиться найвища в світі статуя Будди. Ця величезна 71-метрова статуя була вирізана з скелястої кручі. Здіймаючись над річкою, ця статуя справляє дійсно незабутнє враження.

Подорож на північ

Якщо тримати шлях на північ від Ченду, то дорога приведе вас до гір Цинлінь. У цьому районі розташований національний парк Цзючжайгоу. Це одне з найпопулярніших туристичних місць у всьому Китаї. Віддаленість цього місця поступово згладжувалася, і воно поволі переросло з місця, де ви могли безкоштовно побути наодинці з природою, в місце, куди відправляються дорогі автобусні тури, де будуються готелі, проходять туристичні маршрути і відкриваються туристичні визначні пам’ятки. Проте, це – чудове місце, оточене горами з непрохідними лісами і наповнене річками, озерами і водопадами. Вода в цій місцевості казково чудова, оскільки в ній міститься велика концентрація кальцію. Цей мінерал забарвлює воду в бірюзовий колір і робить її дуже прозорою.

По дорозі на північ, що в’ється серпантином альпійськими луками, трапляється чимало різноманітних досягнень індустрії. Проте слід пам’ятати, що фабрики приносять роботу і достаток в райони, які раніше були дуже бідними. Обвал перекрив дорогу до Цзючжайгоу, тому ми вирішили зупинитися в місті Сунпень. Саме собою місто є чимось невизначеним. Однією з головних розваг для туристів в ньому стали кінні прогулянки сільськими околицями. Нам вдалося виторгувати у місцевої мафії, що влаштовує верхові прогулянки, коней напрокат для чотириденної прогулянки по Крижаній Горі за 5 фунтів стерлінгів в день – це був просто грабіж з нашого боку. Вони дають вам коня, несуть ваш багаж, встановлюють вам намет, готують вам їжу і водять визначними місцями.

#img_right#Дуже складно не проникнутися поетичним настроєм під час кінних прогулянок у віддалені долини, де існують лише зрідка розкидані ферми і буддійські храми. Але нас попередили, що ця подорож небезпечна. Можна виявитися на багато відрізаними від медичного обслуговування західного типу, а в горах вас можуть підстерігати безліч реальних небезпек. Хоча дуже захоплює відчути смак небезпеки – гостре відчуття від туристичної екскурсії для західних людей – проте, поклопочіться про те, щоб добре до цього підготуватися.

Ми зробили привал на висоті 5000 миль. Гіди відвели коней назад у табір, і ми були погано підготовлені до такої ситуації. Після невдалої спроби піднятися на 6500-метрову гору, що, на думку наших гідів, у нас повинно було легко вийти, наша група виявилася по коліна в снігу, відчуваючи різкий перепад висоти. У нас не було ні карти, анінайменшої ідеї з приводу того, як повернутися назад в табір. На щастя, нам все-таки вдалося знайти дорогу назад, і зараз, згадуючи про це, для нас ця подорож стала хорошим досвідом і корисним уроком.

Дорога Сичуань-Тибет

На захід від Ченду йде дорога Сичуань-Тибет, стародавній шлях, який піднімається до плато Тибету. Зазвичай, чим вище піднімаєшся, тим гірша дорога. Я вирушив цим шляхом, проте, замість того, щоб прийти до Тибету, я потрапив в Юньнань.

Цей шлях займає чотири повних дні на автобусі, так що постарайтеся розтягнути його хоча б на тиждень, щоб поїздка не стала для вас дуже виснажливою. Дороги проходять по самому краю гір, і часом мрієш про те, щоб їх проклали трохи подалі.

На щастя, іноді трапляються досить уважні водії, які на особливо важкопрохідних ділянках дозволяють вийти і піти пішки, тоді як самі поволі і обережно маневрують порожнім автобусом. Не дивно, що багато хто з них любить випити.

Кандін – перша зупинка. Це дуже цікаве місце з різноманітністю буддійських храмів, католицьких церков і традиційних китайських будинків з вкрапленнями квартир в стилі «шлакоблок». Вночі це місце оживає тисячами вуличних забігайлівок, де я покуштував гострий шашлик з яка, який виявився дешевим, як чіпси (насправді, ще дешевше).

Починаючи з цього пункту дорога піднімається до тибетського плато; цю місцевість переважно заселяють тибетці, тому на всьому позначається вплив буддизму. Там же мене відвідало відчуття Дикого Заходу: з ковбоями в китайському стилі, кочівними фермерами і неосяжними степами. Місцеві ковбої роз’їжджають на мотоциклах або конях, але не з рушницями, а з мечами. Коли я спробував ближче розглянути меч одного з ковбоїв, той негайно відійшов назад, поклавши руку на рукоять меча. У мене склалося враження, що тут ним уміють користуватися.

#img_right#Літан – це маленьке містечко, оточене луками на висоті 4000 метрів. Брак кисню переноситься дуже важко. Буде потрібно декілька днів, щоб ваше тіло адаптувалося до цих умов. Умови в готелях тут досить мізерні. Наприклад, в рекламі готелю, в якому я зупинився, йшлося, що в ньому є ванни. Насправді ванною називався шланг, з якого текла холодна вода.

Головний монастир тут був побудований в XV столітті. Це приголомшливе місце, де можна побачити людей, що моляться і сидять в трансі, як статуї, читаючи молитви і цитуючи мантри. Там є також ламаїстський монастир з хлопчиками-підлітками, які вивчають напам’ять стародавні священні писання. Мені також вдалося побачити невеликий будівельний майданчик, де групи жінок піднімали сходами каміння, копали ями, клали цеглу, і навколо – жодного чоловіка. Це було дійсно схоже на інший світ.

При позитивному настрої, поїздка в Сичуань може стати справді незабутнім враженням. Якщо ви опинитеся далеко від великих міст, то місцеві жителі, не залишаться до вас байдужими, вони із задоволенням потренуються з вами в англійській мові, запросять до себе в будинок і просто намагатимуться з вами поспілкуватися. Це робить Сичуань дійсно незвичайним місцем.

Саймон Кенсік. Велика Епоха

Прем’єра фільму «Потрясіння» відбулася 13 жовтня 2006 року в Американському університеті у Вашингтоні (О.К.). Це була перша повнометражна картина Студії фільмів Шень Чжоу. З цієї прем’єри також почався тур університетськими містечками.

#img_left#«Потрясіння» розкриває реальну історію про початок переслідування практикуючих Фалуньгун після липня 1999 року очима перукаря-модельєра Дін Ян. Як практикуюча, Ян демонструє доброту і неймовірну мужність, які проявляють практикуючі Фалуньгун під час жорсткого переслідування китайським комуністичним режимом.

Рішуче настроєні розповісти світові про те, яких переслідувань вони зазнають, практикуючі Фалуньгун провели в жовтні 1999 року в Пекіні таємну прес-конференцію. Результатом цієї прес-конференції стали повідомлення новин, які шокували міжнародне співтовариство, і це також розлютило комуністичних лідерів. Як наслідок, учасники цієї конференції почали переслідуватися. Дін Ян потім загинула від рук поліцейських, що піддавали її жорстоким фізичним і психологічним тортурам.

Згідно з коментарями місцевих організаторів, фільм потряс присутніх і викликав великий відгук. Деякі глядачі плакали, один глядач прямо на місці вийшов із лав Комуністичній партії Китаю. Цей фільм привернув увагу азіатів, а також людей інших національностей, студентів, інших членів суспільства, а також місцеві ЗМІ.

«Це дуже сильна історія, приголомшлива. Я був глибоко зворушений, і я підтримую вас. Ця історія викликає занепокоєння, і водночас це красива історія. Мені здавалося, що я став головним жіночим персонажем і сам терпів це безжальне переслідування», – сказав один фахівець у галузі кіномистецтва.

Один глядач із Торонтського університету, пан Лінь, який родом із Пекіна, сказав: «Музичне оформлення прекрасне. Ця музика надовго залишиться зі мною… Щирість слів дитини проникла в мою свідомість: «Мені подобається займатися Фалуньгун, мені подобається ходити до школи, але через те, що я практикую, мені не можна ходити до школи». Я не зміг утриматися від симпатій до цієї дитини. Водночас я відчуваю обурення через переслідування людей, що удосконалюються за Істиною-Добротою-Терпінням, яке санкціоноване китайським комуністичним режимом».

Одна з глядачок сказала, що фільм дуже глибоко зворушив її. «До того, як подивитися фільм, я, в реальності, не була знайома з Фалуньгун і з тим, що відбувається в Китаї. Я тільки чула, що китайський комуністичний режим переслідує Фалуньгун, але після того, як я подивилася фільм, я відчула, що практикуючі Фалуньгун такі добрі, і вони зазнають такої несправедливості. Переслідування Фалуньгун таке жорстоке й безрозсудне. Цей фільм поглибив моє розуміння ситуації практикуючих і їхньої боротьби», – сказала студентка кіномистецтва.

Один студент факультету міжнародних відносин із Вашингтона сказав: «Насправді, це вперше, коли я так добре зрозумів цю справу. Я почну звертати більшу увагу на переслідування Фалуньгун у майбутньому. Я дуже вдячний».

З жовтневої прем’єри цей фільм був показаний у Йельському університеті, університеті Ілінойса в Урбана-Шампань, Каліфорнійському державному університеті у Фуллертоні, університеті Торонто, університеті Ватерлоо, університеті Оттави, університеті Калгарі, Національному університеті Тайваню, університеті Бусан Бу-Куюн у Кореї, університеті Конкордії у Монреалі й університеті Дортмунд у Німеччині, а також в інших університетах. У деяких університетах попросили показати цей фільм кілька разів.

Турне цього фільму продовжиться по інших університетах світу, і на цей час він перекладається іншими мовами.

Відповідно до студії фільму: «Місія Студії фільмів Шень Чжоу полягає в тому, щоб поглянути на наше суспільство з різних точок зору, і допомогти задуматися про наше життя на глибшому рівні».

Щоб відсвяткувати відкриття нової Студії фільмів Шень Чжоу і її перший фільм «Потрясіння», студія надала можливість безкоштовно завантажити весь фільм на www.shenzhoufilm.com .

Ніколас Зіфчак. Велика Епоха

Упродовж більш ніж сорока років населення Бірми дуже страждає від дій військового режиму країни. Цей факт в основному ігнорувався, у тому числі й пресою, в усьому світі.

#img_left#У Бірмі кожна десята дитина вмирає, не досягнувши п’ятирічного віку. Зараз у країні триває криваве й жорстоке переслідування багатьох етнічних меншин, яке проводиться однією з найбільших армій Південної Азії, велика частина якої складається з примусово мобілізованих хлопців (Бірма – країна, що не має зовнішніх агресорів).

Постійним знаряддям війни є викрадання; більше 1000 чоловіків, жінок і дітей поміщено у в’язниці тільки за свої політичні переконання, а примусова праця використовується для побудови життєво важливої економічної інфраструктури, включаючи туристичний бізнес. Недивно, що багато жителів намагаються покинути країну, шукаючи політичного притулку в сусідніх державах.

Життя «внутрішніх ізгоїв» у часто необлаштованих таборах на тайському кордоні можна вважати безпечним, завдяки їхній захищеності від атак бірманських військ. Проте, не маючи права голосу й існуючи на жалюгідну компенсацію тайської влади, насправді, життя переселенців достатньо сумне. Оскільки тайський уряд не визнає їх біженцями, вони абсолютно позбавлені прав, зокрема права на освіту і медичне обслуговування. Як відзначила Кейт Томас, яка може вважатися «слабкою надією для бірманських біженців у Таїланді», ріст захворювань у таборах поселенців досяг критичної точки. Проблема частково може бути пояснена старою ворожнечею між сіамським (колишнім тайським) і бірманським населенням. Але і в цьому випадку, важко виправдати ставлення Таїланду до цієї вразливої групи.

Інші країни і міжнародні угрупування багатозначно знизували плечима і не звертали на це увагу, тоді як населення Бірми продовжує існувати в умовах одного з найбільш репресивних режимів, що існують у світі.

У цьому випадку Бірмі не допоможуть ні газ, ні деревина тикового дерева, запаси яких вона має. Мабуть, легко можна пояснити той факт, що Китай, який продовжує пошуки дешевої енергії, затишно себе почуває за існуючого в Бірмі режиму. І навіть найбільш густонаселена демократична країна світу, така як Індія, також, схоже, схиляється до того, щоб привласнити її природні ресурси, не замислюючись над питанням про те, які з прибуткових статей дійсно приносять користь, а які отримані ганебним шляхом. Японія, Південна Корея, Франція і деякі інші країни є такими ж співучасниками.

Інвестування, яке триває, не допомогло населенню Бірми, де режим щорічно витрачає менше одного долара на охорону здоров’я й освіту однієї людини, і при цьому ще ухитряється витрачати половину ВВП на озброєння.

Роками міжнародне співтовариство займало переважно вичікувальну позицію і приймало майже в буквальному розумінні жалюгідні завірення Державної Ради миру й розвитку, які ні до чого не зобов’язують. Ан Сан Су Кі, харизматичний лідер, який виступає за демократію Бірми, досі міститься під арештом «для її власної безпеки» (одинадцятий раз за останні сімнадцять років). Тим часом, уряд Пінмани, нової столиці Бірми, намагається переконати всіх у тому, що Червоний Хрест просто «за своїм власним бажанням» закрив п’ять своїх офісів на тайсько-бірманському кордоні.

Офіційна позиція Європейського Союзу, яка щорічно ратифікується, – не більше ніж спроба співчуття разом із загальною апатією і крайньою бездіяльністю; Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй виглядає такою ж неправомочною й незацікавленою. Лейбористський уряд Великобританії відмовився від публічної обіцянки опозиційного лідера партії ввести ефективні економічні санкції стосовно бірманської хунти, не зважаючи на існуючий міжпартійний консенсус і можливість упровадити їх негайно. Натомість вважається, що на Близькому Сході війни вирують під ім’ям «демократії».

Може видатися несподіваним, що тільки Сполучені Штати сприяють просуванню демократії і соціальних реформ у цій виснаженій і скаліченій країні, колись одній з найбагатших у Південній Азії. Саме США чинили тиск (і досягли мети – уже двічі), щоб це питання було внесене до порядку денного засідання Ради безпеки ООН; резолюція, що зобов’язує, може стати наступним кроком.

Тиск на режим також наростає і в іншому місці. Не зважаючи на роки політичного невтручання й відмови зайняти активну позицію, ASEAN (Торгова група Південної Азії) попередила, що збереження статус-кво принесе альянсу погану славу. Бірму примусили (або, можливо, «примусили добровільно») відкласти головування на саміті цього року. У результаті відкритий, довірчий діалог і офіційне визнання тяжкого становища більш ніж п’ятдесяти мільйонів чоловік може бути тільки їм на благо.

Можна впевнено сказати, що зараз час дипломатичного вичікування щодо Бірми вже минув. Міжнародному співтовариству потрібно об’єднатися і рішучіше виражати протест проти військового режиму Бірми, який продовжує гнобити своїх громадян і не підкоряється міжнародним законам, що зобов’язують дотримуватись прав людини.

Гай Крафт. Спеціально для Великої Епохи. Гай Крафт читає курс лекцій з питань Південно-Східної Азії на факультеті досліджень Сходу й Африки в Лондоні.

Упродовж більш ніж сорока років населення Бірми дуже страждає від дій військового режиму країни. Цей факт в основному ігнорувався, у тому числі й пресою, в усьому світі.

#img_left#У Бірмі кожна десята дитина вмирає, не досягнувши п’ятирічного віку. Зараз у країні триває криваве й жорстоке переслідування багатьох етнічних меншин, яке проводиться однією з найбільших армій Південної Азії, велика частина якої складається з примусово мобілізованих хлопців (Бірма – країна, що не має зовнішніх агресорів).

Постійним знаряддям війни є викрадання; більше 1000 чоловіків, жінок і дітей поміщено у в’язниці тільки за свої політичні переконання, а примусова праця використовується для побудови життєво важливої економічної інфраструктури, включаючи туристичний бізнес. Недивно, що багато жителів намагаються покинути країну, шукаючи політичного притулку в сусідніх державах.

Життя «внутрішніх ізгоїв» у часто необлаштованих таборах на тайському кордоні можна вважати безпечним, завдяки їхній захищеності від атак бірманських військ. Проте, не маючи права голосу й існуючи на жалюгідну компенсацію тайської влади, насправді, життя переселенців достатньо сумне. Оскільки тайський уряд не визнає їх біженцями, вони абсолютно позбавлені прав, зокрема права на освіту і медичне обслуговування. Як відзначила Кейт Томас, яка може вважатися «слабкою надією для бірманських біженців у Таїланді», ріст захворювань у таборах поселенців досяг критичної точки. Проблема частково може бути пояснена старою ворожнечею між сіамським (колишнім тайським) і бірманським населенням. Але і в цьому випадку, важко виправдати ставлення Таїланду до цієї вразливої групи.

Інші країни і міжнародні угрупування багатозначно знизували плечима і не звертали на це увагу, тоді як населення Бірми продовжує існувати в умовах одного з найбільш репресивних режимів, що існують у світі.

У цьому випадку Бірмі не допоможуть ні газ, ні деревина тикового дерева, запаси яких вона має. Мабуть, легко можна пояснити той факт, що Китай, який продовжує пошуки дешевої енергії, затишно себе почуває за існуючого в Бірмі режиму. І навіть найбільш густонаселена демократична країна світу, така як Індія, також, схоже, схиляється до того, щоб привласнити її природні ресурси, не замислюючись над питанням про те, які з прибуткових статей дійсно приносять користь, а які отримані ганебним шляхом. Японія, Південна Корея, Франція і деякі інші країни є такими ж співучасниками.

Інвестування, яке триває, не допомогло населенню Бірми, де режим щорічно витрачає менше одного долара на охорону здоров’я й освіту однієї людини, і при цьому ще ухитряється витрачати половину ВВП на озброєння.

Роками міжнародне співтовариство займало переважно вичікувальну позицію і приймало майже в буквальному розумінні жалюгідні завірення Державної Ради миру й розвитку, які ні до чого не зобов’язують. Ан Сан Су Кі, харизматичний лідер, який виступає за демократію Бірми, досі міститься під арештом «для її власної безпеки» (одинадцятий раз за останні сімнадцять років). Тим часом, уряд Пінмани, нової столиці Бірми, намагається переконати всіх у тому, що Червоний Хрест просто «за своїм власним бажанням» закрив п’ять своїх офісів на тайсько-бірманському кордоні.

Офіційна позиція Європейського Союзу, яка щорічно ратифікується, – не більше ніж спроба співчуття разом із загальною апатією і крайньою бездіяльністю; Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй виглядає такою ж неправомочною й незацікавленою. Лейбористський уряд Великобританії відмовився від публічної обіцянки опозиційного лідера партії ввести ефективні економічні санкції стосовно бірманської хунти, не зважаючи на існуючий міжпартійний консенсус і можливість упровадити їх негайно. Натомість вважається, що на Близькому Сході війни вирують під ім’ям «демократії».

Може видатися несподіваним, що тільки Сполучені Штати сприяють просуванню демократії і соціальних реформ у цій виснаженій і скаліченій країні, колись одній з найбагатших у Південній Азії. Саме США чинили тиск (і досягли мети – уже двічі), щоб це питання було внесене до порядку денного засідання Ради безпеки ООН; резолюція, що зобов’язує, може стати наступним кроком.

Тиск на режим також наростає і в іншому місці. Не зважаючи на роки політичного невтручання й відмови зайняти активну позицію, ASEAN (Торгова група Південної Азії) попередила, що збереження статус-кво принесе альянсу погану славу. Бірму примусили (або, можливо, «примусили добровільно») відкласти головування на саміті цього року. У результаті відкритий, довірчий діалог і офіційне визнання тяжкого становища більш ніж п’ятдесяти мільйонів чоловік може бути тільки їм на благо.

Можна впевнено сказати, що зараз час дипломатичного вичікування щодо Бірми вже минув. Міжнародному співтовариству потрібно об’єднатися і рішучіше виражати протест проти військового режиму Бірми, який продовжує гнобити своїх громадян і не підкоряється міжнародним законам, що зобов’язують дотримуватись прав людини.

Гай Крафт. Спеціально для Великої Епохи. Гай Крафт читає курс лекцій з питань Південно-Східної Азії на факультеті досліджень Сходу й Африки в Лондоні.