Blog

Кінофільм "Сніговий пиріг" (спільне виробництво Великобританії та Канади, частково фінансований Стівом Куганом (Steve Coogan) і компанією "Baby Cow Productions" Генрі Hормала (Henry Normal)) – неабиякий фільм, який відкрито, напористо і чаруюче розповідає про людяність.

#img_right#Виконавців головних ролей – Сігурні Уївер, Алана Рікмана (Alan Rickman) і Кері-Енн Мосс (Carrie-anne Moss), мабуть, привернув відмінний сценарій.

Події фільму відбуваються в канадському містечку Вава. Нудний англієць Алекс (Alex Hughes), якого грає Алан Рікман (Alan Rickman), неохоче підвозить Вівьєн, дівчинку-підлітка, яка мандрує автостопом. Її відкрита вільна натура становить різкий контраст потайливому характерові Алекса, який зізнається, що тільки що вийшов із в’язниці, де сидів за вбивство людини.

В єдиному справді жахливому епізоді фільму в машину Алекса врізається вантажівка, і Вівьєн гине. Алекса мучить почуття провини, і він вирішує поїхати до її матері, Лінди (Сігурні Уївер), щоб вибачитися за свою причетність до смерті Вівьєн.

На свій подив, він виявляє, що Лінда страждає на важку форму аутизму і зовні здається байдужою до смерті своєї дочки. Лінда просить його залишитися з нею до вівторка. "Це день, коли приходить сміттяр. Я не займаюся сміттям", – сказала вона. Він починає організовувати похорони, і його захоплює її дивне і в той самий час підкупливо-наївна поведінка. Мимохідь він вступає в любовний зв’язок із сусідкою Мегі (Кері-Енн Мосс) і оголює свою демонічну натуру.

Початкові підозри в тому, що фільм, де здебільшого, головним персонажем є хвора на аутизм жінка, може розчарувати, розвіялися вже через три хвилини. Нам ніколи не пояснюють причин, що викликали захворювання Лінди, та і в цьому немає необхідності. Вона, як дитина, весела, їй усе цікаво, її персонажеві цікавіше їсти сніг і одержимо мити свою кухню («Три рази, коли я готую, і три рази, коли я не готую»), ніж оплакувати свою дочку. Перед тим як зіграти свою роль, Уївер спілкувалася з дорослим, хворим на аутизм, тому відчуття достовірності образу не зникає впродовж усього фільму.

Цікаво, що всі головні персонажі, у тому або іншому ступені, проявляють егоїзм. Лінді подобаються люди, які можуть принести їй якусь користь, або якщо вони роблять те, що їй подобається. Алекс загруз у своїх нещастях і загадковій цинічності (його дратівливий сарказм, деколи може навіть викликати сміх), а Мегі спонукає його до фізичної та емоційної близькості, створюючи інтригу.

Єдина неегоїстична людина – це загибла Вівьєн, яка для того, щоб її підвезли, вибирає людей, що здаються самотніми, тому що «вони можуть розповісти найцікавіші історії».

Постановка Марка Еванса (Marc Evans) не відрізняється ефектами, фільм поставлений у манері, близькій до Енга Лі (Ang Lee) (головну роль також грає Уївер) фільму "Крижаний вітер" ("The Ice Storm"), хоча у фільмі Еванса немає такої витонченості, як у Лі. Уперше сценарист Анжела Пелл (Angela Pell) виражає події легко, не зважаючи на потенційно важку тему, із чарівним відчуттям гумору, який пронизує увесь фільм.

"Сніговий пиріг" не несе в собі засудження, це душевний і добрий фільм. Цей фільм спокійний і невибагливий, який не дає ніяких відповідей, але пропонує безліч делікатно поставлених питань.

Погляд на країну, яку США, Китай і радикальні рухи ісламізму намагаються зробити кожен своїм союзником

#img_left_nostream#«Бази Талібів розташовані в Пакистані», – розповів старший капрал канадських озброєних сил по поверненню з Афганістану. У своїй доповіді він розвиває ідею про те, що Таліби значною мірою покладаються на підтримку іноземних бійців. Таке твердження – не новина і тепер воно обгрунтоване. Отже, що ж відбувається з Пакистаном? Чи зможуть НАТО і канадські солдати справитися з наростаючими озброєними повстаннями в Афганістані, коли сили Талібів відроджуються в сусідній країні?

Після атак 11 вересня і початку смертельної боротьби з «Аль Каїдою» та Осамою Бен-Ладеном, адміністрація Буша визначила зміцнення зв’язків з пакистанським генералом Первезом Мушаррафом важливою ланкою в боротьбі з Талібаном. Пакистан, який раніше розглядався як країна-ізгой на міжнародній політичній арені через «незаконне» отримання статусу ядерної держави і підтримки Талібану, раптово став складним, але необхідним для американців союзником.

Наскільки легко Мушарраф прийняв вимоги американців? Згідно з його заявами, зробленими під час візиту до США у вересні в передачі «60 хвилин» каналу CBS, йому погрожували. За його словами, колишній віце-держсекретар Річард Ермітейдж заявив керівникові розвідки Пакистану, що бомбардування відкинуть його країну в кам’яне століття, якщо він відмовиться співробітничати в боротьбі проти «Аль Каїди».

Незалежно від того, правда це чи ні, Джордж Буш виразив своє задоволення зусиллями Мушаррафа в боротьбі з тероризмом. Але аналітики в значно меншій мірі впевнені в тому, що було зроблене все можливе. Все частіше й частіше лунають голоси, які викривають бездіяльність або неефективність Ісламабаду в боротьбі з талібами, які продовжують нещадну війну в Афганістані.

Мушарраф фактично знаходиться в лещатах, які постійно стискаються. Публічно виразивши підтримку американцям, він автоматично налаштував проти себе велику частину населення, яка дотримується антиамериканських поглядів. Генерал, що прийшов до влади в результаті державного перевороту в 1999 році, зіткнувся з радикальним рухом ісламізму, який набирає потужності. На нього вже здійснювалося декілька замахів, проте американська підтримка, що включає обмін розвідданими, стала для нього щитом, який дозволяє зберегти отриману в результаті заколоту владу.

Навіть, якби Мушарраф з року в рік щиро боровся б з тероризмом, сам будучи мішенню, кожен жест з його боку, покликаний протистояти радикальному ісламізму, мав би ефект бумеранга, ставлячи його в ще скрутніше положення.

Освіта

У Пакистані існує широка мережа медресе – ісламських шкіл, які часто звинувачуються у тому, що вони є грунтом для зростання радикального ісламу. Уряд намагається взяти їх під певний контроль, проте деякі такі школи категорично відмовляються реєструватися. Згідно із звітом, опублікованим в листопаді Николя Мартін-Лаландом, аналітиком кафедри стратегічних і дипломатичних досліджень в Квебекському університеті, 20 % медресе відіграють роль інкубаторів релігійного радикалізму, організовуючи фундаменталістську освіту (течії салафітів і вакхабітів) та воєнізоване навчання.

Незважаючи на те, що Мушарраф – військовий, він не контролює своїх підлеглих повністю. Частина армії симпатизує Талібану, що зводить нанівець зусилля в знищенні їх баз в Пакистані. Те ж саме стосується пакистанських служб розвідки, які підозрюються в тероризмі. З приводу цього Мартін-Лаланд сказав, що часто кадри в армії і розвідці закінчували ті ж самі медресе, що і Таліби.

Згідно з центром стратегічних досліджень американської ради із закордонних справ, багато політиків усередині уряду Мушаррафа відкрито висловлюють своє захоплення Талібаном.

Найбільш серйозні й тривожні твердження про причетність до міжнародного тероризму пакистанських розвідслужб надійшли минулого вересня від індійської поліції, яка звинуватила їх у тому, що вони стояли за терористичними актами в Бомбеї, які забрали 186 життів.

Ісламабад все заперечував, стверджуючи, що йдеться про нову спробу Індії зганьбити його репутацію.

Весь регіон фактично є пороховою бочкою, де першорядну вагу має географічне положення. Якщо  США і Пакистан недавно зближувалися, то Китай, що є союзником Ісламабаду значно довший час, також розглядає тероризм, як можливість зміцнити відносини. Під час останнього візиту до Пакистану китайського лідера Ху Цзінтао були підписані численні нові угоди про співпрацю у всіх сферах. Згідно з агентством «Рейтерс», Китай є головним постачальником серійного озброєння до Пакистану, й існує загальна думка, що саме Пекін допоміг Ісламабаду в розвитку його ядерної програми.

Обидві країни на цьому тижні якраз проводили спільні антитерористичні навчання на пакистанській землі. Для Китаю загроза тероризму представляється у вигляді боротьби уйгурських сепаратистів-мусульман в Сіньцзяні, на північному сході країни. Цікавий факт: згідно з американською асоціацією уйгурів, це найбільш проамерикансько налаштовані мусульмани в світі, що дуже відрізняє їх від братів по вірі за кордоном. Річ у тому, що для них ворог – авторитаризм Комуністичної партії Китаю, а не американський імперіалізм.

Беручи до уваги індійського гіганта, у якого завжди напружені стосунки з Китаєм, попри бажання розвивати двосторонню торгівлю, додайте до цього напружені відносини Індії і Пакистану у зв’язку з Кашміром, і ви побачите весь розмах проблем в регіоні. Врахуйте ядерну американську допомогу Індії і її відмову входити в договір про роззброєння, потім додасте війну в Афганістані і ядерні амбіції Ірану, і ви отримуєте геополітичну головоломку, яка стрімко ускладнюється з кожною новою сусідньою країною, яку ви додаєте до рівняння.

У світлі всього цього, запекла боротьба, яку ведуть канадські солдати в Афганістані, здається тільки піщинкою в пустелі. У талібської смітної трави є коріння на іншому боці кордону, який не можуть перетнути сили НАТО законним шляхом.

Ное Шартьє. Велика Епоха