Blog

Інтуїція – шосте відчуття чи просто підвищена чутливість до зовнішніх подразників?

Альберт Ейнштейн

#img_right#«Веселий; сердитий; веселий… точно веселий». 52 річний пацієнт X, котрий переніс два крововиливи в мозок, які серйозно пошкодили центр мозку відповідальний за обробку візуальної інформації, здавалося не вгадував вирази облич, які демонстрував у випадковому порядку апарат, що проводить моніторинг головного мозку.

Проте коли йому «показували» фотознімки з обличчями, що виказували переляк, щастя й інші емоції, всліпу то він правильно «відчував» їх набагато частіше ніж якби це було просто випадковістю. Чи було це «баченням», поза межами звичайного зору, або способом сприйнятливості, який ще належить пізнати?

Доктор Алан Пенья з Університету Нового Південного Уельсу в Австралії, і його команда дослідників у Женеві (Швейцарія) були вражені результатами цього дослідження. Головний мозок пацієнта X під час сканування проявляв помітну активність у правій мигдалині, і були отримані показники, ідентичні отриманим у здорового мозку з такою ж активністю.

Багатьох нейробіологів нещодавній досвід із пацієнтом X наштовхує на думку про цікаву можливість — додати до п’яти відомих відчуттів ще одне. Для інших це не більше ніж наукова прелюдія до дослідження вже відомої здібності до інтуїції.

Не дивлячись на слабке наукове визнання в минулому столітті, ідея існування інтуїції останніми роками отримала новий поштовх у сфері нейрофізіології. Ця можлива здатність «знання» речей, які ще не відбулися, далеких подій або змін, що насуваються, була впродовж тисячоліть добре відома практично всім корінним народам світу – на противагу тривалого неприйняття скептичними науковими кругами.

Підвищена чутливість або шосте відчуття?

«Море винесло до берега сотні людських тіл, але там немає жодного мертвого слона. Не було знайдено навіть жодного кота або зайця (…) дуже дивно, що не було відмічено загибелі ніяких тварин». Ці заяви, які були зроблені державним посадовцем Шрі-Ланки після Азіатського цунамі в 2004 р., викликають цікаві запитання.

Наприклад, чи володіють тварини здатністю тим, чи іншим чином відчувати небезпеку, що наближається? Як вони врятувалися від цунамі? Усього лише за лічені хвилини до появи хвилі вони врятувалися втечею на підвищення острова .

У той же час племена аборигенів цього району, завдяки своєму 60-тисячолітньому контактові з природним середовищем, наслідуючи поведінку тварин, теж тікають на підвищення. Як результат – практично всі місцеві жителі вижили після буйства водної стихії.

Але як тварини й аборигени відчули небезпеку, що насувалася? Чи справедливо було б постулювати, або, можливо, навіть стверджувати наявність інтуїції? Як же діє цей загадковий біологічний механізм?

Відповісти на це запитання, зрозуміло, не так легко, як його поставити. За припущеннями дослідників, корінні жителі острова за багато років несвідомо отримали деякі важливі уроки. Наприклад, вони відчувають звуковий резонанс кроків диких слонів, коли ті кидаються бігти в напрямку внутрішньої частини острова, а також звернули увагу на дивну поведінку дельфінів і ігуан, а також дикий бунт птахів. Завдяки цьому їм фактично вдалося відчути те, що наші складні радари, які не працювали під час цунамі, зробити не змогли.

Як повідомляється в статті популярного видання Science, учені з Вашингтонського університету в Сент-Луїсі, говорять, що ключ до передбачення аборигенів знаходиться в частині мозку, іменованою передньою частиною кори поясної звивини (anterior cingulate), яка активізується при змінах навколишніх природних умов, непомітних свідомості, але, проте, необхідних людині, щоб вижити.

На питання, чому тварини почули небезпеку раніше, відповісти, ймовірно, важче. Деббі Мартір, що спеціалізується на програмах захисту тварин на острові Суматра (один з островів, що найбільш постраждали від цунамі) висловлює свою думку, що «це могли бути коливання, а також міг змінитися атмосферний тиск, що стривожило тварин і примусило їх переміститися туди, де вони відчували б себе безпечніше», і додала, що «зокрема, дикі тварини надзвичайно чутливі. Вони володіють чудовим слухом і, ймовірно, могли чути наступ води на відстані». Це може послужити вагомим доказом чутливості диких видів до практично непомітних подразників.

Проте багато вчених припускають, що в даному випадку, так як і з пацієнтом X, повинен існувати інший метод, завдяки якому живі організми можуть сприймати навколишнє середовище. Було засвідчено, що птахи й інші тварини покидають даний район безпосередньо перед виверженням вулкана. Китайські біологи провели дослідження, яке показало, що за декілька хвилин до початку землетрусу кішки, собаки й інші автохтонні (місцеві) види стають досить збудженими, а в деяких випадках навіть нестримно завивають, гавкають і нявкають. Дослідники описують, що під час таких випадків змії покидають свої нори, птахи б’ються в клітках, а щурі намагаються куди-небудь утекти.

Прихована здатність

Початковий експеримент був простий: по сорок добровольців і по двоє фотографів на дослід. Керівник експерименту, канадець Рональд Ренсінк, старший викладач інформатики й психології в Університеті Британської Колумбії, спробував описати причини автокатастроф у випадках, коли водій, з вини якого відбулося зіткнення, не бачив автомобіль, у який врізався. Дослідження було опубліковане в журналі «Psychological Science».

Спочатку добровольцям показували фотознімок дороги, який періодично оновлювали, замінюючи ідентичним зображенням. У довільний момент при оновленні фото відбувалися зміни – наприклад, віддалялися, змінювалися або додавалися елементи. Ці зміни, навіть великі, часто важко було помітити.

У досліді учасники повинні були натискали на кнопку звукового сигналу в той момент, коли вони помічали зміну в послідовності зображень. Несподіванкою в цьому експерименті стало те, що кілька добровольців запитали Ренсінка, чи повинні вони натискати на кнопку лише тоді, коли дійсно бачили зміну, чи їм можна натискати на неї й у ту мить, коли вони відчули інтуїтивно, що вона ось-ось відбудеться.

Потім експеримент кардинально змінили, і Ренсінк виявив не тільки те, що більшість добровольців у той самий момент усвідомлюють, що відбулася зміна, але й те, що одна третина з них натискала на звуковий сигнал трохи раніше.

Здається, ці дослідження демонструють, що інтуїція цілком може бути несвідомим способом виявлення нескінченно малих змін навколишнього оточення, здатністю сприймати подразники, які неможливо виявити за допомогою наших наукових технологій. І в першому й у другому випадку вона є вражаючим і корисним прихованим шостим відчуттям, що заснуло за роки технологічної еволюції людства.

Побачивши під час експерименту, що, коли ми не роздумуємо надто довго над рішенням складних питань, використовуючи свою свідомість, а робимо перерву, відступаємо на крок і «засинаємо над цим», результати завжди виявляються кращими. Дослідник Ап Дейкстерхейс з Амстердамського університету прийшов до висновку, що «на якомусь етапі нашої еволюції, ми стали ухвалювати рішення свідомо, і в нас це не дуже добре виходить. Ми повинні навчитися дозволяти нашому несвідомому справлятися зі складними завданнями».

Якщо один день людина була моїм учителем, то я повинен поважати її, як мого батька, усе своє життя (Стародавній вислів).

#img_left#Дитина – центр Усесвіту. Її загадка і її Майбутнє. Саме так уважає Олег Віссаріонович Кільчичаків – власник і керівник Школи гувернерів у Санкт-Петербурзі.

– Усе має свій початок. Із чого починали Ви?

– Радянську освіту, з одного боку, хвалили, і, справді, у нас були грамотні інженери, і в космос ми літали, але при цьому був колективний підхід до виховання.

Готували конформістів, тобто людей, які у всьому повинні були погоджуватися з думкою колективу. Була система – “один гребінець”, і під неї розчісували всіх. Я тоді викладав історію в 5, 8, 9 класах у звичайній радянській школі, у якій навчалося близько 1 000 дітей. Я сам бачив усі прояви цієї хибної системи освіти.

Діти приходили в школу із цікавістю. Вони любили свою школу, свої предмети, свої ручки, свої фломастери. Але так було приблизно до 4-5 класу. Слабкі вихователі й слабкі вчителі в початковій школі не могли розвинути в дітей бажання отримувати знання й далі. До 8 класу за знаннями вже ходили одиниці. Тобто школа вбивала інтерес до навчання.

У мене є син, і на цю проблему я дивився очима батька. Це був початок 90-х років, коли була важка економічна ситуація, і батькам доводилося багато працювати в нашій країні, займатися з дітьми в них не було часу. Тоді й виникла ідея створення школи гувернерів. Це було не так, що я прокинувся вранці й вирішив, тобто нічого нового я не придумав.

Якщо за два-три роки до школи з дитиною позайматися індивідуально, то у неї буде кістяк – в неї буде закладено бажання вчитися, здобути блискучу освіту. Ми хочемо готувати людей, які можуть сказати на чорне-чорне біле-біле, які готові обстоювати свою думку і йти проти колективу не тому, що вони бунтарі, а тому що вони готові відстоювати свою точку зору на деякі речі. Мій ідеал – це люди-нонконформісти, тобто ті, хто діятиме незалежно від того, що написано на першій сторінці газети “Правда”.

Якщо ми пригадаємо минуле, то у всіх заможних людей у Росії діти здобували домашню освіту, виписували гувернерів із Франції, Англії, Німеччини. У багатьох відомих людей у біографії написано: здобув блискучу домашню освіту. А потім вони вже йшли в університет. Але відносилися до гувернера як до вчителя все життя, були дуже вдячні.

– Еліта. Кого Ви вважаєте елітою?

– У перекладі із французької це кращий серед рівних. Еліта є серед гімнастів, фігуристів, серед музикантів. Але в нас у 90-х роках поняття слова “еліта” убили. Наприклад, реклама: “Елітні торти з доставкою” – це смішно. Якщо говорити про еліту в сенсі виховання, то діти, котрі здобули домашню освіту, мають рівень знань вищий ніж той який дають у муніципальній, або навіть приватній школі. Вони вихованіші й більш освічені за інших, це майбутня інтелектуальна еліта Росії. Я, звичайно, за генетику й уважаю, що діти не рівні генеалогічно, але вони рівні за способом отримання знань.

– Хороший викладач – це дар божий. Як Ви підбираєте співробітників? Напевно, це дуже складно.

– Складно. Чому хороші викладачі не йдуть у гувернери, хоча багато хто з них здатний, займаючись із дитиною по дві години на день, підготувати її до школи? Є дві перешкоди: перша – у суспільстві до професії гувернера ставляться не дуже прихильно. Завжди вважалося, що йти в гувернантки не дуже добре – це не ідеал для жінки. До того ж ви можете потрапити в сім’ю неінтелігентів-мільйонерів, які можуть нагрубити, образити, принизити.

З неї знущаються діти нерозумних батьків, так буває – це правда. Тому ми втрачаємо багатьох, хто міг би бути хорошим гувернером. І друга – це фінансова сторона. Існує ринок, існує такса, і 30 000 рублів у місяць на сьогодні – це максимум, більше платити гувернерові ніхто не буде. Молоді люди не йдуть. Якщо ти здобув музичну освіту в консерваторії, закінчив університет, знаєш досконало європейські мови, то ти у великому місті можеш легко заробити більш ніж 30 000 рублів на місяць. Є ще один бік – у 90-х роках у цю професію прийшло багато слабких педагогів.

Сірі педагоги зіпсували імідж гувернера. Дуже хороших учителів усього 10%, інші – сіра маса. Приходить такий слабкий педагог, вона не любить сім’ю, у яку прийшла, погано ставиться до дитини, думає тільки про себе, заздрить сім’ї, у якій працює. Те, що повідомляли ЗМІ про випадки побиття дітей і інші неприємні факти, – це правда. Такі жінки можуть лягти в ліжко з господарем, щоб отримувати більше грошей, крадуть речі, усе це не придумано. Аморально поступати можуть і ті й інші.

Тому ми вважаємо, що гувернером може бути людина сильна, така, що відбулася соціально, успішний сім’янин. Якщо це жінка, то в неї повинні бути надійний чоловік, не п’яниця, дорослі діти, що живуть самостійно. Тоді в неї спокійно на душі. Вона цікава, розумна, освічена. Вона оптимістична, вона особа. Дитині з такою цікаво. У нас були випадки, коли дитина так любила гувернантку, що ховала одяг, щоб вона не йшла.

– Батьки в таких випадках не ревнують?

– Звичайно, ревнують. Це питання є в кожній сім’ї. Іноді гувернантку через це звільняють. Такої проблеми немає в інтелігентних розуміючих батьків. Навіть за дві години в день дитина прикипає до хорошої гувернантки, і люди розумні вважають, що це добре – у дитини є друг.

Ще розумніша мама використовує це на свою користь: вона приходить до дитини тільки з позитивним настроєм, вона не карає, вона говорить тільки теплі добрі слова, а всі побутові дрібниці – це доля гувернантки. Розумна мама спокійна, дурна – ревнує. Ще важче з бабусями. Їхні ревнощі не керовані.

– Патріотизм і віра у вихованні, розкажіть небагато про це.

– Патріотизм і державність у вихованні – це дуже важливо. Гувернантка починає з того, що учить дитину любити батьків. Це листівка мамі на 8 березня, лист таткові, малюнок для батьків у подарунок і т.д. Це краєзнавство, історія Петербургу. Зрозуміло, що в цьому віці дитина ще не зрозуміє історію Росії, для неї зрозуміліша історія міста.

Тобто патріотизм, державність, майбутня доля Росії – усе це у вихованні присутнє обов’язково. Сама школа гувернерів аполітична – ми не підтримуємо жодних політичних партій, але ми за те, щоб держава була міцною, процвітаючою.

Гувернантка може бути атеїстом, може належати будь-якій конфесії, але вона повинна говорити про віру так, як це прийнято в сім’ї.

– Як Ви ставитеся до вивчення православ’я в школі?

– Я супротивник. У нас багатонаціональна й багатоконфесійна держава, місто. Проти тому, що якщо навіть введено буде факультативно, то однаково з’являться проблеми. Якщо хтось не піде на факультатив, то однокласники засуджуватимуть. Засуджуватиме нерозумна вчителька, з якою вимагатимуть виконання плану з відвідин факультативу.

Якщо в Санкт-Петербурзі до цього можуть поставитися лояльно, то в інших місцях Росії (Володимир, Рязань, Тула) по-іншому. Дитина не витримає тиску й ходитиме. Треба читати курс усіх релігій. У нас світська держава, і я проти спроби ввести вивчення якоїсь певної релігії. При цьому порушуються права дитини неправославного, дитини-атеїста, дитини іншої конфесії.

– Як Ви уявляєте майбутню систему освіти?

– Я вважаю, що в школу треба йти у віці більш зрілому, ніж зараз. Дитина від природи егоїстична й дика по-хорошому. Вона ще багато чому не навчена. Вона егоїст по-справжньому, але її можна виховати. У 1989 році мене назвали фашистом через те, що я запропонував розділити дітей за здібностями. А через три роки в школах увели тестування. І це добре. Не обов’язково кожній дитині вчитися 9-12 років, як зараз.

Якщо дитина надалі збирається бути робітником, то хай навчається 7 років. Хай навчиться читати, писати, вивчить географію, історію, математику, креслення, логіку було б непогано, театральне мистецтво, щоб бути розкріпаченим. Продовжувати вчити її далі – це даремна праця й великі бюджетні кошти, викинуті на вітер.

Сьогодні існує система спеціалізованих шкіл, інтернатів, військові училища. Так здобувають освіту музиканти, спортсмени. Можна складати іспити екстерном. Моя племінниця так навчається. Але якщо не відбувся як спортсмен, музикант, то нічого страшного, є система отримання додаткової освіти.

Дуже важливо, щоб у школі були сильні вчителі, особливо викладачі-чоловіки. Треба платити хорошу зарплатню, щоб прийшли чоловіки. Хоча б 30 000 рублів. Дуже важливо, щоб у класах, розділених за профілями, цей профільний предмет викладав саме чоловік – у Росії так склалося, що саме чоловіки є сильними профільними педагогами. Важливо розуміти, що процес навчання не закінчується на тому, що дитина пішла в школу. У цьому процесі постійно повинні брати участь і батьки, і вчителі.

Надія Жихаревич. Велика Епоха

Корисне посилання: www.ukrlitzno.com.ua.

Колись жив один чоловік, що заробляв собі на хліб тим, що приносив воду з річки до будинку свого роботодавця.

#img_left#У хазяїна будинку було велике господарство, і йому було потрібно багато води для поливання садів навколо його будинку, готування їжі й купання.

І той чоловік приносив воду на коромислі, з обох кінців якого висіли глиняні глечики. Уранці він виходив із порожніми глечиками й повертався з наповненими, і так повторювалося по кілька разів на день.

В одному із глечиків була тріщина. Коли чоловік долав свій шлях, вода капала із глечика, і після довгої дороги в глечику залишалася лише половина води.

Так тривало день за днем. Глечик же, що залишався повним, дуже пишався тим, що він ідеально виконував своє доручення. І він нашіптував із докором іншому глечикові: «Ти повинен соромитися самого себе; рівно половина води втрачається, коли ти носиш її з ріки».

Другий глечик почав почувати себе приниженим і соромитися того, що не виконує свою роботу як належить. Особливо після того, як чоловік у черговий раз підійшов до річки, і глечик у ній побачив своє відображення із тріщиною.

– Я прошу пробачення, – сказав він чоловікові, – я соромлюся самого себе.

– Чому? – запитав його чоловік. – Чого ти соромишся?

– Я не виконую свого призначення. Половина води витікає із тріщини в мені, і тобі доводиться працювати удвічі більше, щоб відновити розлиту воду.

Чоловік пожалів його й сказав:

– Коли ми будемо проходити дорогою, скажи мені, що ти думаєш про квіти, які супроводжують нас усюди.

– Квіти дуже гарні, – сказав глечик, – але тобі не вдасться відволікти мене від того, що я погано виконую свою роботу.

– Друже мій, – відповів чоловік, – ти не зовсім мене зрозумів, невже ти не помітив, що квіти розцвітають тільки, з одного боку дороги. Я знав, що просочується вода, і міг замінити тебе на інший глечик, але замість цього я посіяв насіння з одного боку дороги, і ти поливав його щодня, поки не з’явилися квіти. Щодня, коли я долаю свій шлях від річки до будинку, ці квіти радують моє серце й надихають мене продовжувати роботу, саме такий глечик мені потрібний, за що я тобі й вдячний.

Чоловік не хотів позбавляти життя предмет, яким є глечик із тріщиною, тому що він знав секрет мудрості про те, що всі предмети на світі – живі.

Версія на івриті

Недавно я зацікавився результатами дослідження, яке виявило антиокислювальні властивості у деяких плодово-ягідних соків і фруктових напоїв.

#img_left#Виявилось, що з 13 досліджених плодово-ягідних соків, сік з червоного винограду володіє найбільш сильним антиокислювальним ефектом, що пояснюється наявністю в ньому великої кількості рослинних речовин, які потенційно запобігають хворобам, відомих як поліфеноли.

Результати цього дослідження привели до того, що сік червоного винограду назвали королем плодово-ягідних соків. Проте перш ніж кинутися в магазин за цим суперпродуктом, було б добре звернути увагу на основний компонент соку з червоного винограду – цукор.

Як і всі плодово-ягідні соки, сік з червоного винограду містить багато цукру. У соку однієї відомої торгової марки міститься 40 г. цукру на 240 мл. соку. Тобто в 100 мл. напою міститься 16,66 г. цукру. З іншого боку, в кока-колі міститься 35 г. цукру на 330 мл., тобто 10, 6 г. в 100 мл. Це означає, що в червоному виноградному соку міститься на 50 % більше цукру, ніж в кока-колі.

Невже цей надлишок цукру може звести нанівець деякі оздоровлюючі властивості, які приписуються поліфенолам в соку з червоного винограду? Схоже, це риторичне запитання.

Цукор в таких плодово-ягідних соках, як сік з червоного винограду, в основному, знаходиться у формі глюкози і фруктози. Як я писав раніше, хоча фруктозу часто розглядають як «корисну» форму цукру, є докази, що це далеко не так.

Якраз на цьому тижні, наприклад, було опубліковане дослідження, в якому йдеться, що ця форма цукру може неабиякою мірою шкодити здоров’ю. У дослідженні, опублікованому в журналі «Гепатологія», щурів нагодували цукровим розчином, що містить або глюкозу, або фруктозу (2). Годування щурів фруктозою привело до двох серйозних наслідків: збільшення вироблення жирів в печінці і зменшення ефективності білкового лептину (крім інших функцій, лептин зменшує вироблення жирів і сприяє спалюванню жиру в тілі).

Дослідження виявило, що деякі негативні властивості фруктози були результатом погіршення функції рецептора, відомого під назвою альфа-поліфосфорна кислота. Цей рецептор присутній в тілі людини, і його активність у людини менша, ніж у щурів. В результаті, один з авторів дослідження «Гепатології» припустив, що ефект дії фруктози на людину повинен викликати ще гірші наслідки, ніж ті, які спостерігалися у щурів. Схоже, що є всі підстави вважати, що вживання фруктози може сприяти зростанню процесу ожиріння, яке спостерігається в світі.

Враховуючи все вищесказане, є підстави стверджувати, що плодово-ягідні соки потрібно вживати з обережністю. Наявність у складі соку поліфенолу і його антиокислювальна дія не враховує всі властивості соку і вплив, що здійснюється на здоров’я людини.

Статті:

1. Roglans N. і ін. Погіршення активності Stat-3 печінки і зменшення поліфосфорної активності у щурів, нагодованих фруктозою. Hepatology, 2007; 45:778-788

2. Mullen W, і ін. Аналіз фенолових сполук у соках, що продаються, і фруктових напоях. J Agric Food Chem. 16 березня 2007 року.

Джон Бріффа – лікар з Лондона, який пише на теми здоров’я, зокрема, харчування і природної медицини.

Версія англійською

Усе більше вчених-кліматологів заявляють, що причини зміни клімату, її інтенсивність і наслідки впливу на людство ще далеко не визначені.

#img_left#За розповсюдженою теорією про "глобальне потепління", нав’язаною політиками, ЗМІ й більшістю вчених, нагрівання поверхні Землі викликане збільшенням кількості антропогенних парникових газів, таких, зокрема, як вуглекислий газ – продукт індустріалізації.

Очікувані наслідки: більш сувора погода, танення полярних крижаних шапок, і підвищення рівня моря. Необхідним терміновим заходом, таким чином, стає зменшення кількості викидів вуглекислого газу й зупинка процесу зміни клімату.

Тут немає предмету для суперечки? Насправді, деякі видатні експерти говорять, що наука, яке підтверджує подібні теорії, недостатньо точна.

За словами Дункана Вінгмама, незважаючи на руйнування шельфових льодовиків на Антарктичному півострові, існують дані про те, що антарктичний льодовиковий щит у дійсності збільшується. «Комп’ютерне моделювання клімату обмежене й ненадійне», – говорить доктор Хенк Теннекес. Як повідомляє Едвард Вегман, статистика, що лежить в основі пророкування клімату, має недоліки, а ті хто знається на статистиці, як правило, не задіяні в дослідницьких проектах.

Усі визнають, що фактичний вплив викидів парникових газів на зміну клімату недостатньо витлумачений, і досить важко відрізнити приналежність людини до цього процесу від природних коливань.

Взаємозв’язок із Сонцем

Одна з альтернативних теорій пов’язує процес зміни клімату із сонячною активністю. Доктор Свенсмарк із Національного космічного центру Данії виявив зв’язок між космічним випромінюванням і утворенням низької хмарності.

Чим більше космічних променів потрапляє на Землю, тим менша хмарність, яка відіграє значну роль в охолодженні поверхні планети.

Однак, потужність магнітного поля Сонця, яке відхиляє космічні промені від Землі, протягом 20 століття збільшилася вдвічі. За словами доктора Свенсмарка, як повідомляється в Canadian National Post, це поле захищає Землю від величезної кількості космічних променів, що теоретично призводять до глобального потепління.

Доктор Вейсс із Кембриджського університету пов’язує зміну температури Землі із сонячними плямами: чим менше сонячних плям, тим холодніший клімат на планеті.

У часи середньовіччя поверхня Землі була досить теплою, настільки теплою, що вікінги могли влаштуватися в Гренландії (прим. острів у Північному Льодовитому океані), а британці виготовляти вино.

Проте, в 17 столітті, протягом 70-літнього періоду відсутності сонячної активності, називаного "малим льодовиковим" періодом, змерзнув порт Нью-Йорка, і поселенці-вікінги покинули Гренландію в пошуках більш теплого клімату.

За даними дослідження, проведеного доктором Вейссом, у майбутньому можуть знову настати подібні прохолодні періоди.

Наука в протистоянні політиці

Урядова політика перебуває під значним впливом наукових звітів підконтрольної ООН Міжурядової групи експертів зі зміни клімату (МГЕЗК).

Останній короткий звіт політиків вийшов у лютому, але основний науковий звіт не буде опублікований до травня.

Дві з половиною тисячі провідних учених з усього світу взяли участь у даному проекті, у тому числі й доктор Ричард Тол, доктор Ричард Ліндзень і доктор Кристофер Лендсі. Вони заявили, що результати їхніх досліджень були перекручені або проігноровані для задоволення певних політичних цілей.

Річ у тім, що згідно із принципами МГЕЗК у науковий звіт можуть бути внесені виправлення відповідно до короткого звіту політиків, написаного державними чиновниками.

Доктор Лендсі – експерт по ураганах і один із провідних авторів звіту після цього відмовився від посади.

"Особисто я не можу сумлінно продовжувати брати участь у процесі, який я розцінюю як упереджений план дій, необґрунтований із наукового погляду", – заявив він у відкритому листі.

Версія англійською

"Одного разу я сказав батькові: "Я зрозумів, що для того, щоб написати букву "А", ми пишемо "Л", а потім проводимо лінію, щоб завершити написання букви. Пізніше я був вражений, з’ясувавши, що можу перетворити жовту букву в жовтогарячу, провівши лише лінію".

#img_left#Більшість із нас ніколи не зможе зрозуміти відчуття, яке описав Лінн Даффі у своїй книзі "Блакитні кішки й сіро-блакитні кошенята". Але нещодавні дослідження, проведені доктором Джемі Вордом із коледжу, що при лондонському університеті, показали, що всі ми певною мірою володіємо цією рідкісною здатністю змішувати зображення, звуки й інші відчуття, яка називається "синестезією".

У минулому синестезія вважалася наслідком психічного розладу, наркоманії, чи надмірної уяви. Сьогодні синестезія трактується неврологами як незвичайна здатність деяких людей змішувати відчуття які зовсім не пов’язані між собою, або належать до різних типів. При цьому синестетики можуть чути певний звук, розглядаючи твори мистецтва, відчувати певний смак, доторкнувшись до якої-небудь поверхні, відчувати певний запах, слухаючи музику, або ще щось. Незвичайно? Так, але це правда.

У результаті численних досліджень було виявлено, що люди, котрі володіють таким змішуванням відчуттів, не вважають свої здібності феноменальними. Таке явище, також, не може бути визначене як хвороба, оскільки практично всі синестети заявляють, що вони отримують задоволення від такої особливості, на відміну від тих, хто здатний лише до абстрактного чуттєвого сприйняття.

У будь-якому випадку, незважаючи на те що ми свідомо не здатні відчути на смак звук водоспаду, відчути колір голосу тенора або почути прекрасну мелодію однієї з картин Чжан Цуїн, більшість із нас може частково змішувати почуття. Ви не вірите?

#img_left#Для прикладу буде достатньо спробувати визначити, яке ім’я відповідає кожній із двох фігур на фотографії, представленій дослідником Вольфгангом Кехлером у його тесті "Кікі й Буба". Не дивно, що 95-98% людей дадуть передбачувану відповідь.

Інше дослідження, проведене доктором Джемі Вордом для того, щоб продемонструвати легке змішування відчуттів, яким усі ми володіємо, полягало в тому, що шести синестетам необхідно було намалювати, і написати їхні зорові відчуття, слухаючи музику "Нового лондонського оркестру" (New London Orchestra). Для участі в цьому експерименті була набрана фокус-група із числа звичайних людей, не синестетів. Зображення обох груп пізніше були змонтовані на відео з накладенням музики, що надихнула «художників». Потім відеозапис був продемонстрований у музеї, у присутності 200 відвідувачів, довільно обраних для того, щоб вони висловили свою думку із приводу того, яке зображення, на їхню думку, більше гармоніює з музикою.

Цікавим виявилося не те, що синестети краще зобразили мелодію (як і очікувалося), а те, що більшість людей витлумачили світ у певним чином синестетичній манері, хоча, звичайно, менш свідомо. Деякі неврологи підрахували, що до 10% людей певною мірою "страждають" від синестезії. Достеменно відомо те, що, щонайменше, 60% художників мають здатність змішування відчуттів при створенні своїх робіт. Невролог Рамачандран, з Університету Каліфорнії вважає, що "процеси, схожі із синестезією, можуть лежати в основі нашої загальної здатності до метафори й бути необхідною рисою для творчих здібностей".

Дана всім до деякої міри здатність до синестезії не дивина, читачу, тому що ваша відповідь, співпадає з відповідями тих 98% людей, які віднесли "Кікі" до загостреної фігури ліворуч, а "Бубу" до круглої праворуч. Також, ви можете прийняти себе за справжнього синестета, якщо, прочитавши цю статтю, ви відчуєте особливий цікавий запах.

Версія англійською

В Україні існує серйозна загроза міліційного стеження за громадянами, їх особистими даними та приватним життям.

#img_right#Принаймні, так вважає голова Української Гельсінської спілки з прав людини Євген Захаров. Приводом до такого занепокоєння став прийнятий  Верховною Радою у першому читанні в листопаді 2006 р. проект Закону «Про національний демографічний реєстр», згідно з яким  незабаром буде забезпечено накопичення та перевірка інформації про особу при досягненні нею шістнадцятирічного віку.  Правозахисник розказав, що всi дані про громадян будуть зберігатися в цифровому форматi на спецiальних пластикових картках, якi згодом замiнять паспорти. Такі нововедення створять загрозу стеження за людиною та неконтрольованого поширення даних про неї. При чому такі ініціативи вводяться народними обранцями під приводом адаптації законодавства України до європейського зразка та міжнародних стандартів.

– Створення єдиної інформаційної системи ідентифікації особи в Україні – це пряма загроза правам людини та основним свободам, – наголосив Євген Захаров на прес-конференції в УНІАН. Окрім цього, занепокоєння викликає й постанова Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року №719-V, якою затверджено «Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон». Згідно з нею дозволяється розміщувати чіпи з біометричними даними громадян (фотографія, підпис, відбиток пальців тощо) у ці паспорти, що встановлює умови для тотального стеження за людиною та неконтрольованим поширенням її біометричних даних.

До речі, в Росії такі ініціативи вже діють. Державна Дума РФ 17 жовтня 2003 року прийняла в першому читанні президентський законопроект „Про основні документи, що посвідчують особу громадянина РФ”. Відповідно до цього проекту до паспорту вноситься прізвище, ім’я, по-батькові власника документу, його стать, дата та місце народження, а також особистий код. При цьому, багато депутатів порівнювали особистий код з клеймом у тварин і номером в’язнів таборів. Багато хто оцінювали це як образу релігійних почуттів. Також російські правозахисники вважають неправомірним записувати в цей документ інформацію, яка є недоступною для самого громадянина.

До того ж, у таких нововведеннях, жодним словом не сказано про відсутність будь-якого нормативного регулювання захисту персональних даних. На думку експертів, таке одностороннє застосування євростандартів призведе до того, що ці ж самі політики, які зараз погоджуються з таким вирішенням проблеми, вже завтра будуть виступати проти, коли побачать на своєму столі погодинне дос’є власного життя, як приватного так і публічного.

Та це не єдиний законопроект, що викликає занепокоєння в українських правозахисників. Зокрема, проект Закону „Про внесення змін до деяких Законів України щодо впорядкування системи органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю” щодо контролю народних депутатів за слідством. На думку правозахисників, цей закон встановлює неформальний контроль народних депутатів за слідством, що є небезпечним, сприятиме росту корупції та унеможливить розслідування злочинів за участю народних депутатів. На відміну від попереднього законопроекту, цей не набув чинності за рахунок накладання Президентом вето. Але, як показує досвід, депутати навчились обходити заборону Глави держави, приймаючи так звані нормативні акти, які не вимагають затвердження їх Ющенком. Отже, виходить, що від горе-законів наша держава не застрахована. Особливо зважаючи на те, що часто депутати голосують за законопроекти тільки тому, що так вирішила їхня фракція й провалюють їх тільки через те, що вони є чужими.

Щодо самих політичних партій та блоків, то Українська Гельсінська спілка з прав людини зробила моніторинг їхньої діяльності у сфері прав людини після виборів. Результати були оформлені в збірку „Діяльність політичних партій і блоків у сфері прав людини після виборів».

Результатом дослідження стало вироблення рейтингу ефективності діяльності партій і блоків у сфері утвердження прав та основних свобод людини. Він ґрунтується на результатах голосування протягом року в парламенті за 60 законопроектів щодо дотримання різних прав і свобод, а також на аналізі реалізації права законодавчої ініціативи парламентарями. Найбільш ефективною виявилась робота депутатів від партії „Наша Україна”, другим йде Блок Юлії Тимошенко, за ним Партія Регіонів, Соціалістична й завершує рейтинг Комуністична партія.

Не зважаючи на те, що в цьому рейтингу й були визначенні кращі, швидше вони лише трохи обігнали гірших, адже за результатами дослідження жодна з політичних сил не розпочала реалізовувати свої передвиборчі програми.

Такі сумні результати тільки ще раз підтверджують що політичні партії, які так голосно ратували за наші права рік тому, забули свої обіцянки.