Blog

  • Медитація підвищує імунітет

    Медитація підвищує імунітет

    Медитація за буддійською системою зміцнює імунітет проти цілого ряду захворювань, серед яких грип, гіпертонія, астма, спастичний коліт, псоріаз і навіть рак. Таким є результат десятилітніх досліджень, що проводилися найвідомішими американськими нейрохірургами. Ці результати були оголошені на науковому симпозіумі в Масачусетському технологічному інституті (МТІ) – храмі самої передової у світі науки, розташованому в Кембриджі в передмісті Бостона.

    #img_right#У симпозіумі брали участь тибетські ченці, у тому числі й сам Далай-лама XІV, а також учені зі світовим ім’ям, такі як Ерік Лендер, який очолює проект з дослідження людського генома, Джонатан Коен, дослідник із Принстонського університету, відомий своїми працями, присвяченими вивченню неврологічних механізмів прийняття рішень, і Деніел Канєман, лауреат Нобелівської премії з економіки, – розповідає Corrіere della Sera.

    Уже кілька років західні вчені, озброєні електрогенераторами, портативними комп’ютерами й пристроями для одержання електроенцефалограм, відправляються в паломництво у Гімалаї для вивчення впливу буддійського мислення не тільки на психологічне, але й на фізичне здоров’я прихильників цієї релігії.

    Ці дослідження вже довели існування зв’язку між трьома системами людського організму: нервової, імунної й ендокринної. “Ми знаємо, що стрес негативно позначається на імунітеті, – пише New York Tіmes, – хоча механізм цього впливу дотепер не ясний”. Першим, хто використав у лікувальній практиці техніку релаксації буддистів у традиційній медицині, був Херберт Бенсон, викладач Гарварда, який ще в 70-і роки почав лікувати своїх пацієнтів, які страждають порушеннями роботи нервової системи, за допомогою медитації.

    Однак у той час як він прагнув одержати лише “короткостроковий ефект”, сучасні дослідження вивчають “довгостроковий” фізичний і неврологічний ефект, який справляє медитація, якщо нею займатися регулярно протягом тривалого часу.

    Річард Девідсон, голова відділення психології в Університеті штату Вісконсин, якого вважають піонером у цій області, є автором дослідження, опублікованого навесні в британському журналі New Scіentіst, відповідно до результатів якого буддисти більш щасливі, ніж звичайні смертні, саме завдяки позитивному впливу медитації на мозок.

    “Медитація, – пояснює Девідсон, – зменшує активність певної частини головного мозку, а саме правої префронтальної кори, яка пов’язана з негативними емоціями – занепокоєнням, гнівом, страхом – і станом депресії”.

    Девідсону вдалося довести, що у людей, які регулярно займаються медитацією, утворюється також більша кількість антитіл, що протистоять інфекціям, наприклад, грипу й застуді, оскільки ліва префронтальна кора, яка пов’язана з позитивними емоціями, у них більш активна.

    “Зі 175 чоловік, які були поміщені нами на три години в Ямр-апарат у спеціальному головному уборі, на якому закріплені 256 електродів для виміру реакції на різні зовнішні подразники, – продовжує Девідсон, – ліва півкуля виявилася найбільш активною у тибетського ченця”.

    Ось уже більше 2500 років буддійська система вчить своїх послідовників направляти позитивну енергію усередину себе, нейтралізуючи джерела негативних емоцій, і розвивати позитивні емоції з метою досягнення не тільки особистого, але й колективного благополуччя.

  • Фоторепортаж: Міланська неділя чоловічого одягу – Джанні Версаччі

    Фоторепортаж: Міланська неділя чоловічого одягу – Джанні Версаччі

    Показ колекції одягу відомого модельєра Джанні Версаччі 15 січня 2006 року під час проведення Неділі чоловічого одягу у Мілані.
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
  • Фоторепортаж: Міланська неділя чоловічого одягу – Джанні Версаччі

    Фоторепортаж: Міланська неділя чоловічого одягу – Джанні Версаччі

    Показ колекції одягу відомого модельєра Джанні Версаччі 15 січня 2006 року під час проведення Неділі чоловічого одягу у Мілані.
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
  • Фоторепортаж: Міланська неділя чоловічого одягу – Дольче та Габанна

    Фоторепортаж: Міланська неділя чоловічого одягу – Дольче та Габанна

    Показ колекції одягу відомого італійського дуету модельєрів Дольче та Габанна 15 січня 2006 року під час проведення Неділі чоловічого одягу у Мілані.
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
  • Фоторепортаж: Міланська неділя чоловічого одягу – Дольче та Габанна

    Фоторепортаж: Міланська неділя чоловічого одягу – Дольче та Габанна

    Показ колекції одягу відомого італійського дуету модельєрів Дольче та Габанна 15 січня 2006 року під час проведення Неділі чоловічого одягу у Мілані.
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
    #img_center_nostream#
     
  • У центрі Києва – захід на підтримку Резолюції ПАРЄ

    Вчора, 21 січня, поблизу центральної площі міста Києва – площі Незалежності, була організована акція від українських співробітників міжнародного видавничого проекту «Велика Епоха». Даний захід проводився на підтримку резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) «Необхідність міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів», проект якої підготував шведський парламентарій Горан Лінблед.

    За допомогою гучномовця були зачитані деякі пункти даної резолюції. Таким чином, кияни та гості міста отримали змогу ознайомитися з її змістом.

    Незважаючи на холодну погоду у цей день, співробітники редакції зустріли підтримку серед киян. Багато хто з людей, що проходили поруч, позитивно відгукувалися відносно проведеного заходу та бажали проекту успіхів у майбутньому. Було зібрано близько сотні підписів під петицією на підтримку даної резолюції. Уся інформація буде передана до ПАРЄ.

    Українські співробітники редакції «Великої Епохи» дізналися реакцію деяких українських парламентарів – делегатів від України у ПАРЄ стосовно даної резолюції. Як сказав один із учасників акції: «Нам вдалося переговорити з багатьма делегатами, і ми були приємно здивовані їхньою підтримкою даної резолюції. Схоже, що українська делегація у своїй більшості проголосує за її прийняття», а також додав, що «даний захід несе у собі глибокий моральний зміст і дозволяє зробити ще один крок у наближенні того моменту, коли людство зможе остаточно звільнитися від жорстокої загрози тоталітарних комуністичних режимів, в якій би точці земної кулі ці системи не існували».

    ***

    ПАРЄ – Парламентська Асамблея Ради Європи – один із двох головних установчих органів Ради Європи та представляє інтереси основних політичних партій, існуючих у державах – членах Організації. В рамках Асамблеї здійснюється співробітництво представників парламентських структур 46 демократичних держав нашого континенту, що входять у Раду Європи.

  • У центрі Києва – захід на підтримку Резолюції ПАРЄ

    Вчора, 21 січня, поблизу центральної площі міста Києва – площі Незалежності, була організована акція від українських співробітників міжнародного видавничого проекту «Велика Епоха». Даний захід проводився на підтримку резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) «Необхідність міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів», проект якої підготував шведський парламентарій Горан Лінблед.

    За допомогою гучномовця були зачитані деякі пункти даної резолюції. Таким чином, кияни та гості міста отримали змогу ознайомитися з її змістом.

    Незважаючи на холодну погоду у цей день, співробітники редакції зустріли підтримку серед киян. Багато хто з людей, що проходили поруч, позитивно відгукувалися відносно проведеного заходу та бажали проекту успіхів у майбутньому. Було зібрано близько сотні підписів під петицією на підтримку даної резолюції. Уся інформація буде передана до ПАРЄ.

    Українські співробітники редакції «Великої Епохи» дізналися реакцію деяких українських парламентарів – делегатів від України у ПАРЄ стосовно даної резолюції. Як сказав один із учасників акції: «Нам вдалося переговорити з багатьма делегатами, і ми були приємно здивовані їхньою підтримкою даної резолюції. Схоже, що українська делегація у своїй більшості проголосує за її прийняття», а також додав, що «даний захід несе у собі глибокий моральний зміст і дозволяє зробити ще один крок у наближенні того моменту, коли людство зможе остаточно звільнитися від жорстокої загрози тоталітарних комуністичних режимів, в якій би точці земної кулі ці системи не існували».

    ***

    ПАРЄ – Парламентська Асамблея Ради Європи – один із двох головних установчих органів Ради Європи та представляє інтереси основних політичних партій, існуючих у державах – членах Організації. В рамках Асамблеї здійснюється співробітництво представників парламентських структур 46 демократичних держав нашого континенту, що входять у Раду Європи.

  • Павутинка

    Павутинка

    #img_left_nostream#Одного разу Будда ходив насамоті берегом райського ставка. Ввесь ставок вкривали лотоси перлової білизни, золоті серцевини їх розливали навколо невимовно солодкі пахощі. У раю тоді був ранок. Будда зупинився, увесь поринувши в роздуми, і раптом побачив у вікні води, що мерехтіла серед широкого листя лотоса, те, що робилося глибоко внизу, на дні ставка Лотоса. Райський ставок доходив до самих надр пекла. Крізь його кришталеві води Голкову гору і річку Сандзу було видно так виразно ясно, немов в очко біоскопу.
    Там, у безодні пекла, кишіло велике число грішників. І трапилося так, що погляд Будди впав на одного грішника на ім’я Кандата.
    Цей Кандата був страшним розбійником. Він скоїв багато лиходійств: вбиваючи, грабував, підпалював, але все-таки у нього на рахунку знайшлася одна добра справа.

    Одного разу йшов він крізь гущавину лісу і раптом побачив: біжить біля самої стежини крихітний павук Кандата заніс було ногу, щоб роздавити його, але тут сказав: «О ні, він хоч і маленький, а що не кажи, жива істота. Жалко даремно вбивати його". І пожалів павука.     

    Споглядаючи картину пекла, Будда пригадав, що  розбійник Кандата подарував одного разу життя павуку, і  захотів він, якщо можливо, врятувати грішника з безодні пекла в подяку за одну лише цю добру справу. Тут на щастя на очі Будді попався райський павук. Він підвісив прекрасну срібну нитку до зеленого, як нефрит, листка лотоса. Будда обережно узяв у руку найтоншу павутинку і опустив її кінець у воду між перлово-білими лотосами. Павутинка стала падати прямо вниз, поки не досягла віддалених глибин пекла. Там, на дні пекла, Кандата разом з іншими грішниками терпів люті муки в Озері крові, то спливаючи нагору, то занурюючись у глибину. Всюди, куди ні поглянь, панувала непроглядна пітьма. Лише зрідка щось ледве світилося в мороці. Це тьмяно поблискували голки на страшній Голковій горі. Немає слів, щоб описати весь безрадісний жах цього видовища. Довкола було тихо, як в могилі. Лише інколи чулись глухі зітхання грішників.

    Злочинні душі, поміщені після багатьох мук в глибини пекла, не знаходили сил стогнати і плакати. От чому навіть великий розбійник Кандата, захльобуючись кров’ю в Озері крові, лише беззвучно корчився, як жаба, що здихає. Але раптом Кандата підняв голову і почав вдивлятися в пітьму, навислу над Озером крові. З цієї порожньої імли, з далекого-далекого неба, прямо до нього, поблискуючи тонким промінцем, плавно спускалася срібна павутинка, немов побоюючись, як би її не примітили інші  грішники. Кандата від радості заплескав у долоні. Треба тільки учепитися за цю павутинку і полізти по ній, підіймаючись все вище і вище. Тоді вже, вірна справа, вислизнеш з пекла, якщо повезе, то, чого доброго, і в рай потрапиш. І не поженуть тебе більше на вершину Голкової гори, не кинуть знову в Озеро крові.

    Підбадьорений цією надією, Кандата міцно вхопився за павутинку обома руками і почав щосили дертися вгору. Саме собою, для досвідченого злодія це було справою звичною. Але від пекла до райської куделі багато дасятків тисяч рі (міра довжини в Японії). Як він не старався, нелегко йому було дістатися гірських висот. Ліз, ліз Кандата вгору і нарешті навіть його, такого силача, здолала втома. Не зміг він без єдиного передиху дістатися самого неба. Робити нічого, довелося дати собі передих. Ось зупинився він на пів-дороги, висить на павутинці, відпочиває і раптом подивився вниз, у глубоку прірву. Недаремно так наполегливо підіймався Кандата вгору по цій тонкій павутинці. Озеро крові, де він тільки що терпів люті муки, сховалося в непроглядній пітьмі. А вершина страшної Голкової гори, що смутно виблискувала в мороці пекельної безодні, вже під ногами. Якщо він і далі буде так моторно дертися, що ж, мабуть, йому і справді вдасться дати тягу з пекла.

    Міцно чіпляючись за павутинку, Кандата вперше за багато років знову набув людського голосу і з реготом гукнув: – Врятований! Врятований! Але тут же раптово помітив, що й інші грішники без числа і рахунку обліпили павутинку і, як шеренга мурах, повзуть услід за ним все вище і вище. Побачивши це, Кандата від переляку і здивування якийсь час тільки і міг що обертати очима, по-дурному широко роззявивши рота. Ця тоненька павутинка і його-то одного насилу витримувала, де ж їй витримати таку кількість людей. Якщо павутинка трісне, тоді і він сам, – подумати  тільки, він сам! – що вже забрався так високо, полетить догори ногами в пекло. Прощавай, надія на порятунок.

    А поки він говорив це собі, грішники цілими роями  виповзали з темних глибин Озера крові. Сотні, тисячі грішників, розтягнувшись довгим ланцюжком, квапливо лізли вгору по павутинці, що виблискує, як тонкий промінь. Треба щось швидше зробити, або павутинка неодмінно порветься  і  він полетить в безодню. І Кандата залементував на повний голос: – Гей, ви, грішники! Це моя павутинка! Хто вам дозволив підійматися по ній? А ну, живо злізайте. Злізайте вниз! Але що трапилося в ту ж мить! Павутинка, до того часу ціла і неушкоджена, з тріском лопнула якраз там, де за неї чіплявся Кандата. Не встиг він і зойкнути, як закрутившись дзигою, зі свистом розрізаючи повітря, полетів догори ногами все нижче і нижче, в саму глибину непроглядної пітьми. І лише короткий уривок павутинки продовжував висіти, поблискуючи, як вузький промінь, в беззоряному, безлунному небі пекла. Стоячи на березі ставка, Лотоса, Будда бачив все, що трапилося, з початку і до кінця. І коли Кандата, подібно до кинутого каменя, занурився на саме дно Озера крові, Будда із засмученим обличчям знову поновив свою прогулянку.

    Серце Кандати не знало співчуття, він думав лише про те, як би самому врятуватися з пекла, і за це був покараний: знову впав у пучину пекла. Яким ганебним і жалюгідним виглядало це видовище в очах Будди! Але лотоси в райському ставку Лотоса залишалися байдужими. Чашки їх перлинно-білих кольорів тихо погойдувались біля самих ніг Будди. І при кожному його кроці золоті серцевини лотосів розливали навколо невимовно солодкі пахощі. У раю час наближався до опівдня.

    ПАВУТИНКА
    Перша публікація – 1918 р., травневий номер журналу "Акай торі". Сюжет новели належить, швидше за все, до байки Грушеньки з "Братів Карамазових", який був, мабуть, узятий з буддійської притчі.

    Голкова гора – згідно японської міфології, гора в пеклі.
    Річка Сандзу – згідно японської міфології, річка, котру перехолят грішники, до того як потрапити в пекло.

  • Павутинка

    Павутинка

    #img_left_nostream#Одного разу Будда ходив насамоті берегом райського ставка. Ввесь ставок вкривали лотоси перлової білизни, золоті серцевини їх розливали навколо невимовно солодкі пахощі. У раю тоді був ранок. Будда зупинився, увесь поринувши в роздуми, і раптом побачив у вікні води, що мерехтіла серед широкого листя лотоса, те, що робилося глибоко внизу, на дні ставка Лотоса. Райський ставок доходив до самих надр пекла. Крізь його кришталеві води Голкову гору і річку Сандзу було видно так виразно ясно, немов в очко біоскопу.
    Там, у безодні пекла, кишіло велике число грішників. І трапилося так, що погляд Будди впав на одного грішника на ім’я Кандата.
    Цей Кандата був страшним розбійником. Він скоїв багато лиходійств: вбиваючи, грабував, підпалював, але все-таки у нього на рахунку знайшлася одна добра справа.

    Одного разу йшов він крізь гущавину лісу і раптом побачив: біжить біля самої стежини крихітний павук Кандата заніс було ногу, щоб роздавити його, але тут сказав: «О ні, він хоч і маленький, а що не кажи, жива істота. Жалко даремно вбивати його". І пожалів павука.     

    Споглядаючи картину пекла, Будда пригадав, що  розбійник Кандата подарував одного разу життя павуку, і  захотів він, якщо можливо, врятувати грішника з безодні пекла в подяку за одну лише цю добру справу. Тут на щастя на очі Будді попався райський павук. Він підвісив прекрасну срібну нитку до зеленого, як нефрит, листка лотоса. Будда обережно узяв у руку найтоншу павутинку і опустив її кінець у воду між перлово-білими лотосами. Павутинка стала падати прямо вниз, поки не досягла віддалених глибин пекла. Там, на дні пекла, Кандата разом з іншими грішниками терпів люті муки в Озері крові, то спливаючи нагору, то занурюючись у глибину. Всюди, куди ні поглянь, панувала непроглядна пітьма. Лише зрідка щось ледве світилося в мороці. Це тьмяно поблискували голки на страшній Голковій горі. Немає слів, щоб описати весь безрадісний жах цього видовища. Довкола було тихо, як в могилі. Лише інколи чулись глухі зітхання грішників.

    Злочинні душі, поміщені після багатьох мук в глибини пекла, не знаходили сил стогнати і плакати. От чому навіть великий розбійник Кандата, захльобуючись кров’ю в Озері крові, лише беззвучно корчився, як жаба, що здихає. Але раптом Кандата підняв голову і почав вдивлятися в пітьму, навислу над Озером крові. З цієї порожньої імли, з далекого-далекого неба, прямо до нього, поблискуючи тонким промінцем, плавно спускалася срібна павутинка, немов побоюючись, як би її не примітили інші  грішники. Кандата від радості заплескав у долоні. Треба тільки учепитися за цю павутинку і полізти по ній, підіймаючись все вище і вище. Тоді вже, вірна справа, вислизнеш з пекла, якщо повезе, то, чого доброго, і в рай потрапиш. І не поженуть тебе більше на вершину Голкової гори, не кинуть знову в Озеро крові.

    Підбадьорений цією надією, Кандата міцно вхопився за павутинку обома руками і почав щосили дертися вгору. Саме собою, для досвідченого злодія це було справою звичною. Але від пекла до райської куделі багато дасятків тисяч рі (міра довжини в Японії). Як він не старався, нелегко йому було дістатися гірських висот. Ліз, ліз Кандата вгору і нарешті навіть його, такого силача, здолала втома. Не зміг він без єдиного передиху дістатися самого неба. Робити нічого, довелося дати собі передих. Ось зупинився він на пів-дороги, висить на павутинці, відпочиває і раптом подивився вниз, у глубоку прірву. Недаремно так наполегливо підіймався Кандата вгору по цій тонкій павутинці. Озеро крові, де він тільки що терпів люті муки, сховалося в непроглядній пітьмі. А вершина страшної Голкової гори, що смутно виблискувала в мороці пекельної безодні, вже під ногами. Якщо він і далі буде так моторно дертися, що ж, мабуть, йому і справді вдасться дати тягу з пекла.

    Міцно чіпляючись за павутинку, Кандата вперше за багато років знову набув людського голосу і з реготом гукнув: – Врятований! Врятований! Але тут же раптово помітив, що й інші грішники без числа і рахунку обліпили павутинку і, як шеренга мурах, повзуть услід за ним все вище і вище. Побачивши це, Кандата від переляку і здивування якийсь час тільки і міг що обертати очима, по-дурному широко роззявивши рота. Ця тоненька павутинка і його-то одного насилу витримувала, де ж їй витримати таку кількість людей. Якщо павутинка трісне, тоді і він сам, – подумати  тільки, він сам! – що вже забрався так високо, полетить догори ногами в пекло. Прощавай, надія на порятунок.

    А поки він говорив це собі, грішники цілими роями  виповзали з темних глибин Озера крові. Сотні, тисячі грішників, розтягнувшись довгим ланцюжком, квапливо лізли вгору по павутинці, що виблискує, як тонкий промінь. Треба щось швидше зробити, або павутинка неодмінно порветься  і  він полетить в безодню. І Кандата залементував на повний голос: – Гей, ви, грішники! Це моя павутинка! Хто вам дозволив підійматися по ній? А ну, живо злізайте. Злізайте вниз! Але що трапилося в ту ж мить! Павутинка, до того часу ціла і неушкоджена, з тріском лопнула якраз там, де за неї чіплявся Кандата. Не встиг він і зойкнути, як закрутившись дзигою, зі свистом розрізаючи повітря, полетів догори ногами все нижче і нижче, в саму глибину непроглядної пітьми. І лише короткий уривок павутинки продовжував висіти, поблискуючи, як вузький промінь, в беззоряному, безлунному небі пекла. Стоячи на березі ставка, Лотоса, Будда бачив все, що трапилося, з початку і до кінця. І коли Кандата, подібно до кинутого каменя, занурився на саме дно Озера крові, Будда із засмученим обличчям знову поновив свою прогулянку.

    Серце Кандати не знало співчуття, він думав лише про те, як би самому врятуватися з пекла, і за це був покараний: знову впав у пучину пекла. Яким ганебним і жалюгідним виглядало це видовище в очах Будди! Але лотоси в райському ставку Лотоса залишалися байдужими. Чашки їх перлинно-білих кольорів тихо погойдувались біля самих ніг Будди. І при кожному його кроці золоті серцевини лотосів розливали навколо невимовно солодкі пахощі. У раю час наближався до опівдня.

    ПАВУТИНКА
    Перша публікація – 1918 р., травневий номер журналу "Акай торі". Сюжет новели належить, швидше за все, до байки Грушеньки з "Братів Карамазових", який був, мабуть, узятий з буддійської притчі.

    Голкова гора – згідно японської міфології, гора в пеклі.
    Річка Сандзу – згідно японської міфології, річка, котру перехолят грішники, до того як потрапити в пекло.

  • Кургани індійських міст на Середньому Заході США

    Кургани індійських міст на Середньому Заході США

    “Я не можу повірити в те, що бачу”, – говорить мешканка Чикаго Поляна Вульф після сходження на Курган Ченця (Моnк’s Mound), найбільшої доісторичної глиняної конструкції з-поміж відомих у Новому Світі. Це один з багатьох прадавніх насипів, які обіймають площу в 4000 акрів у Каокії, штат Іллінойс.

    #img_right#На перший погляд, Поляна була не занадто вражена краєвидом, що відкрився. “Я не думала, що всі ці купи бруду могли мати якусь цінність”, – розповідала вона. Пізніше, стоячи на одному з курганів, вона помітила, що всі насипи були побудовані з великою старанністю і детальним плануванням. “Складалось таке враження, що я могла бачити в будь-якому напрямку на сотні миль. Це нагадувало оптичний обман. Я була дуже схвильована і ходила навколо ділянки, роздумуючи цілий день про швидкоплинність часу і про те, як люди жили тут тисячі років”.

    Побудовані на Середньому Заході корінними американцями кургани часто відносять до міссісіпських – індійської культури в долині річки Міссісіпі, що зародилося між 700 і 800 р. н.е. і проіснувала до кінця XVII століття. На відміну від інших індіанців, які вели кочовий спосіб життя, індіанці Міссісіпі були дуже вправними землеробами і протягом тривалого часу жили громадами.

    Інша важлива частина Ангельських Курганів – історичні ділянки на берегах річки Огайо. Оточені стіною, побудованою в XIV столітті, вони нагадують американський аналог європейських середньовічних міст-фортець. Оточуючи місто з трьох сторін  (річка Огайо слугувала четвертою межею), стіни частоколу спочатку були довжиною 6300 футів і висотою від 16 до 18 футів. Ангельські Кургани – це одне з давніх індійських поселень, яке збереглося в США найкраще. Тут були найбільші міста на місці сучасної південної Індіани.

    Ділянка отримала свою назву на честь родини Енджел (Angel), яка оселилася тут на початку XIX століття. За допомогою магнітометра (приладу, що визначає структури нижче земної поверхні), а також даних, зібраних ранніми дослідниками і місіонерами, археологи змогли розгадати таємниці цієї нескінченної фортеці.

    Ділянка об’єднує 11 курганів і будинки, побудовані з глини й очерету. Люди часто приймають ці кургани за поховання, однак насправді, вони слугували релігійними, політичними і торговими центрами для людей, що жили у радіусі 75 миль.

    Точний план первісного розташування міста можна знайти на курганах. Головний насип висотою 415 футів знаходився в центрі міста, де правитель виконував ритуали, присвячені Сонцю, щоб його народ мав гарний врожай.

    У цих курганних містах поблизу кожного будинка був город, у той час як великі поля з зерновими і бобовими рослинами розташовувалися за частоколом у долині річки.

    Дивно, що при розкопках у долині річки Огайо були виявлені зображення свастики. Цей символ, добре відомий у Східній Азії, широко використовувався багатьма південно-західними племенами індіанців, особливо племенем навахо.

    У знахідках біля курганів була виявлена шпилька із зображенням каное і білої свастики. Жінка вважала, що для певної групи індіанців це символізувало світ.

    До кінця не зрозуміло, чому мешканці Міссісіпі повністю залишили цю місцевість у 1450 році. Археологи, які не знайшли  свідчень  війни чи голоду, припускають, що  тривале проживання на одному й тому ж місці призвело до того, що дрова й інші природні ресурси виснажилися. Пізніше деякі індіанці Міссісіпі оселилися в 30 милях від курганів, однак сліди їхнього життя зникають до прибуття європейських поселенців.

    В часи розквіту стародавнє місто Каокія мало населення близько 20 000. “Неймовірно, що люди змогли побудувати щось настільки дивовижне, не маючи сучасних інструментів, – говорить Поляна, – вони навіть не знали колеса”.

    Лаура Маркет. Велика Епоха