Blog

  • “Велика підземна стіна”– таємниця, якій майже тисячу років

    “Велика підземна стіна”– таємниця, якій майже тисячу років

    #img_left_nostream#Стародавня історія Китаю розповідає про династію Північний Сун, яка правила з 960 до 1127 року нашої ери. Протягом 200 років ця династія протистояла династіям Ляохе й Цзинь, які межували в той час із північними територіями Китаю (Khitan і Jurchens відповідно). Північна китайська рівнина являє собою велику пласку основу, без гір і річок, які могли б слугувати захистом від набігів з півночі. Як за таких умов, більш слабка династія Сун могла виживати протягом такого тривалого періоду?

    Древні військові тунелі в Юнцині

    Влітку 1948 р., село Юнцин (область Хебей) пережило жахливу повінь, яка повністю затопила цей населений пункт. Сільські жителі тікали, рятуючи свої життя. Але раптом головне русло повені відхилилося, і рівень затоплення значно зменшився. Через кілька днів, у північно-західній частині села, допитливі сільські жителі виявили, що повінь була відхилена підземним тунелем.

    У 1951 році, будинок, розташований на відстані 2.5 кілометрів від містечка Юнцин, раптово провалився під землю, оголивши підземну печеру площею близько 150 квадратних метрів. У печері було знайдено безліч маленьких дверей, кожна з яких вела у коридор. Посередині печері були розташовані невеличкі хатинки, у яких було знайдено залишки свічок і цегельні печі.

    Після подальшого дослідження експерти дійшли висновку, що ці древні військові тунелі були поширені по всьому окрузі Юнцин, на площі близько 300 квадратних кілометрів.

    Хто й коли побудував древні військові тунелі?

    Дослідження показало, що древні військові тунелі в Юнцині були широко поширені. Фактично вони являли собою велику будівлю, яка використовувалась армією як укриття під час бойових дій. Структура підземних споруд виявилася складною й добре продуманою. У ній було все необхідне для ведення воєнних дій. Наприклад, таємні виходи, укриття й пастки. Також було виявлено розвинену господарську інфраструктуру з вентиляцією, освітленням і опаленням. “Сині високоміцні цегли”, використовувані в будівництві тунелів, мали розмір 30×16×8 сантиметрів. Цей вид цегли, виготовлений з високоякісної глини, обпаленої при високій температурі, був дуже твердим і міцним. Все це говорить про те, що добре продумана й складна підземна мережа будувалася в певний момент історії.

    Подальше дослідження показало, що сині високоміцні цеглини, знайдені в графстві Юнцин, були такими ж, як у виявлених підземних тунелях Циган, області Сюн династії Сун. Створення й наступне обслуговування такої масивної підземної мережі вимагало великої кількості таких цеглин. Припускається, що ці древні військові тунелі були частиною великого загальнонаціонального проекту, створеного й керованого на високому рівні державною владою того часу.

    Тунелі, що розкинулися на площі більш ніж 1 600 квадратних кілометрів

    Експерти виявили подібні військові тунелі в областях Сюн і Бачжоу. Древні військові тунелі простягаються приблизно на 65 кілометрів зі сходу на захід і 25 кілометрів з півночі на південь, на площі близько 1 600 квадратних кілометрів. Очевидно, коли кордон між династією Сун і династією Ляохе змістився на захід до меж областей Жунчен і Сюйшуй, багато древніх військових тунелів було побудовано й там. Поки не відомо, наскільки далеко тунелі простягалися в східному напрямку від Юнцин.

    Укриття для солдатів

    Існує багато легенд про підземну мережу. Одна з них говорить, що древні військові тунелі були побудовані генералом Яном і його родиною. Це відомий рід у якому в трьох поколіннях народжувалися знамениті генерали. Інша легенда оповідає, що генерал Ян Люлан використовував підземні тунелі для захисту кордонів. У цей період (960-1127 рр. н.е.), загони династії Ляохе постійно непокоїли землі, що лежань на півночі області Юнцин. Припускають, що Ян Люлан будував тунелі, щоб сховати під землею своїх солдатів, і в такий спосіб оперативно захищатися від набігів сусідів.

    Експерти зазначають, що підземні тунелі, можливо, використовувалися під час відомих наступальних військових операцій, які відбувалися на території древнього Китаю. Аби захистити себе на довгі роки, люди будували великі стіни в гористих районах, а також біля річок і озер, які здатні були блокувати кінноту. Однак на відкритій місцевості, де важко використовувати ландшафт як засіб захисту, тунелі дозволяли солдатам непомітно пересуватися під землею. Древні військові тунелі надавали військам велику перевагу, не залежно від того наступали вони чи захищались. Вони стали відомі під назвою “Великої підземної стіни”.

  • Що ми знаємо про рукавички?

    Що ми знаємо про рукавички?

    #img_right_nostream#Рукавички люблять носити люди різного віку, особливо в таку холодну зиму, як цього року.

    Це і не дивно: в рукавичках тепло, затишно, та і надягаються на руку вони легко і вільно.

    Але рукавиці не тільки рятують від холоду, з моменту їх створення вони використовувались для різних цілей.

    У давнину функції рукавиць виконували довгі рукави, такі типові для східного і слов’янського одягу.

    Вони не тільки зігрівали руки, але і виручали, коли потрібно було переставити або перенести гарячі горщики. Такі рукави подекуди дожили до початку XX століття, в першу чергу серед бідноти.

    Рукавиці мали й обрядове значення — з ними пов’язано багато повір’їв народів світу. Зазвичай їх використовували в ритуальних цілях для залучення щастя та успіху.

    Наприклад, в естонських селах без рукавиць не обходилася церемонія сватання і на весіллі кожному дарували по парі. Наречена відносила свої рукавиці в клітку, щоб вони принесли багатий урожай.

    Пару великих валяних ритуальних рукавиць обов’язково клали поряд зі скринею, в якій зберігалося придане нареченої, — вони охороняли від «нечистого». У народу комі наречена повинна була зв’язати шерстяні візерунчасті рукавиці для всіх рідних свого майбутнього чоловіка — це гарантувало сімейний добробут і багатодітність.

    В Україні рукавиці використовували в новорічних обрядових діях. У багатьох сім’ях господар в перший день нового року, прийшовши із вранішньої служби, сам «обсiвав свою господу».

    Для цього він брав приготовану з вечора рукавицю зі всяким зерном – житом, пшеницею, ячменем, просом, гречкою, вівсом і коноплями – входив у хатину і, розсіваючи насіння, говорив: «На щастя, на здоров’я, на нове лiто! Народи, Боже, жито, пшеницю i всяку пашницю. Здрастуйте! З Новім роком, будьте здоровi!»

    Рукавиці в Стародавній Русі відомі і як частина зброї. У такому разі вони ззовні вкривалися бронею, а з боку долоні залишалися непідшитими і трималися на руці за допомогою двох дужок.

    Такі староруські «збруйні рукавиці» з часом трансформувалися в кулачні, такі, що надягають в Московській Русі при проведенні кулачних боїв — вельми популярної всенародної розваги на святах.

    У рукопашних боях «стінка на стінку» в рукавицях зручно було ховати так звані «заначки». Це дозволялось правилами, хоча випадки каліцтв і навіть смертей були частими.

    Саме з тих пір, з російського середньовіччя, до простонародної мови увійшов зворот «прикластися рукавицею», що означає, за словником В. Даля, «дати в рило».

    Хоча, звичайно ж, за прямим призначенням рукавички використовувалися значно частіше. На півночі, на Уралі і в Сибіру морози примушували носити по дві пари рукавиць відразу: верхниці та спідниці.

    Рукавицями тут переважно називали верхні шкіряні або суконні, а варьгами (рукавичками) – нижні в’язані. В зв’язку з цим зрозуміла приказка із словника Даля: «Потреба рукавицю з варьгой зріднила».

    У XVIII столітті росіяни всіх прошарків «рукавиці мали довгі, шкіряні, такі, що досягають майже ліктів, в які вкладені для зими валишки, або шерстяні валяні рукавиці, які коротші за шкіряні».

    Сьогоднішня мода на красиві, яскраві, «фольклорні» рукавиці також не нова.

    Рукавиці були не тільки частиною костюма, але і декоративним елементом в одязі з незапам’ятних часів. В умовах холодного клімату російських земель їх носили представники всіх станів і в XVI-XVII століттях називали рукавками, шубницями, шкірянками, мохнатками, верхоньками, деленками, ванучами…

    Проте у бояр і дворян ці рукавки мали не тільки побутове, але й декоративне значення. Їх виготовляли з різних матеріалів — тканини й ниток — і багато прикрашали вишивкою, бахромою, мережкою, золотим галуном і «мереживом».

    У старовинних російських описах згадуються рукавиці «шкіряні, сап’янові, суконні, камчатні (з шовкової двосторонньої візерунчатої тканини), атласні, зуфні (шерстяні), оксамитові; зі срібними й золотими візерунками».

    Оленячі й ровдушні (замшеві) рукавиці називалися холодними, а з лосів — теплими. Такими ж вважалися і в’язані з шовку або хутра рукавиці «з хутряним виворотом і узліссям».

    Ось така вона – ця непроста «проста рукавиця»: і для тепла, і для бою, і для обряду, і для краси.

    Версія російською: www.epochtimes.ru

     

  • Що ми знаємо про рукавички?

    Що ми знаємо про рукавички?

    #img_right_nostream#Рукавички люблять носити люди різного віку, особливо в таку холодну зиму, як цього року.

    Це і не дивно: в рукавичках тепло, затишно, та і надягаються на руку вони легко і вільно.

    Але рукавиці не тільки рятують від холоду, з моменту їх створення вони використовувались для різних цілей.

    У давнину функції рукавиць виконували довгі рукави, такі типові для східного і слов’янського одягу.

    Вони не тільки зігрівали руки, але і виручали, коли потрібно було переставити або перенести гарячі горщики. Такі рукави подекуди дожили до початку XX століття, в першу чергу серед бідноти.

    Рукавиці мали й обрядове значення — з ними пов’язано багато повір’їв народів світу. Зазвичай їх використовували в ритуальних цілях для залучення щастя та успіху.

    Наприклад, в естонських селах без рукавиць не обходилася церемонія сватання і на весіллі кожному дарували по парі. Наречена відносила свої рукавиці в клітку, щоб вони принесли багатий урожай.

    Пару великих валяних ритуальних рукавиць обов’язково клали поряд зі скринею, в якій зберігалося придане нареченої, — вони охороняли від «нечистого». У народу комі наречена повинна була зв’язати шерстяні візерунчасті рукавиці для всіх рідних свого майбутнього чоловіка — це гарантувало сімейний добробут і багатодітність.

    В Україні рукавиці використовували в новорічних обрядових діях. У багатьох сім’ях господар в перший день нового року, прийшовши із вранішньої служби, сам «обсiвав свою господу».

    Для цього він брав приготовану з вечора рукавицю зі всяким зерном – житом, пшеницею, ячменем, просом, гречкою, вівсом і коноплями – входив у хатину і, розсіваючи насіння, говорив: «На щастя, на здоров’я, на нове лiто! Народи, Боже, жито, пшеницю i всяку пашницю. Здрастуйте! З Новім роком, будьте здоровi!»

    Рукавиці в Стародавній Русі відомі і як частина зброї. У такому разі вони ззовні вкривалися бронею, а з боку долоні залишалися непідшитими і трималися на руці за допомогою двох дужок.

    Такі староруські «збруйні рукавиці» з часом трансформувалися в кулачні, такі, що надягають в Московській Русі при проведенні кулачних боїв — вельми популярної всенародної розваги на святах.

    У рукопашних боях «стінка на стінку» в рукавицях зручно було ховати так звані «заначки». Це дозволялось правилами, хоча випадки каліцтв і навіть смертей були частими.

    Саме з тих пір, з російського середньовіччя, до простонародної мови увійшов зворот «прикластися рукавицею», що означає, за словником В. Даля, «дати в рило».

    Хоча, звичайно ж, за прямим призначенням рукавички використовувалися значно частіше. На півночі, на Уралі і в Сибіру морози примушували носити по дві пари рукавиць відразу: верхниці та спідниці.

    Рукавицями тут переважно називали верхні шкіряні або суконні, а варьгами (рукавичками) – нижні в’язані. В зв’язку з цим зрозуміла приказка із словника Даля: «Потреба рукавицю з варьгой зріднила».

    У XVIII столітті росіяни всіх прошарків «рукавиці мали довгі, шкіряні, такі, що досягають майже ліктів, в які вкладені для зими валишки, або шерстяні валяні рукавиці, які коротші за шкіряні».

    Сьогоднішня мода на красиві, яскраві, «фольклорні» рукавиці також не нова.

    Рукавиці були не тільки частиною костюма, але і декоративним елементом в одязі з незапам’ятних часів. В умовах холодного клімату російських земель їх носили представники всіх станів і в XVI-XVII століттях називали рукавками, шубницями, шкірянками, мохнатками, верхоньками, деленками, ванучами…

    Проте у бояр і дворян ці рукавки мали не тільки побутове, але й декоративне значення. Їх виготовляли з різних матеріалів — тканини й ниток — і багато прикрашали вишивкою, бахромою, мережкою, золотим галуном і «мереживом».

    У старовинних російських описах згадуються рукавиці «шкіряні, сап’янові, суконні, камчатні (з шовкової двосторонньої візерунчатої тканини), атласні, зуфні (шерстяні), оксамитові; зі срібними й золотими візерунками».

    Оленячі й ровдушні (замшеві) рукавиці називалися холодними, а з лосів — теплими. Такими ж вважалися і в’язані з шовку або хутра рукавиці «з хутряним виворотом і узліссям».

    Ось така вона – ця непроста «проста рукавиця»: і для тепла, і для бою, і для обряду, і для краси.

    Версія російською: www.epochtimes.ru

     

  • Троянда

    Троянда

    Троянда займає важливе місце в нашій цивілізації. Про старовину цієї квітки свідчать окам’янілі троянди, знайдені в Північній Америці.

    #img_left#Впродовж всієї історії людства троянда завойовувала серця людей. Всьому світу відомі її краса й аромат.

    Вже 5000 років тому в Китаї вирощували кущі троянд і використовували її плоди. В Азії троянда довгий час була відома як лікарська рослина.

    Шипшина і троянда прийшли з Близького Сходу. Вони мали властивість зберігати ґрунт сухим і теплим. Троянда квітнула в садах Вавилона, де її називали «варида», що означає «червоний».

    Нею прикрашав свій палац цар Мінос, у Трої трояндовою олією натирали тіла знатних небіжчиків. На монетах Родосу була зображена троянда. Грецька легенда розповідає, що богині створили її, щоб оспівати любов. Роза – латинське слово, а її грецька назва – «родон».

    Під час святкувань римляни купалися в рожевій воді, трояндами прикрашалися столи і ароматизувалися вина й десерти. Згідно з літописами, Клеопатра зустріла Марка Антонія на килимі з троянд завтовшки 30-60 сантиметрів. Потураючи примхам імператора Нерона, плантаціями троянд замінювали багато злакових полів, що спровокувало брак зерна.

    Галльська троянда є родоначальником провансальської троянди. Її називали дамською трояндою і вирощували заради аромату. Лицар Тібо Шампанський завіз цю квітку для своєї дружини. У XV столітті його нащадок Ланкастер вів війну за англійський престол проти герцога Йоркського.

    Символом лицаря Ланкастера була червона троянда, а герцога Йоркського – біла. Ця війна тривала 30 років, увійшовши до історії, як війна Червоної і Білої троянди. Врешті-решт, нащадок Ланкастера, Генрі Тюдор одружився з Єлизаветою Йоркською. Таким чином, червоний і білий кольори об’єдналися, на довгий час ставши символом британської монархії.

    Християни додали троянді містичного смислу, присвятивши її Діві Марії. Вітражі соборів набули форм троянди. У раю вона втратила свої шпильки. У Болгарії троянди вирощують для фітотерапії і парфумерії.

    Інший різновид троянди – гігантська троянда – росте в Бірмі. Ця повзуча рослина може досягати 15 метрів заввишки. Квіти її жовті. У Кашмірі за часів династії Моголів створювалися чудові розарії. Правителя, що повертається після походу, вітали, кидаючи в річку пелюстки троянд.

    Японська троянда має шорстке листя, багато шпильок і квіти рожевого, білого або пурпурного кольору. Вона дуже міцна і часто висаджується уздовж автострад, як огорожа.

    Символіка кольору: біла троянда – символ чистоти, червона – любовної пристрасті. Рожева троянда символізує красу любові. Жовті троянди асоціюються з ревнощами і невірністю. Згідно з легендою, пророк Мухаммед одного разу запідозрив свою дружину Айшу в невірності. За порадою архангела Гавриїла, він подарував їй червоні троянди і попросив кинути їх у річку. Вони стали жовтими на знак її зради.

  • Троянда

    Троянда

    Троянда займає важливе місце в нашій цивілізації. Про старовину цієї квітки свідчать окам’янілі троянди, знайдені в Північній Америці.

    #img_left#Впродовж всієї історії людства троянда завойовувала серця людей. Всьому світу відомі її краса й аромат.

    Вже 5000 років тому в Китаї вирощували кущі троянд і використовували її плоди. В Азії троянда довгий час була відома як лікарська рослина.

    Шипшина і троянда прийшли з Близького Сходу. Вони мали властивість зберігати ґрунт сухим і теплим. Троянда квітнула в садах Вавилона, де її називали «варида», що означає «червоний».

    Нею прикрашав свій палац цар Мінос, у Трої трояндовою олією натирали тіла знатних небіжчиків. На монетах Родосу була зображена троянда. Грецька легенда розповідає, що богині створили її, щоб оспівати любов. Роза – латинське слово, а її грецька назва – «родон».

    Під час святкувань римляни купалися в рожевій воді, трояндами прикрашалися столи і ароматизувалися вина й десерти. Згідно з літописами, Клеопатра зустріла Марка Антонія на килимі з троянд завтовшки 30-60 сантиметрів. Потураючи примхам імператора Нерона, плантаціями троянд замінювали багато злакових полів, що спровокувало брак зерна.

    Галльська троянда є родоначальником провансальської троянди. Її називали дамською трояндою і вирощували заради аромату. Лицар Тібо Шампанський завіз цю квітку для своєї дружини. У XV столітті його нащадок Ланкастер вів війну за англійський престол проти герцога Йоркського.

    Символом лицаря Ланкастера була червона троянда, а герцога Йоркського – біла. Ця війна тривала 30 років, увійшовши до історії, як війна Червоної і Білої троянди. Врешті-решт, нащадок Ланкастера, Генрі Тюдор одружився з Єлизаветою Йоркською. Таким чином, червоний і білий кольори об’єдналися, на довгий час ставши символом британської монархії.

    Християни додали троянді містичного смислу, присвятивши її Діві Марії. Вітражі соборів набули форм троянди. У раю вона втратила свої шпильки. У Болгарії троянди вирощують для фітотерапії і парфумерії.

    Інший різновид троянди – гігантська троянда – росте в Бірмі. Ця повзуча рослина може досягати 15 метрів заввишки. Квіти її жовті. У Кашмірі за часів династії Моголів створювалися чудові розарії. Правителя, що повертається після походу, вітали, кидаючи в річку пелюстки троянд.

    Японська троянда має шорстке листя, багато шпильок і квіти рожевого, білого або пурпурного кольору. Вона дуже міцна і часто висаджується уздовж автострад, як огорожа.

    Символіка кольору: біла троянда – символ чистоти, червона – любовної пристрасті. Рожева троянда символізує красу любові. Жовті троянди асоціюються з ревнощами і невірністю. Згідно з легендою, пророк Мухаммед одного разу запідозрив свою дружину Айшу в невірності. За порадою архангела Гавриїла, він подарував їй червоні троянди і попросив кинути їх у річку. Вони стали жовтими на знак її зради.

  • Найкращі фото Зимової Олімпіади 2006 – День 2

    Найкращі фото Зимової Олімпіади 2006 – День 2

    Найкращі фото другого дня змагань на Зимовій олімпіаді 2006 у Турині.
     
     
     
     
     
     
     
  • Найкращі фото Зимової Олімпіади 2006 – День 2

    Найкращі фото Зимової Олімпіади 2006 – День 2

    Найкращі фото другого дня змагань на Зимовій олімпіаді 2006 у Турині.
     
     
     
     
     
     
     
  • Послідовники Фалуньгун різних країн вітають засновника Фалуньгун зі святом (фотоогляд)

    Послідовники Фалуньгун різних країн вітають засновника Фалуньгун зі святом (фотоогляд)

    16 років тому, 13 травня, в китайському місті Чаньчунь Пан Лі Хунчжи вперше представив духовну практику Фалунь Дафа, яку ще називають Фалуньгун.

    #img_gallery#

  • Послідовники Фалуньгун різних країн вітають засновника Фалуньгун зі святом (фотоогляд)

    Послідовники Фалуньгун різних країн вітають засновника Фалуньгун зі святом (фотоогляд)

    16 років тому, 13 травня, в китайському місті Чаньчунь Пан Лі Хунчжи вперше представив духовну практику Фалунь Дафа, яку ще називають Фалуньгун.

    #img_gallery#

  • Послідовники Фалуньгун різних країн вітають засновника Фалуньгун зі святом (фотоогляд)

    Послідовники Фалуньгун різних країн вітають засновника Фалуньгун зі святом (фотоогляд)

    16 років тому, 13 травня, в китайському місті Чаньчунь Пан Лі Хунчжи вперше представив духовну практику Фалунь Дафа, яку ще називають Фалуньгун.

    #img_gallery#