#img_right#
Картина автора сценарію та режисера Сергія Крутіна пропонує нам уповільнити скажений галоп по життю, набрати в легені повітря, відчути себе частиною природи… і почати вірити не людям, а в людей.
Студентка Ірина приїжджає на море погостювати у своєї бабусі, з якою рідко бачиться. Бабуся Лідія Петрівна дама дуже суворої вдачі й до зайвого прояву емоцій не звикла. Але й у внучки характер впертий і норовливий, як у покійного сина Лідії Петрівни і батька Ірини.
Спокійний і розмірений ритм життя на березі моря поступово справляє свій благотворний вплив на гарячі уми і серця бабусі та її внучки, – вони починають розуміти один одного. Ірина виявляє, що у такої несучасною і відсталою Ба можна навчиться дечому корисного, наприклад, «якщо дівчина хоче добре виглядати при випадковій зустрічі, вона повинна добре виглядати завжди».
Ірина з інтересом спостерігає за відносинами Лідії Петрівни та її давнього сусіда #img_right#Аркадія Павловича – ці відносини повні турботи і поваги. Бачачи, як легко бабуся поступається сусідові, Ірина заперечує: «Адже в суперечці народжується істина!» На що Лідія Петрівна їй відповідає: «У суперечці нічого не народжується». А ще мудрі люди кажуть «світ годує, війна руйнує».
Фільм слід просто тихо споглядати і вбирати, він такий спокійний. У картині весь час світить сонце, і починає здаватися, що відчуваєш подих свіжого вітру з моря.
У ролі Лідії Петрівни знялася Ірина Купченко. Я думаю, що їй ще рано грати бабусю, чудова актриса. У ролі Аркадія Павловича – Михайло Жигалов. Спостерігати за грою таких акторів одна насолода. У ролі Ірини – молода актриса Агнія Кузнєцова, сусідський хлопчисько Саша – Ярослав Жалнін.
Сергій Крутін у своєму фільмі говорить про людей, про те, як важливо пам’ятати, що ми комусь потрібні, як важливо проявляти турботу про ближнього, тому що наше добре жалісливе серце – наше найбільше багатство, даючи іншим, ми стаємо багатшими.
І даремно ми на шаленій швидкості мчимо по життю, боячись чогось не встигнути зробити, когось не зустріти, забуваючи про простих, але важливих речах, забуваючи про народну мудрість «тихіше їдеш, далі будеш». Насправді, навіть якщо ми просто сядемо і заспокоїмо всі метушливі думки, і нічого не будемо робити, наша доля сама нас знайде.
