Blog

#img_left_nostream#До початку Олімпійських ігор у Китаї залишилося трохи більше року. Китайський уряд запевняв: «Дайте нам шанс, щоб ми могли поліпшити становище з правами людини», але те, що відбувається, суперечить обіцяному. Всі сподівалися, що ситуація з правами людини у Китаї покращає, але вона стала тільки ще гіршою.

Недивлячись на інформаційну блокаду, до 23 травня підтверджено 3 034 смертельні випадки в результаті репресій Фалуньгун. У трудових таборах офіційно зареєстровано 250 тисяч ув’язнених, які займаються Фалуньгун. Широкомасштабна індустрія вирізання органів у живих послідовників Фалуньгун не зупинена.

«Неприпустимо перетворювати Олімпійські ігри на «ігри геноциду», – говорить американський конгресмен Томас Лантос. – В одній частині Пекіну проводитимуться Олімпійські ігри, а поряд, у іншій, – тортури, вбивства та торгівля органами. Якщо геноцид буде продовжуватися, то Китай стане непридатним для зустрічі спортсменів на Олімпійських іграх 2008 року».

Коаліція з розслідування злочинів по відношенню до Фалуньгун звернулася до уряду Китаю. У складі Коаліції – представники Європи, Азії, Австралії, Північної Америки, більше 300 членів, а також урядові та неурядові чиновники, представники юриспруденції, медицини та інші. Жодна з секцій Коаліції не отримала відповідь з Китаю на запит.

Коаліція вимагає огляду незалежними експертами в’язниць, таборів, лікарень та засекречених установ. Якщо до 8 серпня 2007 року відповіді не буде, то Коаліція приєднається до країн, виступаючих за бойкот Олімпійських ігор. Глобальний бойкот захищає олімпійські духовні цінності, які одвічно суперечать насильству, расизму та геноциду, що записано у статуті Олімпійської хартії.

#img_right#Особистий протест і заклик підтримати ініціативу бойкоту Олімпійських ігор висловив президент ізраїльської Асоціації розвитку спорту, спортивний діяч Й. Ройтман. Ізраїльська команда ставала учасником усіх олімпіад, але бойкотувала у 1980 році Олімпійські ігри у Москві. Голова уряду Ізраїлю в той час М. Бейгін підтримав заклик Спортивного комітету Ізраїлю оголосити бойкот олімпіаді у Москві через кровопролитну війну в Афганістані та заборону на репатріацію людей єврейської національності до Ізраїлю.

На Олімпіаді у Мюнхені 5 вересня 1972 року в результаті проарабського терористичного акту було вбито 11 ізраїльських спортсменів. Додому повернулися одинадцять трун – це страшна трагедія для Ізраїлю. З того часу пам’ять про загиблих вшановували хвилиною мовчання на церемонії відкриття Олімпійських ігор.

#img_left_nostream#Голова Олімпійського комітету Китаю Лю Чі, будучи головою комітету КПК у Пекіні, прославився як жорстокий порушник прав людини і відповідач у величезній кількості кримінальних справ, відкритих у всьому світі послідовниками Фалуньгун, їхніми друзями та родичами. Перебуваючи з візитом в Ізраїлі, Лю Чі не вважав за потрібне навіть говорити на тему церемонії пам’яті загиблих ізраїльських спортсменів Ізраїлю і згодом не дав ніяких пояснень з приводу цього.

Навіть якщо церемонію пам’яті загиблих спортсменів Ізраїлю під впливом наших вимог погодяться провести, ми звертаємося до всіх людей доброї волі невідкладно згадати про права живих послідовників Фалуньгун і опротестувати, бойкотувати вбивства, тортури і кровопролиття у Китаї. Провести Олімпійські ігри в Китаї – це не означає розвивати міжнародний Олімпійський рух, це означає заохочувати розвиток насильства.

Голова клубів руху «Маккабі» СНД і країн Балтії та спортивний діяч М. Полянский відзначає, що Гітлер використав ХI Олімпійські ігри у Берліні (1936 р.), щоб утаїти приготування до війни. Нацисти поширювали чутки про миролюбність фашистів. Два тижні не було антисемітських гасел, ретельно приховувалися расистські нацистські теорії. А Сталін за невдалі виступи відправив спортивні команди на лісоповал до Сибіру, зокрема братів Старостіних.

Як за Сталіна та Гітлера, звірячий дух насильства визначає дії компартії Китаю. Свято спорту і тортури ідуть пліч-о-пліч. КПК використовує таку ж тактику брехні, щоб прикрити указ  «знищити Фалуньгун у Китаї». «Зате на площі Тяньаньмень у Пекіні вивішене велике табло, що відлічує дні, години, хвилини та секунди до початку Олімпіади, а вгорі – красивий вислів про дружбу», – розповідає Й. Ройтман, що нещодавно побував у Китаї.

Злочини проти людства й Олімпійські ігри не можуть співіснувати. Чому ж світ закриває очі на це?

Яна Фалік. Велика Епоха

Погодьтесь, для нас словосполучення „соціальна відповідальність" носить дещо абстрактний характер. Багато хто з підприємців вважає, що сплачувати податки вже є найвищім проявом цієї самої відповідальності перед державою та народом.

#img_left#З іншого боку, нещодавні дослідження показують, що кожен десятий покупець з однотипних товарів за однаковою ціною обере той, який виробляє соціально відповідальна компанія. Понад 70% споживачів вважають, що виробник повинен бути соціально відповідальним.

А міжнародний досвід взагалі переконує, що соціальна відповідальність не тільки корисна для розвитку компанії, але й необхідна. Кожне підприємство, котре хоче розмістити свої акції на лондонській чи нью-йоркській біржі, знає: серед іншого з неї вимагатимуть і соціальний звіт, де має бути вказано, як саме компанія турбується про свій персонал, про суспільство, про екологію тощо.

А що є для українських компаній „Соціальна відповідальність" та чи взагалі вигідно займатись благодійництвом в нашій державі? На ці та багато інших питань намагалися знайти відповіді учасники круглого столу „Соціальна відповідальність бізнесу".

 

Виступаючі, а це представники найбільших компаній в Україні, поділились роздумами з приводу взаємодії бізнесу та влади, його ролі у формуванні суспільства та значенню благодійності в становленні та розвитку компанії.

Зокрема, Андрій Ротовський, голова правління Форуму соціально відповідального бізнесу (організації, до якої увійшли понад 20 потужних компаній), зауважив, що діалог бізнесу й влади не може бути відірваним від культури самого суспільства. На його думку, такий діалог практично неможливий, адже саме суспільство до нього не привчене. Пан Ротовський повідомив, що рік тому його організація розробила меморандум "Соціально відповідальний бізнес". Це був невеличкий документ, створений на базі міжнародних документів, згідно з якими "соціально відповідальний бізнес" – це бізнес, відповідальний до своїх споживачів, до партнерів, до внутрішньої громадськості, тобто до персоналу, до зовнішньої громадськості та екології".

Руслан СКИБА, керівник відділу зв’язків з громадськістю та внутрішніх комунікацій ЗАТ "Київстар" додав, що діалог між владою та бізнесом відбувається, але він доволі повільний. „На мою думку, основою діалогу влади, бізнесу та суспільства є визнання взаємних інтересів. Бізнес не існує у вакуумі. Коли він виходить на великий рівень, такий, наприклад, як наша компанія, то ми розуміємо, що 22 мільйони абонентів – це величезна відповідальність і перед державою, і загалом перед суспільством", – зауважив пан Скиба. На його думку соціальна відповідальність – це добровільне бажання компанії грати роль у вирішенні громадських питань, відповідати перед споживачами за свій продукт. До речі, в "Київстар" існує так званий соціальний напрямок, що охоплює благодійні, соціальні та спонсорські проекти.

Ірина КУЗНЄЦОВА, голова правління Всеукраїнської рекламної коаліції, президент Київського фестивалю реклами, представник Каннського фестивалю в Україні, розповіла про свій проект "Пробіг під каштанами". Який, до речі, скоро святкуватиме свою п’ятнадцяту річницю. За її словами, першими партнерами цього заходу стали закордонні транснаціональні компанії, які були „освіченіші й усвідомлювали, що повинні таку акцію підтримати". На її думку, якщо такий проект існує вже 15 років, то компанії в Україні спроможні і на доброчинність, і на меценатство, і на спонсорство адже гроші, зібрані під час "Пробігу під каштанами", перераховуються до Центру кардіохірургії.

Валерій ПІЛЬГУН, директор ТОВ "Промбудімпекс" основною задачею для побудови конструктивного діалогу вважає відокремлення бізнесу, влади та політики. Допоки цього немає – існуватиме замість діалогу – монолог. Адже тільки економічно незалежний бізнес може реалізувати соціально відповідальні проекти. Отже, на його думку, має пройти певний час від того, щоб підприємець спочатку навчився чесно сплачувати податки, а потім уже замислився над тим, що може зробити ще й для суспільства.

Зоя ФЕДОРЧУК, керівник прес-центру, прес-секретар президента ХК "Київміськбуд" розповіла, що її підприємство перераховує значні кошти на дитячі будинки, зокрема, в київське "Малятко", допомагає ветеранам, пенсіонерам.

„Ми твердо знаємо: не можна бути багатим у бідній, злиденній державі. І саме тому має бути відповідальність бізнесу за формування громадянського суспільства, здатного зробити свій вибір. І, напевне, такий хрест у житті: той хто свідоміший, заможніший, здоровіший має простягнути руку. Але не тільки подаючи милостиню, а й даючи освіту, просвітління, розум та змогу бачити завтрашній день", – додала вона.

Отже підприємці свою соціальну відповідальність й вигоду зрозуміли. А чи розуміє це наша влада? Наразі, скажемо за себе, представників четвертої влади: бути чесними й правдивими для медіа вигідно, адже люди шукають саме цього і цей ланцюговий процес в усіх верствах суспільства має розпочатись!

З 2003 року, за деякими оцінками, 1,7 млн. іракців збігли в Сирію, Йорданію та інші країни. За останні декілька років кількість біженців зросла, оскільки ситуація з безпекою в Іраку погіршилася. Люди все більше і більше впадають у розпач.

#img_right#За іншими оцінками, біля двох мільйонів іракців були змушені покинути свій дім і поїхати в інші місця – села, міста і табори – в самому Іраку. Мільйони цих біженців є частиною населення, яке нараховує приблизно 24 млн. чоловік.

В теперішній час потік людей, які покидають свій дім за кордоном та в самому Іраку, збільшується стрімкіше, ніж коли-небудь.

Очевидно, що умови життя більшої частини іракських біженців в Йорданії та Сирії дуже плачевні. Цим людям довелося залишити свій дім, близьких, друзів та країну через те, що на батьківщині їх життя знаходилось під загрозою.

Більшість біженців мають проблеми з фінансами. Деякі з них залежать від допомоги своїх родичів в західних країнах, інші живуть за рахунок грошей, які вони заробили за десятиліття тяжкої роботи в Іраку.

В Сирії і, особливо, в Йорданії, всі ціни різко підскочили. Біженці мають платити непомірну орендну плату за проживання в непоказних будинках і квартирах, хоча більша їх частина живе в найбідніших кварталах Дамаска в Сирії та Аммана в Йорданії. Вони також змушені купувати їжу за завищеними цінами, щоб не померти з голоду. 

У них не має статусу біженців, і в той же час вони не є постійними жителями [в цих країнах]. Кожні декілька місяців їм доводиться просити у владних структур Сирії або Йорданії дозволу на те, щоб залишитися, які в свою чергу можуть у будь-який момент вислати їх з країни.

Деякі з них усіма силами домагаються отримання документів від ООН, які підтверджують, що вони справді є біженцями. Цей документ захистить їх від депортації в Ірак, але разом з тим він не дасть їм права працювати на законній основі.

Пані Рана Суейс, спеціаліст зі зв’язків із громадськістю з відділу УВКБ ООН в Аммані, сказала, що до неї поступає від іракців в середньому близько 90 заяв на день на отримання документів, що підтверджують статус біженців.

За оцінками, 25% іракських біженців в Сирії та Йорданії є дітьми. Ці люди, особливо діти, страждають від депресії, поганого харчування (внаслідок недостачі їжі), низького рівня охорони здоров’я та високого рівня захворювання. Їм також довелося кинути школу, своїх друзів та близьких. Вони знаходяться в жахливих умовах.

В Сирії та Йорданії і без того відчувався дефіцит життєво важливих ресурсів. Наприклад, в Йорданії не вистачало чистої та безпечної для здоров’я води. А з припливом іракських біженців цих нагальних речей стає все менше та менше.

У багатьох іракців, що втекли в інші країни, були необхідні професії, наприклад, це були лікарі, стоматологи, фармацевти, інженери і т.д. Вони дійсно потрібні зараз Іраку. Їх втеча негативно позначилося на країні.

На жаль, західні країни вжили не достатньо заходів для того, щоб допомогти іракським громадянам, які були змушені поїхати зі своєї країни. Лише дуже мала кількість з них переселилися в країни Європи, Північної Америки, а також в Австралію. Одне з повідомлень американського ЗМІ підтверджує, що лише 202 біженці були прийняті в США в 2006 році. Це неприйнятно з будь-якої точки зору.

На мою думку, міжнародне суспільство, в тому числі багаті арабські та мусульманські держави, має приділяти більше уваги трагедії іракців, які живуть в Сирії, Йорданії та інших країнах.

Пані Суейс заявила: «Найкращим вирішенням проблеми стане виправлення ситуації в Іраку, яке дозволить іракським біженцям повернутися додому. Переселення нічого не змінить, тому що ми маємо справу з величезною кількістю біженців».

Безумовно, це так. Проте, поки ми чекаємо на «краще вирішення», я сподіваюсь, що міжнародне суспільство не буде ігнорувати кризу, яка відбувається в наш час. Не можна залишити цих численних біженців у стражданнях.

Уряд Іраку пообіцяв виплатити 25 млн. доларів для допомоги, але, без сумніву, ця сума набагато менше тої, яка необхідна цим людям.

Автор Джордж Лока – доктор політичних наук, у минулому іракський журналіст та письменник. Народився в Іраку, але зараз є громадянином Канади.

Олена Захарова. Велика Епоха

Нещодавно Міжнародна Амністія подала міжнародній громадськості свій черговий щорічний Звіт із ситуації з правами людини в 150 країнах світу за період з 1 січня по 31 грудня 2006 року.

#img_left#Правозахисники вважають, що уряди могутніх держав та озброєні угруповання навмисно розпалюють страх, знецінюючи права людини та створюючи вкрай поляризоване та небезпечне міжнародне становище.

"Здійснюючи недалекозору політику, яка викликає протиріччя, та нагнітаючи страх, власті підривають верховенство закону та прав людини. Вони підігрівають расизм та ксенофобію, вносять розкол у суспільство, збільшують нерівність та сіють сім’я нових конфліктів та насилля", –  вважає генеральний секретар "Міжнародної Амністії" Айрін Кан. –   Політика страху все глибше затягує світ у водоверть порушень прав людини, у якій ніяке право не святе, і ніхто не захищений від небезпеки".

В 2006 році світове суспільство, вражене недовір’ям та розколом, часто демонструвало безсилля та слабку волю перед обличчям тяжких криз у сфері прав людини, чи то були забуті сутечки в Чічні, Колумбії та Шрі-Ланці, чи події, що стали предметом загальної уваги, на Близькому Сході.

Світова громадськість та афганський уряд упустили нагоду створити в Афганістані ефективну державну систему, яка б базувалася на правах людини та зверхності права, залишивши людей в умовах хронічної незахищеності та корупції, кинувши їх на милість знову набираючого силу Талібану. В Іраку силові структури замість того, щоб стримувати міжрелігіозну ворожнечу, навпаки розпалюють її. При цьому система судочинства, на превеликий жаль, виявилася недієздатною. Продовжують існувати жахливі традиції режиму Саддама Хусейна: тортури, несправедливі судові розгляди, застосування вищої міри покарання та безкарні зґвалтування.

В одній лише Африці сотні тисяч людей примусово виселели з домівок, не дотримуючись належних правових процедур та не надавши їм компенсації та іншого житла, – часто-густо це робилося в ім’я прогресу та економічного розвитку.

Політики західноєвропейських країн грали на страху перед безконтрольною міграцією, виправдовуючи таким чином посилення заходів проти прохачів притулку та біженців. Тим часом працюючі-мігранти залишалися без захисту та зазнали експлуатації в різних куточках світу від Південної Кореї до Домініканської Республіки.

Поглибився розкол між мусульманами та немусульманами. Цьому сприяли дискримінаційні стратегії боротьби з тероризмом в країнах Заходу. Випадки ісламофобії, антисемітизму, нетерпимості та нападів на представників релігіозних меншин почастішали у всьому світу.

Тим часом в Російській Федерації все ширше розповсюдилися злочини на підставі ненависті до іноземців, а сегрегація та соціальна ізоляція ромів запанували в містах від Дубліна до Братислави. Подібні явища говорять про волаюче небажання влади боротися з проявами расизму та ксенофобії.

Свобода переконань придушувалася найрізноманітнішими способами: від судових переслідувань письменників та правозахисників у Турції до вбивства політичних активістів на Філіппінах; від постійних гонінь, слідкування та, нерідко, ув’язнення правозахисників у Китаї до вбивства журналістки Ганни Політковської та введення нових законів, що регулюють діяльність неурядових організацій у Росії. Інтернет став новою межею в боротьбі за право на власну думку: активістів заарештовували, а в таких країнах, як Китай, Іран, Сирія та Білорусія, компанії вступали у змову з владою з метою обмеження доступу до інформації в сітці.

В країнах на зразок Єгипту репресії, що, здавалось, відійшли у минуле, відродилися під маскою боротьби з тероризмом, а у Великобританії нечіткі формулювання антитерористичних законів стали потенційною загрозою для свободи слова.

"Міжнародна Амністія" закликає уряди відмовитися від політики страху та докласти зусиль та коштів для укріплення правозахисних інститутів та верховенства закону на національному та міжнародному рівнях.

"Однак, є прикмети, які вселяють надію. Загальноєвропейські структури дали імпульс до досягнення прозорості та підзвітності видач. Завдяки тиску з боку суспільства, ООН погодилася розробити договір про контроль над озброєннями. У низці країн до влади прийшли нові лідери, вибраний новий склад законодавчих органів, і вони отримали можливість виправити дефекти в роботі старого керівництва, які за останні роки стали причиною важкого становища у сфері прав людини. Зокрема, у нового Конресу США з’явився шанс проявити ініціативу та задати тон у справі відновлення поваги до прав людини на території своєї держави та за її межами", – відзначила Айрін Кан.

Довідка:

"Міжнародна Амністія" (Amnesty International) – це найбільша міжнародна незалежна правозахисна організація, яка об’єднує понад 1,8 млн. активістів та прибічників у більш ніж 140 країнах світу.

"Міжнародна Амністія" є об’єктивною організацією. МА не підтримує та не протистоїть жодній політичній системі або національному уряду. МА прикладає зусиль для захисту прав людини у всьому світі, в тому числі і в тих випадках, коли організація не поділяє переконань людини, права якої були порушені.

#img_right_nostream#Частина 6. Повернення до реальності

Будь-який футурологічний екскурс несе ризик необоротності. В залежності від того, наскільки привабливим для „мандрівника" виявиться картина намальованого ним „майбутнього".

В нашому випадку, згідно з аналізом геополітичних перспектив, реальністю є сьогоднішня однополярна американоцентрична світобудова. Безумовно,  відмічені в даній статті тенденції, що формуються, мають достатньо реальні шанси на становлення багатополярного світопорядку. Але шанси – це зовсім не реальність, а всього лише припущення.

На даний момент Pax Americana, недивлячись на низку внутрішніх проблем, вдається утримувати в світі лідерські позиції.

По-перше, на сьогодні Американська імперія виробляє найбільший в світі об’єм валової продукції, який останнім часом, хоча і повільними, але стабільними 2-3% темпами, зростає. А за показниками ВВП на душу населення, США випереджає своїх найближчих конкурентів (Японію, Великобританію та Німеччину) з суттєвим відривом.

По-друге, Долар США як і раніше є валютою міжнародних розрахунків, а також єдиним грошовим еквівалентом. Недивлячись на величезну нічим не забезпечену доларову грошову „масу", ніщо цій монополії не загрожує.

По-третє, США досі є центром притягання фінансових світових потоків, а також основним користувачем морських вантажоперевезень. Євразійські трансконтинентальні транспортні проекти в основному зосереджені на папері. Переважно через стан невизначеності та нестабільності на всій території Євразійського континенту. Насамперед, в регіоні Ближнього та Середнього Сходу (Іран, Пакистан та Афганістан), а також на Корейському півострові.

По-четверте, не викликають сумніву воєнні переваги Pax Americana. Пентагон успішно виконав американські стратегічні цілі та задачі в Іраку та Афганістані, а сьогодні не менш успішно справляється з завданням збереження контролю над зруйнованими війною „країнами". Інша справа – ні в Іраку, ні в Афганістані не має демократії. Але не будемо вдаватися до „моралістики"; очевидно, завдання-мінімум виконане – США закріпилися в регіоні і тепер не тільки стримують своїх геополітичних конкурентів (Росію, Іран і Китай), але й намагаються здійснювати власну політику перебудування всього Євразійського континенту.

 

До речі, Pax Americana також успішно справляється зі стратегією стримування Ірану. Більше того, ізраїльською „анти-терористичною" спецоперацією зруйновані стратегічні бойові точки „Хезболи" – вірного союзника Ірану, який у випадку чого підтримав би своїх братів-сунитів з тилу.

Хоча, якби у американців був плацдарм для початку воєнної кампанії проти Тегерану, не виключено, що його б чекала та ж сама доля, що і сусіднього Ірану. Але, можливо, іранська кампанія виявилася б більш довготривалою, ніж іракська чи афганська. Тим паче, війна проти Тегерану одночасно велася б з декількох фронтів: на заході (Північний Ірак, схід Туреччини) – курдський фронт, на сході – белуджсько-талишський  фронт, а з півдня – удар П’ятого морського флоту США, який базується в Ормузькій протоці.

По-п’яте, в результаті ядерної „авантюри" Північної Кореї, США посилили свою ракетну „присутність" в Азіатсько-тихоокеанському регіоні в безпосередній близькості до Китаю та Росії: на японському о. Окінава, в республіці Корея, а також на Алясці.

Однак, ядерні випробування КНДР можуть привести до інших, значно більш небезпечних наслідків для підтримання миру. Несанкціонований світовим товариством „корейський прецедент" став причиною помітного „пролому" в глобальній системі протистояння ядерній зброї. Після Північної Кореї – черга за Іраном. І якщо подивитися на світову мапу – в Євразії ядерної бомби немає хіба що у економічно слаборозвинених країн АСЕАН, а також в Центральній Азії. Росія, Китай, Ізраїль, Пакистан, Індія, Північна Корея, на підході Іран… Коли в регіоні зосереджено стільки ядерної зброї, достатньо однієї іскри і нині доволі хиткі глобальні мир та стабільність рухнуть з непередбаченими для майбутнього людства наслідками. Втім, „ядерна війна", яку легко може спровокувати Pax Americana (як єдина у світі „наддержава", вона несе всю повноту відповідальності за забезпечення миру та стабільності на планеті), – її остання можливість зберегти своє лідерство в світі…

***

Євразійський трансконтинентальний міст, який за допомогою розгалуженої сітки транспортних артерій з’єднає тихоокеанське узбережжя з узбережжям Атлантики, може корінним чином змінити стратегію геополітики на багато років (а то і століть) вперед. Вихід до моря, який прогнозував на протязі останніх 200-300 років його володарям величезні торгово-економічні привілеї, має реальну перспективу втратити колишню актуальність.

В результаті морські країни будуть замінені на Олімпі геополітики країнами континентальними. До речі, в цьому плані великі перспективи має Україна, яка володіє вигідним геостратегічним положенням в центрі Євразійського континенту. До того ж, в України, на відміну від інших євразійських держав, найбільша протяжність сухопутного кордону.

Перехід до континентальної геополітики, судячи з всього, стане останнім „цвяхом" в „могилу" Pax Americana. Разом з нею в історію увійде концепція євроатлантизму, на зміну якій прийде євразійство.

 

Але, можливо, радість антиамериканістів, яка маскується під „маскою" антиглобалістів, передчасна.

Pax Americana все ще має силу, і їй, хоча і з докладанням деяких зусиль, все ж вдається утримувати ситуацію в світі під своїм невсипущим контролем. До того ж, достатньо велика прірва між Імперією та країнами, що претендують на геополітичне „лідерство".

Кожний із потенційних „полюсів" знаходиться в стадії свого становлення. Наприклад, Євросоюз та Китай обтяжені внутрішніми проблемами, і їм зараз не до геополітики.

Щодо серцевини Євразії (здебільшого, пострадянського простору), а також регіону Ближнього та Середнього Сходу – то тут взагалі панує хаос та доволі туманні перспективи.

Безумовно, запуск Євразійського трансконтинентального мосту міг би послужити важливою економічною основою для переходу світобудови до багатополярності. Але цей проект в основному зараз знаходиться на папері, і доволі проблематично спрогнозувати, коли він не те що почне експлуатуватися, але навіть коли цей міст буде побудований.

Так, Pax Americana переживає зараз певні проблеми в подальшому розвитку.

Однак, це зовсім не означає передумови краху однополярної світобудови та становлення багатополярності.

Крім того, „не факт", що замість однополярного світопорядку „запанує" багатополярний безпорядок.

Відносно геополітичних перспектив, зокрема, чи відбудеться в кінцевому рахунку „зміна геополітики", можна створювати безліч версій та здогадок. До того ж, єдиним, хто володіє „ексклюзивною" можливістю знати загадки Майбутнього, є Господь Бог…

Ігор Шевирьов. Спеціально для Великої Епохи

Китай понизив статус візиту 29 червня двох посланців Далай-лами, заявивши 3 серпня, що вони є лише туристами, які відвідують своїх друзів та родичів, повідомляє Associated Press.

#img_right#«Я маю прояснити, що Лоді Гьярі та його попутники не є так званими послами», – заявив офіціальний представник МЗК КНР Цінь Ган на регулярному брифінгу для преси. Як сказав секретар Далай-лами Десант Церінг, два посланці – Лоді Гьярі та Келсанг Гьялцен – прибули до Китаю минулого тижня для проведення шостого раунду прямих переговорів з Китаєм.

«Кожний рік, кожну неділю, чимало тибетських співвітчизників звертаються для візитів та зустрічей з близькими. З 2002 року. Лоді Гьярі та інші часто поверталися в країну та їздили в Тибет та багато провінцій на материку, щоб побачитися з друзями, родичами та для екскурсій», – заявив Цінь Ган. Він визнав, однак, ця група є «близькою» до Далай-лами, і заявив, що Китай сподівається, що вони «серйозно озирнуться навколо та, повернувшись, дадуть фактичний звіт Далай-ламі, щоб допомогти йому правильно зрозуміти ситуацію, зрозуміти політику країни та прийняти правильні рішення».

У спробі зменшити вплив Далай-лами в 1979 році могутній тодішній лідер КНР Ден Сяопін запросив його послів нанести візит для переговорів «з будь-якого приводу, окрім незалежності». До 1994 року посланці Далай-лами здійснили близько 15 подорожей, коли переговори бути відкладені через відсутність прогресу. На цій неділі почався їх візит для шостого раунду переговорів, які відновилися в 2002 році, але зниження статусу посланців погрожує зближенню позицій.

«Президент Ху Цзіньтао повинен серйозно сприйняти основну умову Дена, оскільки якщо за всіма умовами, окрім незалежності, не може бути згоди, то ми, тибетці, можемо лише прагнути до незалежності», – заявив Reuters член парламенту Тибету у вигнанні Кхедруб Тхондуп (Khedroob Thondup) з Індії.

Далай-лама та біля 100 тисяч тибетців живуть у вигнанні в індійському містечку Дхарамсала з 1959 року після невдалого повстання проти китайського режиму. Далай-лама заявляє, що домагається широкої автономії для своєї батьківщини, але в Пекіні його називають «політичним вигнанцем, який довгий час здійснює діяльність, спрямовану на розкол батьківщини та розруху національної єдності». Китай захищає своє правління в Тибеті, зазначаючи, що життя більшості тибетців з кінця 1950-х років покращилося. Китай вкладає в цей регіон Гімалаїв мільярди юанів, а в 2006 році відкрив залізну дорогу Цінхай-Тибет.

Очевидно, Китай має намір уникнути переговорів по суті, вразивши посланців Далай-лами процвітанням Шанхая, щоб відкласти повернення Далай-лами в регіон, де його авторитет досить великий. Проте, впевненість Пекіну, що матеріальні інтереси вплинуть на лояльність тибетців Далай-ламі, потерпіла крах, коли у січні 2006 року багато тибетців відгукнулися на заклик відмовитися від використання тигрової шкіри як елемента національного костюму, рятуючи рідкий вид від зникнення, і публічно спалювали шкури ціною в тисячі юанів кожна.

В іншому випадку, який також демонструє вплив Далай-лами, приблизно 10 тисяч тибетців зібралися в серпні 2006 року в монастирі Кумбум, відомому серед китайців як Таер Си (монастир ступи), в провінції Цінхай, вважаючи, що там може опинитися Далай-лама. «Це був великий удар по комуністичній партії», – говорить Ван Лісюн (Wang Lixiong), автор трьох книг про Тибет, в тому числі «Відкриваючи Тибет» і «Небесні похорони: доля Тибету».

Лоді Гьярі, головний посланець Далай-лами, виступив із застереженням про можливі безпорядки, якщо тибетське питання не буде вирішене при житті духовного лідера буддистів, якому виповняється 72 роки. Треба вважати, що його смерть у вигнанні може викликати радикалізацію тибетської молоді, яка вимагає незалежності, виражаючи невдоволення «серединним шляхом» Далай-лами, який відстоює широку автономію в складі Китаю. Вона може створити організуючий момент для тибетців всередині Китаю, невдоволених комуністичних режимом, надавши простір для інших лідерів.

Ван Лісюн говорить, що Далай-лама є ключовою фігурою у вирішенні тибетського питання, але Пекін буде затримувати пошуки виходу, щоб уникнути проведення в Тибеті виборів. Уряд у вигнанні дотримується демократичних традицій. «Все це лише для показухи, – сказав Ван Лісюн Reuters про візити посланців Далай-лами. – Китай тягне час оскільки не хоче розв’язання проблеми Тибету, яке могло б означати проведення виборів замість призначення тибетських чиновників Пекіном».

Постійні мешканці Гонконгу пан Чу О Мін і пані Фе Сюеін минулого четверга вперше в історії Гонконгу подали цивільний позов до Верховного Суду Гонконгу проти трьох високопоставлених урядовців КПК у звинуваченні в тортурах, незаконному позбавленні волі і репресіях послідовників Фалуньгун.

#img_right#Це вперше високопоставленим урядовцям Китайської Народної Республіки (КНР) був пред’явлений судовий позов на території, що знаходиться за межами континентального Китаю, де більшість населення складають китайці, і яка потрапляє під юрисдикцію КНР.

Тереза Чу, міжнародний адвокат-правозахисник і директор азіатського філіалу Організації із захисту прав людини (Human Rights Law Foundation) вважає, що цей судовий позов матиме вирішальне значення: «Чи дійсно Гонконг хоче підтримувати права людини і правопорядок, а суд Гонконгу – зберегти незалежність, стане видно надалі з судового позову проти Цзяня».

Відповідач Цзян Цземінь є колишнім головою Комуністичної партії Китаю (КПК). Він очолював і ініціював кампанію з викорінювання духовного руху Фалуньгун у 1999 році, використовуючи ресурси партії.

Відповідач Лі Ланьчин є колишнім прем’єр-міністром КНР, який здійснював і детально контролював переслідування послідовників Фалуньгун.

Відповідач Ло Гань є членом Постійного комітету політбюро КПК, він особисто контролював трудові табори по всьому Китаю, щоб переконатися, що всі рівні уряду виконують директиву Цзяня і підтримують кампанію із знищення послідовників Фалуньгун.

30 червня 2007 року, Гонконг. Дві жінки проходять повз плакати, що викривають порушення закону китайського уряду щодо послідовників Фалуньгун під час візиту голови Китаю Ху Цзіньтао, який відвідав спеціальний адміністративний район з нагоди 10-ї річниці приєднання Гонконгу до комуністичного Китаю. Фото: Philippe Lopez/AFP/Getty Images

Пан Чу, підприємець із Китаю, який зараз мешкає в Гонконзі, був арештований і засуджений до п’яти років позбавлення волі після таємного суду в 2000 році за те, що подав судовий позов до Верховного народного суду проти тодішнього глави держави Цзяна Цземіня і ще одного урядовця – Ло Ганя. За словами Чу, під час ув’язнення його били електричними палицями і жорстоко катували. Його звернення до начальника в’язниці і КПК залишилися без відповіді.

У 2003 пані Фе звинувачено без жодних підстав і таємно засуджено до трьох років позбавлення волі в центрі ув’язнення Шеньчжень і жіночій в’язниці провінції Гуандун за розповсюдження CD-дисків, що викривають переслідування Фалуньгун.

У в’язниці, зі слів Фе, її били, катували і примушували відвідувати класи ідеологічної обробки. На сьогоднішній день вона страждає від шкірних захворювань і не в змозі сидіти протягом тривалого періоду часу.

Вона сподівається, що її судовий позов принесе позитивні зміни: «Щоб покласти край цим злочинам проти людства, щоб зберегти наше право на мирне життя і гідність як людей, я щиро сподіваюся, що… кожна миролюбна людина візьме участь у наших зусиллях із припиненняю цих переслідувань, для нашої користі і для блага… світу, в якому ми живемо».

Послідовники Фалуньгун тримають банери і плакати, закликаючи покласти край переслідуванню в Китаї, під час медитації в діловій частині міста в центрі Гонконгу. Фото: Ted Aljibe/AFP/Getty Images

Внаслідок угоди про те, що управління Гонконгу буде побудоване за принципом «одна країна, дві системи», місцеві послідовники Фалуньгун можуть брати участь у законних заходах, які містямь подання судового позову відповідно до закону, що неможливо зробити в континентальному Китаї.

Чу і Фе звернулися з проханням про видачу позовної заяви і дозволу. Суд виніс наказ про виклик до суду 28 червня, в якому позивачам дозволяється прямо вручити повістку в суд трьом відповідачам, якщо вони вирішать приїхати до Гонконга.

Якщо суд видав таку повістку, це дозволить гонконзькому суду відправити юридичні документи до китайських судів, щоб вони вислали їх трьом відповідачам за межами Гонконгу за допомогою міжнародної судової допомоги.

Починаючи з 2002 року, було порушено 18 судових позовів проти цих трьох відповідачів у 17 країнах і районах, що робить цей процес, за словами Терези Чу, «мабуть, найбільшим у XXI столітті за кількістю міжнародних судів зі справи про порушення прав людини».

Спеціальний посланник Його Святості Далай-лами Лоді Гьярі, голова делегації Тибету, заявив 7 липня, що процес діалогу з Китаєм досяг критичної стадії.

#img_right#«Ми в найсильнішій формі донесли нашу серйозну занепокоєність проблемою Тибету в цілому, зробивши конкретні пропозиції для впровадження у разі продовження процесу діалогу», – відзначив він на офіційному веб-сайті центральної адміністрації Тибету після закінчення шостого раунду переговорів з китайським керівництвом.

Чотири члени робочої групи, зокрема два посли – Лоді Гьярі та Келсанг Гьялцен, і два помічники – Сонам Н. Дагпо (Sonam N. Dagpo) і Бхучунг К. Церінг (Bhuchung K. Tsering), з 29 червня по 5 липня відвідали Китай для шостого раунду дискусій з китайським керівництвом. Протягом півтора днів перебування в Шанхаї та Наньцзіні були проведені три переговорні зустрічі.

З китайського боку дискусію очолили заступник секретаря Відділу єдиного фронту Чжу Вейцунь і заступник начальника Відділу єдиного фронту Ситхар, нещодавно призначений на цей пост.

«Обговорення були відкритими і чесними. Обидві сторони виразно виражали свої різні позиції та погляди з ряду питань», – відзначає Лоді Гьярі. Після повернення в Дхарамсалу члени делегації Тибету доповіли про результати Далай-ламі, який просив надати актуальний аналіз процесу діалогу і прем’єр-міністрові уряду Тибету у вигнанні Самдонгу Рінпоче (за традицією його посада іменується калон тріпа). Члени делегації зустрілися також із спікером і віце-спікером парламенту Тибету у вигнанні та з членами уряду (іменованого за традицією кашаг).

Подробиці про підсумки візиту стануть відомими, мабуть, після того, як калон тріпа Самдонг Рінпоче організує зустріч робочої групи, яка була створена спеціально для надання допомоги посланникам в процесі діалогу.

3 липня, як повідомлялося, МЗС КНР знизило статус візиту двох посланників Далай-лами, що розпочався 29 червня, заявивши, що вони є тільки туристами, відвідуючими своїх друзів і родичів. Проте офіційний представник МЗС КНР Цінь Ган визнав цю групу "близькою" до Далай-лами і заявив, що Китай сподівається, що вони "серйозно подивляться навколо і дадуть фактичний звіт Далай-ламі після повернення, щоб допомогти Далай-ламі правильно зрозуміти ситуацію, зрозуміти політику країни і ухвалити правильні рішення".

Далай-лама дотримується «серединного шляху» та закликає китайську сторону надати Тибету широку автономію, не вимагаючи незалежності. Пекін відмовляється вести прямі переговори з Далай-ламою, проте у вересні 2002 року погодився відновити діалог з посланниками духовного лідера Тибету.

З квітня по червень Китай вислав або депортував понад 100 місіонерів, переважно із США, Південної Кореї, Сінгапуру, Канади, Австралії та Ізраїлю, повідомляє агентство Asianews, що базується в Римі.

#img_left#«China Aid Association» (CAA) заявляє про те, що «йде масова кампанія із вигнання іноземних християн перед Олімпійськими іграми в Пекіні у серпні 2008 року».

За даними CAA, зачистки особливо активно проводяться у Пекіні та регіонах Сіньцзян та Тибет, а також в провінції Шаньдун. Тільки з Сіньцзяна було вислано понад 60 іноземних релігійних діячів, причому деякі жили тут протягом 15-18 років. У травні, щонайменше, 15 християнських пар із Сполучених Штатів та інших країн було вислано з Пекіна.

З 1 травня в місті Ліньі (Linyi) провінції Шаньдун за участь в молитві були заарештовані 70 лідерів домашніх церков, серед яких були громадянин Ізраїлю та громадянин США. 1 липня в Пекіні було арештовано трьох християн із США – їх змусили покинути країну без можливості контакту з посольством.

До 10 липня міністерство закордонних справ КНР ніяк не прокоментувало те, що відбувається. Офіційний представник посольства США С’юзан Стівенсон погодилася з тим, що посольство «чуло повідомлення про депортації», але вважала за краще не вдаватися до подробиць. Боб Фе (Bob Fu) з «China Aid Association» заявляє, що ці депортації – частина кампанії, яка проводиться з метою залякування іноземців, що мають намір зайнятися прозелітизмом під час Олімпійських ігор. Фе відзначає, що місіонер, з яким йому довелося спілкуватися, прояснив ситуацію.

«Він сказав, що китайський уряд загрожує їм, кажучи, що, якщо вони розповідатимуть про свою висилку або про те, як з ними поводилися під час допитів, то після повернення до Америки вони зіткнуться з несподіваними наслідками – наприклад, їм не дозволять повернутися до Китаю в найближчому майбутньому, а китайські віруючі зазнають переслідуваннь».

Деяким з місіонерів, яких було вислано з країни, не дозволять повернутися до Китаю протягом п’яти років, відзначає Family News in Focus.

Християнські групи зі всього світу говорять, що планують направити тисячі добровольців для євангелізації Китаю, користуючись перевагами олімпійського ажіотажу, щоб обійти звичайні перевірки. Євангельські групи вже використали такі переваги для своєї місіонерської роботи в період проведення Олімпійських ігор в Афінах, Сіднеї та Атланті.

Китайське керівництво сподівається утримати релігію під контролем, добиваючись, щоб вся відповідна діяльність проходила всередині структури офіційних релігійних організацій, які знаходяться під контролем комуністичної партії. Будь-яка незалежна релігійна діяльність карається штрафами і тюремним ув‘язненням. Проте, десятки тисяч китайських християн, а також багато іноземних громадян, які працюють викладачами англійської, співробітниками гуманітарних організацій або підприємцями, ведуть місіонерську роботу.

CAA заявляє, що нинішня кампанія є найкрупнішою акцією із вигнання з країни місіонерів з 1954 року, коли китайський уряд, який прийшов до влади в 1949 році, вислав всіх співробітників іноземних релігійних місій.