Blog

Ван Гогу робота, а нам-от терапія.
Чи може терапія за прикладом Малевіча допомогти сьогодні?
А як ви знімаєте стрес?
Як модно знімати стрес?
Новий час – нові проблеми, нові засоби їх вирішення.
Або як ефективно позбавитися від стресу.

#img_right_nostream#Прийшла весна. Все, здавалося б, повинно бути добре: сонце світить, пташки співають,  листя розпускається. Чи справді все – так безхмарно?

Не можна забувати, що ми живемо у ХХІ столітті, яке на всьому залишає свій слід.

Виснаженим за зиму людям явно не вистачає сонячних годин сьогоднішньої весни. До того ж,  робота   „9 годин в офісі”, навіть перед відчиненим вікном, не додає багато енергії, єдине, що можливо в цьому разі отримати – нежить від переохолодження і сидіння на протязі. 

Щоденні клопоти,  проблеми знайомих (якими вони з вами щедро діляться і які потім всю ніч не дають заснути, а врешті-решт виявляються звичайним непорозумінням), екстремальні ситуації, у які потрапляємо надто часто – все це викликає у нас багато негативних емоцій, які потім блискавично виплескуються на рідних людей. Або ж вони довго накоплюються, і призводять до нервових розладів. Люди все частіше проживають життя під тиском, у стресі,  перевантажені своїми глибинними емоціями, які складно усвідомити самостійно. Саме тут час згадати про арт-терапію.

Візуальна передача відчуттів використовувалася вже давно, але арт-терапія не існувала, як окрема галузь медицини аж до 1940 р. На початку 20 століття, психологи помітили, що картинки, намальовані дітьми, відображають їх розвиток, емоційний і пізнавальний ріст. Тому почала швидко рости кількість клінік та реабілітаційних центрів, де поряд із звичайним методом „розмовної терапії” використовувалася арт-терапія. При цьому лікарі підкреслювали, що сам процес творіння картинки покращує здоров’я і самопочуття. Для кожної конкретної особи – це є засобом розкриття і вивчення істинного „я” людини з усіма її прихованими здібностями, страхами та переконаннями, які сформувалися ще в дитинстві.  

„Почувши про те, що малювання замінить мені заспокійливі засоби й зможе урівноважити  емоційний стан наприкінці трудового тижня, я лише посміялася”, – розповідає PR-менеджер Аліса. „ А потім подумала: з моєю-то роботою, яку можна назвати „кожен день у полі один воїн”  – неможливо! Десь через тиждень, ввечері до мене зайшла подруга і запропонувала „випробувати фарби, які вона прикупила для свого семилітнього сина”. Ми ввімкнули музику і кардинально змінили формат наших звичних вечірніх посиденьок. Замість чаю і канапок розмовляли про наболіле за тиждень, сидячи на підлозі з пензлями в руках. Розмовлялося легко, як завжди; малювалося, як не дивно, теж легко. Хоча останній раз художні шедеври я творила на уроці образотворчого мистецтва у сьомому класі – за що отримувала стабільну пару. Але цього разу я не переймалася сюжетом майбутнього шедевру, а просто занурилася у свою проблему, говорила про неї і малювала, що було на душі. Вже через годину відчула якесь полегшення, ніби просто так зняла з себе нішу повну хвилювань, які тиснули на мене з початку тижня. Ще цікавіше стало знімати стрес малюванням, коли дізналася, що  лінії, кольори, розміщення на папері малюнка – все це має певне значення.  Тепер за гроші, які зекономила на заспокійливому, купила набір фарб і щоп’ятниці разом із сином займаємося ремеслом Малевіча і Да Вінчі.”

  Арт-терапія допомагає дітям і дорослим розібратися із „джерелом свого хвилювання” засобами мистецтва. Спонтанне малювання в атмосфері, коли тебе ніхто не судить, дозволяє людині зобразити на папері думки і почуття, які турбують. Цим видом терапії може займатися будь-хто незалежно від віку і здібностей до малювання. Головне – бажання і трохи вільного часу. Займатися можна, як в спеціальних центрах у групах під наглядом лікаря арт-терапевта, так і самостійно.

Робота у групах починається з того, що кожен обирає місце  на великому папері, де він буде працювати. Людину заохочують виражати свій настрій, емоції та різного роду протести. Як тільки подають фарби, кожен концентрується на своїх думках та почуттях, всі рухаються один навколо одного, переходячи на простір сусідів. Люди звикають до того, що у будь-якій ситуації вони мають голос і право сказати своє слово, вони навчаються взаємодіяти, працюючи поряд з іншими – „бути індивідуальною частиною чогось єдиного”.

Коли ж людина займається арт-терапією вдома, найголовніше – зручно сісти (лягати не рекомендується), розслабитися і зануритися у  власні переживання. Малюйте те, „що на душі”, що відчуваєте. Не потрібно обдумувати тему, плідно підбирати кольори, а просто насолоджуватися процесом. Коли відчуєте, що вже досить малювати, зупиняйтеся і переходьте до другого етапу арт-терапії – аналізу картинки. Він ґрунтується на тому, що будь-яке мистецтво має значення, воно віддзеркалює реальність, те, у що вірить митець, те що для нього є важливим і близьким. Любов, ненависть, злість  – ми всі відчуваємо емоції, які є своєрідною відповіддю людини на ситуації, що виникають. Вміння контролювати емоції – це можливість володіти ситуацією і об’єктивно оцінити її. Тут важливо не бути поверховим, а докопатися до істини. Для прикладу, якщо Валентина, втративши роботу, не позбавиться своєї злості (яку вона до кінця не усвідомлює) на всіх роботодавців на землі, то мало вірогідно, що хтось-таки побачить в ній досвідченого фінансиста, який легко працює в команді.

Аналіз кольорів, які ви використали є прямим відображенням вашого психічного стану. Червоний – це колір вогню і крові, тому він свідчить про великий заряд енергії, силу, пристрасть і рішучість.  Помаранчевий – поєднує в собі енергію червоного і щастя жовтого кольорів. Він вказує на ентузіазм, натхнення і креативність.  Жовтий – вміння рідіти. Зелений – наполегливість, синій – душевний спокій, фіолетовий – мрійливість, надто глибоке занурення у фантазії, коричневий – схвильованість станом здоровя, власним комфортом, сірий – замкнутість, відмежованість, чорний – негативізм, заперечення всього. 

Зверніть також увагу на кількість і характер кутів, які ви зобразили на картинці – вони вказують на ступінь вашої агресивності, можливо – саме час  „охолонути”.

Вміння підтримувати фізичне, розумове і емоційне здоров’я є дуже важливим, особливо у наш неекологічний час з вихлопами, кислотними дощами та іншими „благами цивілізації”. 

Ван Гогу робота, а нам-от терапія.
Чи може терапія за прикладом Малевіча допомогти сьогодні?
А як ви знімаєте стрес?
Як модно знімати стрес?
Новий час – нові проблеми, нові засоби їх вирішення.
Або як ефективно позбавитися від стресу.

#img_right_nostream#Прийшла весна. Все, здавалося б, повинно бути добре: сонце світить, пташки співають,  листя розпускається. Чи справді все – так безхмарно?

Не можна забувати, що ми живемо у ХХІ столітті, яке на всьому залишає свій слід.

Виснаженим за зиму людям явно не вистачає сонячних годин сьогоднішньої весни. До того ж,  робота   „9 годин в офісі”, навіть перед відчиненим вікном, не додає багато енергії, єдине, що можливо в цьому разі отримати – нежить від переохолодження і сидіння на протязі. 

Щоденні клопоти,  проблеми знайомих (якими вони з вами щедро діляться і які потім всю ніч не дають заснути, а врешті-решт виявляються звичайним непорозумінням), екстремальні ситуації, у які потрапляємо надто часто – все це викликає у нас багато негативних емоцій, які потім блискавично виплескуються на рідних людей. Або ж вони довго накоплюються, і призводять до нервових розладів. Люди все частіше проживають життя під тиском, у стресі,  перевантажені своїми глибинними емоціями, які складно усвідомити самостійно. Саме тут час згадати про арт-терапію.

Візуальна передача відчуттів використовувалася вже давно, але арт-терапія не існувала, як окрема галузь медицини аж до 1940 р. На початку 20 століття, психологи помітили, що картинки, намальовані дітьми, відображають їх розвиток, емоційний і пізнавальний ріст. Тому почала швидко рости кількість клінік та реабілітаційних центрів, де поряд із звичайним методом „розмовної терапії” використовувалася арт-терапія. При цьому лікарі підкреслювали, що сам процес творіння картинки покращує здоров’я і самопочуття. Для кожної конкретної особи – це є засобом розкриття і вивчення істинного „я” людини з усіма її прихованими здібностями, страхами та переконаннями, які сформувалися ще в дитинстві.  

„Почувши про те, що малювання замінить мені заспокійливі засоби й зможе урівноважити  емоційний стан наприкінці трудового тижня, я лише посміялася”, – розповідає PR-менеджер Аліса. „ А потім подумала: з моєю-то роботою, яку можна назвати „кожен день у полі один воїн”  – неможливо! Десь через тиждень, ввечері до мене зайшла подруга і запропонувала „випробувати фарби, які вона прикупила для свого семилітнього сина”. Ми ввімкнули музику і кардинально змінили формат наших звичних вечірніх посиденьок. Замість чаю і канапок розмовляли про наболіле за тиждень, сидячи на підлозі з пензлями в руках. Розмовлялося легко, як завжди; малювалося, як не дивно, теж легко. Хоча останній раз художні шедеври я творила на уроці образотворчого мистецтва у сьомому класі – за що отримувала стабільну пару. Але цього разу я не переймалася сюжетом майбутнього шедевру, а просто занурилася у свою проблему, говорила про неї і малювала, що було на душі. Вже через годину відчула якесь полегшення, ніби просто так зняла з себе нішу повну хвилювань, які тиснули на мене з початку тижня. Ще цікавіше стало знімати стрес малюванням, коли дізналася, що  лінії, кольори, розміщення на папері малюнка – все це має певне значення.  Тепер за гроші, які зекономила на заспокійливому, купила набір фарб і щоп’ятниці разом із сином займаємося ремеслом Малевіча і Да Вінчі.”

  Арт-терапія допомагає дітям і дорослим розібратися із „джерелом свого хвилювання” засобами мистецтва. Спонтанне малювання в атмосфері, коли тебе ніхто не судить, дозволяє людині зобразити на папері думки і почуття, які турбують. Цим видом терапії може займатися будь-хто незалежно від віку і здібностей до малювання. Головне – бажання і трохи вільного часу. Займатися можна, як в спеціальних центрах у групах під наглядом лікаря арт-терапевта, так і самостійно.

Робота у групах починається з того, що кожен обирає місце  на великому папері, де він буде працювати. Людину заохочують виражати свій настрій, емоції та різного роду протести. Як тільки подають фарби, кожен концентрується на своїх думках та почуттях, всі рухаються один навколо одного, переходячи на простір сусідів. Люди звикають до того, що у будь-якій ситуації вони мають голос і право сказати своє слово, вони навчаються взаємодіяти, працюючи поряд з іншими – „бути індивідуальною частиною чогось єдиного”.

Коли ж людина займається арт-терапією вдома, найголовніше – зручно сісти (лягати не рекомендується), розслабитися і зануритися у  власні переживання. Малюйте те, „що на душі”, що відчуваєте. Не потрібно обдумувати тему, плідно підбирати кольори, а просто насолоджуватися процесом. Коли відчуєте, що вже досить малювати, зупиняйтеся і переходьте до другого етапу арт-терапії – аналізу картинки. Він ґрунтується на тому, що будь-яке мистецтво має значення, воно віддзеркалює реальність, те, у що вірить митець, те що для нього є важливим і близьким. Любов, ненависть, злість  – ми всі відчуваємо емоції, які є своєрідною відповіддю людини на ситуації, що виникають. Вміння контролювати емоції – це можливість володіти ситуацією і об’єктивно оцінити її. Тут важливо не бути поверховим, а докопатися до істини. Для прикладу, якщо Валентина, втративши роботу, не позбавиться своєї злості (яку вона до кінця не усвідомлює) на всіх роботодавців на землі, то мало вірогідно, що хтось-таки побачить в ній досвідченого фінансиста, який легко працює в команді.

Аналіз кольорів, які ви використали є прямим відображенням вашого психічного стану. Червоний – це колір вогню і крові, тому він свідчить про великий заряд енергії, силу, пристрасть і рішучість.  Помаранчевий – поєднує в собі енергію червоного і щастя жовтого кольорів. Він вказує на ентузіазм, натхнення і креативність.  Жовтий – вміння рідіти. Зелений – наполегливість, синій – душевний спокій, фіолетовий – мрійливість, надто глибоке занурення у фантазії, коричневий – схвильованість станом здоровя, власним комфортом, сірий – замкнутість, відмежованість, чорний – негативізм, заперечення всього. 

Зверніть також увагу на кількість і характер кутів, які ви зобразили на картинці – вони вказують на ступінь вашої агресивності, можливо – саме час  „охолонути”.

Вміння підтримувати фізичне, розумове і емоційне здоров’я є дуже важливим, особливо у наш неекологічний час з вихлопами, кислотними дощами та іншими „благами цивілізації”. 

#img_left_nostream#Величезні хвилі були зняті на плівку  дослідниками із Британського національного Центра Океанографії.  Дослідники повідомили, що хвилі за своїм розміром були незрівнянно великими. Спостереження та зйомка  проводилися в лютому 2000 року на півночі Атлантичного океану в 155 милях від західного берега Шотландії.

Експедиції вчених відправилися до місця, де, згідно із прогнозами погоди, повинен був відбутися шторм.

Вимірювальні прилади показали, що хвилі досягали у висоту приблизно 98 футів. Гігантські хвилі трясли корабель протягом 12 годин, згадує Наомі Холлідей, голова експедиції. Екіпаж став свідком однієї хвилі, яка була від низу до верхівки висотою в 95 футів (30 метрів). Це найвища хвиля, що будь-коли зафіксована приладами у відкритому морі, згідно даним статті, опублікованої в журналі Geophysical Research Letters.

Розміри хвиль, як говорять учені, у багато разів перевищують розміри  раніше зафіксованих хвиль, і це відкриття повинне вплинути на розробку нових мореплавних суден.

#img_left_nostream#Величезні хвилі були зняті на плівку  дослідниками із Британського національного Центра Океанографії.  Дослідники повідомили, що хвилі за своїм розміром були незрівнянно великими. Спостереження та зйомка  проводилися в лютому 2000 року на півночі Атлантичного океану в 155 милях від західного берега Шотландії.

Експедиції вчених відправилися до місця, де, згідно із прогнозами погоди, повинен був відбутися шторм.

Вимірювальні прилади показали, що хвилі досягали у висоту приблизно 98 футів. Гігантські хвилі трясли корабель протягом 12 годин, згадує Наомі Холлідей, голова експедиції. Екіпаж став свідком однієї хвилі, яка була від низу до верхівки висотою в 95 футів (30 метрів). Це найвища хвиля, що будь-коли зафіксована приладами у відкритому морі, згідно даним статті, опублікованої в журналі Geophysical Research Letters.

Розміри хвиль, як говорять учені, у багато разів перевищують розміри  раніше зафіксованих хвиль, і це відкриття повинне вплинути на розробку нових мореплавних суден.

Батько історії Геродот, який жив у Греції в V столітті до н.е., описуючи землі нинішньої України (у той час значна частина Скіфії), нинішнє Північне Причорномор’я, неодноразово згадував про якихось міфічних істот — грифів (грифонів або «собак Зевса», як ще називали їх в давнину греки), які нібито «охороняли золоті скарби»… Тому грифонам спрадавна приписувалися і особливі охоронні функції та ін.

#img_center_nostream#

Грифон, гриф (франц. griffon, лат. gryphus, від греч. gryps) в міфології деяких народів Стародавнього Сходу – фантастична істота з тулубом лева, крилами орла і головою орла або лева. (У грузинській міфології це «Фаскунджі»).

Зображення грифонів дуже поширені в мистецтві народів Стародавнього Сходу, в античному мистецтві та ін.

У мистецтві пізніших народів — декоративний або геральдичний мотив.

Нещодавно мені вдалося розкрити деякі таємниці грифонів, що істотно змінило уявлення про цю міфологічну істоту. Образ грифона нерідко використовується в геральдиці.

Так, грифон зображений на гербі Автономної Республіки Крим, срібний грифон раніше зображувався на гербі Севастополя, він також відомий як герб Херсонеса і Пантікапеї.

#img_center_nostream#

Раніше грифон — найчастіше зустрічався як символ Північного Причорномор’я. При цьому слід зазначити, що на гербі АР Крим, грифон читається як захисник молодої республіки. Нерідко ним прикрашали ювелірні вироби і т.п.

У 1998 році, вивчаючи фото унікальної золотої царської пекторалі Великої Скіфії, я абсолютно випадково виявив в її структурі стародавній скіфський календар-зодіак, неймовірно точний для свого часу, при цьому я звернув особливу увагу на зображення в її центральній частині шести золотих грифонів, які терзали трьох коней.

#img_center_nostream#

Пектораль — це нагрудна кругла прикраса (30,6 см в діаметрі, вагою 1,5 кг золота).

Вона знайдена відомим українським археологом Б. Мозолевським 21 червня 1971 року в кургані Товста Могила біля міста Орджонікідзе Дніпропетровської області України. Знахідка датована IV століттям до н.е. Шедевр світового мистецтва.

Її страхова вартість зараз складає близько 2 мільйонів доларів США. Вона нині зберігається в Києві (Україна) в Державному музеї історичних коштовностей України (емблемою якого, до речі, також є грифон!).

#img_center_nostream#

Вище вказаного сюжету на пекторалі зображені ще і п’ять голубів. Мене зацікавив таємний міфологічний сенс цього сюжету. І ось що вдалося встановити.

Уникаючи поки всестороннього і детального пояснення цього хитромудрого сюжету, яке абсолютно відрізняється від відомої версії Бориса Мозольовського, скажу, що, на мій погляд, в цих фігурах уміло прихована важлива стародавня таємниця, яку знали тільки царі та жерці, і дуже вузьке коло вищої еліти скіфського суспільства.

Саме ці фігури позначають кількість днів в звичайному році, що на ті часи було великою таємницею.

#img_center_nostream#

Для цього скіфи просто вказали — 3, 5, 6, тобто таким чином зобразили число 365 (причому це велике число слід було читати від низу до верху)!

Отже: троє коней (великі тварини, що означають великі числа, кожен кінь означає — 100 /3х100=300/), шість грифонів (порівняно середні істоти, де кожен грифон означає — 10 /6х10=60/), і п’ять голубів (порівняно маленькі птахи, де кожен голуб означає найменшу цифру — 1 /5х1=5/).

В результаті отримуємо 300 + 60 + 5 = 365! Це, як всім нам нині відомо, кількість днів в звичайному році, але в давнину це була важлива таємниця. Цікаво, що скіфи вже в ті часи знали, що звичайний рік складався з 365,1/4 днів, тому кожен 4-й рік був високосним і складався з 366 днів для того, щоб вирівнювати відлік часу.

Ці таємні на ті часи знання вважалися дуже важливими, оскільки давали можливість точно визначати час, тому ці фігури і займають центральне місце на золотій царській пекторалі — золотому листі нащадкам, направленому в майбутнє! Разом з тим, незваєаючи на важливість, вони все ж таки зображені на пекторалі під золотими фігурками великих скіфських царів, нащадків легендарного Скіфа, царів-братів Лягла і Напа.

З урахуванням всієї структури скіфського календаря виходить, що дні подібні до років, при цьому виходить, що дні — як би «летять», а роки — «йдуть»! Грифон — символ тьми, космосу, особливих охоронних функцій та ін. У стародавніх шумерів була якась міфічна богиня тьми — Тіамат.

Її зазвичай зображали у вигляді загадкової істоти, яку пізніше греки назвали грифоном! Виникає питання: який зв’язок між подібними образами – шумерської міфічної богині Тіамат і скіфськими грифонами — собаками Зевса?

Стародавні люди помітили, що вночі тьма наступає із заходом Сонця, а потім при його появі вранці тьма відступає, але в деяких місцях вона зберігається. Наприклад: у темній печері, в льоху, комірці, колодязі і т.п. Тому у них, мабуть, склалося уявлення, що тьма має і множинні форми.

Таким чином, грифони в давнину і втілювали тьму, образ якої з часом трансформувався з ще стародавнішого образу міфічної шумерської богині хаосу і тьми — Тіамат. Так, Тіамат поступово перетворилася в міфічного грифона — дещо іншого, але теж символу тьми!

Не виключено, що від слова «гриф» відбувається і слово «грифель» — гр(и)афітовий стрижень чорного кольору в олівцях — колір тьми, колір ночі, колір космосу! Сучасне поняття «Гриф секретності» якось перекликається із смисловим значенням суті міфічного грифа (грифона) — «збереження в таємниці» важливих відомостей від сторонніх очей, тобто тримаючи в тьмі невідання від сторонніх.

У скіфів та інших народів Стародавнього Сходу образ коня спрадавна асоціювався з образом Сонця. Коли я вперше дізнався про це, то був здивований і спантеличений: як можна проводити такі дивні порівняння. Але стародавні люди мислили інакше, ніж ми, — категоріями і поняттями, ближчими до навколишнього світу.

Їм, мабуть, уявлялося, що сонце, як кінь, скаче по небосхилу і хмарах та іноді в дорозі робить зупинки. Ці зупинки видимого руху Сонця по небосхилу зараз добре відомі всім і називаються періодами літнього і зимового сонцестояння, в нашій півкулі це 21, 22, 23 червня, а також 22 грудня.

У стародавній Русі ці дні спрадавна називали днями сонцевороту — сонце як би робить видимий оберт свого руху на небі. Що припиняло рух Сонця по небосхилу, вони не знали, тому вважали, що Сонце пригальмовує саме тьма.

На золотій царській пекторалі Великої Скіфії не випадково зображено в центрі трьох золотих коней (своєрідні образи Сонця), яким не дають рухатися саме грифони, які означають – тьму.

На Русі спрадавна існував звичай в дні сонцевороту розпалювати багаття, щоб розігнати тьму і укріпити Сонце! Ось вам простий і знайомий сюжет вічної боротьби тьми і світла, добре відомий народам не тільки Стародавнього Сходу.

Кожен золотий кінь на скіфській пекторалі означає один день в період літнього сонцестояння — 21, 22, 23 червня! За допомогою цих таємних знань цар і жерці могли управляти народом, оскільки тільки їм було точно відомо, коли сонце знову почне свій шлях по небосхилу!

Наприклад, царю прилюдно треба було попросити Сонце відновити свій шлях по небу, і Сонце слухняно виконувало його прохання, що неймовірно укріплювало його владу і, як говорять сьогодні, його імідж в очах народу. Відомо, що скіфи завжди святкували особливі сонячні дні, а також дні весняного (21 березня – скіфський новий рік) і осіннього рівнодення (23 вересня), коли день дорівнював ночі.

При цьому скіфський Новий рік — Навруз (т.ч. Новий день — і що нині святкується в Індії, Ірані, Казахстані та інших країнах) — вони відзначали саме в день весняного рівнодення — 21 березня! До речі, поздоровлення «З Новим роком!» буквально переводиться як «З Новим богом часу», а їх у скіфів було 16!. Слід підкреслити, що навесні відзначали Новий рік за старих часів і східні слов’яни.

У високосний рік період літнього сонцестояння коротший на один день — 22 і 23 червня. До речі, це також відображено на скіфській золотій пекторалі. Крайній лівий кінь, що асоціюється з 21 червня, на золотій пекторалі направлений вправо, а два інших – вліво, ніби показуючи цим, що саме одному коню вдається вирватися з лап тьми — грифонів і продовжити свій шлях ще один день, в цей період часу і т.і.

Тепер зрозуміло, чому сюжет з трьома золотими кіньми і грифонами на царській золотій пекторалі Великої Скіфії займає центральне місце! Це не просто красивий сюжет, але і таємні знання, які скіфи хотіли навіки відобразити в образах пекторалі і передати ці знання нащадкам. І охороняють ці знання грифони — собаки Зевса, від якого пізні скіфи вели свій родовід.

Саме тьма підземель і була надійним хранителем скіфських скарбів, які вони ховали в Геррах, чию таємницю охороняв весь народ. До речі, саме в тьмі льохів зберігається (витримується) і вино.

Якщо міфічні грифони в стародавній Скіфії допомагали зберігати накопичені скіфами скарби, то у наш час вони символічно охороняють цінності України!

Просто як у казці — на рогах красивої будівлі Національного банку в Києві розташовані скульптурні зображення гігантських грифонів, які гострозоро стережуть цінності, що зберігаються в нацбанку.

Нині зображення грифонів на сучасних емблемах вже не рідкість, погляньте хоч би на етикетки відомого київського Оболонського пивзаводу (Україна), і ви побачите, що герб цього підприємства прикрашає пара прекрасних грифонів, мабуть, особливо «охороняючи смак» темного сорту цього українського пива.

Грифон зображений на емблемі (логотипі) і відомої виноробної компанії «Шуми» (Грузія). За стародавньою легендою, саме грифон приніс людям той перший кетяг винограду, з якого потім стали розводити виноградники на Землі.

Загальновизнано, що відбитки виноградного листя минулих епох, а також насіння культурного винограду, знайдене при археологічних розкопках і датоване 6 – 5-м тисячоліттям до н.е., дозволяє вважати, що Грузія є батьківщиною виноградарства і виноробства. (Детальніше про це див. на веб-сайті відомої грузинської виноробної компанії «Шумі» /Wine Company SHUMI/).

От як іноді стародавні оповіді переплітаються з сучасною дійсністю!

У таких оригінальних амфорах (компанії Шуми), зберігається сухе червоне вино мукузані та ін., про цілющі властивості якого добре відомо в увсьому світі, оскільки воно зміцнює судини, а значить і продовжує життя. Така амфора прикрашала стіл на моїй зустрічі з родичем князем Петером Волконськім з роду Рюріковічів в кінці 2005 р. в Києві.

Деякі золоті фігурки пекторалі позначали і якісь території. Так, козел позначав і особливу благу землю, розташовану на правому березі Каспійського моря.

Погляньте на хорошу географічну карту, і лише сліпий не побачить на ній в контурах рельєфу місцевості гігантську фігуру козла з характерною зігнутою лівою передньою ногою, а зараз порівняйте побачену фігуру із зображенням золотого козла на пекторалі, і переконайтеся самі, що збіг просто вражаючий.

Батько історії Геродот, який жив у Греції в V столітті до н.е., описуючи землі нинішньої України (у той час значна частина Скіфії), нинішнє Північне Причорномор’я, неодноразово згадував про якихось міфічних істот — грифів (грифонів або «собак Зевса», як ще називали їх в давнину греки), які нібито «охороняли золоті скарби»… Тому грифонам спрадавна приписувалися і особливі охоронні функції та ін.

#img_center_nostream#

Грифон, гриф (франц. griffon, лат. gryphus, від греч. gryps) в міфології деяких народів Стародавнього Сходу – фантастична істота з тулубом лева, крилами орла і головою орла або лева. (У грузинській міфології це «Фаскунджі»).

Зображення грифонів дуже поширені в мистецтві народів Стародавнього Сходу, в античному мистецтві та ін.

У мистецтві пізніших народів — декоративний або геральдичний мотив.

Нещодавно мені вдалося розкрити деякі таємниці грифонів, що істотно змінило уявлення про цю міфологічну істоту. Образ грифона нерідко використовується в геральдиці.

Так, грифон зображений на гербі Автономної Республіки Крим, срібний грифон раніше зображувався на гербі Севастополя, він також відомий як герб Херсонеса і Пантікапеї.

#img_center_nostream#

Раніше грифон — найчастіше зустрічався як символ Північного Причорномор’я. При цьому слід зазначити, що на гербі АР Крим, грифон читається як захисник молодої республіки. Нерідко ним прикрашали ювелірні вироби і т.п.

У 1998 році, вивчаючи фото унікальної золотої царської пекторалі Великої Скіфії, я абсолютно випадково виявив в її структурі стародавній скіфський календар-зодіак, неймовірно точний для свого часу, при цьому я звернув особливу увагу на зображення в її центральній частині шести золотих грифонів, які терзали трьох коней.

#img_center_nostream#

Пектораль — це нагрудна кругла прикраса (30,6 см в діаметрі, вагою 1,5 кг золота).

Вона знайдена відомим українським археологом Б. Мозолевським 21 червня 1971 року в кургані Товста Могила біля міста Орджонікідзе Дніпропетровської області України. Знахідка датована IV століттям до н.е. Шедевр світового мистецтва.

Її страхова вартість зараз складає близько 2 мільйонів доларів США. Вона нині зберігається в Києві (Україна) в Державному музеї історичних коштовностей України (емблемою якого, до речі, також є грифон!).

#img_center_nostream#

Вище вказаного сюжету на пекторалі зображені ще і п’ять голубів. Мене зацікавив таємний міфологічний сенс цього сюжету. І ось що вдалося встановити.

Уникаючи поки всестороннього і детального пояснення цього хитромудрого сюжету, яке абсолютно відрізняється від відомої версії Бориса Мозольовського, скажу, що, на мій погляд, в цих фігурах уміло прихована важлива стародавня таємниця, яку знали тільки царі та жерці, і дуже вузьке коло вищої еліти скіфського суспільства.

Саме ці фігури позначають кількість днів в звичайному році, що на ті часи було великою таємницею.

#img_center_nostream#

Для цього скіфи просто вказали — 3, 5, 6, тобто таким чином зобразили число 365 (причому це велике число слід було читати від низу до верху)!

Отже: троє коней (великі тварини, що означають великі числа, кожен кінь означає — 100 /3х100=300/), шість грифонів (порівняно середні істоти, де кожен грифон означає — 10 /6х10=60/), і п’ять голубів (порівняно маленькі птахи, де кожен голуб означає найменшу цифру — 1 /5х1=5/).

В результаті отримуємо 300 + 60 + 5 = 365! Це, як всім нам нині відомо, кількість днів в звичайному році, але в давнину це була важлива таємниця. Цікаво, що скіфи вже в ті часи знали, що звичайний рік складався з 365,1/4 днів, тому кожен 4-й рік був високосним і складався з 366 днів для того, щоб вирівнювати відлік часу.

Ці таємні на ті часи знання вважалися дуже важливими, оскільки давали можливість точно визначати час, тому ці фігури і займають центральне місце на золотій царській пекторалі — золотому листі нащадкам, направленому в майбутнє! Разом з тим, незваєаючи на важливість, вони все ж таки зображені на пекторалі під золотими фігурками великих скіфських царів, нащадків легендарного Скіфа, царів-братів Лягла і Напа.

З урахуванням всієї структури скіфського календаря виходить, що дні подібні до років, при цьому виходить, що дні — як би «летять», а роки — «йдуть»! Грифон — символ тьми, космосу, особливих охоронних функцій та ін. У стародавніх шумерів була якась міфічна богиня тьми — Тіамат.

Її зазвичай зображали у вигляді загадкової істоти, яку пізніше греки назвали грифоном! Виникає питання: який зв’язок між подібними образами – шумерської міфічної богині Тіамат і скіфськими грифонами — собаками Зевса?

Стародавні люди помітили, що вночі тьма наступає із заходом Сонця, а потім при його появі вранці тьма відступає, але в деяких місцях вона зберігається. Наприклад: у темній печері, в льоху, комірці, колодязі і т.п. Тому у них, мабуть, склалося уявлення, що тьма має і множинні форми.

Таким чином, грифони в давнину і втілювали тьму, образ якої з часом трансформувався з ще стародавнішого образу міфічної шумерської богині хаосу і тьми — Тіамат. Так, Тіамат поступово перетворилася в міфічного грифона — дещо іншого, але теж символу тьми!

Не виключено, що від слова «гриф» відбувається і слово «грифель» — гр(и)афітовий стрижень чорного кольору в олівцях — колір тьми, колір ночі, колір космосу! Сучасне поняття «Гриф секретності» якось перекликається із смисловим значенням суті міфічного грифа (грифона) — «збереження в таємниці» важливих відомостей від сторонніх очей, тобто тримаючи в тьмі невідання від сторонніх.

У скіфів та інших народів Стародавнього Сходу образ коня спрадавна асоціювався з образом Сонця. Коли я вперше дізнався про це, то був здивований і спантеличений: як можна проводити такі дивні порівняння. Але стародавні люди мислили інакше, ніж ми, — категоріями і поняттями, ближчими до навколишнього світу.

Їм, мабуть, уявлялося, що сонце, як кінь, скаче по небосхилу і хмарах та іноді в дорозі робить зупинки. Ці зупинки видимого руху Сонця по небосхилу зараз добре відомі всім і називаються періодами літнього і зимового сонцестояння, в нашій півкулі це 21, 22, 23 червня, а також 22 грудня.

У стародавній Русі ці дні спрадавна називали днями сонцевороту — сонце як би робить видимий оберт свого руху на небі. Що припиняло рух Сонця по небосхилу, вони не знали, тому вважали, що Сонце пригальмовує саме тьма.

На золотій царській пекторалі Великої Скіфії не випадково зображено в центрі трьох золотих коней (своєрідні образи Сонця), яким не дають рухатися саме грифони, які означають – тьму.

На Русі спрадавна існував звичай в дні сонцевороту розпалювати багаття, щоб розігнати тьму і укріпити Сонце! Ось вам простий і знайомий сюжет вічної боротьби тьми і світла, добре відомий народам не тільки Стародавнього Сходу.

Кожен золотий кінь на скіфській пекторалі означає один день в період літнього сонцестояння — 21, 22, 23 червня! За допомогою цих таємних знань цар і жерці могли управляти народом, оскільки тільки їм було точно відомо, коли сонце знову почне свій шлях по небосхилу!

Наприклад, царю прилюдно треба було попросити Сонце відновити свій шлях по небу, і Сонце слухняно виконувало його прохання, що неймовірно укріплювало його владу і, як говорять сьогодні, його імідж в очах народу. Відомо, що скіфи завжди святкували особливі сонячні дні, а також дні весняного (21 березня – скіфський новий рік) і осіннього рівнодення (23 вересня), коли день дорівнював ночі.

При цьому скіфський Новий рік — Навруз (т.ч. Новий день — і що нині святкується в Індії, Ірані, Казахстані та інших країнах) — вони відзначали саме в день весняного рівнодення — 21 березня! До речі, поздоровлення «З Новим роком!» буквально переводиться як «З Новим богом часу», а їх у скіфів було 16!. Слід підкреслити, що навесні відзначали Новий рік за старих часів і східні слов’яни.

У високосний рік період літнього сонцестояння коротший на один день — 22 і 23 червня. До речі, це також відображено на скіфській золотій пекторалі. Крайній лівий кінь, що асоціюється з 21 червня, на золотій пекторалі направлений вправо, а два інших – вліво, ніби показуючи цим, що саме одному коню вдається вирватися з лап тьми — грифонів і продовжити свій шлях ще один день, в цей період часу і т.і.

Тепер зрозуміло, чому сюжет з трьома золотими кіньми і грифонами на царській золотій пекторалі Великої Скіфії займає центральне місце! Це не просто красивий сюжет, але і таємні знання, які скіфи хотіли навіки відобразити в образах пекторалі і передати ці знання нащадкам. І охороняють ці знання грифони — собаки Зевса, від якого пізні скіфи вели свій родовід.

Саме тьма підземель і була надійним хранителем скіфських скарбів, які вони ховали в Геррах, чию таємницю охороняв весь народ. До речі, саме в тьмі льохів зберігається (витримується) і вино.

Якщо міфічні грифони в стародавній Скіфії допомагали зберігати накопичені скіфами скарби, то у наш час вони символічно охороняють цінності України!

Просто як у казці — на рогах красивої будівлі Національного банку в Києві розташовані скульптурні зображення гігантських грифонів, які гострозоро стережуть цінності, що зберігаються в нацбанку.

Нині зображення грифонів на сучасних емблемах вже не рідкість, погляньте хоч би на етикетки відомого київського Оболонського пивзаводу (Україна), і ви побачите, що герб цього підприємства прикрашає пара прекрасних грифонів, мабуть, особливо «охороняючи смак» темного сорту цього українського пива.

Грифон зображений на емблемі (логотипі) і відомої виноробної компанії «Шуми» (Грузія). За стародавньою легендою, саме грифон приніс людям той перший кетяг винограду, з якого потім стали розводити виноградники на Землі.

Загальновизнано, що відбитки виноградного листя минулих епох, а також насіння культурного винограду, знайдене при археологічних розкопках і датоване 6 – 5-м тисячоліттям до н.е., дозволяє вважати, що Грузія є батьківщиною виноградарства і виноробства. (Детальніше про це див. на веб-сайті відомої грузинської виноробної компанії «Шумі» /Wine Company SHUMI/).

От як іноді стародавні оповіді переплітаються з сучасною дійсністю!

У таких оригінальних амфорах (компанії Шуми), зберігається сухе червоне вино мукузані та ін., про цілющі властивості якого добре відомо в увсьому світі, оскільки воно зміцнює судини, а значить і продовжує життя. Така амфора прикрашала стіл на моїй зустрічі з родичем князем Петером Волконськім з роду Рюріковічів в кінці 2005 р. в Києві.

Деякі золоті фігурки пекторалі позначали і якісь території. Так, козел позначав і особливу благу землю, розташовану на правому березі Каспійського моря.

Погляньте на хорошу географічну карту, і лише сліпий не побачить на ній в контурах рельєфу місцевості гігантську фігуру козла з характерною зігнутою лівою передньою ногою, а зараз порівняйте побачену фігуру із зображенням золотого козла на пекторалі, і переконайтеся самі, що збіг просто вражаючий.

Жахаючі новини про таємні джерела постачання органів «у великій кількості за невеликий термін і чудової якості»

#img_left_nostream#5 березня цього року китайські ЗМІ  рекламували КНР як "Глобальний центр пересадки органів".

Члени родин корейських пацієнтів розповідали: "Одержати орган для пересадки не важко. Термін очікування після рутинної фізичної перевірки – приблизно один тиждень".

Матеріали про медичну практику й теоретичні дослідження щодо пересадки печінки на материковому Китаї не були опубліковані в жодному з міжнародних медичних журналів.

Причина цього в тому, що китайські лікарі не можуть дати інформацію про фактичного донора цих органів. Кількість іноземців, яким пересаджують органи в Китаї, починаючи з 2002 року, зросло в багато разів. 

5 березня 2006 року в центральному  розділі щотижневика Movie, TV and Books Weekly, виданого Changchun Daily Newspaper Group, на сторінці 19 з’явилася стаття "Китай став всесвітнім центром пересадки органів". У цій статті повідомлялося, що відповідно до неповної статистики, більше 3000 корейців приїжджали в Китай за останні 3 роки для пересадки органів. Автор статті – репортер Чжан Яньхуей.

Пацієнтів, що приїхали з інших країн і областей для одержання в Китаї органів для трансплантації, щорічно налічується більше 1000. Згідно з цією ж статтею, у газеті Korean Daily було повідомлення, що "корейська Асоціація пересадки органів" провела опитування пацієнтів, які їздили в Китай для трансплантації будь-якого органу. Виявилося, що в 1999 році тільки двом пацієнтам було зроблено пересадку органів у Китаї, в 2000 році – одному, а в 2001 році – вже чотирьом.

Але з 2002 року кількість подібних операцій значно зросла. Керівник корейської Асоціації пересадки органів, Хе Чжунюань, який також працює в лікарні при Сеульському Національному Університеті Південної Кореї, вказав, що кількість пацієнтів, які брали участь в опитуванні, була тільки "верхівкою айсберга". Фактична кількість пацієнтів, які для трансплантації отримали органи з Китаю, може бути набагато вищою. Директор однієї пекінської лікарні сказав: "Кількість корейських пацієнтів, що приїхали для пересадки органів і перебувають у головних лікарнях Тяньцзіня, Пекіну, Шанхая й Ханчжоу, становить від 70-ти до 80-ти на місяць.

Якщо враховувати й районні лікарні, то корейським пацієнтам у Китаї проводяться близько 1000 операцій по пересадці органів щорічно. Цей підрахунок не враховує багатьох, хто приїжджає з Японії, Індії, Малайзії, Саудівській Аравії, Єгипту, Сполучених Штатів і Канади. У статті "Китай став глобальним центром пересадки органів" згадується, що ізраїльські ЗМІ повідомили, що зараз щомісяця близько 30 ізраїльських пацієнтів їдуть у Китай для пересадки органів. Кількість лікарняних ліжок у Центрі пересадки органів Тяньцзіня значно збільшилося.

Згідно із статтею, Відділ трансплантації в Тяньцзіні при лікарні №1 розташований на березі ріки Цзинь у південно-західному районі Тяньцзіня й відомий як Східний Центр пересадки органів. Його можна вважати найбільшим центром пересадки органів у світі.

Директор середнього медичного персоналу Лі Лянь сказав репортеру: "Лікарня почала приймати велику кількість корейських пацієнтів в 2002 році, що призвело до дефіциту ліжок у лікарні №1 у Тяньцзіні. Керівництво виділило у 12-поверховому будинку лікарні 4 поверхи (з 4-го по 7-ий) для пацієнтів, яким роблять пересадки органів".

Крім цього, Східний Центр пересадки органів також зайняв 8-ий поверх Міжнародної серцево-судинної лікарні, щоб приймати там корейських пацієнтів. У той же час 24-ий і 25-ий поверхи прилеглого готелю були перетворені на палати для перебування там пацієнтів, що чекають пересадки органів. Незважаючи на всі ці зусилля, ліжок усе ще не вистачає.

На сьогодні будівництво головного будинку Східного Центру пересадки органів майже закінчено. У ньому ще 500 ліжок і очікується, що він відкриється в травні 2006 року. Як говориться в статті, громадські статистичні дані показують, що кількість пацієнтів цієї лікарні значно збільшилася. Більшість із них приїжджають із сусідніх країн і областей, включаючи Корею, Японію, Малайзію, Єгипет, Пакистан, Індію, Саудівську Аравію, Оман, Гонконг, Тайвань і Макао.

Кафетерій на 4-ому поверсі лікарні перетворився в "міжнародний клуб", де представники різних рас діляться своїми враженнями із приводу методів і результатів лікування. Пацієнти стверджують, що органи в Китаї є "у великій кількості" і "чудової якості". Стаття заявляє, що "Китай став Глобальним Центром пересадки органів".

До кінця 2004 року Східний Центр пересадки органів виконав 1500 пересадок печінки, приблизно 800 пересадок нирок, а також численні пересадки рогівки. До 16 грудня 2005 року там було проведено 597 операцій трансплантації печінки й інших органів. Однак до 30 грудня ця кількість зросла до 650.  Тільки протягом двох тижнів було виконано 53 операції!

Члени родин пацієнтів повідомили, що за один день робляться 24 пересадки печінки й нирок. Стаття згадувала, що член родини корейського пацієнта сказав репортеру: "У Кореї немає такого "вибору трансплантата" печінки. У Кореї пацієнтам можуть бути зроблені тільки часткові пересадки печінки. На материковому Китаї можливі повні пересадки печінки. До того ж, якість органів, кажуть, "чудова".

Термін очікування необхідного органу недовгий, але джерело "донорів" залишається невідомим.  Відповідно до вищезгаданої статті, член родини корейського пацієнта сказав, що період очікування трансплантата після медичного обстеження становить всього один тиждень. 

Вони чули, що вік більшості "донорів" – між двадцятьма й тридцятьма роками, але саму особу цих "донорів" не можна довідатися.  Анонімний доктор у лікарні №1 розповів репортеру, що більшість донорів – «ув’язнені, засуджені до страти». У документах, що видаються прооперованим пацієнтам лікарнею № 1 при виписці, у графі про причину смерті донорів відзначено – "серйозні травми головного мозку". 

За традиціями китайської культури, тіло після смерті повинне бути збережене цілим. Навіть після страти злочинців, у ситуації, де органи, можливо, були ушкоджені, частини тіла повинні бути поховані разом з тілом. Скільки людей у Китаї вмирає від "гострої травми головного мозку" щорічно? Скільки членів родин страчених ув’язнених дають згоду на вилучення органів їхнього родича?

За законами, що діють в Китаї, навіть при згоді засудженого до смерті на вилучення органів члени його родини можуть рішуче виступити проти цього й, таким чином, запобігти видаленню органів з тіла. Скоріше за все, близькі родичі донорів органів, а їх при такій кількості трансплантацій повинно бути дуже багато, такої згоди ніколи не давали!

Звідки на землі з’являється так багато живих "донорів", згаданих у статті? Хіба нещодавнє збільшення кількості ліжок у новому Східному будинку Центру пересадки органів не говорить про те, що існує велика кількість "донорів"? Звідки  беруться ці "донори"? 

З моменту нещодавнього викриття існування концентраційного табору Суцзятунь провінції Ляонін, міста Шен’яна, співробітник, що працював у концтаборі, стверджує, що в цьому таборі перебуває клініка (Thrombosis Hospital of Integrated Chinese and Western Medicine), що поєднує методи китайської й західної медицини. Приблизно шість тисяч практикуючих Фалуньгун таємно містяться там у ув’язницях з 2001 року. Ніхто з ув’язнених не вийшов звідти живим.

У цій клініці вирізають необхідні органи (нирки, печінку, серце, кістки, шкіру, рогівку очей та ін.) з живих тіл  практикуючих Фалуньгун, причому через дефіцит анестезуючих препаратів, операції проводяться при недостатній кількості знеболювання. Після видалення органів, ще живі тіла практикуючих Фалуньгун спалюють в крематорії, що створений  з кімнати водяного опалення.

Згідно заяв свідків, більшість практикуючих Фалуньгун були переведені в табір з в’язниці Дабей, Трудового табору Масаньцзя й інших в’язниць у Шен’яні. Деякі практикуючі були заарештовані в парках і у власних будинках. Офіційні ордери на арешт практикуючих Фалуньгун ніколи не пред’являються під час арешту, і члени родини нічого не знають про своїх близьких.

Імена деяких практикуючих навіть невідомі. Окремі арештовані практикуючі Фалуньгун були фізично слабкими і вони не проходили медичний огляд. Деяким, раніше здоровим практикуючим Фалуньгун, були введені наркотичні препарати, що руйнують свідомість і викликають  дезорієнтацію. Потім їх переводять у Суцзятунь, де піддають подальшим катуванням. Далі вирізають їхні органи, і наприкінці – спалюють тіла, щоб позбутися доказів. 

Один свідок повідав, що смерть практикуючих Фалуньгун не є проблемою у в’язницях китайської компартії. За знущання над практикуючими нікого не карають. Навпаки, найжорстокіші знущання практикуючих Фалуньгун заохочуються. Медичним же працівникам у клініці говорять, що практикуючі були засуджені до смерті за якісь порушення, або що вони втратили розум у результаті практики за Фалуньгун, для того, щоб вони не відчували докору совісті, видаляючи органи з живих тіл. Свідок вважає, що масштабне вилучення органів з живих тіл – "національний злочин".

Вартість нирки коливається від $30,000 до $100,000. Трансплантація органів перетворена у прибутковий бізнес. Дохід ділять не тільки керівництво табору, лікарні, але й  торговці органами, чиновники. Це національний злочин, у який втягнуті великі групи людей. Оскільки ніхто не вийшов живим з табору Суцзятунь із 2001 року, із шести тисяч ув’язнених чотири тисячі вмерли після операцій видалення органів, а їхні тіла були знищені.

Колишня співробітниця лікарні, що надала інформацію про концентраційний табір, зараз живе за межами Китаю. Один з її родичів був хірургом, що витягував органи з тіл практикуючих Фалуньгун. Вона припускає, що на сьогоднішній день близько двох тисяч практикуючих Фалуньгун перебувають у лікарні концтабору Судзятунь. Жінка боїться, що влада КПК знищить сліди злочину й змусить свідків мовчати, знищивши їх, як уже були знищені тисячі людей.

Жахаючі новини про таємні джерела постачання органів «у великій кількості за невеликий термін і чудової якості»

#img_left_nostream#5 березня цього року китайські ЗМІ  рекламували КНР як "Глобальний центр пересадки органів".

Члени родин корейських пацієнтів розповідали: "Одержати орган для пересадки не важко. Термін очікування після рутинної фізичної перевірки – приблизно один тиждень".

Матеріали про медичну практику й теоретичні дослідження щодо пересадки печінки на материковому Китаї не були опубліковані в жодному з міжнародних медичних журналів.

Причина цього в тому, що китайські лікарі не можуть дати інформацію про фактичного донора цих органів. Кількість іноземців, яким пересаджують органи в Китаї, починаючи з 2002 року, зросло в багато разів. 

5 березня 2006 року в центральному  розділі щотижневика Movie, TV and Books Weekly, виданого Changchun Daily Newspaper Group, на сторінці 19 з’явилася стаття "Китай став всесвітнім центром пересадки органів". У цій статті повідомлялося, що відповідно до неповної статистики, більше 3000 корейців приїжджали в Китай за останні 3 роки для пересадки органів. Автор статті – репортер Чжан Яньхуей.

Пацієнтів, що приїхали з інших країн і областей для одержання в Китаї органів для трансплантації, щорічно налічується більше 1000. Згідно з цією ж статтею, у газеті Korean Daily було повідомлення, що "корейська Асоціація пересадки органів" провела опитування пацієнтів, які їздили в Китай для трансплантації будь-якого органу. Виявилося, що в 1999 році тільки двом пацієнтам було зроблено пересадку органів у Китаї, в 2000 році – одному, а в 2001 році – вже чотирьом.

Але з 2002 року кількість подібних операцій значно зросла. Керівник корейської Асоціації пересадки органів, Хе Чжунюань, який також працює в лікарні при Сеульському Національному Університеті Південної Кореї, вказав, що кількість пацієнтів, які брали участь в опитуванні, була тільки "верхівкою айсберга". Фактична кількість пацієнтів, які для трансплантації отримали органи з Китаю, може бути набагато вищою. Директор однієї пекінської лікарні сказав: "Кількість корейських пацієнтів, що приїхали для пересадки органів і перебувають у головних лікарнях Тяньцзіня, Пекіну, Шанхая й Ханчжоу, становить від 70-ти до 80-ти на місяць.

Якщо враховувати й районні лікарні, то корейським пацієнтам у Китаї проводяться близько 1000 операцій по пересадці органів щорічно. Цей підрахунок не враховує багатьох, хто приїжджає з Японії, Індії, Малайзії, Саудівській Аравії, Єгипту, Сполучених Штатів і Канади. У статті "Китай став глобальним центром пересадки органів" згадується, що ізраїльські ЗМІ повідомили, що зараз щомісяця близько 30 ізраїльських пацієнтів їдуть у Китай для пересадки органів. Кількість лікарняних ліжок у Центрі пересадки органів Тяньцзіня значно збільшилося.

Згідно із статтею, Відділ трансплантації в Тяньцзіні при лікарні №1 розташований на березі ріки Цзинь у південно-західному районі Тяньцзіня й відомий як Східний Центр пересадки органів. Його можна вважати найбільшим центром пересадки органів у світі.

Директор середнього медичного персоналу Лі Лянь сказав репортеру: "Лікарня почала приймати велику кількість корейських пацієнтів в 2002 році, що призвело до дефіциту ліжок у лікарні №1 у Тяньцзіні. Керівництво виділило у 12-поверховому будинку лікарні 4 поверхи (з 4-го по 7-ий) для пацієнтів, яким роблять пересадки органів".

Крім цього, Східний Центр пересадки органів також зайняв 8-ий поверх Міжнародної серцево-судинної лікарні, щоб приймати там корейських пацієнтів. У той же час 24-ий і 25-ий поверхи прилеглого готелю були перетворені на палати для перебування там пацієнтів, що чекають пересадки органів. Незважаючи на всі ці зусилля, ліжок усе ще не вистачає.

На сьогодні будівництво головного будинку Східного Центру пересадки органів майже закінчено. У ньому ще 500 ліжок і очікується, що він відкриється в травні 2006 року. Як говориться в статті, громадські статистичні дані показують, що кількість пацієнтів цієї лікарні значно збільшилася. Більшість із них приїжджають із сусідніх країн і областей, включаючи Корею, Японію, Малайзію, Єгипет, Пакистан, Індію, Саудівську Аравію, Оман, Гонконг, Тайвань і Макао.

Кафетерій на 4-ому поверсі лікарні перетворився в "міжнародний клуб", де представники різних рас діляться своїми враженнями із приводу методів і результатів лікування. Пацієнти стверджують, що органи в Китаї є "у великій кількості" і "чудової якості". Стаття заявляє, що "Китай став Глобальним Центром пересадки органів".

До кінця 2004 року Східний Центр пересадки органів виконав 1500 пересадок печінки, приблизно 800 пересадок нирок, а також численні пересадки рогівки. До 16 грудня 2005 року там було проведено 597 операцій трансплантації печінки й інших органів. Однак до 30 грудня ця кількість зросла до 650.  Тільки протягом двох тижнів було виконано 53 операції!

Члени родин пацієнтів повідомили, що за один день робляться 24 пересадки печінки й нирок. Стаття згадувала, що член родини корейського пацієнта сказав репортеру: "У Кореї немає такого "вибору трансплантата" печінки. У Кореї пацієнтам можуть бути зроблені тільки часткові пересадки печінки. На материковому Китаї можливі повні пересадки печінки. До того ж, якість органів, кажуть, "чудова".

Термін очікування необхідного органу недовгий, але джерело "донорів" залишається невідомим.  Відповідно до вищезгаданої статті, член родини корейського пацієнта сказав, що період очікування трансплантата після медичного обстеження становить всього один тиждень. 

Вони чули, що вік більшості "донорів" – між двадцятьма й тридцятьма роками, але саму особу цих "донорів" не можна довідатися.  Анонімний доктор у лікарні №1 розповів репортеру, що більшість донорів – «ув’язнені, засуджені до страти». У документах, що видаються прооперованим пацієнтам лікарнею № 1 при виписці, у графі про причину смерті донорів відзначено – "серйозні травми головного мозку". 

За традиціями китайської культури, тіло після смерті повинне бути збережене цілим. Навіть після страти злочинців, у ситуації, де органи, можливо, були ушкоджені, частини тіла повинні бути поховані разом з тілом. Скільки людей у Китаї вмирає від "гострої травми головного мозку" щорічно? Скільки членів родин страчених ув’язнених дають згоду на вилучення органів їхнього родича?

За законами, що діють в Китаї, навіть при згоді засудженого до смерті на вилучення органів члени його родини можуть рішуче виступити проти цього й, таким чином, запобігти видаленню органів з тіла. Скоріше за все, близькі родичі донорів органів, а їх при такій кількості трансплантацій повинно бути дуже багато, такої згоди ніколи не давали!

Звідки на землі з’являється так багато живих "донорів", згаданих у статті? Хіба нещодавнє збільшення кількості ліжок у новому Східному будинку Центру пересадки органів не говорить про те, що існує велика кількість "донорів"? Звідки  беруться ці "донори"? 

З моменту нещодавнього викриття існування концентраційного табору Суцзятунь провінції Ляонін, міста Шен’яна, співробітник, що працював у концтаборі, стверджує, що в цьому таборі перебуває клініка (Thrombosis Hospital of Integrated Chinese and Western Medicine), що поєднує методи китайської й західної медицини. Приблизно шість тисяч практикуючих Фалуньгун таємно містяться там у ув’язницях з 2001 року. Ніхто з ув’язнених не вийшов звідти живим.

У цій клініці вирізають необхідні органи (нирки, печінку, серце, кістки, шкіру, рогівку очей та ін.) з живих тіл  практикуючих Фалуньгун, причому через дефіцит анестезуючих препаратів, операції проводяться при недостатній кількості знеболювання. Після видалення органів, ще живі тіла практикуючих Фалуньгун спалюють в крематорії, що створений  з кімнати водяного опалення.

Згідно заяв свідків, більшість практикуючих Фалуньгун були переведені в табір з в’язниці Дабей, Трудового табору Масаньцзя й інших в’язниць у Шен’яні. Деякі практикуючі були заарештовані в парках і у власних будинках. Офіційні ордери на арешт практикуючих Фалуньгун ніколи не пред’являються під час арешту, і члени родини нічого не знають про своїх близьких.

Імена деяких практикуючих навіть невідомі. Окремі арештовані практикуючі Фалуньгун були фізично слабкими і вони не проходили медичний огляд. Деяким, раніше здоровим практикуючим Фалуньгун, були введені наркотичні препарати, що руйнують свідомість і викликають  дезорієнтацію. Потім їх переводять у Суцзятунь, де піддають подальшим катуванням. Далі вирізають їхні органи, і наприкінці – спалюють тіла, щоб позбутися доказів. 

Один свідок повідав, що смерть практикуючих Фалуньгун не є проблемою у в’язницях китайської компартії. За знущання над практикуючими нікого не карають. Навпаки, найжорстокіші знущання практикуючих Фалуньгун заохочуються. Медичним же працівникам у клініці говорять, що практикуючі були засуджені до смерті за якісь порушення, або що вони втратили розум у результаті практики за Фалуньгун, для того, щоб вони не відчували докору совісті, видаляючи органи з живих тіл. Свідок вважає, що масштабне вилучення органів з живих тіл – "національний злочин".

Вартість нирки коливається від $30,000 до $100,000. Трансплантація органів перетворена у прибутковий бізнес. Дохід ділять не тільки керівництво табору, лікарні, але й  торговці органами, чиновники. Це національний злочин, у який втягнуті великі групи людей. Оскільки ніхто не вийшов живим з табору Суцзятунь із 2001 року, із шести тисяч ув’язнених чотири тисячі вмерли після операцій видалення органів, а їхні тіла були знищені.

Колишня співробітниця лікарні, що надала інформацію про концентраційний табір, зараз живе за межами Китаю. Один з її родичів був хірургом, що витягував органи з тіл практикуючих Фалуньгун. Вона припускає, що на сьогоднішній день близько двох тисяч практикуючих Фалуньгун перебувають у лікарні концтабору Судзятунь. Жінка боїться, що влада КПК знищить сліди злочину й змусить свідків мовчати, знищивши їх, як уже були знищені тисячі людей.