Установилися й "ринкові" ціни. Хабар за вступ в офіційні кола вимагає 10-20 тис. юанів (US$ 1 200-2 400) за посаду начальника секції чи керівника підрозділу – 30-40 тис. юанів (US$ 3 600-4 800) і 50-80 тис. юанів (US$ 6 000-9 700) за посаду директора бюро. І не мрійте отримати офіційну посаду дешевше. Навіть у Збройних Силах, посади оцінюються в 30-40 тис. юанів (US$ 3 600- 4 800) для командира батальйону, 50-60 тис. юанів (US$ 6 000-7 200) для командира полку і 70-80 тис. юанів (US$ 8 500-9 700) для командира дивізії. Більше того, у місті прийом на службу в армію солдатом (особливо це стосується жінок, оскільки після служби в армії надається робота в місті) оцінюється в 50-60 тис. юанів, на більш високі посади в 100 тис. юанів.
Я, як партійний чиновник, що керував однією з парторганізацій злої КПК, був свідком і учасником цих непристойних справ, звичайних для політичних кіл. Мені це було огидно, але я нічого не міг вдіяти, залишалося лише зітхати, дивлячись у небо.
Після того, як я прочитав "Дев’ять коментарів про комуністичну партію" у "Великій Епосі" я зрозумів, що ця корупція неминуча, як наслідок впливу основної доктрини злісного духу компартії, режиму цієї злісної доктрини і наслідок диктатури однієї партії в Китаї.
1. Основна доктрина КПК базується на положенні про обов’язковість боротьби: "класової боротьби", "боротьби за шляхи розвитку" і "внутрішньопартійної боротьби". Нечесні дії, боротьба за владу і прибуток – сутність "внутрішньопартійної боротьби". Хто має владу – має все.
2. Економіка, яка зв’язує владу з капіталом сприяє розвиткові практики покупки офіційних посад. Так званий "китайський соціалізм" і державна власність – це фактично капіталізм, і це найочевидніший приклад капіталізму, який відкриває дорогу приватній власності.
Їх специфічний клас приватних власників виріс із двох стадій – стадії планової економіки і стадії ринкової економіки.
На стадії планової економіки це було системою власності тих, хто перебував при владі, хто міг мати капітал. Ресурсами розпоряджалися "голови" (керівники КПК) різних рангів у плановій економіці. Економічні плани вибудовувалися під доходи людей.
На стадії ринкової економіки, після реформи Китаю і відкритості, приватною власністю керували ринок, влада і капітал. Ресурси розподілялися між "головами" відповідно до доходів ринку, а ринок, від якого кожний має свої вигоди, охоплював межі своєї провінції. Це першопричина ліквідації власності, яка належить державі.
Як тільки офіційні особи займали свою посаду, вони прагнули збагатитися за час виконання службових обов’язків. Це явище відоме як "п’ятидесятидев’ятирічна корупція", воно охопило всю країну. Це звичайна для чиновників справа, спробувати зібрати якнайбільше грошей до виходу у відставку у віці 60 років.
–
3. Нагромадження капіталу на бюрократичному рівні призводить до появи людей, які купують офіційні посади. Це нагромадження капіталу може бути у формі доходів прямих чи непрямих, законних чи у формі хабарів.
Найбільша вигода від посади чиновника – це перетворити суспільне майно у власне. Чиновники мають різні привілеї, у залежності від розряду: політичні права, зарплата, житло і використання транспорту. Наприклад, більшість китайських чиновників не має особистих автомобілів, тому що ними забезпечують на роботі. Такий автомобіль використовується, щоб приїхати на роботу, доставити дружину за призначенням, а дітей у школу.
На додаток до встановленої зарплати, вони отримують з різних джерел премії і заохочення, які значно перевищують їхню зарплатню.
Вони одержують подарунки і гроші від своїх підлеглих. Сьогодні у Китаї жодна комерційна справа не відбувається без “подяки”. Існують ринкові тарифи на незаконну угоду у всіх галузях промисловості. Були знайдені "розумні" шляхи, щоб уникнути прямого одержання грошей і подарунків від підлеглих. Наприклад, підлеглий може грати на гроші в традиційну китайську настільну гру і навмисно програвати.
Англійська версія:
Велика Епоха(The Epoch Times)
