Blog

#img_left_nostream#Скільки разів ви проходили повз невеликий брикетик ніжного кремового кольору, розкладеного на полицях супермаркетів, з короткою назвою "тофу"?

Багато ваших знайомих вже куштували його. Деяким він абсолютно не сподобався: "заморський продукт, незвичний смак, не знаєш, з якого боку до нього підійти, дуже незнайомий…" А ось є і ті, які його оцінили, та ще й іншим радять.

Що ж таке тофу? Звідки він прийшов, чим знаменитий? Стисло – це соєвий сир, тобто сир з соєвого молока.

Як і більшість відкриттів, тофу був відкритий випадково. Один китайський кухар, готуючи суп, використовував соєві боби, і коли вони зварилися, він, додаючи спеції в суп, додав сіль нігарі для аромату. Це викликало утворення згустків, які кухар виловив шумівкою.

Вони були ніжно-кремового кольору, пружні та блискучі. Це був соєвий сир – тофу.

Пізніше його навчилися використовувати в приготуванні різних страв, навчилися зберігати його. Китай в своїй історії переживав різні періоди. Був і голод, але соєві боби були в Китаї завжди, і завжди в Китаї виготовляли тофу.

Він став частиною його культури і традицій китайської кухні. Китайці ставляться до тофу не тільки як до продукту харчування, але й як до чогось магічного. Вони давно відкрили лікувальні властивості тофу та широко використовують його.

До Японії тофу потрапив з Китаю не раніше 1500 років тому. Привезли його до Японії ченці-буддисти. Японці поставилися до тофу не як до простого продукту, а як до чогось священного. Процес виробництва тофу в Японії нагадував церемонію священодійства.

І досі його роблять там згідно з стародавньою традицією, назичаючи "рослинним м’ясом". Сьогодні його можна купити в Японії всюди, він перетворився на "національний" продукт.

Сьогодні тофу популярний і на Заході. Припускають, що він потрапив до Європи в 16 столітті, привезли його торгівці-місіонери.

Америці тофу відкрили переселенці з Азії, які привезли його з собою. Спочатку його можна було знайти тільки в китайських або японських ресторанах, там американці та гості цієї країни і покуштували цей новий продукт, і полюбили його.

Американці надали тофу досить почесне місце як харчовому продукту за його внесок у здорове збалансоване харчування.

Про тофу в Ізраїлі вперше дізналися від іноземних громадян. Вперше він з’явився в країні в кінці 20 сторіччя. А зараз вже декілька заводів виготовляють цей продукт. Останнім часом цікавість до тофу тут зростає.

Це викликано інтересом населення до правильного здорового харчування. Крім того, в єрусалимській лікарні "Ейн Карому", в жіночому відділенні, проводили і продовжують проводити дослідження про вплив кількості ізофлавінів на протікання у жінок клімактичного періоду. Це речовина, схожа своєю дією на жіночий гормон естроген, міститься у великій кількості в сої і продуктах з неї. Результати досліджень свідчать про позитивний вплив соєпродуктів на жіночий організм.

Лікарі-дієтологи, у свою чергу, рекомендують жінкам включити цей продукт у свій щоденний раціон.

Раз вже мова зайшла про лікувальні властивості тофу, то розглянемо це питання детальніше. На сьогоднішній день одне з перших місць за кількістю захворювань займають серцево-судинні захворювання, ракові, цукровий діабет.

Ці хвороби примушують людей дотримуватися різноманітних дієт, тобто люди вимушені обмежувати себе у вживанні певних продуктів. Як правило, цими продуктами є продукти з підвищеним вмістом жирів, холестерину, цукру. Такими продуктами є м’ясо, молочні продукти, яйця та ін.

Але ці продукти є постачальниками білка для людини. Це говорить про те, що необхідно знайти продукт, що не поступається за кількістю білка вище перерахованим продуктам, причому вміст жирів, холестерину і цукру повинен там бути в невеликій кількості. Таким продуктом якраз і є тофу.

Соєві боби і тофу є продуктом, багатим на рослинний білок. Соєві боби містять увесь склад необхідних людині амінокислот, є тут навіть і ті, які не містяться більше в жодному іншому злаку. Чому таким важливим є для людини повноцінний білок?

Злакові і боби – це джерело рослинного білка, але кожен окремо не містить в собі повноцінний білок, а тільки в поєднанні один з одним.

Так, для населення Далекого Сходу основними продуктами харчування є рис і соя; для американського континенту – квасоля, кукурудза і рис, це національна їжа; на Близькому Сході їдять хумус (боби) і питу (пшеничний коржик). На противагу цьому, в Африці цілі народи гинуть від нестачі білка, оскільки вони харчуються в основному злаками – пшеницею і кукурудзою.

Як повноцінне джерело білка, тофу має перевагу над джерелами тваринного білка. Він містить невелику кількість жирів і зовсім не містить холестерину, що важливо при серцево-судинних захворюваннях, за наявності зайвої ваги, а також для профілактики цих захворювань.

Вуглеводи є основним джерелом енергії для людини. Вживання зайвої кількості вуглеводів може привести до утворення зайвої ваги. З іншого боку, обмежуючи себе в калоріях, можна зменшити кількість тваринного білка, оскільки саме продукти тваринного походження багаті на білок.

Тофу може вирішити і цю проблему, він має низьку калорійність і містить повноцінний білок. Він містить вдвічі менше калорій, ніж яйця, і втричі менше, ніж яловичина.

На користь тофу можна ще додати, що він містить в собі вітаміни групи В, багатий кальцієм і мінералами.

Зупинимося ще раз на користі соєвих продуктів на організм жінок. Дослідження показали, що в азіатських країнах, де соєві продукти входять в достатній кількості в раціон жінок, рідше хворіють на жіночі хвороби, такі як рак грудей, легше переносять період клімаксу, остеопороз, в порівнянні з жінками країн Заходу, де прийнято споживати велику кількість тваринних білків.

В період клімаксу в жінок знижується вміст такого гормону, як естраген, саме він несе відповідальність за виникнення раку грудей у жінок.
Соя та її продукти багаті на таку речовину, як ізофлавін, дія якого схожа на дію гормону естраген на організм жінки.

Він добре впливає на організм жінки, "пом’якшує" проходження періоду менопаузи. Ізофлавін знижує ризик таких хвороб, як простата у чоловіків, остеопорозис.

Тофу – це продукт без смаку і запаху, його консистенція дозволяє приготувати з нього різноманітні страви. Він чудовий у приготуванні соусів і паст. Його можна використовувати в приготуванні супів і основних страв з овочів і злаків; успішно використовується в приготуванні пудингів і морозива, випікання пирогів і тортів.

Він набуває будь-якого смаку з палітри смаків: солоний, кислий, солодкий, гострий і ін. Цей продукт може замінити вам на кухні такі продукти, як м’ясо, яйця, молоко, сир. Не потрібно бути шеф-поваром, щоб використовувати достоїнства тофу.

Деякі рецепти приготування тофу:

Тофу до сніданку

Подрібнити 400 г тофу на пательню з тефлоновим покриттям і обсмажити у вершковому маслі. Додати 2 збитих яйця і обсмажувати 5 хв до готовності. Приправити на смак і готувати, помішуючи, поки все добре не прогріється. Як і в звичайний омлет, можна додавати цибулю, спеції, гриби…

Тофу, тушкований з рисом

300 г рису і 230 г тофу обсмажити на рослинному маслі, додати воду, 200 г кетчупу і сіль. Накрити і довести до кипіння на великому вогні. Потім на повільному вогні варити накритим 15-20 хвилин до готовності рису.

Сирне печиво

Подрібнити 150 г масла, додати 200 г сиру, 1.4 л соди, погашеної лимонною кислотою, 1 ч. л. ванільного цукру і поступово всипати 250 г муки. Вимісити круте тісто. Розкатати тісто завтовшки 5 мм, нарізувати кружечками і, вмочуючи в цукор, викласти на деко, змащене жиром. Випікати протягом 15-20 хвилин при температурі 165-190ºС.

За матеріалами: "Тофу", Зехуріт Шейхи

Зараз вийшло багато статей та висловлено багато думок  з приводу  закриття популярного молодіжного журналу Bingdian (“Точка замерзання”) в Пекіні, інцидент з яким знову дуже наочно продемонстрував беззаконня Центрального  відділу  пропаганди та адміністративного відділу видання The China Youth Daily.

#img_left#Історія нашого життя в Китаї за час існування  відділу  пропаганди  – це історія розтоптування Конституції Китаю та фундаментальних законів. Це його  найбільш  звіряча і темна сторона.  Зараз ЗМІ в Китаї –  це галузь, що найбільш жорстоко і безсовісно пригноблюється комуністичним режимом. Практично жодне з них не  спроможне боротися.

 

В наші дні переслідування владою людей, які працюють в юридичній та духовній галузях, стало ще  більш серйозним, ніж переслідування ЗМІ. У  сфері захисту прав людини в Китаї я ніколи не зустрічав жодного відважного працівника ЗМІ, окрім поважного пана Лу Юегана, який боровся з системою згідно з законом. Свобода – завжди результат хоробрості, а не нагороди безхребетних плазунів.

"Дерева бажають спокою, але вітер не припиниться." Сьогодні я отримав майже сто повідомлень (електронною поштою та СМС), і принаймні в десяти з них згадувався Центральний  відділ  пропаганди.

Ось одне з них: "Люди скрізь зараз у свята заслужено відпочивають, але ці покидьки з Центрального  відділу  пропаганди не відпочивають. Не забувайте про них".

Ось далі: "Звірі в людському  обличчі з Центрального  відділу  пропаганди 56 років п’ють кров китайців, псують і грабують все створене китайським народом".

Наступне  повідомлення: " Наступного року ми обов’язково, не дивлячись ні на що,  розквитаємось з Центральним  відділом  пропаганди!"

Є багато повідомлень, в яких висловлюється особливий неспокій, обурення та розчарування тими посадовцями з  відділу  пропаганди, які руйнують культуру, вбивають етику та зневажають людську гідність, свободу слова та думки, втілюючи брехливу природу антилюдяної культури.

Але одного розчарування, печалю та гніву не достатньо. Поки життя  людей прив’язане до Центрального  відділу  пропаганди, доти китайська нація не зможе відкрити нову сторінку історії. 

Більш ніж за півстоліття, з руками по лікоть в крові, вони закривають людям роти та очі.  Десятиліттями використовувана чиновниками відділу  пропаганди вульгарна, звірина та зла сила, бере свій початок у двох джерелах. Одне – це КПК, що завжди була деспотичною, інше ж – те, що китайський народ продовжує підкорятися приниженням та образам, що тривають десятиліттями і є головним джерелом  живлення цієї системи.

Втручання Центрального  відділу  пропаганди в  які-небудь  справи, що  не стосуються партії,  –   незаконно, не говорячи вже про витрати величезних сум простих платників податків. Відділ пропаганди десятиліттями живиться грошима  китайських платників податків, проте, ніколи не зробив нічого, що б принесло тим користь.

Якщо не брати закон за основу, то не буде ніякого виходу ні у пана Лі Датуна, головного редактору Bingdian, ні у китайських ЗМІ, ні у китайців. Кожен розуміє, що за умов сьогоднішнього деспотичного режиму це -найбожевільніший та похмуріший шлях, ефект від якого буде мізерним.

Проте, це – єдиний шлях, який наводить жах на верхівку відділу пропаганди та The China Youth Daily. Чому б не спробувати це? Тим самим, я пропоную, щоб пан Лі Датун підняв питання про адміністративний розгляд законності рішення Комуністичного Союзу Молоді, і цей процес буде дійсно значущим.

Я, адвокат Гао Чжишен, готовий Вас захищати! Ми можемо покластися один на одного, і ми повинні покластися один на одного. 



*****

Шаньбей – село на півночі провінції Шеньси в  Північно-західному Китаї.

Bingdian (Точка замерзання) – журнал-додаток до The China Youth Daily, відомий своїми аналітичними статтями, був нещодавно закритий комуністичним режимом.

Лі Датун – головний редактор Bingdian.

Гао Чжішен. Спеціально для Великої Епохи

Зараз вийшло багато статей та висловлено багато думок  з приводу  закриття популярного молодіжного журналу Bingdian (“Точка замерзання”) в Пекіні, інцидент з яким знову дуже наочно продемонстрував беззаконня Центрального  відділу  пропаганди та адміністративного відділу видання The China Youth Daily.

#img_left#Історія нашого життя в Китаї за час існування  відділу  пропаганди  – це історія розтоптування Конституції Китаю та фундаментальних законів. Це його  найбільш  звіряча і темна сторона.  Зараз ЗМІ в Китаї –  це галузь, що найбільш жорстоко і безсовісно пригноблюється комуністичним режимом. Практично жодне з них не  спроможне боротися.

 

В наші дні переслідування владою людей, які працюють в юридичній та духовній галузях, стало ще  більш серйозним, ніж переслідування ЗМІ. У  сфері захисту прав людини в Китаї я ніколи не зустрічав жодного відважного працівника ЗМІ, окрім поважного пана Лу Юегана, який боровся з системою згідно з законом. Свобода – завжди результат хоробрості, а не нагороди безхребетних плазунів.

"Дерева бажають спокою, але вітер не припиниться." Сьогодні я отримав майже сто повідомлень (електронною поштою та СМС), і принаймні в десяти з них згадувався Центральний  відділ  пропаганди.

Ось одне з них: "Люди скрізь зараз у свята заслужено відпочивають, але ці покидьки з Центрального  відділу  пропаганди не відпочивають. Не забувайте про них".

Ось далі: "Звірі в людському  обличчі з Центрального  відділу  пропаганди 56 років п’ють кров китайців, псують і грабують все створене китайським народом".

Наступне  повідомлення: " Наступного року ми обов’язково, не дивлячись ні на що,  розквитаємось з Центральним  відділом  пропаганди!"

Є багато повідомлень, в яких висловлюється особливий неспокій, обурення та розчарування тими посадовцями з  відділу  пропаганди, які руйнують культуру, вбивають етику та зневажають людську гідність, свободу слова та думки, втілюючи брехливу природу антилюдяної культури.

Але одного розчарування, печалю та гніву не достатньо. Поки життя  людей прив’язане до Центрального  відділу  пропаганди, доти китайська нація не зможе відкрити нову сторінку історії. 

Більш ніж за півстоліття, з руками по лікоть в крові, вони закривають людям роти та очі.  Десятиліттями використовувана чиновниками відділу  пропаганди вульгарна, звірина та зла сила, бере свій початок у двох джерелах. Одне – це КПК, що завжди була деспотичною, інше ж – те, що китайський народ продовжує підкорятися приниженням та образам, що тривають десятиліттями і є головним джерелом  живлення цієї системи.

Втручання Центрального  відділу  пропаганди в  які-небудь  справи, що  не стосуються партії,  –   незаконно, не говорячи вже про витрати величезних сум простих платників податків. Відділ пропаганди десятиліттями живиться грошима  китайських платників податків, проте, ніколи не зробив нічого, що б принесло тим користь.

Якщо не брати закон за основу, то не буде ніякого виходу ні у пана Лі Датуна, головного редактору Bingdian, ні у китайських ЗМІ, ні у китайців. Кожен розуміє, що за умов сьогоднішнього деспотичного режиму це -найбожевільніший та похмуріший шлях, ефект від якого буде мізерним.

Проте, це – єдиний шлях, який наводить жах на верхівку відділу пропаганди та The China Youth Daily. Чому б не спробувати це? Тим самим, я пропоную, щоб пан Лі Датун підняв питання про адміністративний розгляд законності рішення Комуністичного Союзу Молоді, і цей процес буде дійсно значущим.

Я, адвокат Гао Чжишен, готовий Вас захищати! Ми можемо покластися один на одного, і ми повинні покластися один на одного. 



*****

Шаньбей – село на півночі провінції Шеньси в  Північно-західному Китаї.

Bingdian (Точка замерзання) – журнал-додаток до The China Youth Daily, відомий своїми аналітичними статтями, був нещодавно закритий комуністичним режимом.

Лі Датун – головний редактор Bingdian.

Гао Чжішен. Спеціально для Великої Епохи

Хто з нас не зберігає світлих спогадів про дитинство? Вони сповнені якимись особливими, іншими вібраціями, сяють немов неземною радістю і теплом. Іноді викликають блаженну усмішку, іноді сум про безповоротне минуле.

#img_left#Дитинство – особливий світ, неначе зовсім інший і відмінний від «великого» – свого роду інша планета. Діти – маленькі інопланетяни, прибульці в цей світ, багато в чому незрозумілий для них. Батьки вводять їх в це нове життя, навколишнє оточення формує світогляд – і тут є дуже важливими початкові кроки виховання, адже перші враження особливо міцно западають у підсвідомість.

Що особливо запам’ятовується нам з молодих років? Доброта і ненависть. Точніше, люди, через яких була нам ця доброта і через кого приходили образи. При цьому світлих моментів все одно виявляється більше.

Навіть тим, хто багато пережив у дитинстві – війну, блокаду, хвороби, сирітство – все ж таки є що пригадати і кого. Це ті наші близькі або абсолютно незнайомі добрі люди, що відбилися світлою пам’яттю в нас, і спогад про їх любов часто викликає розчулені сльози.

Ми згадуємо дитинство як інший світ, і це дійсно так. Світ дітей інший, і багато що в звичному нам оточенні вони сприймають інакше, щиро вірячи, без обману і каверзи, неупереджено. Якою приходить у цей світ дитина?

Дитя – світле, безкорисливе, безвинне і невинне, нездібне на брехню і підлоту і не розуміє, як це можуть допускати інші. Тому яка трагедія розігрується, коли маленькій людині нав’язують погане, при цьому ламаючи волю і насилуючи душу, примушують робити те, що проти її «природної» моральності – тому що «всі так живуть».

Заслуговує пошани народ, що дбайливо вирощує своє майбутнє, трепетно плекає нові паростки. Заслуговує осуду нація, держава, представники якої міркують подібно до мадам де Помпадур: «Після нас хоч потоп».

Можна щасливою, без сумніву, вважати сім’ю, де дітей люблять. Адже любов – це живлення, чиста вода джерела, що б’є з серця батька або матері.

У цьому сенсі багато сиріт і при живих батьках, де таке джерело живої води заглушене або ж, що гірше, отруєне важкими операціями з совістю. А оскільки святе місце не буває порожнім, місце світлої любові батьків займає енергія інших джерел: теле-, нарко-, алко-, порно-, комп’ютерно-інтерно та інші інферно (тобто пекельні) магнетичні пастки.

І росте така сирота, отруєна з малих років «великими» досягненнями цивілізації, заподіюючи біль і неспокій собі та іншим.

Яким повинен бути погляд на дитину? Які пріоритети виховання взагалі?

У дитині бачать таємницю, що втілилася в ній, особу самоцінну, душу, що прийшла в цей світ з персональною, для неї тільки призначеною місією.

Дитину захищають від непосильних для неї спокус, щось забороняють – це правильно, але вважається, що найкращим і, головне, дієвим способом буде особистий приклад. Цей століттями перевірений досвід показує, як найсильніше передається спадщина – від батька до сина, від матері до дітей, від вчителя до учнів – через особистий приклад, власний спосіб життя. Але передається в любові.

Інакше залишається, за Маяковським, «робити життя з товариша Дзержинського». Турбота про близьких, один про одного – чоловіка про дружину, дружини про чоловіка, про своїх і не тільки про рідних, а й інших дітей, сусідських, наприклад, або іншої країни – і є проявлена любов, або загальнолюдська, вселенська совість.

Співчуття до бомжів, до всіх безпритульних і занепалих. Турбота про тварин, собак, любов до природи. Пригадаємо хоч би шпаківні на картинках шкільних підручників 70-х – 80-х років. Це не комплімент соціалістичному минулому – в слов’янському архетипі вічно прихована любов до всього творіння.

А сьогодні на шкільному базарі виставлені шкільні зошити, де на обкладинках надруковані рок-зірки, герої тріллерів, нові суперавто і навіть кухлі з пивом(!), з яких виглядає щеня, що «нализалося». Коментарі зайві. Ах, пані Мамона (бібл. – нажива), погану ти службу служиш своїм поклонникам! Чи не обертається проти нас самих таке заступництво низьких пристрастей?

Скільки прекрасних прикладів підносить нам людська історія! Благочестиве виховання в дворянських сім’ях охоплювало всі людські сфери, не цураючись і не гребуючи нічим.

Баронеса Катерина де Хьюк Доерті, в дівоцтві Колишкина, дочка російського дипломата, світська левиця, згадує, як з трирічного віку мати учила її всьому, що повинна вміти звичайна жінка: прибирати, мити, прати, чистити мідний посуд, нефарбовані підлоги, штопати і шити всіма можливими способами, доїти худобу і прибирати за нею, правильній поведінці з протилежною статтю і багато чого іншого.

А батько завжди казав їй: «Запам’ятай, Катю, справжній аристократизм – це любов до людей». Це і підтвердила російська баронеса своїм життям, коли в Америці в негритянському Гарлемі відкрила перший в Нью-Йорку Будинок Милосердя для чорношкірих, чим накликала на себе гоніння з боку білої аристократії. Адже ще в двадцяті роки минулого століття багато хто в США щиро вірив, що у негрів немає душі.

Прекрасний досвід кадетських корпусів з їх прищепленням обов’язку і честі, вірності Вітчизні, жіночих світських закладів на зразок Смольного інституту благородних дівчат. Ні, не феміністки виходили звідти, а мабуть, найкращі дружини в світі. Післяжовтнева хвиля еміграції викликала фурор у Парижі й у всій Західній Європі.

Російські інтелігентні і цнотливі панночки різко контрастували з розбещеними парижанами. Одружуватися з росіянкою в середовищі французької еліти вважалося особливим шармом. І серед простолюдинів, селянства, якого було 90% населення, зберігалися споконвіку кращі традиції людинолюбства, чистоти поглядів, миру і гостинності.

Цим захоплювався, наприклад, граф Л.М.Толстой. Великий письменник і знавець людських доль з такою неприхованою любов’ю говорив про селянську моральність, про «мужика», вчився у нього. Історія ж наша пройшла переважно повз ці справжні цінності, зафіксувавши увагу на тому, що якраз не є предметом, щоб ним пишатися – бунт, революція, «великі комбінатори», дати і цифри.

Пригадаємо прекрасну сім’ю останнього російського царя Миколи II. Яка любов, яка чистота стосунків! Благородство Миколи та Олександри відбилося і на їх дітях. Імператриця зуміла виховати в дітях нескінченну любов до людей, до прекрасного в людині, довготерпіння.

Під час Першої світової вона зі старшими доньками служила сестрою милосердя в шпиталі, під який віддала власний палац в Царському Селі, а ночами офіцери охорони бачили царицю, що молиться біля могил померлих від ран воїнів тут же, в саду створеного кладовища. Як нова влада віддячила останній царській сім’ї, ми знаємо.

Хтось скаже: Це все було, та безнадійно поплило! Ну яке там благочестиве виховання і цнотливість, коли навколо не продихнути – «фабрики зірок», нарко-, алко-, порно- й іншої кайфо-продукції димлять, як в допотопні часи. Дивишся, і до кінця світу недалеко.

Дійсно, часи апокаліптичні, і хто винен, і що робити? Питання не нове, його ще в дев’ятнадцятому столітті задавали шукачі правди. Та ось відповісти правильно не змогли, тому якби відповідь була вірною, не було б двадцятого століття з пожарищами світових воєн і терором ГУЛАГів завдовжки в десятиліття.

Не було б всього цього. Інакше б склалася доля нашої країни, та й інших країн. Відповідь тут непроста. Є поверхові причини, є більш глибокі, недоступні неозброєному оку. Також і рецепти оздоровлення – є приватні і є, скажімо так, стратегічні, на сотні років вперед.

Торкнемося того, що іменується універсальним законом премудрості, так або інакше відбитим у всіх народів: Починати треба з себе. Дивовижна російська приказка – «яблучко від яблуні» – просто і точно виражає суть проблем.

Ми стривожені розкладанням молоді, тим, що діти схильні до поганого мало не з пелюшок, безпритульністю, насильством. Це означає, що боліє доросле суспільство, нам належить змінитися! Всякий садівник знає – якщо дерево поливати якою-небудь модифікованою хімією, плоди його будуть якщо не отруйні, то на смак точно малоприємні.

Так і місто сучасне. Чим харчується це древо на ім’я сучасний мегаполіс? Перераховувати не буду – неважко здогадатися. Можливо, для того, щоб наші діти росли здоровими духовно та етично, і фізично, ми повинні створити для них здорове чисте навколишнє оточення, атмосферу, для чого потрібно змінитися самим, поставити на чолі ідеали благородства, невинного способу життя, мислення, живлення, а не продажу-купівлі.

Черпати з криниці духовної премудрості, зібрати розсипані в часі перлини нашої культури, побачити світлу перспективу світу – не в нарощуванні технократичного потенціалу і матеріального «добробуту», що, заморожуючи совість, ведуть до лих і нових хвороб, але в розкритті прекрасного і таємничого потенціалу в людині.

Гадаємо, в цьому майбутнє цивілізації, і за жертовні зусилля у напрямі дійсного прекрасного майбутнього подякують нам наші нащадки.

Йосип Перов. Незалежна Асоціація російських релігійних письменників і філософів

Хто з нас не зберігає світлих спогадів про дитинство? Вони сповнені якимись особливими, іншими вібраціями, сяють немов неземною радістю і теплом. Іноді викликають блаженну усмішку, іноді сум про безповоротне минуле.

#img_left#Дитинство – особливий світ, неначе зовсім інший і відмінний від «великого» – свого роду інша планета. Діти – маленькі інопланетяни, прибульці в цей світ, багато в чому незрозумілий для них. Батьки вводять їх в це нове життя, навколишнє оточення формує світогляд – і тут є дуже важливими початкові кроки виховання, адже перші враження особливо міцно западають у підсвідомість.

Що особливо запам’ятовується нам з молодих років? Доброта і ненависть. Точніше, люди, через яких була нам ця доброта і через кого приходили образи. При цьому світлих моментів все одно виявляється більше.

Навіть тим, хто багато пережив у дитинстві – війну, блокаду, хвороби, сирітство – все ж таки є що пригадати і кого. Це ті наші близькі або абсолютно незнайомі добрі люди, що відбилися світлою пам’яттю в нас, і спогад про їх любов часто викликає розчулені сльози.

Ми згадуємо дитинство як інший світ, і це дійсно так. Світ дітей інший, і багато що в звичному нам оточенні вони сприймають інакше, щиро вірячи, без обману і каверзи, неупереджено. Якою приходить у цей світ дитина?

Дитя – світле, безкорисливе, безвинне і невинне, нездібне на брехню і підлоту і не розуміє, як це можуть допускати інші. Тому яка трагедія розігрується, коли маленькій людині нав’язують погане, при цьому ламаючи волю і насилуючи душу, примушують робити те, що проти її «природної» моральності – тому що «всі так живуть».

Заслуговує пошани народ, що дбайливо вирощує своє майбутнє, трепетно плекає нові паростки. Заслуговує осуду нація, держава, представники якої міркують подібно до мадам де Помпадур: «Після нас хоч потоп».

Можна щасливою, без сумніву, вважати сім’ю, де дітей люблять. Адже любов – це живлення, чиста вода джерела, що б’є з серця батька або матері.

У цьому сенсі багато сиріт і при живих батьках, де таке джерело живої води заглушене або ж, що гірше, отруєне важкими операціями з совістю. А оскільки святе місце не буває порожнім, місце світлої любові батьків займає енергія інших джерел: теле-, нарко-, алко-, порно-, комп’ютерно-інтерно та інші інферно (тобто пекельні) магнетичні пастки.

І росте така сирота, отруєна з малих років «великими» досягненнями цивілізації, заподіюючи біль і неспокій собі та іншим.

Яким повинен бути погляд на дитину? Які пріоритети виховання взагалі?

У дитині бачать таємницю, що втілилася в ній, особу самоцінну, душу, що прийшла в цей світ з персональною, для неї тільки призначеною місією.

Дитину захищають від непосильних для неї спокус, щось забороняють – це правильно, але вважається, що найкращим і, головне, дієвим способом буде особистий приклад. Цей століттями перевірений досвід показує, як найсильніше передається спадщина – від батька до сина, від матері до дітей, від вчителя до учнів – через особистий приклад, власний спосіб життя. Але передається в любові.

Інакше залишається, за Маяковським, «робити життя з товариша Дзержинського». Турбота про близьких, один про одного – чоловіка про дружину, дружини про чоловіка, про своїх і не тільки про рідних, а й інших дітей, сусідських, наприклад, або іншої країни – і є проявлена любов, або загальнолюдська, вселенська совість.

Співчуття до бомжів, до всіх безпритульних і занепалих. Турбота про тварин, собак, любов до природи. Пригадаємо хоч би шпаківні на картинках шкільних підручників 70-х – 80-х років. Це не комплімент соціалістичному минулому – в слов’янському архетипі вічно прихована любов до всього творіння.

А сьогодні на шкільному базарі виставлені шкільні зошити, де на обкладинках надруковані рок-зірки, герої тріллерів, нові суперавто і навіть кухлі з пивом(!), з яких виглядає щеня, що «нализалося». Коментарі зайві. Ах, пані Мамона (бібл. – нажива), погану ти службу служиш своїм поклонникам! Чи не обертається проти нас самих таке заступництво низьких пристрастей?

Скільки прекрасних прикладів підносить нам людська історія! Благочестиве виховання в дворянських сім’ях охоплювало всі людські сфери, не цураючись і не гребуючи нічим.

Баронеса Катерина де Хьюк Доерті, в дівоцтві Колишкина, дочка російського дипломата, світська левиця, згадує, як з трирічного віку мати учила її всьому, що повинна вміти звичайна жінка: прибирати, мити, прати, чистити мідний посуд, нефарбовані підлоги, штопати і шити всіма можливими способами, доїти худобу і прибирати за нею, правильній поведінці з протилежною статтю і багато чого іншого.

А батько завжди казав їй: «Запам’ятай, Катю, справжній аристократизм – це любов до людей». Це і підтвердила російська баронеса своїм життям, коли в Америці в негритянському Гарлемі відкрила перший в Нью-Йорку Будинок Милосердя для чорношкірих, чим накликала на себе гоніння з боку білої аристократії. Адже ще в двадцяті роки минулого століття багато хто в США щиро вірив, що у негрів немає душі.

Прекрасний досвід кадетських корпусів з їх прищепленням обов’язку і честі, вірності Вітчизні, жіночих світських закладів на зразок Смольного інституту благородних дівчат. Ні, не феміністки виходили звідти, а мабуть, найкращі дружини в світі. Післяжовтнева хвиля еміграції викликала фурор у Парижі й у всій Західній Європі.

Російські інтелігентні і цнотливі панночки різко контрастували з розбещеними парижанами. Одружуватися з росіянкою в середовищі французької еліти вважалося особливим шармом. І серед простолюдинів, селянства, якого було 90% населення, зберігалися споконвіку кращі традиції людинолюбства, чистоти поглядів, миру і гостинності.

Цим захоплювався, наприклад, граф Л.М.Толстой. Великий письменник і знавець людських доль з такою неприхованою любов’ю говорив про селянську моральність, про «мужика», вчився у нього. Історія ж наша пройшла переважно повз ці справжні цінності, зафіксувавши увагу на тому, що якраз не є предметом, щоб ним пишатися – бунт, революція, «великі комбінатори», дати і цифри.

Пригадаємо прекрасну сім’ю останнього російського царя Миколи II. Яка любов, яка чистота стосунків! Благородство Миколи та Олександри відбилося і на їх дітях. Імператриця зуміла виховати в дітях нескінченну любов до людей, до прекрасного в людині, довготерпіння.

Під час Першої світової вона зі старшими доньками служила сестрою милосердя в шпиталі, під який віддала власний палац в Царському Селі, а ночами офіцери охорони бачили царицю, що молиться біля могил померлих від ран воїнів тут же, в саду створеного кладовища. Як нова влада віддячила останній царській сім’ї, ми знаємо.

Хтось скаже: Це все було, та безнадійно поплило! Ну яке там благочестиве виховання і цнотливість, коли навколо не продихнути – «фабрики зірок», нарко-, алко-, порно- й іншої кайфо-продукції димлять, як в допотопні часи. Дивишся, і до кінця світу недалеко.

Дійсно, часи апокаліптичні, і хто винен, і що робити? Питання не нове, його ще в дев’ятнадцятому столітті задавали шукачі правди. Та ось відповісти правильно не змогли, тому якби відповідь була вірною, не було б двадцятого століття з пожарищами світових воєн і терором ГУЛАГів завдовжки в десятиліття.

Не було б всього цього. Інакше б склалася доля нашої країни, та й інших країн. Відповідь тут непроста. Є поверхові причини, є більш глибокі, недоступні неозброєному оку. Також і рецепти оздоровлення – є приватні і є, скажімо так, стратегічні, на сотні років вперед.

Торкнемося того, що іменується універсальним законом премудрості, так або інакше відбитим у всіх народів: Починати треба з себе. Дивовижна російська приказка – «яблучко від яблуні» – просто і точно виражає суть проблем.

Ми стривожені розкладанням молоді, тим, що діти схильні до поганого мало не з пелюшок, безпритульністю, насильством. Це означає, що боліє доросле суспільство, нам належить змінитися! Всякий садівник знає – якщо дерево поливати якою-небудь модифікованою хімією, плоди його будуть якщо не отруйні, то на смак точно малоприємні.

Так і місто сучасне. Чим харчується це древо на ім’я сучасний мегаполіс? Перераховувати не буду – неважко здогадатися. Можливо, для того, щоб наші діти росли здоровими духовно та етично, і фізично, ми повинні створити для них здорове чисте навколишнє оточення, атмосферу, для чого потрібно змінитися самим, поставити на чолі ідеали благородства, невинного способу життя, мислення, живлення, а не продажу-купівлі.

Черпати з криниці духовної премудрості, зібрати розсипані в часі перлини нашої культури, побачити світлу перспективу світу – не в нарощуванні технократичного потенціалу і матеріального «добробуту», що, заморожуючи совість, ведуть до лих і нових хвороб, але в розкритті прекрасного і таємничого потенціалу в людині.

Гадаємо, в цьому майбутнє цивілізації, і за жертовні зусилля у напрямі дійсного прекрасного майбутнього подякують нам наші нащадки.

Йосип Перов. Незалежна Асоціація російських релігійних письменників і філософів

Велика Епоха разом з телекомпанією NTDTV (New Tang Dynasty TV)  і радіо Sound of Норе є учасником спільного проекту – гала-концерту «Міфи і легенди»,  присвяченого святкуванню китайського Нового Року (NTDTV’s Chinese New Year Global Gala).  

#img_right#«Я люблю Китай. Це моя країна, моя батьківщина. Я люблю китайську культуру. Це основа цивілізації з 5000-річною  історією. Люди починали роботу зі сходом сонця і поверталися додому, коли сонце заходило. Навесні люди насолоджувалися цвітінням персиків, а восени – хризантемою, що розпускається. Чоловіки працювали в полях, жінки пряли, а діти гралися. Люди знали важливість плекання чеснот. Вдома були чистими і охайними. Жінки носили одяг з легким макіяжем. Дружини навчали дітей і допомагали своїм чоловікам. У вільний час люди грали на музичних інструментах, займалися живописом і каліграфією, грали в шашки. Вони також милувалися віддзеркаленням у воді білих хмар».

Це слова з пісні «Пристрасть за Китаєм». Відома співачка Ян Цзяншен з колишнього Китайського центрального симфонічного оркестру виконала її на Першому гала-концерті   NTDTV, присвяченому китайському Новому року 2004 року. Вона глибоко торкала і надихала людей. Наближається гала-концерт 2006. Коли з’ясувалося, що Ян Цзяньшен виступатиме в 2006, ми зв’язалися з нею. Зараз вона мешкає в Німеччині.

ВЕ: В останні два роки Ви берете участь в гала-концерті. Говорять, це тому, що Ви перейняті глибиною китайської культури. Це правда?

Пані Ян Цзяншен: Так, насправді, ми представляємо справжню китайську культуру в галузі виконавчого мистецтва. Це не та «культура», яку просуває комуністичний режим КНР і яка служить тільки знаряддям політичних цілей. Потрібно повертатися до початкової культури, переданої Богами, – Лошу, Хету, Книги Змін і т.д.*  Хіба це не було передано Богами? Боги навчили людей, якій культурі, якому способу життя і яким моральним принципам вони повинні слідувати. Нам слід повернутися до витоків. Люди повинні слідувати волі Небес. Це не схоже на те, що захищає Комуністична партія Китаю, борячись з небесами, землею і людяністю.

ВЕ: Нещодавно деякі люди, які замовляли квитки, (як китайці, так і західні люди) питали про те, яку культуру уособлює гала-концерти NTDTV. У чому її відмінність?

Пані Ян Цзяншен: Візьміть, наприклад, пісню «Пристрасть за Китаєм». Вона описує таку картину: люди встають зі сходом сонця, чоловіки обробляють поля, жінки вдома прядуть, навчають дітей і допомагають чоловікам. Люди поважають Богів і небеса і цінують життя. Сцена відображає суть китайської традиційної культури. Вона базується на єдності людини і небес. Причина, чому китайська культура змогла проіснувати майже 5000 років, полягає в тому, що їй вдалося зберегти свою суть.

Гала-концерти NTDTV зробили великий внесок у представлення китайської культури.

ВЕ: В царині виконання пісень, яка різниця між сучасними піснями, піснями у минулому і піснями, які подобається виконувати Вам?

Пані Ян Цзяншен: Різниця величезна. Наприклад, зараз у Китаї можна почути тільки пісні, що прославляють партію. Вони всього лише служать політиці. Вам не дозволяють відхилятися від цієї теми. З цієї точки зору, я відчуваю, що зараз у Китаї дуже важко виконувати справжню музику, тому що все служить політичним цілям.

Я думаю, що одна з головних цілей виконавчого мистецтва – відобразити тугу людини за красою і справедливістю. Музика – це інструмент, даний людям, щоб виражати шанування Богам. Чому говорять, що у музики немає меж? Це особлива мова.  Іноді, навіть без розуміння слів, у когось з’являться сльози, або він буде у нестямі від радості, слухаючи музику.

ВЕ: Ми не можемо почути стародавню музику. Проте, ми можемо відчути ідею  цієї музики, читаючи стародавню поезію. Чи можете Ви розповісти про те, як стародавні люди виражали любов, пристрасть, праведність і інші відчуття?

Пані Ян Цзяншен: Можна звернутися до епохи династії Тан. Наприклад, існував вірш «Ян гуань сань де», що виражає відчуття дбайливої дружби.

Інший приклад – пісня про любов династії Сун, що починається словами: «Я живу біля гирла річки Янцзи, ти – біля витоку Янцзи. Я нудьгую по тобі щодня. Хоча ми не можемо зустрітися, ми можемо пити одну і ту ж воду з річки Янцзи». Вода з річки Янцзи символізує віддану і непорушну любов. Сучасні люди не розуміють любові, описаної в цій пісні. Ви говоритимете про це, а вони сміятимуться над вами. Проте, це краща частина нашої культури. «Мань цзян хон» Юе Фея (відомий генерал династії Південна Сун і його знаменитий вірш) сповнене сили і чудове. Він був готовий віддати все заради країни.

ВЕ: Що Ви збираєтеся виконувати цього року?

Пані Ян Цзяншен: Я склала нову пісню. Вона присвячена китайській історії і намагається передати найбільш яскраві, правдиві і видатні епізоди китайської історії.

ВЕ: Чи хочете Ви сказати що-небудь китайській аудиторії?

Пані Ян Цзяншен: Китайські люди такі ж, як люди інших національностей. Вони теж сумують за Богами. У них є доброта в серцях. У Китаї також є дуже хоробрі люди. Описане в  пісні «Пристрасть за Китаєм» – правда: Китай  – це земля тигрів, що крадуться, і драконів, що зачаїлися. Там багато гідних людей з високими моральними нормами.

У перспективі гала-концерт – це каталізатор для китайців, які сумують за красою і добротою. Коли вони бачать його, то розуміють, що є справжньою культурою і чого їм не вистачає.

ВЕ: У Вашій пісні «Пристрасть за Китаєм» є фраза: «Благородні мужі цінують доброту. Вони знають історію про все. У них гармонійні сім’ї і вони знають, як піклуватися про країну. Вони вдосконалюють розум і знання про цивільні й військові справи. Китай, пам’ять часів піклується про тебе. Китай, ти дозволив стільком людям з високою мораллю мріяти про тебе». Сподіваюся, Ваша нова пісня залишить у глядачів глибокі спогади.

* Хету – найдавніші китайські письмена

* Лошу – письмена на панцирі черепахи, магічна карта

* Книга Змін – основа нумерологічної методології китайської філософії і  даоської алхімії (містить триграми, гексаграми) (прим.пер.)