Blog

Я закінчував середню школу, коли почалася культурна революція. Будь-який педагог, від директора до простого вчителя могли виявитися мішенню класової боротьби. Природно, всі в такому суспільстві перебували в стані паніки.

Червоні прапори розвівалися посеред гучних голосів ораторів, які виступали проти класових ворогів. Незалежно від того, наскільки жорстокі та негуманні методи використовувалися в боротьбі з останніми, ці методи знаходили відгук у натовпі розлюченої молоді.

Я знав, що прикидався «лютим», я просто не хотів відрізнятися від усіх. Ми кривдили інших, щоб захистити себе. Немолодий вчитель працював директором школи, заснованої Гоміньданом. Хтось крикнув: «Знищимо покидьків злого Гоміньдану, що залишилися. Забийте його до смерті!». Старий викладач був забитий до смерті на місці.

Від спогадів про той час у мене по спині біжать мурашки. Попри крайню обачність, деякі все одно потрапляли в розряд мішеней, тому що кількість «класових ворогів» повинна була досягти 5% від загального населення.

У наший школі працювала красива російська вчителька, яка щойно закінчила інститут. Її оптимізм і готовність прийти на допомогу завоювали пошану серед вчителів і школярів. Проте хтось запідозрив її у шпигунстві для Радянського Союзу, грунтуючись лише на факті, що вона може говорити по-російськи. В результаті, її витягнули на трибуну і зажадали відповіді.

Вона була перелякана настільки, що не могла нічого говорити, тільки тремтіла і плакала. Кожен із присутніх знав, що вона всього лише безневинна жертва подій, але ніхто з тисяч глядачів не наважився виступити на її захист. Люди в дивовижній одностайності підкидали кулаки, волаючи: «Геть радянську шпигунку! Кров’ю і життями захистимо нашу країну!».

Розлючені молоді люди схопили вчительку за волосся і змусили стати на коліна. Вона, врешті-решт, зізналася у шпигунстві. Потім натовп молоді зажадав від неї визнання, де вона ховає радіоприймач і грошові кошти для шпигунства. Коли вона не змогла показати, кожен підійшов і вдарив її, а потім їй поголили півголови. Вона стояла навколішки, і будь-хто, проходячи, міг плюнути в неї, ударити або штовхнути. Незабаром ця дівчина втратила розум, а, повернувшись до свідомості, вона наклала на себе руки.

Моє серце немов розривалося на шматочки. Зовні я все ще виражав гнів, скандував гасла і присягався не мати з нею справ, одночасно я симпатизував розлюченій молоді, що мучила вчительку. Все, що ми могли робити, – це виливати свою лють на безпорадних невинних жертв і насолоджуватися своєю жорстокістю, заглушаючи почуття совісті.

Наскільки сильний прояв лицемірства! Всі учасники добилися дивовижної одноманітності у своєму гніві та прояві удаваної поведінки. Цей період здійснив негативний вплив на кожну людину.

Китайська компартія змогла трансформувати свідомість людей. У короткий період часу незліченні душі були понівечені, безліч людей зрадили свою совість. Після кампанії боротьби проти реакціонерів і Культурної революції особисті відносини між людьми стали ворожими, побудованими на ненависті. І сьогодні моральна звироднілість нації посилюється далі.

Коли я згадую про пережите, я відчуваю нестерпний біль у своєму серці. Чим давнішими стають сцени терору, тим сильніше прокидається моя совість. Чим більше часу проходить, тим сильнішим стає внутрішній біль.

Виходячи зі свого досвіду, я цілком можу зрозуміти сучасних молодих людей Китаю, які випліскують свою лють при першій-ліпшій можливості.

Молодь, звичайно ж, знає, що компартія використовувала танки на площі Тяньаньмень, щоб убити патріотично налаштованих студентів (4 липня 1989 р.)

Я також не можу повірити в те, що вона (молодь) насправді має сумніви в тому, що компартія зовсім недавно вбивала наших співвітчизників у Тибеті (Лхаса), в те, що вона не має поняття про цензуру в китайських газетах, блокаду Інтернету, арешти численних апелянтів, які вирушають до Пекіна, щоб виразити скарги на зловживання з боку чиновників на місцях і знайти справедливість у влади, про видаляння органів у живих послідовників Фалуньгун, про прірву, що росте між бідними і багатими, неприборкану корупцію і хабарництво; в те, що вона не знає про страждання китайців від непропорційно високих цін на медичне обслуговування і освіту.

Кажучи відверто, незалежно від того, наскільки сильну лють молоді люди проявляють, вони діють, головним чином, в ім’я своїх власних інтересів, а не в ім’я інтересів партії.

Я би порадив цим молодим людям перестати випробовувати свою совість. В ім’я відродження стародавньої китайської нації, в ім’я процвітаючого майбутнього для китайців, потрібно змінити свою поведінку. Така поведінка не принесе нічого, окрім жалю. Якщо ви дійсно любите свою країну, то повинні проявити мужність і виразити протест, перш за все, тоталітарній диктатурі компартії».

З метою особистої безпеки автор використав псевдонім.

Версія англійською

Я закінчував середню школу, коли почалася культурна революція. Будь-який педагог, від директора до простого вчителя могли виявитися мішенню класової боротьби. Природно, всі в такому суспільстві перебували в стані паніки.

Червоні прапори розвівалися посеред гучних голосів ораторів, які виступали проти класових ворогів. Незалежно від того, наскільки жорстокі та негуманні методи використовувалися в боротьбі з останніми, ці методи знаходили відгук у натовпі розлюченої молоді.

Я знав, що прикидався «лютим», я просто не хотів відрізнятися від усіх. Ми кривдили інших, щоб захистити себе. Немолодий вчитель працював директором школи, заснованої Гоміньданом. Хтось крикнув: «Знищимо покидьків злого Гоміньдану, що залишилися. Забийте його до смерті!». Старий викладач був забитий до смерті на місці.

Від спогадів про той час у мене по спині біжать мурашки. Попри крайню обачність, деякі все одно потрапляли в розряд мішеней, тому що кількість «класових ворогів» повинна була досягти 5% від загального населення.

У наший школі працювала красива російська вчителька, яка щойно закінчила інститут. Її оптимізм і готовність прийти на допомогу завоювали пошану серед вчителів і школярів. Проте хтось запідозрив її у шпигунстві для Радянського Союзу, грунтуючись лише на факті, що вона може говорити по-російськи. В результаті, її витягнули на трибуну і зажадали відповіді.

Вона була перелякана настільки, що не могла нічого говорити, тільки тремтіла і плакала. Кожен із присутніх знав, що вона всього лише безневинна жертва подій, але ніхто з тисяч глядачів не наважився виступити на її захист. Люди в дивовижній одностайності підкидали кулаки, волаючи: «Геть радянську шпигунку! Кров’ю і життями захистимо нашу країну!».

Розлючені молоді люди схопили вчительку за волосся і змусили стати на коліна. Вона, врешті-решт, зізналася у шпигунстві. Потім натовп молоді зажадав від неї визнання, де вона ховає радіоприймач і грошові кошти для шпигунства. Коли вона не змогла показати, кожен підійшов і вдарив її, а потім їй поголили півголови. Вона стояла навколішки, і будь-хто, проходячи, міг плюнути в неї, ударити або штовхнути. Незабаром ця дівчина втратила розум, а, повернувшись до свідомості, вона наклала на себе руки.

Моє серце немов розривалося на шматочки. Зовні я все ще виражав гнів, скандував гасла і присягався не мати з нею справ, одночасно я симпатизував розлюченій молоді, що мучила вчительку. Все, що ми могли робити, – це виливати свою лють на безпорадних невинних жертв і насолоджуватися своєю жорстокістю, заглушаючи почуття совісті.

Наскільки сильний прояв лицемірства! Всі учасники добилися дивовижної одноманітності у своєму гніві та прояві удаваної поведінки. Цей період здійснив негативний вплив на кожну людину.

Китайська компартія змогла трансформувати свідомість людей. У короткий період часу незліченні душі були понівечені, безліч людей зрадили свою совість. Після кампанії боротьби проти реакціонерів і Культурної революції особисті відносини між людьми стали ворожими, побудованими на ненависті. І сьогодні моральна звироднілість нації посилюється далі.

Коли я згадую про пережите, я відчуваю нестерпний біль у своєму серці. Чим давнішими стають сцени терору, тим сильніше прокидається моя совість. Чим більше часу проходить, тим сильнішим стає внутрішній біль.

Виходячи зі свого досвіду, я цілком можу зрозуміти сучасних молодих людей Китаю, які випліскують свою лють при першій-ліпшій можливості.

Молодь, звичайно ж, знає, що компартія використовувала танки на площі Тяньаньмень, щоб убити патріотично налаштованих студентів (4 липня 1989 р.)

Я також не можу повірити в те, що вона (молодь) насправді має сумніви в тому, що компартія зовсім недавно вбивала наших співвітчизників у Тибеті (Лхаса), в те, що вона не має поняття про цензуру в китайських газетах, блокаду Інтернету, арешти численних апелянтів, які вирушають до Пекіна, щоб виразити скарги на зловживання з боку чиновників на місцях і знайти справедливість у влади, про видаляння органів у живих послідовників Фалуньгун, про прірву, що росте між бідними і багатими, неприборкану корупцію і хабарництво; в те, що вона не знає про страждання китайців від непропорційно високих цін на медичне обслуговування і освіту.

Кажучи відверто, незалежно від того, наскільки сильну лють молоді люди проявляють, вони діють, головним чином, в ім’я своїх власних інтересів, а не в ім’я інтересів партії.

Я би порадив цим молодим людям перестати випробовувати свою совість. В ім’я відродження стародавньої китайської нації, в ім’я процвітаючого майбутнього для китайців, потрібно змінити свою поведінку. Така поведінка не принесе нічого, окрім жалю. Якщо ви дійсно любите свою країну, то повинні проявити мужність і виразити протест, перш за все, тоталітарній диктатурі компартії».

З метою особистої безпеки автор використав псевдонім.

Версія англійською