Культура – душа націй. Вона, будучи духовною складовою, настільки ж важлива для людства, як і фізичні складові – такі як національність і держава.
Історія розвитку нації визначається її культурною спадщиною.
На відміну від закону, що встановлює тверді рамки, культура виконує роль м’якого обмеження. Закон передбачає покарання після здійснення злочину, а культура, базуючись на моральності, запобігає виникненню самого злочину. Важлива роль культури полягає в тім, щоб виразити моральні норми загальнозрозумілою мовою.
Абстрактні моральні цінності, втілюючись у художніх персонажах, набувають конкретний зміст. Імена багатьох героїв давніх творів стали загальними, віддзеркалюючи поняття "праведності" та "відданості" своїй країні. Різноманітність художніх форм давала змогу різним прошаркам суспільства з самого дитинства всотувати в себе ці моральні приклади. Багато китайців були неписьменними, але вони добре знали традиційні п’єси й опери. Ці культурні форми були вкрай важливими для передачі китайських традицій.
В основі 5000-літньої культури Китаю лежать ідеї конфуціанства, буддизму і даосизму, які заклали в китайському народі міцну моральну систему. Ця етична система була основою стабільності, миру та гармонії в суспільстві.
В основі конфуціанства лежить глибоке почуття жень (гуманність), що означає уважне ставлення до всіх нюансів людських взаємин. Для Конфуція основою таких взаємин були відносини між батьками та дітьми. Діти повинні демонструвати шанобливе ставлення до батьків (слухняність і повагу до батьків), а батьки, в свою чергу, повинні любити дітей та піклуватися про них. Етика сімейних цінностей природно переносилася на управління суспільною мораллю. Повага до батьків розглядалася як вірність мудрому правителеві, а батьківська любов розширювалася до гуманності імператора стосовно своїх підданих. Згідно з Великим Вченням, доки підтримуються традиції в родині, доти природно підтримується й суспільна мораль, і, таким чином, удосконалювання самого себе може призвести до процвітання родини та держави, і, зрештою, принести всім мир під небесам
Тексти конфуціанства були основними на іспитах на заміщення державних посад у Китаї з 1313 по 1905 рік.
Буддизм та даосизм на відміну від конфуціанства, вели людей шляхом духовного вдосконалювання. Вплив буддизму та даосизму можна побачити на прикладі того, як глибоко вони просякли всі сфери життя людей. Китайська медицина, цигун, Фен Шуй і пророкування беруть свої глибокі джерела в даосизмі. Ці практики, а також буддійські концепції про небесне царство та пекло, кармічну винагороду за добро та відплату за зло сформували разом з конфуціанством сутність традиційної культури Китаю.
Цікаво відзначити, що розквіт китайської культури припадає на династію Тан, коли держава заохочувала буддизм, даосизм і конфуціанство.
Тому руйнування комуністичною партією Китаю традиційної культури Китаю є безпосереднім нападом на моральність китайців, що підриває основи мирного й гармонійного існування суспільства.
Знищення традиційної культури Китаю комуністичною партією здійснюється тому, що сама суть КПК суперечить моральним цінностям традиційної культури. Традиційна культура заважає владі КПК, заважає її ідеологічному контролю над людьми, що здійснюється за рахунок страху, насильства і знищення моральності в людях. Це знищення моральних якостей є найстрашнішим, оскільки саме вони є критерієм людини, саме вони роблять людину людиною.
Якою би ширмою "політики відкритості" та "відродження традицій" не прикривалася КПК, її суть не змінилася – і в наші дні вона продовжує руйнувати традиційну культуру, руйнувати моральність та знищувати інакодумство, тому що тільки в такий спосіб вона спроможна підтримувати свою владу.
Такою ж ширмою є визнання своїх помилок, що з одного боку пом’якшує становище в критичний період, а з іншого боку – ще більше зміцнює образ партії, як єдиної правильної, здатної сміло критикувати свої помилки.
Це добре видно на прикладі Мао Цзедуна, який після кампанії "Великого стрибка" під тиском визнав формально свої помилки і був змушений покинути пост голови КНР. Але це був лише тимчасовий затишок перед початком "Культурної революції".
Внаслідок того, що джерелом традиційної культури Китаю є конфуціанство, буддизм і даосизм, першим кроком КПК по знищенню традиційної культури було знищення релігії.
Оскільки релігія є основним носієм моральних цінностей, сам факт її існування є критично важливою проблемою для комуністичної партії. Людина, яка вихована на заповідях гуманного ставленя до ближнього, що забороняють вбивство, не буде брати участь у політичних кампаніях із знищення "ворогів", які постійно з’являються.
Всі три основні релігії – конфуціанство, буддизм і даосизм, знищували в різні історичні періоди. Наприклад, буддизм пережив чотири основні періоди гонінь, але під час переслідування однієї релігії, інші заохочувалися та підтримувалися. КПК – єдиний режим в історії, який знищує релігії одночасно.
Це здійснюється в такий спосіб: знищення храмів, місць поклоніння і священних текстів; буддійські храми, даоські храми, статуї Будд, історичні місця, предмети каліграфії, живопису та предмети стародавності, які почали сприймати за об’єкти "феодалізму, капіталізму та ревізіонізму", стали основними об’єктами руйнації Червоними Охоронцями (хунвейбінами).
Першим буддійським храмом у Китаї був храм Білого Коня (Бай Ма Си), побудований на початку династії Східної Хань недалеко від міста Лоян. Його вшановують як "колиску буддизму в Китаї". Під час кампанії "Відкинути Чотири Пережитки" храм Білого Коня, звичайно ж, не міг уникнути розграбовування.
Ось як в книзі Дін Шу описується знищення у вогні великої кількості культурних реліквій:
"Партійний секретар повів селян мародерствувати в храм під іменем "революції". Глиняні статуї Вісімнадцяти Архатів, котрим було більше 1000 років, були зруйновані. Стародавні буддійські сутри на пальмових листях, які відомий індійський чернець привіз у Китай 2000 років тому, були спалені. Рідкісний скарб – Нефритовий Кінь, був розбитий на куски. Через кілька років потому король Камбоджі у вигнанні (Нородом Сиханоук) звернувся з проханням здійснити паломництво в храм Білого Коня. Чжоу Еньлай, прем’єр Китаю на той час, поспішно розпорядився перевезти у Лоян священні тексти на пальмових листях, що зберігалися в Імператорському палаці в Пекіні, та статуї Вісімнадцяти Архатів, зроблені під час династії Цин, із храму Блакитних Хмар (храму Біюнь), розташованого в парку Сяншань у Пекіні. Завдяки цій підміні, дипломатична проблема була "вирішена"."
Храм Лоугуань, де Лао Цзи залишив свій знаменитий Даодецзин 2500 років тому, розташований в окрузі Чжоучжи провінції Шеньсі. Навколо Місця Проповіді Лао Цзи в радіусі 10 лі розташовано більше 50 історичних місць, включаючи храм Ушанування Мудреця (Цзуншен Гун), який збудував імператор династії Тан Гао Цзу більше 1300 років тому на знак поваги до Лао Цзи. Храм Лоугуань та інші історичні місця були знищені, а даоські жерці були вигнані.
В 1949 році в Харбіні, що став домом для багатьох емігрантів з Росії, було 23 православних храми та близько 140000 віруючих. У 1966 році, на початку культурної революції, всі православні приходи були закриті, але потім, у жовтні 1966 року, один храм (Покрова Богородиці) було дозволено відкрити.
У Шанхаї в період 1920-30 рр. було відкрито 12 православних церков. На сьогоднішній день на всій території Китаю існує лише 12 православних церков.
Знищення справжніх послідовників релігій.
З 46000 буддійських ченців та черниць, які живуть у Тибеті, 30000 пережили "патріотичне перевиховання", а робітничі бригади розмістилися в 1780 з 1787 буддійських монастирів Тибету. Китайська влада оголосила про ухвалення рішення розширити кампанію "перевиховання" на усе тибетське суспільство.
Згідно з статистичними даними, наведеними в книзі „Як комуністична партія Китаю переслідувала християн”, опублікованої в 1958 році, лише за відкритими опублікованими документами відомо, що серед священиків, засуджених як "поміщики" або "порушники порядку", було вбито приголомшуючу кількість – 8840 чоловік і 39200 було зіслано до трудових таборів; серед засуджених як "контрреволюціонери", 2450 було вбито і 24800 було зіслано до трудових таборів.
В 2000 році в Китаї пішов з життя останній православний священик Григорій Жу. Отець Діонісій (Поздняєв), який протягом останніх років керував взаємини з Китаєм у Відділі зовнішніх церковних зносин Московського патріархату, засмучено сказав, що похорон отця Григорія не відбувся так, "як повинен був відбутися похорон священика", бо іншого священика не було. Він пояснив, що сам на той час перебував у Пекіні, але, незважаючи на прохання парафіян, Бюро зі справ релігій провінції Хейлунзцян не дало йому дозвіл приїхати до Харбіну здійснити відспівування. 23 вересня отця Григорія відспівував та ховав мирянин.
Нагадаю, що влада Китаю не дає дозволу направити в країну православного священика з Росії.
Отже, знищення традиційної культури Китаю здійснювалося трьома основними способами:
– Знищення культурної спадщини: пам’ятників, творів мистецтва;
– Знищення людей, як носіїв культури;
– Підміна змісту культури, заміна традиційної культури партійною.
Багато хто з людей сподівається замінити існуючу політичну систему Китаю західною демократичною системою. Насправді, західна демократія була створена на основі культури, значною мірою християнської, в якій "всі рівні перед Богом", і, таким чином, поважає природу людини та вибір людини. Як можна використовувати деспотичну, нелюдську "партійну культуру" КПК як основу для побудови західної демократичної системи?
Денис Борисов
