Земля, Сонце, галактика
Земля
#img_center_nostream#
На мал. 1.1.: У центрі знімка простягся Північноамериканський континент, ліворуч – Тихий океан, праворуч – Атлантичний. На півночі видно: контур Гренландії, трохи схожий на туфлю, та зліва від неї поле морських льодовиків Арктики.
На мал. 1.2.: Євроазіатський континент, Індійський океан і завжди вільні від хмар Аравійський півострів і північ Африки.
#img_center_nostream#
На мал. 1.3.: Африканський континент і обриси Антарктиди.
На мал. 1.4.: Антарктида: смуга сірих невеликих плям від Південного полюсу (центр знімка) до лівого нижнього кута – Транс-антарктичний гірський хребет, перекритий кригою; зліва від хребта: шельфовий льодовик моря Росса, потім темні води моря і плавуча крига (http://www.solarviews.com/eng/earth.htm).
Польоти до інших планет Сонячної системи та сусідніх зірок треба довірити автоматам, телекамерам і приладам. Вони кращі нас у всьому. Зокрема, автомати менш чутливі до змін зовнішнього середовища, їх датчики точніші і об’єктивніші, ніж людські органи чуттів. Та найголовніше: мають меншу вагу, ніж людський екіпаж із запасами продуктів і кисню.
Вивчення сонячної активності, клімату і тектонічної активності Землі показало, що ці процеси змінюються синхронно (одночасно), нібито ними керують з одного центру. У згаданій ситуації у дослідників виникає природна спокуса приписати диригентські функції власній галузі знань: сонячним, атмосферним, тектонічним процесам або впливам електромагнітних, магнітних і гравітаційних полів. Але у конкурсі за місце диригента виграє Сонячна система в цілому (Беррі, 2008, http://www.netpilot.ca/geocryology/annals/volume10/index.html).
Сонячна система
Найбільші переміщення барицентра і приливні сили виникають тоді, коли планети і Сонце вишиковуються у лінію (мал. 2). Наприклад, Юпітер, Сатурн, Нептун і Меркурій опиняються на одній лінії кожні 178,7 року. Це один з головних циклів Сонячної системи. Є й інші коротші та довші цикли (Беррі, 1991, 1993).
#img_center_nostream#
Гравітаційні поля тіл Сонячної системи періодично змінюють сонячну і сейсмічну активності, циркуляції повітряних і рідких мас Землі, а вже ці зміни, в основному, і формують кліматичні коливання (Berry, 2006, http://www.netpilot.ca/geocryology/annals/volume4/index.html). Взаємодія згаданих процесів пояснює всі потепління і похолодання клімату протягом століття.
Існування багатовікових зв’язків між коливаннями клімату, магнітної полярністю сонячних плям і сейсмічною активністю Землі додатково свідчить про наукову неспроможність Кіотського протоколу (Беррі, 2008, http://www.netpilot.ca/geocryology/annals/volume10/index.html). Основні джерела кліматичних коливань знаходяться за межами Землі.
Тому не можна спочатку розбиратися із внутрішніми процесами взаємодії суші, моря і атмосфери, а вже потім оцінювати вплив зовнішніх сил, як це планують зробити кліматологи Кіотського протоколу. Зміни сонячної активності і місячно-сонячних припливів у багаторічних періодах якраз і формують взаємодію суші, моря і атмосфери (Беррі, 1991, 1993; Berry, 2006, http://www.netpilot.ca/geocryology/annals/volume4/index.html).
Під час розвитку земної кори і біосфери у гірських породах і викопних рештках рослин і тварин записуються еколого-кліматичні дані про річні обороти Землі, місячно-сонячних припливах, про зміни сонячної активності і земної орбіти. Геологічні періоди містять інформацію про обертання СС навколо центру нашої Галактики і про проходження СС через галактичні рукави.
Зіставлення геологічних, палеонтологічних і астрономічних відомостей дозволяє створити узагальнену картину найтриваліших природних циклів і їх небезпечних явищ (Беррі, 2007, http://www.epochtimes.ru/content/view/10749/5/).
Галактика
#img_left_nostream#Сонячна система обертається по еліптичній орбіті навколо центра нашої Галактики (мал. 3) за годинниковою стрілкою. Повний оборот СС або її галактичний рік у поточному геологічному часі триває 250 млн років. Спіральні гілки (рукави) Галактики переміщуються у тому ж напрямку швидше і в результаті Сонячна система (СС) періодично опиняється всередині цих рукавів (Беррі, 2007, http://www.epochtimes.ru/content/view/10749/5/).
Вони є струменевими потоками речовини, які витікають з ядерного диска Галактики. Речовина представлена газопиловими хмарами, кометами та зірками. Чумацький шлях, який ми бачимо влітку на нічному небі, складений з таких потоків. Сонце перетинає потік приблизно за 1-2 млн років. У цей час на Землю випадає від 100 до 1000 галактичних комет, тобто при русі Сонячної системи через рукав, приблизно, один раз на кілька тисяч років комета стикається з Землею. 700 тисяч років тому СС вийшла з рукава (гілки) Оріона і через 18 млн років увійде до гілки Персея (Беррі, 1993, Беррі, 2007).
Зараз спостерігається підвищена геологічна активність Землі та інших планет, запиленість міжпланетного простору та наявність у ньому великої кількості метеоритів, комет і астероїдів з малим часом життя обумовлені недавнім виходом Сонячної системи (мал. 3) з галактичного рукава Оріона (Беррі, 1993, Беррі, 2007, http://www.epochtimes.ru/content/view/10749/5/).
Література
Берри Б. Л. 1993. Периодичность геофизических процессов и её влияние на развитие литосферы. В кн.: Эволюция геологических процессов в истории Земли. Ред. Н.П. Лаверов. М. «Наука», с. 53-62.
Berry B. L. 2006. Solar system oscillations and models of natural processes. Journal of Geodynamics 41, 133-139; http://www.netpilot.ca/geocryology/annals/volume4/index.html
Борис Берри, 2007. Прошлые, унаследованные и будущие природные опасности. Великая Эпоха. 05.24. http://www.epochtimes.ru/content/view/10749/5/
Борис Берри, 2008. Управление климатом, его прошлое и будущее. Журнал «Холод’OK!», №1(6), с.72-78; http://www.netpilot.ca/geocryology/annals/volume10/index.html
Борис Беррі. Велика Епоха
Leave a Reply
You must be logged in to post a comment.