Blog

Стів Мілн розповідає про подорож до японських традицій, кухні й архітектури в одному з найбільш збережених скарбів Японії.

#img_left#Розташувавшись між вісьмома піками глибоко в горах Кії префектури Вакаяма, що в Японії, – село Коя-Сан («гора Коя») з’являється, немов відпочиваючи у квітці лотоса. Можливо саме унікальне місце розташування зіграло істотну роль у тім, що це місце було обрано як центр буддійської школи сінгон у Японії.

Заснована в 816 році Кукайєм, що частіше має назву Кобо-Дайсі, Коя-Сан -скарбниця древньої езотеричної культури. Уявіть собі всю стародавню духовну й культурну пишноту Нари й Кіото, зосереджену в одному легкодоступному місці. Додайте навколишні піки, обкутані туманом, і ви відчуєте тамтешню атмосферу.

Тривав 804 рік, правління династії Тан, коли легендарний Кукай, виконуючи частину імперської місії, перетнув море в напрямку Китаю. Там досвідчений чернець пройшов навчання буддизму школи сінгон під керівництвом національного вчителя Хуей До із храму Чін Лун. Через два роки Кукай повернувся до Японії й, з дозволу імператора, почав поширювати там віру сінгон.

Цікаво, що майстер Хуей До вибрав саме цього молодого японського ченця своїм спадкоємцем серед більш ніж сотні китайських учнів, і, отже, саме Кукая було визнано як восьмого патріарха школи сінгон.

Він поширював вчення і у Нарі, і в Кіото, але серце Кукая схилялося до недоторканих гір, віддалених від міської суєти. Він мав щире прагнення створити чернече співтовариство, де послідовники буддизму могли б присвятити своє життя молитвам про мир на землі й про порятунок людей.

Є стара легенда про те, як Кукай знайшов Коя-Сан: Збираючись покинути Китай і повернутися в Японію по закінченню дворічного навчання, він у молитві попросив, щоб йому було показане місце, де він повинен створити релігійне співтовариство.

Як говорить легенда, молячись, він кинув у повітря тризубу ваджру (релігійна палиця), і вона приземлилася на тому самому місці, де тепер стоїть храмовий комплекс Гаран у Коя-Сані. Повернувшись до Японії, Кукай став шукати інструмент. Коли він опинився на території нинішнього округу Учі в Ямамото, він зустрів незвичайну людину майже двох метрів на зріст з яскраво-червоним обличчям. Це був мисливець із луком і стрілами та з двоголовим собакою на прив’язі.

Мисливець сказав: "Я – мисливець із південної гори, і я знаю місце, де приземлилася кинута Вами ваджра. Собака покаже Вам дорогу". Потім він зник, а собака повів Кукая через ріку Киї в гори із крутими схилами, де вони зустріли жінку. "Я – охоронниця цієї гори, – сказала вона, – а мисливець, якого Ви зустріли – мій син". Потім собака повів Кукая далі в гори, і, досягши широкої, рівної й незайманої місцевості, він побачив, що на дереві висить ваджра, яку він кинув у небо в Китаї. Він відразу ж зрозумів, що він знайшов ідеальне місце, щоб побудувати свій монастир.

У Коя-Сані є безліч речей, які безперечно варто побачити, але якщо ви приїдете зранку й не боїтеся швидкої ходьби, одного дня буде достатньо, щоб оглянути більшість із них. Якщо ви не кращий ходок, то містом регулярно ходить автобус.

Для тих, хто хотів би познайомитися із цим місцем більш детально, 53 історичних храмів готові розмістити відвідувачів, і ціни коливаються в межах від 7000 до 10 000 ієн (близько 70-100 австралійських доларів) на людину за ніч – включаючи вечерю й сніданок. Кожне храмове житло, що має назву сюкубо, має японський сад і традиційні кімнати з циновками татамі й дверима сьодзі (двері, які роблять з деревини й рисового паперу), і якщо ви – рання пташка, не проґавте ранню медитацію з місцевими ченцями.

Можливо після ранньої медитації й після чудового вегетаріанського сніданку, який скоріш за все обслуговується тими ж самими ченцями, ви будете на сьомому небі від щастя й автобус вам не знадобиться.

Вегетаріанська кухня Коя-Сан, що була започаткована самим Кукаєм, передається від ченця до ченця і є дійсно унікальною для цих місць. Неважливо, вегетаріанець ви чи ні, ви з насолодою будете куштувати ці страви й зрозумієте, чому ченці Коя-Сана справді не мають потреби в м’ясі.

Крім храмового комплексу Гаран, що складається з декількох ефектних храмів, пагод і святинь, доріжка до Окуноіну й храмів – це рідкість. І я не можу пригадати чогось подібного де-небудь ще в Японії.

Починаючись від Ічі-Алє-Хасі (міст на початку Коя-Сана), доріжка довжиною у 1,9км, що веде до святої зони мавзолею Кобо-Дайсі в Окуноіні, засаджена величними, високими криптомеріями, під якими покояться більше 200 000 надгробних плит з різних періодів японської історії. Серед них імператори, сьогуни, феодали, ченці, черниці й навіть звичайні громадяни. Всі вони щиро вірили в Кобо-Дайсі й хотіли бути похованими біля нього.

Наприкінці доріжки перетинаються ще два мости. Останній з них називається Гобіо-Алє-Хасі. При вході люди кланяються в молитовній позі й призивають свої найчистіші думки, перед тим як перетнути його й пройти на священну землю, що оточує мавзолей Кобо-Дайсі. У цьому внутрішньому святилищі не дозволяється робити фотографій.

Пройшовши далі, ви потрапляєте до Залу ліхтарів (Тородо). Побудований у 1023 році учнем Кобо-Дайсі Шинзеном, він уміщує тисячі ліхтарів, що принесли віруючі з усієї Японії. Існує історія про набожну жінку, яка, щоб купити ліхтар, продала своє волосся. Цей ліхтар відомий як "Єдиний ліхтар бідної жінки".

Відразу за Тородо розташований мавзолей Кобо-Дайсі. Саме тут у 835 році Кукай пішов на вічний відпочинок, у віці 62 років. За 7 днів до цього він пророчив день своєї смерті й повідомив його учням. Оточене тисячолітніми кедрами, чистою водою Тамагави, або струмка Тама, що тече поблизу, разом із духом святенності, це місце має воістину піднесену атмосферу.

Атмосфера Коя-Сан ще більше підсилюється навесні, коли у великій кількості цвітуть сакури (вишні), і восени, коли червоне кленове листя прикрашає гірський ландшафт. Якщо ви бажаєте, щоб ваше відвідування збіглося із цвітінням сакури, ви маєте знати, що на великій висоті повітря холодніше, внаслідок чого дерево цвіте приблизно на місяць пізніше, ніж у підніжжі гори. Найкращий час для огляду зверху гори – з кінця квітня до початку травня.

Хоча їхати по гірській дорозі в Коя-Сан не важко, я помітив, що більшість людей їде туди поїздом. Від станції Намба в Осаці їдьте по лінії Нанкай-Коя через Хашимото до станції Гокурабаши. Там починається канатна дорога. Ви не встигнете і оком моргнути, як опинитеся на горі. Зрештою, це у 10 хвилинах їзди автобусом до міста. Я радив би вам вийти в Центральному інформаційному центрі, щоб спланувати ваш день.

Якщо ви їдете в Японію з метою познайомитися з їжею, традиціями, архітектурою – я не можу придумати кращого місця, що буквально у двох кроках із захоплюючою природою. Хоча воно й розташоване трохи осторонь від битих шляхів, я все-таки дивуюся, що Коя-Сан донині не є таким відомим місцем серед жителів Заходу, і я не міг стриматися, щоб не розповісти вам про одну з найбільш збережених таємниць Японії.

Стів Мілн. Велика Епоха

Людське тіло складається з близько 100 трильйонів клітин. Дивовижно, що ця величезна кількість функціональних одиниць організму може створити настільки ефективно працюючий механізм.

#img_right#Звідки всі вони знають, що потрібно робити? Звідки знають, як ставитись одна до одної? Що відбувається, коли взаємодія між ними погіршується?

На вивчення людського тіла дуже сильно вплинуло винайдення мікроскопу десь близько 1800 року. До цього теоретично припускалося, що хвороба виникає шляхом самозародження, тобто шляхом метаморфози, незалежної від будь-яких інших факторів або зовнішнього впливу.

Нині це звучить безглуздо, однак 200 років тому про мікроскоп нічого не було відомо. Ми не могли бачити бактерії, віруси, атомну радіацію і канцерогени.

Рудольф Вірхов (1821-1902), німецький патолог, підтвердив, що клітина є найменшою життєздатною одиницею тіла, і розробив новий багаторічний комплекс теорій виникнення хвороби – «Клітинна патологія».

З того часу хвороба досліджується на рівні клітин.

Згодом після народження поверхня шкіри, піхва та кишечник заселяються великою кількістю бактерій, які приносять організму користь. Їх називають коменсальними бактеріями. Однак коли опірність організму слабшає, вони можуть проникнути в тканини та викликати хворобу. В цій ситуації гармонічні відносини між бактеріями та людським організмом видозмінюються. Вважається, що ця зміна зумовлена поєднанням якостей бактерій та природжених факторів людського організму.

Кожна клітина має свій специфічний метаболізм. Проте метаболізм всього організму формується завдяки участі кожної окремої клітини. За відсутності клітин не було б і метаболізму організму.

Недивно, що гармонічне функціонування всіх клітин є життєво важливим для нормального функціонування тіла. Іноді видозміна лише однієї клітини може призвести до драматичної зміни цілого організму. Така ситуація, наприклад, спостерігається при розвитку рака.

Ракова клітина поступово накопичує деформації в своїй ДНК. В результаті у неї можуть з’явитися нові якості, такі як ухилення від смерті звичайної клітини, нечутливість до сигналів пригнічення росту, самодостатність у сигналах прискорення росту та часом нестримне розростання та розповсюдження по всьому організму.

Якщо дивитися з позиції змінених клітин, то може здаватися, що вони не завдають жодної шкоди. Вони живуть краще, довше і можуть бути більш плідними. Але вони є лихом на рівні цілого організму.

Клітина тим не менш має свій власний життєвий цикл та мету існування, просто мета клітини відрізняється від мети людського тіла.

Всередині таких клітин діючі там закономірності та правила здаються досконалими. Вправно управляючи станом свого життя, вони в кінці кінців досягли повного контролю та максимальної реалізації своїх можливостей.

Якщо дивитися з точки зору закономірностей зовні цих клітин або людського організму, то вони вочевидь мають дефекти. Властивості клітин уже змінилися та неминуче роблять вплив на їх взаємозв’язки з іншою частиною тіла. При цьому спостерігається стиснення тканин, деформація та розпад, не кажучи вже про наслідки метаболізму.

Поняття «симбіоз» існує в світі вже давно. Зокрема, в культурі австралійських аборигенів робиться сильний акцент на житті в гармонії; центральне місце займає земля, яка навіть розглядається як самостійний організм.

У найближчому майбутньому ці принципи будуть видаватися все більше й більше переконливими. По мірі поступової глобалізації світу люди різних країн все активніше взаємодіють одне з одним. Таким чином, ми повинні діяти в гармонії з довкіллям, законами природи та всесвіту. Можливо для цього нам потрібно перевищити межі своєї точки зору та мети і подивитися з позиції, що відповідає більш великому метаболізму.

На Тижні моди Wills India Fashion Week, що проходила в індійському Нью-Делі, пройшло 30 показів колекцій одягу сезону весна/літо, й зібрався 71 індійський модельєр. Вашій увазі пропонується вибране з перших двох днів Тижня моди (частина 2 фотоогляду).

#img_gallery#

До Австралії прибула унікальна виставка, яка представляє роботи 35 найбільш видатних керамистов Японії з колекції Національного музею сучасного мистецтва в Токіо.

#img_left#Представлені роботи як художників, що зберігають довгі традиції японської кераміки, так і тих, хто прагне створити індивідуалістичні роботи, досліджуючи нові форми і техніку.

В японському мистецтві у всіх його формах є одна особливість, яка стає особливо очевидною, коли оглядаєш роботу, а саме: особливе відчуття нерухомості, породжене внутрішнім спокоєм дзен-буддизму, який, здається, знаходить віддзеркалення в самих предметах.

У японській кераміці також присутня особлива пошана до початкового матеріалу і майстерність при його обробці.

Наприклад, неемальовані керамічні вироби в стилі «бідзен» мають тріщини і відмітини, які є частиною глини, володіють особливою, позбавленою штучності земною простотою. Вироби «бідзен» часто мають несиметричну форму і викривлення, що створює відчуття щойно обробленої глини.

Хакуджі, що означає білий фарфор, з його склоподібною прозорістю, є абсолютно іншим видом кераміки. Вона сягає корінням в початок XVII століття, коли феодальний правитель Набешима Наошіге привіз до Японії групу корейських керамистів, один з яких виявив високоякісну білу глину Ідзуміяме (гора Ідзумі, Аріта).

Інший феодальний правитель дарував привілей клану Набешими поставляти фарфор для вищих шарів суспільства. Простим людям було заборонено володіти виробами Набешими, і клан зберігав техніку виготовлення в суворій таємниці.

#img_center_nostream#

Як і властиво японцям, що часто є парадоксальним, художники на виставці продемонстрували пошану до традиційної техніки і в той же час повністю відобразили сучасні тенденції.

«Один із компонентів, який очевидний, – це рівень майстерності і досконалості. Роботи настільки красиві і чисті. Присутні як традиційні предмети, що мають застосування, – чаші, кухлі і так далі, які є частиною тривалої історії кераміки, так і прекрасні з естетичної точки зору посудини, які не мають особливого призначення».

Інший аспект – це пошана до матеріалу, який вони використовують; художники дають можливість глині самій створювати форму», – відзначила Менаг Макевой, куратор Меннінгемської галереї, де до 29 вересня проходила виставка.

#img_center_nostream#

Для людей, незнайомих з японською керамікою і різною технікою, поряд з експозицією є інформаційні панелі, щоб відвідувачі могли отримати краще розуміння робіт.

Виставка включає 70 робіт 35 художників. «Для жителів Вікторії – це єдина можливість побачити ці роботи, тому чекаємо, що виставка користуватиметься популярністю», – додала Макевой.

Версія англійською

Фермер, який виростив гігантський гарбуз, встановив новий світовий рекорд, змістивши колишнього шестикратного чемпіона.

#img_left#На всесвітньому гарбузовому чемпіонаті, що проводиться у Халф Мун Бей, Каліфорнія, цього року переміг величезний 692-кілограмовий гарбуз із Орегона.

 

Зважування гарбузів почалося 8 жовтня о 7 ранку і тривало до 23:30 вечора. Під пильною увагою сотні фермерів, глядачів і членів сільськогосподарської комісії округу Сан Матео величезні гарбузи дбайливо зважували на промислових вагах вантажопідйомністю 5 тон.

 

"Я вперше приїхав сюди.  Ось це розмір! Просто вражаюче!", – говорить Том Уолкер із Сан-Франциско.

 

Новачок у вирощуванні гарбузів фермер Тед Стар з  Плезант Хілл, штат Орегон, обігнав 6-ти кратного чемпіона Джоела Холланда з Вашингтона, 628- кілограмовий гарбуз якого цього року зайняв друге місце.  

 

"Я задоволений такою вагою.   Я перемагав три роки поспіль, у мене була своя зоряна година, і я щасливий бачити на своєму місці Теда.   Поздоровляю його з чудовим 692-кілограмовим гарбузом…   Наступного року я ще повернуся", – говорить Холланд з наміром продовжити суперництво.   

 

Після вимірів гігантського гарбуза Тед поділився: "Насправді ніякого секрету не існує. Овочівники, які вирощують гігантські гарбузи, – найщедріші і найдбайливіші люди, яких ви коли-небудь знали. Ви повинні ретельно доглядати і піклуватися про рослину".

 

#img_left#Під пильною увагою членів сільськогосподарської комісії округу Сан Матео величезний гарбуз поміщають на електронні ваги вантажопідйомністю 5 тон. Фото: Рой Макдауел/Велика Епоха

 

Тед почав вирощувати гігантські гарбузи, змагаючись зі своїм братом.  "Ми уявлення не мали, як це робити, були шалено раді навіть 45 кг гарбузу, –   розповідає новий чемпіон. – У житті мій брат обганяє мене у всьому, але я ніколи не дозволю йому обігнати мене в гарбузах».

 

Переможець отримає 13 доларів за кожен кілограм гарбуза, який цього року потягнув більш ніж на 9000$. Своє дітище Тед забере  в своє місто, де й збирається виставити його на загальний огляд.

 

"Чемпіонат гарбузів – чудова подія. Він дуже популярний, і вже став осінньою традицією, – говорить Том Біман, спікер організаторів чемпіонату. – У нас тут також виставляються творчі роботи, грає музика, хороша їжа. Це чудове свято для всієї сім’ї і для кожного".

 

Рой Макдауел. Велика Епоха