Мої пацієнти – люди з різних соціальних шарів, від керівників компаній до людей, які проводять свій день, копаючись у смітті. Звичайно, є також адвокати, вчителі, кухарі, співаки, балерини та скрипалі. Тут я збираюся розповісти про пацієнта, який проводить весь день, розбираючи сміття.
#img_left#Я помітив, що ті, хто вважають себе успішними, заробляють більше грошей і мають більш високий статус у суспільстві, одночасно схильні до більшого хвилювання і занепокоєння, ніж інші. Коли вони приходять до моєї клініки, їх завжди переслідують дзвінки мобільних телефонів. Ці звернення по телефону не залишають їх ні на хвилину. У них навряд чи знайдеться секунда вільного часу.
Пацієнт, який проводить свій день, копаючись у смітті, набагато більш спокійний і навіть безтурботний. Кожного разу, коли він відвідує мою клініку, він посміхається і відчуває себе вільно. Він спокійний і тихий, поки чекає. Іноді він навіть притупує ногою в такт музиці, що звучить тихо в клініці.
Кожен день після роботи я повертаюся додому за звичним маршрутом. Я їду тими ж самими вулицями і повертаю на тих же самих поворотах. Я звик бачити кілька людей, які копаються в сміттєвих баках на вулиці. Ці картини врізуються в моїй пам’яті.
Якось один із тих, кого я завжди бачив серед тих, хто копається у сміттєвому баку, прийшов в мою клініку. Моя секретар Енн і я сам, були дуже вражені, побачивши його. Енн спочатку подумала, що він загубився і зайшов дізнатися дорогу. Вона запитала його: "Чим можу вам допомогти?" Він відповів: "Я прийшов на прийом до лікаря" і назвав моє ім’я.
Коли я почув, що він прийшов до мене, мені захотілося втекти. Тут я згадав, що давав священну клятву – лікувати всіх пацієнтів однаково, незалежно від того, багаті вони і мають високе положення чи бідні і скромні. Але тепер, коли до мене прийшов сміттяр, я був здивований і вів себе не так, як обіцяв у клятві.
Відчувши свою провину, я заспокоївся і вийшов, щоб привітатися з ним. Ми почали розмову і я запитав, що його турбує. Скоро стало ясно, що він не був знедоленою, бездомною людиною. Він сказав мені: "Фактично у мене немає жодних фінансових труднощів. У мене немає необхідності заробляти гроші, копаючись у смітті. Я вважаю розбирання відходів своєю роботою. Щопонеділка, я, сортуючи сміття, вибираю алюміній, по вівторках – пластмасу і скло, по середах – газети і папір. Якби кожен суворо слідував правилам роздільного збору відходів, то наш світ став би краще. Покращення навколишнього середовища залежить від цих дрібниць".
Почувши його слова, я відчув себе винним. Багато ділових людей, як і я, викидають сміття, не утрудняючи себе відокремлювати придатні для повторного використання речі. Саме тому є люди, які, як він, витрачають весь день, копаючись у смітті.
Якщо ви може судити людей не тільки за їх зовнішністю та одягом, то ваш життєвий досвід підкаже вам, що на тих, хто прагнуть допомагати іншим людям, ви, можливо, ніколи не зверне уваги. Наприклад, одного разу, запізнившись на нашу зустріч у клинку, він увійшов мокрий і брудний. Він почував себе ніяково через свій вигляд. Він пояснив мені, що він допоміг підштовхнути чийсь автомобіль, який зламався посередині вулиці і перегородив дорогу. Машина була така важка, що чотири або п’ять сильних чоловіків не могли зрушити її з місця. Пізніше під’їхала спеціальна техніка і допомогла пересунути автомобіль. Тому він спізнився і виглядав таким брудним.
Ймовірно, він частіше відкликається на потреби інших людей, ніж інші. Наприклад, якщо я натраплю на людину, яка заблудилася та питає напрямок, то я спробую пояснити так ясно, як зможу. Але коли він зустрічається з такою ситуацією, він без найменшого коливання особисто проводить людину до місця призначення.
Одного дня з нами трапилася ніякова ситуація. Він подарував мені дві рамки, в яких були вицвілі китайські картинки. Ці дві рамки були зроблені з бамбука, звичайні і дуже старі. Він, ймовірно, знайшов їх у сміттєвому баку. Вони були ретельно обгорнуті газетою. Коли він розгорнув газету і схвильовано подав картини мені, я трохи внутрішньо поморщився, думаючи, що вони були відриті у смітті. Я пробував приховати моє почуття, але, очевидно, не успішно.
Його ентузіазм зник, коли він побачив мою реакцію, і сильно розчарований, він пробурмотів: "Я подумав, що ви хотіли б мати художній виріб вашої традиційної культури. Вони набагато краще, ніж штучні пластмасові квіти. Вони старі, але припливли здалеку, через океани, щоб потрапити сюди". Я миттєво зрозумів свою помилку і кілька разів попросив у нього вибачення. Не тільки ці дві китайські картини припливли через океани, щоб потрапити в цю країну, я сам прибув сюди таким же чином.
Незалежно від справи, якою займається мій пацієнт, що копається у смітті, він насолоджується. Він щасливо проживає своє життя. З іншого боку, багаті керівники, яким має бути дуже добре, відчувають більше неспокою та стресів.
Щасливі ви чи ні, не залежить від того, який матеріальний достаток ви маєте. Швидше за все, це залежить від того, наскільки ви багаті духовно. Є щось, що ви можете принести з собою, приходячи в цей світ, і взяти з собою, залишаючи його. Чи відомо вам, що це?
