Blog

Задушлива демократія в Росії

Новий законопроект про обмеження свободи одиночного пікетування викликав у російському суспільстві бурхливу реакцію.

#img_left#Якщо говорити про стан російського суспільства за останні два тижні, то не можна не звернути увагу на мітинги протесту, що пройшли 31 січня в багатьох містах. Вони проводилися на захист головного закону Росії — Конституції, її 31-ї статті. Буде самообманом сказати, що їх не помітили.

Газета «Нові вісті» повідомляє, що в цей день мітинги протесту пройшли в Калінінграді, Москві, Петербурзі, Омську, Пскові, Нижньому Новгороді, Ярославлі, Єкатеринбурзі, Красноярську, Волгограді та містах Далекого Сходу. Найбільший із них у Калінінграді, за повідомленням організаторів мітингу, зібрав 12 тисяч учасників. Політолог Макаркін охарактеризував це «досить серйозним сигналом для влади».

Відомих правозахисників затримали

У Москві міліція затримала кілька десятків опозиційних активістів і правозахисників. Як повідомив інформаційний сайт News.ru, на відміну від попередніх, мітинг 31 січня в Москві офіційно підтримали всі найбільші російські правозахисні організації — московська Гельсінкська група, «Меморіал», «Рух за права людини». В акції також взяли участь багато опозиційних політиків.

Керівник руху «За права людини» Лев Пономарьов за організацію в Москві акції на захист 31-ї статті Конституції, яка дає право на свободу зборів, звинувачений у неузгодженні її з владою.

Вікно буде замуровано?

Одна з прямих причин, що викликали такий розмах мітингів протесту, — новий законопроект, який забороняє проводити поодинокі пікети без оповіщення органів влади. Його внесла до Державної Думи РФ 15 січня московська обласна дума.

За словами правозахисників, якщо новий закон буде ухвалений, росіяни позбудуться останньої можливості публічно висловлювати свою думку. Життя стане схожим на будинок, у якому замуровані всі вікна.

Саму аналогію демократії і свободи слова з вікном першим озвучив Володимир Путін на 1-му Всесвітньому конгресі інформаційних агентств 23 вересня 2004 у Москві. Говорячи про свободу слова, він провів переконливу аналогію з кватиркою: «Відкриєш — шумно, закриєш — душно…»

Минуло шість років, а цей вислів максимально ясно описує ситуацію зі свободою слова у Росії. Дійсно, якщо скасувати вільне одиночне пікетування, то в народу вже не буде вибору: закрити кватирку чи відкрити. Тому що вікно буде замуроване, і дихати буде просто нічим.

Нещасні хлопці самі живуть невільно

Невже є хтось, хто не хоче, щоб Росія була вільною? Хтось може припустити, що це ті міліціонери, ОМОНівці і співробітники спецслужб, які розганяють і затримують мітингуючих.

Відомий правозахисник Людмила Алексєєва, голова московської Гельсінкської групи, один з організаторів мітингу на Тріумфальній площі в Москві, зауважила з цього приводу, що «нещасні хлопці самі живуть невільно».

«Якби дали провести мітинг, то все було б спокійно. Міліція сама влаштувала безлад. Ми мирно йшли з бейджами на захист 31-ї статті Конституції. За що хапати? Але я не грішу на міліцію. Вони нещасні хлопці, які виконують накази інших», — сказала вона.

Свободу на тарілку не покладеш

Може бути, російському народу дійсно не потрібна свобода, він її не цінує? Подібне питання тільки на перший погляд може здатися дивним або навіть образливим. Однак, коли правозахисники, ризикуючи життям і свободою, в умовах тиску і навіть погроз намагаються підняти голос на захист громадянських прав, хіба не чути такі коментарі: «Навіщо висовуватися?», «Хіба не краще жити спокійно?». Або ще гірше: «Свободу на тарілку не покладеш» і т. п. Тоді питання «Навіщо нам свобода?» вже не буде здаватися дивним.

Подібне внутрішнє ставлення до свободи нагадує героїв мультфільму «Мадагаскар», в якому одного разу симпатичні тваринки втекли із зоопарку, але, опинившись вільними на природі, про яку довгий час мріяли, почали скучити за життям у зоопарку: «Нехай будемо жити за ґратами, де годують не дуже, і мало що будемо мати, зате не треба самим нести відповідальність і робити вибір, як на волі…»

Цінувати свободу чи ні — кожен вирішує сам: комусь звичніше жити в «зоопарку», але того, хто відчув справжній смак свободи, важко засадити назад у клітку. Тому чи буде Росія вільною у майбутньому, залежить від того, чи цінує її народ свободу і чи хоче пізнати смак свободи зараз.

Лише заміна чиновників і уряду не змінить ситуацію

Так що ж — винна, як завжди, влада? Оскільки новий законопроект і подальше рішення приймає влада, то, в першу чергу, її і звинувачують. Але владу здійснюють конкретні люди. Тоді виникає запитання: хіба хтось із них у душі прийняв тверде рішення створити тоталітарний режим? Хто може бажати такого своїй країні?

Тоді чому народні обранці пропонують прийняти рішення, яке позбавляє народ свободи? Один із багатьох варіантів відповіді: причина в мисленні, що дісталося у спадок від радянського режиму, просоченого духом комунізму.

Згадаймо ставлення-ярлик до тих, хто намагався бути вільним при тому ладі: «Кожен пікетник — ворог-антисовєтчик!» Тому, якщо чиновник жив і виховувався за радянських часів, і сьогодні сам не став вільнішим, він неодмінно буде захищати подібне рішення про контроль над свободою народу, в тому числі над свободою слова та мітингів протесту.

Замінити чиновника або навіть уряд — це не спосіб змінити ситуацію, адже діє старе мислення. Після розвалу Радянського Союзу країна змінила назву, прапор, але саме суспільство ще не переосмислило свого минулого. І внутрішній стан нації змінюється повільно.

Оскільки росіяни ще тільки на порозі свободи, багатьом здається, що країна неправильно вибрала шлях демократії і не так швидко розвивається на цьому шляху. Але, строго кажучи, нація в цілому ще тільки придивляється до демократії, вона ще не засудила дух комунізму, а, навпаки, досі ототожнюючи себе з ним, захищає його.

Так що, не окремий чиновник нерозумний, він — похідна від усієї нації, яка ще тільки стоїть на порозі просвітленого громадянського суспільства.

Події навколо скасування вільного одиночного пікетування — свідчення цього. Затримання і засудження відомого правозахисника — серйозний сигнал для всіх, кому небайдуже майбутнє країни. Будь-який правозахисний акт, по суті, як чутливий нерв в організмі, вчасно дає суспільству знати, де виникла проблема.

Без свободи голосу і можливості протесту, країна буде схожа на тіло людини, позбавленої відчуттів. Начебто все добре і спокійно. Ні болю — немає і хвороби. Але таке тіло може раптово померти.

Сергій Дружинін. Велика Епоха

19 May 2011
Справжнє чоловіче випробування по-англійському. Фотоогляд

В Англії поблизу Вулверхемптона проходять щорічні змагання Tough Guy Challenge (щось на зразок «жорсткого чоловічого випробування»), в яких щоразу беруть участь кілька тисяч чоловіків і жінок.

У січні цього року відбувся 24-ий за рахунком захід. Це змагання на фізичну й психічну витривалість і привабливе для аматорів гострих відчуттів, хоча не всі його учасники доходять до фінішу.
Обов’язковою умовою для допуску до цього незвичайного змагання є розписка про особисту відповідальність за всі наслідки від участі. Мета щорічного заходу – збір благодійних коштів на підтримку жебраків.

#img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream#

19 May 2011
Канада: крижані замальовки з берегів Онтаріо

Озеро Онтаріо є самим східним і останнім у ланцюзі Великих озер Північної Америки. Його берегова лінія межує з провінцією Онтаріо на канадському боці й штатом Нью-Йорк на боці США. Озеро Онтаріо з площею 18 960 км² є найменшим з Великих озер. Проте воно відносно глибоке. Його середня глибина сягає 86 метрів.

В 70-их роках це було одне з найбільш забруднених із п’яти Великих озер. Сьогодні Онтаріо все ще не досягло своєї первісної чистоти, але його екологічна ситуація стала безумовно кращою, ніж 20–25 років тому. Незважаючи ні на що, стоячи на його березі, можна любуватися чудовою картиною нескінченності й простору.

В умовах північного клімату озеро часто буває неспокійним. Великі валуни, які можна побачити на деяких фотографіях, були викладені по всій береговій лінії міста Торонто, щоб відвести потужні хвилі, які бувають тут під час сильних південно-східних вітрів. Часом хвилі досягають достатньої висоти для аматорів серфінгу.

У зимовий час хвилі часто перекочуються через валуни, залишаючи шар за шаром крижані нарости. Щороку такі крижані утворення різні. Цього року багато рослин були покриті товстим шаром льоду, і такі картини тут побачиш не часто. Можна здогадатися, що хвилі тут повинні були бути дуже потужними.

Незважаючи на мінусову температуру, яскраве сонце зігріває пейзаж. Проте, було дуже холодно, коли я фотографував, і мені довелося вертатися до своєї машини три рази, щоб зігрітися.

Дивним є те, що вітер дме з півночі, а хвилі направляються з півдня. Вважається, що це пов’язане із сильними плинами із прилеглих рік. Близько 80% води, що стікає в озеро Онтаріо, надходить із озера Ері через річку Ніагара й в кінці впадає у річку Святого Лаврентія.

Я з нетерпінням очікую, що ж подарує природа мені в наступному році.

#img_gallery#

Сил Либар. Велика Епоха

19 May 2011
Слоненя Бебі вперше вийшло на публіку. Фоторепортаж

Маленьке слоненя на ім’я Бебі вперше з’явилося перед відвідувачами Мельбурнського зоопарку (Melbourne Zoo) 10 лютого. Цей вихованець – перший азіатський слон, народжений в Австралії шляхом штучного запліднення. Малюк народився три тижні тому після 22-місячного виношування і вже важить 136 кілограмів.

#img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream#

19 May 2011
Щорічні Млинцеві перегони відбулися в Лондоні. Фотоогляд

Щорічні Млинцеві перегони між парламентарями та журналістами відбулися у вівторок Масляної в садах Вежі Вікторії, Лондон, Великобританія. Цього разу перемогла команда членів парламенту.

#img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream#

19 May 2011
Критик режиму Китаю живе в терміналі японського аеропорту

#img_right# Токіо. Жити на лавочці довжиною у два метри в стерильному залі токійського аеропорту Нарита для Фен Чженху вже стало нормою. Він перебуває тут вже три місяці, у проході між вхідним турнікетом і віконцями проходження контролю паспортів. Тут немає магазинів, ресторанів і душа. У кутку є кілька рослин і вікно з панорамою злітної смуги, і в яке сонце світить вкрай мало.

«Піти додому – це фундаментальне право людини. Це не тільки китайська справа, в усьому світі те ж саме. Це моє бажання. Я хочу додому, хочу у свою країну», – говорить Фен.

Важке становище Фена стало віддзеркаленням спроби нагадати китайській владі про відповідальність за виконання власних законів.

У Китаї Фен друкував газету «Варта корупції», щоб викрити корупцію серед чиновників і правосуддя, переважно в рідному місті Шанхаї. Він самостійно вивчив закони і допомагав китайцям, які подавали петиції, боротися за свої права після того, як їх насильно виселяли з їхніх будинків, а дома зносили. До цього він був студентом-активістом демократичного руху 1989 року, яке було розігнане танками на площі Тяньаньмень.

Фен стверджує, що режим не пускає його до Китаю, щоб змусити його замовчати. «У них немає законної підстави для мого арешту … і вони вибрали інший шлях і видворили мене з Китаю. За останні роки таке ж саме сталося із багатьма людьми, і влада завжди діє однаково. Все, що можна зробити, це завдати невеликий опір. Метод, яким вони користуються, здається їм успішним».

Протест Фена

Ув’язнення Фена в аеропорту почалося 4 листопада 2009 року, хоча його прагнення повернутися додому триває з 7 червня. Тоді влада Шанхаю заборонили йому в’їзд до Китаю після двомісячного перебування в Японії. Він робив спроби ще 7 разів, і йому або ж не дозволяли сісти в літак, або ж не давали вийти на батьківщині. 3 листопада, на його останній спробі потрапити додому, поліція Шанхаю за допомогою команди японської авіакомпанії All Nippon заштовхала його в літак. З того часу він знаходиться у постійному пеклі.

У нього є дозвіл на роботу і він міг би в’їхати до Японії, але він цього не робить. Фен вважає, що японський уряд має чинити тиск на Китай, щоб той визнавав своїх громадян. Оскільки цього не відбувається, то протест Фена спрямований і на уряд Японії.

«Я не покладаю великих надій на японський уряд. У Японії все залишається як і раніше. – Говорить Фен. – Навіть якщо я пробув б тут всього два дні, вони повинні були б повідомити про це владі Китаю».

«Я думаю, японський уряд прагне хороших відносин з Китаєм", – додав він під час того, як японські репортери запитали його щодо ймовірних причин невтручання Японії.

Комісія у справах біженців ООН запропонувала йому статус біженця, але він відмовився. Фен не шукає теплого місця, він шукає справедливості.

Як повідомили пасажири, яким Фен розповідав про свою ситуацію, він стверджує: «У мене є своя країна. Китай – моя Батьківщина. Я китаєць і китайський академік. Я зобов’язаний моїй країні … Уряд Китаю порушив не лише загальну декларацію прав людини ООН і міжнародні договори з прав людини, не дозволяючи в’їхати в Китай громадянину Китаю, а й Конституцію і закони Китаю. Я дуже добре знаю, що в Китаї я можу зазнати великих стражданнь, але я все одно хочу на мою батьківщину».

Своїм завданням в терміналі аеропорту Нарита в Токіо Фен вважає – надихнути китайський народ на активну співпрацю у вирішенні проблем Китаю.

«Я намагаюсь не сподіватися на співчуття китайців. У ході історії китайцям довелося багато вистраждати. Я хочу показати світу, що ми в змозі самотужки вирішити наші проблеми. Я не хочу, щоб світ вважав нас тягарем, і що певні країни намагаються нам допомогти в той час, як зі своїми проблемами вони справляються самотужки. Китайський народ повинен піднятися, і вирішити свої власні проблеми», – говорить Фен.

Цілий день він зайнятий листуванням і розмовами з групою колег з твіттеру на своєму комп’ютері.

«Дуже багато газет, теле- та радіостанцій зі всього світу беруть у мене інтерв’ю. У мене запланований час на інтерв’ю», – розповідає Фен про свій щоденний графік.

#img_left_nostream# Поступово він звик спати під яскравим неоновим світлом і може навіть залишатися у своєму спальному мішку після 6 години ранку, коли приходить персонал аеропорту. Спальний мішок – це вже набагато краще, ніж куртка, під якою він спав раніше. «Робочий день» починається о 8:30 і закінчується опівночі.

Деякі японські стюарти, проходячи, вітають його ввічливим «Ohiyo gozaimasu» – Доброго ранку! – Як вітали б своїх колег.

«В обідню годину я роблю перерву. Я знайшов місце, де всередину аєропорту потрапляють промені сонця, і сиджу на сонечку», – говорить Фен. Він здається трохи виснаженим, але раціональним і рішучим. «Моє життя тут нормальізувалося», – говорить він.

Фен їсть суху їжу, що приносять йому його шанувальники і друзі. Його майно обмежено ручним багажем. Іноді тайванські стюарти дають йому трохи свіжої їжі. Без можливості прийняти душ, він дуже ретельно стежить за чистотою.

Але Фен не хоче виставляти напоказ страждання від життя на пластиковій лавці. Він каже, що в Китаї йому довелося пережити набагато гірше, він був викрадений, заарештований, його катували і він перебував у виправно-трудовому таборі.

«Те, що сталося з Гао (Гао Чжишен, правозахисник, прим. автора), сталося і зі мною. У в’язниці мені довелося пережити багато страждань. Тому моя здатність переносити страждання – у порівнянні із звичайною людиною – вищя. Я намагаюсь тут жити звичайним життям».

Гао Чжишен – китайський адвокат правозахисник, номінований на Нобелівську премію миру. Гао написав про 50 днів своїх катувань, яких він зазнавав у китайській в’язниці. У лютому 2009 року він знову був викрадений поліцією і з того часу зник.

Після міжнародних публікацій про ситуацію Фена і за підтримкою владних людей, здається, ніяк не вирішується питання з його незвичайним становищем. Але Фен безстрашний.

«Мій душевний стан стабільний. З першого дня тут нічого не змінилося. Я знаю, що роблю, усвідомлюю, в чому справа, спостерігаю за всим цим раціонально і логічно», – говорить він.

«Я не розповідаю іншим про те, як тут важко. Я хочу показати, що ми, навіть перебуваючи під тиском, спроможні залишатися на ногах – спокійними і стабільними. Це надасть також надію іншим», – заключні слова Фена.

Версия на немецком

19 May 2011
Проти виробів з хутра протестували в Києві. Фоторепортаж

Хутряні вироби з норки, бобра, соболя та песця можна знайти на виставці в київському Палаці спорту. Ціни – не кожному по кишені. На таких заходах рідко можна побачити борців за права тварин.

Такі виставки по всій країні проводять щорічно і не один десяток разів. Але на цій, у Києві, – тиші чекати не довелося.

Біля головного виходу комплексу в п’ятницю активісти громадської організації "За права тварин", скандуючи "Хутро – це вбивство" та "Хутро і шкіра – одяг садиста", намагалися розвіяти людям міфи про хутряну і шкіряну індустрію. Їхні аргументи зводяться до того, що такий бізнес призводить до загибелі мільйонів тварин, а кожен виріб – результат нестерпного болю і страждань кожного звірятка. Учасники протесту переважно студенти.

Борці за права тварин влаштували театралізовану інсценування: сцена піймання потенційної жертви, забою тварини і продажу шкури.

У той же час вони вважають, що почавши з малого і до великого не далеко.

"Людині, яка вбиває тварину, залишається один крок, щоб убити людину", – говорить організатор акції Павлина Щиголь.

Павлина – студентка одного з київських університетів. Вона говорить, що в її групі 90 відсотків студентів носять вироби з шкіри і хутра. Її погляди сприймають скептично, але при цьому проблему визнають.

У самих же відвідувачів виставки цікавості аж занадто, але в той же час мало хто замислюється про передісторію цього розкішного виробу.

Продавці виробів з хутра визнають, що вбивство – це погано, але у випадку з твариною – така Божа воля.

Марина Ярославська займається дизайном одягу ось уже сімнадцять років. На виставці представлені її роботи з кролика, норки, соболя і бобра, але це не межа.

Вона вважає, що усе створено для людини. "Але те наскільки вона скористається цим усім, який вона візьме звідти потенціал – це вже інше питання, – говорить Марина. – Тварина не дає людині далі вбивати, швидше, вона дозволяє людині далі творити".

#img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream#

Також читайте про те, як у Китаї з живих кішок та собак здирають шкіру

19 May 2011
До Дня закоханих та китайського Нового року в Гонконгу вітають квітами. Фотоогляд

Цього разу китайський традиційний Новий рік співпав з Днем закоханих. Із самого ранку на квітковому ринку Гонконгу товпляться люди щоб придбати новорічні квіти для своїх коханих, і привітати їх з подвійним святом.

Незважаючи на подвійне свято, господарі більшості квіткових крамниць в основному традиційно продають новорічні квіти, серед яких нарциси, гладіолуси, квіти персика, срібна верба та інші. Дуже мало зустрічається пишних букетів в красивих подарункових упаковках.

#img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream#

#img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream#

#img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream#

19 May 2011
Його величність, Серце

На 18-й день після зачаття в крихітному, не більше горошини грудочці клітин, людському зародку серце починає битися і вже не зупиняється до самої нашої смерті. Це, мабуть, єдиний орган, який навіть у найзапекліших ледарів не ухиляється від роботи і працює в хорошому темпі.

Подумати лише, в такого крохотулі, як тритижневий людський ембріон, в якого ще навіть немає справжньої крові, серце робить по одному скороченню кожну секунду. Пізніше, коли дитина вже народиться, пульс ще більше частішає, доходячи до 140 скорочень в хвилину. На щастя, це кульмінація, поступово пульс стає рідше, і в дорослої людини його частота у спокої в середньому дорівнює 76 на хвилину, зростаючи при посиленій роботі в два з половиною рази. У результаті за 100 років людського життя серце встигає зробити близько 5 мільярдів скорочень!

Вічний двигун

Коли вдумаєшся в цю цифру, перш за все, приголомшує, що серце не втомлюється, і, поки здорово, легко справляється зі своєю роботою, ні на секунду (буквально ні на секунду!) її не припиняючи.

Чим же пояснюється те, що серце може працювати в такому темпі? Перш за все, само уявлення про те, що серце працює без передиху, не зовсім вірно. Сердечний м’яз теж відпочиває і навіть досить часто, але лише дуже маленькими порціями. Скорочення серця триває приблизно 0,49 секунд, і якщо людина у цей момент знаходиться у спокої, то після кожного скорочення на 0,31 секунд настає перерва. Насправді, час відпочинку ще більший, оскільки не всі відділи серця працюють одночасно.

Сердечний цикл починається зі скорочення передсердя, шлуночки в цей час відпочивають. Скорочення передсердя змінюється скороченнями шлуночків; в цей час відпочиває передсердя. Передсердя витрачає на своє скорочення приблизно 0,11–0,14 секунд, і після кожного скорочення їх відпочинок триває 0,66 секунд, що складає в добу всього 3,5–4 години роботи і близько 20 часів відпочинку. Скорочення шлуночків продовжується декілька довше, близько 0,27–0,35 секунди, а відпочинок 0,45–0,53 секунд. Отже, в добу шлуночки серця працюють 8,5–10,5 і відпочивають 13,5–15,5 години.

Дивний водопровід

Щоб впоратися з таким колосальним навантаженням, що припало на долю серця, одного відпочинку є замало, потрібно ще добре харчуватися, отримувати досить кисню. Тому у вищих тварин серце має свою дуже потужну кровоносну систему.

Основне завдання серцево-судинної системи – транспорт всього необхідного у всі куточки організму. Одні речовини пливуть в крові самі по собі, інші, головним чином. гази, подорожують на спинах еритроцитів. У кожному кубічному міліметрі крові 4,5–5 мільйонів носіїв. А всього їх 35 000 000 000 000, найбільший караван в світі. Розмір еритроцитів нікчемний, всього 8 мікрон, але якщо їх вишикувати ланцюжком, як ходять по пустелях верблюди, вийшла б стрічка, якою можна сім разів опоясати по екватору земну кулю. А з еритроцитів кита, найбільшої істоти на Землі, ймовірно, можна було б скласти декілька караванів, кожен з яких протягнувся б до сонця.

Наша кров здійснює повний круг всього за 23 секунди, роблячи за добу понад 3700 обертів, і це ще не межа. У собаки на повний кругообіг витрачається 16, у кролика 7,5 секунд, а у дрібних тварин і того менше.

Може здатися, що поява строго замкнутої системи полегшила б роботу серця. Анітрохи не бувало! Щоб проштовхнути кров через капіляри і найдрібніші артеріоли, потрібна чимала сила. Хоча через розгалудження артерій їх спільна сумарна площа перетину зростає, стаючи зрештою в 800 разів більше перетину аорти, по якій кров витікає з серця, опір від цього лише збільшується. Адже у нас 100–160 мільярдів капілярів, а їх спільна довжина дорівнює 60–80 тисячам кілометрів. Відомий російський фізіолог І.Ф. Цион підрахував, що протягом людського життя наше серце встигає зробити роботу, рівну зусиллю, якого б вистачило, щоб на високу вершину Європи Монблан, на висоту 4810 метрів, підняти залізничний потяг!

Навіть у людини, яка знаходиться у відносному спокої, серце протягом хвилини перекачує 6 літрів крові, а за день не менше 6–10 тонн. Протягом життя через наше серце пройде 150–250 тисяч тонн крові. При цьому людина похвалитися роботою свого серця не може.

У роботі серцево-судинної системи приховано дуже істотне протиріччя. З одного боку, щоб підтримувати кровопостачання на потрібному рівні, необхідно створити високий тиск. З іншого боку, чим вище тиск, тим більше вірогідність аварії. У будь-який момент система може не витримати. Якщо прорив стався в крупній судині, швидка смерть від масивної втрати крові неминуча.

Щоб тиск в системі не перевищив норми, існують особливі контрольні органи – барорецептори. Найважливіші з них розташовані у ссавців в дузі аорти, в каротидних синусах сонних артерій, що несуть кров в мозок, в передсерді і в закінченнях больових нервів. Про щонайменшу зміну тиску вони негайно сигналізують в довгастий мозок. Відновлення нормального тиску здійснюється не стільки діяльністю серця, скільки за допомогою судин. Стінки дрібних судин – артеріол – забезпечені м’язами і легко змінюють свій просвіт. Звужуючись, вони створюють відомі перешкоди потоку крові і викликають тим самим підвищення тиску, але можуть розширитися так, що тиск знизиться до критичного рівня і циркуляція крові порушиться.

Автоматизм

Виявляється, навіть у дорослих тварин серце хоча і підкоряється командам мозку про зміну характеру роботи, уповільнюючи або, навпаки, прискорюючи свій ритм, але може цілком обходитися і без них. Кажучи фігурально, наше серце працює за власною ініціативою, особливість, яку ми якось не цінуємо. Якщо в культурі тканин на особливому живильному середовищі вирощувати волокна сердечного м’яза ембріону, вони і в пробірці ритмічно скорочуються, не чекаючи нічиїх вказівок, і просто не в змозі жити не скорочуючись.

У сердечному м’язі немає нервів, і накази поширюються просто по м’язових волокнах із швидкістю 1 метр в секунду. Для нормального скорочення передсердя такої швидкості цілком достатньо. Крупнішим шлуночкам серця було потрібно швидшу систему передачі команд – волокна Пуркинье, по яких збудження поширюється в 5–6 разів швидше.

Дуже поширена помилкове уявлення, що смерть обов’язково означає й зупинку роботи серця. Насправді це не зовсім так. Російський лікар Андрєєв зумів змусити скорочуватися серце новонародженої дитини через чотири дні після його смерті.

Декілька століть тому про це і не підозрювали. Дуже відомого лікаря імператора Карла V Андрія Везалія, якому в числі небагатьох учених було подаровано право розрізати трупи людей, святійша інквізиція засудила до страти за звинуваченням у тому, що він розрізав тіло ще живої жінки. Лише завдяки особливому відношенню спадкоємця престолу Філіппа II, цей страшний і до того ж несправедливий вирок замінили покаянним паломництвом до святих місць на горі Синай і до Єрусалиму, під час якого, втім, Везалій і загинув.

Причиною звинувачення найбільшого вченого тієї епохи і дуже відомого лікаря з’явилося скорочення сердечного м’яза у безперечно померлої жінки, яку Везалій розрізав у присутності багаточисельних глядачів. Чому її серце продовжувало працювати після декількох годин після смерті, зараз встановити неможливо. В той момент ні у кого з приголомшених глядачів, очевидців цього страшного видовища, не виникло ні тіні сумніву в тому, що жінка була жива. Сам Везалій був переконаний, що допустив халатність, і вважав ухвалений йому вирок справедливим.

Джерело: Узнать больше

19 May 2011
Про меланін і колір шкіри

Колір шкіри у людей може істотно розрізнятися: від практично чорного у представників африканського континенту до повністю білого в альбіносів. Крім того колір шкірних покривів може змінюватися під впливом сонячного світла, внаслідок чого ми отримуємо захист від інтенсивної ультрафіолетової радіації.

Чому ж наша шкіра темніє, коли ми загоряємо? Відтінок шкіри людини визначається наявністю пігменту меланіну (від грецького «melanos» – «чорний»). Пігмент меланін виробляється спеціальними клітинами меланоцитами, що залягають в глибині шкіри. Пігмент накопичується в спеціальних резервуарах – меланосомах. Кожен меланоцит безліччю своїх відростків пов’язаний з більш поверхневими клітинами шкіри – кератиноцитами.

Коли ми загоряємо, безліч фотонів світла проникають в кератиноцити. Якщо ці фотони мають достатню енергію, наприклад, фотони ультрафіолету, вони можуть стимулювати кератиноцити до секреції гормону – меланотропину. Цей гормон може активувати меланоцити і сприяти синтезу пігменту меланіну. Меланін накопичується в меланосомах, і по мірі заповнення гранулами меланіну вони мігрують до кератиноцитів по спеціальних відростках. Заповнюючись гранулами з меланіном, кератиноцити поступово темніють, додаючи шкірі «колір засмаги».

Меланосоми здатні розсіювати та абсорбувати ультрафіолет, а також нейтралізувати руйнівну дію вільних радикал-іонів, що утворюються під дією світла. Таким чином, темніший колір дозволяє захистити шкірні покриви від ультрафіолетової радіації. Проте, якщо у функціонуванні меланоцитів відбувається збій, в організмі людини можуть виникнути серйозні проблеми, шо проявляються зміною кольору (пігментацією, депігментацією), або злоякісним переродженням і утворенням пухлини.

Переродження меланоцитів

Наприклад, може в деяких випадках може статися злоякісне переродження меланоцитів, які починають нестримно зростати і поширюватися по організму. Такий процес може початися в результаті інтенсивної дії ультрафіолетової радіації, термічних або хімічних опіків. Також до чинників ризику можна віднести несприятливу спадковість, наявність великого числа «родимок» або їх травматізацію. В результаті інтенсивного зростання меланоцитів формується злоякісна пухлина – меланома.

Залежно від кількості пігменту в меланоцитах, колір меланоми може змінюватися від коричневого до чорного. Меланома частіше зустрічається у жінок, ніж у чоловіків. Причому у жінок вона зазвичай вражає нижні кінцівки, а у чоловіків найбільшому ризику піддається тулуб.

Меланома здатна нестримно зростати, проростаючи через декілька шарів шкіри і руйнуючи їх. Ушкоджуючи кровоносні та лімфатичні судини, клітини пухлини потрапляють в їх просвіт і можуть швидко поширитися по всьому організму. Тому смертність від меланоми досить висока – приблизно кожен третій пацієнт гине.

Білі ворони

У випадку якщо є перешкоди для синтезу меланіну, виникає захворювання альбінізм (від латинського "albus" – білий). Воно виявляється відсутністю пігменту меланіну в шкірі та її придатках (райдужній та пігментній оболонках очей, волоссі). Альбінізм відомий з давніх часів.

Коли іспанський конкістадор Ернан Кортес (1485-1547) повернувся з подорожі по північній Америці, де розоряв імперію ацтеків, він розповів про дивних людей. Кортес говорив, що в палаці імператора Монтесумі існувала спеціальна кімната для "абсолютно білих" людей. Цих людей жерці ацтеків приносили в жертву богам під час виникнення сонячних затемнень.

Подібна неординарна зовнішність альбіносів стає причиною всіляких реакцій суспільства – від шанобливого поклоніння до страху і ненависті. У деяких місцях Африки вважають, що альбінос зникає після смерті, розчиняючись в повітрі. Та що далеко ходити, ще сто років тому альбіносів вважали настільки дивними, що вони були артистами пересувних цирків.

Люди без кольору

Альбінізм спадкове захворювання, яке передається дітям від батьків. Вважається, що наявність генетичних порушень при альбінізмі приводить до відсутності (або блокаді) спеціального ферменту тирозинази. Без тирозинази неможливий синтез меланіну, що й зумовлює колір шкіри та її придатків. Тому білизна альбіносів — це не забарвлення, а її відсутність.

Альбіноси мають білий колір шкірних покривів і волосся, що особливо помітно серед представників негроїдної раси. Як правило, при альбінізмі спостерігається червоний колір очей, бо відбите світло проходить через кровоносні судини у радужній оболонці, що не має пігменту. Альбінізм може протікати в різних формах. При повному варіанті захворювання спостерігається відсутність забарвлення шкіри, волосся і радужної оболонки очей. При часткових формах – змінюється лише колір шкіри або райдужки.

Як правило, альбіноси страждають від супутніх різних розладів зору і змін у сітківці. Внаслідок чого можуть виникати різні аномалії: порушення гостроти зору, астигматизм, а також гіперчутливість до світла.

На даний час лікування альбінізму неможливо, оскільки доки не знайдені способи відновлення недоліку меланіну. Тому альбіносам рекомендується уникати тривалих контактів з сонячним світлом і застосовувати світлозахисні засоби (світлофільтри, сонцезахисні окуляри або затемнені лінзи).

19 May 2011