Blog

  • Деградація олімпійських кілець

    Деградація олімпійських кілець

    #img_right#У порівнянні з гордістю, яка була у Пекіна вісім років тому після отримання права на проведення Олімпійських ігор 2008, нинішнє становище китайського комуністичного режиму не вельми райдужне: світова спільнота вживає багато заходів, націлених на бойкот Олімпійських ігор у наступному році.

    Навіть у Норвегії (країна, яка зазвичай не втручається у міжнародні політичні проблеми) є люди, які підтримують міжнародний бойкот. Найнестерпніше для китайського режиму – це коли власний народ бере участь у подібних акціях. Так 3 000 фермерів з села Ціньхуа міста Фуцзянь у провінції Хейлунцзян підписали петицію «проти Олімпійських ігор та на підтримку прав людини».

    Минуло сім років з того часу, як Пекін виграв заявку на проведення Олімпійських ігор. Оскільки міфічний шарм видатної економіки Китаю не щез, чому міжнародна спільнота має такі різні думки стосовно цієї країни? Аналізуючи різноманітні лозунги бойкоту Олімпіади, ми помічаємо, що відмови Китаю дотримуватися своїх попередніх обіцянок, відсутність нормальної системи правосуддя посилили широко розповсюджене неприйняття Олімпійських ігор у Пекіні.  

    Сім років тому Комуністична партія Китаю (КПК) пообіцяла розібратися з жахливим станом прав людини, щоб прийняти Олімпіаду. Але згодом режим так нічого і не зробив. Навпаки, посилення політичного тиску та розширення мережі секретних агентів зробило ситуацію з правами людини ще гіршою.
     
    I. Бойкот Олімпійських ігор як результат відмови Китаю дотримуватися попередніх обіцянок

    Ставлення КНР до бойкоту перетворило її на посміховисько. КПК часто заарештовує тих, хто висловлюється проти неї, звинувачуючи цих людей в політичних злочинах, таких як «загроза національній безпеці», «підрив державного устрою» і «видавання державної таємниці». Критики режиму часто опиняються за ґратами. А коли справа доходить до бойкоту, КНР вимагає від міжнародної спільноти не політизувати Олімпійські ігри.

    Наприклад, один професор заявив у державних ЗМІ Китаю, що той, хто змішує Олімпійські ігри з політикою «неправильно розуміє Олімпійський дух». Він також сказав, що бойкот, організований Америкою та іншими 60 країнами проти Московських Олімпійських ігор в 1980 році, був ні чим іншим, як «комедією-фарсом». Але як може сильно політизований китайський комуністичний режим вимагати, щоб інші трималися на відстані від політики?

    У липні 2001 року у Москві, подаючи заявку на проведення Олімпійських ігор, Китай був настроєний виграти це право, чого б це не коштувало. Щоб змусити незгодних замовкнути, Пекін пообіцяв Міжнародному олімпійському комітету та своїм опонентам покращити ситуацію з правами людини у Китаї. Однак в останні роки ця ситуація тільки погіршується.

    Організація «Репортери без кордонів», штаб-квартира якої розташована у Парижі, приділяють підвищену увагу ситуації з правами людини у Китаї. Будучи домінуючою силою у русі бойкоту, «Репортери без кордонів» продовжують критикувати жорсткий контроль Китаю над громадською думкою та протестувати проти реакції у відповідь відносно критики. З метою змусити замовкнути «Репортерів без кордонів» у січні 2007 року китайська влада запросила відвідати Китай Роберта Менара, генерального секретаря «Репортерів без кордонів» та Вінсента Бросса, директора азіатського офісу організації. Під час їх візиту китайські чиновники пообіцяли покращити ситуацію з правами людини, але це було брехнею, і «Репортери без кордонів» виявилися обдуреними після того, як призупинили бойкот.

    В Китаї Менар висунув десять вимог щодо покращення свободи слова у пресі. Він також особливо підкреслив вимогу звільнення ув’язнених репортерів та дисидентів, яких звинувачували у політичних злочинах ¬– публікації статей в Інтернеті, що критикують режим. Список включав понад 100 дисидентів, репортерів та захисників свободи слова. Менар вибрав людей з найгіршим станом здоров’я, найстаріших і тих, хто був ув’язнений вже впродовж довгого часу. Китайська влада пообіцяла, що без питань звільнить їх, та визначила дату звільнення або права на відвідування. Пекін завіряв, що «Репортери без кордонів» зможуть організувати свій філіал у країні. КПК також пообіцяла зняти заборону на відвідування певних веб-сайтів.

    Тим не менш сім місяців по тому після цієї зустрічі КНР не виконала жодної обіцянки. У «Репортерів без кордонів» не було іншого вибору, окрім як почати нову кампанію. Директор організації звернувся до Міжнародного олімпійського комітету з вимогою, щоб КНР дотримувалася своєї обіцянки змінити жахливий стан з правами людини. «Репортери без кордонів» у якості символу своєї нової кампанії розробили емблему з п’яти з’єднаних наручників замість Олімпійських кілець. Ця емблема символізує китайський комуністичний режим, який перетворив країну на величезну тюрму. Вона відображає відсутність свободи, через що страждають китайські люди.

    II. Бойкот Олімпійських ігор 2008 має політичну справедливість та моральне благородство

    У порівнянні з іншими бойкотами в історії, бойкот Олімпійських ігор 2008 має дві характерні ознаки. По-перше, ¬ це участь у бойкоті людей з усіх верств  суспільства – від політичних діячів, знаменитостей і до студентів. Вони є рушійною силою цієї ініціативи. Правозахисний союз у Австралії, каліфорнійський конгресмен Том Лантос, колишній держсекретар Канади з питань Азіатсько-Тихоокеанського регіону Девід Килгур та екс-кандидат у президенти Франції Сеголен Руаль – всі вони висловили підтримку руху бойкоту.

    Навіть посол доброї волі Дитячого фонду Організації Об’єднаних Націй (ЮНІСЕФ) Міа Ферроу висловила свою підтримку. В її статті, опублікованій у «Wall Street Journal»  28 березня 2007 року, вона засудила Китай за допомогу режиму Судану, який організував геноцид у Дарфурі. Вона охарактеризувала прийдешні Ігри як «Олімпіаду геноциду» та закликала до бойкоту. Вона також написала статтю, що засуджує знаменитого режисера Стівена Спілберга, який прибув до Пекіна в середині березня, щоб допомогти Пекіну в організації Олімпійських ігор. Вона задавалася питанням, чи замислюється Спілберг про те, що за геноцидом у Дарфурі стоять криваві гроші Китаю. У відповідь на це Спілберг зв’язався з лідером Китаю Ху Цзіньтао, щоб засудити геноцид у Дарфурі, та порадив Пекіну використати свій вплив на Судан для припинення страждань тамтешніх людей.

    У нинішній час з усіх країн Канада більше всіх закликає до бойкоту. Навіть канадські студенти підтримують бойкот. Студентський союз Університету Саймона Фрезера у Канаді є найактивнішим у підтримці цього руху. Оцінюючи вищезгадані організації, можна зробити висновок, що число прибічників бойкоту не обмежується тими, кого КПК називає «антикитайськими силами» (праві сили Японії, духовний рух Фалуньгун, прихильники незалежності Тайваню та ін.)

    Причина бойкоту Пекінської Олімпіади не має ніякого відношення до особистих інтересів активістів. Причина полягає в занепокоєності ситуацією з правами людини та співпраці КПК з суданською владою. Захисники бойкоту не можуть спокійно дивитися на порушення прав людини у Китаї, Судані, Зімбабве і т.д. Іншими словами, цей бойкот – найбільш обґрунтований бойкот Олімпійських ігор в історії.

    Учасники бойкоту не керуються особистими інтересами, вони просто бачили докази поганого обходження з людьми у Китаї, включаючи відео, що показує, як китайські селяни були жорстокі побиті гумовими кийками китайською міліцією, військовими та мафією. Ними управляють місцеві державні чиновники, щоб покарати селян, протестуючих проти того, що комуністичний режим відібрав у них землі. Правозахисники знають, що КПК без попередження може навіть виселити китайських людей з їх домівок в ім’я покращення міського середовища. Відчуваючи відразу до китайської влади, яку ще називають «ворогом Інтернету», ці захисники співчувають звичайним китайським людям, ув’язненим за те, що висловили свої думки в Інтернеті. Вони знають, що Китай – найбільше джерело продажу людських органів у світі, і усвідомлюють жорстокість та нелюдяність розповсюдженої практики насильницьких абортів. Вони також знають, що на додаток до насилля проти людей, у Китаї вкрай погано обходяться з тваринами. Виходячи з вищезгаданого, прибічники бойкоту своїми діями прагнуть виразити прекрасне побажання: покращте ситуацію з правами людини для мешканців цієї країни.

    У порівнянні з групою, яка поливає брудом тих, хто бере участь у бойкоті, захисники бойкоту продемонстрували високий рівень моралі. Навіть китайська влада змушена визнати, що протестуючі проти бойкоту діяли у власних інтересах. У статті «Global Times» від 7 квітня 2007 року «Окремі політики, погрожуючи бойкотувати Олімпійські ігри у Пекіні, хочуть заручитися підтримкою західних ЗМІ» один китайський чиновник заявив: «Китай на сьогодні є економічно могутньою країною. Багато країн та компаній зосередили тут свої інтереси і просто мовчки спостерігають за всім, щоб не нашкодити гарним стосункам з Китаєм». Цим все сказано. Окрім привабливості економічних вигод, КПК повністю розуміє, що не робить ніякого морального впливу.

    Серед китайських громадян мало хто бере участь у бойкоті, але багато хто схвалює його. Попри тиск, вчинений секретними агентствами та поліцією, петиція, підписана селянами в Хейлунцзяні, заявляє: «Ми хочемо дотримання прав людини замість Олімпійських ігор». Це показує, що люди відмовляються терпіти жебрацьке життя заради цього видовища.

    III. Усвідомлення китайців: права людини більш важливі, ніж золоті медалі та Олімпійські ігри

    Суспільна думка у Китаї критично настроєна по відношенню до «політики золотих медалей». Упродовж багатьох років пропаганди комуністичний режим Китаю вселяє ілюзію, що здобуття Олімпійських золотих медалей прирівнюється до процвітання та міцності Китаю. Політичні плани, які переслідує режим, зосереджені на укріпленні престижу країни та військової влади. Навіть «економічне зростання», на якому акцентують увагу з часів реформ, має на меті підсилювати країну, а не збагачувати народ. Фактор прав людини не включений до політичної програми держави. КПК приймає Олімпійські ігри за можливість отримати міжнародне визнання та укріпити внутрішню гармонію. Бажання виграти якомога більше золотих медалей та надання гостинності на Олімпіаді вважають ключовою стратегією для досягненнях цих цілей. Режим продовжує кричати, що проведення Олімпійських ігор принесе яскраве майбутнє Китаю, подібно тому, як сталося з Японією та Кореєю.

    29 липня 1984 року, коли Цзюй Хайфен з Китаю виграв першу за 28 років золоту медаль на Олімпійських іграх у Лос-Анджелесі, китайська публіка прийшла в захоплення від цього. З того часу зачарування Олімпійською золотою медаллю справило враження на нове покоління і стало частиною китайської мрії про могутню країну. Так званий «Олімпійський комплекс» став одним з важливих інструментів у руках китайської компартії для заручення підтримкою суспільства. Немало китайців (включаючи тих, що перебувають за кордоном) розцінюють підтримку Олімпіади в Пекіні як прояв патріотизму. Коли в 2001 році Пекін був обраний містом для проведення Олімпіади, багато хто подумав, що міжнародний престиж країни значно зросте.

    Однак, в реальності «політика золотої медалі» не покращила загальне фізичне здоров’я нації. На Олімпійських іграх 2004 Китай зайняв друге місце за кількістю медалей. Оскільки чиновники святкували успіх, суспільна думка зайняла критичну позицію відносно «Олімпійського комплексу». Багато хто розкритикував «політику золотої медалі». Критику можна узагальнити наступним чином.

    1. Сумніви відносно «політики золотої медалі»: чи дійсно це приносить корись суспільству?

    Атлети Китаю здобули 32 золотих медалей на Олімпійських іграх у 2004 році, 35 золотих медалей дісталося команді США. Китайські люди повинні були почувати себе щасливими та гордими за своє досягнення. Однак їх не схвилювала Олімпійська слава, оскільки вони почали пробуджуватися. Вони помітили, що ефект від величезних інвестицій, які вклав режим для здобуття золотих медалей за рахунок суспільного добробуту, не дорівняв тому, що досягнули їхні колишні радянські сусіди при порівняно менших затратах. Загальна кількість золотих медалей, виграних Росією та вісьмома іншими колишніми радянськими республіками, включаючи Україну, Грузію, Узбекистан, Казахстан та Литву, досягла 45 (з 162), що набагато перевищує показник США. Спочатку китайці думали, що «політика золотої медалі» є виправданою, оскільки Радянський Союз також використовував подібну стратегію. Однак ці країни стали демократичними і більше не можуть деспотично розділяти ресурси для здобуття Олімпійського золота. Таким чином, держава не заохочувала тих атлетів до досягнення золотих медалей. І що стосується команди США, китайські люди дізналися, що, за винятком декількох рентабельних видів спорту, які підтримують професіональних атлетів за рахунок високого рейтингу телевізійних трансляцій, майже всі американські спортсмени є аматорами, які балансують між спортом та іншою кар’єрою. В Китаї ж всі спортсмени – професіонали, вони фінансуються за рахунок надходжень від податків.

    Китайські люди добре знають про те, що відбувається навколо них: сфера освіти в країні є настільки відсталою, що біля 50 мільйонів дітей не мають можливості відвідувати школу; несплачений борг режиму фонду соціального забезпечення досягнув одного трильйона юанів (125 мільярдів доларів США), через що люди залишаються без пенсії. Багато хто навіть не може дозволити собі захворіти, оскільки реформа у сфері медичного страхування мінімізувала фінансування системи соціального забезпечення, і у більшості китайців просто немає грошей, щоб відвідати лікаря. В той час, як багато людей в країні живуть за межею бідності, КПК розбазарює величезні грошові суми на культивування золотих медалістів з надією на підвищення міжнародного авторитету Китаю. Чи дійсно це приносить користь китайським людям? Чи співпадає це з бажаннями простого народу?

    2. Скільки коштує золота медаль?

    Стаття під назвою «Попередження про небезпеку Олімпійських золотих медалей» підтвердила ці побоювання. Автор навів шокуючі цифри. Після Сіднейських Олімпійських ігор в 2000 році ділові витрати Головного управління КНР з фізичної культури та спорту зросли з трьох мільярдів юанів (400 мільйонів доларів США) до п’яти мільярдів (500 мільйонів доларів). Протягом цих чотирьох років Китай витратив близько 20 мільярдів юанів (2,5 мільярда доларів) на підготовку до Олімпійських ігор у Афінах. Якщо припустити, що Китай збирався здобути 30 золотих медалей (КНР здобула 32) в Афінах, вартість кожної медалі складала десь 700 мільйонів юанів (90 мільйонів доларів).

    Бао Міньсяо, директор Інституту фізичної культури при Головному управлінні з фізичної культури та спорту заявив, що неправильно включати всі витрати управління в ціну золотих медалей. Він додав, що в середньому КНР витрачає від 4 до 5 мільйонів юанів (500-600 тисяч доларів) на олімпійського медаліста. Оскільки китайська олімпійська делегація складається з 400 атлетів, сукупні інвестиції можуть варіювати від 1,6 до 2 мільярдів юанів (200-250 мільйонів доларів). Якщо цю суму розділити на 32 золоті медалі, то кожна медаль буде коштувати від 50 до 60 мільйонів юанів (6-7,5 мільйонів доларів).

    З самого початку Бао Міньсяо мав намір роз’яснити, що ціна кожної золотої медалі не дорівнює 700 мільйонам юанів (90 мільйонів доларів). Але навіть сума 50-60 мільйонів юанів (6-7,5 мільйонів доларів) ніяк не є дрібницею.

    За іронією, Олімпійські ігри 2004 співпали з початком шкільного семестру в Китаї. В той час ЗМІ повідомляли про багато випадків дітей з бідних сімей, не здатних оплачувати ціну за навчання, яка коливалася від декількох сотень до декількох тисяч юанів. Через це по всій країні багато дітей та батьків покінчили життя самогубством. Поки представники еліти Китаю відпочивали та веселилися на Олімпійських змаганнях у Афінах, велика кількість дітей з бідних сімей в Китаї вчинила самогубство. Тому ті золоті медалі втратили свій блиск.

    Згодом багато хто задавався питанням, чи варто красиво нагороджувати спортсменів та дозволяти чиновникам витрачати громадські кошти за кордоном під прапором підготовки до Олімпійських ігор. У 2004 році відбувся скандал: кошти з фонду Головного управління з фізичної культури та спорту, призначені для Олімпійських ігор, були використані, щоб побудувати особняки. Скандал викликав сумніви людей та критику. Після цього люди почали виражати своє невдоволення в Інтернеті, стверджуючи, що під егідою підготовки до Олімпійських ігор було вчинено чимало фінансових злочинів.

    Що важливіше: золоті медалі чи засоби існування людей? Таке питання постало перед китайцями сьогодні, і багато з них, котрі знають правду про те, що відбувається, гірко волають: «Ми хочемо дотримання прав людини, а не Олімпійські ігри!»

    Висновок: лише країни, які цінують права людини, будуть поважатися світовим співтовариством

    Залишилося трохи менше року до того, як Китай почне приймати гостей на Олімпійських іграх 2008. КПК витратила величезні гроші на речі, які не мають жодного відношення до покращення життєвого рівня людей, чим викликала протести серед простих китайців. З цього видно, що Китай може піти слідами нацистської Німеччини та колишнього Радянського Союзу, оскільки ці дві колишні автократичні супердержави також використовували Олімпійські ігри як засіб, щоб похвалитися їхньою «славою, величчю та правильністю». Але ці дві супердержави також розпалися менше ніж через десять років після проведення Олімпійських ігор. Оскільки ці прецеденти все ще живі в нашій пам’яті, відмова китайського режиму поважати права людини може стати початком кризи у країні.

    30 квітня 2007 року Міжнародна Амністія опублікувала звіт під назвою «Зворотний відлік до Олімпійських ігор у Китаї затьмарюють репресії проти активістів, реформи ЗМІ та смертна кара». Звіт ясно показав, що мета підтримки міжнародною спільнотою проведення Олімпійських ігор 2008 у Китаї полягала в тому, щоб допомогти покращити стан прав людини в країні. І Пекін пообіцяв зробити це. Однак нещодавнє дослідження та оцінки виявили, що після своєї обіцянки КПК незаконно заарештувала та без суду відправила до трудових таборів ще більше людей, ніж раніше.

    Цей звіт безжалісно розкритикував жахливу ситуацію з правами людини у Китаї, але в ньому були перераховані лише деякі окремі випадки переслідування політичних ув’язнених. Інцидент з печами випалу цегли в Шаньсі, коли велику кількість дітей-рабів змушували працювати у підземному цегловому заводі – типовий приклад, що демонструє занепад сільської місцевості Китаю. Подібні інциденти відбуваються по всьому Китаю.

    Навівши ці приклади, я, будучи китайським ученим з совістю, хотів би ще раз переконати країну звернути увагу на наступне: окрім збагачення або створення військової могутності, Китай має турбуватися також і про те, щоб права людини стали невід’ємною  частиною на шляху до його мети отримання статусу супердержави. Країна може бути відомою своїм військовим нарощуванням та економікою, але, якщо її народ змушений працювати в жахливому навколишньому середовищі та під сильним політичним тиском, незалежно від того, скільки стратегій розроблює КНР, щоб підняти свій міжнародний рейтинг (таких як проведення Олімпійських ігор), вона ніколи не здобуде поваги світу та ніколи не реалізує мрію стати світовим лідером.

    Версія англійською

  • VII міжнародний фестиваль «Золота Лілія» відбувся у Києві (фото)

    VII міжнародний фестиваль «Золота Лілія» відбувся у Києві (фото)

    27 жовтня у Палаці Спорту відбувся VII міжнародний фестиваль «Золота Лілія», в якому взяли участь зірки спорту і мистецтва з 10 країн світу.

    Організатор фестивалю – Міжнародний Благодійний Фонд «Здоров’я поколінь», президентом якого є абсолютна Олімпійська чемпіонка, Посол Доброї Волі ООН з питань ВІЛ/СНІД в Україні Лілія Подкопаєва.

    «Наш фестиваль – це ціла філософія – філософія життя, філософія спілкування між людьми», – сказала Лілія під час прес-конференції в УНІАНі.

    Пані Лілія підкреслила, що фестиваль проводиться «з метою показати виняткових людей, яскравих майстрів своєї справи, зробити максимально все для того, щоб підростаюче покоління брало приклад з найкращих».

    Ведучим спортивного шоу був Юрій Горбунов. Режисер-постановник фестивалю «Золота Лілія» – лауреат міжнародних фестивалів у Парижі, Римі та Монте-Карло Дмитро Вісков.

    Для участі у фестивалі до України прибули спортсмени з Росії, Кенії, США, Китаю, Бразилії, Кореї і низки інших країн. Кожен номер був результатом багаторічної праці учасників. Фестиваль продемонстрував всю розмаїтість стилів та напрямків спорту та хореографії.

    Зала Палацу була переповнена глядачами, люди товпилися біля кожного входу, сиділи на сходах, стояли біля сценічної доріжки разом із представниками преси. Жоден з них не реагував на неодноразові прохання залишити залу, та звільнити прохід.

    Серед учасників шоу були Юлія Борсукова, чемпіонка Європи, світу та олімпійських ігор по художній гімнастиці, група акробатів з України "Люди в чорному", чотирикратний олімпійський чемпіон по спортивній гімнастиці Олексій Немов(Росія), а також найгнучкіший хлопець світу 2007 року Олексій Голобородько з Росії. І це далеко не весь перелік кращих з найкращих.

    Зі своїми номером виступили повітряні гімнасти на ременях Дмитро Григоров і Олеся Шульга (Украина). Доречи Дмитро пережив важку травму – під час одного з виступів на київській арені він впав з 13-метрової висоти. Вже наприкінці свого виступу він спускався по канату та в нього зісковзнула рука і гімнаст впав. Більше двох років знадобилося Дмитрові, щоб знову повноцінно віддаватися роботі.

    Справжні овації лунали під час виступу чемпіона світу по бодібілдингу Деррема Чарлза (Darrem Charles) з Барбадосу, який, незважаючи на свою кремезну статуру, досить легко виконував на сцені місячну ходу.

    Але протягом фестивалю трапилися і незаплановані події. Наприклад, під час виступу Олексія Немова, коли він вже виконував на бруссях свій номер, несподівано троси, що утримували снаряд, зірвалися і Олексій разом із всієї конструкцією впав на мати. Олексій швидко отямився від шоку і, перехрестившись, пообіцяв, що відразу ж після того, як працівники встановлять брусся, він знову буде виконувати свій номер. Але Юрій Горбунов вже не став ризикувати і продовжував шоу.

    Унікальні танцюристи з Африки "Rasta Mombasa" (Кенія) залюбки давали інтерв’ю в кулуарах Палацу.

    Незважаючи ні на що, «Золота Лілія» є винятковою подією для України та заслуговує на підтримку та подяку як з боку влади так і збоку українців.

    #img_gallery#

  • Традиція сім’ї Вагнерів:  Легенда Байройта

    Традиція сім’ї Вагнерів: Легенда Байройта

    На Зеленому пагорбі в Байройті збулася мрія Ріхарда Вагнера – постановка циклу «Кільце нібелунгів» у спеціально побудованому для цього твору оперному театрі. Тут вже більше 130 років проходять фестивалі Ріхарда Вагнера. У серпні 1876 року під особистим керівництвом Вагнера в цьому оперному театрі відбулася прем’єра опери «Золото Рейну», першої з чотирьох частин «Кільця нібелунгів». Повну постановку «Кільця нібелунгів» відвідав німецький імператор Вільгельм I.

    #img_left#Традиція сім’ї Вагнерів

    22 травня 1872 року Ріхард Вагнер заклав перший камінь оперного театру в Байройті. Архітектор Отто Брюквальд відповідно до ідеї Вагнера спорудив будівлю театру на Зеленому пагорбі в північній частині міста. Через 1,5 роки завдяки значному фінансуванню короля Баварії Людвіга II будівля була готова прийняти перших глядачів.

    Саме сім’я Вагнерів започаткувала традицію проведення фестивалів. Після смерті Ріхарда цим стала займатися його вдова Козіма разом із сином Зігфрідом, потім його вдова Вініфред і, нарешті, онуки Віланд і Вольфганг Вагнери. Після смерті Віланда в 1966 році Вольфганг Вагнер став єдиним керівником фестивалю.

    «Містична яма» і дерев’яні стільці

    Архітектурною і акустичною особливістю оперного театру в Байройті є «містична яма» – оркестрова яма, що сильно заглиблена. Таким чином, оркестр є прихованим від глядачів, що підсилює сценічну ілюзію. Оркестрова яма має терасоподібну форму.

    Донині публіка все ще вимушена задовольнятися не найкомфортнішими сидіннями. Проте саме прості дерев’яні стільці в залі для глядачів створюють дивовижну акустику. Безперечно, це не дуже зручно для відвідувачів, оскільки вистави тривають від 2 до 4 годин. Зал для глядачів, який був сконструйований на зразок античного амфітеатру, вміщує близько 2 000 чоловік.

    #img_left#Твори Вагнера

    Дотепер під час байройтських фестивалів за бажанням Вагнера, окрім 9-ї симфонії Бетховена, виконуються виключно його твори: «Летючий голландець», «Тангейзер», «Лоенгрін», «Кільце нібелунгів», що складається з чотирьох частин, «Трістан і Ізольда», «Нюрнберг міннезінгери» і «Парсифаль».

    Опера «Летючий голландець» за мотивами однойменної легенди вперше виконувалась у Дрездені в 1843 році. Незважаючи на її шалений успіх, незадовго до смерті композитор думав про її переробку. У останні місяці життя Вагнер також думав про створення нової версії «Тангейзера». Він хотів залишити світові найкраще.

    Не для всіх

    Проте не кожен охочий може насолодитися такою особливою подією як байройтський фестиваль. Час очікування квитків дуже тривалий, якщо тільки не йдеться про державних діячів або стипендіатів. 30 щорічних вистав при попиті у 500 000 чоловік можуть відвідати тільки близько 58 000 глядачів. Отже, щоб відвідати фестиваль, терплячим глядачам доведеться чекати 7 років.

  • Mercedes-Benz Fashion Week: колекція одягу від Anne Klein (фотоогляд)

    Mercedes-Benz Fashion Week: колекція одягу від Anne Klein (фотоогляд)

    У завершальний день Тижня моди Mercedes-Benz Fashion Week у Нью-Йорку разом із колекцією від Томмі Хілфігера було представлено одяг сезону весна-2008 від торгової марки Anne Klein.

    #img_gallery#

  • Аналіз: «Шафранова революція» в Бірмі

    Аналіз: «Шафранова революція» в Бірмі

    #img_right#Нинішні протести в Бірмі, що посилилися за останні декілька тижнів, є наймасштабнішими з тих, які відбувалися в країні після повстання студентів на захист демократії в 1988 році. Проте теперішні активісти в порівнянні з активістами 19-річної давнини мають низку переваг.

    Замість студентів на цей раз повстання очолюють ченці, чиї ряси шафранового кольору, лисі голови та цнотлива поведінка заполонили М’янму [офіційна назва Бірми].

    З цієї причини багато хто називає цей рух «Шафрановою революцією».

    «Буддійське духовенство грає центральну роль в житті та культурі Бірми», – сказав Саймон Біллінес, співголова U.S. Campaign for Burma [кампанія США, покликана урегулювати ситуацію в Бірмі]. – «Вони мають легітимність, чого хунта не може заперечувати чи поставити під сумнів. Ось чому це є серйозною загрозою монополії військових на владу.

    Буддисти складають 89% населення Бірми, що зменшує кількість випадків насилля. Більшість солдатів самі є буддистами і не хотіли б ображати поважних ченців.

    Наявність великої кількості комунікативних засобів в руках бірманських активістів значно підвищує рівень занепокоєння світової громади цим питанням. В 1988 році Інтернет перебував ще на ранній стадії свого розвитку, так само, як і стільникові телефони. Сьогодні ж з цієї нестабільної країни нестихаючим потоком виливаються відео, фото, статті та телефонні дзвінки.

    Також сильно допоміг той факт, що сесія Генеральної Асамблеї ООН в Нью-Йорку співпала з демонстраціями ченців.

    «Вони говорять про це кожен день в ООН», – сказав Аунг Дін, співзасновник U.S. Campaign for Burma.

    Сполучені Штати зараз вживають всебічних економічних санкцій відносно Бірми. На нещодавньому засіданні Генеральної Асамблеї ООН в Нью-Йорку президент США Джордж Буш розповів про подальші плани.

    «Американці обурені ситуацією в Бірмі, де воєнна хунта протягом 19 років підтримує панування страху. Основні права людини, такі як свобода слова, зібрань та віросповідання, сильно обмежені», – заявив президент США. – «Правляча хунта продовжує залишатися непоступливою, хоча прагнення людей до свободи очевидне».

    Аунг Дін просидів більше чотирьох років в бірманській тюрмі (1989-1993 рр.), Нещодавно він повідомив про те, що Аунг Сан Су Чжи, лауреат Нобелівської премії в 1991 році та лідер демократичної опозиції, яка знаходилася під домашнім арештом з 2003 року, була заарештована у себе вдома 24 вересня о 21.00 за місцевим часом та відправлена в тюрму Інсейн. Причиною арешту послужило те, що декілька днів до цього вона вступала в контакт з деякими ченцями під час процесій.

    «Настав час міжнародній спільноті втрутитися», – заявив Дін. – Через відсутність міжнародної підтримки  [в 1988 г.] хунта могла вільно вбивати тисячі людей»,

    8 вересня 1988 року військові відкрили вогонь по продемократичним демонстрантам, в результаті чого, за оцінками, загинуло близько 3 тисяч чоловік.

    Біллінес вважає, що прийдешні Олімпійські ігри в Пекіні можуть зіграти роль запобігання масових убивств, подібних тим, що сталися в 1988 році. Він сказав, що Китай – «головний фінансист» бірманської військової хунти, і що «кривава баня» призведе до того, що Китай вдарить в бруд обличчям.

    «Для Китаю це така ж велика проблема, як і Дарфур», – сказав Біллінес. – Служби безпеки постійно здійснюють напади на бірманських етнічних меншин. В одному тільки штаті Кайін було зруйновано більше 3 тисяч сіл, що в два рази перевищує кількість зруйнованих сіл в Дарфурі».

    Вейд Хантлі, директор Центру Саймонса з питань роззброєння та нерозповсюдження при Університеті Британської Колумбії, не оптимістичний щодо того, як Китай проявить себе в цій ситуації.

    Від відзначив, що, хоча китайський режим і намагається зміцнити свою легітимність в очах світової спільноти, «я бачу, що вони не горять бажанням підтримувати масовий демократичний рух, появи якого вони бояться в своїй країні».

    Він порівняв роль Китаю в Бірмі з його роллю в Північній Кореї: «Через те, що ці країни іноді стають запорукою рівноваги в силовому тиску, Китай може вдатися до різних стратегічних маневрів». Він також додав, що в стратегії будуть враховані стосунки з Індією та США, а також економічні інтереси відносно великих запасів нафти в Бірмі.

    Вейд Хантлі сказав, що дуже важко зробити які-небудь прогнози.



    Імпульс для протестів

    Нещодавня хвиля протестів почалася наприкінці серпня після того, як хунта різко підвищила ціну на паливо в Бірмі в два, а в деяких місцях країни і в чотири рази при тому, що багато місцевих жителів не можуть заробити навіть собі на хліб.

    Різке підняття цін на паливо – це одна з причин масових протестів. Імпульсом також послужив розгін поліцейськими процесій монахів в місті Пакокку. Хоча ніхто серйозно не постраждав, але той факт, що службам безпеки наказали розігнати демонстрацію, яка складалася з ченців, сильно зачепив за живе простий народ.

    Після цього ченці вийшли в ще більших кількостях, вимагаючи вибачень. Однак жодного вибачення не надійшло, і вони зробили сміливий крок, вирішивши відмовитися приймати милостиню від військових.

    «Це все одно що тобі відмовили в причасті в католицькій церкві», – сказав Біллінес.

    «Ченців, які брали участь в русі 1988 року, не заарештовували, як студентів. Сьогодні вони є найорганізованішою громадою в Бірмі й мають дуже високий престиж у суспільстві», – повідав Біллінес.

    Невдовзі до символічних процесій ченців вулицями міст приєдналися тисячі звичайних протестантів.

    В нинішній час монахи вже не вимагають вибачень, вони вимагають звільнення всіх політичних в’язнів і наполягають на тому, щоб хунта вступила в переговори з лідерами опозиції.

    Прислухавшись до закликів міжнародної спільноти проявити стриманість, хунта 25 вересня ввела комендантську годину в містах Янгон та Мандалай.

    Крім того, по гучномовцю було оголошено, що обидва міста будуть перебувати під військовим контролем на протязі 60 днів, повідомляє Reuters.

    Безгосподарність

    Не дивлячись на те, що Бірма є великим постачальником нафти, вона не може забезпечувати високий ступінь рафінування і змушена імпортувати очищену нафту. Тому, подібне збільшення вартості нафти, вчиняючи вплив на зовнішній світ, шкодить самій Бірмі.

    «Вони вже не можуть отримувати паливні субсидії. Тому вони подвоїли ціну. Це дійсно стало останньою краплею в чаші терпіння бірманських людей», – сказав Біллінес.

    Вейд Хантлі провів аналогію з ситуацією в Ірані, якому також доводиться імпортувати очищену нафту, що нещодавно призвело до підвищення цін на нафту та наступним протестам по всій країні.

    Масові протести в країнах з небезпечними режимами мотивовані визріванням багатьох факторів, і тому в деяких регіонах протести підтримуються, а в інших ні. Подібна відсутність політичної свободи існує і в Китаї, однак тамтешній народ не об’єднується, щоб виступити проти цього. Хантлі вважає, що причиною цьому є економічне умиротворення населення.

    «Все, про що турбуються китайці на материку, – це забезпечити собі фінансовий тил», – відзначив Хантлі. Проте важко вгадати, якою буде реакція людей. Наприклад, в Північній Кореї мільйони людей страждають від голоду і не мають ніякої політичної свободи. Незважаючи на це, вони не піднімають повстання.

    Протести продовжуються, і вигуки «демократія, демократія» стають все голосніше. З цього видно, що рух набирає сили. Однак які будуть наслідки неминучих сутичок, залишається тільки гадати.

    Джаред Пірман. Велика Епоха
  • Спостереження за китами у Сіднейській гавані

    Спостереження за китами у Сіднейській гавані

    Ми вийшли з пречудової Сіднейської гавані на борту швидкохідного судна «Вірність» саме перед піковим сезоном спостереження китів. Наш капітан Джон Маттерсон раніше про спостереження китів тільки читав, поки близько 15 років тому у Мерімбулі, що на південному узбережжі Нового Південного Уельсу, його промислове рибальське судно не заходилися оточувати кити, що прямували на південь за планктоном. "Кити плавали навколо нашого судна щодня. Ми захотіли віднайти спосіб показати людям те, що бачили ми ", – розповідає він.

    #img_left#Хоча чисельність китів у цей час ще далека від тієї, що була раніше, Джон дає 100-відсоткову гарантію на повернення грошей, якщо його туристам не поталанить побачити кита протягом пікового сезону спостереження, як в Сіднеї, так і у Мерімбулі. "Було потрібно 40 років, щоб чисельність китів відновилася до сьогоднішньої кількості, що за підрахунками складає всього лише 20 відсотків від їх колишнього числа", – каже він.

    Море було спокійним, і на сонці було чудово та тепло. Проте, на думку Джона, не варто відмовлятися від шансу побачити китів тоді, коли погода не така добра, оскільки кити часто бувають досить активні як за доброї, так і за поганої погоди. У круїзах Джона у Мерімбулі часто беруть участь шкільні групи, і він переконаний, що кити знають про це і реагують на дітей, влаштовуючи справжні вистави для захоплених глядачів, що вітають і аплодують їм.

    Приблизно за три милі до Північного мису Сіднейської гавані ми помічаємо двох горбатих китів, що прямують на північ, у тепліші води Квінсленда. Більшість людей на борту, перебувають в очікуванні; камери напоготові, пальці на кнопках. "Ніколи не знаєш, де і коли вони спливуть на поверхню", – каже Джон. І справді, кити пройшли під водою перед нашим судном, несподівано спливши з іншого боку, і спричинивши захоплення всіх на палубі.

    Я також відчув нервове збудження, викликане бажанням привезти додому цей «довершений» знімок кита, що сплив на поверхню. Кити ж, ніби відчуваючи радість присутніх, витончено махали нам хвостами та випускали через дихала бризки. Я був у захопленні від їхньої спритності, коли вони, здавалося, линули поверхнею; їхні білі животи відливали синьо-зеленим у морській воді, поки вони не виплигували на поверхню і їхні білі животи виблискували на сонці, а потім вони знову пірнали у глибини, і їхні великі горби зникали під водою. Кожного разу, коли вони спливали, було достатньо часу, щоб зробити знімок, і незабаром моя нервовість щезла. Я відчув себе більш невимушено і зміг по-справжньому оцінити красу, що оточувала мене.

    Це дійсно незабутнє видовище – бачити цих великих, величних істот у їхньому природному середовищі, з палуби спеціально обладнаного для цього судна. Час від часу один з китів залишав на воді великий плаский «слід», який тримався якийсь час, наче нагадуючи нам, де він був. Я втратив відлік часу, і опісля приблизно години, що пролетіла як п’ять хвилин, ми розпрощалися з цими двома горбанями та побажали їм безпечного шляху.

    Далі на південь ми зустріли другу пару двох великих горбанів. Сильні бризки з їхніх дихал свідчили про те, що вони були старші та вдихали більше повітря, оскільки рухалися набагато швидше, ніж перша побачена нами пара. "Можливо, це самки і, можливо, вони вагітні", – повідомляє Джон через суднове радіо. Як би там не було, вони поспішали і не були настроєні нас розважати. Ми пішли по їхніх слідах, припускаючи, що вони миттєво наздоженуть першу пару китів.

    Під час перерви на каву, перебуваючи на нижній палубі та прослуховуючи трохи різної інформації, ми почули звіт міжнародного Фонду охорони тварин за 2004 р., де наводилася цитата члена парламенту Девіда Кемпа, колишнього міністра Австралії з охорони довкілля та спадщини: "Сьогодні  спостерігають китів удвічі більше, ніж це було п’ять років тому. Такий успіх не залишає й тіні сумніву, що живих китів у Австралії тепер цінують вище, ніж мертвих".

    Дивлячись на маленькі гребні хвиль у спокійному синьому океані по дорозі у гавань, я думав про сцену в анімаційному мультфільмі «У пошуках Немо», де два головні персонажі, рибка-клоун Марлін і Дорі, розпитують дорогу у риби, яку побачили ще здаля. Риба виявляється величезним китом, який ковтає їх і видихає разом з фонтаном води саме там, куди їм треба було потрапити, – у Сіднейській гавані. Джон каже мені, що всього два роки тому вони бачили кита у гавані, і вже цього сезону кити знову підходять дуже близько до узбережжя та до людей.

    Іноді кити самі приходять у гавань, вони підпливають настільки близько, що їх можна дістати рукою, і це свідчить про те, що вони раді поспілкуватися. І для місцевих жителів, і для туристів така поїздка кожного разу варта витрачених зусиль, адже це переживання, які запам’ятовуються назавжди.

    Кай Бел. Велика Епоха

  • Авокадо: що це за диво і з чим його їдять?

    Авокадо: що це за диво і з чим його їдять?

    За родом своєї діяльності мені часто доводиться ходити містом. Чого тільки не наслухаєшся і не надивишся за весь день! У великому магазині, куди я зайшла купити банани – багато людей. Біля прилавка з екзотичними фруктами стоїть немолода жінка і розгублено озирається на всі боки.

    #img_left#- Даруйте – звертається вона до мене, вказуючи на плід, схожий на велику зелену картоплину, – Ви мені не підкажете, що це за диво і з чим його їдять?

    – Це авокадо – посміхаюся я, пригадавши монолог Клари Новікової.- Його можна в салат додавати або використовувати на гарнір до м’яса.

    До нас поспішає миловидна дівчина з бейджиком на фірмовому халаті. Йдучи, я чую, як вона радить жінці:

    – Перш ніж його використовувати в їжу, авокадо добре б день-два потримати в холодильнику поряд із стиглими фруктами, він тоді м’якшим стає.

    Останнім часом багато незвичних для наших жителів продуктів з’явилися на прилавках міста. А чи багато ми знаємо, наприклад, про екзотичні фрукти?

    Для допитливих і охочих зробити сюрприз своїм рідним декілька рецептів:

    Авокадо з м’ясом і крабами.

    2 великих плоди авокадо, 1 баночка консервованого м’яса крабів (або м’яса кроля), 1 лимон, 3 корінці селери, 4 оливки, 3 ст. ложки оцту, 6 ст. ложок рослинної олії, 3 ч ложки гірчиці, дрібка червоного меленого перцю, дрібка чорного меленого перцю, дрібка солі.

    Лимон, авокадо і корінці селери ретельно вимити. Лимон розрізати навпіл і вижати з цих половинок сік. Плоди авокадо також розрізати вздовж на половинки, видалити кісточку і обережно зрізати шкірку так, щоб не пошкодити м’якоть. Очищену м’якоть авокадо окропити вичавленим лимонним соком і злегка посолити. М’ясо крабів дрібно нарізати, посипати червоним меленим перцем і наповнити цією сумішшю очищені половинки авокадо. Поставити начинені половинки в холодильник.

    На 4 десертних тарілки покласти по вимитому листу зеленого салату і на кожному листі гіркою викласти дрібно нарізану селеру. Дістати з холодильника начинені охолоджені половинки авокадо і помістити кожну половинку на лист салату поруч із селерою. Приготувати соус для заправки:

    З’єднати оцет, гірчицю, сіль і мелений чорний та червоний перець, ретельно все перемішати і потім, при безперервному помішуванні, поступово влити рослинну олію.

    Прикрасити кожну начинену половинку авокадо оливкою, зверху полити приготованим соусом і відразу ж подати на стіл.

    Ківі-салат з куркою і грейпфрутами.

    3 плоди ківі, 2 грейпфрути, 500 г курячого філе, 8 ст. ложок рослинної олії, 1 яйце, 2 ст. ложки апельсинового соку, 3 ст. ложки йогурту, 1 ст. ложка дрібно нарізаної зеленої цибулі, сіль, чорний перець.

    Куряче філе посолити, поперчити і обсмажити з усіх боків у 2 ст. ложках гарячої олії до утворення золотисто-коричневої скориночки. Закрити кришкою і тушкувати на невеликому вогні протягом 15 хвилин. Грейпфрути вимити, очистити від шкірки, видалити повністю білу частину цедри, за допомогою гострого ножа відокремити часточки одну від одної, а потім зняти з часточок плівку, що покриває їх. Плоди ківі також вимити, очистити від шкірки, очищену м’якоть розрізати вздовж на половинки, а половинки нарізати тонкими скибочками. Розбити яйце і відокремити жовток від білка. Додати до яєчного жовтка апельсиновий сік, сіль, перець і злегка все це збити. Продовжуючи збивати, поступово ввести 6 ст. ложок олії. В результаті повинна вийти однорідна густа маса. Додати в цю масу йогурт і дрібно нарізану зелену цибулю та добре перемішати густий соус, що вийшов. Тушковане куряче філе розділити на порції і подати на стіл із скибочками плодів ківі та шматочками м’якоті грейпфрутів, заливши все зверху приготованим соусом.

    Папайя із шинкою.

    1 плід папайї, 100 г шинки, половина лимона, 50 г твердого сиру (типу «Голландського»), 5-10 очищених ядер волоських горіхів, дрібка свіжомеленого чорного перцю.

    Плід папайї вимити, очистити від шкірки, розрізати навпіл і видалити зерна. Очищену м’якоть нарізати тонкими часточками і, розклавши ці часточки на порційні тарілки, полити їх вичавленим з половини лимона соком і посипати свіжомеленим чорним перцем. Порізати тонкими шматочками шинку. Покласти шматочок шинки зверху на кожну часточку папайї. Подавати на стіл, прикрасивши нарізаним у вигляді стружок сиром і ядрами волоських горіхів.

    Смачного!

    Олена Фокина. Велика Епоха

  • Думки про Поділ

    Думки про Поділ

    Проходячи вулицями сьогоднішнього Подолу, ми бачимо на багатьох старих будинках сірі металічні пластинки з написом: «Пам’ятка архітектури, охороняється законом». Сором’язливо і нерішуче дивляться на нас вони, сподіваючись, що їх захищає закон, що вони не будуть знесені з лиця Землі новими людьми, новим життям. Як старі фотографії в сімейних альбомах, так і ці свідки життя, що минуло, мають право на бережливе ставлення до себе.

    #img_left#Із задоволенням дивимося ми на нещодавно відреставровані старі будинки, наприклад, на вулиці Хоревій, 4, на вулиці Костянтинівській, 15, де мужні атланти підтримують балкони, а вишукані каріатиди – легкі портали. Подібні фігури дуже часто прикрашали будівлі Києва в ХІХ столітті. Університет «Україна» розміщується в будинку, який охороняється законом, – колись там була церковно-парафіяльна школа Притиско-нікопольскої церкви, а в будинку-садибі напроти, як декорацію до п’єси про життя старого Подолу, можна побачити вражаюче сучасне кафе «Трактир у Мясоєдова». З якою гордістю дивляться вікна цих старих-нових домів, виставляючи на показ ґрати художнього лиття на своїх балконах та брамах. Нехай в цих будинках сьогодні розташовуються офіси, банки, авіакаси, магазини сучасної комп’ютерної техніки, бутики з одягом зарубіжних фірм – вони органічно вписуються в обриси старого Подолу. Подолу, в якому день сьогоднішній зустрічається з днем учорашнім.

    На вулиці Сагайдачного всі пожежі пережили лише два будинки: 27а і 27б, будинок купця Балабухи (його сухе київське варення закупала вся Європа). Тепер тут розмістилося кафе «Запоріжжя». На тій же вулиці в будинку №16/5 жив купець Дегтерьов, перший голова міської думи, в будинку №20 – золотих справ майстер Коробка. Тепер його вироби зберігаються в Музеї історії України. В готелі «Національні номери» за адресою Сагайдачного, 4 колись Куприн писав свої розповіді «Київські типи».

    А в першій безплатній школі для невгамовних та малограмотних дорослих, яка була відкрита в ХІХ столітті напроти будинку Петра І, тепер розміщується вечірня школа №2. Старовинна вулиця Андріївський узвіз – складова частина великого історико-архітектурного та археологічного комплексу «Стародавній Київ» – здавна з’єднує Верхнє місто з Подолом. Це вулиця артистів,  митців, народних умільців. Це одна з визначних пам’яток Києва, куди регулярно по неділях та святах приходять тисячі мешканців Києва та гостей міста. Але викликає хвилювання її доля: як би генеральний план реконструкції не зруйнував її історичного обличчя. Не можна допустити, щоб здійснилися плани деяких жвавих прожектерів, які пропонують перенести цей музей під відкритим небом на набережну Дніпра і в Пирогово. Андріївський узвіз ще довго має радувати не тільки нас, але й наших дітей.

    P.S.  Майже в центрі старого Подолу на вул. Хоревій, 11 стоїть скромний будинок, табличка на якому дуже коротко повідомляє: «Тут жив архітектор А. Міленський». Так-так, той самий Міленський, з яким пов’язане нове обличчя Подолу. Виникає питання до Міністерства культури, до Головного управління охорони культурної спадщини та до Союзу архітекторів: чому до цього часу в цьому будинку немає музею Міленського?! Це наш священний обов’язок – увічнити пам’ять про цю людину.     

    Галина Мандрика. Спеціально для Великої Епохи
  • Mercedes-Benz Fashion Week: колекція весна-2008 від DKNY  (фотоогляд)

    Mercedes-Benz Fashion Week: колекція весна-2008 від DKNY (фотоогляд)

    На Тижні моди Mercedes-Benz Fashion Week, що проходив у Нью-Йорку, було продемонстровано колекцію одягу сезону весна-2008 торгової марки DKNY дизайнера Донни Керан (Donna Karan).

    #img_gallery#

  • Шоколадний фестиваль в Києві побив всі рекорди (фотоогляд)

    Шоколадний фестиваль в Києві побив всі рекорди (фотоогляд)

    6-7 жовтня в Українському домі у Києві пройшов фестиваль, що зібрав усіх ласунів міста й області. Фестиваль шоколаду не лише потішив відвідувачів різною шоколадною смакотою, а й устиг побити декілька рекордів.
     
    Так, наприклад, на розсуд глядачів було виставлено фонтан, повністю зроблений із шоколаду. На його створення було витрачено понад 2 тони солодкого матеріалу. Цей шедевр вже було занесено до книги рекордів України.

    Як сказав творець шоколадного фонтану, скульптор Володимир Кузнєцов, це вже не перший фестиваль, де він виставляє свої роботи, виконані з нетрадиційного матеріалу. Він брав участь у створенні крижаних скульптур на Михайлівській площі, а також піщаних фігур на Трухановому острові. В останньому конкурсі його робота також була внесена до книги рекордів України.

    Здивувати відвідувачів організатори фестивалю змогли сповна: декорації виставки відносили всіх у казкове місто, де напроти мерії проходили концерти, на шоколадній пошті можна було відправити шоколадний лист, а в шоколадному магазині придбати невелику фігурку. У шоколадній майстерні були виставлені роботи скульптора, що став творцем фонтану-рекордсмена. Була у казковому місті і справжня алея слави, де залишили свої відбитки рук білим шоколадом на чорному багато відомих людей України.

    На другому поверсі виставки кожен відвідувач міг зробити шоколадку своїми руками, додавши інгредієнти на смак, а також створити витвір мистецтва, намалювавши на папері шоколадом якусь картину. Єдиним недоліком фестивалю стало те, що помилуватися на скульптури й купити шоколадні ласощі прийшло так багато людей, що дочекатися своєї черги де-небудь було досить важко. Деякі відвідувачі так і йшли з порожніми руками, «вхопивши шилом патоки».

     
    #img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream#