#img_right#З нагоди 49-ї річниці мирного тибетського народного повстання в Лхасі 10 березня 1959 року я підношу молитви і складаю пошану тим сміливим чоловікам і жінкам Тибету, які витримали нечувані страждання і поклали свої життя заради тибетського народу.
Я виражаю солідарність із тими тибетцями, які до цього дня страждають від репресій і неприпустимого звернення. Я також передаю свої слова вітання тибетцям, які живуть у Тибеті та за його межами, прихильникам вирішення тибетського питання та всім, хто цінує справедливість.
Майже шість десятиліть тибетці, які населяють всю територію Тибету, відому як Чолкха-Сум (У-Цанг, Кхам і Амдо), живуть в умовах постійного страху, погроз і підозрінь за репресивного китайського режиму. Проте тибетському народові вдалося не лише зберегти релігійну віру, національний дух і свою унікальну культуру, але й пронести через роки основоположне прагнення свободи. Я відчуваю захоплення цими особливими властивостями тибетського народу та його непохитною мужністю. Я переживаю щиру радість і гордість за тибетський народ.
Багато урядів, неурядових організацій та окремих людей у всьому світі, керуючись прагненням до миру й справедливості, надають постійну підтримку тибетському питанню. Зокрема, торік уряди та люди багатьох країн зробили ряд важливих жестів, які стали явним свідченням надання нам підтримки. Я б хотів висловити свою вдячність кожному з них.
Проблема Тибету надзвичайно складна. Вона нерозривно пов’язана з багатьма питаннями: політикою, природою суспільства, законністю, правами людини, релігією, культурою, національною самобутністю, економікою й станом навколишнього середовища. Відповідно, необхідний усеосяжний підхід до вирішення цієї проблеми, який би враховував переваги всіх зацікавлених сторін, а не тільки однієї з них. Саме тому ми впродовж багатьох років твердо дотримувалися взаємовигідної політики Серединного шляху і докладали щирі й наполегливі зусилля до її практичного здійснення.
З 2002 року мої посланці провели шість раундів дискусій з офіційними представниками Китайської народної республіки для обговорення відповідних питань. Ці широкі обговорення допомогли нам усунути сумніви, що існували у протилежної сторони, і роз’яснити їй наші прагнення. Проте стосовно ключової проблеми не було досягнуто ніяких конкретних результатів. Крім того, впродовж останніх декількох років у Тибеті спостерігається посилення репресій і жорстокості. Незважаючи на цей сумний розвиток подій, моя позиція й рішучість зберігати прихильність політиці Серединного шляху і продовжувати діалог з урядом КНР залишається незмінною.
Головна турбота Китайської народної республіки – незаконність її перебування в Тибеті. Якщо китайський уряд хоче надати ваги своїй позиції, для нього було б доцільним проводити політику, яка б задовольняла тибетський народ і дозволяла завоювати його довіру. Якщо ми зуміємо досягти перемир’я, дотримуючись шляху взаємної згоди, то тоді, як я вже неодноразово заявляв, я докладу всебічних зусиль, щоб заручитися підтримкою тибетського народу.
В сучасному Тибеті, через численні дії уряду КНР, викликані недалекоглядністю, навколишньому середовищу завдано жахливої шкоди. А внаслідок політики переселення китайського населення до Тибету чисельність представників не тибетської національності збільшилася в багато разів, що зробило тибетців незначною меншістю у своїй власній країні. Більш того, мова, звичаї і традиції Тибету, що відображають справжню природу й самобутність тибетського народу, поступово зникають. Як наслідок, тибетці все більше зливаються з китайським населенням, яке перевершує їх за чисельністю.
У Тибеті тривають репресії з численними, немислимими, грубими порушеннями прав людини, відмовою надати свободу віросповідання і політизуванням релігійних питань. Усе це відбувається внаслідок того, що китайський уряд не відчуває поваги до тибетського народу. Такі головні перешкоди, які китайський уряд зумисне зводить на шляху здійснення власної політики об’єднання націй, розділяючи тибетський і китайський народ. Тому я закликаю уряд КНР негайно припинити такого роду практику.
Хоча регіони мешкання тибетців значаться під різними назвами – автономний район, автономні префектури й автономні округи – їхній автономний статус має виключно номінальний характер; насправді, у них немає справжньої автономії. Цими територіями керують люди, які не мають уявлення про ситуацію в регіоні та рухомі тим, що Мао Цзедун називав «ханьським шовінізмом». У результаті ця так звана автономія не принесла представникам відповідних національностей ніякої відчутної користі.
Лицемірна політика, яка жодним чином не збігається з реальністю, завдає колосального збитку не лише представникам відповідних національностей, але і єдності та стабільності Китайської народної республіки. Китайському урядові необхідно, у справжньому сенсі цих слів, дотримуватися настанови Дена Сяопіна, який закликав «шукати істину, спираючись на факти».
Китайський уряд піддає мене жорстокій критиці, коли я перед лицем міжнародного співтовариства піднімаю питання про добробут тибетського народу. Доти, доки ми не дійдемо взаємовигідного рішення, я нестиму покладену на мене історичну й моральну відповідальність за тибетський народ і вільно виступатиму від його імені. Проте загальновідомо, що відтоді, як широкі верстви тибетського населення обрали політичне керівництво тибетської діаспори, я перебуваю наполовину у відставці.
Китай проявляє себе як могутня держава завдяки досягнутому ним вельми значному економічному прогресові. Це прекрасний розвиток подій, і він дає Китаю можливість відіграти важливу роль на світовій арені. Світ нетерпляче чекає, як діюче китайське керівництво запровадить у життя проголошені ним концепції «гармонійного суспільства» і «мирного підйому». Для здійснення цих концепцій на практиці одного економічного прогресу недостатньо.
Необхідні позитивні зрушення у царині дотримання правових норм, прозорості, права на розповсюдження інформації, а також свободи слова. Оскільки Китай є багатонаціональною державою, то, якщо ми хочемо стабільності в країні, представникам усіх національностей має бути надана рівність і свобода зберігати свою унікальну самобутність.
6 березня 2008 року голова КНР Ху Цзіньтао заявив: «Стабільність у Тибеті пов’язана із стабільністю в країні, а безпека в Тибеті пов’язана з безпекою в країні». Він додав, що китайське керівництво повинне забезпечувати добробут тибетців, покращувати діяльність стосовно релігій та етнічних груп і підтримувати гармонію та стабільність у суспільстві. Заява голови КНР Ху Цзіньтао цілком перегукуються з реальністю, і ми чекаємо здійснення намічених ним завдань.
Цього року китайський народ із гордістю і радісним хвилюванням чекає відкриття Олімпійських ігор. Я із самого початку підтримував ідею надання Китаю права приймати Олімпійські ігри. Оскільки міжнародні спортивні заходи і, особливо Олімпіада, сприяють пропаганді принципів свободи слова, свободи самовираження, рівності й дружби, Китай повинен довести, що він має повне право приймати у себе Олімпіаду, надавши людям ці свободи.
Міжнародне співтовариство в зв’язку з цим має не лише направити на Олімпіаду своїх спортсменів, але й нагадати китайському урядові про ці проблеми. Мені стало відомо, що багато парламентів, приватні особи і неурядові організації в усьому світі вживають цілий ряд заходів у світлі цієї можливості змінитися на краще, яка відкривається перед Китаєм. Я захоплююсь їхньою щирістю і хотів би особливо підкреслити, що вважаю вкрай важливим звернути увагу на той період, який прийде після завершення Олімпіади.
Олімпійські ігри, без сумніву, значно вплинуть на уми китайців. Світ має замислитися, як спрямувати свою колективну енергію так, щоб це привело до тривалих позитивних змін у Китаї, які відчуватимуться і після закінчення Олімпійських ігор.
Я хотів би скористатися цією можливістю, щоб відзначити, що я гордий і вдячний тибетському народові в Тибеті за його щирість, сміливість і рішучість. Я закликаю тибетський народ і далі докладати зусиль, мирно і в рамках закону, для того, щоб усі національні меншини Китайської народної республіки, серед них і тибетський народ, могли користуватися своїми законними правами і благами.
Користуючись цією можливістю, я дякую урядові та народові Індії за їхню незмінну й незрівнянну підтримку, яку вони надають тибетським біженцям і тибетському питанню, а також висловлюю вдячність усім урядам і народам за постійну турботу про тибетське питання.
З молитвами про благополуччя всіх живих істот, Далай-лама
10 березня 2008 року.
