#img_right#Згідно з повідомленням експертів Комітету з питань безпеки США на початку вересня, Китай протягом багатьох років поставляв Ірану ракети і ядерні технології. Такі операції здійснювалися, не зважаючи на обіцянку китайського уряду посилити свою законодавчу базу і не допускати розповсюдження атомної зброї.
Як стверджує віце-президент Американської ради із зовнішньої політики Ілан Берман: “Китай активно прагнув звести до мінімуму ефективність будь-яких глобальних ініціатив. У такій обстановці надзвичайно жорстка позиція Тегерана стала здійсненною частково завдяки його стратегічному партнерству з Пекіном”.
Пан Берман дав свідчення на восьмому в цьому році засіданні Ревізійної комісії з економіки і безпеки у відносинах США – КИТАЙ. Засідання відбувалося весь день 14 вересня у Вашингтоні, причому весь ранок був присвячений обговоренню проблеми Китаю та Ірану. У роботі комісії брали участь експерти з адміністрації президента Буша, а також представники приватного сектора й академічних кіл; їм усім довелося відповідати на питання про роль Китаю в розвитку ядерного потенціалу Північної Кореї та Ірану.
Інтерес до взаємин між Китаєм та Іраном різко зріс після того, як 15 липня з побережжя Лівану Хезболлах завдала удару по кораблю військово-морських сил Ізраїлю за допомогою крилатих ракет, розроблених у Китаї і поставлених Іраном.
На думку пана Бермана, Китай продавав звичайні види озброєння Ісламській Республіці Іран протягом останніх 15 років. Постачання включали протикорабельні крилаті ракети, ракети класу “земля-повітря”, бойові вертольоти, швидкохідні патрульні катери – усе це значно зміцнило військово-морські сили Ірану.
Пан Берман також заявив, що за даними розвідки США, Китай, не зважаючи на узяте зобов’язання не розповсюджувати ядерну зброю, далі надає “істотну допомогу” Ірану в реалізації програми створення балістичних ракет. Це стосується і найбільш значущого об’єкта іранського арсеналу – ракети “Шахаб-3”, яка має дальність польоту 2000 км.
Крім того, Китай сприяв придбанню Іраном зброї масового ураження, зокрема, атомних технологій – стверджує пан Берман із посиланням на офіційний звіт міністерства оборони США. У цьому звіті Китай іменується “головним постачальником атомних технологій Ірану”.
“Найсумніше в цій історії [активності Китаю в передачі атомних технологій] полягає в тому, що Китай наполегливо називає звіти про співпрацю з Іраном у галузі атомних технологій ”безпідставними” і ”безглуздими”, – говорить професор Ехсан М. Ахрарі, голова Консультативного агентства з питань стратегічних оборонних парадигм.
Китай і Іран підписували угоди в атомній галузі у 1989 і 1991 рр., але, як стверджує професор Ахрарі, тільки в 1991 р. Китай був відмічений як постачальник атомних технологій. Проте до цієї пори Китай не перестає завіряти, що підтримувані ним програми спрямовані на використання атомної енергії виключно з мирною метою. Проте в 1995 р. Китай був вимушений визнати, що саме він продав Ірану технологію збагачення урану, як повідомив професор Ахрарі.
Бажаючи вмилостивити Сполучені Штати, Китай укріпив свої позиції стосовно нерозповсюдження ядерних озброєнь, “прийнявши закони і нормативні акти з контролю за експортом і підсиливши механізми контролю за їхнім дотриманням”, як стверджує Петер Родман, помічник міністра оборони США з питань міжнародної безпеки.
У 2005 р. Китай також опублікував офіційний звіт, що частково знімає завісу над діяльністю у сфері зовнішньої політики. На переговорах із представниками Держдепартаменту США Китай незмінно заявляє про готовність посилити нормативи і правила з нерозповсюдження ядерної зброї. Проте, за словами представника Держдепартаменту Паули А. Десуттер, на ділі все йде з точністю до навпаки.
Китайська влада “далі передає матеріали і технології, які необхідні для виробництва ракет, головним чином, Ірану та Північній Кореї – заявила Десуттер. “На жаль, звіти китайського уряду про посилення законів і нормативних актів країни, направлених на усунення такої діяльності, не викликають довіри”.
Пан Родман навів чотири приклади порушення Китаєм “Режиму контролю за ракетною технологією”, зокрема, постачання наприкінці 2005 р. і в 2006 р. товарів подвійного призначення одній іранській фірмі, яка виробляє ракети.
За словами пана Родмана, минулого літа в уряду США урвався терпець, який неймовірно довго випробовувався порожніми обіцянками Китаю припинити постачання озброєння, – причому не тільки Ірану, але й іншим “проблемним” країнам, таким, як Сирія, Бірма, Зімбабве, Куба й Венесуела.
У результаті 13 червня 2006 р. Сполучені Штати ввели санкції проти чотирьох китайських компаній (включаючи і представництво однієї з них на території США), які сприяли просуванню іранської програми створення балістичних ракет, – про це згадали як Родман, так і Десуттер.
За словами Десуттер, деякі з “серійних порушників”, що зробили великий внесок до справи розповсюдження атомних озброєнь, є державними підприємствами, і це свідчить про те, що проблема глибша і не обмежується лише недоліком ресурсів для законодавчого регулювання”.
Програма “Нафта в обмін на ракети”
Усі експерти зійшлися на думці, що головним мотивом Китаю для підтримки дружніх відносин з Іраном є нафта.
“Можна стверджувати, що Китаю потрібні енергетичні ресурси Ірану нітрохи не менше, ніж Ірану китайські військові технології й секрети передових розробок”, – заявив професор Ахрарі. За словами пана Ахрарі, у 2005 р. Китай обігнав Японію у споживанні нафти і вийшов у цьому показнику на друге місце після США.
Пан Берман нагадав, що в 2004 р. Китай і Іран підписали угоди на загальну суму понад 100 млрд. доларів США строком на 25 років, згідно з якими китайським компаніям надаються екстенсивні права на розробку нафтових і газових родовищ Ірану. Відтоді був підписаний ще цілий ряд договорів, а загальна сума “енергетичного партнерства” між цими країнами перевищила 120 млрд. доларів США.
Експерти вважають, що саме цими енергетичними угодами пояснюється небажання Китаю співробітничати зі Сполученими Штатами, які щосили прагнуть приборкати ядерні амбіції Ірану. Ірану життєво необхідне право вето Китаю в Раді безпеки ООН “як захист від жорстких економічних та інших санкцій, які має намір ввести проти Ірану адміністрація Буша”, – сказав професор Ахрарі.
Разом із тим, санкції проти Ірану можуть поставити під удар безперебійне постачання нафти, яке так необхідне Китаю для підтримки нинішніх темпів економічного росту, оскільки саме Ірану належить провідна роль у постачанні енергоресурсів до Китаю – так вважає пан Берман.
Таким чином, Китай, не зважаючи на неодноразові прохання США, “наполегливо відмовляється ввести санкції проти Ірану, називаючи їх ”такими, що ведуть до зворотного результату”, що, за словами пана Бермана, є лише виправданням за своє небажання робити будь-які дії щодо цієї проблеми.
Згідно з повідомленням експертів Комітету з питань безпеки США на початку вересня, Китай протягом багатьох років поставляв Ірану ракети і ядерні технології.
