Український тиждень прет-а-порте „СЕЗОНИ МОДИ” – єдина професійна акція у галузі моди в Україні, формат якої повністю відповідає світовим стандартам тижнів прет-а-порте (частина 2 фотоогляду).
#img_gallery#
Blog
-
Ху грає в ігри Ху
Чень Юнлінь – колишній дипломат у генеральному консульстві Китаю в Сіднеї. Він розкрив факти шпигунської діяльності Китаю в Австралії, що включають стеження і переслідування послідовників Фалуньгун, тібетців, китайських дисидентів і про-демократичних груп.
#img_left#Китайська Комуністична партія (КПК) знову перевіряє реакцію західних демократичних урядів і народів створенням чергових мильних пузирів “політичної реформи”.
Відповідно до повідомлення деяких прокомуністичних газет у Гонконзі, пан Ху Цзиньтао, Генеральний Секретар КПК і Президент КНР планує провести в листопаді великомасштабні заходи, присвячені 90-ій річниці з дня народження пана Ху Яобана, покійного Генерального Секретаря КПК.
Очевидно, що спроба використання популярності Ху Яобана – це черговий трюк КПК, і немає ніяких ознак, що КПК змінить свою тверду позицію у відношенні подій 1989-го року на площі Тянь-Ань-Мень чи послабить великомасштабні порушення прав людини, що не припиняються.
Покійний партійний керівник Ху Яобан був лідером реформістського руху в КПК у середині 80-х років. Він також як і Ху Цзиньтао, був керівником Комуністичної Ліги Молоді.
Ху Яобан заслужив гарну репутацію після того, як приклав великі зусилля до реабілітації ста мільйонів репресованих під час Великої Культурної Революції.
Він був дійсним реформатором, і в 1981 році став Генеральним Секретарем КПК, однак за відмовлення придушити студентські хвилювання в 1987 був зміщений з посади Ден Сяопіном.
Він помер 15 квітня 1989 року від серцевого нападу на засіданні Політбюро, що привело до студентських хвилювань і продемократичного руху.
Пекінські студенти покладають вінки і квіти до портрета колишнього китайського лідера Комуністичної партії і ліберального реформатора Ху Яобана. 19-го квітня 1989-го року вшанувати пам’ять Ху біля підніжжя пам’ятника Народним Героям на площі Тянь-Ань-Мень зібралися тисячі студентів. (Catherine Henriette/AFP/Getty Images)
За наступні 16 років політичні реформи в Китаї були загнані в кут. Більшість китайців дуже розчаровані відсутністю прогресу в політичній сфері, пов’язаного з приходом до влади Ху Цзиньтао.
Уряд Ху Цзиньтао не тільки більш сильно обмежує ЗМІ, але і здійснив більше злочинів пов’язаних із правами людини. Ху Цзиньтао виявив себе як ортодоксальний марксист, що намагається реанімувати в Китаї комуністичний труп. Суспільний порядок перебуває в хаосі, корупція розрослася ще гірше, економіка загрузла в глибокій кризі.
У січні цього року після 15-ти років домашнього арешту, помер пан Чжао Цзиян, ще один колишній Генеральний Секретар, зміщений з посади Ден Сяопіном у 1989 році. Вище керівництво КПК, побоюючись сильної реакції китайського суспільства, розіслало розпорядження, щоб обмежити жалобні заходи.
У квітні КПК влаштувала антияпонські демонстрації намагаючись перешкодити входженню Японії в Раду Безпеки ООН, але пізніше вирішила зупинити ці демонстрації зі страху, що ціллю демонстрантів стане вона сама.
Сьогодні Комуністичний Уряд все менше і менше здатний контролювати людей і в Ху Цзиньтао не залишається іншої альтернативи крім як стати політичним реформатором подібно Ху Яобану.
Однак чи дійсно Ху Цзиньтао дійсний політичний реформатор? Звичайно немає. Він був неофіційно обраний як “лідер четвертого покоління” “лідером другого покоління” Ден Сяопіном замість того, щоб бути обраним звичайним порядком. Його влада заснована на тоталітарній могутності комунізму, об’єднаній з військовою силою. Він не може представляти людей Китаю, він усього-на-всього лише представляє маленьку корумповану верхівку КПК.
Ху не насмілюється залишити КПК без влади, а приклад колишнього радянського президента Михайла Горбачова у високопоставлених облич КПК вважається дурним знаменням.
У юності Ху Цзиньтао «промивали мозки» відповідно до партійних доктрин, і він типовий партійний раб, а його боязкий характер перешкоджає приймати будь-які ризиковані кроки. Крім того, влада Ху Цзиньтао обмежена його відсутністю в Центральному Військовому Комітеті, і за ним доглядає зграя вовків начебто Цзян Цземіня, Цзен Цінхуна і Чи Пена.
Обережні промови на поминальному дні Ху Яобана можуть привести до несподіваного ефекту. Поважний комуніст Ху Яобан перед смертю сказав, що він хотів би називатися «Марксистом». Його первісна мета пропозиції політичної реформи полягала в тому, щоб ввівши демократію зробити КПК сильнішою.
З Ху Яобаном обійшлися інакше, ніж із Чжао Цзияном. Ху Яобан не виражав відкрито своїх особистих поглядів у суспільстві, у той час як Чжао вважали партійним зрадником, що співчував студентським хвилюванням 1989-го року і відкрито виступав проти Ден Сяопіна. Таким чином, ніякого ризику в реабілітації Ху Яобана немає.
Крім того, 10-го вересня 2005 року газета The Epoch Times (китайська версія) повідомила, що згідно розпорядження Міністра Внутрішніх Справ при ЦК КПК Ван Ганя і Міністра Зовнішніх зносин при ЦК КПК Лю Яньдун після перегляду і редакції будуть видані книги про Ху Яобане, начебто «Біографії Ху Яобана» і «Збірника листів Ху Яобана».
Деякі книги про життя Ху Яобана “настільки дорогоцінні, що не заслуговують залишатися в тіні” залишившись як історичні документи. Згідно розпорядження Ху Цзиньтао, образ Ху Яобана буде відновлений партійною пропагандою. КПК – майстерня брехунів, що видумують історії і перекручують факти по своєму бажанню.
6 вересня 2005 року, Прем’єр-міністр Вень Цзябао безсовісно оголосив, що КПК твердо просуває політичну демократію, включаючи відкриті національні вибори. У розмові з британським Прем’єр-міністром Тоні Блером, він стверджував, що діюча система вже проводила відкриті вибори на сільському рівні, і він не бачить причин, чому це не може бути поширене на міста, а в майбутньому можливо і вище. Відкриті вибори на сільському рівні почали проводитися в 1987 році.
Однак, дотепер сільські комітети КПК усе ще експеримент, і реальний бос у селі – партійний секретар. Сільська демократія дотепер залишається під сумнівом, особливо у світлі недавнього жорстокого придушення протесту жителів Тайші в Гуандун.*
Оскільки гнів китайців збирався протягом багатьох літ, то може в будь-який час прорватися як вулкан. Я не думаю, що в людей вистачить терпіння чекати ще 16 років. Крім того, партійні комітети КПК усе ще будуть присутні там на кожнім рівні уряду. Демократія при комуністичній однопартійній системі просто смішна.
Якщо КПК щиро хоче реабілітувати Ху Яобана і планує ввести демократію, то буде необхідно зрадити гласності такий хоробрий рух у Китаї, дозволивши рядовим виборцям у Китаї зрозуміти його реальне значення.
Однак, цього не відбудеться. Історія говорить нам, що КПК має виняткові навички в пропаганді. У 2003-му році були чутки, що Ху буде проводити політичну реформу, однак два роки потому не тільки немає ніяких ознак політичної реформи, але і продовжуються переслідування дисидентів.
І Ху Цзиньтао і його суперники усередині партії знають, що смерть стукає в двері КПК. Ху Цзиньтао пійманий у пастку дилеми: якщо він буде продовжувати насаджувати комунізм і придушувати людей, то буде скинутий. Якщо він перетвориться в демократа, то буде зміщений з посади Цзен Цінхуном та іншими.
Судний день для КПК уже не за горами, а кожен її крок може лише небагато його затримати, але це тільки робить її власну могилу усе глибшою і глибшою.
* У надії забрати корумпованого місцевого чиновника, на початку вересня жителі маленького села Тайши провінції Гуандун почали мирний сидячий страйк і голодування. Уряд надіслав тисячну армію з брандспойтами. За повідомленнями преси 48 чоловік були арештовані, багато хто були поранені.
Чень Юнлінь. Спеціально для Великої Епохи
-
В Італії відбудеться перший міжнародний симпозіум по НЛО
#img_right_nostream#В суботу в італійському місті Козенца (Cosenza), на півдні країни, в Університеті Калабрії відбудеться перший міжнародний науковий симпозіум, присвячений непізнаним літаючим об’єктам.
Як повідомляє агентство АНСА, головна тема заходу – можливість відкриття невідомої дотепер розумної позаземної цивілізації.
У симпозіумі, організованому Національним уфологічним центром, якому сповнилося сорок років, візьмуть участь відомі медики, фізики, біологи, вчені різних університетів, офіцери військово-повітряних сил і письменники. Про це повідомило РІА "Новини".
Очікується також прибуття відомого американського режисера Стівена Спілберга, творця багатьох фантастичних фільмів, який розповість всім присутнім про те, як світовий кінематограф підходить до темі прибульців з позаземних цивілізацій. -
Фоторепортаж: п’ять днів прет-а-порте „СЕЗОНИ МОДИ” в Україні
Вчора у Києві закінчився сімнадцятий український тиждень прет-а-порте „СЕЗОНИ МОДИ”.
П’ять днів подарували всім, кому пощастило відвідати виставковий центр ACCO International у Києві, можливість побачити колекції як відомих законодавців моди, так і роботи молодих модельєрів.
#img_gallery#
-
Остання відчайдушна ставка КПК: біологіічна і ядерна війна. Припускають сотні мільйонів смертей.
Оскільки "Дев’ять коментарів про комуністичну партію", опубліковані "The Epoch Times", все ширше розповсюджуються в Китаї, вони примушують китайський народ усвідомлювати дійсну природу китайської комуністичної партії (КПК) і надихають людей на вихід з лав партії. По мірі убування з кожним днем кількості її членів, комуністична партія бачить, що кінець її близький.
#img_left#Показуючи свою силу, щоб врятувати себе від смерті, КПК розробила зловісний план, який вона готувала роками, – відчайдушну гру для продовження свого життя. Це план був викладений в двох зверненнях, написаних Чі Хаотянем, міністром оборони і заступником голови китайської центральної військової комісії, і опублікованих в Інтернеті. Таємниця цих звернень дотепер вкрита мороком. Назви цих двох звернень – "War Is Approaching Us" ("До нас наближається війна") і "War Is Not Far from Us and Is the Midwife of the Chinese Century" ("Війна вже близько від нас, і наступить Століття Китаю"). Обидві статті, судячи зі схожості змісту і основних ідей, мають одне джерело.
Ці звернення всебічно, систематично і детально описують, як КПК за період близько 20 років, випробовуючи страх за свою долю і безвихідь, відчайдушно бореться за своє існування. Зокрема, звернення вельми нетипово викривають те, що насправді на думці у КПК, і нічого не приховують від громадськості – рідкісна сповідь КПК, що може допомогти людям зрозуміти її злу природу. Якщо людина по-справжньому розуміє те, що сказано в цьому визнанні, вона негайно зрозуміє, про що думає КПК.
Коротше кажучи, звернення коштують того, щоб їх почитати, і з цього приводу я б хотів викласти свої коментарі.
I. Цілий світ – ставка гангстера, і життя людей на цій планеті не коштуватимуть ні гроша.
Яка ж тоді суть цієї несамовитої і відчайдушної гри? Коротко кажучи: загнаний у кут звір відчайдушно бореться за своє життя в битві з людством. Якщо ви не вірите мені, прочитайте декілька сторінок прямо з цих звернень.
1)"Ми повинні підготуватися до двох сценаріїв. Якщо наша біологічна зброя досягне мети в несподіваній атаці [на США], китайський народ зможе підтримувати свої втрати на мінімумі в боротьбі з США. Якщо, проте, атака буде невдалою і викличе ядерну відплату з боку США, з Китаєм, ймовірно, трапиться катастрофа, в якій загине більше половини населення. Тому нам потрібно підготувати системи повітряної оборони для наших великих і середнього розміру міст. Що б не трапилося, ми можемо тільки сміливо діяти заради нашої партії і держави і майбутнього нашої нації, незалежно від того, які труднощі нам доведеться зустріти і які жертви доведеться принести!"
2) "У будь-якому випадку, ми, КПК, ніколи не зійдемо з підмостків історії! Ми краще візьмемо ввесь світ, або навіть всю планету, поділимо життя і смерть, чим зійдемо з підмостків історії!!! Чи існує теорія ‘ядерної залежності’? Це значить, що, оскільки ядерна зброя обмежила безпеку всього світу, всі помруть разом, якщо смерть немінуча. З моєї точки зору, існує інша залежність: доля нашої партії пов’язана з долею всього світу. Якщо ми, КПК, зникнемо, Китай зникне, і світ зникне!"
3) "Дійсно, жорстоко вбивати сотню або дві мільйонів американців. Але це єдиний шлях, який забезпечить безпеку Китайському Століттю, століттю, в якому КПК вестиме за собою світ. Ми, революційні гуманісти, не хочемо смерті. Але якщо історія поставить нас перед вибором між смертю китайців і смертю американців, ми виберемо останнє, оскільки для нас важливішим є зберегти життя китайського народу і життя нашої партії. Це тому, що ми все-таки китайці і члени КПК. З того дня, як ми вступили в лави КПК, життя партії завжди коштує над усе!"
Якщо життя партії "над усе", то не дивно, що КПК звертається до використання біологічної, хімічної і ядерної зброї, намагаючись продовжити своє життя. КПК, котра байдужа до людського життя, не коливаючись, пожертвує сімома або вісьмома мільярдами китайців, щоб знищити два мільярди американців. Ці звернення дозволяють громадськості побачити, чим насправді є КПК. Із злістю, що заповнює кожну її клітину, КПК має намір розпалити війну проти людства, відчайдушно чіпляючись за життя. Це і є основна думка звернень.
Ця головна думка є смертоносною і вкрай злою. У Китаї ми бачимо жебраків, які примушують людей давати їм гроші, загрожуючи тим, що вони заколють себе ножем або проткнуть собі горло довгими цвяхами. Але ми дотепер не бачили такого гангстера, який би використовував біологічну, хімічну або ядерну зброю для залякування світу, загрожуючи, що всі помруть разом з ним. Це убивче визнання підтвердило природу КПК: природу жахливого вбивці, що знищив 80 мільйонів китайців, який тепер виношує плани тримати цілий мільярд людей заручниками і робити ставкою їх життя.
КПК відома як кліка із закритою системою. Саме по собі дивно, що КПК наважилась розкрити свої якнайглибші секрети. Хтось може запитати: "Яку мету переслідувала КПК, зробивши надбанням громадськості цей божевільний план?" Відповідь така, що звернення можуть мати ефект "убити трьох птахів одним каменем". Її наміри наступні:
1) Виразити рішення КПК про те, що вона "не буде похована ні на небі, ні на землі" (пряма цитата з одного зі звернень). Чи не є КПК тією силою, яка йде врозріз зі Всесвітом, якщо вона заявляє, що вона не буде похована ні на небі, ні на землі?
2) Зіткнувшись з правдою, викладеною в "Дев’яти коментарях про комуністичну партію", швидко змінити свій слабкий імідж.
3) Вселити в суспільну свідомість думку, що вона веде бій з людством шляхом залякування війною і заохочення насильства.
Отже, строго кажучи, КПК видає цю інформацію, в основному, хапаючись за соломинку, щоб одночасно і зберегти своє власне життя, і перевірити реакцію суспільства.
Звичайно, засоби, за допомогою яких ці звернення були представлені, були ретельно підготовлені. У них не містилося звичайних вступу і висновки, а публіка, час, місце і подробиці, що відносяться до звернень, все це не було ідентифіковано. Ми можемо припустити, де ці звернення були представлені, але нічого не можемо перевірити. Їх мета була, очевидно, в створенні таємничого оточення. Якщо говорити двома словами, звернення з’явилися у такий спосіб, що важко сказати, достовірні вони чи ні.
II. Ці звернення йдуть від КПК?
Ці звернення далеко перевершують те, що могла б уявити будь-яка нормальна людина. Не в змозі повірити в існування такої злості в людському світі, як би вони не напружували уяву, люди швидше подумають, що звернення не можуть бути правдою або їм не можна вірити. Принаймні, заперечення звернень дає людям відчуття безпеки. Один з моїх друзів прислав мені книгу, написану кимось на догоду КПК. Ця книга називалася "Дискусії про мирний підйом [Китаю]". У доданій записці мій друг написав в розмовному тоні: "Ця книга дійсно представляє сьогоднішню пануючу тенденцію мислення КПК!"
Отже, у нас немає іншого вибору, окрім як серйозно відповісти на питання, чи були звернення справжніми, чи представляли вони основний напрям у мисленні КПК, її наміри і її дику відчайдушну гру. Інакше, у райдужному уявленні добросердих людей КПК буде як газовий світильник, що поступово і тихо вигорятиме, не додаючи проблем людству або не приносячи бід миру. Якщо це так і буде, то світу і його людям дійсно повезло!
Проте пан Лі Хунчжі, засновник Фалуньгун, у зверненні до КПК і її лютих дочірніх організацій зробив висновок, що "вона погана, вона зла, і вона люта. Якщо ви просите її не отруювати інших, вона, як отрута, не може (не робити цього – прим. перекладача)". Чи може це зауваження бути просто випадковим твердженням? "Дев’ять коментарів" відносить КПК до категорії сил, які йдуть проти всесвіту, до категорії диявольського культу і до гангстерів. Чи може це бути просто дурним жартом?
З іншого боку, якщо можна безумовно підтвердити, що КПК є джерелом звернень, які дійсно представляють головний напрям в мисленні КПК, то вони прозвучать як попередження для людей всього світу. Кажучи точніше, підтвердження того, що звернення справжні, рівносильно викриттю КПК, що показує її злісність і що засвідчує доводи "Дев’яти коментарів" про те, що КПК є силою, що діє проти людства.
Дійсно, існують китайці, які, як перші жертви Стокгольмського синдрому, що щиросердо підтримували своїх викрадачів, окрім брехні від КПК, нічого не слухали. Вони себе відчували в безпеці тільки тоді, коли над ними здійснював контроль і ними маніпулював злобний режим. Що ж стосується так званого "мирного підйому" КПК, вони б сказали, що, "принаймні, це не підйом через війну!"
Чи існують які-небудь хороші способи, щоб змінити свідомість тих, хто не верить, що агресивний пес, кінець-кінцем, накинеться на людей? Руйнівний експеримент, на зразок того, щоб примушувати собаку напасти і створити жахливі сцени, звичайно, не належить до таких методів. Такий експеримент виявить хороших людей після того, як не вдасться переконати інших робити добро, тоді як погані люди творять зло.
Чи дійсно КПК така погана, як описують її "Дев’ять коментарів"? Чи справді вона змінилася зі злої на хорошу? Брехун, що розкриває власну брехню, – ось справжня протиотрута для тієї брехні.
-
Про нешкідливість мобільників повідомляється набагато рідше, ніж про їх небезпеку
#img_left_nostream#При використання мобільного телефону 10 років не підвищується ризик появи пухлини нервів, що пов’язують вухо з мозком. До такого висновку прийшов професор Ентоні Свердлоу і його колеги з британського Інституту дослідження раку."Результати нашого дослідження показують, що немає ніякого істотного ризику протягом першого десятиліття використання, але чи існують довготривалі ризики, поки невідомо, оскільки стільниковий зв’язок з’явився відносно недавно", – повідомив Свердлоу.
Ці дослідження експерти називають найбільш масштабним у даному напрямі: вчені зосередилися на невромах, м’яких пухлинах, що ростуть на нерві, котрий сполучає вухо і внутрішнє вухо з мозком якраз в тому місці, до якого люди зазвичай прикладають телефонну трубку.
Нагадаємо, що про нешкідливість мобільників повідомляється набагато рідше, ніж про їх небезпеку, яку, втім, ніхто поки остаточно не довів.
Наприклад, ми вже чули, що телефони вражають ДНК, підсмажують мозок і можуть викликати старість. З іншого боку, миші підтвердили, що мобільники не вбивають людей.
Отже, має рацію Свердлоу (або Свердлов?) – з початку широкого розповсюдження мобільних телефонів пройшло дуже мало часу для проведення довгострокових досліджень. До того ж, самі телефони постійно еволюціонують: результати, отримані з моделями одного десятиліття, навряд чи можна застосувати до нинішніх пристроїв.
За матеріалами:
membrana.ru -
Джмелі здатні вчитися один у одного
Так само, як мандрівники з’ясовують, який ресторан хороший за кількістю машин на його стоянці, джмелі вирішують, на яку квітку летіти, спостерігаючи – біля яких квітів більше “відвідувачів” – відкрили Бредлі Уорден (Bradley D. Worden) і його колеги з університету Арізона (University of Arizona).
Це перше свідоцтво того, що комахи можуть вчитися, тільки спостерігаючи за поведінкою інших комах.
Джмелі, які бачили їжу “колег” на зелених штучних квітах, мали в два рази більше шансів полетіти потім саме на ці зелені квіти, замість привабливих для них оранжевих, коли приходила їх черга збирати нектар.
Це дивно – складна поведінка і, більш того, здібність до навчання походять від дуже маленького мозку.
“Слова Чарльза Дарвіна були натхненням для дослідження, – повідомив Уорден, – він якось припустив, що медоносні бджоли спостерігали за джмелями і вчилися у них”.
Спостерігаючи за комахами в полі, Уорден також дійшов до висновку, що бджоли бачать і копіюють поведінку інших бджіл.
“Бджоли і джмелі – соціальні істоти, – говорить біолог. – Ми знаємо, що вони спілкуються один з одним, принаймні, в кублі (вулику), але ніхто ніколи не дивився – а поза колонією, чи звертають бджоли увагу на те, що роблять інші?”. Так народився експеримент, що перевірив роздуми Дарвіна.
За допомогою декількох “квітів” – зелених і оранжевих, з солодкою водою і без, в різних комбінаціях, а також за допомогою прозорого пристрою, що дозволяє одним бджолам спостерігати за діями інших, але що не дозволяє відразу вилетіти услід за ними – учені встановили, що комахам не байдуже – на які саме квіти сідають їх товариші.
Щоб виключити вплив запаху на комах, дослідники повторили досвід зі штучними підсадними джмелями.
Тоді як бджоли виконують танець, щоб показати іншим бджолам у вулику розташування хороших квітів, джмелі так не поступають. Уорден роздумує, що спостереження за побратимами в полі може бути особливо важливим саме для джмелів.
Оригінальна думка Дарвіна, що один різновид бджоли може спостерігати і вчитися в іншого різновиду – ще потребує перевірки. Але таке спостереження дійсно розширило б джерела інформації колонії про корисні квіти – вважають автори роботи.
Досліди в Арізоні будуть продовжені, а тим часом рідкісних бджіл рятують лінії електропередачі, а п’яні бджоли допомагають зрозуміти поведінку алкоголіків.
Бредлі Уорден планує проводити більше досліджень, щоб визначити, коли бджоли копіюють інших, а коли вони вчаться самостійно.
-
Таємний план зарубіжного втручання КПК
#img_left_nostream#СІДНЕЙ, АВСТРАЛІЯ Увечері 24-го серпня 2005 року The Epoch Times провела форум з питання впливу китайської Комуністичної партії (КПК) на навколишні країни, і плани КПК по руйнуванню незалежних іноземних ЗМІ.
В аудиторії (Sydney Auditorium) Сіднея, колишній офіцер поліції і керівник одного з підрозділів “Офісу 610” Хао Фенцзюнь представив відеозапис частини глобального плану уряду КНР по управлінню громадською думкою поза Китаєм – атаки і нейтралізація закордонних ЗМІ. Цей план був представлений на зустрічі керівників підрозділів “Офісу 610” минулого року в Шеньцзень, де згідно заяви пана Хао, газета Велика Епоха (The Epoch Times), Телебачення Нова Династія Тан (New Tang Dynasty TV) і радіостанція Звук Надії (Sound Of Норі radio network) були особливо виділені серед цілей для підриву закордонних ЗМІ.
План передбачав впровадження в штат співробітників ЗМІ таємних спецагентів “Офісу 610” для їх дезорганізації, виникненню там хаосу і безладу, з кінцевою метою повного їх руйнування. Агентам давали інструкції щодо того, як розділяти і деморалізувати співробітників у кожному з цих ЗМІ, провокуючи конфлікти і настроюючи їх один проти одного.
Пан Хао пояснив, що поява Демократичного руху серйозно турбує КПК, і зараз, як і в 1989, коли уряд, щоб зупинити потік демократичного руху, побажав знищити власних беззахисних громадян, КПК знову має намір не зупинятися ні перед чим у відчайдушній спробі утримання влади.
Правдиве освітлення цими трьома ЗМІ таких вразливих питань, як переслідування Фалуньгун, Бійня 4-го червня на площі Тянь-Ань-Мень, поява в Китаї могутнього демократичного руху примусила КПК шукати будь-які способи, щоб примусити замовкнути ці голоси правди, настільки руйнівні вони опинилися для деспотизму, що триває в Китаї.
Пан Хао вказав, що КПК звикла використовувати ЗМІ як могутній інструмент пропаганди, підтримуючи свою владу жорстоким інформаційним контролем, і тому те, що ЗМІ здатні дійсно вільно і неупереджено висвітлювати новини, приводять її в жах, оскільки правда для КПК смерті подібна.
Він додав, що судячи з усього, КПК досягла успіху в цьому, маніпулюючи урядом Малайзії і фактично примусивши заборонити розповсюдження газети The Epoch Times в країні. Пан Хао відчуває, що судячи з уваги, сфокусованої на уряді Австралії, вона наступна в цьому списку, де австралійський уряд буде вимушений заборонити The Epoch Times, NTD TV і Sound Of Норе Radio.
Придушення ЗМІ пов’язане з переслідуванням Фалуньгун.
Юань Хунбін, відомий китайський дисидент і професор права, прокоментував розроблений план КПК по знищенню цих “трьох ЗМІ”.
Пан Юань сказав, що КПК розцінює Радіо Звук Надії як таке, що має великий вплив на Китай, тому що у короткохвильових передач дуже багато слухачів. З іншого боку, Велика Епоха має величезний вплив на закордонних китайців. З тих пір, як газета стала виходити англійською мовою, КПК наказала закордонним спецагентам відстежувати вплив газети на громадськість інших країн.
Пан Юань нагадав присутнім, що великою підосновою цих кроків проти ЗМІ є тривале придушення і переслідування Фалуньгун. План КПК по руйнуванню про-демократичного руху фактично містить ті ж принципи і тактику, що і у випадку придушення Фалуньгун. Окрім цього, докладається максимальних зусиль до ізоляції тих, хто практикує Фалуньгун, від місцевих китайських спільнот, надалі намагаючись відокремити їх від усього суспільства.
Проблема Тайваню
Пан Юань вважає, що КПК були розроблені основні дипломатичні стратегії, щоб управляти країнами світу, приділивши спеціальну увагу Південно-східній Азії, Індонезії та Австралії. Ідея в тому, щоб проникнути у всі сфери життя цих країн, включаючи політичну, економічну, культурну і освітню, врешті-решт перетворивши їх на політичні колонії КПК. І тоді КПК використовуватиме ці країни як свої пропагандистські рупори. Крім того, якщо спалахне війна з Тайванем, ці країни стануть для КНР ефективним буфером.
Професор Юань знову вказує на Малайзію як приклад ідеологічної колонії Китаю.
Представники Сіднея The Epoch Times, Sound of Норе і австралійського NTDTV детально обговорили цілі кожного ЗМІ, методи розповсюдження і трансляції, плани подальшого розвитку. Також були приведені конкретні приклади тиску на них КПК, розповсюдження дезинформації, наклепу серед закордонних китайських спільнот і суспільства, спроб зганьбити репутацію і налаштувати їх один проти одного.
Деякі відомі факти придушення ЗМІ китайською компартією:
* 20 червня 2005 року конверт, що містив невідомий білий порошок, був відправлений до офісу The Epoch Times в Сіднеї. У конверт також були вкладені написані червоним чорнилом на брошурі (“Дев’ять коментарів”) образи на адресу службовців The Epoch Times. Поліція тоді на декілька годин оточила прилеглий до офісу газети район з тим, щоб знешкоджувати небезпечну посилку. Офіси газети у всьому світі часто турбують загрозливими дзвінками по телефону, а газети крадуться або знищуються.
* 2 червня 2005 року уряд Малайзії почав конфісковувати всі випуски The Epoch Times, що надходять у країну з Індонезії. Газета в Південно-східній Азії видавалася щонеділі протягом більше року.
* 14 травня 2005 року через погрози з боку КПК, друкарня в Гонконгу несподівано припинила друк The Epoch Times, трохи не зірвавши випуск газети.
* У січні 2005 NTDTV раптово одержало повідомлення про те, що французький супутниковий оператор Eutelsat погрожує розірвати їх контракт. Джерела усередині КПК показали, що партія заплатила величезні гроші, використовуючи їх як приманку, загрожуючи позбавити Eutelsat ексклюзивних прав на трансляцію Олімпійських Ігор в 2008 році і намагаючись змусити Eutelsat не укладати контракти по мовленню на територію КНР.
* У липні 2005 року КПК, використовуючи військове устаткування, куплене у французької компанії Thales Group, почала глушити передачі радіо Sound Of Норе. Діапазон втручання і методи, що вживались для придушення сигналу радіостанції, далеко перевершили використовувані дотепер для блокування RFI, Бі-Бі-Сі, Голос Америки і Радіо Вільна Азія.
-
Маленькі мами
#img_left_nostream#Проблема малолітніх матерів існує в усьому світі. За твердженням австралійської "Асоціації родини" щороку в Австралії двадцять дівчаток-підлітків з тисячі родять дітей, двадцять чотири дівчинки з тисячі роблять аборт.За статистичним даними в Росії збільшується число дітей, породжених дівчатками у віці 14-17 років. Більше точних даних ми привести не можемо, так це й не так важливо, тому що, скільки б дівчаток не виявилося в подібній ситуації, у будь-якому, навіть одиничному випадку – це завжди окрема історія, що рідко має щасливий кінець.
Малолітні майбутні матері, довідавшись про свій стан, як правило, відчувають стрес, і, як результат, замикаються в собі. Часто єдиним, кого вони доводять до відома, є батько майбутньої дитини, але й він може бути неповнолітнім. А якщо він дорослий чоловік? Тоді виникає питання ще й кримінальної відповідальності. Добре, якщо поруч із дівчинкою перебуває мудра, всерозуміюча мама. Але це небувала рідкість.
Як показують дослідження, найчастіше, малолітня мама – це дитина з, так званої, неблагополучної сім’ї, з дитинства обділена увагою, живе в бідності. Таким дівчаткам потрібна підтримка й турбота дорослих, розумних й сильних, і ця підтримка повинна здійснюватися на рівні держави.
Перший крок у цьому напрямку зроблений у Санкт-Петербурзі. Уже сім років тут працює притулок "Маленька мама" для дівчаток, які почувають відповідальність перед майбутньою дитиною, зберігають вагітність, мають бажання стати доброю матір’ю. У притулку дівчатка живуть зі своїми малятами. Це або колишні вихованки дитячих будинків, або дівчатка, які з народженням дитини стали тягарем для своїх близьких.
У кожної важка, часом трагічна доля. Дівчаток навчають готувати найпростіші страви, доглядати за дітьми, шити, прати – словом всьому тому, чому не навчили їх рідні матері. От тільки не вдається навчити прокидатися вночі, коли маля плаче – маленька мама сама міцно спить, її дитячий організм ще не готовий до материнства.
В притулку працюють 20 чоловік – вихователі, медики, психологи. Але в притулку маленькі мами можуть перебувати не більше року, а потім? Ми знаємо, будь-який дорослий знає, що буде потім. Знає, що не зможуть ці дівчатка виростити дітей без допомоги нас, дорослих, тому що знову ж, по невблаганній статистиці, більшість дітей, породжених дівчатками-підлітками, у свій час стануть злочинцями, наркоманами, алкоголіками.
Що ж робити? Буде ілюзією думати, що це можна вирішити за допомогою фінансових важелів, тому що подібне явище існує й в економічно розвинених країнах. Не можна вирішувати моральні проблеми (а дана проблема це проблема моральності всього сучасного людства), будучи аморальними. А тому почнемо із себе. Звернімося до цінностей загальнолюдських. Будемо добріші й терплячіші, будемо любити близьких своїх, як самого себе. І тоді, може бути, згодом вирішиться й проблема малолітніх матерів.
Надія Жихаревич -
Чан Кайши: історія китайського Бонапарта
У новітній історії генералісимуса Чан Кайши, лідера Китаю 1927-1949 рр. називають «китайським Бонапартом». Ця характеристика більше відноситься до його честолюбних устремлінь. Геніальним полководцем Чан Кайши ніколи не був, але і обвинуватити його в повній відсутності військового таланту також не можна. У зеніті кар’єри в Китаї його називали великою людиною, героєм із плеяди тих, які народжуються один раз на п’ятсот років. Його зіставляли із Конфуцієм, нагороджували лаврами вождя китайського народу, який, зрештою, переміг у багаторічній Війні Опору японської агресії (1931-1945 роки). Часто Чан Кайши згадується як лідер, який протистояв комуністам на чолі з Мао Цзе Дуном більше 20 років.
#img_left#Чан Кайши народився 31 жовтня 1887 року в китайській глибинці, розташованій неподалеку від портового міста Нінбо. Відповідно до записів у книзі сімейного літопису він належав до роду, що бере свій початок від нащадків Чжоу Гуна — відомого в історії Китаю правителя, яким (за переказами) захоплювався сам Конфуцій. Родина Чан Кайши жила в будинку із магазином: його батько був хазяїном соляної крамниці. Дружина була гарною матір’ю рідних та прийомних дітей. Відрізняючись глибокою релігійністю, вона була послідовницею буддизму з неабиякою добавкою конфуціанства і прищепила синові повагу до традиційних китайських цінностей.
Слід пояснити, що справжні ім’я та прізвище генералісимуса — Цзян Чжунчжен (офіційне, урочисте ім’я; він волів, щоб його називали саме так) або Цзян Цзеши (повсякденне). Звичне для європейців Чан Кайши – це перекручена транскрипція його справжніх ім’я і прізвища.
У віці 6 років хлопчика віддали до приватної школи. Йому не було ще й десяти років, коли він втратив діда і батька. Починаючи з цього часу родина жила у скрутному матеріальному становищі. Але завдяки зусиллям матері хлопчик продовжував навчтися — спочатку в сільській школі, а потім – у повітовій, де окрім базових дисциплін вивчав класичні стародавні книги, що оповідають про традиційний китайський світогляд. Коли Чану здійснилося всього 14 років, він одружився – беззаперечно, на вибір матері. У 1909 році у подружжя народився син Цзян Цзинго. В 19 років Чан Кайши вирішив стати військовим і присвятити своє життя боротьбі за інтереси китайської нації. Кращу із доступних військову освіту для незаможніх китайців на той час могла дати Японія. Туди в 1905 році і вирішив відправитися Чан Кайши. Перед поїздкою він розстався із косою, яку китайські чоловіки носили на знак лояльності до правлячої маньчжурської династії (це могло розглядатися як акт непокори). Виявилося, що у військову академію можна було вступити тільки за рекомендацією китайського уряду, якої у Чана не було. Проте юнак вирішив залишитися на якийсь час у Японії для вивчення мови. Він швидко перейнявся ідеями кодексу Бусідо, захоплювався самурайською доблестю та самопожертвою. Тут він зустрівся із Чень Цзиеєм – одним із політичних «тузів» і королів підпільного світу. Це в значній мірі визначило подальшу долю юнака.
#img_left#Повернувшись у Китай, Чан Кайши поступив на короткочасні військові курси в Баотянську військову академію, пройшовши великий конкурс у тисячу чоловік на місце. У 1907 році за гарні показники в навчанні його направили для продовження освіти в Японію, а через три роки відрядили на північ Японії для проходження служби в японській армії. Будучи курсантом японського офіцерського піхотного училища, Чан Кайши в 1908 році вступив у революційну організацію, створену Сунь Ятсеном. У рік Сіньхай (1911) в Китаї спалахнула революція, маньчжурська династія була скинута. Чан Кайши повернувся з Японії на батьківщину, де приймав активну участь у революційних подіях. Очолюючи революційний загін у Шанхаї, він проявив себе вмілим командиром. Втім, воювати довелося недовго: Сунь Ятсен знайшов спільну мову з імператорським головнокомандуючим Юань Шикаєм, який і скинув останнього імператора – малолітнього Пу І. Китай став республікою, Сунь Ятсен – самим впливовим політиком країни, Юань Шикай – її президентом, а Чан Кайши – полковником, який керує постачанням усіх військ, розташованих у Шанхаї. Тоді ж він вступив у партію Гоміньдан.
Гоміньдан була створена Сунь Ятсеном в 1894 році, більш ніж за чверть століття до створення комуністичної партії Китаю. Кредо партії виражалося в її назві: Го — держава і країна, Мінь — нація і народ, Дан — партія. Це була перша і єдина на ті часи політична партія, що наміряється скинути маньчжурську монархію в Китаї шляхом революції. Іноземці не приймали участі у її створенні. Проте, Японія надала її лідерам можливість готувати революцію з японської території. Заможні китайці допомагали Сунь Ятсену та його партії. Однак основний її кістяк до революції становили китайські патріоти-республіканці.
У 1913 році Юань Шикай взяв за кордоном кредит в 125 млн. доларів на економічні реформи, розтративши ці гроші на своїх генералів. Сунь Ятсен у відповідь підняв другу революцію, але програв. І тоді невдачі революції змусили Сунь Ятсена і багатьох його прихильників (у тому числі і Чан Кайши), бігти в Японію. Там у 1914 році він уперше поговорив із Сунь Ятсеном і в подальшому став з успіхом виконувати його доручення, намагаючись підняти збройні повстання в декількох районах країни. Він став лідером шанхайської групи революціонерів-республіканців.
У 1921 році Сунь Ятсен був обраний президентом Китайської Республіки. У наступному році Чан Кайши допоміг Сунь Ятсену придушити військовий заколот, після чого президент почав вбачати в ньому спадкоємця, називаючи своїм молодшим братом. В 1923 році Сунь Ятсен дійшов висновку про необхідність створення своїх збройних сил і відправив Чан Кайши до Москви з метою налагодити відносини, у тому числі – в питаннях військового співробітництва із Росією. Перебуваючи в Москві, він дійшов висновку, що молода радянська республіка дійсно не поступається іншим ані в розробці новітніх видів озброєння, ані у військовій справі. Але це ніяк не означало погодження Чан Кайши з політичними поглядами людей у Москві. Він одразу і назавжди став антикомуністом, тому що швидко помітив вроджену манію компартії – непримиренність до інакомислячих, спрагу до розколу народу за класовим принципом, курс на гегемонію. Повернувшись у Китай, він доповів Сунь Ятсену про те, що, на його думку, комунізм радянської Росії неодмінно буде завдавати шкоди людству, і що «сьогоднішній друг», тобто радянська Росія, і є «наш майбутній найбільший ворог». Однак Сунь Ятсен, хоча і прийняв думку Чан Кайши до відома, але вважав, що в його мові занадто багато сумнівних висловлень. На думку Сунь Ятсена було необхідно (у всякому разі, на тім етапі історичного розвитку) підтримувати союзні відносини і з СРСР, і з китайськими комуністами. У 1924 році Сунь Ятсен вирішив створити школу для підготовки армійських кадрів біля Гуанчжоу. При цьому, оцінюючи Чан Кайши як військового фахівця, знайомого з арміями Японії та Росії, він призначив його начальником військової школи Вампу і одночасно начальником генерального штабу. В цій школі Чан Кайши працював у тісній взаємодії із радянськими військовими та політичними радниками, у числі яких був майбутній маршал Радянського Союзу Блюхер. Захоплюючись Блюхером, як військовим, Чан Кайши не вірив у бескорисність Радянського Союзу і як і раніше дотримувався своєї, багато в чому справедливої, думки з приводу політики СРСР по відношенню до Китаю: «Те, що вони (росіяни) називають «інтернаціоналізмом» і «світовою революцією», – не що інше, як самий справжній кайзерівський імперіалізм… Вони хочуть зробити Маньчжурію, Монголію, мусульманські провінції і Тибет своїми радянськими республіками, і навіть на сам Китай вони хочуть накласти руку».
Після смерті Сунь Ятсена (1925 рік) Чан Кайши незабаром увійшов до складу ЦВК Гоміньдану і до складу уряду, а потім отримав призначення на пост головнокомандуючого. Першою справою, яку новий голова уряду Гоміньдану вирішив реалізувати, став давно задуманий план Північного походу – військової кампанії проти мілітаристів-опозиціонерів, що перебували на Півночі. Чан Кайши вирішив об’єднати весь Китай під владою Гоміньдану. Під час Північного походу КПК була союзником Гоміньдану, що приєдналася до Чан Кайши під тиском Комінтерну. Допомагали гоміньданівцям і радянські фахівці. 100-тисячній армії Чан Кайши протистояло до 800 тисяч, щоправда, розрізнених сил мілітаристів. Проте, успіх був на боці армії Гоміньдану.
Відповідно до офіційної історії КНР, Чан Кайши зрадив народний революційний рух, змушуючи КПК підняти збройне повстання. У дійсності, КПК співробітничала з Гоміньданом для розширення свого впливу, використовуючи у своїх інтересах національну революцію. Потрібно відзначити, що в 20-х і навіть ще в 30-х роках будь-яка людина могла бути одночасно і членом Гоміньдану, і комуністом – подвійне членство, двупартійність допускалися по всьому Китаю. КПК використовувала це у своїх інтересах, щоб підривати Гоміньдан із середини. За підтримки Радянського Союзу КПК захопила політичну владу всередині Гоміньдану під час союзу із ним. Так, наприклад, Мао Цзе Дун прийняв посаду діючого міністра пропаганди Міністерства пропаганди Гоміньдану. Багато хто з інших комуністів також зайняли важливі державні посади. З жовтня 1926 по березень 1927 років КПК провела три збройні повстання в Шанхаї. Пізніше, вона напала на штаб збройних сил «Північної експедиції», але зазнала поразки. На період загальних страйків у провінції Гуандун, робітники, проводячи пікети щодня, сильно конфліктовали із поліцією Гоміньдану. Ці повстання змусили Гоміньдан провести чистку КПК 12 квітня 1927року. 12 квітня 1927 року Гоміньдан на чолі з Чан Кайши почав воєнні дії проти КПК у Шанхаї і декількох інших містах. Більш ніж 5000-6000 членів КПК були захоплені, і багато хто з них були вбиті у Шанхаї наприкінці 1927 року. Водночас, у цьому ж році, були розірвані дипломатичні відносини із СРСР.
У серпні 1927 року члени КПК у революційній армії Гоміньдану почали «Повстання Наньчан», що було швидко придушене. У вересні КПК розпочала повстання “Період осіннього врожаю”, щоб напасти на Чанша, але напад був також придушений. Після поразки КПК відступила в район Цзинганьшань, установлюючи свої порядки в деяких селах. До кінця 1928 року Чан Кайши довів чисельність своєї армії до 2 млн. чоловік і зробив її найбільшою у світі. Тепер лідера Гоміньдану стали йменувати генералісимусом. Його похід на Пекін завершився захопленням міста. Формально весь Китай знаходився під владою Гоміньдану (але деякі райони як і раніше контролювали комуністи і мілітаристи). Нарешті, прийшов час відносного спокою, під час якого Чан Кайши провів кілька реформ. Рішення аграрного питання уряд почав зі скасування зайвих податків. До 1936 року уряд скасував понад 6000 різноманітних податків по всій країні, що, безумовно, йшло на користь господарюючим суб’єктам. Якщо раніше сума орендної плати для селян могла сягати 70% від урожаю, то уряд Чан Кайши обмежив плату до 37,5%. Заохочувалося освоєння цілинних земель, був створений Селянський банк, що забезпечував дешевий кредит, заохочувалася також і кооперація. Після багатьох років розрухи уряд, нарешті, звернув увагу на іригаційну систему і упорядкував канали та греблі, що серйозно знизило втрати від повеней. На селі створювалися дослідницькі станції, де вчені займалися селекцією, виведенням нових сортів сільгоспкультур та порід тварин. Був виведений сорт бавовни, врожайність якого була на 35% вище, за традиційно вирощуваний сорт. Оскільки в країні припинився хаос, то почався зріст легкої промисловості. Ожила текстильна промисловість, стало зростати виробництво сірників, паперу, цементу, цукру і масла тваринного походження. Уряд розпочав субсидування машинобудівництва, хімічної промисловості, виробництва сталі та електроенергії.
На відносно спокійний розвиток Китаю було відпущено усього десять років. Окрім внутрішньої напруженості, породженої складними відносинами з комуністами, які розмістилися в ряді районів, рік у рік наростала загроза з боку Японії. Вранці 19 вересня 1931року японці розпочали воєнні дії в районі Мукдена. Отоді і виявилася згубна доля Чан Кайши – битися водночас на три фронти: з японцями, з генералами-феодалами-сепаратистами та з військами компартії. До лютого 1932 року японці з боями захопили всю Маньчжурію, вибивши звідти китайські війська. Водночас тривала війна з комуністами, які використовували війну з японцями, щоб розширити сферу свого впливу в Північно-східному Китаї, фактично борючись пліч-о-пліч з інтервентами проти Гоміньдану. Радянський дипломат Ледовський свідчив: «Війська центрального (гоміньданівського) уряду рухалися на Північний Китай з метою роззброїти японців… Війська комуністів, прагнучи затримати просування гоміньданівських військ, руйнували рейкові шляхи, підривали мости, лінії телефонного зв’язку,… знищувалися життєво важливі об’єкти – виводилися з ладу електростанції, затоплювалися вугільні шахти, пускали під укіс залізничні поїзди. Переривалося постачання міст паливом, електроенергією, водою, продовольством. Зупинялися фабрики і заводи… Величезна маса людей загинула від голоду і хвороб. Все це і багато чого іншого приносилося в жертву боротьбі за владу».
Із жовтня 1933 року по січень 1934 року комуністична партія понесла повну поразку. У п’ятій операції Гоміньдану, що прагнув оточити і знищити КПК, КПК втратила свої сільські цитаделі одна за одною.26 січня 1932 року морська піхота (70 000 чоловік) японського адмірала Содзана висаджується в Шанхаї. Китайська 19-та похідна армія майже місяць опирається інтервентам. Але погано озброєна китайська армія була не в змозі зрівнятися із досконалою військовою машиною Японії, якій згодом виявилося по плечу наносити поразки прекрасно озброєним американським військам. Зрештою, китайська влада змушена була піти на поступки з японської сторони – проголошувалася незалежність Маньчжурії під протекторатом Японії. Після хиткого перемир’я з Японією Чан Кайши знову відновив боротьбу із КПК. У грудні 1936 року Чжан Сюелян і Ян Хучен – два генерали Гоміньдану – викрали Чан Кайши в Сіані. Ще до інциденту в Сіані навколо Ян Хучена і Чжан Сюеляна було багато шпигунів КПК, які настроювали їх проти генералісимуса. Фактично, метою лідерів КПК було вбивство Чан Кайши, однак Сталін написав у Центральний комітет КПК лист із проханням не вбивати його. Сталін відмінно розумів, що єдина людина в Китаї, які може хоч якось протистояти японцям (і в такий спосіб убезпечити Радянський Союз від японської загрози) був Чан Кайши. Мао Цзе Дун був у нестямі від люті, що йому не дали поквитатися із заклятим ворогом, але змушений був підкоритися. Чан Кайши був звільнений і повернувся до столиці країни Нанкін, після чого погодився створити разом із КПК єдиний фронт боротьби проти японських загарбників. З Радянським Союзом був підписаний договір про ненапад, після чого СРСР почав надавати фінансову і військову допомогу Китайській республіці. Визнаючи на словах верховенство Гоміньдану в політичному житті Китаю, Радянський Союз як і раніше підтримував КПК. Навіть у документах Політбюро не соромилися використовувати відносно китайців улюблені епітети: «червоні» і «білі».
У липні 1937 року Японія почала Другу світову війну в Азії, розгорнувши наступ в Північно-східному Китаї. У серпні японці висадили десант під Шанхаєм, але через сильний опір військ Гоміньдану змогли взяти місто за допомогою флоту тільки через два місяці. У грудні 1937 року японці, що наступали із Шанхаю, захопили гоміньданівську столицю Нанкін. У запеклих боях за неї китайська армія втратила майже всі свої танки і літаки, більшу частину артилерії військово-морського флоту. Чан Кайши переніс столицю на захід, у місто Ханьчжоу. До середини 1939 року йому вдалося відновити свої військові сили, довівши армію до 3 мільйонів чоловік. У бої при Таейрчжуані китайці понесли поразку. Після захоплення японцями міста Ханьчжоу, генералісимус Чан Кайши ще раз переніс столицю на захід у місто Чунцін. Друга світова війна, що охопила і Тихоокеанський регіон, помітно знизила розжарення бойових дій у Китаї. У травні-серпні 1945 року гоміньданівське командування провело успішний контрнаступ і відрізало 100-тисячне угруповання японців в районі Кантона (сучасний Гуанчжоу). Після закінчення Другої світової війни Китай був визнаний великою державою і став постійним членом Ради Безпеки ООН.
Відповідно до офіційної історії КНР вирішальну роль в антияпонській війні зіграла КПК, а не Гоміньдан. У дійсності, за винятком декількох боїв, включаючи битву в Пінсін Гуань, війська КПК не зробили великого внеску у війні проти Японії. На той час армія Гоминьдану була в основному однією на лінії фронту, втративши у війні понад 200 генералів (загальні втрати Китаю у Другійсвітовій становили близько 20 мільйонів). Показово, що японські генерали, які воювали в Китаї, у мемуарах в якості свого одного супротивника називають армію Чан Кайши. Але після остаточного розгрому Квантунської армії радянськими військами, радянське командування передало всю трофейну зброю військам КПК. По суті, СРСР зрадив свого союзника по Другій світовій війні, спровокувавши нову громадянську війну. У Північно-східному Китаї почалися важкі бої між військами комуністів і Гоміньдану, які йшли зі змінним успіхом. До листопада 1948 року КПК взяла під свій контроль Маньчжурію. Війська КПК почали широкі наступні операції, які виснажена армія Чан Кайши вже не в змозі була стримати. У грудні того ж року гоміньданівський режим зазнав катастрофи. Однією з причин стало те, що КПК мала надійний тил – СРСР. З іншого боку, США не стали таким же тилом для Чан Кайши. Вони зволіли прямо не вплутуватися у війну в Китаї. 7 грудня вірні Чан Кайши війська без перешкод евакуювалися на острів Тайвань і на прилеглі прибережні острови Цюемоу, Дачень і Мацу. Вашингтон офіційно оголосив, що у випадку комуністичного вторгнення на Тайвань, його 7-й флот захистить цей острів та його мешканців.
Опинившись на острові, Чан Кайши не тільки не втратив своєї влади, але, навпроти, сильно зміцнив її. Насамперед, Чан Кайши установив режим особистої влади, запровадивши воєнний стан і заборонивши будь-яку опозиційну діяльність. В економічній сфері Чан знову почав з аграрної реформи. Спочатку орендна плата, як колись у материковому Китаї, була знижена до 37% від вартості продукції. У поміщиків земля була викуплена і передана селянам, причому компенсацію за втрачені землі поміщики отримували акціями державних підприємств. Так аграрна реформа була сполучена із приватизацією. Завдяки цьому селяни на Тайвані отримали у власність земельні наділи. Це був, по суті справи, перший виклик генералісимуса, звернений на адресу Мао Цзе Дуна, що підняв народ проти Чан Кайши під гаслом «Землю селянам!», але так і не стримав жодної зі своїх обіцянок. Сільське господарство стало давати непоганий пибуток уже до 1953 року, і отримані кошти уряд направив на розвиток промисловості. Результат знову був гарний: ріст ВВП склав 7,5%, а між 1960-м і 1970-м роками він становив вже 9,7%. Разом із приватизацією держава засновувала казенні підприємства з виробництва електрики, сталі, цукру, засновувала банки, будувала залізниці і автотраси. За роки свого правління на Тайвані Чан Кайши зміг домогтися того, що, як він затверджував, хотів зробити для всього Китаю. Змінилася і ідеологія Гоміньдану. Якщо в 1943 році з-під пера генералісимуса вийшла книга "Долі Китаю", де затверджувалося, що "кожен парубок у Китаї повинен стати або солдатом, або льотчиком", то тепер упор робився на конфуціанські норми людяності та чиношанування.
Що ж стосується кола інтересів Чан Кайши в його особистому житті, то це були поезія, музика. А ще він був гарним каліграфом. У його кабінеті висіли два сувої, на одному із яких Чан Кайши написав виречення древнього мислителя Мен-Цзи: «Жити, відчуваючи себе людиною Піднебесної у всій її широті; займати в Піднебесній положення того, хто відомий своєю справедливістю; іти по тому великому шляху, що передбачає Піднебесна; свої удачі ділити з людьми, а свої невдачі переживати самостійно». Інший напис був зроблений Сунь Ятсеном: «Моєму молодшому братові Цзеши (тобто Чан Кайши) Піднебесна – це наше загальне надбання. Сунь Вень (тобто Сунь Ятсен). Протягом багатьох десятиліть генералісимус щодня вів щоденник, а коло його читання визначалося зацікавленістю до етики Китаю, його політичної філософії, національної та всесвітньої історії.
Говорять, що він був людиною марновірною. Незважаючи на те, що, одружившись із Сун Мейлін, хрестився і став християнином, він не забував про китайських божеств і завжди підносив молитви Будді у храмі. Генералісимус не пив і не курив, спиртне не вживав навіть під час застіль із керівництвом партії. Чан Кайши звичайно носив або військову форму, або китайський одяг традиційного покрою і намагався гранично зберігати класичний образ китайця свого часу: не був європеїзований ні ззовні, ні у звичках. Правда, він далеко не завжди був зразком конфуціанської стриманості. Так, одного разу під час банкету за участю радянських представників, генералісимус почав розмову про китайських комуністів і буквально втратив контроль над собою. Свою розмову, пересипану лайками, Чан Кайши закінчив досить дипломатичним тостом: "Геть комуністичну партію!" Китайським дипломатам довго довелося пояснювати, що він мав на увазі.
Його дружина і син зайняли особливе місце в історії Китаю. Чан Кайши і Сун Мейлін обвінчалися в грудні 1927 року в християнському храмі Шанхаю (до цього часу Чан Кайши встиг вже тричі побувати в шлюбі і розвестися). Сестра Сун Мейлін вийшла заміж за Сунь Ятсена. Її батько був заможною людиною і товаришем Сунь Ятсеня, якому він допомагав, фінансуючи його революційну діяльність. Сун Мейлін здобула освіту в США і вільно володіла англійською мовою. Під час Другої світової війни вона з великим успіхом зробила поїздку до США, призиваючи американців надавати допомогу Китаю. Взимку 1943 року Сун Мейлін супроводжувала чоловіка в поїздці до Каїру, де відбулася його зустріч із Рузвельтом та Черчіллем. Там вона була перекладачем і приклала чимало зусиль для налагодження контактів між главами трьох країн. Згодом Черчілль говорив Рузвельтові: «Сильна жінка ця китаянка!» Сун Мейлін була помічником Чан Кайши і з питань зовнішньої політики, і в справах всередині країни. В родині вони прожили разом майже п’ятдесят років (з 1927 по 1975 рік) аж до смерті Цзян Чжунжена. Після цього Сун Мейлін жила в США, де і померла на початку 21 століття у віці 106 років.
Син від першого шлюбу Цзян Цзинго у віці 15 років був відправлений на навчання до Москви, де жив під ім’ям Миколи Єлізарова. Коли у 1927 році Чан Кайши почав боротьбу із комуністами, Цзян Цзинго був змушений засудити батька привселюдно за «зрадництво» революції і відректися від нього. Цзян Цзинго залишився в СРСР, по суті, як заручник. Йому дозволили повернутися на батьківщину лише у 1937 році. У Китай Цзян Цзинго приїхав із дружиною – Фаїною Вахрьовою, з якої він разом працював на заводі. У рідному селі дружини зіграли весілля за китайськими звичаями, і Фаїна отримала китайське ім’я Цзян Фанлян. В 1972 році Цзян Цзинго став головою уряду на Тайвані. Це означало обрання його спадкоємцем батька, який, у зв’язку із погіршенням стану здоров’я, відійшов від справ. Після смерті Чан Кайши Цзян Цзинго скасував воєнний стан, введений його батьком, і продовжив економічні реформи. В 1974 році на острові Тайвань середній річний дохід на душу населення сягнув 700 доларів: за цим показником Тайвань уступав тоді в Азії тільки Японії, Сянгану і Сінгапуру. В 1988 році Цзян Цзинго помер. А Фаїна померла у грудні 2004 року в Тайбеї. Насьогодні Тайвань – багата високорозвинена демократична держава, що сполучила у собі повагу до древньої національної культури і досягнення західної цивілізації. Багато в чому – це заслуга Чан Кайши та його сина.
Сам Чан Кайши пішов із життя 5 квітня 1975 року через серцеву недостатність. У своєму політичному заповіті Цзян Чжунчжен призивав своїх співвітчизників продовжувати здійснювати три народних принципи Сунь Ятсена: домагатися оздоровлення і повернення до життя континентальної частини Китаю, відроджувати національну культуру і рішуче захищати демократію. Перед своєю кончиною він просив, щоб його останки були перевезені на материк у Нанкін для постійного поховання на горі Цзицзиньшань, де спочиває труна із тілом Сунь Ятсена.
Вікторія КуліковаДжерела:
1. «100 знаменитых полководцев» И.Я. Вагман, В.А. Мац, А.В. Зиолковская,
2. «100 великих военачальников», А. Шишов,
3. «9 комментариев о компартии» EpochTimes,
4. «Чан Кайши: изгнанник и триумфатор», http://vokrugsveta.ru/publishing/vs/archives/?item_id=682,
5. «Его звали Цзян-гун», http://www.a-z.ru/rock-cabaret/essay/1/chan.htm.