#img_left_nostream#
Взагалі-то, все вже давно описано і цілком сформульовано. Є, наприклад, в словнику Ожегова формулювання академічне: "Ревнощі – болісний сумнів в чиїсь вірності і любові". А є у Вільяма Шекспіра формула поетична: "Про, ревнощі, пазуристого звіра, який скребе серце!" Отже начебто все, досить. Для чоловіка. Але не для жінки. Тому що він і вона завжди і у всьому – а в ревнощах тим паче – різні.
Чоловік буває, в принципі, і неревнивим. Жінка не буває неревнивою – в принципі. Чоловік ревнує тих, кого любить. Жінка ревнує всіх. Жінка може любити чоловіка, а може і зовсім його не любити, але хай тільки цей чоловік спробує задивитися на іншу жінку – мало йому не здасться! Жінці може бути абсолютно байдужий її колега по роботі, але, помітивши його увагу до іншої, хай теж абсолютно їй байдужої співробітниці, жінка не втримається від ревниво-в’їдливої репліки. І хай жінці абсолютно плювати на випадкового сусіда по якому-небудь гулянню, їй все одно абсолютно нестерпно чути компліменти, які він відпускає іншій випадковій сусідці.
Для ясності повернемося до словарного формулювання про "ревнощі – болісний сумнів у вірності…" До речі, цікаво: реВ-ність – віР-ність. Всього дві букви, а від їх перестановки, на відміну від перестановки місць доданків, сума дуже навіть змінюється. Але я про інше. Якщо зовсім відверто, то суть жіночих "болісних сумнівів" не стільки в зберіганні вірності, скільки в збереженні власності. Малі діти, страшно ревнуючи все підряд – маму, тата, кішку, іграшку, – плачуть: "Це моя мама! Це моя іграшка!"
Ось і жінці не так важливе те, улюблений чи ні предмет її ревнощів, як те, що він – предмет її власності. І – руки геть від мого!
Не змовчимо й про те, до кого ревнують. Чоловік ревнує тільки до іншого чоловіка або, як кажуть дотепно про зовсім божевільних ревнивців, до будь-якого телеграфного стовпа. А жінка ревнує не тільки до іншої жінки, але й до чоловіка, і до того ж стовпа, і ще до безлічі об’єктів – як живих, так і абсолютно неживих. Вона ревнує до друзів чоловіка – "Ці алкаші тобі дорожчі за мене!", до хокею – "Ця паршива шайба у тебе замість серця!", до собаки – "Скоро ти і в ліжко вляжешся з цією таксою!".
Далі. Якщо чоловік ревнує з цілком конкретного, хай іноді й помилкового, приводу, то жінка – і з конкретного, і з абстрактного, і з взагалі фантастичного, тобто породженому її невгамовною фантазією. Варто чоловікові лише поглянути на зустрічну жінку, варто йому посміхнутися продавщиці… Ні, всього цього чоловікові робити категорично не варто! Приклад. Чоловік і жінка на концерті співачки. Він захоплюється: "Яке у неї розкішне контральто!" Вона обурюється: "Людей би посоромився, розпусник!" Це анекдот. Ні, не про дрімучу некультурність. А про дикі жіночі ревнощі. І в цьому питанні у жінки і чоловіка – самі лише непорозуміння і нерозуміння.
"Я бачила, як ти на неї дивився!" – заявляє жінка. А чоловік дивується: ну як вже так він дивився, звичайно дивився, очима… "Я знаю, що у тебе на розумі!" – стогне жінка. А чоловік не розуміє: ну що вже такого у нього на розумі, нічого у нього такого на думці немає, окрім самого розуму…
"Я відчуваю, що у тебе з нею!" – ридає жінка. А чоловік міркує: ну що вже такого у нього з нею, нічого у нього з нею такого, чого б хотілося…
Визнаємо – жінка дещо бачить, багато що знає і ще більше відчуває. Це бісове чуття у жінки не відняти. Хоча, звичайно, треба б. Втім, ця жіноча гідність деколи обертається недоліком, що грає з жінкою злий жарт. Адже чоловік – істота така довірлива. І коли жінка товкмачить йому, що він приділяє особливу увагу якійсь пані, чоловік покірно замислюється: можливо, мудра жінка має рацію, і, можливо, та пані й насправді заслуговує його уваги, і, можливо, треба цю увагу їй приділити… І приділяє.
Звичайно, ревнощі бувають різними. Ревнуючи товариша по службі, жінка обмежиться принизливими репліками, ревнуючи чоловіка до риболовлі, вона обійдеться несмертельним скандалом, ревнуючи до сусідки по комунальній квартирі, розщедриться на пакет солі в сусідчин борщ. Зате ревнощі до справжньої викрадачки дійсно коханого чоловіка можуть вибухнути як завгодно: від тихих сліз і гучних істерик до трагічного рішення взяти і покінчити – або з собою, або з суперницею, або, що набагато розумніше, з підступним зрадником. При цьому в захист жінки – а я завжди відважно виступаю в захист цього беззахисного створіння – слід визнати: якщо вже вона йде на трагічну акцію, то лише по неспростовно доведеному факту зради. Візьміть хоча б Ему Боварі, хоч старогрецьку Медею, хоч середньоросійську леді Макбет Мценського повіту. Ніде – ні в мистецтві, ні в житті – не знайдемо ми випадку, коли б жінка вершила своє правосуддя, не маючи доказів приводу для ревнощів, на відміну від того, як вчинив лютий мавр Отелло з безневинною голубкою Дездемоною. Але що з цього Отелло взяти: адже біда не в тому, що мавр, а в тому, що мужик…
Джерело:
Аркадій Інін. Lady Boss
