Вирушаючи на Борнео, третій за величиною острів світу, турист очікує чогось несподіваного. Це місце багате на легенди про мисливців за скальпами та небачених створінь, що підкрадаються вночі.
Дивне свято урожаю
#img_left#Моє захоплення від прибуття до Коти, столицю малазійського штату Сабах, доповнила знаменна подія року – свято урожаю, яке також відоме під назвою Тадау Кааматан. Це основне свято кадазан-дузун -корінних жителів району, що живуть із вирощування рису. Свято, яке триває протягом місяця, присвячене Бамбарайан, згідно з віруванням племен дузун, це дух, що втілює кожну частинку рисового поля.
Схоже на карнавал свято приваблює тисячі людей великою кількістю міцного напою «туак» (рисове вино), яке ніколи не закінчується. Гуляючи Кота Кінабалу, процвітаючим курортним містечком, населення якого становить більше 350 000 чоловік, розташованим на березі Південно-китайського моря, я був одурманений, здавалося б, нескінченною вечіркою. Побувавши на ринках просто неба, де смажать бананові чіпси, а поруч на грилі шкварчать свіжі кальмари, закохатися в Кота Кінабалу було просто неважко.
Але безтурботність цього моменту розтанула, коли я ввійшов до місцевого Бюро туристичної інформації і службовка передала мені аркуш із таким змістом: «Перегони азіатських биків – Королівський кінний спортивний клуб Сабаха». Зацікавлений місцевою пригодою, я, не роздумуючи, відправився на іподром, розташований на околиці міста. Заснований у 1898 р. клуб кінного спорту, що став улюбленим місцем небайдужих до кінських перегонів, осліпляв своїм розмахом, який властивий тільки Кота Кінабалу. Біля входу на бігову доріжку я побачив хлопця і літнього чоловіка в національних костюмах верхи на конях, прикрашених яскравою багатокольоровою шовковою матерією. Але цього разу моя увага була прикута до азіатських буйволів. Рідкісне змагання за участю азіатських буйволів, що проводиться раз на рік, присвячене в’ючним тваринам, яких поганяє батогом селянин на рисових полях Сабаха і не тільки.
І раптом я побачив його в загоні – сильного, стійкого азіатського бика із номером 16, що був просто намальований на його задній частині.
"Його звуть Компан Джайя", – оголосив власник Енсік Ейчжей Елін Сінкір, відомий в окрузі як пан Елін.
«Кампан» перекладається з малайської мови як «маленький барабан», а «джая» означає «успіх». Або, як я не зовсім точно переклав, Кампан Джая – це «барабанний бій грошей».
«Він швидкий і неодмінно стане одним із лідерів», – заявив пан Елін.
Усіма поважаний фермер із сусідньої общини Кота Балу пан Елін – власник чотирьох гектарів рисових чеків. Для нього сильний, швидкий буйвіл не просто тимчасова примха. Хороший буйвіл, що просувається в’язкими рисовими чеками, набагато кращий за будь-який трактор і може стати вирішальним чинником між урожайним роком і фінансовим крахом.
Але цього дня водяний буйвіл пана Еліна – це можливість забезпечити себе гарною репутацією до наступного змагання та отримати нагороду розміром одна тисяча малазійських рінггіт ( 291,97 доларів), яку отримає володар найшвидшої тварини.
На старт… увага… руш!
#img_left#Перейнявши від пана Еліна впевненість у його буйволі Компан Джайя, я поставив два рінггіти на номер 16 у дев’ятому забігу. На полі із шістнадцятьма учасниками буйвіл пана Еліна був безперечним фаворитом на перемогу, попри жорстку конкуренцію з торішнім переможцем Лакі Лакі під номером 13.
У міру наближення забігу я уважно дивився, як буйволів виводили на сльотаву брудну доріжку після грозового шторму, що обрушився рано вранці того ж дня. У важкому вологому повітрі повисла напруга. Промоклі від дощу, в основному, чоловіки, що зайняли місця на відкритій трибуні, звернули свій погляд на пересувний бар’єр на старті, сподіваючись мигцем побачити своїх улюблених тварин до того, як вони зірвуться з місця. На відміну від них, наїзники, що, ризикуючи життям, сидять верхи на приземкуватих буйволах, здавалися невимушеними й керували водними буйволами вагою 882 фунти так, неначе добре оплачувані жокеї гордо сидять в сідлі чистокровних скакунів вартістю мільйон доларів на перегонах Кентуккі Дербі.
Як тільки почалася гонка завдовжки півмилі, буйволи кинулися з місця. На початку відбувалася вперта боротьба: буйвіл пана Еліна нестримно рвався до перемоги, але незабаром гонка обернулася розчаруванням, коли Пітас Бару (названий на честь внутрішнього району Сабаха), який подавав мало надій на перемогу, вирвався вперед і зайняв перше місце. Кампан Джайя перетнув фінішну межу майже врівень із Пітас Бару, але, на жаль, став другим.
Після перегонів я підійшов до пана Еліна, не розчарованого від поразки, а навпаки, надзвичайно гордого своїм виграшем. Можливо, нагорода розміром 800 рінггітів (233,57 доларів), яку він отримав за друге місце, пом’якшила гіркоту поразки. Крім того, мені здалося, що він просто отримує задоволення, спостерігаючи за Компан Джайя, що здобув визнання своєї майстерності за межами рисових чеків.
«Я ж казав», – зрадів пан Елін. – «Я казав, що він займе призове місце».
Широко усміхаючись, він додав: «Другий цього року, але в наступному обов’язково буде першим».
Покидаючи спортивний клуб, я ще раз задумався про тварин, яких використовують на рисових чеках Борнео, і про те, що в такій віддаленій частині світу другом людини став не собака, а буйвіл.
Автор Вес Ляфортюн – редактор сайту worldtrekker.ca
