Blog

В понеділок в Нью-Йорку пройшов показ колекції від Dior (the Dior 2008 Cruise Collection).

#img_gallery#

#img_right#Частина третя. Нові полюси. ЄС і ЄС-2

ЄС

Геополітичним центром, відповідальним за західну частину Євразійського континенту, безумовно, буде Євросоюз. Правда, це буде трохи «інший» Євросоюз, ніж нині.

Принаймні, у даний час практично в усіх кругах Брюсселя існує консенсус про подальше реформування Європейського Співтовариства. Правда, немає чіткого розуміння конкретного плану дій такого реформування.

У будь-якому випадку, очевидно, ЄС потрібен час для того, щоб зміцнитися в існуючих межах, відчувши себе єдиною цілісністю.

У той же час, процес євроінтеграції не приведе до повної уніфікації всіх учасників європейського простору.

«Єдність – у різноманітті», – свідчить один із постулатів євроінтеграції. Цей основоположний принцип збереже свою актуальність. Інша справа, що Європа зайнята пошуками оптимального балансу між загальноєвропейськими інтересами й інтересами її 25-ти членів (у перспективі, 27-ми – після вже практично вирішеного вступу в ЄС в 2007 році Болгарії й Румунії), і поки що такий баланс не знайдений.

Безумовно, першу скрипку в ЄС гратиме Німеччина.

У той же час, Франція виконуватиме роль «патріарха» євроінтеграції, що задає тон у стратегії Союзу.

Італія зосередиться на лідерстві в Південній Європі.

У Центрально-східній Європі реальні шанси досягти лідируючих позицій мають країни Вишеградської четвірки. За цю роль з «вишеградцями» конкуруватиме Польща, яка продовжить пошуки самоідентичності скоріше в історії часів Речі Посполитої, ніж у реаліях, що істотно змінилися з тих пір.

На жаль, так і не втіленою в реальність залишиться мрія «залізного канцлера» Отто фон Бісмарка про Велику Європу, в основі якої була покладена непорушна російсько-німецька вісь.

Це не можливо вже з тієї причини, що Російський світ є таким же самодостатнім геополітичним центром, як і європейська цивілізація. У свою чергу, будь-яке зближення геополітичних центрів можливе тільки на короткостроковий період.

Безумовно, Велика Європа – це ситуативний «проект», який ставатиме на порядок денний у випадку, коли потрібно буде спільними зусиллями врівноважити який-небудь інший геополюс. Наприклад, зараз відбувається зближення Німеччини й Росії, а також Франції, яка примикає до них, для того щоб спільними зусиллями протистояти американській гегемонії.

Євразія

Оформлення Євразійського «проекту» істотно відстає від розвитку його «геоконкурентів». У даний час, «проект» Євразія зосереджений, головним чином, на папері, у реальності ж центральна частина Євразійського континенту до цих пір не вийшла зі смути, яка запанувала після краху Радянського Союзу.

Утім, ризикнемо припустити, рано чи пізно ці плани обов’язково утіляться в реальність.

Очевидно, що Євросоюз уже практично досяг межі свого розширення. У 2007 році в ЄС вступлять Болгарія й Румунія, після чого на невизначений термін Брюссель анонсував тайм-аут.

Очевидно, ця перерва буде використана для внутрішньої утруски й притирання вже зібраних воєдино членів ЄС. Як максимум, у перспективі в ЄС, нарешті, увійде Хорватія, яка вже зачекалася, а також босняки, албанці, Чорногорія й серби.

У будь-якому випадку, до ЄС не ввійдуть центральноазіатські й кавказькі держави. Під великим питанням також інтеграція з Євросоюзом України, Білорусії й Молдавії. Навряд чи Євросоюз зможе проковтнути Росію. Навіть «частинами»: спочатку до Уралу, потім – до Китаю.

Таким чином, може скластися ситуація, коли 1\6 частина суші буде роздробленою й геополітично не оформленою, ставши чудовою ареною для різного роду геополітичних авантюр, які підживлюватимуть міжнародну нестабільність у регіоні.

Відзначимо, що така нестабільність у рівній мірі не вигідна сусіднім геополітичним гравцям: Євросоюзу й Китаю. Хоч би з тієї причини, що саме через Євразію повинні пройти основні магістралі Євразійського трансконтинентального моста. Крім того, нестабільність у Євразії посилюватиме проблему стабільних енергопостачань.

Проте, очевидно, питання наведення ладу на цій 1\6 частині суші залежить, перш за все, від народів, що її заселяють. Зокрема, від того, як швидко ці народи зможуть інтегруватися один з одним.

Наріжним каменем, з якого почалася збірка Євразії, є Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС), засноване 10 жовтня 2000 року.

У ЄврАзЕС повноправно беруть участь Росія, Казахстан, Узбекістан, Киргизія, Таджикистан. У 2002 році до організації у якості спостерігачів приєдналися Україна й Молдавія, а в 2004 році – спостерігачем стала Вірменія.

Друга складова Євразійського союзу – військовий блок ОДКБ, заснований 15 травня 1992 року в Ташкенті. Повноправними учасниками Ташкентського договору є Росія, Білорусія, Казахстан, Узбекистан, Киргизія, Таджикистан.

У даний час загальна площа країн – учасниць ЄврАзЕС – близько 20,5 млн. кв. км. Для порівняння: площа СНД сягає більше 22 млн. кв. км.

Чисельність населення ЄврАзЕС – 205 млн. чол. (У СНД проживає близько 277,5 млн. чол.).

Крім того, слід зазначити, ЄврАзЕС уміщає 85,5% всього економічного потенціалу СНД. Фактично поза межами євразійської інтеграції залишаються країни ГУАМ.

В ЄврАзЕС уже діє режим вільної торгівлі, а також спрощені правила проходження людей і вантажів через кордони.

Останній етап євразійської інтеграції – створення єдиного економічного простору – повинен бути завершений у 2010 році. Не виключено, що це може відбутися шляхом інтеграції ЄврАзЕС і ЄЕП, як це неодноразово припускали російський президент Путін і президент Казахстану Назарбаєв.

Після того, як єдиний економічний простір буде сформований передбачається введення єдиної валюти нового Співтовариства, а також формування валютного союзу.

За досить оптимістичними планами євразінтеграторів, до 2015 року ЄС-2 буде побудовано.

Ігор Шевирьов. Спеціально для Великої Епохи

18 травня в Каліфорнії пройшов показ колекції Валентіно (Valentino) осінь-зима 2007.

#img_gallery#

Традиційно третьої неділі травня – цього року випадає на 20 – у Биківнянському лісі, що в Дарницькому районі Києва, відбулося вшанування жертв комуністичних репресій. І як і кожного року перші особи держави взяли участь у мітингу-реквіємі, вважаючи це своїм безпосереднім громадянським обов’язком, чи то навіть проявом власної національної свідомості. Говорилися високі слова. Ієрархи українських церков відслужили панахиду біля братської могили. Всі один одному обіцяли пам’ятати свою історію, засудити катів та не допустити повторення цієї трагедії знову. Покладалися квіти. В кінці зустрічі учасники, сповненні рішучості щось робити, розійшлися. Захід провели, галочку поставили – до наступного року про Биківню можна не згадувати…



#img_left#Традиційний сценарій відпрацьовано вже майже досконало. Але, чому про трагедію, в якій Україна без війни, як каже наш Президент, втратила понад 10 мільйонів людей, у нашій державі згадують тільки раз на рік? Чому масове поховання понад 150 тис. осіб досі скоріше нагадує занедбаний ліс, аніж місце де, справді шанують пам’ять без вини загиблих. Та, нарешті, чому Биківнянський ліс ще досі не отримав статусу Національного Заповідника, до чого закликав навіть Президент України?

Розібратись у цьому допоміг голова Київського «Меморіалу» ім. В.Стуса, заступник голови державного комітету національної пам’яті Роман Круцик.

– Романе Миколайовичу, розкажіть будь ласка, на якій стадії зараз знаходиться питання про вшанування пам’яті загиблих у Биківнянському лісі?

– Ця проблема зараз стоїть дуже гостро. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2001 року № 546 ця територія масових поховань жертв політичних репресій оголошена Державним історико-меморіальним заповідником "Биківнянські могили". Ви також пам’ятаєте Указ Президента від 11 липня 2005 року №1087 „Про додаткові заходи щодо увічнення пам’яті жертв політичних репресій і голодоморів в Україні". Але через небажання влади виконувати свої ж постанови, а тим більше указ Президента, більш конкретного в цьому напрямку нічого не робиться. Заповіднику навіть не було надано статусу „Національного".

– Хто чинить супротив тому, щоб заповідник перейшов у державну власність?

Насправді протидія іде з різних сторін. По-перше, Київська міська державна адміністрація не виконує постанову 2001 року. Оскільки для надання статусу національного вся земля має перейти в державну власність. А потім за розпорядженням Кабінету Міністрів заповідник стає національним. Але ж зараз Биківнянський ліс і всі пам’ятки, що в ньому, належать КМДА та Київраді, які, схоже, не збираються віддавати їх у власність держави. Ситуація парадоксальна. І як бачимо, в нашій державі неможливо виконати ані постанову Президента, ані – Кабміну.

До того ж, в нашу роботу із створення заповідника почала втручатись Державна міжвідомча комісія із вшанування пам’яті жертв війни та політичних репресій. Вона запропонувала встановити межі заповідника, хоча це не її компетенція, це – прерогатива архітектурної та землевпорядної служб на основі історичної довідки. Державна міжвідомча комісія може лише організовувати розкопки й пошук поховань. До речі, торік вона робила незаконні розкопки з порушеннями, про що свідчать акти.

А нещодавно ми виявили, що взагалі ніяких меж заповідника встановлювати не треба – вони давно існують. Адже ще в 2001 році Київським управлінням архітектури та містобудування був розроблений проект земельного відводу під заповідник, де й були визначені його межі. Положення про створення Заповідника було погоджене в Мінкультури, в Державному комітеті будівництва. Навіть є карта Заповідника. Все є. Немає одного – бажання влади.

– І в такій ситуації Ви нічого не можете зробити?



– Абсолютно, адже ця ділянка не є державною власністю. Хочу сказати, що протидія влади розкриттю історичної дійсності відбувається на всіх рівнях. Це стосується не тільки Заповідника, як такого, але й нашої діяльності взагалі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 р. N 764 було утворено Український інститут національної пам’яті, як центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом. Основними його завданнями було посилення уваги суспільства до власної історії, поширення об’єктивної інформації про неї в Україні та світі, здійснення комплексу заходів з увічнення пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій, учасників національно-визвольної боротьби та ін. І наче все мало розвиватись, але – ні. Коли Інститут було створено, постановою Кабінету міністрів була визначена гранична кількість працюючих. До кінця року їх мало бути 105 чоловік. Однак, бюджетом на 2007 рік нам виділили таке фінансування, що ми зараз від сили можемо розгорнути роботу в кількості 25 чоловік. Звичайно, з такою обмеженою кількістю людей виконати ті завдання, що стоять перед Інститутом просто неможливо. А ми ще плануємо зробити представництва в кожній області, хоча б по одному чоловіку, який би координував роботу.

До того ж голова Інституту Національної пам’яті Ігор Юхновський п’ять місяців тому зробив подання у Кабінет Міністрів про те, щоб призначити ще одного заступника, професора Верстюка з інститут історії – відповіді ще й досі немає. Ця людина мала б займатись голодомором, репресіями, виставками, статистичними даними. Не дивно, що Уряд із цим зволікає.

Наступною проблемою є те, що згідно з 22 статтею бюджетного кодексу, Інститут як державний орган повинен мати окремий рахунок, окрему стрічку в бюджеті. Але всупереч цьому наш рахунок дали архіву при Державному комітеті. Отже, ми стали користувачами бюджету другої черги, при тому, що ми є центральним органом виконавчої влади.

Я вже не кажу про приміщення Інституту по вул.. Липській, 16а, якого нам украй не вистачає.

– Чому все ж таки йде така протидія увічненню пам’яті людей, які постраждали саме від комуністичних репресій, адже жертв репресій нацистів шанують не тільки на словах, і влада всіляко опікується цим питанням, виділяються кошти?



– Справді, виходить так, що одних жертв ми вшановуємо, а інших – ні. Наведу простий приклад: так само, як і про Биківню, рік тому почались розмови про Бабин Яр. І на останній вже виділили 1 млн. 200 тис. грн., а на заповідник „Биківнянські могили" – ані копійки.

Я так думаю, це відбувається, через те, що країна байдуже ставиться до національної пам’яті. Очевидно, що є група людей на вищих державних посадах, які захищають злочини комунізму. Зрозуміло, що нацистська ідеологія давно засуджена, винні понесли покарання, а комуністична ідеологія на офіційному рівні залишається непокараною.

– Все ж таки Ваш Інститут національної пам’яті є центральним органом виконавчої влади. Що Ви робите зараз і плануєте в майбутньому задля того, щоб зберегти національну пам’ять в умовах такої обмеженої допомоги з боку держави?

– Сьогодні ми працюємо над створенням загальноукраїнської виставки про Голодомор. Для цього ми розсилаємо по областях запити про наявність листів, пам’ятних місць, що свідчать про Голодомор та інших доказів цієї трагедії. Але для серйозної дослідницької роботи нам необхідно утворити свої представництва по областях. Звісно, для цього необхідне фінансування, якого поки що немає…

Також ми плануємо до осені зробити експозицію про селянські повстання 1917-1930 рр. Ця тема є дуже серйозною, адже протягом усього радянського періоду патріотична боротьба українського народу за державність, боротьба проти засилля комуністичного режиму підносилась, як контрреволюція з реформування. Саме на основі таких матеріалів можна підіймати дух патріотизму в сьогоднішньої молоді, а це є надзвичайно важливим. Зараз Інститут розробив концепцію Закону про визнання визвольного руху з 1917 по 1956 рр. Адже наша держава зовсім не захищає цих людей і вони абсолютно не мають ніяких соціальних пільг. Також плануємо готувати закони про архіви.

У проведенні своїх досліджень ми відмовились від істориків, які отримали свої знання за радянських часів, бо ці люди не можуть думати по-новому, вони живуть ще в тому часі. І тому, переважно, у нас працює молодь.

Я сподіваюсь, що як зараз влада поки що не підтримує – в недалекому майбутньому прийдуть нові, патріотично налаштовані люди, які більше піклуватимуться про національну пам’ять і не допустять повторення цих трагедій знову.

Китайським користувачам соціальної мережі MySpace, що належить медіамагнатові Руперту Мердоку, радять не говорити про три «Т» (Тяньаньмень, Тайвань, Тибет), демократію і «Фалуньгун», а, на зразок своїх західних партнерів, зосередитися на музиці і базіканні навколо неї, якою зайняті щодня мільйони молодих людей.



#img_right#В той час, як медіамагнат Руперт Мердок зробив серйозну неофіційну пропозицію про купівлю компанії Dow Jones & Co, видавця провідної американської ділової газети The Wall Street Journal, значно менше уваги привернув запуск минулого тижня соціальної мережі MySpace в Китаї, відзначає 4 травня оглядач австралійської газети «Sydney Morning Herald» Ганна Саммерс (Anne Summers).

У раду компанії MySpace China входить дружина Мердока китайського походження Венді Ден (Wendi Deng), яка активно працювала з керівництвом корпорації News Corp, що належала йому, над пошуками можливості запустити сайт, не накликаючи на себе цензурних обмежень і політичного впливу, з якими зіткнулися інші західні інтернетні компанії Yahoo і Google.

Проте, вже з’явилися скарги, що сайт MySpace China значно відрізняється від західних версій. Як йдеться у пості (запису) від блоггера, що називає себе Chinese Coward, членам сайту пропонують повідомляти про «неналежну поведінку» інших. Визначення «неналежної поведінки» в мережі MySpace включає «загрозу національній безпеці, витік державних секретів», а також «ширення чуток або порушення громадського порядку» – звинувачення, які в сьогоднішньому Китаї використовуються для придушення свободи слова в Інтернеті і тягнуть за собою тривалі тюремні терміни.

Як повідомляє Вебпланета з посиланням на Texyt.com, із самого свого відкриття сайт MySpace China фільтрує «некоректну» інформацію. Якщо ввести в поле пошуку що-небудь про той же Тибет, то замість результатів буде лише повідомлення про те, що користувач шукає протиправну інформацію. Фільтруються і записи в блогах. Варто тільки згадати в тексті про незалежність Тайваню або про Далай-ламу, як з’явиться повідомлення з пропозицією прибрати некоректну інформацію і заново відправити запис до щоденника.

За інформацією «Міжнародної Амністії», компанія Yahoo підписала «Публічне завірення про самодисципліну в сфері Інтернету», що на практиці означає слідування драконівським правилам цензури і контролю, які діють у Китаї. У доповіді, опублікованій в травні 2006 року, ця правозахисна організація відзначила, що китайська версія пошукача Google впливає на користувачів у Китаї, обмежуючи результати пошуку з таких запитів, як права людини, політичні реформи, «Тяньаньмень» і «Фалуньгун».

Виконавчий директор провайдера інтернет-телефонії Skype Ніклас Зенстрем (Niklas Zennstrоm) визнав, що його компанія також вимушена застосовувати цензуру в Китаї, де фільтруються текстові повідомлення з такими словами, як Falun Gong або Dalai Lama.

#img_left#Як повідомили ЗМІ континентального Китаю, на початку цього року адміністрація села Шуанцяотоу провінції Шансі заснувала телебачення. Місцеві жителі мали змогу дивитися відеозаписи, зроблені селянами. Новостворений канал швидко набув популярності у мешканців Шуанцяотоу. Однак за два місяці Комітет радіо і телебачення Китаю заборонив будь-які трансляції нової телестанції, посилаючись на те, що згідно з ухвалою комітету, створювати радіо і телебачення дозволяється лише в містах.

Таким чином, понад 900 млн. селян, які складають основну частину населення Китаю, позбавлені можливості створювати місцеві телеканали та дивитися те, що їм до вподоби, так прокоментувала цю подію газета «Молодь Китаю».

На думку колишнього журналіста, який працював у провінції Шансі, Ма Сяоміна, компартія будь-якою ціною заборонятиме незалежні телеканали, намагаючись контролювати інформаційний потік.