Blog

Останні декілька тижнів для численних шанувальників Гаррі виявилися дуже насиченими. Вони натовпами відвідували кінотеатри по всьому світу, щоб побачити екранізацію п’ятої книги «Гаррі Поттер і орден Фенікса», після чого мчали в книжкові магазини за сьомою, останньою частиною багатотомної серії творів Дж. К. Роулінг «Гаррі Поттер і рокові мощі».

#img_right#Загальне божевілля від Гаррі Поттера – перше в своєму роді для нинішнього покоління. По всьому світу продано близько 325 мільйонів книг про Гаррі Поттера (це більше, ніж будь-яка дитяча книга за всю історію), а весь контракт оцінений в 15 млрд. доларів. Багато шанувальників буквально виросли з Гаррі Поттером, чия історія створювалася протягом більше 10 років. І, звичайно ж, кожен день народжуються нові шанувальники.

Так хто ж ці вірні шанувальники?

Щоб з’ясувати це, я відправилася в кіно подивитися «Орден Фенікса». Під час довготривалого попереднього перегляду в кінотеатрі, наповненому головним чином підлітками та дорослими, стояв збуджений гул. Кожний, здавалось, обговорював деталі, які можуть чи не можуть бути включені в фільм, або ж розпускав плітки про те, наскільки він може відрізнятися від книги. Деякі сцени певній частині глядачів видалися безглуздими – безсумнівно, це найпалкіші шанувальники Поттера. По закінченню фільму зал зірвався аплодисментами, і, коли пішли титри, гул почався знову.

Через півтори неділі я прийшла опівночі в місцевий магазин дитячої літератури «Adventures in Books» в штаті Нью-Джерсі. Декілька днів до цього я зустрілася з власником магазину Петом Домініані, щоб дізнатися про подробиці презентації цієї книги. В неї входили конкурси костюмів, закуски і, звичайно ж, в 0:01 продаж товстезного 7-го тому.

Я прибула в установлений час, але ледве змогла увійти всередину, оскільки схвильовані діти та їх батьки веселилися та чекали кульмінаційного моменту. В книжковому магазині кожен так чи інакше обговорював Гаррі Поттера та отримував, як у нас говорять, «істинну насолоду»! Після придбання книги всі намагалися якомога швидше піти, щоб взятися за читання.

Я почала думати: що ж так притягує читачів до цієї книги?

Серія книг про Гаррі Поттера аналізувалася неодноразово і навіть стала предметом університетських курсів. Книги Дж. К. Роулінг отримали як похвалу, так і критику багатьох джерел. Деякі назвали Роулінг геніальною, порівнюючи її з Роальдом Далем та Дж. Р. Р. Толкієном.

Важко заперечити здатність Роулінг захопити увагу читача після прочитання всього декількох сторінок. Опис деталей, які наближають вас до місця подій, що відбуваються, а також передчуття того, що ж станеться далі, – ось ключ до багаторічного успіху книги. Письменницькій майстерності Роулінг акомпанує її величезна уява. Вона справді створила інший світ з особливими персонажами, законами, звичаями та культурою.

Деякі, однак, поставили під сумнів моральність цього роману, в якому головними героями є чаклуни та відьми. Вони вказали на неявне використання сумнівної символіки, а також на постійну тему розмитості меж між добром та злом. По мірі виходу всіх семи книг світ Гаррі Поттера стає все більше і більше заплутаним. Якщо ви сподіваєтесь на історію про збереження невинності та моральні уроки, де правда і брехня, краса й потворність, добро і зло чітко розділені, то книги про Гаррі Поттера вас розчарують.

Книги про Гаррі Поттера надзвичайно популярні. З часом стане ясно, чи вплинуть вони яким-небудь чином на нашу культуру. Можливо, родичі намагаються прищепити своїм дітям інтерес до читання, і, коли справа торкається Гаррі Поттера, вони купують по дві копії кожної книги. Таким чином, вони можуть разом читати та обговорювати Гаррі Поттера, щоб мати можливість відокремити моральні уроки від області фантазії.

Щороку на перші вихідні після національного свята Франції 14 Липня в Зебасі у Вайсенбурзі в Ельзасі (французький регіон на кордоні з Німеччиною – прим. пер.) святкується прекрасне сільське весілля в старовинному дусі.

Святкові обряди, національні костюми, різноманітність виробів ремісників і вечірнє освітлення будинків у стилі «фахверк» перетворюють «квітуче село», як його називають ельзасці в привабливе для туристів місце.

Численні відвідувачі з прикордонних німецьких районів приїжджають, щоб подивитися на цю подію. Карети прикрашають розмарином. Уважається, що він приносить щастя нареченим. Фрак і капелюх нареченого також прикрашається розмарином. Сільські жінки дарують гостям маленькі букетики.

#img_gallery#

Христина Геклер. Велика Епоха

Петрушка – одна з найвідоміших трав на Заході, висаджується в садах та квіткових горщиках. Яскраве зелене листя з трохи різким присмаком, головним чином, використовується в якості приправи або прикраси різноманітних салатів та тушкованих страв.

#img_left#Розрізняють два види петрушки – з гладкими листями, або європейский різновид, та кучеряву. Перший вид – більш ароматний, другий – більш красивий.

Петрушка, або Petroselinum crispum, родом з Східного Середземномор’я. В Стародавній Греції та Стародавньому Римі споконвічно використовувалася як лікарська рослина. Петрушка є антисептиком, а також, як припускається, має протиракові властивості.

З XVI сторіччя розведення петрушки бере свій початок в Італії в ролі корисної рослини, а пізніше вона розповсюдилася в Англію, Германію та інші країни Європи, а також, цілком імовірно, в Америку. Її зрощують по всьому світу, але завжди – в доволі маленьких садах або городах. Зараз її цілий рік можна знайти в будь-якому універсамі.

Петрушку вирощують через її листя: проростити сім’я досить важко.

У порівнянні з іншими овочами, петрушка більш багата на вітамін А, а також містить вітаміни К і С. Перед поданням петрушку ополіскують, але не змочують, оскільки це може привести до втрати вітаміну С.

Мірна Мак. Велика Епоха

Франклін Маккой. Велика Епоха

#img_left_nostream#До початку Олімпійських ігор у Китаї залишилося трохи більше року. Китайський уряд запевняв: «Дайте нам шанс, щоб ми могли поліпшити становище з правами людини», але те, що відбувається, суперечить обіцяному. Всі сподівалися, що ситуація з правами людини у Китаї покращає, але вона стала тільки ще гіршою.

Недивлячись на інформаційну блокаду, до 23 травня підтверджено 3 034 смертельні випадки в результаті репресій Фалуньгун. У трудових таборах офіційно зареєстровано 250 тисяч ув’язнених, які займаються Фалуньгун. Широкомасштабна індустрія вирізання органів у живих послідовників Фалуньгун не зупинена.

«Неприпустимо перетворювати Олімпійські ігри на «ігри геноциду», – говорить американський конгресмен Томас Лантос. – В одній частині Пекіну проводитимуться Олімпійські ігри, а поряд, у іншій, – тортури, вбивства та торгівля органами. Якщо геноцид буде продовжуватися, то Китай стане непридатним для зустрічі спортсменів на Олімпійських іграх 2008 року».

Коаліція з розслідування злочинів по відношенню до Фалуньгун звернулася до уряду Китаю. У складі Коаліції – представники Європи, Азії, Австралії, Північної Америки, більше 300 членів, а також урядові та неурядові чиновники, представники юриспруденції, медицини та інші. Жодна з секцій Коаліції не отримала відповідь з Китаю на запит.

Коаліція вимагає огляду незалежними експертами в’язниць, таборів, лікарень та засекречених установ. Якщо до 8 серпня 2007 року відповіді не буде, то Коаліція приєднається до країн, виступаючих за бойкот Олімпійських ігор. Глобальний бойкот захищає олімпійські духовні цінності, які одвічно суперечать насильству, расизму та геноциду, що записано у статуті Олімпійської хартії.

#img_right#Особистий протест і заклик підтримати ініціативу бойкоту Олімпійських ігор висловив президент ізраїльської Асоціації розвитку спорту, спортивний діяч Й. Ройтман. Ізраїльська команда ставала учасником усіх олімпіад, але бойкотувала у 1980 році Олімпійські ігри у Москві. Голова уряду Ізраїлю в той час М. Бейгін підтримав заклик Спортивного комітету Ізраїлю оголосити бойкот олімпіаді у Москві через кровопролитну війну в Афганістані та заборону на репатріацію людей єврейської національності до Ізраїлю.

На Олімпіаді у Мюнхені 5 вересня 1972 року в результаті проарабського терористичного акту було вбито 11 ізраїльських спортсменів. Додому повернулися одинадцять трун – це страшна трагедія для Ізраїлю. З того часу пам’ять про загиблих вшановували хвилиною мовчання на церемонії відкриття Олімпійських ігор.

#img_left_nostream#Голова Олімпійського комітету Китаю Лю Чі, будучи головою комітету КПК у Пекіні, прославився як жорстокий порушник прав людини і відповідач у величезній кількості кримінальних справ, відкритих у всьому світі послідовниками Фалуньгун, їхніми друзями та родичами. Перебуваючи з візитом в Ізраїлі, Лю Чі не вважав за потрібне навіть говорити на тему церемонії пам’яті загиблих ізраїльських спортсменів Ізраїлю і згодом не дав ніяких пояснень з приводу цього.

Навіть якщо церемонію пам’яті загиблих спортсменів Ізраїлю під впливом наших вимог погодяться провести, ми звертаємося до всіх людей доброї волі невідкладно згадати про права живих послідовників Фалуньгун і опротестувати, бойкотувати вбивства, тортури і кровопролиття у Китаї. Провести Олімпійські ігри в Китаї – це не означає розвивати міжнародний Олімпійський рух, це означає заохочувати розвиток насильства.

Голова клубів руху «Маккабі» СНД і країн Балтії та спортивний діяч М. Полянский відзначає, що Гітлер використав ХI Олімпійські ігри у Берліні (1936 р.), щоб утаїти приготування до війни. Нацисти поширювали чутки про миролюбність фашистів. Два тижні не було антисемітських гасел, ретельно приховувалися расистські нацистські теорії. А Сталін за невдалі виступи відправив спортивні команди на лісоповал до Сибіру, зокрема братів Старостіних.

Як за Сталіна та Гітлера, звірячий дух насильства визначає дії компартії Китаю. Свято спорту і тортури ідуть пліч-о-пліч. КПК використовує таку ж тактику брехні, щоб прикрити указ  «знищити Фалуньгун у Китаї». «Зате на площі Тяньаньмень у Пекіні вивішене велике табло, що відлічує дні, години, хвилини та секунди до початку Олімпіади, а вгорі – красивий вислів про дружбу», – розповідає Й. Ройтман, що нещодавно побував у Китаї.

Злочини проти людства й Олімпійські ігри не можуть співіснувати. Чому ж світ закриває очі на це?

Яна Фалік. Велика Епоха

Погодьтесь, для нас словосполучення „соціальна відповідальність" носить дещо абстрактний характер. Багато хто з підприємців вважає, що сплачувати податки вже є найвищім проявом цієї самої відповідальності перед державою та народом.

#img_left#З іншого боку, нещодавні дослідження показують, що кожен десятий покупець з однотипних товарів за однаковою ціною обере той, який виробляє соціально відповідальна компанія. Понад 70% споживачів вважають, що виробник повинен бути соціально відповідальним.

А міжнародний досвід взагалі переконує, що соціальна відповідальність не тільки корисна для розвитку компанії, але й необхідна. Кожне підприємство, котре хоче розмістити свої акції на лондонській чи нью-йоркській біржі, знає: серед іншого з неї вимагатимуть і соціальний звіт, де має бути вказано, як саме компанія турбується про свій персонал, про суспільство, про екологію тощо.

А що є для українських компаній „Соціальна відповідальність" та чи взагалі вигідно займатись благодійництвом в нашій державі? На ці та багато інших питань намагалися знайти відповіді учасники круглого столу „Соціальна відповідальність бізнесу".

 

Виступаючі, а це представники найбільших компаній в Україні, поділились роздумами з приводу взаємодії бізнесу та влади, його ролі у формуванні суспільства та значенню благодійності в становленні та розвитку компанії.

Зокрема, Андрій Ротовський, голова правління Форуму соціально відповідального бізнесу (організації, до якої увійшли понад 20 потужних компаній), зауважив, що діалог бізнесу й влади не може бути відірваним від культури самого суспільства. На його думку, такий діалог практично неможливий, адже саме суспільство до нього не привчене. Пан Ротовський повідомив, що рік тому його організація розробила меморандум "Соціально відповідальний бізнес". Це був невеличкий документ, створений на базі міжнародних документів, згідно з якими "соціально відповідальний бізнес" – це бізнес, відповідальний до своїх споживачів, до партнерів, до внутрішньої громадськості, тобто до персоналу, до зовнішньої громадськості та екології".

Руслан СКИБА, керівник відділу зв’язків з громадськістю та внутрішніх комунікацій ЗАТ "Київстар" додав, що діалог між владою та бізнесом відбувається, але він доволі повільний. „На мою думку, основою діалогу влади, бізнесу та суспільства є визнання взаємних інтересів. Бізнес не існує у вакуумі. Коли він виходить на великий рівень, такий, наприклад, як наша компанія, то ми розуміємо, що 22 мільйони абонентів – це величезна відповідальність і перед державою, і загалом перед суспільством", – зауважив пан Скиба. На його думку соціальна відповідальність – це добровільне бажання компанії грати роль у вирішенні громадських питань, відповідати перед споживачами за свій продукт. До речі, в "Київстар" існує так званий соціальний напрямок, що охоплює благодійні, соціальні та спонсорські проекти.

Ірина КУЗНЄЦОВА, голова правління Всеукраїнської рекламної коаліції, президент Київського фестивалю реклами, представник Каннського фестивалю в Україні, розповіла про свій проект "Пробіг під каштанами". Який, до речі, скоро святкуватиме свою п’ятнадцяту річницю. За її словами, першими партнерами цього заходу стали закордонні транснаціональні компанії, які були „освіченіші й усвідомлювали, що повинні таку акцію підтримати". На її думку, якщо такий проект існує вже 15 років, то компанії в Україні спроможні і на доброчинність, і на меценатство, і на спонсорство адже гроші, зібрані під час "Пробігу під каштанами", перераховуються до Центру кардіохірургії.

Валерій ПІЛЬГУН, директор ТОВ "Промбудімпекс" основною задачею для побудови конструктивного діалогу вважає відокремлення бізнесу, влади та політики. Допоки цього немає – існуватиме замість діалогу – монолог. Адже тільки економічно незалежний бізнес може реалізувати соціально відповідальні проекти. Отже, на його думку, має пройти певний час від того, щоб підприємець спочатку навчився чесно сплачувати податки, а потім уже замислився над тим, що може зробити ще й для суспільства.

Зоя ФЕДОРЧУК, керівник прес-центру, прес-секретар президента ХК "Київміськбуд" розповіла, що її підприємство перераховує значні кошти на дитячі будинки, зокрема, в київське "Малятко", допомагає ветеранам, пенсіонерам.

„Ми твердо знаємо: не можна бути багатим у бідній, злиденній державі. І саме тому має бути відповідальність бізнесу за формування громадянського суспільства, здатного зробити свій вибір. І, напевне, такий хрест у житті: той хто свідоміший, заможніший, здоровіший має простягнути руку. Але не тільки подаючи милостиню, а й даючи освіту, просвітління, розум та змогу бачити завтрашній день", – додала вона.

Отже підприємці свою соціальну відповідальність й вигоду зрозуміли. А чи розуміє це наша влада? Наразі, скажемо за себе, представників четвертої влади: бути чесними й правдивими для медіа вигідно, адже люди шукають саме цього і цей ланцюговий процес в усіх верствах суспільства має розпочатись!

З 2003 року, за деякими оцінками, 1,7 млн. іракців збігли в Сирію, Йорданію та інші країни. За останні декілька років кількість біженців зросла, оскільки ситуація з безпекою в Іраку погіршилася. Люди все більше і більше впадають у розпач.

#img_right#За іншими оцінками, біля двох мільйонів іракців були змушені покинути свій дім і поїхати в інші місця – села, міста і табори – в самому Іраку. Мільйони цих біженців є частиною населення, яке нараховує приблизно 24 млн. чоловік.

В теперішній час потік людей, які покидають свій дім за кордоном та в самому Іраку, збільшується стрімкіше, ніж коли-небудь.

Очевидно, що умови життя більшої частини іракських біженців в Йорданії та Сирії дуже плачевні. Цим людям довелося залишити свій дім, близьких, друзів та країну через те, що на батьківщині їх життя знаходилось під загрозою.

Більшість біженців мають проблеми з фінансами. Деякі з них залежать від допомоги своїх родичів в західних країнах, інші живуть за рахунок грошей, які вони заробили за десятиліття тяжкої роботи в Іраку.

В Сирії і, особливо, в Йорданії, всі ціни різко підскочили. Біженці мають платити непомірну орендну плату за проживання в непоказних будинках і квартирах, хоча більша їх частина живе в найбідніших кварталах Дамаска в Сирії та Аммана в Йорданії. Вони також змушені купувати їжу за завищеними цінами, щоб не померти з голоду. 

У них не має статусу біженців, і в той же час вони не є постійними жителями [в цих країнах]. Кожні декілька місяців їм доводиться просити у владних структур Сирії або Йорданії дозволу на те, щоб залишитися, які в свою чергу можуть у будь-який момент вислати їх з країни.

Деякі з них усіма силами домагаються отримання документів від ООН, які підтверджують, що вони справді є біженцями. Цей документ захистить їх від депортації в Ірак, але разом з тим він не дасть їм права працювати на законній основі.

Пані Рана Суейс, спеціаліст зі зв’язків із громадськістю з відділу УВКБ ООН в Аммані, сказала, що до неї поступає від іракців в середньому близько 90 заяв на день на отримання документів, що підтверджують статус біженців.

За оцінками, 25% іракських біженців в Сирії та Йорданії є дітьми. Ці люди, особливо діти, страждають від депресії, поганого харчування (внаслідок недостачі їжі), низького рівня охорони здоров’я та високого рівня захворювання. Їм також довелося кинути школу, своїх друзів та близьких. Вони знаходяться в жахливих умовах.

В Сирії та Йорданії і без того відчувався дефіцит життєво важливих ресурсів. Наприклад, в Йорданії не вистачало чистої та безпечної для здоров’я води. А з припливом іракських біженців цих нагальних речей стає все менше та менше.

У багатьох іракців, що втекли в інші країни, були необхідні професії, наприклад, це були лікарі, стоматологи, фармацевти, інженери і т.д. Вони дійсно потрібні зараз Іраку. Їх втеча негативно позначилося на країні.

На жаль, західні країни вжили не достатньо заходів для того, щоб допомогти іракським громадянам, які були змушені поїхати зі своєї країни. Лише дуже мала кількість з них переселилися в країни Європи, Північної Америки, а також в Австралію. Одне з повідомлень американського ЗМІ підтверджує, що лише 202 біженці були прийняті в США в 2006 році. Це неприйнятно з будь-якої точки зору.

На мою думку, міжнародне суспільство, в тому числі багаті арабські та мусульманські держави, має приділяти більше уваги трагедії іракців, які живуть в Сирії, Йорданії та інших країнах.

Пані Суейс заявила: «Найкращим вирішенням проблеми стане виправлення ситуації в Іраку, яке дозволить іракським біженцям повернутися додому. Переселення нічого не змінить, тому що ми маємо справу з величезною кількістю біженців».

Безумовно, це так. Проте, поки ми чекаємо на «краще вирішення», я сподіваюсь, що міжнародне суспільство не буде ігнорувати кризу, яка відбувається в наш час. Не можна залишити цих численних біженців у стражданнях.

Уряд Іраку пообіцяв виплатити 25 млн. доларів для допомоги, але, без сумніву, ця сума набагато менше тої, яка необхідна цим людям.

Автор Джордж Лока – доктор політичних наук, у минулому іракський журналіст та письменник. Народився в Іраку, але зараз є громадянином Канади.