Кілька днів потому до монастиря прийшов інший злидар. Настоятель відвів його в задню частину монастиря та вказав на цеглу: «Віднеси її до передньої частини будинку, і я винагороджу тебе». Але бідняк, вважаючи це образою, залишив монастир. Учні здивувалися: «Минулого разу ви просили жебрака перенести цеглу в задню частину, а цього разу просите іншого бідняка перетаскати її в передню. Так куди ж все-таки треба перенести її?» Настоятель відповів: «Не має значення, де вони будуть лежати, проте це дозволить жебраку, якщо він перенесе її, подивитися на світ новими очима».
Через кілька років людина з благородним виглядом відвідав монастир. Єдиною його вадою була тальки одна рука. Це був бідняк, який носив цеглу однією рукою. Коли настоятель попросив його перетягувати цю славну цеглу, він почав виконувати доручене завдання, оскільки це було йому під силу. Старанно працюючи, врешті-решт, він став мільйонером. Але злидар, який був фізично здоровим, так і ходив навколо, жебракуючи.
Це говорить про те, що дійсний спосіб допомогти людині – достукатися до його серця. Їжа може заповнити шлунок, і грошима можна задовольнити його прохання, але все це лише на одну мить. А по-справжньому допомогти людині можна тільки, зворушивши його серце.
Leave a Reply
You must be logged in to post a comment.