Талі Токатлі

#img_left#Бабуся була художницею з гарним смаком. Її речі були наповнені особливою святістю для дворічної Талі, чиї гострі, цікаві очки ретельно вивчали і запам’ятовували кожен предмет. Дівчинка дихала ними, в думках перетворювалася на них, так вона зростала. Шкода, що бабуся і дідусь загинули. Але як добре, що тато живий і яке диво, що збереглися речі віденського будинку.

Талі мабуть вирішила для себе, що коли виросте, то оживить улюблені нею реліквії. Так воно й сталося. Вона творить з кераміки, паперу, ниток, матерії поетичні образи, які розповідають про самих себе,. Ці матеріали можна легко зламати, порвати і за п’ять хвилин скласти в коробку.

Вироби з кераміки звичайно ставлять під скло або вище від допитливих дитячих рук, а вигук "Обережно! Не розбийте вазу!" дотепер дзвенить у вухах багатьох дорослих. Талі руйнує традиційне уявлення про кераміку як про крихкий матеріал для витончених прикрас. Її кераміка, залишаючись благородно-крихкою, не прикрашає простір, а розповідає про те, що відбувається в душі її творця, вона стає засобом вираження індивідуальності художника. Крихкі статуетки з віденської квартири бабусі починають скоювати вчинки. Її студія нагадує будиночок Тата Карла, де іграшки оживають.

Можна, якщо прислухатися, почути і музику, і вірші. Таліна лань ніби-то вийшла з поезії Віслови Шимборської (однієї з улюблених нею поетес): "Куди ти біжиш, намальована лань через намальований ліс…".

Талі в думках перетворюється на цю поетичну лань і біжить у ліс. Дитина (чи то дівчинка, чи то хлопчик) хизується своєю постаттю, вона маленька, але дуже сильна. Інша, така ж сама, повернута до нас спиною, а на спині діра. Ще один хлопчик-дівчинка стоїть на паперовому п’єдесталі. Він кидає простору виклик? Чому в нього діра на короткому пальті?

А ось цнотливо сидить, схрестивши красиві ніжки, дівчина в балетному платті. Вона в майстерні не одна. Є ще точно такі ж, але не зовсім: у однієї отвір на платті, обрамлений блакитним кольором. В іншої – отвір, обрамлений блакитною сльозою, що стікає по спині. А чи танцівниці вони? Ні, вони не відпочивають після танцю, вони мабуть сидять тут з певною метою.

Таліні собаки підкорюють Еверест, вони, зв’язані мотузками, з численними вузлами, наполегливо підіймаються по прямовисній стіні. Адже зроблені собаки з порцеляни, яка б’ється . Придивившись до кожної з них можна побачити нові рани і сліди старих. Це вже не собаки, а образ самовідданості та мужності.

"Кожен куток тут мій. Я тут найближча до себе самої. У майстерні немає нічого випадкового", – каже вона.

Талі – ізраїльтянка, єврейка (в Ізраїлі євреї гордяться своєю національністю) але цього їй недосить. "Що я ще?" – питає відома художниця, яка постійно виставляється, викладач Академії мистецтв ім. Бецалель, мама трьох дітей і бабуся, Талі Токатлі?

Вона спостерігач, їй цікава центральна автобусна станція Тель-Авіва, де можна одним поглядом побачити всі народи світу в русі та зіткненні. Вилизані, респектабельні, скульптурні райони її не цікавлять, та й що там цікавого? Скульптурність багатих районів заморожує живу, рухому, крихку Таліну уяву. У ранимій кераміці, як у благородній чуйності лані, як у підкоренні Евересту собаками, як у зухвалому виклику суспільству дитини, чується непередбачуваність самого поняття "рух". Куди ми рухаємося? Це стародавнє питання.

У творчості Талі Токатлі ви знайдете немало питань і складете немало відповідей на них. Ваша уява не заморозиться статичною величчю масивної скульптури, а потягнеться за рухом втікаючої керамічної лані в незвіданий ліс допитливої творчості.