Показ колекції ready-to-wear осінь-зима 2007/2008 дизайнера Крістофа Декарнена (Christophe Decarnin), британського дизайнера Стелли Маккартні (Stella McCartney) і хорватського дизайнера Івани Омажич (Ivana Omazic) на Тижні високої моди в Парижі (Paris Fashion Week).
#img_gallery#
Показ колекції ready-to-wear осінь-зима 2007/2008 Альбера Эльбаза (Albert Elbaz), італійського модельєра Валентино (Valentino) і італійського дизайнера Міучії Прада (Miuccia Prada) на Тижні високої моди у Парижі (Paris Fashion Week).
#img_gallery#
Космічні простори завжди цікавили людство. За останні 100 років дослідження космосу зробили великий крок уперед. Але, на жаль, знання про безмежні простори Всесвіту залишаються нікчемно малими, і скільки ще знадобиться часу щоб пізнати їх, невідомо.
З розвитком телескопів, багато об’єктів міжпланетного простору вже не були такими незрозумілими, і астрономи все краще бачили і вивчали численні скупчення зірок. Деякі з таких скупчень спочатку приймали за звичайні газові або пилові хмари – настільки віддаленими вони були. У 1845 році англійський астроном лорд Рос виявив незвичайні «спіральні туманності». При дослідженні в деяких туманностях стали вгадуватися контури закономірного розташування зірок. Астрономи визначили, що це величезні зоряні системи, – з тих пір їх почали називати галактиками.
#img_center_nostream#
Все чіткіше являлися астрономам межі та структури галактик, що вражають своєю незвичайністю. Зустрічалися галактики правильної і неправильної форми, симетричні та асиметричні. Одні мали форму еліпса, інші – спіралі.
Найтаємничішими і найвражаючішими виявилися саме спіральні галактики, теж неоднакові за своєю будовою. У деяких галактик в будові переважає ядро – центр, з якого розходяться спіральні гілки. У деяких галактик – навпаки. У спіральних гілках галактик зосереджено набагато більше зірок, ніж між ними, що обумовлює і малюнок галактики, яка нагадує свастику. У цих гілках багато міжзоряного газу, і постійно народжуються нові зірки. Простір між зірками також не порожній. У малих концентраціях у ньому присутні найрізноманітніші частинки, у тому числі й атоми багатьох речовин. У галактиках, на зразок нашого Чумацького шляху, найбільший вміст міжзоряної речовини присутній поблизу їхньої площини, в спіральних рукавах.
#img_center_nostream#
Знаходячись всередині, важко уявити, якою є наша галактика. Вчені, завдяки дослідженням інших, сусідніх галактик, склали приблизне уявлення про нашу рідну Галактику. Дослідження галактики під назвою туманність Андромеди зіграла в цьому першорядну роль. Учені з’ясували, що наша галактика має форму диска, яка нагадує дві тарілки, складені краями. У нашої галактики яскраво виражений центр – ядро, від якого виходять спіральні гілки. Ці гілки перекривають одна одну, подекуди їх затуляють пилові хмари, тому важко зрозуміти, скільки їх і як саме вони влаштовані.
Величезна кількість гарячих і молодих зірок знаходиться в самому центрі Галактики, утворюючи її ядро. Ближче до зовнішньої площини Галактики також розташовується значно більше зірок, ніж у її внутрішньому просторі. Споглядаючи в нічному небі лінію Чумацького шляху, ми бачимо саму Галактику з боку та її спіральні гілки.
Наше Сонце знаходиться якраз між двох рукавів, але дуже далеко від центру Галактики. Всі зірки в Галактиці рухаються навколо ядра Галактики, мабуть, утримувані силою тяжяіння. Передбачається, що цей центр тяжіння утворений величезним скупченням зірок у ядрі Галактики. Навколо нього і здійснюється рух всіх зірок, у тому числі й Сонця.
#img_center_nostream#
Саме ядро Галактики, на жаль, закрите від нас хмарами пилу і газу, але для інфрачервоних камер космічного телескопу Спітцера велика частина цього пилу прозора, тому на цьому чудовому зображенні ми можемо побачити зірки в щільно населеній області центру Галактики.
Якщо зірки в галактиці сполучені невидимою рушійною силою, яка утримує їх в певній структурі, то чи зв’язані самі галактики якось між собою? Чи утворюють вони всі разом якусь одну систему? Про це буде наша наступна стаття.
У період святкування китайського Нового Року в континентальному Китаї від однієї сім’ї до іншої потихеньку передаються "Дев’ять коментарів про комуністичну партію". Про цю історичну хроніку все більше говорять люди, і також все більше радять один одному виходити з партії.
Мій колега по роботі запитав у мене: «Ти читав «Дев’ять коментарів»?» Я відповів, що читав в Інтернеті. Він розповів, як їздив на Новий рік до батьків у якийсь повіт. За його словами, вранці першого новорічного дня біля кожних дверей квартири побачив «Дев’ять коментарів». Я запитав, що він думає про цю книгу, на що він відповів, що вона дуже хороша, тільки обкладинка була пошарпана і сторінки не всі по порядку, а так люди, в основному, всі хочуть її прочитати.
Ще один із моїх співробітників по роботі завжди залишав у мене не дуже гарне враження про себе, і я не дуже любив із ним спілкуватися. Але якось побачив, що навколо нього зібралося 4-5 чоловік і він їм щось розповідає. Я підійшов і почув, що він розповідає про зміст «Дев’яти коментарів», а деякі абзаци навіть вивчив напам’ять!
#img_gallery#
Минулого місяця багато індійців у всьому світі вшанували пам’ять людини, яка показала всьому світові, що мирні засоби можуть протистояти пригнобленню і жорстокості.
#img_left#Багато хто знає його як Ганді (у Індії – як Бупа або Махатма). Історія Моханда Карамчанда Ганді і його філософія ненасильства стала натхненням для інших. Доктор Мартін Лютер Кінг, Нельсон Мандела, Стівен Біко і Аун Сань Су Чжі надихнули Ганді або знаходилися під його прямим впливом.
Народившись в сім’ї торговців у 1869 р., Ганді став адвокатом всупереч своїй власній відсутності інтересу до цієї професії, здобувши адвокатську освіту в Лондоні. Життя у британській столиці дозволило йому познайомитися з англійськими традиціями і розвинути розуміння світу, що дуже йому допомогло, коли він посів посаду в Південно-Африканській провінції Натал.
Під час 20-річного перебування у Південній Африці Ганді зіткнувся з жорстокою дискримінацією. Його викидали з потягів за відмову пересісти з вагону першого класу, в який у нього був квиток, били водії автобусів за те, що той не поступався своїм місцем білим пасажирам, йому відмовляли у вході в готелі через расову приналежність. Весь цей досвід загартував його рішучість добиватися рівних прав для південно-африканського місцевого населення. Там же, в Південній Африці, Ганді вирішив, що залишить гонитву за матеріальними цінностями і зосередиться на самовдосконаленні.
Подальша глибина духовності Ганді, відбилася в його унікальній концепції опору, відомій як «Сатьяграха». Сатьяграха дослівно означає: Сатья – «Істина», і Аграха – «Стійкість», які покладені в основу його філософії мирного опору.
Південноафриканський уряд виявився нездатним упоратися з Сатьяграха. Тисячі місцевих жителів за власним бажанням були арештовані і побиті, вони весь час відмовлялися підкорятися расистським дискримінаційним законам. Врешті-решт, південноафриканському урядові довелося провести переговори з Ганді й до 1914 року погодитися з багатьма його вимогами. Британська імперія отримала повідомлення, що Ганді був політичним борцем, який не має собі рівних.
Після свого повернення до Індії наступного року, Ганді заснував ашрам (духовний притулок), який був присвячений пошукам Істини. Проте він знову став лідером людей і очолив протести і страйки проти несправедливості британських землевласників. Незабаром він став домінуючою постаттю в індійській політиці. Кампанія за кампанією він вів індійців до самовизначення і через тверду прихильність своїм принципам ненасильства і відмови від співпраці Ганді зміг перемогти британський уряд. Індія отримала незалежність у 1947 році. Кажуть, що коли англійці передали владу, Ганді не святкував, а тужив через поділ країни між мусульманами та індусами, намагаючись зупинити насильство між двома групами.
Рік потому, у віці 78 років, він був убитий своїм же співвітчизником індусом.
Мирні способи вираження незгоди Ганді отримали пошану в усьому світі. У сучасному світі з війнами проти терору, бомбардуваннями Іраку, безладами в Лівії, можна лише замислюватись над питанням – що б така людина як Махатма Ганді подумав би про сьогоднішнє зростаюче протистояння. Був би він шокований рівнем насильства, що став тепер прийнятним? Ми можемо, напевно, припустити, що, як засновник мирного опору, він рекомендував би припинити всі військові «рішення» політичних проблем. Але зрозуміло одне: він би закликав досягати цілей мирним шляхом.
Рік Китаю в Росії відкривається у Владивостоці в картинній галереї Portmay, де проходить виставка красноярського художника Сергія Форостовського "Східний транзит. Тибетські сни". На двох поверхах галереї представлені нові роботи Сергія: на першому – околиці Харбіна, це земля, а на другому – повітря, тибетський дах світу.
#img_gallery#
Юлія Гольченко. Велика Епоха
Рік Китаю в Росії відкривається у Владивостоці в картинній галереї Portmay, де проходить виставка красноярського художника Сергія Форостовського "Східний транзит. Тибетські сни". На двох поверхах галереї представлені нові роботи Сергія: на першому – околиці Харбіна, це земля, а на другому – повітря, тибетський дах світу.
#img_right#- Я, напевно, з дитинства був художником. Хлопці, з якими я зустрічаюся зараз, говорять, що в дитинстві я був дивний хлопець, говорять, ми йдемо, наприклад, на море купатися, а ти сидиш на березі й думу думаєш.
Корр.: Скільки днів ви пробули в Тибеті?
– Дванадцять днів. Ми розпочали свій шлях із Чанду, проїжджали по 600-800 км на джипі, божевільна подорож. При цьому ми постійно заїжджали в монастирі, проводили там по 30-40 хвилин. Монастирі старі-старі. Найбільш древньому було 1 500 років. Ми побували на проведенні одного стародавнього ритуалу під назвою "Небесна смерть".
У долині померлих розчленовують і згодовують грифам. Це відбувається в присутності людей, родичів під пісні ченців. Людину розчленовують, кістки дроблять, і, коли лунають пісні ченців, товсті грифи злітаються з навколишніх скель. Багато хто не міг дивитися. Жах невимовний. Але, з іншого боку, з погляду тибетця, ми, закопуючи в землю померлих, згодовуємо їх черв’якам.
А тут…, напевно, почесно знайти небесну смерть. До того ж це ще раціонально – дуже важко рити могили, та ще й за величезної кількості населення. Весь вільний простір використовується як родюча брунька, під земельні ділянки. Я так зрозумів, народ ще живе скотарством. Ми, наприклад, були в кількох селах на висоті 5 тисяч метрів, і в мене було таке відчуття, що я потрапив у первісний лад. Землянки, викладені з кізяка, а люди з якимось первісним поглядом.
Вони не розуміють ні китайську, ні англійську, і разом із тим мають такі наївні обличчя. Мені не хотілося звідти йти, тому що я зрозумів, що це прабатьківщина людства. Це 4-тисячолітня цивілізація, древніша, ніж християнство, єгипетська цивілізація, і мимоволі приходили думки про інків, ацтеків, і про ті цивілізації. Зовні тибетці дуже схожі на латинос, дуже мало – на китайців. Таке відчуття, що ти десь у Чилі, чи в Болівії. Ще, коли ми були на кордоні з Індією, там люди походили більше на індійців: шкіра синя, носаті, великі чорні очі. І написи скрізь: суміш пакистансько-індійсько-турецького, тобто там ієрогліфів немає.
І через те, що Тибет був окупований у 1945 р., жителі свідомо, як протест, не вивчають китайську мову, незважаючи на те, що Китай привніс у Тибет елементи цивілізації: електрику, газ, дороги, гідростанції. Наприклад, на річці Янцзи сотні гідротехнічних споруд, яких я у світі ніде не бачив. Це як друга Китайська стіна. Ріка зовсім убита, рослинності навколо майже немає: ні листочка, ні квіточки, ні риби – таке відчуття, що циклопи перерили всю землю. Вода працює на людство. Це я до того, що китайці принесли цивілізацію, але одночасно й руйнування.
Корр.: На деяких ваших роботах присутні знаки свастики, тайцзи…
– Свастик, насправді, у Тибеті дуже багато. Я лише ледве торкнувся… Вони величезні: бувають і п’ятиметрові, і двадцятиметрові, є на всю довжину стіни монастиря. У деяких областях вона рідше зустрічається, у деяких частіше; на воротах, на стінах, на одязі.
Корр.: Розкажіть, будь ласка, про картину "Палац Потала"
– Це осьова картина всієї виставки. Світ земний, духовний – це речі, про які, по-моєму, думає все людство, незалежно від релігійної приналежності. Людина завжди замислюється про те, де вона, для чого вона в цей світ пробула, і що її чекає. Я цю картину написав за добу. Тут присутні два кольори: земляний і голубий, навмисно голубий.
Корр.: У вас виставка практично в одному тоні: і люди, і природа. Дійсно, усе зображене схоже на сон
– Коли перебуваєш на високогір’ї, починається гірська хвороба. Таке відчуття, що ти або під водою, або в космосі. Реальність починає вислизати з-під ніг, і ти не розумієш, що з тобою відбувається. Крім цього, я розповідав уже про села, де мене не залишало відчуття прабатьківщини людства, тому я неначе поринав у пам’ять людську, котра найчастіше не кольорова, і робив такий зріз – з одного боку, старої фотографії, з іншого боку – старого кінофільму.
Крім цього, я дуже захоплююся й із задоволенням спостерігаю, як у Китаї виставляються й пишуть художники традиційного китайського живопису Гухуа. Він такий чорний, сірий, теплий, і я спробував усе це використати. Ці роботи я писав без білила, використовуючи один-два кольори, а в якості білив використав білизну полотна – саме це і є принцип живопису Гухуа.
Корр.: Як ви вважаєте, зараз мистецтво в Китаї розвивається, люди пам’ятають свою древню культуру?
– Моя думка дуже суперечлива. На Гухуа, наприклад, режим не сильно вплинув, а деякі картини дотепер режимні, і поруч із сувоями традиційної Гухуа я міг бачити й модерністські картини, і Мао Цзедуна, і речі про Другу світову, громадянську війни. На Китай також впливає і європейський живопис, і американський. Це країна, що як губка усмоктує в себе всі ці культури.
Корр.: На вашу думку, політика може вплинути на мистецтво, на його розвиток?
– Звичайно. Мистецтво завжди або стоїть на службі в держави, прикладом тому є тоталітарний режим, коли мистецтво повністю обслуговує лад: це й живопис, і музика, і культура; або коли мистецтво ставить себе на службу государя Імператора. Наприклад, той же Гойя, Веласкес були придворними художниками короля. Тобто мистецтво діє як механізм впливу на розуми людства.
Корр.: Але не всі йдуть на поводу в тоталітарних режимів…
– Якщо за тоталітарного режиму ти не стаєш на державну службу, то тебе або просто розмазують – влада засилає тебе в табори, або просто викидають із країни.
Корр.: И на завершення розкажіть що-небудь про себе
– Я, напевно, з дитинства був художником. Хлопці, з якими я зустрічаюся зараз, говорять, що в дитинстві я був дивний хлопець, говорять, ми йдемо, наприклад, на море купатися, а ти сидиш на березі й думу думаєш. Підеш, викупаєшся й знову сидиш – думаєш. Начебто хлопець адекватний, але увесь час кудись летів. Але крім цього, хочу сказати таку річ. Коли Бог цілує людину, і дає їй творчі можливості, дуже хочеться, щоб вона доклала всіх зусиль ці можливості розвити й не розплескати.
Багатьом дають і музичний слух, і художні здібності, і дуже часто люди в побуті їх заривають. Дуже хотілося б, щоб люди більше приділяли уваги своєму духовному світові, своїй душі й розвивались. Це як побажання до того, що людину Бог часто цілує, потрібно тільки це відчути. Коли в мене виходить удала картина, це для мене вершина щастя. Насправді, багато чого не виходить, 10-12 картин мимо й одне влучення.
Я можу мучитися день, два, тиждень, розпач починає опановувати, потім виходить така гарна картина, яку повторити вдруге я не в змозі. І Бог мене, напевно, цілує за те, що я відмучився. Але мучився то я не лежачи, не сидячи, я в роботі перебував. Коли в мене стали проявлятися такі стани, я зрозумів, що існує Вищий розум, який спостерігає, хто скільки вкладає щиросердечних сил у те, чим він займається.. А до цього атеїстом був.
Корр.: Ваша наступна подорож буде проходити…
– Потім я їду в Берлін. Ще дуже люблю малих голландців, хочеться й голландцем побути… Голландія – країна, яка розташована нижче рівня моря, а відчуття, як, наприклад, говорив Бредель: відчуття таке, що ти сорока в бриючому польоті над землею.
З Тибету Сергій Форостовський привіз не тільки чудову виставку, але й близько 7 тисяч фотографій, а також свій щоденник – опис кожного дня, проведеного в Тибеті. Щоденник і деякі фотографії, зроблені під час подорожі, були люб’язно надані Сергієм.
Юлія Гольченко. Велика Епоха
Дослідники з Боннського університету виявили, що мед – найдавніші ліки, відомі людині з давніх часів.
#img_left#Мед є одним із кращих засобів для обробки ран, що повільно загоюються, у тому числі й інфікованих золотистим стафілококом і набагато ефективніший у порівнянні з багатьма антибіотиками.
Мед застосовувався для загоєння ран під час Другої світової війни, також відомо, що його застосовували фараони в Єгипті.
Медотерапія – це використання спеціальних препаратів, виготовлених на основі різних типів меду, з вираженими антибактеріальними властивостями.
"У сучасних лікарнях відмічається тенденція до зниження застосування антибіотиків", – заявляє лікар-педіатр, доктор Арне Симон із клініки при Боннському університеті. У медичній практиці все частіше використовуються препарати, що містять мед, для лікування різних типів ран.
Медпрацівники використовували мед для обробки ушкоджень шкіри в дітей, хворих на різні види раку. Специфічне лікування було ефективним щодо злоякісних клітин, але при цьому дуже послаблювало імунітет. "Зазвичай, шкірна рана гоїться протягом тижня, але у випадку з нашими дітьми, це часто триває місяць або навіть більше", – говорить доктор Симон.
Кай Софка, фахівець із лікування ран із педіатричної клініки університету вважає, що за допомогою меду можна вилікувати рани, які довго не загоюються. Причому всього за кілька тижнів. При такому лікуванні, швидше відбувається відторгнення мертвих тканин і епітелізація шкіри. Доктор Софка відзначає, що перев’язки в таких випадках менш болючі й не ушкоджують молодої шкіри.
Незважаючи на позитивний досвід, клінічних досліджень було проведено небагато. У цей час медотерапію застосовують приблизно у двох десятках лікарень Німеччини. Дослідники Боннського університету в співробітництві з фахівцями з Гамбургу, Дюссельдорфа й Берліна оцінюють позитивний результат лікування медом більш ніж при 100 захворюваннях. Вони віддають перевагу медотерапії застосуванню новітніх видів антибактеріальних пов’язок, наприклад, з використанням іонізованого срібла.
У медотерапії застосовується мед двох типів – перший містить велику кількість ферменту, який перетворює цукор, що міститься в меді, у перекис водню. Це перевірений і випробуваний антибактеріальний засіб. Другий різновид меду – мед лептоспермуму, вироблений в Австралії й Новій Зеландії, який має високу антибактеріальну активність, навіть у розбавленому стані.
Казку про дванадцять місяців пам’ятаєте? Ту, в якій вередливій дівчині та її матері в січні захотілось пролісків. От і відправили вони пасербицю в лютий мороз шукати ці квіти. Дванадцять місяців допомогли бідолашній дівчинці назбирати первоцвіти. Та зла мачуха на тому не спинилася. Їй захотілось груш та суниць. Так це ненажерливе бажання й погубило її та доньку, адже як казав січень місяць: „Не бувати літу перед весною, а весні – перед зимою.”
#img_left#А в нас ще в січні з’явилися перші продавці пролісків і зараз вони вірно служать тим, кому захотілося весни – нищать природу. Цікаво, де вони знайшли ту галявину, щоб назбирати аж стільки квітів взимку? Та як природоохоронні органи протидіють цьому? Відповіді на ці питання дав старший державний інспектор України з охорони навколишнього природного середовища Микола Хоменко.
– Микола Феодосійович, розкажіть, будь–ласка, звідки потрапляють до незаконних продавців проліски?
Проліски зараз в основному збирають в Криму. Інколи завозять з Молдавії. Через Харків їх переправляють до Росії. Це – налагоджений механізм і та бабця, яка пропонує придбати нам квіти – остання в цьому ланцюзі. Підходиш до такої – а вона плаче: „Це ж я на хліб заробляю”. Але, насправді, продаж первоцвітів – надзвичайно прибутковий бізнес. До того ж, для реалізації червонокнижних квітів потрібен дозвіл, якого, звісно, у цих бабусь немає. Уявіть собі, лісник плекає проліски, доглядає, охороняє, а вночі приходять бомжі, школярі та виривають їх – а потім продають і знову йдуть по них.
– А як ви намагаєтесь протидіяти цьому. Кажу „намагаєтесь”, бо така торгівля є досить поширеною в столиці.
– По-перше, наше управління розсилає рекомендації підвідомчим органам по всій Україні з вимогою посилити контроль. А далі на місцях спільно з правоохоронними органами, громадськими організаціями, засобами масової інформації проводиться оперативна робота у місцях збору та збуту рослин, накладаються штрафи, передбачені кодексом України про адміністративні правопорушення.
Не дивлячись на те, що проводяться рейди, вилучаються квіти і платяться штрафи, біля кожної бабки поставити свого інспектора неможливо. На мій погляд, ці питання повинна більше контролювати міліція та адміністрація ринків, адже на них покладені обов’язки забороняти реалізацію червонокнижних квітів. Отже, погано працює охорона ринку.
– А чи відшкодовуватимуть збитки, нанесені такими злодіями, наприклад, висаджуватимуть квіти знову?
– Спеціальні заходи з відновлення насаджень пролісків у нас не передбачені, бо природа сама відтворюється, якщо їй тільки дати таку можливість. Це можуть планувати територіальні місцеві організації.
– А як Ви дізнаєтесь про результати роботи?
– Кожного місяця підвідомчі установи надсилають нам свої звіти, в яких вказується, що саме було зроблено ними в даному відношенні. Вони також повідомляють про те, скільки програм по місцевому телебаченню та радіо було зроблено на цю тему, скільки статей в місцевих газетах. Вся повна інформація по областях буде зведена до 15 червня.
Наведу декілька прикладів станом на 13 лютого. Візьмемо Севастополь. В звіті сказано: складено 15 протоколів, накладено 20 штрафів, шкода – 2220 грн. В Чернігові притягнуто 2 чоловіки. В Закарпаття було зроблено 9 перевірок, складені протоколи, направлені до суду. В Харкові проведено 4 рейди, складено 4 протоколи, вилучено 235 букетиків первоцвітів. Але ж це – крапля в морі, бо всіх злодіїв зловити неможливо! І проволокою заповідник чи заказник ви не обгорнете.
– Так що ж тоді може виправити цю ситуацію?
– Я вважаю, що насправді, вся причина в нашому вихованні та культурі в цілому, як ми відносимося до братів наших менших та до об’єктів рослинного світу. Адже людина повинна милуватися тим, що сотворив Бог, і що цвіте на землі. Допоки ми не зрозуміємо, що зірвати квітку – це гріх, так саме, як вбити людину, до того часу буде це продовжуватись.
Одне радує, що в цьому році їх набагато менше, ніж в попередньому, принаймні вони не торгують так відкрито. Але справжні зрушення у нас будуть, коли ми проявлятимемо любов до ближнього, в тому числі й до флори.
– Отже починати повинен кожен з себе?
– Так, звісно. От, наприклад, коли вам приятель або коханий чоловік принесе такі квіти, ви йому скажіть: „Я їх не хочу, ти мені краще в вазончиках принеси, крокуси наприклад”. Тобто цю проблему треба вирішувати спільними зусиллями. Не можна тільки уповати на екологію – ми всі несемо відповідальність.
Територія південно-західного американського штату Аризона вкрита майже суцільною безкрайою пустелею. Гірське пасмо на узбережжі Тихого океану перешкоджає притокові вологого повітря, пекуче субтропічне сонце розжарює землю. Чи може у такому місці існувати життя?
Не тільки може, але воно навіть дуже приємне оку! Що ж це? Це квітка-символ штату Аризона – кактус.
Хіба ця суцільно вкрита колючками рослина, що не має ані гілок, ані листя, може милувати око?
Звісно, може! А чи знаєте ви, що у березні-квітні кожного року у диких кактусів та інших рослин пустелі розпукуються яскраві і строкаті квіти? Це море квітів у пустелі – одне з найвідоміших чудес природи у США! Тому місцеві жителі вважають кактуси невід’ємною частиною своїх садів і квітників. У сезон, коли вони розпукуються, видно лише різнобарвні квіти, що сяють свіжістю та ароматом, і якими неможливо намилуватися. У цю пору кактуси ніби схожі на їжачків, що вбралися, готуючись до сватання.
У цьому фотоогляді ми представимо вашій увазі деякі з них.
#img_gallery#