Космічні простори завжди цікавили людство. За останні 100 років дослідження космосу зробили великий крок уперед. Але, на жаль, знання про безмежні простори Всесвіту залишаються нікчемно малими, і скільки ще знадобиться часу щоб пізнати їх, невідомо.
З розвитком телескопів, багато об’єктів міжпланетного простору вже не були такими незрозумілими, і астрономи все краще бачили і вивчали численні скупчення зірок. Деякі з таких скупчень спочатку приймали за звичайні газові або пилові хмари – настільки віддаленими вони були. У 1845 році англійський астроном лорд Рос виявив незвичайні «спіральні туманності». При дослідженні в деяких туманностях стали вгадуватися контури закономірного розташування зірок. Астрономи визначили, що це величезні зоряні системи, – з тих пір їх почали називати галактиками.
#img_center_nostream#
Все чіткіше являлися астрономам межі та структури галактик, що вражають своєю незвичайністю. Зустрічалися галактики правильної і неправильної форми, симетричні та асиметричні. Одні мали форму еліпса, інші – спіралі.
Найтаємничішими і найвражаючішими виявилися саме спіральні галактики, теж неоднакові за своєю будовою. У деяких галактик в будові переважає ядро – центр, з якого розходяться спіральні гілки. У деяких галактик – навпаки. У спіральних гілках галактик зосереджено набагато більше зірок, ніж між ними, що обумовлює і малюнок галактики, яка нагадує свастику. У цих гілках багато міжзоряного газу, і постійно народжуються нові зірки. Простір між зірками також не порожній. У малих концентраціях у ньому присутні найрізноманітніші частинки, у тому числі й атоми багатьох речовин. У галактиках, на зразок нашого Чумацького шляху, найбільший вміст міжзоряної речовини присутній поблизу їхньої площини, в спіральних рукавах.
#img_center_nostream#
Знаходячись всередині, важко уявити, якою є наша галактика. Вчені, завдяки дослідженням інших, сусідніх галактик, склали приблизне уявлення про нашу рідну Галактику. Дослідження галактики під назвою туманність Андромеди зіграла в цьому першорядну роль. Учені з’ясували, що наша галактика має форму диска, яка нагадує дві тарілки, складені краями. У нашої галактики яскраво виражений центр – ядро, від якого виходять спіральні гілки. Ці гілки перекривають одна одну, подекуди їх затуляють пилові хмари, тому важко зрозуміти, скільки їх і як саме вони влаштовані.
Величезна кількість гарячих і молодих зірок знаходиться в самому центрі Галактики, утворюючи її ядро. Ближче до зовнішньої площини Галактики також розташовується значно більше зірок, ніж у її внутрішньому просторі. Споглядаючи в нічному небі лінію Чумацького шляху, ми бачимо саму Галактику з боку та її спіральні гілки.
Наше Сонце знаходиться якраз між двох рукавів, але дуже далеко від центру Галактики. Всі зірки в Галактиці рухаються навколо ядра Галактики, мабуть, утримувані силою тяжяіння. Передбачається, що цей центр тяжіння утворений величезним скупченням зірок у ядрі Галактики. Навколо нього і здійснюється рух всіх зірок, у тому числі й Сонця.
#img_center_nostream#
Саме ядро Галактики, на жаль, закрите від нас хмарами пилу і газу, але для інфрачервоних камер космічного телескопу Спітцера велика частина цього пилу прозора, тому на цьому чудовому зображенні ми можемо побачити зірки в щільно населеній області центру Галактики.
Якщо зірки в галактиці сполучені невидимою рушійною силою, яка утримує їх в певній структурі, то чи зв’язані самі галактики якось між собою? Чи утворюють вони всі разом якусь одну систему? Про це буде наша наступна стаття.