Blog

#img_left_nostream#Вранці, 13 серпня 2006 р., у провінції Цзянсі на найвищій точці гори У Гун дивовижно проявлялося Сяйво Будди в морі хмар, яке тривало 30 хвилин. Туристи зачаровано милувалися цим дивом. Сяйво Будди часто проявлялося після дощу!

#img_right#Правозахисна організація Human Rights Watch опублікувала 149-сторінкову доповідь “Гонка на дно”, в якій подала докладні результати дослідження участі західних корпорацій у посиленні інтернет-цензури Піднебесної. Серед найвідоміших винуватців названо корпорації Yahoo, Microsoft і Google.

На думку правозахисників, західні компанії, ведучі бізнес у Китаї, повинні та можуть дотримуватися низки вимог, таких як::

* Не зберігати призначені для користувача дані в юрисдикції місцевої влади.

* Не виконувати роль активного цензора.

* Не виконувати усних, не документованих, вимог представників влади, коли це стосується свободи слова і політичної цензури.

* Публікувати на своїх сайтах інформацію про ті випадки, коли влада змусила їх удатися до політичної цензури.

* Коли на пошуковому сайті результати пошуку відфільтровані з політичних причин, то про це потрібно повідомляти користувача, який здійснив пошуковий запит.

Гейша – людина мистецтва. Японською “гейся”, “гей” перекладається як “культура” або “мистецтво”, а “ся” означає людина. Таким чином, слово “гейша” можна перекласти як “людина мистецтва”.

#img_left#Вона має глибокі знання з традиційної японської культури з багатьох сфер. У Кіото їх називають “гейко”. Гейші дебютували в XVII столітті в Едо, яке пізніше стало називатися Токіо, під час правління сьогуна Токугави. Тоді вони були танцівницями й музикантами, яких можна було побачити на банкетах, де їх виховання й вишуканість вельми цінувалися.

У 1700 році указ сьогуна регламентував цю нову професію і зобов’язав гейш бути в закритих кварталах. До цього вимушеного перегрупування з “дівчатами легкої поведінки” частина гейш вирішила покинути свої будинки, які називалися “окійя” (освітні установи). Тепер вони об’єдналися в школи. У XVIII столітті гейша розглядалася як певна професія, відмінна від куртизанки.

Вони не торгували своєю чарівністю, і їхня поведінка не мала бути визивною. Сьогодні організовані в корпорацію гейші розглядають свою діяльність згідно зі строгими моральними нормами. Таким чином, гейша – це не куртизанка.

У цю епоху ученицями гейш ставали у віці трьох років і трьох днів. Ці учениці називалися “майко”. Деяких в окійя, де вони проходили навчання, продавали бідні сім’ї. Інші були родом із знатних сімей.

У наш час, щоб потрапити в будинок гейш, потрібно досягти 15 років і мати обов’язкову шкільну освіту. Майко повинна мати здібності до мистецтва: співати, танцювати, грати на музичних інструментах і уміти проводити бесіду. Їхня художня майстерність і духовні якості цінуються більше, ніж краса. Вони повинні бути люб’язними, приємними і послужливими.

Коли молода дівчина вирішує стати гейшею, вона покидає свою сім’ю і вступає в окійю. Тут гейші й майко живуть під контролем однієї матері (мама сан). Вона займається їх навчанням, годує їх, забезпечує житлом, піклується про всі їх потреби. Майко повинні потім усе це їй відшкодувати.

Над майко бере верховенство досвідченіша гейша, яку називають “старшою сестрою”, а вона сама стає “молодшою сестрою”. Це одна сім’я. “Старша сестра” навчає її, як поводитися в суспільстві, дає поради з приводу макіяжу й одягу, представляє її людям і ознайомлює з чайними будиночками, відвідувати які є обов’язком “молодшої сестри”.

Доля майбутньої гейші перебуває в руках “старшої сестри”. Відома гейша не ризикуватиме своєю репутацією, беручи верховенство над “молодшою сестрою”, яку вона вважає нездібною. Кожен ранок майко йде до школи гейш. Там вона зустрічає досвідченіших і більш професійних гейш, які продовжують удосконалюватися.

Її освіта триває три роки, і за цей час вона повинна освоїти мистецтво туалету, макіяжу, танцю, співу, музики, поезії, ікебани (мистецтво складання букетів), каліграфії, чайної церемонії та розмови.

Гейша – це, головним чином, професійна господиня, яка проводить розваги.

Традиційно, розваги й банкети чоловіків-японців проходять без дружин із їх колегами по роботі. Зазвичай на банкеті присутні кілька гейш. Крім усього, до їхніх обов’язків входить подавати саке. Під час вечора вони танцюють, співають, читають класичні поеми, грають на сямісені (японська лютня), барабані або на флейті. Вони відкривають двері і сервірують чайний салон відповідно до традицій.

Усі їхні таланти використовуються для того, щоб зробити вечір приємним, але ці традиції зберігаються лише серед еліти. Гейші також беруть участь у публічних виступах під час святкування деяких подій. Сьогодні їх можна зустріти, в основному, в Осаці та Кіото. Якщо ви пройдетеся по кварталу Гіон в Осаці, ви побачите багато гейш. Їх граціозний силует, застиглий у часі, нагадає про те, що вони залишаються однією з останніх форм “живого мистецтва” у Японії.

#img_right#8 серпня Міністерство охорони здоров’я КПК повідомило, що смерть службовця в листопаді 2003 р. була підтвердженим випадком захворювання на високопатогенний вірус пташиного грипу (H5n1).

Це перша в Китаї смерть, причиною якої був пташиний грип, небезпечний для людини. Вона була зафіксована за два роки до офіційно зареєстрованого випадку. Розслідування причини смерті жертви пташиного грипу, померлої три роки тому, було викликане звітом, опублікованим китайськими ученими в червні цього року.

У звіті мовилося, що одиничні смертельні випадки мали місце в Китаї вже в 2003 р. в період спалаху атипової пневмонії. Жертвою в цьому випадку став 24-річний сержант. У 2003 р. у нього з’явилися ознаки лихоманки і легеневої інфекції. Він звернувся по допомогу у військовий госпіталь Пекіна, але врятувати його не вдалося, він помер 25 листопада того ж року.

Лікарі поставили діагноз: атипова пневмонія. Минулого місяця міністерство охорони здоров’я знов досліджувало легені, кров і тканини померлого, провівши лабораторні дослідження. В результаті було виявлено, що смерть сержанта стала першим смертельним випадком у результаті зараження на високопатогенний вірус людського пташиного грипу в континентальному Китаї.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) відмовилася прокоментувати той факт, що комуністичний режим Китаю приховував епідемію пташиного грипу. Проте представник пекінського офісу ВООЗ відзначив, що, можливо, існують й інші приховані факти. Він закликав міністерство охорони здоров’я країни провести повторне розслідування всіх випадків невідомої легеневої інфекції.

Нове розслідування почалося 22 червня 2006 року, після того, як журнал ”New England Journal of Medicine” опублікував звіт дослідників Китаю. Вони провели повторне розслідування випадку лихоманки і легеневої інфекції, що відбулася в листопаді 2003 р. Причина інфекції невідома, це цілком міг би бути випадок пташиного грипу. У звіті також мовилося, що в тілі померлого не було знайдено вірусу атипової пневмонії, хоча саме вона була визначена як причина його смерті. Проте в легеневих тканинах померлого був знайдений вірус пташиного грипу.

Оскільки комуністичний режим Китаю повідомив ВООЗ про перший випадок зараження пташиним грипом лише в травні 2005 року, виникнення першого випадку було “відсунуте” у звіті на два роки назад. ВООЗ зажадала від Пекіна перевірити всі дані і дати цьому пояснення . Під впливом зовнішнього тиску, Міністерство охорони здоров’я Китаю заснувало Центр контролю й запобігання епідеміям і Академію військової медицини Китаю.

Разом з експертами ВООЗ проведено розслідування, в результаті якого було виявлено, що вищезазначена жертва була заражена людським вірусом пташиного грипу. За даними ВВС, один з тих, хто брав участь у цій науково-дослідній роботі, 21 червня написав лист редакторові журналу ”New England Journal of Medicine” і просив повернути дані звіту, не даючи ніяких пояснень. Редактор журналу не виконав його прохання, посилаючись на те, що повідомлення вже надруковане.

11 серпня 2006

Велика Епоха

Незабаром у протоці Ла-Манш можна буде побачити гібридне «судно», що, як чайка, літатиме над водою на швидкості 160 км за годину.

#img_center_nostream#

«Крилате судно», або Aeroptere, як назвали його французькі конструктори, базується на тому самому аеродинамічному принципі, що дозволяє чайкам планувати на низькій висоті. Робочий прототип може бути завершений до 2009 року. Це стало можливим після рішення французького уряду видати компанії Focus 21, яка допомагає у розробці цього судна, грошову премію. Як очікується, Aeroptere буде здатним досягати швидкості, що у два рази перевищує звичайні судна, і буде значно раціональнішим, ніж якась форма нинішньої авіації.

Дане судно, у якому використана розроблена росіянами під час холодної війни технологія екранного ефекту (ЕФ), ідеально підходитиме для коротких морських плавань через Ла-Манш і до острова Корсика. Суднобудівник і провідна фігура у проекті судна Ерік Магре вважає, що Aeroptere міг би прокласти шлях для широкого поширення низьколітаючих суден, що здатні перевозити водним шляхом пасажирів, транспортні засоби та контейнери вагою декілька тисяч тон.

«Ця технологія повинна стати затребуваною. Це неминуче у світлі зльоту цін на пальне» – сказав Магре газеті «Таймс».

«Ми працюємо із кур’єрськими компаніями, тому що транспортні судна, що базуються на технології ЕФ, могли б дозволити їм зменшити вартість перевезень, у порівнянні з повітряними вантажоперевезеннями».

Технологія ЕФ має багато спільного із забутою нині технологією суден на повітряній подушці (обидві технології свого часу прогнозували як транспортні судна майбутнього), однак, і відмінностей у них теж чимало. Наприклад, вона дозволяє переміщатися приблизно у два рази швидше, ніж судна на повітряній подушці, причому з меншими енерговитратами.  До того ж, пасажирів не заколисує від стрибків судна на хвилях на повітряній подушці, заповненій стиснутим повітрям, а замість цього відбувається підйом за рахунок екранного ефекту, яким користуються птахи, ширяючи над водою.

У проекті крилатого судна буде використаний досвід російських, американських та австралійських конструкторів. Росіяни були піонерами технології ЕФ у 1970-80-х роках. Вони втілили це у формі надзвичайно дорогих і малопродуктивних екранопланів – величезних суден із важким озброєнням, що літали на швидкості близько 500 км за годину на висоті до 18 м над поверхнею води. Комерційні інтереси американських компаній разом зі зростаючим занепокоєнням уряду США щодо національної безпеки сприяли великим капіталовкладенням у цей новий проект крилатого судна. Однак навряд чи крилаті судна будуть використовуватися в таких масштабах, як екраноплани. Як стверджує велика кількість критиків, на те, щоб технологія ЕФ використовувалася де-небудь ще окрім невеликих суден, немає попиту.

Сем Ваятт. Велика Епоха

#img_left_nostream#Рівень цивілізованості держави визначається тим, наскільки вона проявляє турботу  про своїх громадян і, в першу чергу, про дітей. Яка ситуація з турботу за дітьми в Україні? Хто піклується  тут про безпритульних дітей, про дітей-сиріт або про тих, у кого неблагополучні батьки?

У кожному місті при міській адміністрації є служба у справах неповнолітніх. Є також центр у справах сім’ї та молоді, який є складовою частиною міського відділу освіти. 

Є й інші організації з подібними функціями – наприклад відділи й комісії виконкому. Якщо говорити про бездомних дітей, то ними займається саме служба у справах неповнолітніх.

Вона виявляє дітей, батьки яких ведуть аморальний спосіб життя, не виховують своїх дітей і не тільки не виховують, деколи вони взагалі залишають дітей без нагляду, без їжі та одягу, не проявляючи ніяких ознак  турботи, не говорячи вже про відчуття відповідальності або любові.

Такі діти, як правило, і стають  потенційними вихованцями дитячих будинків. Набагато рідше буває, що діти залишаються сиротами. Бувають випадки, коли один або обидва батьки відбувають термін за вчинений злочин, і в цьому випадку відповідальність за дитину – тимчасово або постійно – також бере на себе держава. Це лише типові приклади того, як опиняються діти в дитячих будинках.

Хто вони, мешканці дитячих будинків?

У дитячих будинках містяться діти від 3 до 7 років. До 3-річного  віку дитина-сирота перебуває в будинку малятка. З 7 років вихованців дитбудинків визначають в інтернат у тому випадку, якщо їх не усиновили. Часто буває і так, що до часу, коли дитині пора йти до школи, вона вже знаходить нових батьків.

Вік з 3 до 7 років вважається найкращим віком для усиновлення. У цьому віці вже проявляється характер малюка, його схильності, визначається рівень його здоров’я або спадкові хвороби, якщо такі є. Таким чином, майбутні батьки володіють повною інформацією про свого прийомного сина або дочку.

Як правило, 75-85% дітей з дитбудинків потрапляють у будинки-інтернати. Державою встановлено для  вихованців дитячих будинків-інтернатів різноманітні пільги й допомога до 23 років. Закінчивши навчання в інтернаті, його випускник отримує кімнату в гуртожитку і прямує на подальше навчання в училищі. Тут  молодь здобуває професію.

Якщо ж вихованець дитбудинку має порушення психіки, дефекти мови або порушення рухового апарату, а також будь-які інші відхилення від норми, його направляють у спеціалізований інтернат. Там з ним працюють психологи й фахівці-медики. Програма шкільного навчання для  таких дітей теж особлива – полегшена.

Велика-велика сім’я

 Ми побували в гостях у дитячому будинку ”Гайок” м. Краматорськ . Цей дитячий будинок розташований на тінистій алеї в центральному, але разом з тим тихому, кварталі міста.  У “Гайку”  проживають  від 50 до 55 чоловік.

У цьому дитбудинку перебувають діти з категорії перелічених вище сімей.  Іноді  маленьких дітей знаходить і підбирає міліція. Наприклад, був випадок, коли 3-річну дитину знайшли в районі  залізничного шляху в Харківській області. Він нічого не пам’ятає: ні імені, ні прізвища, ні звідки він, ні хто його мати і батько. Схоже, дитина зазнавала сильного побиття, і була налякана настільки, що постраждала і психіка. Вже минуло достатньо часу, а він усе ще не оговтався, і зараз ще не завжди може пригадати своє прізвище (у дитбудинку йому дали нове, оскільки не вдалося встановити, чий він і звідки).

Про усиновлення

Зазвичай формується  група  малюків  з 10-12 чоловік. До шкільного віку  буває, що  всіх розбирають по будинках.  Іноді залишається 2-3 дитини. Зараз, наприклад, до початку навчального року в цій  групі залишився один хлопчик, інших усиновили. Дитина, що залишилася, звичайно, дуже страждає; адже у  всіх вже є мами й тата, і лише він один нікому не потрібний.

Хто усиновляє? У нас у країні, найчастіше, це люди віруючі – православні або люди, що належать до інших християнських конфесій. Багато сімей, охочих усиновити дитину, зараз приїжджає із-за кордону.  У європейських країнах дуже велика черга на усиновлення. Наприклад, одна італійська сім’я стояла  в черзі на усиновлення 13 років. Вони одружилися, коли їм було по 20, і лише до 33 років вони змогли знайти дитину. Їм став вихованець дитячого будинку Краматорська. Сім’я цілком забезпечена: чоловік служить у поліції, дружина – перукар.

Інші прийомні батьки приїжджали з Норвегії й усиновили відразу трьох хлопчиків. Вони планували узяти одного, оскільки у них уже є дівчинка, але за законом України кровних родичів не можна розлучати, тому всі хлопчики потрапили в одну сім’ю.

Чи є зворотний зв’язок із батьками, що усиновили дітей? Таких зобов’язань ніхто не дає, та ніхто і не вимагає. Проте іноді в дитбудинок все ж таки приходять листи із-за кордону з фотографіями щасливих дітей, що грають на лужку або сидять за іменинним столом із величезним тортом із свічками. Але це не правило. Нові батьки роблять це з доброї волі. І звичайно, дітей про це не повідомляють, щоб не нагадувати їм про сирітство.

Чи має дитбудинок зведення про ту сім’ю, яка має намір усиновити вихованця? Так, працівники дитбудинку роблять запити в різні інстанції, щоб докладніше дізнатися про обстановку, в яку потрапить дитина. Є побоювання (були окремі випадки в історії дитбудинків), що дитину усиновляла яка-небудь сім’я жорсткого релігійного типу і вимушувала дотримуватися їхніх традицій. Наприклад, відомий  випадок, коли дитину тримали в льосі на хлібі та воді. Тому, перш ніж віддати на усиновлення, все ретельно перевіряється.

Чи не трапиться так, що після усиновлення з’являються справжні батьки дитини? Працівники дитбудинку ретельно відстежують взаємини батьків і дитини.  Якщо, наприклад, мати (єдина відома із сім’ї) не давала про себе знати впродовж 2-х років, то така дитина має право на усиновлення.

Якщо є мати або інші родичі – бабусі, тітки і т.д., які відвідують дитину, то дитбудинок не має права віддавати його на усиновлення. Або такий окремий  випадок: єдиний родич – мати – перебуває у в’язниці. Вона звільниться тільки через кілька років. Але вона постійно телефонує в дитбудинок, цікавиться  дитиною і просить не віддавати нікому.
 
Турбота

У дітей з “Гайка” є, здавалося б, все. Устелені м’якими килимами затишні кімнати для ігор і занять, які блищать після ремонту свіжістю; зручні ліжка і хороші туалетні кімнати. Іграшки у дітей найрізноманітніші і в достатній кількості. Одяг сучасний, красивий, кожен вибирає свій стиль, немає одноманітності, як раніше. Готують для малюків смачно й різноманітно. Цілий рік на столі заморські фрукти: ківі, банани, апельсини.

Вихователі піклуються про те, щоб діти не відчували себе знедоленими, обділеними  батьківською ласкою. Вони прагнуть  придумувати різні ігри й заняття, щоб дитині було цікаво, щоб його думки якомога рідше поверталися до рідної, але неблагополучної сім’ї.

Для дітей влаштовуються свята, дні народження, фестивалі, святкові ранки. З дітьми також працюють психологи, щоб позбавити  дитину від комплексу неповноцінності й інших проблем. Методисти піклуються про те, як краще розвивати у дітей різноманітні навички, як пробудити інтерес до знань.

Улітку вихованці “Гайка” відправляються в Придонцовськ. Там, поряд з курортом Святогорськ у дитячому Ізумрудному місті можна добре відпочити. Це величезний, добре обладнаний пансіонат. Там відпочивають діти зі всієї області, щоб за літо набратися сил, пограти й побігати лісом.

Одне слово, діти в дитбудинку  “Гайок” живуть однією великою дружною сім’єю. Вони життєрадісні, довірливі і товариські. Кожного відвідувача  вони відразу обступають і одаровують своїми щирими усмішками.

І все-таки вони страждають

Так, діти всіх зустрічають усмішками, і кожному дорослому, що прийшов, вони з надією дивляться  в очі, а в погляді німе питання: “Ти моя мама?” (або тато, або дідусь).

Як би не старалися вихователі й завідувачка, як би не прагнули психологи, вони не замінять їй батьків. Не зважаючи на всю турботу, тепло душі співробітників (а працюють тут люди, що люблять свою справу, своїх підопічних, інакше – неможливо),  діти все-таки  страждають. Це найголовніша проблема дитячих будинків. Держава її вирішує, віддаючи дітей на усиновлення. Зараз з’явилася нова форма усиновлення – прийомні сім’ї. Дитина не усиновляють у звичайному розумінні, за ним залишаються всі його пільги і його прізвище, але виховується він у сім’ї до 23 років. Потім він може покинути сім’ю назавжди або стати справжнім  сином (дочкою), опорою людям, які піклувалися про нього всі ці 20 років.

20 серпня в московському Центральному парку культури й відпочинку їм. Горького відбулася добродійна акція "День народження Чебурашки". Символом свята став саме Чебурашка, герой відомої казки Едуарда Успенського, який символізує дитинство, доброту, увагу, турботу про близьких людей. До того ж Чебурашка  сам трохи дитина з дитбудинку – його знайшли в коробці з апельсинами.

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

Після бурхливих дебатів на Генеральній асамблеї Міжнародного астрономічного союзу (МАС) наукова громадськість прийняла нове визначення планет. За новим формулюванням, Плутон виключено зі списку дев’яти великих планет сонячної системи, а його статус понижено до «карликової планети».

#img_center_nostream#

Офіційне визначення планет і рішення щодо «долі» Плутона було прийнято майже 2500 астрономами з 75 країн, що брали участь в обговоренні головної теми Генасамблеї МАС, що проходила у столиці Чехії Празі.

МАС постановив, що будь-яке небесне тіло, щоб іменуватися планетою, має відповідати визначенню планет. Плутон явно не може відповідати новому формулюванню, відповідно до якого планетою може називатися деяке небесне тіло, що обертається навколо Сонця, має достатню масу для створення гравітації, очистило околиці своєї орбіти та має порівняно круглу форму.

Після втрати Плутона список «восьми великих планет» сонячної системи в порядку збільшення їх відстані від Сонця є таким: Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран та Нептун. Ця зміна зробить необхідним наново переписати багато підручників.

Водночас зі зниженням статусу Плутона МАС встановила нову класифікацію для небесних тіл ще двох типів: «планети-карлики», що вони довгий час іменувалися «малими планетами», та «малі тіла сонячної системи», до яких належить безліч астероїдів, комет і супутників.

Відтоді, як у 1930 р. було відкрито Плутон, серед учених не стихали суперечки щодо його статусу планети, хоча прості люди продовжували вважати, що у сонячній системі дев’ять великих планет.

Минулого літа астроном із Каліфорнійського технологічного інституту Майк Браун відкрив небесне тіло, що своїми розмірами перевищує Плутон, – «Ксена». Так само, як і Плутон, Ксена знаходиться у таємничому поясі Койпера, що пролягає за межами орбіти Нептуна, і у якому розташовано кілька тисяч комет і планетоїдів.

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

Телескоп Хаббл зробив зйомку цього яскравого тіла, офіційна назва якого 2003 UB313. Його діаметр становить близько 2300 км. За приблизними підрахунками, це на 112 км більше ніж у Плутона. Небесне тіло знаходиться на відстані приблизно 15 мільярдів кілометрів від Сонця, будучи на сьогодні найвіддаленішим серед нині відомих тіл сонячної системи.

Після відкриття Ксени, дискусії у науковому світі про статус Плутона стали ще бурхливішими.

На протязі багатьох років серед учених постійно точилися суперечки щодо включення Плутона у сонячну систему, астрономи завжди вважали, що він має однакову із Землею величину, однак згодом було виявлено, що він є меншим навіть ніж супутник Землі Місяць. Плутон проявляє себе несподівано і в інших відношеннях: його орбіта являє собою вузький довгий еліпс; площина його орбіти є ледве не перпендикулярною до площин орбіт восьми планет; спосіб його руху також відрізняється від традиційних планет, і, навпаки, відносно схожий з іншими тілами поясу Койпера.

Деякі вчені заявляють, що якби Плутон продовжував мати статус планети, то Ксена повинна була б стати десятою планетою сонячної системи, тому що вона все-таки є трохи більшою. Вчені, що схиляються убік простоти, наполягають на думці, що існує тільки вісім планет, вважаючи, що Плутон і Ксена не можуть називатися планетами.

Після даної Генасамблеї МАС, Плутон і Ксена будуть класифікуватися як «карликові планети».