Сан-Дієго. 10 березня 2007 року відділення «Міжнародна Амністія» при Каліфорнійському університеті Сан-Дієго спільно з філіалом «STAND» (Студентська коаліція проти геноциду) при Середній школі Уествью (WVHS) провели захід в коледжі ім. Елеонори Рузвельт з метою дати людям можливість дізнатися про геноцид у Дарфурі.
#img_right#Захід включав виступ п’яти доповідачів, художній аукціон і показ короткометражних документальних фільмів.
«Я думаю, що в Сан-Дієго люди не так добре поінформовані про те, що відбувається у Дарфурі, – говорить Тахія Султан, учениця старших класів WVHS і організатор акції. – За літо я подивилася декілька документальних фільмів, і вони надихнули мене зробити що-небудь в цьому відношенні.
Люди часто говорять мені, що одна людина не відіграє ролі, поодинці не можна врятувати світ, але я вважаю, що це можливо загальними зусиллями. Якщо кожна людина дотримується такої думки, ситуація ніколи не зміниться. Я вважаю, що, будучи людськими істотами, наш обов’язок у тому, щоб надавати допомогу іншим людям, які її потребують, незалежно від їхньої культурної, релігійної приналежності та інших чинників, тому що всі ми є людьми».
Племена Дарфура (західний регіон Судану) з лютого 2003 року є об’єктом винищування з боку уряду Судану. Уряд використовує і озброює воєнізовані загони, відомі як Джанджавід («примарні вершники»), які руйнують села і вбивають людей, що живуть у них.
На сьогодні в результаті геноциду в Судані загинуло 400 000, а 2 500 000 – насильно переселені.
Всі кошти, виручені від проведеного заходу, будуть направлені в Об’єднання із запобігання геноциду, щоб забезпечити суданських біженців, які живуть в сусідньому Чаді, предметами першої необхідності. «Я не прошу від кожного 100 % допомоги, лише ясного розуміння, усвідомлення того, що відбувається. Це не означає, що вони повинні жертвувати гроші, я просто хочу, щоб вони дізналися про те, що відбувається, – говорить Дженіфер Шин з філіалу «Міжнародної Амністії» при Каліфорнійському університеті.
#img_left#Габрієль Стаунінг, один із засновників організації «Зупинити геноцид зараз» представив слайд-шоу, зняте під час його недавньої поїздки в табір для суданських біженців у Чаді. Фотографії демонструють повсякденне життя людей і те, що світ втратить, якщо нічого не зміниться. «Я займаюся наданням допомоги Дарфуру протягом трьох років. До цього я дізнався про Руанду і геноцид, який відбувався там. Я думав, як світ міг дозволити такому статися. Потім, до кінця тижня ця думка знову повернулася до мене, і я думав, як я міг дозволити цьому статися, нічого не зробивши? Потім, коли я почув про Дарфур, я вирішив: добре, цього разу без виправдань, я повинен що-небудь зробити», – говорить Стаунінг.
Насильство, яке до цього здійснювалось тільки в Судані, почало перекидатися і на Чад, оскільки Джаджавід став організовувати набіги на табори біженців. Коли він приїхав до Чаду, йому сказали, що не візьмуть на себе відповідальності, якщо з ним щось станеться. Вища комісія ООН у справах біженців умовляла його відмінити поїздку через небезпеку, на яку він може наразитися.
«Коли я збирався відвідати табори, більшість асистентів покинули табори через небезпеку, на яку вони могли наразитися при наданні допомоги біженцям, – говорить Стаунінг. – Ннезважаючи на те, що це висвітлюють ЗМІ, я відчуваю, що це лише пригнічує людей. Ви чуєте величезні цифри і слово «геноцид» у всіх новинах, присвячених цій ситуації. Частково це примушує людей сказати, так, це жахливо, але в той же час виникає бажання відвернутися від цього. Тому я й хотів здійснити поїздку і привести додому своє власне бачення».
Рішучість і надія
Незважаючи на похмуру дійсність теми заходу, в повітрі відчувалися дух рішучості і надії під час обговорення доповідачами, які зусилля можна докласти для надання допомоги і що здатне зупинити насильство. Захара Діїнг Аколь, студент з університету Сан-Дієго і біженець з Конгора (Судан), говорив про складність нинішньої ситуації.
«Це проблема не людей, а їх урядів, які хочуть використовувати людей, використовувати релігію та інші чинники для створення відчуженості. Уряд управляє людьми, щоб вони вбивали інших людей, – говорить Захара. – Якщо ви хочете врятувати людей, чи варто робити головним винуватцем безпосередніх виконавців? Є в цьому сенс? Ось, що ми бачимо. Міжнародне співтовариство продовжує мати справу з порочним суданським режимом, якому взагалі немає ніякого діла до суданського народу».
Серед відвідувачів акції був Френсіс Рінг, один з багатьох суданських біженців, які живуть у Сан-Дієго. У 1998 році Рінг втік із Судану до Сірії, де він намагався отримати статус біженця. Після того, як його затвердило ООН, він приїхав до США в 1999 р.
Після свого приїзду він організував судансько-американську добродійну організацію, мета якої надання допомоги біженцям із Судану в США.
«Одна річ, яку я засвоїв з кризи у Дарфурі, – це те, що тоді як одні люди можуть бути жорстокими, інші – здатні з таким же запалом надавати допомогу. Це навчило мене тому, що, хоча навколо є жорстокі люди, в світі також існують хороші люди, – говорить Рінг. – Я сподіваюся, що одного разу всі навчаться дивитися один на одного, не звертаючи уваги на расу. Я сподіваюся, що в людському суспільстві стане більше місця альтруїзмові».
