Blog

У Парижі продовжується показ мод, де відомі модельєри виставляють на показ свої творіння. Красиві дівчата ходять по подіуму демонструючи колекцію Осінь/Зима 2006 (частина 2 фотоогляду).

#img_gallery#

У Парижі продовжується показ мод, де відомі модельєри виставляють на показ свої творіння. Красиві дівчата ходять по подіуму демонструючи колекцію Осінь/Зима 2006 (частина 2 фотоогляду).

#img_gallery#

#img_left_nostream#Після закінчення школи, я отримав гарні оцінки і готувався до вступу в інститут. Мої батьки хотіли, щоб я навчався в пристойному навчальному закладі. Вони довідалися про Інститут міжнародних відносин, і витративши чимало грошей на хабарі для чиновників, забезпечили мені вступ у той інститут. Мені здавалося, що це хороший ВУЗ, але досить швидко я зрозумів, що він готує шпигунів і спецагентів.

Однак годі було й думати про те, щоб піти з такого місця, а тому я вирішив залишитися. Я не сказав моїм батькам, що то був за інститут, бо боявся, що вони турбуватимуться за мене. Чи хотіли б батьки, щоб їх діти виконували таку брудну роботу? Упевнений, що якби вони знали що то за заклад, вони б навіть і не думали мене туди влаштовувати.

Все моє дитинство я зневажав професію спецагента. Я вважав що це болісно жити подвійним життям, без права говорити правду навіть членам своєї родини. Яка іронія? Я вступив на шлях, яким не хотів іти і почав виконувати роботу, яку більш за все ненавидів.

Після закінчення інституту мене і усіх моїх одногрупників відправили працювати в різні місця. Деякі з них виїхали працювати в китайських посольствах за кордоном. Зайве говорити, що всі вони займалися шпигунством. Я ніколи не розпитував їх про роботу, і навіть якщо б і запитав, вони б нічого мені не розповіли, тому що нас так учили. Поступово ми втратили зв’язок один з одним.

Якось, прийшовши додому, я не зміг подолати бажання розповісти батькам, що працюю спецагентом. Вони дуже здивувалися і занепокоїлися. Скориставшись своїми зв’язками і знову заплативши хабарі, вони перевели мене у відділ безпеки. Я багато працював, хоча і не любив свою роботу, бо не хотів підвести своїх батьків. Вони багато трудилися, щоб поставити мене на ноги і витратили багато грошей, щоб знайти мені роботу. Тому я хотів більше заробляти, щоб їм жилося краще.
Мій керівник вважав мене дуже розумним. Кілька справ я зробив проти своєї совісті, і невдовзі отримав підвищення. Це був час, коли репресії проти Фалуньгун тільки починалися. У той час я не приймав безпосередньої участі у розслідуваннях і репресіях практикуючих Фалуньгун.

Якось мій колега сказав, що Фалуньгун це зовсім не те, про що говорять по телевізору. Більше ніхто мені такого не говорив, оскільки наша робота вимагає щоб ми не задавали зайвих питань. У нас не може бути власних думок, і ми живемо як свині і собаки, навіть гірше. Одного дня, один з моїх друзів в Інтернеті (“вільний ангел”) написав статтю під назвою "Так званий протест з собачої держави". Вона викликала у мене сміх. Однак коли я сміявся, мені було боляче. Це була щира правда, що спецагента цінують менше за собаку. І коли нас називають собаками, це звучить як лестощі. Наше життя важке і болісне. Нам платять багато грошей, але примушують виконувати такі речі, від яких відмовилися б навіть свині і собаки. Ми здатні зрадити усе, навіть совість і друзів. Якщо нам наказують вступити в організацію, приховуючи свою справжню особу, ми мусимо це робити. Не дивлячись на гарні особисті стосунки з ким-небудь, ми повинні підкорятися наказам нашого керівництва і залишатися вірними партії. Одного разу я убив моїх колег-приятелів, після того, як вони завершили своє завдання. Їм не можна було видавати секретів операції. Я не хотів убивати свої приятелів. Але якби вони залишилися живі, ніхто не зміг би перешкодити їм розкрити погані справи, які їм наказано було виконати. Я зробив жорстоким своє серце, і убив їх своїми власними руками. Після цього вбивства у мене виникли проблемі зі шлунком. Я не людина! Те, що я зробив, позбавляє мене права називатися людиною, думав я. Мені насправді було погано, коли я вбивав. Але це була моя робота і я повинен був її виконати. Якби я відмовився виконати її, мене міг би вбити хтось інший. Таке трапляється, хоча не часто. Хто знає, коли мене теж уб’ють мої начальник або колеги?! Це якраз і є суть цієї роботи.

Родичі тих, кого я вбив не знали куди поділися їхні близькі. Я регулярно надсилав їм гроші від імені жертв. Для мене це був єдиний спосіб спокутування гріхів.

Пройшло кілька років, і я став спочатку байдужим і нечутливим, а потім перетворився на холоднокровного агента, і моя людська природа вичерпалась. Потім мені звеліли здійснювати стеження в Інтернеті, особливо за Фалуньгун. Зараз не можу сказати точно коли мені наказали робити це; якщо я скажу, я піддам себе небезпеці.

Спочатку я не розумів цих практикуючих Фалуньгун, і гадки не мав чим вони займаються. Я вважав, що вони є саме такими, як розповідають по телевізору. Через деякий час я зрозумів, що вони добросердечні, а це повністю суперечило моєму уявленню. Тим не менш, я продовжував лаяти їх в Інтернеті. Я всіляко винищував їх, надсилаючи нешанобливі повідомлення і поштові розсилки, відправляючи електронною поштою троянів (програма, яка видає себе за іншу програму з метою збору інформації), надсилаючи посилання з вірусами і т.д. На жаль, деякі люди потрапили в мої тенета і розкрили свої справжні IP-адреси. В результаті, деякі користувачі Інтернету були арештовані. Тоді ми відчували натхнення.

Звичайно, як старшому агентові мені не обов’язково було робити такі речі, оскільки це було обов’язком молодшого складу. Тоді я був просто одержимий своєю роботою, а тому я зайнявся руйнуванням зв’язків в Інтернет. Я відчував свою нікчемність, і окрім безмовного вбивства людей і життя, як привид, я не знав, що я можу зробити хорошого. Я використовував свою безрозсудну і божевільну поведінку як вихід для мого гніву на цей світ. А в очах мого керівництва, я робив це тому, що був лояльний до партії і держави. Тому вони стали ще більше мені довіряти.

Одного разу я використав логін "majia" як свій ID і відправив текстове повідомлення з трояном користувачеві ХХХ з форуму "Qingxin". Вона була дуже пильна і не попалася на це. Одночасно я використав той самий ID, надсилаючи трояна багатьом новим користувачам форуму. Вона зрозуміла мої прийоми і викрила їх. І мій ID став недійсним. Мені було все одно, оскільки це була моя робота. Я втратив "majia", але міг ще раз зареєструватися. Все було добре, доки мій внутрішній ID не був видалений. Я надіслав їй інше повідомлення, під іншим ID. Я прикинувся практикуючим Фалуньгун і поговорив з нею. Ми спілкувалися декілька днів, але я не отримав ніякої інформації від неї. Розчарувавшись я змінив свій ID і знову став надсилати на форум поштові відправлення образливого характеру, а вона їх терпляче видаляла. Потім вона надіслала мені текстове повідомлення і ми відновили спілкування.

Спілкуючись ми торкалися багатьох питань, особливо сенсу життя. Вона зробила мені догану за мою поведінку і сказала: "Мені все одно, яку роботу ти виконуєш. Це не випадковість, те що ми познайомилися в Інтернеті". Вона запитала, чи є у мене книга "Чжуань Фалунь" і "Дев’ять коментарів". Я чесно відповів, що немає. Моє життя було безглузде, і окрім моїх батьків мене нічого не хвилювало. Тому я нічого не читав.

Вона сказала: "Якщо хочеш дістати мене, то тобі це не вдасться, ти вже знаєш це. Яке б повідомлення ти не надсилав, програму чи посилання, я не буду користуватися ними. Я не відкрию тобі ніякої інформації. Краще кинь це. Ніхто, включаючи моїх батьків і друзів, не знає мій ID на форумі. Пропоную тобі прочитати "Чжуань Фалунь" і "Дев’ять коментарів". Напиши, коли прочитаєш, можемо це обговорити. Якщо ти зможеш переконати мене під час обговорення, я перестану умовляти тебе. Якщо ти просто хочеш дістати мене, мені доведеться продовжувати видаляти твої повідомлення або зробити запит на видалення твого ID."

За її підказкою я знайшов в Інтернеті "Чжуань Фалунь" і "Дев’ять коментарів". Я почав з "Дев’яти коментарів". Я був абсолютно приголомшений, коли прочитав їх. Коли дійшов до шостого розділу, то я захотів вийти з партії. Але на той час, розумом, я ще не був готовий.

Потім я прочитав "Чжуань Фалунь". Я сильно розхвилювався поки читав, мені було дуже соромно за себе після прочитання цієї книги. Чому я не прочитав її раніше? Задавав я собі риторичне питання. Якби я прочитав її раніше, то не зробив би так багато поганого. Я б не зробив цього, навіть якщо б це коштувало мені життя. Я вирішив стати хорошою людиною і знов знайти своє істинне я. Я став відкидати так звані принципи партії. Насправді, ці принципи використовуються тоді, коли партія хоче, щоб люди ризикували своїми життями заради її інтересів. Виражаючись ясніше, вони роблять так, щоб люди відмовлялися від своєї людської природи і робили те, що навіть собаки не можуть робити.

Я спілкувався з нею під новим ID і запитав її, чи дасть вона мені шанс. Вона запитала, що я маю на увазі, і я відповів, що хочу стати її другом. Вона відмовила мені без коливань і сказала: "Неважливо хто ти і, навіть якщо ти і адміністратор, відповідь "ні", оскільки нашу безпеку потрібно захищати". Насправді, я все ще хотів хитрістю вивідати її особисту інформацію. Але я не хотів зраджувати її, а хотів тільки дізнатися, хто вона. Вона, проте, не залишила сліду. Після дводенного спілкування я вирішив зробити доступною на форумі частину наших розмов в Інтернеті. Незабаром на форумі з’явилося безліч повідомлень з поздоровленнями в мою адресу. Я був дуже зворушений, оскільки окрім моїх батьків довгий час ніхто не поводився зі мною по-людськи. Я зважився і вийшов з партії.

Одного разу я випивав з одним зі своїх кращих приятелів, який до того ж був моїм колегою. Я не міг більше мовчати і розповів, що було у мене на думці. Я запитав його: "А ти вийшов [з партії]?" Він помовчав, а потім подивився мені прямо в вічі, без слів. Я знав, про що він думав. Я поплескав його по плечу і сказав: "Я вийшов. Я довіряю тобі". Він підняв свій келих і дивився на мене хвилин десять. Потім із зітханням сказав: "Я вийшов шість місяців тому. Я використовував вигадане ім’я. Я теж довіряю тобі". У нас у обох текли сльози. За стільки багато років ми вперше наважилися поділитися думками один з одним, хоча ми були кращими друзями.

Потім він сказав: "Недостатньо просто вийти з партії. Ми повинні виправитися". Я кивнув, погоджуючись, і відповів: "Давай збирати докази їх злочинів". Він поспішно погодився і швидко додав: "Але ми повинні бути обережні". Я посміхнувся. "У школі або на роботі, ми обидва працювали добре. Давай використаємо все те, чому ми навчилися, для збору доказів їх злочинів" – запропонував я.

Після цієї розмови ми приступили до збору доказів. Для нас збір доказів було просто здійснити, оскільки всі ці роки ми цим і займалися. Тому це було зовсім не важко, принаймні для нас.
Нещодавно, коли я сказав моєму начальству, що хтось став нелояльним, вони повірили тільки наполовину. Тоді вони починали таємне розслідування і хотіли з’ясувати, чи не знаходиться цей хтось серед них. Але ці дурні люди, що вели розслідування, не зможуть дізнатися і за мільйон років, що в своєму серці я сміявся над ними. Як вони можуть що-небудь з’ясувати? Чи можу я продовжувати займатися цією роботою, якщо я не зміг дотримати конфіденційності? Я використовував спосіб, якому вони самі навчили мене, щоб збирати докази проти них, – це те, що називається "подякою". Насправді, я заявляю про це публічно, оскільки я хочу відкрито попередити їх. Робота поганих справ має наслідки. Я щиро сподівався, що всі мої колеги переродяться, виправивши свій шлях.
Зараз у нас вже ціла гора доказів. Тільки вчора, за допомогою підслуховування, ми дізналися, що ще декілька наших колег висловили свою готовність готуватися до майбутнього, вийшовши з лав партії. Ми обидва були щасливі, дізнавшись такі новини. Стало більше тих, хто хоче вийти з пітьми і обійняти світло.

Ми також таємно перевірили нашого начальника і виявили, що вона приготувала собі паспорт. Вона турбується, що КПК може звалитися у будь-який момент. Вона хоче бути готовою виїхати за кордон, коли прийде час. Але вона, ймовірно, і не подумала, що буде вже надто пізно, коли цей час дійсно прийде.

Кожного разу, коли зарубіжні ЗМІ викривали брудні трюки КПК, вони були приголомшені, налякані і виходили з себе. Їх страх бути в майбутньому викритими збільшується з кожним днем. Насправді, спецагентів зовсім не слід боятися. Все, що вони можуть зробити, це нишком робити погані речі. Засновник Фалуньгун нещодавно відкрито звернувся до них, і я вибрав цей момент, щоб опублікувати своє покаяння. Деякі з них збожеволіли, оскільки усвідомили, що їхній час закінчується. Але що робити, божеволіти? Але це врятує його від скоєного зла, від вироку долі.

На завершення, я хочу дати раду всім спецагентам, які ховаються у виданнях "Epoch Times", "Secret China", "Minghui", "Qingxin", "Boxun" і інших зарубіжних ЗМІ. Пам’ятаєте мої слова: "Одного разу, коли ви вже будете не потрібні КПК, тоді-то ви і помрете".

Я убив кількох спецагентів, які виконали своє завдання і більше не були потрібні. Мені соромно, і я відчуваю свою провину за ці боязкі діяння і за дурне життя, яке вів всі ці роки. Я дуже сподіваюся, що мій досвід допоможе вам побачите злу природу КПК, і що ви перестанете вести погане життя і витягнете себе з безодні гріхів. Не зволікайте і не чекайте, поки я зберу проти вас достатньо доказів і опублікую їх, оскільки потім буде надто пізно.

Я знаю, що багато таких як я почали цю роботу проти своєї волі. Ніхто, насправді, не хоче щодня ховатися в темноті і робити те, що вони самі вважають поганим, адже це дуже болісно. Зробіть крок вперед і станьте людиною! Подумайте про тих, кого ви любите, а потім про себе самих. Ваші шанси зменшуються, і ви можете втратите їх узагалі. Мої колеги, ще є час, – покайтеся за себе, якщо не за інших.

Версія англійською
The Epoch Times

#img_left_nostream#Після закінчення школи, я отримав гарні оцінки і готувався до вступу в інститут. Мої батьки хотіли, щоб я навчався в пристойному навчальному закладі. Вони довідалися про Інститут міжнародних відносин, і витративши чимало грошей на хабарі для чиновників, забезпечили мені вступ у той інститут. Мені здавалося, що це хороший ВУЗ, але досить швидко я зрозумів, що він готує шпигунів і спецагентів.

Однак годі було й думати про те, щоб піти з такого місця, а тому я вирішив залишитися. Я не сказав моїм батькам, що то був за інститут, бо боявся, що вони турбуватимуться за мене. Чи хотіли б батьки, щоб їх діти виконували таку брудну роботу? Упевнений, що якби вони знали що то за заклад, вони б навіть і не думали мене туди влаштовувати.

Все моє дитинство я зневажав професію спецагента. Я вважав що це болісно жити подвійним життям, без права говорити правду навіть членам своєї родини. Яка іронія? Я вступив на шлях, яким не хотів іти і почав виконувати роботу, яку більш за все ненавидів.

Після закінчення інституту мене і усіх моїх одногрупників відправили працювати в різні місця. Деякі з них виїхали працювати в китайських посольствах за кордоном. Зайве говорити, що всі вони займалися шпигунством. Я ніколи не розпитував їх про роботу, і навіть якщо б і запитав, вони б нічого мені не розповіли, тому що нас так учили. Поступово ми втратили зв’язок один з одним.

Якось, прийшовши додому, я не зміг подолати бажання розповісти батькам, що працюю спецагентом. Вони дуже здивувалися і занепокоїлися. Скориставшись своїми зв’язками і знову заплативши хабарі, вони перевели мене у відділ безпеки. Я багато працював, хоча і не любив свою роботу, бо не хотів підвести своїх батьків. Вони багато трудилися, щоб поставити мене на ноги і витратили багато грошей, щоб знайти мені роботу. Тому я хотів більше заробляти, щоб їм жилося краще.
Мій керівник вважав мене дуже розумним. Кілька справ я зробив проти своєї совісті, і невдовзі отримав підвищення. Це був час, коли репресії проти Фалуньгун тільки починалися. У той час я не приймав безпосередньої участі у розслідуваннях і репресіях практикуючих Фалуньгун.

Якось мій колега сказав, що Фалуньгун це зовсім не те, про що говорять по телевізору. Більше ніхто мені такого не говорив, оскільки наша робота вимагає щоб ми не задавали зайвих питань. У нас не може бути власних думок, і ми живемо як свині і собаки, навіть гірше. Одного дня, один з моїх друзів в Інтернеті (“вільний ангел”) написав статтю під назвою "Так званий протест з собачої держави". Вона викликала у мене сміх. Однак коли я сміявся, мені було боляче. Це була щира правда, що спецагента цінують менше за собаку. І коли нас називають собаками, це звучить як лестощі. Наше життя важке і болісне. Нам платять багато грошей, але примушують виконувати такі речі, від яких відмовилися б навіть свині і собаки. Ми здатні зрадити усе, навіть совість і друзів. Якщо нам наказують вступити в організацію, приховуючи свою справжню особу, ми мусимо це робити. Не дивлячись на гарні особисті стосунки з ким-небудь, ми повинні підкорятися наказам нашого керівництва і залишатися вірними партії. Одного разу я убив моїх колег-приятелів, після того, як вони завершили своє завдання. Їм не можна було видавати секретів операції. Я не хотів убивати свої приятелів. Але якби вони залишилися живі, ніхто не зміг би перешкодити їм розкрити погані справи, які їм наказано було виконати. Я зробив жорстоким своє серце, і убив їх своїми власними руками. Після цього вбивства у мене виникли проблемі зі шлунком. Я не людина! Те, що я зробив, позбавляє мене права називатися людиною, думав я. Мені насправді було погано, коли я вбивав. Але це була моя робота і я повинен був її виконати. Якби я відмовився виконати її, мене міг би вбити хтось інший. Таке трапляється, хоча не часто. Хто знає, коли мене теж уб’ють мої начальник або колеги?! Це якраз і є суть цієї роботи.

Родичі тих, кого я вбив не знали куди поділися їхні близькі. Я регулярно надсилав їм гроші від імені жертв. Для мене це був єдиний спосіб спокутування гріхів.

Пройшло кілька років, і я став спочатку байдужим і нечутливим, а потім перетворився на холоднокровного агента, і моя людська природа вичерпалась. Потім мені звеліли здійснювати стеження в Інтернеті, особливо за Фалуньгун. Зараз не можу сказати точно коли мені наказали робити це; якщо я скажу, я піддам себе небезпеці.

Спочатку я не розумів цих практикуючих Фалуньгун, і гадки не мав чим вони займаються. Я вважав, що вони є саме такими, як розповідають по телевізору. Через деякий час я зрозумів, що вони добросердечні, а це повністю суперечило моєму уявленню. Тим не менш, я продовжував лаяти їх в Інтернеті. Я всіляко винищував їх, надсилаючи нешанобливі повідомлення і поштові розсилки, відправляючи електронною поштою троянів (програма, яка видає себе за іншу програму з метою збору інформації), надсилаючи посилання з вірусами і т.д. На жаль, деякі люди потрапили в мої тенета і розкрили свої справжні IP-адреси. В результаті, деякі користувачі Інтернету були арештовані. Тоді ми відчували натхнення.

Звичайно, як старшому агентові мені не обов’язково було робити такі речі, оскільки це було обов’язком молодшого складу. Тоді я був просто одержимий своєю роботою, а тому я зайнявся руйнуванням зв’язків в Інтернет. Я відчував свою нікчемність, і окрім безмовного вбивства людей і життя, як привид, я не знав, що я можу зробити хорошого. Я використовував свою безрозсудну і божевільну поведінку як вихід для мого гніву на цей світ. А в очах мого керівництва, я робив це тому, що був лояльний до партії і держави. Тому вони стали ще більше мені довіряти.

Одного разу я використав логін "majia" як свій ID і відправив текстове повідомлення з трояном користувачеві ХХХ з форуму "Qingxin". Вона була дуже пильна і не попалася на це. Одночасно я використав той самий ID, надсилаючи трояна багатьом новим користувачам форуму. Вона зрозуміла мої прийоми і викрила їх. І мій ID став недійсним. Мені було все одно, оскільки це була моя робота. Я втратив "majia", але міг ще раз зареєструватися. Все було добре, доки мій внутрішній ID не був видалений. Я надіслав їй інше повідомлення, під іншим ID. Я прикинувся практикуючим Фалуньгун і поговорив з нею. Ми спілкувалися декілька днів, але я не отримав ніякої інформації від неї. Розчарувавшись я змінив свій ID і знову став надсилати на форум поштові відправлення образливого характеру, а вона їх терпляче видаляла. Потім вона надіслала мені текстове повідомлення і ми відновили спілкування.

Спілкуючись ми торкалися багатьох питань, особливо сенсу життя. Вона зробила мені догану за мою поведінку і сказала: "Мені все одно, яку роботу ти виконуєш. Це не випадковість, те що ми познайомилися в Інтернеті". Вона запитала, чи є у мене книга "Чжуань Фалунь" і "Дев’ять коментарів". Я чесно відповів, що немає. Моє життя було безглузде, і окрім моїх батьків мене нічого не хвилювало. Тому я нічого не читав.

Вона сказала: "Якщо хочеш дістати мене, то тобі це не вдасться, ти вже знаєш це. Яке б повідомлення ти не надсилав, програму чи посилання, я не буду користуватися ними. Я не відкрию тобі ніякої інформації. Краще кинь це. Ніхто, включаючи моїх батьків і друзів, не знає мій ID на форумі. Пропоную тобі прочитати "Чжуань Фалунь" і "Дев’ять коментарів". Напиши, коли прочитаєш, можемо це обговорити. Якщо ти зможеш переконати мене під час обговорення, я перестану умовляти тебе. Якщо ти просто хочеш дістати мене, мені доведеться продовжувати видаляти твої повідомлення або зробити запит на видалення твого ID."

За її підказкою я знайшов в Інтернеті "Чжуань Фалунь" і "Дев’ять коментарів". Я почав з "Дев’яти коментарів". Я був абсолютно приголомшений, коли прочитав їх. Коли дійшов до шостого розділу, то я захотів вийти з партії. Але на той час, розумом, я ще не був готовий.

Потім я прочитав "Чжуань Фалунь". Я сильно розхвилювався поки читав, мені було дуже соромно за себе після прочитання цієї книги. Чому я не прочитав її раніше? Задавав я собі риторичне питання. Якби я прочитав її раніше, то не зробив би так багато поганого. Я б не зробив цього, навіть якщо б це коштувало мені життя. Я вирішив стати хорошою людиною і знов знайти своє істинне я. Я став відкидати так звані принципи партії. Насправді, ці принципи використовуються тоді, коли партія хоче, щоб люди ризикували своїми життями заради її інтересів. Виражаючись ясніше, вони роблять так, щоб люди відмовлялися від своєї людської природи і робили те, що навіть собаки не можуть робити.

Я спілкувався з нею під новим ID і запитав її, чи дасть вона мені шанс. Вона запитала, що я маю на увазі, і я відповів, що хочу стати її другом. Вона відмовила мені без коливань і сказала: "Неважливо хто ти і, навіть якщо ти і адміністратор, відповідь "ні", оскільки нашу безпеку потрібно захищати". Насправді, я все ще хотів хитрістю вивідати її особисту інформацію. Але я не хотів зраджувати її, а хотів тільки дізнатися, хто вона. Вона, проте, не залишила сліду. Після дводенного спілкування я вирішив зробити доступною на форумі частину наших розмов в Інтернеті. Незабаром на форумі з’явилося безліч повідомлень з поздоровленнями в мою адресу. Я був дуже зворушений, оскільки окрім моїх батьків довгий час ніхто не поводився зі мною по-людськи. Я зважився і вийшов з партії.

Одного разу я випивав з одним зі своїх кращих приятелів, який до того ж був моїм колегою. Я не міг більше мовчати і розповів, що було у мене на думці. Я запитав його: "А ти вийшов [з партії]?" Він помовчав, а потім подивився мені прямо в вічі, без слів. Я знав, про що він думав. Я поплескав його по плечу і сказав: "Я вийшов. Я довіряю тобі". Він підняв свій келих і дивився на мене хвилин десять. Потім із зітханням сказав: "Я вийшов шість місяців тому. Я використовував вигадане ім’я. Я теж довіряю тобі". У нас у обох текли сльози. За стільки багато років ми вперше наважилися поділитися думками один з одним, хоча ми були кращими друзями.

Потім він сказав: "Недостатньо просто вийти з партії. Ми повинні виправитися". Я кивнув, погоджуючись, і відповів: "Давай збирати докази їх злочинів". Він поспішно погодився і швидко додав: "Але ми повинні бути обережні". Я посміхнувся. "У школі або на роботі, ми обидва працювали добре. Давай використаємо все те, чому ми навчилися, для збору доказів їх злочинів" – запропонував я.

Після цієї розмови ми приступили до збору доказів. Для нас збір доказів було просто здійснити, оскільки всі ці роки ми цим і займалися. Тому це було зовсім не важко, принаймні для нас.
Нещодавно, коли я сказав моєму начальству, що хтось став нелояльним, вони повірили тільки наполовину. Тоді вони починали таємне розслідування і хотіли з’ясувати, чи не знаходиться цей хтось серед них. Але ці дурні люди, що вели розслідування, не зможуть дізнатися і за мільйон років, що в своєму серці я сміявся над ними. Як вони можуть що-небудь з’ясувати? Чи можу я продовжувати займатися цією роботою, якщо я не зміг дотримати конфіденційності? Я використовував спосіб, якому вони самі навчили мене, щоб збирати докази проти них, – це те, що називається "подякою". Насправді, я заявляю про це публічно, оскільки я хочу відкрито попередити їх. Робота поганих справ має наслідки. Я щиро сподівався, що всі мої колеги переродяться, виправивши свій шлях.
Зараз у нас вже ціла гора доказів. Тільки вчора, за допомогою підслуховування, ми дізналися, що ще декілька наших колег висловили свою готовність готуватися до майбутнього, вийшовши з лав партії. Ми обидва були щасливі, дізнавшись такі новини. Стало більше тих, хто хоче вийти з пітьми і обійняти світло.

Ми також таємно перевірили нашого начальника і виявили, що вона приготувала собі паспорт. Вона турбується, що КПК може звалитися у будь-який момент. Вона хоче бути готовою виїхати за кордон, коли прийде час. Але вона, ймовірно, і не подумала, що буде вже надто пізно, коли цей час дійсно прийде.

Кожного разу, коли зарубіжні ЗМІ викривали брудні трюки КПК, вони були приголомшені, налякані і виходили з себе. Їх страх бути в майбутньому викритими збільшується з кожним днем. Насправді, спецагентів зовсім не слід боятися. Все, що вони можуть зробити, це нишком робити погані речі. Засновник Фалуньгун нещодавно відкрито звернувся до них, і я вибрав цей момент, щоб опублікувати своє покаяння. Деякі з них збожеволіли, оскільки усвідомили, що їхній час закінчується. Але що робити, божеволіти? Але це врятує його від скоєного зла, від вироку долі.

На завершення, я хочу дати раду всім спецагентам, які ховаються у виданнях "Epoch Times", "Secret China", "Minghui", "Qingxin", "Boxun" і інших зарубіжних ЗМІ. Пам’ятаєте мої слова: "Одного разу, коли ви вже будете не потрібні КПК, тоді-то ви і помрете".

Я убив кількох спецагентів, які виконали своє завдання і більше не були потрібні. Мені соромно, і я відчуваю свою провину за ці боязкі діяння і за дурне життя, яке вів всі ці роки. Я дуже сподіваюся, що мій досвід допоможе вам побачите злу природу КПК, і що ви перестанете вести погане життя і витягнете себе з безодні гріхів. Не зволікайте і не чекайте, поки я зберу проти вас достатньо доказів і опублікую їх, оскільки потім буде надто пізно.

Я знаю, що багато таких як я почали цю роботу проти своєї волі. Ніхто, насправді, не хоче щодня ховатися в темноті і робити те, що вони самі вважають поганим, адже це дуже болісно. Зробіть крок вперед і станьте людиною! Подумайте про тих, кого ви любите, а потім про себе самих. Ваші шанси зменшуються, і ви можете втратите їх узагалі. Мої колеги, ще є час, – покайтеся за себе, якщо не за інших.

Версія англійською
The Epoch Times

#img_left_nostream#Написано на 96-му дні нагляду комуністичного режиму за моєю родиною, і на 8-му дні, з тих пір, як викрали Оуян Сяжун.

23 лютого 2006, після довгого затишшя, пекінське відділення Бюро Правосуддя наказало мені з’явитися до них для обговорення деяких питань. Це був знову Чай Лей, людина, яка знаходить велике задоволення в невдачах інших. Зміст нашої бесіди був наступним:

Чай Лей: Адвокат Гао, ми не бачилися кілька місяців. Ви виглядаєте ще краще, ніж раніше.

Гао: Спасибі. З тих пір як я залишив [комуністичну] партію, душа моя знаходиться в спокої, і життя моє стало менш напруженим. Моє серце сповнене відчуттям справжньої свободи, якого в мене ніколи не було. Ця внутрішня духовна свобода, разом із свободою подорожей, розкрила мені нові грані життя. Останнім часом я дуже багато написав.

Чай Лей: Ви провели самоаналіз вашої поведінки за останні кілька місяців?

Гао: Так, провів. Але це не те, що могло б Вас порадувати. Мої щоденні самоаналізи були записані й опубліковані.

Чай Лей: Ми читали те, що Ви писали. Давайте пройдемо в зал засідань, щоб поговорити з іншими.

З двох боків у зал засідань заходять чотири чоловіки.

Чай Лей: Адвокат Гао, Ваша ліцензія ще не скасована, юридично Ви – усе ще адвокат. Ви просто припинили практику адвоката. З огляду на те, що Ви усе ще адвокат, Ваша поведінка підпорядковується Бюро Правосуддя. Ми маємо повноваження наказати Вам говорити.

Гао: Я не просив Вас про зустріч.

Чай Лей: Адвокат Гао, Ви – розумна людина. В даний час, деякі правозахисники діють поза законом і Конституцією.

(перебиваючи Чай Лея) Гао: Шановний Чай, Ви повинні бути більш конкретні. Хто – та людина, яка порушила Конституцію і закон? Це я?

Чай Лей: Те, що я сказав, стосувалося деяких адвокатів. Я не вказував безпосередньо на Вас.

Гао: Шановний Чай, Ви робите помилку. Ви повинні говорити безпосередньо з ними. Я не той, з ким у Вас проблеми. Якщо Ви маєте проблеми з іншими повіреними, Ви повинні говорити безпосередньо з ними. Ваші питання мене не стосуються.

Чай Лей: Ви – кмітлива людина. Людина про яку я говорю – Ви. Ви повинні розуміти це.

Гао: Спасибі за Ваші похвали. Будь-яка бесіда між мною і Вами, як урядовим чиновником, – питання суспільного звіту. Чому Ви продовжуєте грати питаннями в кішки-мишки? Ви говорите, що я порушив Конституцію і закон. Дозвольте мені запитати Вас: у нашій сьогоднішній бесіді, Ви представляєте Комуністичну партію Китаю, чи пекінське відділення Бюро Правосуддя?

Чай Лей: Звичайно ж, я представляю пекінське відділення Бюро Правосуддя.

Гао: Шановний Чай, Ви знову робите серйозну помилку. Як представника Бюро Правосуддя, Ваше єдине повноваження полягає у визначенні, чи коректна моя поведінка як адвоката в рамках керівних принципів бюро. Якщо я дійсно порушив Конституцію і закон, чи навіть якщо я порушив китайське карне право, то тільки відомства відповідальні за дотримання тих законів повинні мати зі мною справу . Ви перевищуєте Ваші повноваження як урядового чиновника. Якщо урядовий чиновник перевищує свої повноваження, то це є порушенням Конституції і закону.

Чай Лей: Я хочу бути з Вами відвертим. Ви цілком усвідомлюєте те, що зараз робите? Ви цілком розумієте наслідки Ваших недавніх дій і Ваших відповідей тут сьогодні?

Гао: Шановний Чай, Ви знову робите дурну помилку. Ви погрожуєте мені. Китайська Комуністична партія вже намагалася погрожувати і залякувати мене і мою родину. Є майже 100 спеціальних агентів КПК, які щодня продовжують турбувати мене і мою родину. Вони істерично, мерзенно і ганебно діяли таким чином протягом майже 100 днів, 24 години на добу. Їхні зусилля марні, вони навіть не лякають мою дитину. Чому ж Ви вирішили, що Ваші слова сьогодні мене залякають? Саме Ваші дії і Ваші слова тут сьогодні виходять за межі керівних принципів Конституції і закону.

Чай Лей: Ви будете покарані за те, що не захотіли співробітничати.

Гао: Знову, Ви говорите нісенітницю. Ми чекали Ваших так званих перебудов і вдосконалень. Дотепер, Ви не зробили ніяких змін або вдосконалень. Де – ваші вдосконалення?

Чай Лей: Ви ще не відповіли на це питання самостійно? Якби Ви йшли назустріч відповідаючи на мої запитання, все пішло б на краще для Вас і Вашої родини.

Гао: Чай Лей. будь ласка, пам’ятайте, ми живемо в незвичайний час. Наша сьогоднішня бесіда – результат поточної ситуації. Я не чекаю ніякого вироку Бюро Правосуддя. Ваше єдине реальне занепокоєння – Ваше становище. Але моє життя і дії, які я вирішив розпочати, засновані на більш високих принципах.

Чай Лей: Добре, чи хочете Ви ще що-небудь сказати?

Гао: Є слова, щоб говорити щодня, але сьогодні Ви наказали мені прибути на цю бесіду. Я не просив у Вас аудієнції. Більше мені нічого Вам сказати.

Чай Лей: Добре, давайте закінчімо нашу бесіду.

Бесіда закінчилася, і ми розійшлися.

Написано 23 лютого 2006, у моєму пекінському будинку, оточеному переодягненими агентами і головорізами.

Від редактора: У день, коли адвокату Гао наказали з’явитися в Бюро Правосуддя, він отримав велику кількість телефонних дзвінків зі словами підтримки. Він сказав: "Найбільше я повинен подякувати китайцям із різних країн, які висловили занепокоєння здоров’ям і безпекою членів моєї родини і мене. Телефон дзвонив безперервно. Я хочу подякувати усім цим добрим людям. Я не припиняв відповідати на телефонні дзвінки протягом цілого дня. Багато людей телефонували аби сказати, що вони вже дзвонили в Бюро Правосуддя. Я хочу подякувати їм за їхню хоробрість і можу тільки сподіватися, що їхні дзвінки дійсно допоможуть змінити це суспільство на краще".

Щодо занепокоєння деяких людей стосовно того, що Гао Чжишен буде арештований, Гао сказав: "Небезпечні випадки завжди трапляються, їх не треба боятися. Якщо я не буду боятися, то нічого поганого не станеться. Я не боюся КПК".

Гао Чжішен. Спеціально для Великої Епохи

#img_left_nostream#Написано на 96-му дні нагляду комуністичного режиму за моєю родиною, і на 8-му дні, з тих пір, як викрали Оуян Сяжун.

23 лютого 2006, після довгого затишшя, пекінське відділення Бюро Правосуддя наказало мені з’явитися до них для обговорення деяких питань. Це був знову Чай Лей, людина, яка знаходить велике задоволення в невдачах інших. Зміст нашої бесіди був наступним:

Чай Лей: Адвокат Гао, ми не бачилися кілька місяців. Ви виглядаєте ще краще, ніж раніше.

Гао: Спасибі. З тих пір як я залишив [комуністичну] партію, душа моя знаходиться в спокої, і життя моє стало менш напруженим. Моє серце сповнене відчуттям справжньої свободи, якого в мене ніколи не було. Ця внутрішня духовна свобода, разом із свободою подорожей, розкрила мені нові грані життя. Останнім часом я дуже багато написав.

Чай Лей: Ви провели самоаналіз вашої поведінки за останні кілька місяців?

Гао: Так, провів. Але це не те, що могло б Вас порадувати. Мої щоденні самоаналізи були записані й опубліковані.

Чай Лей: Ми читали те, що Ви писали. Давайте пройдемо в зал засідань, щоб поговорити з іншими.

З двох боків у зал засідань заходять чотири чоловіки.

Чай Лей: Адвокат Гао, Ваша ліцензія ще не скасована, юридично Ви – усе ще адвокат. Ви просто припинили практику адвоката. З огляду на те, що Ви усе ще адвокат, Ваша поведінка підпорядковується Бюро Правосуддя. Ми маємо повноваження наказати Вам говорити.

Гао: Я не просив Вас про зустріч.

Чай Лей: Адвокат Гао, Ви – розумна людина. В даний час, деякі правозахисники діють поза законом і Конституцією.

(перебиваючи Чай Лея) Гао: Шановний Чай, Ви повинні бути більш конкретні. Хто – та людина, яка порушила Конституцію і закон? Це я?

Чай Лей: Те, що я сказав, стосувалося деяких адвокатів. Я не вказував безпосередньо на Вас.

Гао: Шановний Чай, Ви робите помилку. Ви повинні говорити безпосередньо з ними. Я не той, з ким у Вас проблеми. Якщо Ви маєте проблеми з іншими повіреними, Ви повинні говорити безпосередньо з ними. Ваші питання мене не стосуються.

Чай Лей: Ви – кмітлива людина. Людина про яку я говорю – Ви. Ви повинні розуміти це.

Гао: Спасибі за Ваші похвали. Будь-яка бесіда між мною і Вами, як урядовим чиновником, – питання суспільного звіту. Чому Ви продовжуєте грати питаннями в кішки-мишки? Ви говорите, що я порушив Конституцію і закон. Дозвольте мені запитати Вас: у нашій сьогоднішній бесіді, Ви представляєте Комуністичну партію Китаю, чи пекінське відділення Бюро Правосуддя?

Чай Лей: Звичайно ж, я представляю пекінське відділення Бюро Правосуддя.

Гао: Шановний Чай, Ви знову робите серйозну помилку. Як представника Бюро Правосуддя, Ваше єдине повноваження полягає у визначенні, чи коректна моя поведінка як адвоката в рамках керівних принципів бюро. Якщо я дійсно порушив Конституцію і закон, чи навіть якщо я порушив китайське карне право, то тільки відомства відповідальні за дотримання тих законів повинні мати зі мною справу . Ви перевищуєте Ваші повноваження як урядового чиновника. Якщо урядовий чиновник перевищує свої повноваження, то це є порушенням Конституції і закону.

Чай Лей: Я хочу бути з Вами відвертим. Ви цілком усвідомлюєте те, що зараз робите? Ви цілком розумієте наслідки Ваших недавніх дій і Ваших відповідей тут сьогодні?

Гао: Шановний Чай, Ви знову робите дурну помилку. Ви погрожуєте мені. Китайська Комуністична партія вже намагалася погрожувати і залякувати мене і мою родину. Є майже 100 спеціальних агентів КПК, які щодня продовжують турбувати мене і мою родину. Вони істерично, мерзенно і ганебно діяли таким чином протягом майже 100 днів, 24 години на добу. Їхні зусилля марні, вони навіть не лякають мою дитину. Чому ж Ви вирішили, що Ваші слова сьогодні мене залякають? Саме Ваші дії і Ваші слова тут сьогодні виходять за межі керівних принципів Конституції і закону.

Чай Лей: Ви будете покарані за те, що не захотіли співробітничати.

Гао: Знову, Ви говорите нісенітницю. Ми чекали Ваших так званих перебудов і вдосконалень. Дотепер, Ви не зробили ніяких змін або вдосконалень. Де – ваші вдосконалення?

Чай Лей: Ви ще не відповіли на це питання самостійно? Якби Ви йшли назустріч відповідаючи на мої запитання, все пішло б на краще для Вас і Вашої родини.

Гао: Чай Лей. будь ласка, пам’ятайте, ми живемо в незвичайний час. Наша сьогоднішня бесіда – результат поточної ситуації. Я не чекаю ніякого вироку Бюро Правосуддя. Ваше єдине реальне занепокоєння – Ваше становище. Але моє життя і дії, які я вирішив розпочати, засновані на більш високих принципах.

Чай Лей: Добре, чи хочете Ви ще що-небудь сказати?

Гао: Є слова, щоб говорити щодня, але сьогодні Ви наказали мені прибути на цю бесіду. Я не просив у Вас аудієнції. Більше мені нічого Вам сказати.

Чай Лей: Добре, давайте закінчімо нашу бесіду.

Бесіда закінчилася, і ми розійшлися.

Написано 23 лютого 2006, у моєму пекінському будинку, оточеному переодягненими агентами і головорізами.

Від редактора: У день, коли адвокату Гао наказали з’явитися в Бюро Правосуддя, він отримав велику кількість телефонних дзвінків зі словами підтримки. Він сказав: "Найбільше я повинен подякувати китайцям із різних країн, які висловили занепокоєння здоров’ям і безпекою членів моєї родини і мене. Телефон дзвонив безперервно. Я хочу подякувати усім цим добрим людям. Я не припиняв відповідати на телефонні дзвінки протягом цілого дня. Багато людей телефонували аби сказати, що вони вже дзвонили в Бюро Правосуддя. Я хочу подякувати їм за їхню хоробрість і можу тільки сподіватися, що їхні дзвінки дійсно допоможуть змінити це суспільство на краще".

Щодо занепокоєння деяких людей стосовно того, що Гао Чжишен буде арештований, Гао сказав: "Небезпечні випадки завжди трапляються, їх не треба боятися. Якщо я не буду боятися, то нічого поганого не станеться. Я не боюся КПК".

Гао Чжішен. Спеціально для Великої Епохи

У Парижі продовжується показ мод, де відомі модельєри виставляють на показ свої творіння. Красиві дівчата ходять по подіуму демонструючи колекцію модельєра Цсуморі Чисато (Tsumori Chisato) Осінь/Зима 2006-07.

#img_gallery#

У Парижі продовжується показ мод, де відомі модельєри виставляють на показ свої творіння. Красиві дівчата ходять по подіуму демонструючи колекцію модельєра Цсуморі Чисато (Tsumori Chisato) Осінь/Зима 2006-07.

#img_gallery#