Його не можна створити. Нам дозволено тільки відчувати тілесну силу його зваблювання. Батьківщиною шовку вважається стародавній Китай. Згідно з безліччю легенд, культура шовківництва виникла біля V тис. до н.е. на берегах Великої Жовтої річки. Найбільш примітний переказ про Лей Цзу, першу дружину Жовтого імператора, легендарного предка китайців, що жив в центральних районах Китаю, близько 5000 років тому.
Переїхавши до чоловіка з південно-західної частини країни, Лей Цзу привезла з собою секрет вирощування тутового шовкопряда. Спочатку вона навчила людей розводити шовковичних черв’яків, розплутувати кокон і таким чином забезпечувати себе одягом. У Піднебесній не стало більше такої біди, як подряпини і садна, а подальші покоління почали приносити Лей Цзу підношення як засновниці шовківництва…
Перекази підтверджуються й археологічними розкопками в провінціях Хубей і Хунань: знайдені 152 шовкових речей, що добре збереглися, серед яких 35 предметів одягу у відмінному стані. Значить, шовківництво існувало приблизно за дві тисячі років до різдва Христова (епоха пізнього неоліту), а виробництво шовку 2500-2800 років тому вже було розвиненою галуззю виробництва – саме такий вік мають виявлені залишки тканини!
За часів Воюючих царств (475 – 221 рр. до н.е.) шовк і шовкові вироби вже стали доступними широким масам населення. Технології, пов’язані з шовкопрядом, вишивкою, забарвленням тканини, набули повсюдного поширення. В період династії Хань значно підвищилася продуктивність, причому якість знайдених клаптиків вища за будь-які похвали, а уяву вражають яскравість фарб, багатство і досконалість вишивки.
Понад 2000 років тому імператор У Ді направив свого посланця на захід, щоб прокласти дорогу, якою підуть каравани з шовком. Так з’явився Великий Шовковий шлях.
Природно, секрет виготовлення шовку в Китаї охоронявся з особливим трепетом. Звідси, до речі, й абсолютно фантасмагоричні уявлення про походження шовкових ниток у стародавніх мислителів: мовляв, і на деревах вони ростуть, і продуктом життєдіяльності тварини з великими рогами є, і не нитки це взагалі, а пух особливих птахів…
За контрабанду листя тутового дерева і личинок шовкопряда по китайських законах передбачалася болісна смерть. Але жага прибутку (адже шовк цінувався в буквальному розумінні на вагу золота, фунт на фунт) взяло своє. Приблизно в V столітті шовк був вивезений з Китаю, і одночасно почалося його виробництво в декількох країнах світу. Знову таки за легендою, один хитрий індійський раджа засватався до китайської принцеси. А як придане забажав – вгадайте, що? І бідна наречена привезла личинок тутового шовкопряда і насіння шовковиці… прямо у своїй високій весільній зачісці.
У країнах Середземномор’я виробництво шовкової тканини отримало розповсюдження приблизно в той же час, коли до Константинополя з Китаю вперше доставили грену (яйця) тутового шовкопряда. Роль пілігримів доброї волі виконали ченці, що заховали личинок в порожнечах своїх палиць.
В середні віки шовкова справа стає однією з головних галузей промисловості у Венеції (XIII століття), в Генуї і Флоренції (XIV століття), в Мілані (XV століття). А вже в XVIII столітті по всій Західній Європі щосили ткали власний шовк.
Отже, що ж за диво таке – шовк?
Шовк – це міцна, м’яка нитка не рослинного і не тваринного походження. Цю нитку виробляє гусениця тутового шовкопряда безпосередньо перед обертанням в лялечку.
Як же відбувається процес «вирощування» шовку?
З яєць тутового шовкопряда, що покояться на листі тутового дерева, вілуплюються гусениці завдовжки близько 2 мм. Вони ростуть швидко, постійно їдять, і після 4-5 тижнів досягають розміру 30 мм. Потім шовкопрядів розкладають по солом’яних коробочках, там вони і створюють кокони. Цей процес займає 8 днів, шовкопряд перетвориться в лялечку, і за подальших 15 днів перетворюється на метелика (більше схожого на міль). Цього не допускають, оскільки метелик, прагнучи на свободу, псує цілісність шовкової нитки. Тому за деякий час до дива перетворення кокони прожарюють у печі, потім обробляють в хімічному розчині або звичайному кип’ятку, щоб клейка речовина, що скріпляє нитки, випарувалася. Так кокон руйнується, розпадаючись на нитки.
Якість нитки кокона залежить від роду комахи і листя рослини, якою вона харчується. Цим же і обумовлена різноманітність шовкових тканин. Тутовий шовкопряд – найпоширеніша на Землі комаха-виробник. Він виробляє волокно для тафти, атласу, сатину, органзи, шифону. Тканини, що володіють «грубішою» фактурою, – тассар, ері, мага, – виготовляють з волокон «індійської» гусіні, вигодуваної листям дуба, рицини і дерева польянтас.
Найблагородніший (і, відповідно, найдорожчий) шовк – це розмотаний і невідварений, його нитка витягується з середини кокона.
Шовкові вироби вельми капризні і вимогливі в побуті. Вони не люблять воду, особливо надмірно теплу – можуть злиняти або запліснявіти, вони не люблять праску, оскільки погано гладяться і можуть «узятися» плямами, шовкові речі – улюблений сніданок мілі…
Але, скажіть мені, що може порівнятися з пестячою ніжністю шовкової білизни, вишуканою і струмуючою грацією шовкового плаття, інтимністю шарфа і сексуальністю шовкових блуз?
Наталія Руденко, журнал “Жіночий клуб”
