Blog

Гувахаті, Індія. Ігноруючи тривалий міжнародний тиск для запровадження сильних економічних санкцій відносно репресивної військової хунти Бірми (також відома як М’янма), Індія готується підписати договір про спорудження порту на побережжі Бірми, плануючи підняти економіку нестабільного північного сходу Індії, де сепаратистський рух надихнув декількох повстанців оголосити громадянську війну проти Нью-Делі.

#img_left#4 квітня Нью-Делі вітала другого командувача хунти в Бірмі, заступника старшого генерала Маунг Айе, який зробив візит для обговорення питань електроенергетики, безпеки та економічних проблем і для того, щоб підписати завершальну угоду з Каладанського мультимодульного транспортного проекту.

Проект включає розвиток морського порту Сітуе в Бенгальській затоці, приблизно за 250 кілометрів від штату Мізорам, який межує з провінцією Чін на північно-західному побережжі Бірми. Коли все завершиться, порт відкрив би північний схід Індії, який не має виходу до моря, та торгівельний маршрут до південно-східних азійських країн.

Проект, який, як очікується, буде виконано через три – чотири роки, включає модернізацію морського порту в Сітуе, розширення й поглиблення річки Каладан, яка витікає з Мізорама, і прокладення дороги до столиці Мізорама – Аїзвал.

«Проект Каладан включатиме морський, річковий і дорожній транспорт», – сказав міністр торгівлі Джайрам Рамеш, спілкуючись із ЗМІ під час недавнього візиту в регіон. – «Нью-Делі хоче з’єднати північний схід із комерційними морськими маршрутами. Крім того, із розвитком порту Сітуе і річки Каладан у регіону, як очікується, буде інший життєздатний доступ до південно-східних азійських країн».

Індія, за наявними повідомленнями витратить більше 100 мільйонів доларів на проект; тоді як хунта, хоча і надає вільну землю для проекту, показала небажання інвестувати будь-які гроші. Індія в результаті погодилася на позику розміром 10 мільйонів доларів хунті для проекту під невеликі відсотки.

Політичні наслідки

Але підписання договору не мине без політичних наслідків, оскільки міжнародне співтовариство колективно підняло свої голоси проти військової хунти через погане становище прав людини і репресивну політику проти активістів руху за демократію.

У пам’яті громадськості всього світу ще свіжі спогади про виступ тисяч повсталих ченців та інших бірманців, які зазнали насильства військових на вулицях Рангуна минулого вересня. Хунта придушила рух, убивши, за повідомленнями, сотні людей.

Бірманські повстанці жорстко критикували Нью-Делі за те, що він сприяв економічним зв’язкам із хунтою. Прихильники демократичного руху Бірми кажуть, що Індія не має сьогодні інвестувати гроші до Бірми, оскільки гроші не покращать економічний добробут бірманців, а замість цього принесуть користь тільки генералам. Вони одностайно вказують, що нині невідповідний час для інвестицій до Бірми, навіть якщо Індія не підтримує демократичний рух на чолі з Нобелівським лауреатом Суу Кій.

«Зараз невідповідний час, щоб мати ділові стосунки з Бірмою», – каже Кіав Зен, лідер Ліги студентів Бірми (ABSL), федерації бірманських студентських організацій у вигнанні.

Проте не всі політичні оглядачі розглядують стосунки Бірми й Індії так однозначно. Інший бірманський біженець, що тепер живе в Лондоні, доктор Тайза Турія каже: «Індія веде бізнес із Бірмою і співробітничає з фактичним військовим урядом Бірми – саме собою це не правильно. Але індійський уряд повинен бути уважним, щоб підтримувати збалансований і етичний підхід до Бірми».

«Беручи участь із бірманським урядом у бізнесі та справах безпеки, Нью-Делі має також прагнути вести хунту у проведенні систематичних демократичних реформ у встановленому порядку», – вважає доктор Тайзу Турія. Він також сказав, що Індії потрібна співпраця Бірми, а Бірмі потрібна Індія, незалежно від того, яка партія при влади в Індії або який режим керує Бірмою. «Дружба Бірми та Індії – це добре. Бірма й Індія – сусіди, і з часів колоніальної епохи, бірманські й індійські національні лідери підтримували гарні стосунки і тісну співпрацю», – додав доктор Тайзу.

Діпак Парватіяр, колишній журналіст, який зараз проживає в Куала-Лумпурі (Малайзія), каже, що зростаючий тиск на військових правителів Бірми «має здійснюватися на дипломатичному рівні, але не ціною розвитку».

Під час розмови з цим кореспондентом із малазійської столиці він сказав: «Внесок у розвиток завжди вітається, навіть після розгляду недавніх подій у Бірмі і тривалої регресивної політики її військових правителів».

«Демократична Індія»

Індія, найбільша у світі демократична країна, раніше була критикована активістами руху за демократію після того, як міністр нафтової промисловості Мурлі Деора зробив візит до Бірми у вересні 2007 року, коли ЗМІ світу засвідчили масові протести проти хунти в країні. Індійський міністр не робив заяв про протести або сильне придушення протестів хунтою.

Візит пана Деора засвідчив підписання трьох угод між індійськими та бірманськими нафтовими фірмами для глибоководного дослідження родовищ нафти. Індійська державна корпорація нафти та газу (ONGC) зобов’язалася інвестувати майже 150 мільйонів доларів для розвідки газових родовищ на побережжі Ракхаїна в Бірмі.

«Не було кращої демонстрації, ніж візит до Бірми Мурлі Деора, щоб підписати газовий контракт якраз тоді, коли репресії досягли максимуму. Значить, що демократична Індія й пальцем не поворухне, щоб обмежити бірманський режим», – каже Сої Муїнт, бірманський політичний активіст, який живе у вигнанні. – «Індія повинна нести особливу відповідальність за Бірму. Ці дві країни поділяють сучасну спадщину руху за свободу. Бірманського героя незалежності Онг Санг надихнув Ганді та Неру».

Тін Тін Онг, лідерка Жіночої ліги Бірми, яка тепер живе у вигнанні в Нью-Делі, висловила схожі погляди. «Люди Бірми й Індії були разом культурно, історично й політично», – сказала вона.

«Ми разом боролися проти британців. Чотири провінції на північному сході Індії межують із Бірмою, багато етнічних груп мають зв’язок із двома країнами. Ми маємо діяти й працювати разом заради стабільного миру на північному сході і в Бірмі».

Тим часом, на недавній громадській зустрічі в Аїзвалі прозвучав заклик до Нью-Делі припинити всі зв’язки з військовою хунтою, оскільки «економічне співробітництво з ними ніколи не принесе користі людям, поки в Бірмі не буде відновлено демократію».

На зустрічі, організованій Комітетом Мізорама за Демократію в Бірмі спільно з кампанією демократичного Руху в Бірмі, також було вирішено, що Нью-Делі має співпрацювати з ООН, щоб знайти оптимальне рішення.

Доктор Тінт Све, лідер Національної Ліги за демократію, який був на зустрічі, сказав, що контракт із Бірмою «матиме значення тільки після відновлення демократії» там.

Автор Нава Такурія – позаштатний журналіст, що живе в Гувахаті Північно-Східної Індії, який освітлює соціальні та політичні події у Північно-Східній Індії, сусідньому Бутані, Бірмі та Бангладеш.

Я давній і вельми переконаний користувач автозасмаги, але відповідальність перед читачем плюс знання того, що дає солярій роблять свою справу.

#img_left#У Києві вибір соляріїв величезний, тому вирішила зупинитися на тих, що спеціалізуються суто на соляріях. Як вибрати солярій, пам’ятаю: телефоном питаю про географію виробника, тип, наявність відповідної вентиляції і … записуюся на ранок наступного дня.

У студії загару «Екватор» адміністратор Леся зустрічає мене доброзичливою усмішкою. За її приємним кольором шкіри розумію — вона знає про солярії не з чуток. Леся Судак терпляче відповідає на мої питання, додає важливі деталі. Перераховуючи список протипоказань, дівчина пояснює: «Антибіотики й ультрафіолет — гримуча суміш! Нікому не рекомендуємо: загрожує сильними опіками, пігментацією, яка не проходить досить довгий час. Крім того, якщо напередодні Ви були в косметолога і застосовували препарати, що підвищують світлочутливість шкіри, то уявіть, що буде з вашим обличчям — воно просто згорить. Такі відвідини солярію можуть запам’ятатися на все життя».

Мені пояснюють, що солярій дозволяє підібрати потрібний відтінок, і обгоріти мені не дадуть. Тепер уже питання ставлять мені, і Леся рекомендує — 4 хв.

Далі мені пропонують стикіни — спеціальні захисні наклейки на груди, окуляри для захисту очей від руйнівної дії ультрафіолету, одноразові тапочки для захисту ніг, одноразову шапочку — УФ сушить волосся, особливо шапочка потрібна для фарбованого волосся або після хімічної завивки.

Леся проводить мене в невелику кімнату, показує серветки й засоби для зняття макіяжу (залишити можна туш і помаду; краще на губи нанести бальзам з УФ захистом).

У кімнатці є стілець, продумані плечики для одягу і навіть лопатка для взуття — про клієнта тут піклуються, і це заспокоює.

Далі Леся показує, на яку кнопочку потрібно натискати й рекомендує скористатися так званою системою зрошування — цікаво. Ввічливо усміхаючись, і, напевно, відчуваючи мою невелику внутрішньо напругу (дуже багато «страшилок» я чула про солярії), адміністратор заспокоює, що на солярії немає ні клямок, ні замків, і я зможу вийти будь-якої миті.

Залишає мене наодинці з Mega Sun. Приміряю шапочку — добре, що мене ніхто не бачить. Стою в капсулі, натискаю на кнопки.

Цікавість перемагає здоровий глузд: трішки піднявши окуляри, розплющую очі і дивлюся, як включаються лампи: мене оточує яскраве майже сонячне світло, включається музика — дуже пляжна, хочеться танцювати. До речі, чула, що так краще «липне» засмага. Переконую себе закрити очі.

Трохи пахне кварцом, грає музика, тепло. Навіть спекотно, і тут… що це?! Легкий водяний пил — дуже освіжає, ось яке воно — зрошування! Якоїсь миті згадую, що в дитинстві мені говорили про клаустрофобію, паніка підкрадається зовсім близько, але зараз-таки згадую, що тут «немає ні замків, ні клямок», відразу стає спокійніше.

Виходжу, хочеться пити. Треба ж, ліворуч стоїть кулер із водою, на ньому стаканчики.

Під кінець питаю в Лесі, чи є специфічна інформація, яку потрібно знати тим, хто має намір відвідати солярій, якщо ним пощастить менше, ніж мені із кваліфікованим персоналом. «Поцікавтеся, який ресурс ламп і скільки з цього ресурсу вже витрачено: чим старіша лампа, тим менший ефект засмаги. Добре, якщо ресурс зношеності не дійшов до 70%. І ще: залежно від ламп, перші 60—90 годин вони дають 120% ультрафіолету, тобто зі свого часу слід відняти 1—2 хвилини».

Примітка: Відразу після солярію корисно пити сік манго, морквяний, абрикосовий — вони відновлюють каротин. Також рекомендується використовувати косметику після засмагання. Ультрафіолет сушить шкіру, а гарна косметика для засмаги містить величезну порцію зволоження, косметика до засмаги включає активатори засмаги, підсилюючи ефект кожного сеансу.

Загальне враження

Ефект засмагання проявився після першого ж сеансу: шкіра набула приємного відтінку, щоки трохи підрум’янилися, і в цілому вигляд здоровіший. В офісі сказали: «Добре, що почала користуватися рум’янами — тобі до лиця». Настрій піднесений, як після невеликої відпустки.

До перших крапель зволожуючого крему на обличчі відчувається невелика «стягненість». Поширений міф про те, що засмага, отримана у солярії, облізе через 2—3 дні, виявився всього лише міфом. Для чистоти експерименту ми вирішили опублікувати статтю по закінченню 5 денного походу до солярію. Засмага трохи посвітліла на 4-й день, ніякого лущення або свербіння.

Думаю, солярій — відмінний подарунок собі та своїм близьким: відвідання — для підняття настрою, зміцнення імунітету, естетичного ефекту; солярій під ключ — як приємний і ненудний бізнес.

Куди піти загоряти у Вашому місті?

Київ   Одеса   Харків   Львів   Дніпропетровськ   Донецьк   Запоріжжя

Вікторія Веснова. Велика Епоха, Україна

Велике захоплення прекрасної статі плоскою підошвою не перешкодило відомим брендам взуття запропонувати нам моделі на високих підборах.

Звичайно, мова не йде про 14-ти сантиметрові шпильки, – вони були в моді років двадцять тому. Ми говоримо про каблук завдовжки 6 см, який сьогодні вважається високим.

Каблук завжди робить жінок стрункішими, подовжує ноги, візуально підтягує м’язи. Таким до лиця витончені прикраси, наприклад, срібні сережки незвичайного дизайну.

#img_gallery#

Після того, як китайське посольство почало тиснути на шведську владу, щоб відміни китайське шоу Spectacular у виконанні трупи «Шень Юнь» 27 березня, в шведському місті Лінче-Пінг зріс попит на квитки. Місця на шоу були розпродані за два тижні до його відкриття. Коли виступ закінчився номером «Сила усвідомлення», артисти були зустрінуті тривалими теплими оплесками. Артисти відповіли вдячній аудиторії двома виходами на уклін.

#img_left#Швеція – демократична країна, відома своєю відданістю свободі та правам людини. Почувши про спроби компартії Китаю (КПК) перешкодити проведенню шоу, люди, навпаки, вирішили відвідати цей концерт. Серед них було семеро членів парламенту, які всі разом прийшли на концерт. Багато хто висловив свою підтримку шоу, серед них і член правління Центристської партії Швеції Стеффан Денієлссон і його дружина.



Член Парламенту: китайське шоу Spectacular демонструє різноманітність традиційної китайської культури

Подивившись китайське шоу Spectacular, член правління Стеффан Денієлссон оцінив цей концерт так: «Програма була чудовою, показала різноманітність традиційної китайської культури. Мені дуже приємно переглядати це шоу тут, у Швеції».

Щодо втручання посольства Китаю в проведення китайського виступу в Швеції пан Денієлссон заявив, що свобода слова дуже важлива, і його обов’язок – захищати свободу й демократію. Він додав: «Китай – автократичний режим, контрольований тільки однією партією. Вона намагалася погрожувати владі Швеції, щоб вона керувалася її інструкціями у тому, що саме мають дивитися шведи. Парламент вирішив піти і подивитися це шоу, щоб дати знати китайському урядові, що неправильно позбавляти людей свободи слова й свободи культури».

На питання про саме шоу пан Денієлссон відповів: «Наша планета маленька, і всі ми повинні вчитися одне в одного. Я дійсно вдячний прекрасним номерам цих артистів. Я сподіваюся, що одного прекрасного дня китайське щоу Spectacular зможе бути представлене і в Китаї».

Колишній інженер: «Ми прийшли підтримати шоу через втручання комуністичного режиму Китаю»

Колишній авіаційний інженер пан Керл Оджурстром відправився подивитися шоу ввечері 27 березня. Він повідомив, що дізнався про цей виступ унаслідок утручання комуністичного режиму Китаю. «Ми прийшли сюди, щоб підтримати шоу, і щасливі бути тут, оскільки китайське шоу дійсно принесло нам щось гарне. Я знаю, що деякі його номери не подобаються китайському режимові, але нам вони подобаються», – додав він.

Пан Карл Оцзурстром був під великим враженням від усього шоу, більше за все йому сподобався номер із барабанами і монгольський танець із чашами. Він сказав: «Мені сподобалися всі номери, і я сподіваюся, що такі виступи допоможуть людям краще зрозуміти традиційну китайську культуру».

Один з організаторів шоу заявив: «Втручання китайського режиму в проведення китайського шоу Spectacular у виконанні трупи «Шень Юнь» у Швеції пробудило у шведах пильність, і вони стали на захист справедливості, що було причиною їхньої великої підтримки шоу. Можливо, така реакція – не те, чого очікував китайський режим».

Я давно вже не бачив так багато червоних прапорів із п’ятикутною зіркою і не чув таких лютих патріотичних гасел, які лунали 29 березня на площі Dundas у центрі Торонто (Канада). Дивлячись на все це, мені відразу згадалися часи культурної революції і начальники хунвейбінів, які радісно зустрічають Мао на площі Тяньаньмень. Цього разу я бачив практично те ж саме. Китайські студенти несамовито розмахували червоними прапорами і голосно кричали «Хай живе Китай», а також голосно співали патріотичні пісні. При цьому керівники китайської діаспори спокійно й зосереджено ходили між рядами демонстрантів, виконуючи організаційну роботу. Акція проходила під гаслом «Захистимо справжню ситуацію Тибету, відстоїмо цілісність батьківщини».

#img_left#Вони вважають, що всі західні ЗМІ, повідомляючи про те, як вчинив китайський уряд по відношенню до безладів у Тибеті, очорнили образ Китаю, що західне суспільство почало вороже ставитися до Китаю, що деякі представники Заходу дуже дурні й неосвічені. Але одночасно з цим вони також вважають, що китайська влада була вимушена застосувати силу заради захисту цілісності держави.

Інформацію про цю акцію опублікували і передрукували багато ЗМІ та інтернет-сайтів. В акції взяли участь близько двох тисяч чоловік. Як організатор акції був вказаний тільки інтернет-нік «чорно-білий», а також електронна адреса. На одному з інтернет-форумів було повідомлення про те, що цей хлопець організував у Торонто якийсь розважальний клуб за інтересами. Під час акції «чорно-білий» голосно в мікрофон зачитав історію Тибету, потім дуже натхненно кілька разів викрикнув, що «із давнини і до сьогодні Тибет був частиною території Китаю», а також що західні ЗМІ підтримують відділення Тибету і таким чином намагаються розколоти Китай. Він також закликав усіх людей роз’яснити правду про Тибет канадському уряду і пробудити західних людей. Ще один активіст цієї акції в інтерв’ю ЗМІ сказав, що в Китаї проживають представники 56 національностей, і всі вони живуть мирно і дуже щасливо, абсолютно немає ніякої дискримінації і знищення чиєїсь культури. До і після заходу на численних китайських сайтах з’явилася інформація, яка розпалює гнів у китайців з приводу ставлення до тибетського питання західних ЗМІ і західного суспільства.

Проте при всьому цьому всі вони уникають згадки про деякі корінні факти. Наприклад про те, чому, коли в Тибеті почалися демонстрації протесту, китайська влада вигнала з Тибету всіх кореспондентів? Чому вони не дозволили кореспондентам самим на власні очі побачити правду і повідомити все так, як є насправді? Чому тепер китайський уряд використовує цих молодих людей, що перебувають за сотні тисяч кілометрів від Тибету, більшість з яких навіть жодного разу не були там, і, можливо, навіть ніколи не зустрічалися з тибетцями, щоб цією акцією в Канаді вони захищали так звану «справжню ситуацію Тибету»? Протягом цих 50-ти років правління компартії, чи можна в Китаї вільно говорити про питання Тибету? Чи є у китайських людей вільні канали і джерела інформації, щоб дізнатися про історію Тибету і його нинішню ситуацію? Чи можуть в Китаї ханці та тибетці зібратися так, як ці молоді люди в Торонто і відкрито висловити свої думки? Ці молоді люди народилися і виросли в середовищі суспільства, в якому блокуються і суворо контролюються всі новини і будь-яка інформація, чи дійсно вони більше знають про справжнє становище Тибету, ніж західні країни з вільними ЗМІ і свободою спілкування та обговорення? Чому мирні акції протесту тибетських ченців раптом наштовхнулися на збройне придушення і перетворилися на «насильницькі безлади»?

#img_right#Хто такі ці «західні ЗМІ», що ними така незадоволена китайська компартія? Хто мається на увазі під цим поняттям? На Заході дуже багато різних ЗМІ, і практично у кожного своя точка зору і своя позиція. Наприклад, у США є «Wall Street Journal», який підтримує правих, а «New York Times» більше підтримує лівих. Є безліч різних газет і телеканалів, що стоять абсолютно на різних позиціях. До того ж більшість західних ЗМІ не належать урядам, вони приватні й мають абсолютно різних господарів. У західних країнах неможливо, щоб було так, як у Китаї, де фактично тільки одне ЗМІ – рупор компартії (КПК). Всі журнали, газети, радіо і телебачення в Китаї належать одному господареві – КПК. До того ж зазвичай ЗМІ можуть помилятися. Західні ЗМІ в своїх повідомленнях також нерідко допускають упереджене ставлення і навіть допускають великі помилки. Але їх помилки розкриваються в процесі великої конкуренції між ЗМІ. Той, хто повідомляє неправду або ж не об’єктивно, той в процесі конкурентної боротьби зазнає поразки, і люди не довірятимуть цьому ЗМІ й воно розориться. Неможливо, щоб західні ЗМІ в один голос віщали позицію якоїсь однієї політичної сили. Західні ЗМІ «наглядають і контролюють» політичну владу і суспільство, але в той же час суспільство «наглядає і контролює» ЗМІ. Абсолютно неможливо, щоб західні ЗМІ стали рупором якоїсь однієї політичної партії. Неможливо, щоб, коли це необхідно можновладцям, всі західні ЗМІ почали б фабрикувати брехню, як це часто відбувається в Китаї. Найкласичніші приклади – це часи «руху проти правих», «культурна революція», «великий голод», коли абсолютно всі китайські ЗМІ фабрикували новини в тому руслі, в якому вимагала компартія.

Дивлячись на це натхнення збуджених студентів, які, спираючись на відому їм «дійсну картину», голосно закликали західне суспільство прокинутися, в пам’яті мимоволі воскресли спогади про юних начальників хунвейбінів 60-х рр,, що хотіли встановити червоний прапор компартії по всій Землі і звільнити всіх людей. Схоже, вони вважають, що в Китаї протягом останніх 50-ти років люди живуть вільно і щасливо, а на заході люди страждають від тиранії, і їх потрібно пробудити і звільнити. Вони приїхали до Канади і тепер хочуть, щоб і тут всі ЗМІ вторили єдиній думці та підкорялися єдиній «завжди правильній» партії і обдурювали народ, як це відбувається в Китаї. Якби у тих десятків і сотень мільйонів людей, які жертвували своїми життями в Китаї заради справедливості, було б право голосу, і якби вони висловили свій гнів, то неодмінно змогли б змусити замовкнути цих юних молодчиків і дали б їм зрозуміти всю дурість і безглуздість їхніх вчинків.

10 березня 1959 року в Тибеті почалася акція протесту проти домінуючого панування китайської компартії. Армія КПК жорстоко придушила акцію, вбивши 80 тисяч тибетців. 14-річний Далай-лама і близько 100 тисяч тибетців врятувалися від загибелі, сховавшись в Індії. Під час культурної революції понад 600 стародавніх тибетських храмів було повністю зруйновано. З 600 тисяч буддійських ченців 110 тисяч загинули від репресій, 250 тисяч змусили стати мирянами.

У 1989 році за три місяці до повстання студентів у Лхасі тибетці знову відкрито висловили свій протест, і влада знову жорстоко придушила їх, заарештувавши понад 3 тисячі чоловік. За даними тибетського уряду у вигнанні, за період з 1949 по 1979 роки від різних репресивних заходів у Тибеті загинуло 1 млн 200 тис. тибетців. Голова місцевих Зборів народних представників у Тибеті Нгапой Нгаван Джігме заперечував цю цифру, але погодився із тим, що загинуло близько 400 тисяч. Сьогодні після 30 років так званої політики реформ і відкритості в Тибеті практично всі основні пости влади займають китайці-хань, Лхаса з великою швидкістю осучаснюється, і практично весь прибутковий бізнес перебуває в руках у китайців-хань.

#img_left#Ці активісти, що «киплять праведним гнівом» і «захищають свою батьківщину», часто говорять, що «з давніх часів Тибет завжди був китайською територією». Не вдаватимемося до подробиць із якого періоду починаються їхні «стародавні часи» і що вони мають на увазі під поняттям «китайська територія». Проте стосовно питання Тибету вони всі прикидаються, ніби ніколи не чули про те, що Далай-лама вже протягом понад десять років стоїть на позиції «вимагаємо автономії і не переслідуємо мету відділення».

Для формування території будь-якої країни необхідний тривалий історичний процес, не може бути, щоб якийсь район на нашому світі «із давнини» був незмінним. Карта Китаю протягом декількох тисяч років змінювалася незлічену кількість разів. Якщо сьогодні сформувалися такі межі країни, то обов’язково потрібно враховувати і поважати історію розвитку кожного її регіону, його культуру, історичні особливості і так далі.

Ті молоді люди, що викрикували в Торонто заклики захистити цілісність батьківщини, за кого вони вважають тибетців? Чи поважають вони їх? Чи знають вони їхню культуру і релігію? Чи люблять вони річки і гори Тибету? Чи піклуються про свободи і права тибетців? Вони просто хочуть, використовуючи лихо людей Тибету, підсилити своє почуття приналежності до так званої великої сили китайської нації.

Китайська компартія вже протягом декількох десятків років активно впроваджує в свідомість китайців свої ідеали, блокуючи інформацію, переписуючи історію і використовуючи насильство. Вона успішно виховує людей, які з готовністю встануть на захист її політичної влади, коли це буде потрібно.

Ці нові «хунвейбіни» через своє незнання, слабкість, фанатизм і ненависть в червоному океані прапорів китайської компартії знову розкрили чорну скорботу китайського народу.

Ця стаття відбиває тільки думку автора.

Шень Сює. Велика Епоха