У Верховній Раді розглядають антикорупційний законопроект, який передбачає контроль за витратами та доходами чиновників, а також вказує, як врегулювати конфлікт інтересів серед державних службовців. Андрій Марусов, керівник управлінської ради організації Transparency International Україна, каже, що законопроект непоганий і може ознаменувати крок вперед, якщо запропоновані норми реалізують на практиці. Представляємо його коментар телеканалу NTD:
#img_right#«Запропонований урядом і зареєстрований у Верховній Раді законопроект стосується декількох інновацій. У той же час, для України це інновації, а в Західній Європі, США, розвинених країнах — всі ці норми вже давно діють.
Перша [інновація] стосується так званого конфлікту інтересів. Це досить проста, по суті, норма. Тобто, наприклад, якщо ви працюєте в органі влади, то вкрай небажано, щоб ви були в підпорядкуванні у близьких родичів, або щоб у вашому підпорядкуванні були близькі родичі.
Цей законопроект передбачає певну процедуру, яким чином врегулювати подібний конфлікт інтересів. Насправді ця ідея стара — вона в Україні обговорюється ще з 2004 року. І при так званому „помаранчевому“ уряді вона обговорювалася. Але тільки зараз прийшли до того, щоб її нарешті внести на розгляд парламенту і прийняти.
Тут потрібно відразу ж сказати, що весь цей законопроект — це не добра воля уряду, Партії регіонів чи Президента. Все це робиться для виконання плану щодо лібералізації візового режиму з ЄС. Тобто це досить чітка і жорстка вимога з боку ЄС про те, що „ви будете їздити в Європу без віз лише за умови, що приймете певний пакет антикорупційних законів“.
Крім конфлікту інтересів, примітно ще те, що вносяться зміни до декларації про майно і фінансові зобов’язання. До сьогоднішнього дня чиновники або народні депутати вказують, що у них є вклади в банках, але вони не зобов’язані вказувати, в яких саме. Формально вимога про відкритість їх фінансового стану дотримується, але насправді незрозуміло, де вони зберігають [гроші]. Можливо, чиновник працює в органі влади, який здійснює нагляд над цим банком. [Тепер буде по-іншому]. Це дрібниця, але позитивна.
Крім того, йдеться про те, що переважна кількість даних, які міститимуться в цих деклараціях, не будуть відноситися до інформації з обмеженим доступом. Досі часто-густо багато чиновників приховують певну інформацію. Народних депутатів протягом останніх трьох років громадські організації вже виховали, що їм необхідно звітувати, показувати свої декларації, оприлюднювати їх. А те, що стосується тих же міністрів чи інших держслужбовців, то вони досить часто, хоча і заповнювали ці декларації, але відмовлялися оприлюднити якісь дані під приводом того, що це персональна інформація, зашкодить їх якимсь особистим інтересам.
Тому у випадку, якщо цей закон буде прийнятий, перешкоду тому, щоб громадяни України дізнавалися, за які кошти живуть їхні народні обранці або чиновники, буде усунуто.
Крім того, розширюється коло осіб, до яких застосовуються антикорупційні вимоги, які зобов’язані подавати і оприлюднювати цю декларацію. Там вже з’явилися заступники міністрів. Дія цього законопроекту поширюється на посадових осіб органів місцевого самоврядування, чого досі не було.
У цьому сенсі новації дійсно в разі їх прийняття допоможуть тому, щоб влада стала прозорою, більш відповідальною, відкритою. Там мається на увазі, що в кожному органі влади, включаючи Президента і Верховну Раду, буде створюватися спеціальний підрозділ або спеціальна особа, яка буде стежити і контролювати виконання цих антикорупційних норм.
Природно, відразу ж виникає питання, наскільки ця особа або підрозділ буде незалежним. Цілком обґрунтована підозра або припущення про те, що якщо вони будуть підкорятися тому ж міністру, то який же чиновник нижчого рангу захоче піднімати скандал, викривати його в тому, що він написав у своїй декларації те-то, а „насправді ви живете так сказати не за коштами“. Це очевидно.
Але в разі його прийняття, незважаючи на всі недоліки і прогалини, це дійсно буде крок уперед. Як він буде працювати, буде залежати від тиску з боку тих же громадських організацій, опозиційних партій, ЗМІ, журналістів».
