Blog

Традиція благодійництва в Україні має глибокі коріння. Це й славнозвісні Бродські, Терещенки, Гальшка Гулевичівна та ін., але зараз такою безкорисливою діяльністю займаються далеко не всі багатії. Та й про тих, хто віддає гроші на благодійництво ми знаємо аж надто небагато. Поки що…

#img_right#Відкрити імена людей, які в Україні допомагають нужденним, покликаний Перший Національний конкурс "Благодійник року", що сприятиме підвищенню якості їхнього життя та благополуччю.

Заходи такого формату давно стали традиційними у Європі та світі. Минулого року „благодійниками року" стали холдинг СУАЛ в Росії, банк BRD (група Society General) в Румунії, енергетичний холдинг CEZ в Чехії. Український конкурс стане наступною ланкою у всесвітньому об’єднанні соціально відповідальних компаній заради шляхетної справи ― надання допомоги людям, що її потребують, дозволить обмінюватися досвідом успішних благодійних проектів, покращувати стан розвитку цього напряму в нашій державі.

В Україні керівництво з підготовки та проведення конкурсу здійснює Всеукраїнський благодійний фонд „Дитячий світ" спільно з Центром філантропії й Українським форумом грантодавців.

Більше про конкурс, а також про умови участі в ньому розповів заступник голови оргкомітету Сергій Летенко.

― Пане Сергію, розкажіть, будь ласка, як виникла ідея започаткувати Національний конкурс "Благодійник року".

― У роки незалежності, коли український бізнес відродився, постало питання про його участь у суспільному житті, зокрема у вирішенні суспільних проблем. Більшість компаній зараз мають і активно впроваджують у життя різноманітні власні соціальні проекти. Ми впевнені в тому, що ця позитивна практика має отримати схвальну оцінку у нашому суспільстві. Країна має знати цих людей й пишатись ними. Отже, так й виникла ідея про заснування конкурсу.

― А Ваша ініціатива була першою?

― Наскільки мені відомо ― так. Є ще номінація в конкурсі «Людина року» ― «За Благодійництво», але окремо конкурс не проводився.



― Які завдання Ви ставите перед конкурсом, в чому його мета?

― Предметом конкурсу є винагородження та публічне визнання представників українського бізнесу за проведення благодійної діяльності, спрямованої на вирішення актуальних суспільних проблем.

Також проведення конкурсу має на меті популяризацію благодійництва в Україні. Ми хочемо підняти престиж благодійництва, адже наша держава має глибоке його коріння. Але за радянських часів, протягом усіх 70 років, нас відучували від такого поняття, як благодійництво. Суспільство повинне нарешті зрозуміти, що держава всіх проблем не вирішить і деякі речі мають брати на себе підприємці. Ми впевнені в тому, що наш конкурс сприятиме популяризації корпоративної благодійності в Україні, а його нагороди незабаром матимуть високий рівень престижу. Ми переконані, що зможемо віднайти українських благодійників і гідно подякувати їм за їх працю на користь України.



― Тобто Ви хочете започаткувати моду на благодійництво?

― Ні. Мода й престиж ― це різні речі. Адже мода, це щось швидкоплинне, непостійне. А престиж ― це те, що лишається популярним в усі часи.

― Розкажіть, будь ласка, трохи детальніше про сам конкурс, як він проходитиме?

― Конкурс проходитиме у Києві у два етапи. Перший ― відбуватиметься з 24 квітня по 10 червня. Його метою є визначення і нагородження благодійників на рівні м. Києва і Київської області. У червні ми плануємо закінчити перший етап урочистим нагородженням благодійників, які зробили найбільший внесок у вирішення суспільних проблем Києва. Другий етап конкурсу проходитиме із 1 липня по 30 листопада. Під час його проведення буде визначено переможців у інших 24 регіонах і 5 найбільших благодійників на національному рівні.

Переможці першого, київського регіонального, етапу конкурсу будуть оголошені Журі у червні. Тоді ж відбудеться і церемонія нагородження. Переможців Національного конкурсу буде визначено у жовтні. У листопаді ми плануємо провести церемонію їх нагородження.

Під час першого (київського) і другого (загальноукраїнського) етапів конкурсу буде визначено переможців у п’яти номінаціях. На другому етапі визначатимуться найкращі благодійники у кожній області України і АР Крим.



Переможці конкурсу визначаються у наступних п’яти номінаціях:

1. Благодійник року ― транснаціональна корпорація.

2. Благодійник року ― національна бізнес-структура.

3. Благодійник року ― банк або фінансова установа.

4. Благодійник року ― благодійний фонд.

5. Благодійник року ― бізнесмен.

― Скільки заявок на участь у конкурсі вже надійшло?

― До участі у першому етапі ми маємо 23 заявки. В основному це комерційні установи, що здійснили допомогу сиротам, безпритульним, медичним закладам.



― Чи існують певні критерії відбору учасників?

― У конкурсі можуть взяти участь як бізнесмени – фізичні особи, так і національні та міжнародні компанії, які надали благодійну допомогу для вирішення суспільних проблем. На участь у конкурсі їх можуть висувати громадські організації, благодійні фонди, заклади освіти, культури і охорони здоров’я, або будь-які отримувачі благодійної допомоги та самі меценати.



― І за яким критерієм буде визначено переможця?

― Переможці визначатимуться за різними критеріями: 1) реальний вплив на покращення якості життя місцевої громади; 2) позитивні зміни, що відбулися в житті людей, яким надавалася благодійна допомога; 3) розміри та тривалість здійснення благодійної діяльності.

― А як саме буде нагороджено переможців?

― Переможцям конкурсу за кожне призове місце буде вручено винагороду у формі стилізованої під емблему конкурсу статуетки із написом "Благодійник року 2007".

У рамках конкурсу переможці будуть визначатися окремо за кожною номінацією в результаті колегіального рішення Журі. Результати конкурсу будуть розміщені на веб-сайтах philanthropy.org, donorsforum.org.ua.

До того ж, ми плануємо створити у Києві, поблизу Дніпра, Алею благодійників, на якій кожен благодійник посадить дерево, яке символізуватиме його внесок у зростання й розквіт нашої країни.

― Дякую Вам за розмову й щиро бажаю успіхів у Ваших благородних починаннях.

25 травня Авторитетна міжнародна організація «Репортери без кордонів» (RSF) висловила стурбованість із приводу дій Міністерства закордонних справ КНР, що винесло попередження двом західним журналістам у зв’язку з їхніми репортажами з Тибету минулого місяця. RSF закликає Голову Оргкомітету по проведенню пекінських Олімпійських ігор Лю Ци (Liu Qi) прояснити статус Тибету за новими правилами для іноземних журналістів.

#img_right#«Оргкомітет Ігор у Пекіні щойно опублікував досить детальну доповідь про всі переваги, якими будуть користуватися іноземні журналісти. Одже неприємно бачити, як іноземних кореспондентів переслідують під час журналістської роботи, а потім пояснюють, що надруковані ними статті викликали невдоволення влади», – заявила RSF, яка виступає на захист свободи преси.

«Ми закликаємо Лю Ци, Голову Оргкомітету з проведення пекінських Олімпійських ігор, привселюдно виступити на підтримку журналістів, щоб їм було дозволено здійснювати робочі поїздки до Тибету і Синьцзяну без перешкод і щоб ці переслідування припинилися», зауважила організація «Репортери без кордонів».

У вступі до «Правил обслуговування іноземних журналістів під час Олімпійських ігор у Пекіні», які були опубліковані 9 травня, Лю пише: «Повинна бути гарантована свобода іноземних журналістів у їхній роботі з новинами». І далі: «Відповідно до правил, іноземні журналісти з діючою візою або сертифікатом можуть відвідувати місця, визначені китайським урядом як відкриті для іноземців».

Організація «Репортери без кордонів» висловлює своє співчуття у зв’язку з тим, що згідно із цими правилами нові регулюючі постанови перестануть застосовуватися вже в жовтні – щойно завершаться Ігри в Пекіні.

Харальд Маас (Harald Maass), кореспондент німецької газети «Frankfurter Rundschau», і Тім Джонсон, кореспондент американської газетної мережі «McClatchy», були 15 травня викликані окремо директором відділу Департаменту інформації МЗС КНР Чжаном Лічжоном (Zhang Lizhong) для допиту по їхній поїздці в Тибет у квітні.

Чжан заявив Маасу, що його репортажі з Тибету були «помилкою» і досить серйозною. Звинувативши Мааса в перекручуванні фактів і порушенні журналістських стандартів, він зажадав від нього «виправити свої помилки». Маас повідомив RSF, що це був перший випадок за дев’ять років його роботи в Китаї, щоб його за репортажі офіційно критикувало Міністерство закордонних справ. Також Чжан заявив Маасу, що за новими правилами для іноземної преси, в нього є право їздити в Тибет, але він усе ще зобов’язаний одержувати дозвіл від представників Міністерства (Weiban) у Лхасі.

Чжан заявив Тіму Джонсону, що його статті частково були «брехливими» і «неприйнятними». І, як повідомив пан Джонсон, Чжан сказав, що нові правила не можуть застосовуватись для репортажів з Тибету. Коли Маас і Джонсон прибули до Лхаси, вони помітили, що за ними стежать одягнені в цивільне китайські міліціонери. Міліція також чинила перешкоди Маасу у спробі дістатися в місто Шигацзе.

Тибетці, з якими говорили журналісти, були оштрафовані.

За повідомленням сайту «Небо», з 11 по 24 травня, робітники даремно намагаються зруйнувати будинок однієї 89-літньої бабусі, яка проживає по вулиці Дацзинсян у місті Ханчжоу. Щодня ця жінка охороняє свій будинок з великим кухонним ножем у руках.

#img_right#23 травня, близько 13:00, велика група службовців з Комітету безпеки міста й міліція у цивільному знову прибули до будинку жінки. Інша група міліціонерів сховалася за рогом для підстрахування.

Міліція зажадала терміново звільнити будинок і переїхати в стару квартиру, розташовану за містом. В іншому випадку, вони погрожували заарештувати її сина й дочку, але 86-літня бабуся, зачинивши двері, нікого не впускала.

Почувши, що міліція збирається зламати двері й виселити її, старенька жінка витягла кухонний ніж і стала в дверях. Вона почала голосно лаяти міліцію й голосити, що міліція відкрито відбирає житло в їхніх законних хазяїв під будівництво торгового центру.

Через такий галас біля будинку зібралося чимало людей. Вони також почали лаяти міліцію. Побачивши, що людей стає все більше і настрій у них агресивний, міліція й робітники виїхали, пообіцявши незабаром повернутися.

Від хвилювання бабусі стало зле. Перехожі дали їй пігулки від серця, і її стан потроху нормалізувався. Опритомнівши, жінка сказала, що жити їй залишилося небагато, і вона буде відстоювати свій будинок навіть ціною власного життя.

Показ весільних суконь від Оскар де ла Рента (Oscar De La Renta).

#img_gallery#

Запрошуємо вас подивитися весільні сукні від Carolina Herrera.

#img_gallery#

З дитинства батьки привчають дітей до фруктів і овочів, які дають здоров’я. Американський Інститут дослідження раку повідомляє, що дієта з великої кількості фруктів і овочів знижує ризик захворювання на рак на 30%. Чому вони настільки корисні? Головна причина полягає в тому, що фрукти та овочі містять хлорофіл.

#img_left#Рослини в процесі еволюції навчилися боротися із хвороботворними організмами раніше за людей. Вони виробили ефективні хімічні засоби, що здатні приносити користь і людям.

Хлорофіл – сполука, яка надає рослинам зеленого кольору. Він міститься у складі більшості плодів фруктів і овочів. Для людей хлорофіл має багато корисних властивостей, наприклад, стимулює формування еритроцитів (червоних клітин крові), знижує вміст холестерину та кров’яний тиск, зміцнює імунну систему [1-4]. Хлорофіл, як відомо, перешкоджає розмноженню бактерій і стимулює в організмі вироблення ферментів, які захищають від раку [5,6]. Він утворює молекулярні комплекси з деякими речовинами на кшталт афлатоксину [7], який у певному стані здатен викликати появу раку, і в такий спосіб блокує їхній канцерогенний ефект.

Однак американці вживають лише близько трьох порцій фруктів і овочів щодня – це набагато менше від того, що рекомендується – 5-15 порцій. [8] До того ж, хлорофіл у харчових продуктах відрізняється за якістю і кількістю. Він руйнується при готуванні їжі під час варіння та іншої теплової обробки. Доти, доки американці не змінять свій раціон харчування, компромісним рішенням поліпшення здоров’я може стати щоденне вживання хлорофілових домішок.

Існує безліч домішок, на яких написано «містять хлорофіл». Проте природний хлорофіл зазвичай недоступний через свою хімічну нестійкість. У рослинах він захищений стінками клітини. В процесі травлення в організмі для засвоєння хлорофілу необхідне руйнування стінок клітин, що обмежує кількість хлорофілу для засвоєння організмом.

Деякі харчові продукти з маркуванням "природний хлорофіл" виробляються з люцерни. Але організму важко засвоювати природний хлорофіл, тому що він жиророзчинний. Ці жиророзчинні сполуки повинні стати розчинними у воді шляхом з’єднання з білками, які вироблює організм, і саме тоді вони зможуть потрапити в кровообіг.

Дієтичні домішки з написом «ті, що містять хлорофіл», насправді складаються із хлорофіліну, що є напівсинтетичною сумішшю розчинних у воді солей, отриманих із хлорофілу. Багато сполук, які містить хлорофілін, не тільки не мають корисних властивостей, а навіть отруйні. До того ж, неможливо контролювати склад випуску промислового хлорофіліну через мінливість вихідної сировини, так званої люцерни. Процес добування хлорофілу у виробництві хлорофіліну був розроблений з метою фарбування харчових продуктів, а не для використання як дієтичної домішки.

 

Завдяки тривалим і поглибленим дослідженням було встановлено, що майже всю біологічну користь від хлорофілу приносять тільки три його сполуки [4]. Не дивно, що лише деякі компоненти цих елементів корисні для здоров’я й розчинні у воді. І склад цих компонентів хлорофілу, і метод їхнього добування запатентовані. Склад випускається за назвою "радахлорофіл".

Вивчення радахлорофілу виявило ще одну перевагу – здатність протистояти раку, властиву хлорофілу та хлорофіліну. Через те, що хімічна структура деяких компонентів радахлорофілу нагадує компоненти клітин тіла, злоякісні пухлини у пошуках поживних речовин притягуються до нього. Оскільки радахлорофіл перешкоджає зростанню патологічних клітин [4], ріст пухлини вповільнюється.

 

Одже батьки були праві, коли говорили про користь фруктів і овочів! Окрім хлорофілу, овочі та фрукти містять багато корисних для здоров’я вітамінів, поживних мікроелементів і клітковини. Ресторани у своєму меню пропонють все більше й більше салатів та фруктові закуски замість чіпсів або печива – гарний спосіб підобідати й менше калорій. Гастрономи пропонують широкий вибір свіжих і смачних продуктів. Але якщо, незважаючи на це, ви все-таки не з’їдаєте рекомендовану кількість овочів або фруктів, можливо, ви захочете спробувати хлорофілові дієтичні добавки.

Посилання:

1. E. М. Снайдер, "Бактеріостатична речовина й процес, що здійснює такий самий ефект", Патент США 2, 274, 101 (24 лютого 1942 р.);

2. E. A. Аллен, " Нові порфирінові й хлорофілові сполуки і відповідні процеси", Патент США 3, 102, 891 (3 вересня 1963 р.);

3. Дж. Хауел Х’юс і A. Л. Латнер, "Хлорофіл і відновлення гемоглобіну після крововиливу" Фізіологічний журнал 86, 388-395 (1936 р.);

4. А.В. Решетников та інші. "Фотосенс і метод його виробництва", Патент США 6 969 765. 29 листопада (2005 р.);

5. Дж. В. Фехей та інші. "Хлорофіл, хлорофілін і об’єднані тетрапіроли – важливі індуктори 2 стадії цитозахисних генів ссавців", Carcinogenesis 26/7, 1247-1255 (2005);

6. E. М. Вакуловська, "Фотодинамічна терапія і флуоресцентна діагностика пухлин голови та шиї за допомогою другого покоління Фотосенса", Proc. SPIE 5973, 81-86 (2005);

7. П. A. Егнер та інші. "Втручання хлорофіліну зменшує аддукцію ДНК-афлатоксину в людині за високого ризику раку печінки" PNAS 98 14601-14606 (2001);

8. Гарвардська школа охорони здоров’я "Фрукти і овочі".

Аланд К. Чинь, спеціально для Великої Епохи. Доктор Аланд К. Чинь – фізик, який цікавиться проблемами харчування. Він є головним директором TryAls, LLC, компанії, що продає дієтичні домішки, які містять хлорофілін.

[Коментар редактора: крім хлорофілу, у фруктах і овочах є безліч інших корисних речовин]

Сумо – один із видів японської національної боротьби, що сягає своїм корінням у глибоку давнину. Серед японських міфів і легенд є чимало пов’язаних із сумо.

#img_left#Так, у літописах «Кодзікі» розповідається про те, як у двобої визначився правитель країни Ідзумо. В інших стародавніх сказаннях – «Ніхонгі», змальовується двобій між двома відомими воїнами того часу перед імператором. Переможець цього двобою – Номіносукуне, був піднесений до сану Богів і з того часу шанується в Японії як засновник сумо.

Перші найбільш достовірні відомості про проведення змагань сумо в Японії належать до 642 р., коли за вказівкою імператора при дворі відбулося свято на честь корейського посла. З того часу турніри сумо стали щорічними й стосувалися завершення польових робіт.

Сумо міцно ввійшло в побут японців. У змаганнях брали участь представники майже всіх станів. У ранньому сумо, на відміну від сучасного, були відсутні які-небудь чіткі правила й обмеження. Крім загальноприйнятих нині прийомів (кидків, підніжок, підсікань), дозволялося наносити удари руками й ногами в будь-яку частину тіла, що часто призводило до важких травм. Згодом були розроблені правила, які забороняють нанесення таких ударів.

 

У ранньому середньовіччі турніри із сумо були невід’ємною частиною двірцевих свят. У період феодальної роздробленості, коли посилюється військовий стан, сумо широко розповсюджується як різновид прикладного бойового мистецтва, спосіб виховання духу та тіла воїнів-самураїв, а двобої сумоторі стають складовою частиною регулярних турнірів поряд із змаганнями кінних лучників.

Розквіт сумо належить до епохи Едо ( 1600-1868). З’являються літературні твори, в яких описуються турніри по сумо. У театрі Кабукі йдуть спектаклі, де головними діючими особами є популярні борці. У кольоровій гравюрі укіє-е утворився окремий жанр – сумо-е.

Тоді ж оформилися 72 канонічних прийомів (кімаріте), закріпився ритуал турнірів, удосконалилися правила змагань, що дійшли до наших днів. Двобої із сумо проходять на спеціальному квадратному помості (досі) зі стороною  7,27 м. Арена для бою являє собою коло діаметром  4,55 м, з джгутом із рисової соломи по периметру. Над помостом розташований навіс, що нагадує формою дах синтоістського храму.

Правила сумо дуже прості: перемагає борець, який змушує супротивника торкнутися поверхні помосту (досі) будь-якою частиною тіла за межами кола, а в його межах будь-якою частиною тіла, крім ступнів ніг. Правила суворо забороняють удари кулаком, пальцями або ребром долоні, а також удари ногами в груди та живіт, атаку в горло й пах.

У професійному сумо відсутні вагові категорії. До 1910 р. до боїв допускалися люди, що мали вагу не менше за 52 кг. Вимог до зросту не існувало жодних. В 1926 р. до змагань почали допускати спортсменів вагою не менше 64 кг і зростом не нижче 164 см. У цей час вага борця-початківця повинна бути не менше 70 кг, зріст не нижче 173 см. У нинішніх борців – рікісі, рекордна вага перевалила за 200 кг.

Турніри сумо відрізняє особливий традиційний ритуал. Перед початком змагань проходить парад учасників. Вони по черзі виходять на ринг. По закінченню параду на поміст піднімається великий чемпіон – екодзуна, у супроводі головного судді й двох найсильніших борців, один із яких несе церемоніальний меч. Екодзуна виконує ритуальний комплекс фізичних вправ і з силою тупотить лівою і правою ногою по черзі, відганяючи погань. Завершує змагання особливий ритуал згинання лука, що виконується у вигляді танцю молодим борцем і символізує торжество перемоги, подяку богам, імператорові та суддям.

Здавна кожний двобій на турнірі починався з особливої церемонії. Борці-Рікісі підходили до спеціальних ящиків із сіллю й розкидали її на помості, полоскали рота, обтирали руки, таким чином відганяючи злих духів і очищаючи себе й місце двобою від бруду й нечисті.

Двобій починався з особливої процедури психологічної боротьби – сікірі. Борці повільно сходилися й, сівши навпочіпки, пильно дивилися в очі один одному, намагаючись подумки знищити суперника. Постоявши так якийсь час, спортсмени розходилися й знову починали кидати сіль на поміст. Цей процес повторювався кілька разів, поки рікісі не кидалися один на одного. В середні століття сікірі не був обмежений часом. Зараз цей ритуал значно спростився, але, як і раніше, передує кожному бою.

У сумо найважливішою річчю є вміння не заточитися у швидких і лютих рухах – кидках, поштовхах, вивертах. Потрібні нескінченні тренування, щоб утримати центр ваги в нижній частині живота, у цьому полягає головний елемент техніки сумо. Із трьох складових сумо – сін, гі, тань (дух, техніка, тіло) за всіх часів найбільше цінувалися перші два. Великі чемпіони останніх десятиліть із зростом 180-190 см у кращі свої роки важили не більше 130 кг. Перемагають такі атлети за рахунок техніки й бійцівського духу, приводячи в невимовний захват мільйони вболівальників у Японії та в усьому світі.

#img_right#Рікісі вражають уяву міццю, здоров’ям і надзвичайною гнучкістю. Крім гігантських розмірів, борця сумо завжди можна відрізнити за високій, зібраній на тім’ї у вузол, зачісці. Така зачіска не тільки данина традиції, вона амортизує удар при падінні. Виступають спортсмени в пов’язках на стегнах – мавасі.

У клуби сумо учнів приймають у віці 10-15 років. Формування тіла борця відбувається винятково в процесі тренувань за рахунок збільшення м’язів і нарощування ваги. Заради цієї мети формується сам розпорядок дня. Підйом з першими променями сонця, ранковий туалет, потім натще починається виснажливе протягом п’яти годин тренування, що вимагає повної віддачі сил і крайньої концентрації. Після тренування борці приймають гарячу ванну й снідають. Нагулявши гарний апетит, рікісі їдять без усяких обмежень, при цьому, на відміну від інших спортсменів, не відмовляють собі й у спиртному. Після сніданку – тригодинний сон, потім короткочасне тренування й легка вечеря.

Професійне сумо (одзумо) має сувору ієрархічну структуру. Воно класифікується на 6 дивізіонів. У вищому дивізіоні (макууті) борці мають ранги на зразок спортивних розрядів, вищий з яких – екодзуна, дається довічно, інші – одзекі, секіваке, комусубі й маегасіра, завойовуються й затверджуються борцями в ході турнірів. Ранги борців нижчих дивізіонів – дзюре, макусіта, сандамме, дзенідан, дзенокуті, іменуються також як назва дивізіону з додаванням номера, що відповідає положенню в рейтингу.

За 300 років титула екодзуна удостоїлося не більше 70 чоловік. Щоб претендувати на титул екодзуна, борець повинен як мінімум двічі один за одним вийти переможцем на великих чемпіонатах, домігшись звання одзекі, а також зарекомендувати себе із кращого боку в очах суддів і товаришів по рингу.

Зараз у Японії щорічно проводяться шість великих чемпіонатів сумо: три в Токіо й по одному в Осаці, Нагоє й на острові Кюсю. Учасники змагань розподіляються за традицією на дві команди – «Схід» і «Захід». Чемпіонат триває 15 днів. Кожен учасник бореться один раз у день із різними супротивниками. Переможець у день завершення змагань нагороджується імператорським кубком. Крім того, введені ще три премії: майстру, який найбільш вдало виступив у двобої з чемпіоном; за бойовий дух і за технічну досконалість. Щоб заслужити кожну з нагород, борець повинен виграти не менше восьми боїв із запропонованих йому п’ятнадцяти. Після кожного чемпіонату з’являються нові одзекі, але вище звання екодзуна присуджується рідко, раз у кілька років.

За матеріалами: japantoday.ru, ozumo.ru, japan-sumo.ru

Бої без правил – найжорсткіше із сучасного бойового єдиноборства, а панкратіон – найжорсткіша версія боїв без правил.  Панкратіон у перекладі з грецької означає всеволля або всеможливість. Недаремно офіційна назва міжнародної федерації, що займається цією версією, – Всесвітній чемпіонат з абсолютних поєдинків.

 

Панкратіон – найстародавніше із згадуваних єдиноборств. Він був включений у програму старогрецьких Олімпіад ще в 648 році до н.е. Оскільки в панкратіоні дозволені всі прийоми, окрім підлих – таких, як укуси, витискування очей – це власне і є рукопашний поєдинок, як такий, у чистому вигляді. Згодом із нього, як єдиного загального єдиноборства вийшли кулачний бій – як ударна техніка і боротьба. У 4 столітті до н.е. з військами Олександра Македонського панкратіон потрапив до Індії, звідки через 9 століть засновник Шаоліньського монастиря Бодхідхарма вирушив до Китаю і далі, де видозмінений панкратіон перетворився у різні стилі східного єдиноборства.

 

Одним із найзнаменитіших чемпіонів у давнину був математик, філософ і гуманіст Піфагор, який залишив після себе як головну спадщину не тільки відому теорему, але й заповіт, що закликає до розвитку в бійцеві не тільки фізичних, але й, в першу чергу, етичних якостей як основної застави найбільших перемог. Він, як і інші бійці старовини вважав, що військовий успіх – це щось схоже на два колеса воза на різних кінцях однієї осі. Одне колесо – це бойова підготовка, а інше – етичне виховання, духовність. Якщо ця конструкція позбувається одного з коліс, то не покотиться вперед і успіх відвернеться від людини. Піфагор 15 років був кращим бійцем у світі завдяки гармонії душі та тіла і виростив шестикратного олімпійського чемпіона по боротьбі Мілона Кротонського. Сучасним, навіть найяскравішим зіркам про це залишається тільки мріяти, і це все тому, що сучасні люди виправдовують себе, кажучи, що раніше життя було легшим, і відповідно простіше було досягти гармонії. Але ж насправді все навпаки, життя завжди важке, а раніше було ще важче – хто сильніший, той і правий. Зараз ці вовчі вдачі хоча б скрашуються благами цивілізації. Але й сьогодні кращі бійці панкратіона, його еліта – люди інтелігентні, духовно розвинені.

 

#img_gallery#

У наш час панкратіон відродився у Бразилії, як «бої без правил» і звідти почав свій переможний хід по всьому світі. У цих поєдинках сильні представники своїх видів єдиноборства – боксу, боротьби, кікбоксингу, східних стилів зустрічаються між собою на рингу восьмикутної форми, обтягнутому сіткою, – октагоні та за єдиними універсальними правилами голими кулаками, в повний контакт, повністю без захисних засобів за винятком бандажу на пах б’ються між собою до повної перемоги. У боях без правил не присуджують очки за хороший удар або правильно проведений прийом. Поєдинок потрібно довести до кінця, тобто до нокауту або здачі суперника. Таким чином, ці бої сучасних гладіаторів стали якимсь абсолютом, «верхівкою» у світі єдиноборства і тому міжнародна федерація, що займається цими боями, носить назву Всесвітній чемпіонат з абсолютних поєдинків.

 

Раніше ці поєдинки проходили взагалі без врахування часу, в єдиній абсолютній ваговій категорії. Зараз регламент поєдинку найчастіше складає 3-5 раундів по 5 хвилин кожен. Це правило введене для інтенсифікації бою на користь глядачів і телебачення. Зараз популярніші пом’якшені, більш адаптовані до спортивних умов версії боїв без правил – міксфайтінг М-1, поєдинки за версією Прайд.  Проте стародавні традиції бійців панкратіона збереглися і в наш час. За часів середньовіччя кращі воїни тієї епохи – лицарі, більше за інших славилися своєю ввічливістю, джентльменською поведінкою у звичайному житті і благородним ставленням до суперника. Стародавня мудрість свідчила: "Справжній воїн не войовничий".  Так і сьогодні – кращі тренери з абсолютних поєдинків крім розвитку найрізнобічнішої техніки у своїх спортсменів – ударної, борцівської, уміння проводити задушливі, больові прийоми і бити лежачи, не менш важливими вважають закласти в своєму учневі основи духовності, пошану до суперника. Президент Усесвітнього чемпіонату з абсолютних поєдинків Георгій Вікторович Кобилянський говорить, що ще ніколи спортсмен, який намагався добитися перемоги за будь-яку ціну, аж до нечесних прийомів, не досяг чогось значного в панкратіоні.

 

Дуже добре це я відчув і на своєму прикладі. Так сталося, що єдиноборством я став займатися дуже пізно, коли багато хто вже вішає рукавички на цвях, у 30 років. До цього серйозно займався  плаванням, хоча єдиноборство цікавило завжди. Після закінчення кар’єри в плаванні думав, що більше ніколи спортом займатися не буду, оскільки був уже досить виснажений морально і фізично. Але побачив на відеокасеті, яка вперше з’явилися тоді, бої без правил і зрозумів, що якщо я хочу називатися чоловіком, то повинен спробувати себе в них.  Природно в такому віці вже не знайти тренера, який би серйозно взявся допомагати кувати перемоги, тим паче, що ні тренерів, ні спортсменів з боїв без правил в моєму рідному місті Ярославлі тоді не було.

 

Довелося скрізь пробиватися самому. В абсолютних поєдинках виступають сильні в своїх видах єдиноборства, тому щоб трохи краще підготуватися до них, домовлявся про спаринги з кращими бійцями-тяжами з іншого єдиноборства, переймав їхній досвід, виходив на змагання з боксу і боротьби, і вчився на власних  помилках і пропущених ударах. Дуже важка школа і без постійного особистого тренера все одно малоефективна. Тому коли почав виступати в боях без правил, то найчастіше програвав, хоч і з боєм. У цей же час одна людина познайомила мене з китайською школою духовного самовдосконалення Фалунь Дафа. Після читання книг цієї школи я усвідомив, що є на світі щось набагато важливіше, ніж ці самі перемоги, слава, успіх у жінок і матеріальне благополуччя, і зрозумів, що головна вершина і головна перемога – це чесність, доброта і терпіння, це сила перемогти власні пороки і слабкості, уміння прощати. І тоді практично відразу прийшов перший великий успіх у боях без правил – перемога в престижному бою на 1 Кубку  Світу з панкратіону в Тель-Авіві. Я думаю це найголовніший урок, який я отримав і в спорті, і в житті.

Автор Шибанков Д.В. – член виконкому Всесвітнього чемпіонату з абсолютних поєдинків, переможець Супербою першого Кубка світу з боїв без правил в Ізраїлі, організатор чемпіонату світу з боїв без правил – панкратіону 2001 року в Ярославлі.