Blog

Саморобний квас – кращий напій для сімейного обіду. Це й джерело вітамінів, і прохолодний напій, і основа для літніх супів та борщів. І, без сумніву, приготований своїми руками квас набагато смачніший, ніж вміст пляшки з супермаркету.

#img_left#Головна відмінність квасу окрошки від хлібного в тому, що його роблять із сирої муки. Напій виходить несолодким, світлим і містить менше газу — ідеальний варіант для основи холодних супів.

Склад:

мука житня — 2 жмені

мука гречана — 1 жменя

закваска дріжджова — як у попередньому рецепті

родзинки — 2 ст.л.

м’ята — 3 гілочки

чебрець — 3 гілочки

хрін — 3 корінці

вода — 8 л



Приготування:

У велику каструлю всипати муку, додати декілька стаканів холодної води, вимісити рідке тісто. Залишок води закип’ятити і влити в тісто, ретельно перемішуючи його.

Дати остигнути до 30°С, ввести в сусло закваску. Поставити для бродіння в тепле місце на 12 годин.

Розлити молодий квас у банки, покласти в кожну загорнуті в марлю м’яту, чебрець, хрін і родзинки і поставити в холодильник на добу.

«Мені найбільше сподобалося українське місто Чернівці», – поділилася враженнями від подорожі Україною знайома полька Агнешка Шіміон. Не Київ, столиця держави, не південні морські красоти, і навіть, не історична столиця західної України – Львів, а відносно невелике місто Чернівці. Чому? Чим воно привертає увагу туристів? Невже там так «гарно живеться», як розповідають гості міста?

У цьому я вирішила пересвідчитися на власні очі.

#img_center_nostream#

Театр починається з гардеробу, а місто – з вокзалу

Доїхати до Чернівців можна маршрутним автобусом, або ж потягом, у місті також є аеропорт.

14 годин дороги і потяг Київ-Чернівці прибуває на міський вокзал історичного центру Буковини. Якщо ви приїхали туристичною  групою, то  екскурсія починається просто з  відвідин вокзалу.

У 19 ст. залізниця була символом прогресу. Місту, через яке вона пролягала, був гарантований торговий та промисловий розвиток. Тому таким радісним було 1 вересня 1866 року, коли у Чернівцях відкрили залізницю. Кілька сотень підданих Австро-Угорської імперій (до якої на той час входив центр Буковини – Чернівці) стали першими пасажирами цуга (саме так у ті часи називали потяг). Його вважали дуже швидким «бо ж за 12 годин довозив з Чернівців до Львова», переповідає екскурсовод.. Півтори сотні років тому потяг викликав справжній фурор: юрби народу виходили привітати його на всіх 9 станціях, через які той проходив. Для порівняння, у Києві перший потяг з’явився лише через чотири роки.

#img_center_nostream#

На початку свого існування вокзал був не лише транспортним вузлом, а й своєрідним атракціоном, на який чернівчани сходилися подивитися і послухати марш, який обов’язково проводжав цуг о сьомій годині сорок хвилин. Деякі історики стверджують, що відправлявся потяг саме під популярну мелодію «Сім сорок».

Екскурсія щойно розпочалася, а наша група одразу заговорила, що «добре було б у комфортабельний готелик, з гарячою водою і сніданком у номер». Але от з готелями в місті проблеми. Адміністрація Чернівців про це добре знає. «У нас немає готелів європейського рівня», – зауважив міський голова Микола Федорук на сесії міськради. «Ось відкрилося кілька нових закладів, але про який рівень сервісу може йтися, якщо вони не пропонують сніданки?» У Чернівцях 16 готельних закладів. Вартість проживання від 60 до 1550 гривень за добу, такі данні департаменту економіки. Зростання кількості туристів очікується наступного року, коли місто святкуватиме своє 600-річчя.

Ми трохи перепочили,  допили каву – і наша група  повертається на туристичний маршрут.

Пункт призначення – міська ратуша

Це місце, де зазвичай засідала політична верхівка міста – магістрат.  Довго не могли урядовці погодитися, де ж краще будувати споруду. 29 років знадобилося, щоб визначитися з місцем, і ще 6, аби нова споруда почала працювати. В 1847 році постала будівля з високою баштою та внутрішнім подвір’ям. Бачила чернівецька ратуша і австрійських урядників, і румунських окупантів, і російських чиновників. Зараз над нею майорить синьо-жовтий прапор, а фасад прикрашає герб міста. Найбільше уваги привертає 50 метрова вежа, коли о 12 годні щодня на балкончик виходить сурмач у народному одязі й на всі чотири сторони світу сповіщає, що: « Там на тому боці, там живе Марічка…».

#img_center_nostream#

«Це варто почути. Колоритно так», –  говорить місцева жителька Віра. Вона переїхала до Чернівців два роки тому, коли вступила до технікуму. «Чернівчани вже звикли і не приділяють сурмачеві, та й іншим історичним місцям, такої уваги, як гості міста, для яких це вдивовижу. Я коли почала тут жити щовечора любила виходити на площу навпроти ратуші – послухати. Багато гуляла старовинними вуличками, а коли почалося навчання, робота – просто стала не помічати тієї дивовижі. Може звикла, а може проблеми на кшталт: гроші треба заробляти, готуватися до вступу в Університет, це все повністю займає голову і вже не до різних там музеїв». Щодо грошей, які заробляють Чернівчани, то молоді за некваліфіковану роботу  платять 800 – 1,5 тис. грн., а у спеціалістів зарплати різняться: від 850 грн. у завідувача магазином – до 2500 грн у водія вантажівки. (такі дані дає Буковинська кадрова агенція).

Посидівши «у політичному центрі» екскурсія наша вирушила до навчального, а саме до Чернівецького університету ім. Федьковича. Заснований у 1875 році навчальний заклад мав лише три факультети, але бажаючих навчатися не бракувало. В ті часи, як і зараз, абітурієнти з різних частин Буковини і Галичини з’їжджалися сюди. На територію університету нашу групу не пустили: «Бо іспити йдуть», – пояснив вартовий. Дивним було те, що ніяких натовпів  батьків та груп підтримки вступаючих ми не помітили. Лише невеличка група з 5 чоловік стояла біля гратів центрального входу. «Навіть нас попросили вийти за межі території, хоча там наші діти здають іспити», – пояснила жінка. Всі п’ятеро видно було дуже хвилювалися, бо ж є за що – один  з кращих університетів Західної України. Статус, підтверджений історією, так би мовити.

31 березня 1875 року Франц Йосиф І підписав закон про заснування Чернівецького університету. До сторіччя  приєднання краю до Австро-Угорщини місто отримало розкішний подарунок: alma mater Francisco-Josefina. Йому раділи і майбутні студенти, і прості обивателі.

#img_center_nostream#

Лекції, що читалися у новоствореному навчальному закладі, ще раз підтверджували тезу про поліетнічність Чернівців. Хоча навчання велося німецькою мовою, тут все-таки вивчали вірші Котляревського та старослов’янську граматику, на кафедрі східноєвропейської історії викладалася історія України.



Заморити черв’ячка по-чернівецьки

Погулявши ще трохи незвично вузькими, але довгими вуличками Чернівців – нагуляли добрий апетит. Місцева кухня нагадує домашню: щось смачно, а щось не вдалось. У Чернівцях існує інстинктивний поділ на їдальні, де можна смачно і недорого поїсти. Наприклад, тільки в центрі ми нарахували їх три. Там на 15 гривень можна замовити першу, другу страву і сік.  У кав’ярнях пропонують зігріваючі напої, а у ресторанах – широкий вибір страв та вин. Примітно те, що піцца – універсальна для Чернівців страва – вона в меню як кав’ярень так і розкішних ресторанів. 

«Орієнтуйтесь на ресторан і добротну корчму», – порадив нам екскурсовод. Ось в останню ми й вирушили. Побачивши в меню незвичні для центральної України назви страв: мамалигу, банош – настрій одразу покращав. «Спробуйте краще народну ситну страву «Бабусин гостинець»,  – порадила жінка за сусіднім столом. «Це глечик з чимось на зразок вареників із м’ясом в розплавленому сирному соусі з грибами» Ми довірилися пораді. Страва й дійсно виявилася дуже поживною і смачною. Вже за півгодини ми допивали каву і розмовляли з пані Юлією. «Чернівці дуже гарне і старовинне місто». Вперше воно згадується  в історичних документах 1408 року. «Зараз населення близько 300 тис. чоловік», – додає пані Юлія. Говорили про все: починаючи від політики і кінчаючи погодою. За приємною розмовою і час пролетів непомітно. Нам вже був час повертатися на вокзал, адже за годину відходив потяг Чернівці-Київ.

#img_center_nostream#

Зібравшись потім у вагоні, ми ще довго обговорювали чим історичний центр Буковини для туристів відрізняється від  Чернівців для «щоденного життя». Єдине, з чим всі без винятку погодилися – люди в місті дуже привітні: все розкажуть, покажуть, посміхнуться і допоможуть. Можливо, це – просто менталітет такий. Тоді саме завдяки йому в туристів залишаються тільки приємні враження від подорожі, а всі прогалини, забуваються вже до прибуття потягу на центральний Київський вокзал.

3 квітня 2007 року сесія Ірпінської міської ради достроково припинила повноваження Ірпінського міського голови Мирослави Свистович. Як зазначає градоначальниця, абсолютно безпідставно.

#img_left#Нагадаємо, що ця жінка, несподівано для всіх, минулого року фактично без фінансування та політичної підтримки, здобула перемогу на виборах міського голови, прийшовши з третього сектору. Але українська політична практика доводить, що такі люди довго на посаді не втримуються, бо великий капітал діє за своїм сценарієм. Згадаємо випадок із Фастівським міським головою, якого спочатку не допускали до посади протягом 4 місяців, потім була спроба його вбити; меру Шахтарська "не пощастило" більше – після недопущення до посади його вбили; на всю Україну нашумів випадок з мером Мукачевого… За яким сценарієм діятимуть бандити в Ірпіні – невідомо.

А от, як розгортаються події зараз, розповіла сама Мирослава Свистович.

– Мирославо Богданівно, то через що Вас зняли з посади?

– Суто формальною причиною була моя неправильна кадрова політика. А насправді причина мого зняття – спроба великого капіталу заволодіти землею в Ірпіні.  Адже я стала на заваді шахраям, які за попередньої влади отримали 18 га землі в Ірпінському лісі – під будівництво нібито клініко-медичного центру. Після перевірки інформації, наданої ними, в тому числі в пресі, про те, що проект узгоджений з міністерствами Німеччини, ми виявили аферу. Адже в німецьких міністерствах нам пояснили, що ні про який проект вони не знають. При перевірці так званого німецького інвестора, виявилось, що ця людина була тричі засуджена в Німеччині за шахрайство. Він навіть не мав десяти тисяч євро, щоб внести за себе заставу. В результаті отримання цієї інформації, за моєї ініціативи, рада нинішнього скликання забрала цю землю.

– А що позитивного було зроблено в місті за час Вашого головування?

– Згідно з законом про місцеве самоврядування систему влади так описано, що міський голова сам практично не може прийняти ніякого рішення. Мер має приблизно 30% впливу на прийняття того чи іншого рішення, а 70% – залишається в Ради. В тому числі стосовно реконструкції центру міста.

Оскільки у нас землі небагато, а будувати помешкання треба, то я пропонувала інвесторам, які до мене звертались, брати будинки зі старого житлового фонду. Давала їм земельну ділянку під відселення, щоб вони, по-перше, забезпечили людей, які живуть в старих будинках, нормальним житлом, а по-друге, привели в належний вигляд центр міста. На жаль, всі ці проекти не пройшли, тому що депутати просто намагалися блокувати мою роботу.

– І що Ви робили в такій ситуації?

– Я зосередилась на тих проектах, які не потребують великих фінансових витрат з бюджету та згоди депутатів.

Перше, я зайнялась житлово-комунальним господарством, адже воно – в занепаді. Я залучила провідних українських фахівців з питань водопостачання. Був розроблений план його оптимізації й покращення якості питної води. Розроблена програма почала в цьому році реалізовуватись. Також я спробувала інвентаризувати всі комунікаційні мережі, які в нас є. Для цього я уклала угоду з фірмою „Геоінформаційні системи”, яка мала накласти на топографічну основу всі мережі, які є в місті. А це допомогло б нам оперативно реагувати на ті чи інші недоліки та аварії та скласти програму послідовної їх заміни та ін.

– Скажіть, а чим зараз живе Ірпінь, після того, як Вас було знято?

– Нічого особливого не відбувається. Окрім того, що рада зараз винесла на порядок денний питання про затвердження генерального плану. До речі, саме через нього навколо мене розгорілась війна. Адже попередньою владою був розроблений проект генплану, де під багатоповерхову забудову пішла заплава річки Ірпінь. Звичайно, всі землі в заплаві цієї річки вже розподілені. Треба розуміти, якщо ви купили землі сільськогосподарського призначення, то це не означає, що місто повинно давати дозвіл на забудову цих земель. А зараз така ситуація, що Ірпенем намагаються керувати всі, хто завгодно. Ось до мене приходять власники паїв і повідомляють, що вони збираються щось будувати на тих землях. Я їм кажу: „Почекайте. Є генеральний план, є міський голова, є рада. І вони повинні вирішувати, що вони хочуть бачити на тих землях, чи багатоповерхівки, чи готелі, чи об’єкти рекреаційного призначення, чи щось інше”.

Мені особисто пропонували 2 млн. хабаря за те, щоб залишити генеральний план таким, яким він є, із забудовами заплави річки. Але я йшла на вибори з гаслом, що не дам знищити рекреаційну зону в місті. Тому що Ірпінь – населений пункт курортного призначення. Я повинна виконувати свої обіцянки перед виборцями.

Отже, зараз, як тільки не стало міського голови, на першу ж сесію ставиться питання про затвердження того генплану, розробленого попередньою владою на замовлення інвесторів.

– І що ж може, на Вашу думку, змінити таку ситуацію, в якій опиняється міський голова?

– Я вважаю, що потрібно змінювати закон про місцеве самоврядування. Не можна, вибачте, кагалом керувати містом.  Бо в наших депутатів думка міняється по три рази на день, при чому на неї дуже великий вплив мають люди зі сторони, які лобіюють свої інтереси. Отже, коли ти говориш з кожним окремо, вони погоджуються, а коли вони збираються разом, ситуація  протилежна. Тобто, міський голова зв’язаний по руках і ногах і не може вирішувати стратегічних питань щодо долі міста.

Китай – за декілька днів до візиту прем’єра Вень Цзябао до Японії, відомий адвокат – правозахисник Гао Чжишен прорвав інформаційну блокаду і зумів зв’язатися із своїм давнім другом і прихильником Ху Цзя. Ця подія знову привернула увагу міжнародної громадськості до прав людини в Китаї.

#img_left#Того ж дня, китайські джерела заявили, що губернатор району Хайдін, Чжоу Лянло був арештований за внутрішнім наказом Партії за привласнення земель незаконним шляхом. Вважають, що Чжоу є сподвижником члена Постійного комітету чинного політичного відділу, Цзя Цінліня.

Арешт Чжоу примушує освіжити в пам’яті пониження на посаді колишнього глави партії в Шанхаї Чень Лян’ю у 2006 році.

Несподівана публікація новин Гао

У Гао не було ніякого зв’язку із зовнішнім світом протягом восьми місяців з часів його секретного викрадення у серпні 2006 року. В грудні 2006 року, Гао був притягнутий до суду за закритими дверима і засуджений до трьох років тюремного ув’язнення у звинуваченні в диверсії з п’ятирічним відстроченням, після чого його повернули додому і разом зі всією сім’єю помістили під домашній арешт.

Згідно з листом Гао і розслідуванням добровольців правозахисників з міста Пекіна, понад сотня міліціонерів, агентів у цивільному і співробітників відділу безпеки працюють цілодобово, щоб відгородити всю сім’ю Гао від зовнішнього світу. Ху Цзя, який допоміг Гао опублікувати на цей раз його історію, тепер також знаходиться під суворим наглядом, як активіст-правозахисник з тривалим стажем.

Багато людей ставляться до публікації новин про Гао, як до дива. Історія Гао – історія викрадення, тортур, і погроз сім’ї та родичам з метою зламати його волю – привернула увагу міжнародних ЗМІ. Це призвело до міжнародного протесту напередодні та під час візиту Веня до Японії.

Арешт Чжоу Лянло

Чжоу, чиновник середнього рівня, знаходився у критичному стані. Його заарештували за наказом Партії – системи кадрового контролю позакитайської юридичної системи. Під час переслідування Фалуньгун, юридична система Китаю зазнавала маніпуляцій фракції Цзяна, що привело до повної корумпованості й абсолютного підпорядкування Цзяну. Згідно із ЗМІ материкового Китаю, зокрема, журналу Цайцзін, багато чиновників високого рівня було залучено в цю справу. Багато хто вважає, що арешт Чжоу є знаком ще однієї боротьби між фракціями Цзяна, Ху і Веня.

Сигнали боротьби

16 березня, під час прес-конференції Китайського конгресу, один журналіст задав Веню питання, як ефективно зупинити корупцію (обмін грошима і владою) в уряді.

Після деякої паузи, Вень відповів: «Ми повинні визнати, що в даний час проблема корупції все посилюється, і багато чиновників високого рангу замішано в ній. Головна на те причина – перевантаженість влади і відсутність ефективного контролю та обмежень».

Вперше головний лідер режиму визнав серйозність корупції в Китаї. Вень відповів після паузи, по чому можна судити, що його відповідь було добре продуманою, і не була висловлена легковажно. Насправді, згідно з аналітиками, це є сигналом того, що Ху Цзіньтао і Вень Цзябао хочуть використати антикорупційну кампанію, щоб завоювати прихильність людей і завдати жорстокого удару фракції Цзяна.

Немає жодного чиновника, який був би чистий, антикорупційна політика  служить лише інструментом політичної боротьби.

Вважають, що член Постійного комітету чинного політичного відділу Цзя Цінлінь будучи вагомою фігурою у фракції Цзяна, замішаний у випадках контрабанди під час перебування його на посаді губернатора провінції Фуцзянь (Fujian). Оскільки головний підозрюваний Лай Чансін втік до Канади, цей випадок привернув багато уваги. Зараз Лай все ще в Канаді, він намагається отримати статус біженця, заявляючи, що він став жертвою  політичної боротьби.

Замість того, щоб потрапити під розслідування, Цзя швидко просунувся службовими східцями під захистом Цзяна, а його зграя послідувала за ним до Пекіна. Прикладом може служити найкрупніший забудовник приватної нерухомості у Фуцзяні, Хуан Жулунь, який успішно отримав права забудовувати найперспективнішу ділянку землі в районі Хайдін міста Пекін, губернатором якого був Чжоу Лянло.

Якби Чжоу визнав свій злочин, його безпосередній начальник, член постійного комітету чинного муніципального комітету Пекіна і глава Партії району Хайдін, Тань Вейке, став би наступною мішенню. Тань був секретарем Цзя Цинліня, коли вони знаходилися ще в провінції Фуцзянь.

Подібний скандал відбувся у 2006 році під час пониження на посаді глави шанхайської партії Чень Лян’ю, тоді колишній секретар Ченя Цінь – у минулому губернатор району Баошань в Шанхаї почав боротьбу. Тань Вейке і Цзя Цінлінь мали схожі стосунки.

Відповідь фракції Цзяна

Очевидно, фракція Цзяна вловила прихований натяк відповіді Веня на прес-конференції. Згідно з журналом Ченмін (Chengming Magazine) від 1 квітня, під час щотижневої зустрічі політбюро відбулася гостра дискусія з приводу промови Веня. Цзя Цінлінь, Цзен Цінхун і Лі Чанчунь розкритикували відповідь Веня перед ЗМІ, оскільки вона не була обговорена всередині керівної групи і поставила головне керівництво в незручну ситуацію.

Згідно із звітом журналу Ченмін, звичайне щотижневе засідання триває дві години, тоді як ця зустріч тривала п’ять годин.

Публікація новин про Гао Чжишена не була випадковістю. Тоді як Ху Цзіньтао і Вень Цзябао прагнули привернути на свою сторону громадськість, Цзен Цінхун також один із постійних членів політбюро, який контролює секретну службу безпеки Китаю, скористався адвокатом Гао, дозволивши йому опублікувати свою історію, щоб відвернути увагу і охолодити очікування громадськості щодо Ху і Веня.

Кожного разу, як Ху і Вень їздили за кордон, фракція Цзяна і Цзена додавала проблем, або відверто пригнічувала рух за права людини на материку, щоб  опублікувати повідомлення про те, що питання прав людини в Китаї все ще погіршуються всередині Китаю, або використовуючи систему секретної служби, щоб під їхнім управлінням створити проблеми у відвідуваній країні, як, наприклад, здійснення тиску на відвідувану країну, щоб ті блокували протест Фалуньгун або навіть заарештовуючи послідовників Фалуньгун без будь-якої на те причини. На цей раз все повторюється, Цзен хоче створити конфлікт між Венем і громадськістю, публікуючи інформацію Гао.

Насправді, Цзен користувався схожою тактикою в 2006 році, коли все міжнародне співтовариство звернуло увагу на видаляння органів у практикуючих Фалуньгун, вимагаючи провести незалежне розслідування всередині Китаю. Адвокат Гао був раптово арештований. Згідно з безліччю звітів, Цзен і його відділ секретної служби стояли за цим арештом.  Це називається «Відрізувати хвіст, щоб врятувати життя», метою було відвернути міжнародну увагу і тиск.

Чжан Хайшань. Велика Епоха

Ролі простих обивателів – це не його амплуа. Його герої завжди трохи «не від світу цього». Вони в безперервному русі, пошуках свого шляху і місця в житті, або найактивнішим чином беруть участь у битві між Добром і Злом (причому як на тому, так і на іншому боці).

Кіану Чарльз Рівз народився 2 вересня 1964 року в Бейруті, Ліван. Своєю яскравою екзотичною зовнішністю він зобов’язаний своєму корінню: його батько наполовину гаваєць, наполовину китаєць, а мати англійка. У перекладі з гавайської, Кіану означає «прохолодний гірський вітер».

Його батьки розлучилися, коли Кіану був дитиною. Мати з дітьми переїхала до Канади. Кіану Рівз досі має канадське громадянство. Свою акторську кар’єру він почав у віці 15 років, беручи участь у сценічних постановках в місцевому клубі. В 17 років його виключили зі школи за неуспішність, після чого він підробляв різними способами.

З шістнадцяти років він почав зніматися в телесеріалах і рекламних роликах, а до 22 років вже взяв участь у парі фільмів. Після декількох незначних ролей, він отримав гарні відгуки за свою роль у підлітковій драмі «На березі ріки», «Неймовірні пригоди Білла і Теда» (1986). Потім він знімається в костюмованій картині «Небезпечні зв’язки» (1988).

#img_gallery#

Цікавою виявилася його роль у філософському фільмі кінокласика Бернардо Бертолуччі «Маленький Будда» (1992). Кіану Рівз виконав роль Сіддхартхи Гаутами – індійського принца, який відмовився від слави і влади в ім’я пошуків істини і досягнення духовного просвітлення, і який згодом увійшов в історію як Будда Шакьямуні – засновник буддизму. Картина отримала високі відгуки критиків, хоч і не мала успіху в прокаті.

Справжній успіх прийшов до нього з фільмом "Швидкість" (1994), в якому Кіану зіграв поліцейського, що рятує людей із замінованого автобуса. У всьому світі фільм зібрав близько 300 мільйонів доларів. Кіану Рівз став справжньою зіркою, проте зніматися в продовженні фільму «Швидкість-2» відмовився, оскільки йому не сподобався сценарій. Касовим успіхом користувалися й інші стрічки за участю Рівза – «Мій власний штат Айдахо», «На гребені хвилі», де його партнером став Патрік Суейзі, футуристичний «Джоні Мнемонік» – екранізації кіберпанківського роману Уїльяма Гібсона.

У містичному триллері «Адвокат диявола» (1997), де його партнерами по фільму стали Шарліз Терон і Аль Пачіно, який виконав роль диявола, він зіграв адвоката-кар’єриста, що продає свою душу дияволові. Причому, заради можливості попрацювати з Аль Пачіно, Рівз навіть погодився на пониження власного гонорару.

Справжній пік популярності до нього прийшов після виходу на екрани «Матриці» (1999) – фантастичної картини братів Вачовскі, яка була удостоєна 4 Оскарів. Герой Рівза хакер Нео (у звичайному житті Томас Андерсон) дізнається страшну реальність, що існуючий звичний йому світ – всього лише ілюзія, створена суперкомп’ютером, щоб тримати людей у покорі. Нео стає обраним, який зможе врятувати людство від влади машин. В одному з інтерв’ю Кіану Рівз так сказав про свого героя: «Я вважаю Нео людиною високої моралі, його етика, пошук справжнього життя, те, як він поводиться по відношенню до інших людей і до себе – все це примушує мене захоплюватися Нео».

Фільм мав грандіозний касовий успіх і зібрав 460 мільйонів доларів у всьому світі. У 2003 році майже одночасно вийшли його продовження – «Матриця: перезавантаження» і «Матриця: революція».

Одні з останніх робіт Рівза – містичний триллер «Костянтин» (2005), в якому його герой, екзорцист Джон Костянтин б’ється з темними силами і фантастична драма «Будинок біля озера» (2006), де його партнеркою стала Сандра Баллок, разом з якою Рівз вже знімався у «Швидкості».

Крім кіно, Кіану Рівз також займається музикою. Він є членом групи «Dogstar», де грає на бас-гітарі. Він мало схожий на інших голлівудських зірок, не ходить на світські вечірки, не має постійного житла і живе в готелі або у своєї сестри. Кумир мільйонів глядачок у всьому світі, Кіану Рівз досі не одружений і ретельно оберігає своє особисте життя від стороннього втручання. «Навіщо потрібно лізти в душу і відкривати всю таємницю?» – говорить він.

Новий президент Франції Ніколя Саркозі звернувся з посланням до французького народу невдовзі після закриття пунктів для голосування.

#img_right#Його промова, що носила явне соціальне забарвлення, була прямою протилежністю його передвиборчої кампанії, яка була сфокусована на політичних і технічних питаннях. В очах багатьох людей він виглядає холодним у порівнянні з жіночною гуманісткою Сеголен Руаяль.

Президент Саркозі почав свою промову, завіривши, що «всі нужденні люди, від яких відвернулося життя, не будуть покинуті».

Потім він закликав «увесь французький народ незалежно від партійної, релігійної й етнічної приналежності об’єднатися й дозволити Франції рухатися вперед». Він продовжував: «Я закликаю кожного бути терпимим і відкритим до людей, які мають інші думки й ідеї».

Потім Саркозі торкнувся питань міжнародної арени.

Він завірив «європейських партнерів», що він «зберігає глибоку віру у формування Європи» і що цієї ночі «Франція повернеться в Європу».

Потім він звернувся до «наших американських друзів», сказавши, що вони можуть розраховувати на дружбу Франції, згадавши, що «це означає, ви допускаєте, що ваші друзі можуть думати по-іншому».

Він також згадав «народи Середземномор’я», вказавши, що «у Середземномор’ї на карту поставлено все». Новий президент згадав «середземноморський союз», який він розглядає як міст між Європою й Африкою, настоюючи «на подоланні ненависті, замінивши її великою мрією про мир та цивілізацію».

Далі він звернувся до африканських народів, сказавши, що бажає «допомогти їм перебороти епідемії, голод, подолати бідність і жити в мирі». Він згадав «про спільне (з Африкою) рішення» стосовно політики контролю еміграційних процесів і амбіційного плану розвитку.

Саркозі закликав «усіх людей світу, що вірять у цінність толерантності, свободи, демократії й гуманізму», докласти зусиль і підкреслив своє занепокоєння із приводу «тих, хто зазнає переслідувань через тиранію й диктатуру».

Саркозі закінчив свою промову тим, що Франція стане на сторону «тих, кого пригноблюють», і це є «посланням Франції, її сутності та історії».

Дехто розглядає це як відмову від зовнішньої політики адміністрації попереднього президента Ширака.

Уряд Ширака піддавався критиці за тісні зв’язки з китайським комуністичним режимом, названим «репортерами без кордонів» «головним порушником прав людини».

Уряд Ширака підтримував ріст продажу зброї в Китай, і віддав наказ французькій поліції заарештовувати продемократичних активістів, які вийшли із протестами під час візиту китайського лідера Ху Цзіньтао у Францію.

Версія англійською

Просторі степи Центральної Азії – батьківщина диких тюльпанів. Це знак настання весни, яка приходить навіть на сухі степові ландшафти. Вони служать символом життя і родючості для жителів степів – кочових племен.

#img_left#Дикі види цієї квітки є предками наших декоративних тюльпанів. Подібно до різнобарвного коштовного каміння вони сяють в пустому степу, їх вигляд дарує людям надію на дощове літо і краще життя. Для кочівників відхід суворої зими  – це привід для свята. Традиційні танці й пісні оповідають історії про життя в безкрайньому степу, вічно блакитному небі, матері-землі; про людей, тварин, любов і страждання, патріотизм і світ їхніх  богів.

Життя в найбільшій степовій області – Казахстані



Казахстан розташований у Середній Азії і за розміром перевищує Німеччину майже у вісім разів. За розміром площі він знаходиться  на дев’ятому місці в світі. Його ландшафт дуже різноманітний: на заході розташоване Каспійське море і область Волги, на східному кордоні з Китаєм і Монголією – Алтайські гори. На півдні Казахстану знаходяться гірський хребет Тяньшань, Аральське море і пустеля Кизилкум, а на півночі країна тягнеться до Західносибірської низовини.

Понад половину площі Казахстану займають пустелі та напівпустелі, приблизно третина – степи, найбільша степова область у світі. Протягом сторіч люди, тварини і рослини пристосовувалися до цих суворих природних умов. Життя проходить між двома крайніми протилежностями: лютий мороз взимку і спека  влітку, коли майже немає дощів. Просторі пасовища служать казахським кочівникам як життєвий простір для їхніх коней, верблюдів і овець. У радянські часи за допомогою законів кочівників спробували примусити до осілого способу життя, що викликало опір з їхнього боку. Тому багато хто вирушив із своїми табунами в сусідні країни. Сьогодні в степах Казахстану лише небагато людей зберігають традиційний устрій життя своїх предків.

#img_center_nostream#

Барвистий килим з квітів

Сніжний покрив захищає рослинність взимку від морозу. Коли навесні перші сонячні промені розтоплюють сніг, цибулини весняних квітів, що перезимували, пускають паростки. Використовуючи запас поживних речовин, і знаходячись в сприятливих весняних умовах, коли вистачає тепла і вологи, вони швидко ростуть і розцвітають.  В результаті в період з квітня по травень степ стає схожим на яскравий квітучий килим.  Мільйони дикорослих тюльпанів розпускаються одночасно з іншими цибулинними квітами, такими як лілії, гіацинти, іриси і касатики. Найбільш дорогоцінною перлиною в морі квітів є – тюльпан Шренка, який в Казахстані занесений у Червону книгу, як рослина, що охороняється. Барвиста різноманітність квітів зберігається лише короткий період.

#img_center_nostream#

Степові бабаки і дикі коні

Після 7-місячної сплячки степові  бабаки знову беруться за свої земляні роботи. Вони служать головною здобиччю для орлів. Колись широкими казахськими степами мчали величезні табуни диких коней і антилоп. Сьогодні дикі коні мешкають лише в Монголії, а численні у минулому антилопи сайга стали рідкістю.

На початку 50-х років під час радянської компанії освоєння нової цілини мільйони гектарів невинних родючих земель за вказівкою комуністичного уряду з Москви були пущені під ріллю. В результаті озеро Тенгиз опинилося посеред області інтенсивного землеробства.  Солоні та прісні водоймища дають можливість відпочинку для багатьох перелітних птахів під час міграції в інші райони. Проте, багата фауна може зберегтися лише під захистом степових пасовищ. Поки що численні степові бабаки, ласки, лисиці, вовки, степові чайки, пелікани, рожеві фламінго, а також різноманітні види рослин, зокрема  обрамляючі береги очеретяні чагарники, зберігають природну рівновагу в культурному ландшафті, що охороняється у цій країні.

Христина Геклер. Велика Епоха

За тридцять кілометрів від Свон Хіллу знаходиться озеро Кенгуру, біля якого ми збиралися переночувати, – це був один з обов’язкових пунктів програми. Якщо правильно вибрати місце і заручитися підтримкою метеобюро, то можна побачити феєричний світанок.

Поки ми кружляли берегами озера у пошуках відповідного місця для табору, зовсім стемніло. Дорогу періодично перебігали божевільні кролики. І жодного кенгуру біля озера Кенгуру.

Нарешті нам пощастило: ми знайшли чудове місце (частково навпомацки, частково користуючись світлом фар). Рівний майданчик якраз під пальмою і за два кроки від води, поблизу немає будинків і знаків "No camping". Райське містечко.

Щоправда, швидко виявилося, що комарі в Австралії таки водяться, а гола земля, застелена тоненькою ковдрою, все ж таки твердувата для повноцінного сну. Але це дрібниці.

Зустрівши світанок, ми повернулися за 30 км. у Свон Хілл, щоб все-таки подивитися головну визначну пам’ятку цього містечка – Pioneer Settlement. Це музей просто неба, схожий на ретельно відтворене містечко золотошукачів Соверен Хілл у Баллараті. Принцип "піонерського поселення" той же самий: заплативши за вхід, потрапляєш на вулиці запорошеного містечка XIX століття. Магазинчики, школа, церкви – все тут створює атмосферу життя перших поселенців. Музей майже не поступається відомішому Соверен Хіллу, а в чомусь навіть приємніший: відвідувачів тут значно менше (або це нам пощастило – не сезон), і можна спокійно все оглянути. З ранку ми були трохи не єдиними туристами.

Продовжимо екскурсію. По території поселення можна проїхатися на кінному екіпажі та на старому автомобільчику – це входить у вартість квитка. У Соверен Хілл теж катають на конях, а ось машин не бачила. Тому нам удвічі цікаво було забратися в справжній старий "Додж" двадцятих років.

#img_gallery#

Інша цікава річ, яка мені запам’яталася, – історія із залізними будинками. Ці прості типові будиночки виготовлялися в Англії з гофрованого заліза, а потім в розібраному вигляді доставлялися до Австралії на кораблях як баласт. Подібних хатинок було багато по всій Австралії, а також у всіх англійських колоніях. Таким чином вирішувалася проблема житла для населення нових земель, що зростало. Нам показали будиночок, який потрапив у цей музей з Південного Мельбурну.

Як завжди буває в таких музеях, "водій кобили" виявився справжнім ентузіастом своєї справи, він навіть тримає удома власного коня і часто їздить на ньому в гарну погоду. Ми з ним розговорилися про коней, у результаті апогеєм катання стало те, що мене пустили "покермувати". Я мріяла про таке все життя! Чомусь мені завжди здавалося, що правити упряжкою важко – теоретично я ніби все знала з книжок, але виглядало це підозріло просто. Сумніви були не марні.

 

Спочатку все йшло відмінно: кінь слухався, ми мирно їхали ледачим підтюпцем вузькими вулицями. Але при черговому повороті на 90 градусів сталася аварія. Я не знала, що треба давати сигнал коневі до повороту тільки тоді, коли він усім корпусом вийшов на перехрестя, – як і з будь-яким довгим транспортним засобом. У результаті ми не вписалися в поворот, і колесо із страшним тріском врізалося у стовп будинку. Досвідчений водій, узявши кермо управління, ухитрився здати назад і вивільнив колесо, але кінь все ще нервував і спробував понестись. Страшне відчуття! Врешті-решт все налагодилося,  мені навіть повернули віжки і навіть не вилаяли, так що я змогла доїхати до "парковки". Якщо не рахувати цього неприємного інциденту, враження були просто приголомшливі!

Є в містечку крихітна безрадісна школа, магазини, що торгують сувенірами, солодощами і одягом, поштамт, банк і навіть масонська ложа.

Дуже сподобався стереоскопічний театр – у ті часи він замінював кіно. Величезний барабан, розділений на секції з прорізами для очей, так що користуватися ним могли одночасно багато людей. Усередині нього – механізм, за допомогою якого фотографії рухаються від одного віконця до іншого. Ти сидиш на місці і дивишся в очки, а зображення періодично міняються. Вони чорно-білі, але виглядають як голограми за рахунок стереоскопічного ефекту. В основному це види європейських міст та інтер’єри. Театр цей був побудований в Німеччині в кінці XIX століття, і зараз є єдиним в Австралії.

Зараз від музейної пристані ходить тільки старовинний пароплав, але під час наших відвідин на ньому чомусь не катали. Правда, ми надолужили це упущення в іншому містечку наступного дня.

Оскільки ми прийшли в музей майже до відкриття, погода була ще цілком приємною для прогулянки. Коли спека стала нестерпною, ми перебралися в машину, включили кондиціонер на повну і покинули Свон Хілл. Наступна зупинка – Кохуна.