Десятий імператор Цінської династії маньчжурського будинку Айсін Гіоро і останній імператор Китаю – Пу І (1906-1967) був зведений на престол коли йому ще не виповнилося й трьох років.
Регентом юного імператора був його батько, князь Цзайфен. Однак незабаром він подав у відставку через нездатність займатися політикою, що призвела до народних бунтів по всій країні. Його місце зайняла вдовуюча імператриця Лунь Юй.
Царювання маленького Пу І виявилося недовгим, в 1912 році прем’єр-міністр Китаю Ши Кай підняв революцію і скинув правлячу династію, встановивши республіканський уряд. 12 лютого 1912 імператриця підписала акт про зречення імператора від престолу.
#img_gallery#
Пу І був позбавлений влади, але йому залишили всі імператорські привілеї. Він повинен був жити в Забороненому місті в Пекіні, і не міг виїжджати за його межі.
У 1917 році в країні відбувся ще один військовий переворот в результаті якого прихильники династії повернули Пу І владу імператора. Однак через два тижні заколотники здали свої позиції і Пу І знову став формальним імператором. Однак сам він, з причини свого надто юного віку, не розумів значення всіх цих державних переворотів і змін. Він як і раніше залишався під замком за 10-метровими стінами Забороненого міста, який не залишав протягом 16 років.
У 1924 році народна армія знову захопила владу. Пу І в цей час вже виповнилося 18 років. Його повністю позбавили всіх титулів і привілеїв, а також наказали протягом двох днів виїхати з палацу. Колишній імператор переодягнувся в торговця, зібрав свої коштовності й поїхав до міста Тяньцзінь, створивши там «двір у вигнанні».
У 1931 році японська Квантунська армія захопила Маньчжурію, а в 1932 році проголосила незалежність північного сходу Китаю, назвавши новоутворену країну Маньчжоу-Го зі столицею в місті Чанчунь. Пу І, який вважав своїм обов’язком повернути монархічну владу в Китаї, побачив у цьому шанс втілити свої мрії і пішов на співпрацю з японцями, ставши головою нової держави. Хоча його і проголосили імператором Маньчжоу-Го, однак реально країною керували японці.
Протягом наступних тринадцяти років Пу І був маріонетковим правителем, який так і не спромігся звільнитися від японської залежності. У 1945 році в Манчжурію увійшли радянські війська і Маньчжоу-Го розпалася, а Пу І був змушений підписати акт про зречення від престолу. Через кілька днів після цього він спробував втекти до Японії на літаку, але був затриманий в аеропорту міста Шеньян і відправлений в СРСР.
Майже шість років він перебував у тюрмах Хабаровська і Чити, де, однак користувався привілеями та умови його утримання були гарними. Чекісти дуже швидко вмовили його дати свідчення проти японських військових командирів у токійському суді. Він повністю виправдав їхні сподівання, а також стверджував в суді, що став керівником Маньчжоу-Го з примусу і що все робив під тиском і за вказівкою японців.
Двічі Пу І письмово просив Сталіна прийняти його у ВКП(б), зазначивши, що під час ув’язнення ознайомився з працями Леніна і Маркса, і знайшов їх дуже глибокими і які справили на нього велике враження. Однак Сталін не задовольнив його прохання.
Дізнавшись, що владу в Китаї захопили комуністи, Пу І написав листа Сталіну з проханням не депортувати його до КНР. Він був упевнений, що в Китаї на нього чекає смертний вирок.
Проте Сталін і цього разу не звернув на його прохання уваги, і в 1950 році Пу І було переданий китайському уряду. Дізнавшись про рішення Сталіна, Пу І спробував вчинити самогубство, але спроба закінчилася невдачею. У Китаї його відправили у в’язницю для військових злочинців, спочатку до міста Харбін, а потім у Фушунь. Тюремний номер був 981.
У грудні 1959 року Мао Цзедун амністував Пу І, сказавши при цьому таке: «Цей злочинець пробув в ув’язненні вже майже 10 років. Протягом цього часу він пройшов перетворення фізичною працею і ідеологічне перевиховання. Він дійсно вже проявляє відмову від зла і прагнення до доброти і може бути звільнений».
Після звільнення Пу І влаштували працювати садівником у пекінському ботанічному саду, а потім архіваріусом в національній бібліотеці.
Після того, як він прийняв комуністичні ідеї, він став членом політико-консультативної ради КНР в якій пропрацював до самої смерті.
У Пу І було п’ять дружин. Перший раз він одружився в 16 років на маньчжурській дівчині Вень Сю. Проте вона була не дуже красива і з простої сім’ї. Тому йому вибрали іншу дружину, – Вань Жун, яка більше відповідала статусу імператриці. Вона згодом втратила розуму від опіуму і була страчена за подружню зраду. Наступну дружину йому нав’язали японці. Це була Тань Юйлін, яка померла через п’ять років після весілля. Пу І заявив, що її отруїли японці. Останні ж відразу знайшли йому ще одну маньчжурську дівчину, Лі Юйцин, яка виховувалася в Японії . Але з нею Пу І практично не жив і розлучився відразу ж після розпаду Маньчжоу-Го. П’ятою та останньою його дружиною за рекомендацією Мао Цзедуна стала проста жінка ханьської національності – медсестра Лі Шуcянь, з якою він і прожив до кінця своїх днів.
У Пу І не було дітей ні від однієї з п’яти дружин.
Помер він 17 жовтня 1967 р. від раку легенів. Тіло його піддали кремації, а прах поховали на кладовищі пекінського Бабаошань.
Ось так безславно пройшла і закінчилася історія життя Айсіна Гіоро Пу І, а з нею й історія правління китайських імператорів. Давня культура і традиції китайської нації також поступово згасають. Традиційна культура, яка є душею будь-якої нації, в сучасному Китаї вже протягом 60-ти років підміняється партійною культурою. Таким чином, компартія знищує не тільки традиційні цінності людей, але й саму велику китайську націю.
