Blog

У північно-східній частині Таїланду, в місці злиття трьох невеликих річок в провінції Удон Тхані, знаходиться Бан Чіанг – село епохи бронзового століття.

#img_center_nostream#

Легенда свідчить, що Бан Чіанг було відкрите одним незграбним молодим чоловіком, який спіткнувшись на дорозі в тому місці, де зараз знаходиться село, виявив природну сировину для виготовлення керамічних виробів.

Перші розкопки були проведені в 1967 році. Під час пізніших досліджень тут були знайдені свідчення доісторичного поселення, яке з’явилося приблизно в 3 600 р. до н.е. і проіснувало приблизно до 200 р. н.е. Це місце розміром приблизно в 20 акрів (8 гектарів) є одним з найбільших поселень бронзового століття в цій частині Таїланду.

#img_center_nostream#

Бан Чіанг примітний тим, що до його відкриття вважалося, що в культурі південно-східної Азії в період бронзового століття панував застій; проте археологічні знахідки підтвердили добре розвинену металургію того часу. А ось зброї, яка часто асоціюється з цим періодом в Європі та в інших частинах світу, було знайдено вкрай мало.

Як і у випадку з іншими стародавніми містами світу, сучасний Бан Чіанг був побудований на місці кладовища і розвалин стародавнього поселення. Культурний шар в деяких місцях був виявлений на глибині 13 футів (4 метри) під поверхнею сьогоднішнього ландшафту. Оскільки люди в цьому місці жили досить довго, близько 4 тисяч років, можна дуже чітко прослідкувати їхню еволюцію від кам’яного століття до бронзового, а потім до залізного.

#img_center_nostream#

Експонати демонструють велику різноманітність характерної кераміки, відомої як «Керамічна традиція Бан Чіанга». Чорне гравіювання і червоний малюнок на світло-коричневому фоні; S-подібні дуги і насічки у формі завихрень; кулястий і човноподібний посуд на підставках – це лише деякі види техніки, які використовувалася при створенні знайденої в поселенні кераміки.

Також серед артефактів представлені прикраси з бронзи і начиння, вироби зі скла, черепашок і каменю. У місцях поховання дітей були знайдені колеса з обпаленої глини з хитромудрими узорами. З якою метою вони використовувалися, поки що ніхто точно сказати не може.

Бан Чіанг – це також одне з найперших місць, де для створення повної картини поселення в розкопках взяли участь експерти з найрізноманітніших областей. Тоді як хронологія села Бан Чіанга залишається спірним питанням (деякі найраніші знахідки датуються бронзовим століттям, що на 1 500 років стародавніше, ніж будь-які інші в Таїланді, це приблизно співпадає з епохою бронзового століття в Китаї), це місце, надаючи нам можливість познайомитися з мирним сільським життям в глибокій старовині, безперечно, залишається одним з найважливіших для археології ув південно-східній Азії.

#img_center_nostream#

Удон Тхані

Місто Удон Тхані почало процвітати будучи головною повітряною базою США під час війни у В’єтнамі. Сильний вплив Заходу відчувається там і зараз, включаючи радіо «Голос Америки», яке транслюється на всю південно-східну Азію. Воно також є торговим центром і місцем сполучення для північного регіону. Це місто надає чудову можливість для відвідин деяких незвичайних місць у провінції.

Стародавні цивілізації

Бан Чіанг розташований приблизно в 50 кілометрах на схід від Удон Тхані, і є місцем 4-тисячної цивілізації, чиї знахідки досі не витягнуті із землі. Воно, разом з розташованим там музеєм, занесене до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Історичний парк Пу Пра Баат

У 42-х кілометрах на північний схід від Удон знаходиться історичний парк Пу Пра Баат, в якому розташовані незвичайні кам’яні споруди з гробницями і храмами. У багатьох печерах є доісторичні настінні малюнки. Стежиною, що звивається через парк, можна проходити цілий вечір, досліджуючи пам’ятники, які отримали назви з «Вуса Барот» – популярної історії в північно-східному Таїланді.

#img_center_nostream#

Ткацькі села

Всього у декількох хвилинах від Удон Тхані знаходиться декілька ткацьких сіл, які спеціалізуються на виготовленні «кхіт», – витканих уручну геометрично рівних ромбоподібних шматків тканини, які використовуються для декоративних аплікацій. Інші села біля Удона спеціалізуються на виготовленні високоякісного шовку.

Водоймище Пражак Сілпаком

Водоймище Пражак Сілпаком розташоване в центрі міста. Спочатку це було міське водосховище, яке тепер використовується як громадський парк. Вечірньої пори тут можна поїсти і зробити масаж.

Відкритий музей Вати По Срі Най

Перший відкритий музей в Таїланді. Тут можна побачити, як жили люди в давнину, а також їхні гончарні вироби і знаряддя праці.

Будівля Рахинутіт або міський музей Удон Тхані

Будівля була побудована в 1920 році, потім в 1988 вона була реконструйована і перетворилася на міський музей Удон Тхані. У ньому представлена експозиція, присвячена історії, а також археології і культурі міста.

Національний музей Бан Чіанг

У цьому музеї представлена історія Бан Чіанга в доісторичний період. У ньому виставлено безліч археологічних знахідок, в основному гончарні вироби і бронзові прикраси. Відкритий щодня з 09:30 до 16:30. Вхід – 30 бат.

#img_center_nostream#

Село королівської кобри

Щоб побачити екзотичне шоу з коброю, відвідайте село Бангкок Ся-Нга. Його жителі заробляють собі на життя тим, що відловлюють і вирощують королівських кобр – королеву всіх змій. Вони навіть влаштовують шоу з кобрами, щоб якось збільшити свій заробіток. Туристи можуть тут побачити це екзотичне дійство, а також купити місцеві прянощі в розпліднику з розведення королівських кобр Ваті Сі Тхамма.

Шоппінг в Удон Тхані

Найбільше місце для прогулянок в місті включає Plaza, універмаг робінзон, центральний кінотеатр, лотки етнічної кухні і конференц-зал. Тут ви зможете знайти ресторани Pizza Hut, Sizzler, Mister Donut і книжкові магазини KFC і B2S.

Шоппінг в Бан Чіангу

Товари тут в основному є сучасними копіями керамічних виробів і текстильної продукції стародавнього Бан Чіанга. Але в деяких магазинах можна знайти і деякі вироби місцевого виробництва. Постарайтеся бути схожим, порівняти і вибрати найкраще, оскільки магазинів там більше ніж досить.

#img_center_nostream#

Нічний базар Лум Удом

Цей величезний і людний ринковий комплекс просто неба розташований біля залізничного вокзалу на східній околиці міста. Там ви зможете купити одяг, сумки, продукти, домашнє начиння, іграшки, DVD та ігри. Причому від походу по цьому базару залишаються дуже приємні враження: ніхто не докучає, не нав’язує свій товар – тільки привітно посміхаються і кивають. Більшість магазинів закриваються о 10 вечора, за винятком декількох, які закінчують роботу трохи пізніше.

Назір Кешвані. Спеціально для Великої Епохи

Як правило, прес-конференція є навіженим переплетенням тонких натяків і хитрих, але поверхневих реплік. Але якщо на ній присутні такі знаменитості, як режисер фільму «Відступники» Мартін Скорсезе, актори Метт Деймон і Леонардо Ді Капріо, то цей захід стає куди привабливішим.

#img_right#Далі Вашій увазі пропонуються тексти двох 40-хвилинних інтерв’ю про найзаплутаніший фільм Скорсезе, недавно удостоєний вищих нагород кінопремії «Оскар» у номінаціях «Краща режисерська робота» і «Кращий фільм».

Питання: Мартіне, знімати фільми про поліцейських – це, на мій погляд, щось нове для вас. Що спільного у поліцейських і бандитів?

Мартін Скорсезе: Безумовно, спільне є; це схожість у давно відомій схемі – вислідити негідника, посадити негідника. Вислідити когось у злочинному світі, вступити з ним у сутичку, впоратися з ним і заарештувати його – я вважаю, що саме завдяки тому, як Уїльям зобразив цей світ, я знову зважився зануритися в життя світу гангстерів, дуже схожого на світ Уїльяма (Уїльям Монахан, автор адаптованого сценарію фільму – прим. пер.).

Зазвичай, мені подобалося знімати сцени з хлопцями на вулицях, в барах і подібних місцях; мені це подобалося навіть більше, ніж знімати сцени з лікарями.

Проте в епізодах з поліцейськими мені було злегка ніяково. Іноді я трохи нервував – було таке відчуття, немов я натворив щось протизаконне; всі ці поліцейські мене дратували, і мені здавалося, що вони збираються мене заарештувати. Тому я раз по раз нервував, проте поліцейським вдалося втихомирити мої хвилювання.

Даффі (офіцер поліції і консультант фільму «Відступники»), який знаходився поблизу, був неперевершеним.

Питання: Що ви можете сказати про насильство у ваших фільмах?

Скорсезе: Я, справді, навіть і не знаю, що відповісти. Я неодноразово говорив, що не прихильник насильства. Я не знаю, чи підходжу я до цієї теми якось по-іншому.

Мій підхід до насильства грунтується на моєму досвіді: який я пережив, який я знаю, який я бачив. Одні люди вразливіші, інші не дуже. Насильство серйозно вплинуло на мене. Я можу розповісти вам про щось істотніше, ніж про фізичне насильство. Мені дісталося від емоційного насильства, якого вистачало всюди навколо мене. Воно частина того, хто і що я є, і якимсь чином воно проникає у мої фільми, але я його не помічаю.

Для мене воно немов курйоз. У цьому фільмі насильство виглядає майже сміхотворно. На мій погляд, у нинішніх фільмах багато насильства, але ці фільми мало чим відрізняються від відеоігор. Якщо ж ви дійсно хочете пережити насильство, то це повинно бути могутнє і реалістичне насильство.

Питання: Чому ваші фільми останніх років стають все більше ірландськими? І чи збираєтеся ви знову повернутися в кіно до італійської теми?

Скорсезе: Це цікаве питання. Я завжди відчував тісний зв’язок з ірландцями, особливо з вихідцями з ірландського району м. Нью-Йорка, хоча на той час як у тих місцях поселилися італійці, а це відбулося в 1920-30-х роках, більшість ірландців звідти вже виїхали. Про це розповідається у фільмі «Банди Нью-Йорка» – історії про те, як ірландці допомагали створювати Нью-Йорк, саме місто і Америку в цілому.

Я дуже ціную ірландську літературу, а ірландська поезія незвичайна. Так от, коли ірландці та італійці поселилися в одному районі, то спочатку у них були певні розбіжності. Тому що розуміння католицизму ірландцями дуже кумедно відрізняється від італійського розуміння католицизму.

І не забувайте про мою велику любов до голлівудського кіно, адже деякі з великих режисерів Голлівуду за походженням були ірландцями – Джон Форд, Рауль Уолш та інші. У фільмі «Якою зеленою була моя долина» (фільм знятий кінокомпанією США 20th Century Fox в 1941 р. режисером Джоном Фордом за сценарієм Філіпа Дана; це один з безперечних шедеврів Джона Форда, що отримав 5 "Оскарів" – прим. пер.) розповідалося про шахтарів Уельсу, але був він поставлений ірландцем.

Фільм пройнятий особливою душевністю і сімейними настроями; причому за відчуттями цей фільм дуже близький до ірландської культури – і це італійці вловили. До того ж сценарій до мого фільму написаний самим Уїльямом Монаханом. Для когось злочинність одна з можливих форм людської поведінки. Але коли ти вирішуєш з цим погодитися у своєму розумі та живеш з цим на вулиці, будь це Бостон, Чікаго або Нью-Йорк або десь ще, це неважливо – так само від цього вибору залежатиме, виживеш ти на вулиці чи ні.

У моєму фільмі розповідається про суспільство всередині суспільства, яке живе всередині ще одного суспільства. Там йде війна на вулицях, і ті хлопці із самого початку знають, що відбувається; і якщо вони хоча б один раз помиляться, то їх уб’ють і вони будуть небіжчиками. Там нікуди бігти і ніде сховатися, абсолютно ніде. Ти приймаєш це як філософію конкретної ситуації, а потім твоєю філософією стає виживання. Я міркую як звичайна людина, для якої відмінності між різними етнічними групами, як говорять бандити, справа чисто технічна.

Питання: Чому Бостон знімали в Брукліні?

Скорсезе: Насправді ми знімали не в Брукліні, а на збройовому заводі Брукліна. Тобто там, де було достатньо місця. Окрім Бостона, на мою думку, дуже гарні умови для проведення зйомок були в Нью-Йорку. Після того, як ми вивчили місця для зйомки в Бостоні, ми подумали, що там можна було б зробити дублі сцен, знятих у Бостоні, але це виявилося непросто.

Орендувати приміщення виявилось складно, та й статисти повинні були бути з Бостона, тому нам довелося б їх доставляти звідти, що дещо скрутно. Але в результаті все непогано для нас обернулося.

Питання: Мартіне, чому ви вирішили зняти рімейк?

Скорсезе: Я знаю все про гонконзький кінематограф. На мій погляд, ситуація у них чудова, тому що вони можуть робити те, чого не вмію я. Мені потрібно було знайти свій шлях, і таким, на мою думку, став сценарій Уїльяма. В світі, який він описав – люди і те, якими він їх зобразив, їхня поведінка, їхня мова – все доповнювало одне одного.

Це історія про довіру і зраду, яка відбувається в середовищі ірландського католицького світу Бостона, і оповідає вона про порочну природу цього світу. Обидва персонажі Метта і Лео зустрічаються з героїнею Вірою, але ні тому, ні іншому про це нічого не відомо.

Додайте до цього персонаж Джека і ще те, що всі ці персонажі сполучені кровозмісним зв’язком. Уїльям, Віра, Лео, Метт і Джек по своєму перекроювали образи героїв, і поки ми працювали разом, все сплавилося воєдино. Марк Уолберг у своїй грі був абсолютно відкритий і нехитрий, а Алік Болдуїн граціозно і витримано доповнював його. Стосунки Уолберга і Болдуїна були дуже схожими на те, що складалося між Ебботтом і Костелло.

Мені більше нічого додати про їхню гру; вони зробили те, що повинні були зробити. Але, по правді кажучи, віддати належне за цей фільм потрібно сценарію Уїльяма і акторському мистецтву Метта. 

Питання: Лео, що такого особливого в Скорсезе, що привертає вас до участі в його фільмах?

Леонардо Ді Капріо: Ну перш за все, я прихильник його робіт. Все почалося з мого бажання працювати з ним у фільмі «Життя цього хлопця» за участю Роберта де Ніро. З тих пір я став його шанувальником. Якби на початку моєї кар’єри ви запитали мене, з ким я хочу працювати, моя відповідь була б "з Мартіном Скорсезе". Це було справжнім везінням зніматися в 2000 році у фільмі «Банди Нью-Йорка».

Думаю, що саме з тих пір у нас склалися чудові ділові стосунки і виявилися схожі смаки в кіно. В якійсь мірі він розширив мої пізнання в сфері фільмів, історії кінематографа і його важливості в житті, і завдяки цим знанням як актор я дійсно піднявся на новий рівень. Він для мене як наставник. 

Питання: Як ви потрапили в його останній проект?

Метт Деймон: До мене прийшов Грехем, оскільки його компанія була зайнята в проекті (Грехем Кінг, британський актор і один з продюсерів фільму "Відступники" – прим. пер.), і від нього я вперше почув про фільм. Відчуття таке, немов збувається твоя найзаповітніша мрія: ей, ти чув, що Мартін Скорсезе знімає фільм про Бостон?

Потім я отримав копію сценарію і закохався в нього, а коли повернувся до Нью-Йорка, то зустрівся з Мартіном. Але я вже й так був згоден зніматися у фільмі. Розумієте, від таких зустрічей залежить багато що. А мені навіть не потрібно було вдавати, що я дуже зацікавлений фільмом – я вже жив ним, і якщо Мартіну потрібна була зустріч зі мною, то я б зустрівся з ним там, де б він побажав. Дійсно, прийняти його пропозицію мені було дуже просто. 

Ді Капріо: Я ніколи не чув про цю розмову з Грехемом. Мені просто прислали сценарій, цей туго заплутаний, складений з безлічі дуже складних шматочків кримінальний триллер Уїльяма Монахана. У кінобізнесі дуже, дуже рідко трапляється, коли ви берете сценарій і відчуваєте, що з ним можна відразу працювати – це був якраз такий випадок.

Звичайно, зовсім без діла ми не залишилися – потрібно було розробити персонажів, продумати сцени, скоректувати діалоги, але щоб ось так відразу отримати готову історію і дійсно складних, багатопланових героїв, потоки інформації, дезинформації, переплетення сюжету, і все це сходиться до задовільного фіналу, мабуть, це щось виняткове в кінобізнесі.

Отже, я отримав сценарій ув той же час, що й Мартін, я це знаю; і цей сценарій був тим самим винятком, який не потребував обговорень. Мартін дійсно хотів перетворити сценарій на фільм. І мені хотілося того ж. 

Питання: Метт і Лео, ви можете розповісти, чому погодилися зіграти своїх героїв?

Деймон: Ми з Лео вважали, що це приголомшливі ролі. Думаю, ми були б щасливі зіграти будь-яку з них. Ми задоволені тим, що все склалося саме так, тому що мені важко уявити себе в іншій ролі. По правді кажучи, дуже рідко у фільмах з таким бюджетом бувають настільки цікаві персонажі.

Взагалі-то, чим більше роздутий бюджет фільму, тим менш цікавими стають його герої. Кожному з нас випав великий успіх зіграти ці ролі, і в цьому безперечна заслуга Уїльяма Монахана і його сценарію. Дійсно чудово було приходити щодня на зйомки і розуміти, що у тебе ціле море роботи і справ безліч. Ну й потім ми також чули, що режисер то тут, то там знімав хороші фільми, тому… 

Ді Капріо: Я згоден з Меттом на всі 100%. За багатьма аспектами ці герої живуть як дві сторони однієї монети. У кожного з героїв своє походження, але за відповідних обставин кожний з них з легкістю зміг би вчинити так само, як і його протилежність. Просто тому, що так сталося. 

Питання: Не дивлячись на те, що ваші герої дуже схожі один з одним, ні той, ні інший не випинаються у фільмі. Як вам вдалося цього добитися? 

Деймон: Це все завдяки сценарію, він дійсно дуже добре написаний. Істотна частина фільму вже була викладена на папері, і поки ми з Лео просто робили свою роботу, репетирували епізоди і навіть грали їх, особливо не замислюючись про таку репетицію, і коли погоджувалися з виправленнями Мартіна, то цей сценарій був тією структурою, яка тримала нас як одне ціле і дозволила чудово виконати нашу справу. У персонажів є схожість, це дуже схожі хлопці, одного віку, з одного кварталу, вони обидва намагаються бути тими, ким не є. Так, у них є що порівнювати. 

Ді Капріо: Поза сумнівом, ці герої – дві сторони однієї монети. Вони частина того середовища, в якому живуть; на самому початку свого життя вони зробили свій вибір, і цей вибір визначає все, що відбувається у фільмі. Ця робота була дуже цікавою, тому що в процесі зйомок ми неначе створювали два абсолютно різних фільми. Звичайно, в деяких моментах ці фільми перетиналися один з одним, проте кожний з них це абсолютно особливий фільм.

Правда, коли я знімався разом з Меттом, то отримував від цього величезне задоволення. Він приголомшливий актор, це дійсно так. Я думаю, в цьому фільмі дуже багато по-справжньому цікавих персонажів. Ось за це я й люблю роботи Скорсезе. Він не тільки вміє схоплювати фільм цілком і вибудовувати його, але також здатний привернути увагу глядача до кожного героя. Навіть зовсім малозначимі персонажі у нього повністю завершені. 

Питання: Мартіне, як сценарій перетворився на фільм?

Скорсезе: Це був дуже довгий процес. Скільки я себе пам’ятаю як творця фільмів, мені подобалося міркувати про процеси взаємодії між сценаристами, собою і акторами, але за минулі роки я виявив, що це не зовсім точно тлумачиться. Вам потрібно створювати фільм власною персоною, живцем.

Звичайно, зйомка фільму це спільний процес, хто б сумнівався. Але основа фільму – це робота Уїльяма; і кожного разу, коли потрібна була допомога Уїльяма, він знову і знову брався за роботу. Коли ми зверталися до нього для доопрацювання образу персонажа, то Уїльям, як правило, особисто працював зі мною і акторами. Процес монтажу також може істотно змінити фільм у тих місцях, де це необхідно.

Питання: До образу героя Джека ви внесли багато правок?

Скорсезе: Ніколсон працював в іншій манері, але знову відзначу, що це особисте. Ми зробили Костелло трохи іншим, ніж його спочатку зобразив Уїльям. В основному, ми змінили час, вік, могутність цього чоловіка і зовнішній вигляд в ситуації його повного краху при його могутності, і навіть при цих змінах був залишений незмінним сумний фінал героя. Ось так я працюю, такі мої прийоми. Висловлюватися може будь-який актор, але всі ми працюємо як одне ціле. 

Питання: Метт і Лео, ви не розповісте про роботу з Ніколсоном у цьому фільмі?

Ді Капріо: Ми були готові до сюрпризів, адже зніматися у фільмі запросили Джека. Ми знали, що робота Джека Ніколсона в команді Мартіна Скорсезе та ще зйомка в ролі гангстера – це щось, це подарунок численним шанувальникам кіно.

У декількох абсолютно різних сценах я навіть уявлення не мав, що відбудеться далі. Я згадую зйомки однієї сцени, коли Джек заявив Мартіну, що він не відчуває образ Костелло таким, що достатньо вселяє страх. А одну зі сцен, де ми сиділи разом за столом, я тепер пам’ятатиму як одну з найяскравіших у моїй акторській кар’єрі.

Я відрепетирував свою роль в наміченій до зйомок сцені, а коли прийшов на знімальний майданчик назавтра, то асистент з реквізиту сказав мені – будь обережний, у нього при собі вогнегасник, пістолет, сірники і пляшка віскі. Деякі з його задумок того дня потрапили до фільму, а деякі ні. Мені, як акторові, в образі свого героя необхідно передати глядачам відчуття постійної, цілодобової панічної напруги, яка переслідує мене все життя; мене оточували люди, готові буквально знести мені довбешку, навіть якщо я зовсім небагато натякну їм, хто я є насправді; додайте до цього небезпечного маніяка під моїм боком, якому нічого не варто було мене підпалити, – все це додавало образу в цілому новоїу динаміки.

Всі ці обставини повністю змінили цю сцену і спрямували її хід у нове русло. Нам всім було відомо, що якщо Джек вирішив взяти участь у зйомках, то його персонаж прибере ініціативу до своїх рук і тоді Джек дозволить своєму героєві займатися всім, чим тому надумається. І ми були цілком і повністю готові до такого повороту подій кожного разу, коли він з’являвся на зйомках. Час зйомок Джека був недовгим, він знявся у сценах за своєю участю, а потім виїхав. Але сцени з ним були одними з найнапруженіших епізодів фільму. Деякі моменти я ніколи не забуду. 

Питання: Метт і Лео, ви можете розповісти про особистий досвід зіткнення з насильством?

Деймон: Я не був тією дитиною, яка багато билася або займалася чимось подібним. Я бачив багато насильства, але, можливо, не більше, ніж будь-яка інша міська дитина. Моя мама працювала з дітьми дошкільного віку і спеціалізувалася у сфері ненасильницького вирішення конфліктів.

Я постійно чув про демонстрацію насильства в кіно, особливо про безкарну жорстокість, і тому сторонився будь-якого насильства. Жодне з проявів насильства в цьому фільмі не залишається безкарним, і всім героям доводиться розплачуватися за свою жорстокість. Це хороше послання людям – за все доводиться платити.

Ді Капріо: Ви маєте на увазі насильство у фільмах Мартіна Скорсезе, вірно? Насильство в такій безпосередній формі, насправді, незвичне для мене, але як акторові, мені доводиться з цим стикатися. Якщо вам у житті не довелося щось пережити, то потрібно зустрітися з тими, у кого є подібний досвід. Частина моїх сцен знімалася у Бостоні – в місті, де я раніше ніколи не був.

Я познайомився із субкультурою Бостона, зустрівся з деякими з місцевих, хто жив там у кінці 80-х за часів "Уайті" (йдеться про Джеймса "Уайті" Балгере – боса сумно відомої банди Бостона Winter Hill, що займалася здирством і торгівлею наркотиками; він працював інформатором уряду США, звинувачується в участі у вбивстві 18 чоловік, переховується з 1995 року, а в 1997 році внесений до списку з 10 найбільш активно розшукуваних правосуддям США злочинців – прим. пер.). Я дійсно дуже хотів познайомитися з декількома хлопцями з південного Бостона.

Немало часу я провів у компанії хлопця, якого зустрів у Лос-Анжелесі; він багато що розповів мені про вуличне життя. Бостон насправді цікаве місто, тому що тут кожен в курсі чужих справ. Він немов "маленьке село" – тут всі один одного при зустрічі вітають, тут все так переплетено і заплутано. Я був дуже радий зустрітися з деким із місцевих жителів, ближче познайомитися з ними і послухати їхні нісенітниці. Я дещо читав про вуличне життя, але мені хотілося проникнути в душу цих хлопців, по-справжньому глибоко зрозуміти, що ж у них на думці.

Багато вуличних сцен фільму ми зняли в Нью-Йорку, а частину з них збиралися зняти в Бостоні. У нас був чудовий технічний консультант Том Даффі, який знав всю історію Бостона і яким є життям на вулиці. Він був разом з нами весь час, поки ми знімали фільм. Безцінну підтримку ми також отримали від поліцейського управління. Метт фактично взяв участь ув нальоті поліції на лігво наркоторговців.

Питання: Мете, а що ви можете розповісти про цю поліцейську операцію?

Деймон: Як вже сказав Лео, Том Даффі виявився для нас просто скарбом. Лео переговорив з деким із оточення "Уайті" Балгера. І Даффі вдалося запросити мене на поліцейську операцію. Це було насправді захоплююче. Моєю перевагою було те, що я родом із Бостона і тому мені не було потреби вчитися місцевій вимові та іншим подібним штучкам.

Все, що я знав про державну поліцію досі, обмежувалося випадком із мого минулого, коли мене зупинили за перевищення швидкості. Тому взяти участь в операції і на собі особисто дізнатися, що являють собою бандити, було просто приголомшливо. Для мене цей наліт виявився дуже повчальним.

Скажу вам також, що я виявився набагато ближчим до центру подій, ніж розраховував. Перш ніж увійти всередину будівлі, ми всі разом, всією невеликою групою, глибоко зітхнули. Мені дали бронежилет і поставили останнім у ланцюзі поліцейських, які збиралися зламати двері і увірватися всередину. 

Питання: Один з персонажів релігійний, а інший – ні. Так було в оригінальному сценарії чи ж це подальші правки?

Скорсезе: Один визнає релігію, а інший ні; я ніколи не думав про це. Багато що в цьому фільмі створювалося на одній інтуїції; я справді ніколи про це не замислювався. Але що я дійсно відчув, то це порочність влади і спустошеність Костелло, героя Джека Ніколсона. Він існує поза владою, поза Богом; у нього величезні гроші, маса наркотиків; у нього є все, що тільки побажає. Але він все одно не задоволений, і, врешті-решт, він сам себе підставляє і потрапляє в пастку, влаштовану його ж синами. 

Питання: Це моральна смерть чи просто смерть? Як у цьому фільмі відображена американська мораль?

Скорсезе: Думаю, це гарне питання. Коли я познайомився із текстом сценарію Уїльяма Монахана, то відразу відзначив, що він схожий на картину, але сенс її мені незрозумілий. Працювати з цим текстом було так само нестерпно, як страждати від нав’язливої звички, але фільм – це дещо інше. Я відчував якусь безвихідність, що витає у цій історії, в образах героїв і в тому, як вони контактують один з одним, і особливо у фінальних епізодах фільму, коли відбувається розв’язка всього сюжету – в ліфті, в передпокої і, звичайно ж, у квартирі Коліна.

Кельн – одне з найдивовижніших міст Центральної Європи. Він поєднує у собі чарівну комбінацію старовинних вулиць на березі річки, історичного центру, що чудово зберігся, а також кращих пам’ятників культури в Німеччині.

Римляни були першими, хто побачив потенціал цієї місцевості. Вони заселили територію Кельна в 33 році до н.е. і заклали фундамент для одного з найважливіших міст Німеччини на багато століть. Це місто тривалий час було західною колонією Римської Імперії.

Назва "Кельн" походить від словосполучення "Колонія Агріпіни" на ім’я римської цариці Агріпіни. До сьогоднішніх днів місто змогло зберегти свою пишність і може похвалитися найвідвідуванішим місцем країни – грандіозним собором – однією з найбільших готичних споруд, будь-коли побудованих людиною.

Насправді, Кельн відомий як місто церков. На кожному розі можна виявити якийсь монументальний собор. Усі вони настільки величезні, що в будь-якому іншому місті могли б стати легендою. Але тільки не в Кельні.

#img_gallery#

Всі вони здаються карликами в порівнянні з центральним собором (Домським), розташованим у самому центрі міста. На мою думку, найбільшими перевагами собору є його розташування на березі річки Рейн і фантастичні вітражі на вікнах, які можуть конкурувати з кращими з римських. Ще більш чарівне багатство культурної спадщини Кельна – це місто є культурним серцем Німеччини з його дивовижною колекцією першокласних музеїв і художніх галерей. Але, напевно, найбільш привабливою особливістю міста є його жителі, відомі своїм тонким відчуттям гумору і пристрастю до веселості, яка виливається в щорічний карнавал – один з найбільших у Європі.

Кельн був практично знищений внаслідок бомбардувань під час Другої світової війни. Кажуть, що до кінця війни близько 99 % будівель міста перетворилися на руїни.

Одним з цікавих фактів є те, що, коли бомбардувальники супротивника не здійснювали атаки на Німеччину і повинні були з якоїсь причини повернутися, перед тим, як залишити повітряний простір Німеччини, вони скидали свої бомби саме на Кельн, найзахідніше німецьке місто.

Дивно, що собор уцілів, не враховуючи невеликих пошкоджень. Можливо, це сталося тому, що бомбардувальники супротивника використовували його як орієнтир і не хотіли його знищувати. Кельн також є важливим вузлом перетину залізничних колій і слугує зручним відправним пунктом для поїздок до Франції, Нідерландів і Бельгії. До Парижа всього лише чотири години потягом, а до Амстердама – дві.

У Кельні, як в багатонаціональному місті, можна знайти практично будь-яку їжу, яку тільки можна уявити, включаючи чудові китайські та індійські ресторани.

Шопінг

Найбагатолюдніший район для шопінгу – це пішохідна вулиця Хое, біля собору, яка веде на Шільдергасе. Це найбільший торговий район міста, в якому розташована мережа магазинів одягу, таких, як Gap, H&M і C&A, а також безліч універмагів.

На вихідних вулиці заповнюються музикантами і вуличними акторами, а центр Шільдергасе – торговими наметами, в яких продаються ювелірні вироби, фрукти і овочі.

Наймоднішою вулицею Кельна вважається популярна серед студентів і заповнена електричними вивісками Еренштрасе. Там ви зможете знайти все, починаючи від джинсів у стилі ретро, до меблів у стилі кіч, а також сучасні дизайнерські розробки. Ця вулиця, затиснена між магазинами сотнями затишних кафе і барів, завжди заповнена студентами і покупцями.

Пляшка "Eau de Cologne", або кельнської води, як і раніше є популярним, хоча вже не модним сувеніром, названим на честь міста.

Одна з найвідоміших марок "4711" одержала свою назву від номера будинку, де вона була винайдена. На сьогоднішній день її продають в магазині "4711" на розі Швертнергасе і Глокенгасе. Характерні пляшки з блакитною етикеткою досить красиві, хоча аромат – справа смаку.

Мистецтво

Музей Людвіга – це, напевно, одна з найкращих колекцій сучасного мистецтва Німеччини. Там зберігаються чудові роботи німецького імпресіонізму, включаючи Отто Дікса і Макса Ернста, а також вражаючу колекцію Пікассо і напрям поп-арт, який представлений Енді Уорхолом і Джаспером Джонсом.

Музей Валльраф-Ріхарц, що знаходиться в на диво сучасній будівлі кубічної форми, пропонує роботи художньої школи Кельна XVI сторіччя і володіє однією з найкращих колекцій картин цього періоду. Там також представлена хороша секція імпресіонізму, де представлені роботи Ренуара, Моне і Ван Гога.

Щоб дізнатися про життя і творчість соціаліста Кете Кольвіц, відвідайте музей Кете Кольвіц у Кельні, в якому є колекція її скульптур і монохромної графіки. Кольвіц вважається однією з найважливіших художників Німеччини за її виключно глибокі за змістом відтиснення і скульптури, присвячені темам людського страждання – війні, смерті, голоду та бідності.

Культура

Головна визначна пам’ятка міста – це грандіозний Домський собор, одна з найбільших готичних будов, що будь-коли зводились людиною. Його шпилі були найвищими в світі доти, доки не була побудована Ейфелева вежа, але вони, як і раніше, залишаються найвищими в місті. Втомливий підйом на дах собору вартий зусиль, оскільки перед очима відкривається вигляд на все місто, що зачаровує.

Поряд з Домським Собором знаходиться Римсько-німецький музей – один з найважливіших археологічних центрів Німеччини. Тут виставлені одні з найкращих римських знахідок району Рейну. Там є цікава колекція скульптур, скляного посуду і ювелірних виробів, але найзначнішим експонатом є мозаїка Діоніса, що має площу понад 70 кв. м.

Музей шоколаду не включений до списку культурної спадщини, проте, це одне з найпопулярніших місць у місті. У музеї ви знайдете інформацію про історію і способи виготовлення шоколаду. Будівля музею є діючою шоколадною фабрикою, головною визначною пам’яткою якої є фонтан з рідкого молочного шоколаду. Відвідувачам пропонують безкоштовну дегустацію, тому будьте готові чудово провести час.

Назір Кешвані. Спеціально для Великої Епохи

(з історії однієї подорожі)

„Готуй сані влітку, а воза – взимку ", – згідно з цією народною мудрістю нам уже давно варто було подбати про літо, а саме, про найприємнішу його складову – відпустку.

#img_left#Але ж перед початком нового туристичного сезону варто озирнутися і згадати про сезон попередній: що нового ми побачили, чому навчились і чим цікавим можемо поділитися з іншими. У деяких досвідчених туристів є свої спогади минулорічної поїздки за кордон, хай і не дуже приємні… Але, вважаємо, варто ознайомитись з їхньою історією подорожі, щоб самому не втрапити в таку ж халепу.

Ігор та Вікторія В. – подружжя, яке використовує кожну можливість, аби  провести літню чи зимову відпустку десь подалі від Києва, побачити нові країни, дізнатись про їхні звичаї та культуру. Минулого літа перед ними постала нова дилема: куди їхати тепер? Де ми ще не були?

На зустріч казці

Пропозиція від туристичної компанії „Центр оздоровлення", яка продавала путівки від фірми „Феєрія", стала напрочуд доречною. Адже вони рекламували новий 12-денний тур дорогами Угорщини та колишньої Югославії. В програмі подорожі було обіцяно відвідання з екскурсіями надзвичайно дивовижних хорватських, угорських, сербських, чорногорських та боснійських міст та містечок. До того ж, поїздка мала бути автобусом, який є найдемократичнішим видом транспорту, що дозволяє бачити весь світ з вікна, навіть не підіймаючись із м’якого сидіння. Отже, подорож  у супроводі асів-професіоналів  обіцяла бути напрочуд захопливою.

Спокуслива пропозиція швидко привабила досить багато туристів, і невдовзі група з 49 чоловік була набрана. У команді мандрівників було багато керівників та співробітників туристичних фірм, які вирішили ознайомитись з новим  маршрутом, щоб у майбутньому самим пропонувати такий відпочинок своїм клієнтам.

Перед від’їздом всі формальності начебто були виконанні – підписано договір, оплачено екскурсії. Здавалося, хвилюватися вже нема про що…

Початок розчарувань

Першою несподіванкою став обіцяний автобус так званого «єврокласу», замість якого туристів у Чопі зустрів застарілий рейсовий „Ікарус". Та гід заспокоїла: „В цьому автобусі ми тільки перетнемо кордон". З ароматом бензину та комфортом минулого століття група вже насторожених туристів в’їхала в Угорщину.

На зупинці в прикордонному угорському містечку Ніредьгазі ані автобус, ані інший транспорт на туристів не чекав. Тут вже українські мандрівники почали хвилюватися, але недовго, бо через декілька годин прибув ВІН. На жаль, марку цього автобусу розгледіти було майже неможливо, адже вона  просто стерлася за роки його експлуатації; вікна потемніли так, що жодним протиранням неможливо було позбутися того нальоту. Ну, а водії… ті взагалі порадували туристів своєю уніформою – шорти, майки та пантофлі, а в Угорщині навіть в міському транспорті люди цієї професії мають вдягати костюм та білу сорочку. До того ж, як виявилось потім, водії не знали ані маршруту, ані місцевості взагалі і вправно володіли тільки словацькою мовою. Насолоджуватись розповіддю екскурсовода туристам не дав мікрофон, що постійно виходив з ладу. Та коли автобус проїжджав звичайною місцевістю, де розповіді екскурсовода не були необхідними, до послуг туристів був телевізор. Але, на жаль подивитись відео туристи також не змогли, бо монітор постійно блимав. Пояснень такому сервісу «єврокласу» у супроводжуючого групу не було. А ось водії на своє виправдання розтлумачили через перекладача, що вони були насправді просто водіями таксі, які ніколи не сідали за кермо автобуса.

Знайшлось виправдання і тому, чому в автобусі пасажирам не дозволяється користуватись біотуалетом. „Не хочете, щоб в салоні смерділо – не ходіть до туалету". От і доводилось подорожуючим чекати  4-5 годин зупинки. Але варто зауважити, що біотуалети якраз створені саме для таких випадків. І для того, щоб вони не смерділи, було б достатньо їх вчасно чистити. Але, схоже, в автобусах „єврокласу" такий сервіс не передбачений, так само, як і система кондиціювання. Все це було б не так і страшно, і туристи з часом, можливо, звикли б до такого „сервісу", якби він постійно не нагадував про себе затяжними поломками. Найбільш яскрава з яких сталася прямо над обривом в горах…

Справжня загроза життю

Перед виїздом до Белграда керівник групи запевнила, що на власні очі перевірила технічний стан автобуса і може гарантувати, що він готовий до гірської подорожі. Цікаво, звідки жінка-гід так добре зналася на технічних подробицях? Однак при кожному підйомі двигун починав диміти та горіти так, що одному з водіїв постійно доводилось заливати його водою, аж поки він не зупинився остаточно. Це сталося прямо в горах у неділю ввечері. І тут всіх охопив справжній тихий жах, адже поряд не було навіть і натяку на цивілізацію, саме так, як у захоплюючих пригодницьких фільмах. На щастя, туристам вдалось впіймати рейсовий автобус і на ньому дістатися найближчого міста.

Дякуючи такому сервісу, „екскурсії" по Будапешту, Дубровнику та Белграду фактично були зірвані. Але в графік  вкластися горе-водії не змогли все одно. В результаті проїзд Бєлград-Чоп відбувався практично без санітарних зупинок і без зупинок на купівлю їжі на зворотній шлях. Та добре, що ніхто по-справжньому не постраждав, а міг би…

Автобус – гільйотина

Кріплення кришки багажного відділення автобусу було з самого початку зламане, тому на першій зупинці водій тримав її руками. Мабуть, це справа – не з легких, тому кмітливий чоловік просто підставив під неї … швабру. І от, коли Ігор наблизився до багажного відділення, щоб дістати валізу, швабра вислизнула, і важка металева кришка з гуркотом впала. Страшно собі уявити, що б могло статися, якби Ігор нахилився за багажем на мить пізніше.

Побачивши цю картину, водій тільки роздратовано відповів: „Ви можете писати скаргу", а сам пішов і вирізав гілку, яку далі встановлювали на зупинках замість швабри. Всьому цьому були свідки, й Ігор навіть сфотографував такий механізм.

Треба щось робити

На десерт, коли туристи дісталися рідного Чопу і вже готові були спокійно зітхнути, що живі й майже без втрат повернулися до України, керівник групи не видав туристам білетів на потяг до Києва, а начальник потягу заявив, що вагон, в якому повинні були їхати туристи, відсутній взагалі. Як наслідок, люди з сумками бігали по всьому потягу в пошуках вільних місць. На щастя, для всіх вони знайшлися, хоч для деяких і на третіх полицях.

Отже, в результаті такого „відпочинку" були не тільки зірвані договірні умови, але й поставлено під загрозу життя та здоров’я туристів. Всі вони були людьми досвідченими, тому прямо в поїзді були складені три акти, копію яких зразу ж по приїзду в Київ Ігор додав  до претензії на адресу турфірми „Центр оздоровлення". Через деякий час прийшла відповідь, у якій компанія висловила свою категоричну незгоду з тим, що умови договору були виконані не в повному обсязі. От тільки підтвердили, що не забезпечили туристів білетами на поїзд Чоп-Київ.

В листі вони зазначили: „Автобус марки „Каросса", в якому їхали заявник та група туристів, відповідає нормам міжнародних пасажирських перевезень.

Крім того, претензії з роботи транспорту не належать до роботи Виконавця, тобто  відповідність транспорту нормам лежить на перевізнику". До того ж, вони зазначили, що „система кондиціювання була цілком справною та використовувалась водіями автобусу згідно з технічними вимогами; технічна несправність в автобусі (зламані кріплення кришки багажника) була усунена водіями автобусу можливим засобом». У цьому посланні жодним чином не згадується про те, що через цей автобус мало не загинула людина.

„Аварія в дорозі, яка виникла при переїзді з Хорватії в Будву, викликала затримку в дорозі на 3 години", – пише далі Виконавець. Нагадаємо, що згідно з діючим законом „Про туризм", за затримку транспорту санкції виставляються тільки в тому випадку, якщо її час перевищує 3 години.

А щодо того, що екскурсії по Будапешту та Дубровнику насправді нагадували тур „галопом по Європі", а в Бєлграді туристи взагалі не мали змоги вийти та пройтись центром міста, в листі було пояснення, що „час проведений в дорозі, час на екскурсії, вільний час не був регламентованим і не визначався ані умовами договору, ані програмою туру. Виходячи з цього, Замовник не може об’єктивно судити про те, як саме повинні були проводитись екскурсії".

Послання закінчується висновком: „Враховуючи все вищенаведене, вважаємо, що звинувачення та вимоги Замовників є необґрунтованими,  а Договір у цій частині виконаний в повній мірі". Ось так вам!

Отримавши такого листа, Ігор був дуже здивований. Невже після недоброякісно виконаної роботи, неналежного сервісу, й того, що під загрозу було поставлено  життя 49 чоловік,  компанія не несе жодної відповідальності?

Щоб розібратися в цьому, він направив листа до Державної служби туризму та курортів з викладенням проблеми, а також з питанням щодо доцільності ліцензування „Центру оздоровлення".

Невдовзі заступник голови надіслав відповідь, у якій йдеться зокрема про:

„Зауваження щодо надання неякісних послуг перевезення не регулюються Законами України „Про туризм", „Про ліцензування певних видів господарського діяльності" і не є безпосередньо предметом перевірки додержання ліцензійних умов, проведення господарської діяльності з організації іноземного, зарубіжного, внутрішнього туризму, екскурсійної діяльності, правом проведення яких наділена Державна служба туризму і курортів…

…Повноваження щодо контролю за додержанням вимог чинного законодавства та інших питань стосовно транспортних засобів покладені на Міністерство транспорту і зв’язку України.

Законом України „Про туризм", передбачено відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та майну туриста, відповідно до цивільного законодавства…

…З приводу допомоги у вирішенні питання про повернення Ваших коштів, необхідно зазначити, що спори майнового і немайнового характеру з питань надання туристичних послуг підлягають вирішенню у встановленому законом порядку третейськими судами та судами загальної юрисдикції.

Беручи до уваги норми ст. 34 Закону України „Про туризм", для вирішення порушених у скарзі питань про відшкодування збитків та якість туристичних послуг рекомендуємо звернутися до суду".

„Підчепили на гачок"

Можливо, суд і міг би врегулювати це питання, якби турфірма не вдалась до хитрощів. Нагадаємо, що єдиним визнаним порушенням умов фірма назвала незабезпечення туристів залізничними квитками. Гроші вони таки погодились повернути, але за умови, що туристи підпишуться під заявою, що жодних претензій щодо надання послуг вони не мають. Туристи були загнані в глухий кут. Втомлені від бюрократичної тяганини, вони таки поставили свої підписи і отримали по 98 грн. Підписали заяву й Ігор з Вікторією. Отже тепер пред’являти свої претензії вже нікому, бо підпис підтверджує, що їх просто немає.

Розчарований Ігор вже почав думати, що закон навряд чи може стати на його бік. Залишається тільки дивуватись, як шахраям вдалося з жертви зробити винного.

Післямова

Сім’я вже майже була й забула про „казковий" літній відпочинок, та напередодні нового року Ігор та Вікторія отримали новорічну листівку від фірми „Центр оздоровлення". І щоб ви подумали? З поздоровленням в конверті була також… реклама нового туру з пропозицією відвідати Словаччину, Чехію, Францію та ін. Та навряд чи наші любителі подорожувати цього разу нею скористаються.

Як все-таки важко захистити свою дитину від проблем нашого сучасного суспільства! Всі батьки, здавалося б, розуміють, що для цього потрібно дати своєму чаду необхідні знання, навчити робити правильний вибір, вміти гідно сприймати невдачі і поразки, не кривити душею і бути чесним перед самим собою, вміти відповідати за свої вчинки.

#img_left#Але часто наша надмірна опіка викликає протест і агресивну поведінку з боку дітей, і тоді їм доводиться самим утверджуватися на вулиці і в компанії своїх однолітків, де вони і стикаються з багатьма неприємностями. Що робити тоді батькам? Пропонуємо вам декілька простих порад психологів про те, як уберегти підлітка від згубних впливів сучасного суспільства і зберегти з ним довірливі стосунки.

Куріння… Що? Знову?!

Але не можна ж закривати очі на факти: кількість смертельних випадків від куріння тютюну набагато вища, ніж від інфекцій, отрут, воєн і катастроф. Куріння під час вагітності, навіть якщо палить не мати, а лише батько, завдає величезної шкоди дитині, яка ще не народилася. Звичка палити скорочує життя людини в середньому на термін від 19 до 23 років.

Більшість тих, що палять, спробували першу сигарету, будучи підлітками, хоча про шкоду куріння кожен начувся з дитячих років, не кажучи вже про те, що на кожній пачці сигарет написано, що куріння небезпечне для здоров’я. І все-таки, чому підлітки починають палити?

Основна причина – це занижена самооцінка! Хлопцям сигарета зазвичай дозволяє відчути себе мужнішим, хоча постійне куріння, навпаки, уповільнює зростання м’язової маси.

Дівчина з сигаретою в руках виглядає начебто трохи загадковішою, що додає їй жіночності, але, на жаль, лише в очах подруг. На щастя, більшість чоловіків не люблять жінок, що палять.

Як допомогти своїй дитині-підлітку уникнути нікотинової залежності? На думку психологів, необхідно зважати на підлітка, поважати його думку і погляди, дозволяти багато питань вирішувати самостійно. Батькам варто час від часу «відпускати повідець», тоді у дитини не виникне гострої необхідності доводити свою дорослість за допомогою сигарети.

Допомогти дитині в чомусь бути успішнішою і компетентнішою, ніж її однолітки. Наприклад, гра на гітарі, успіхи в спорті, знання комп’ютера і т.п. забезпечать авторитет серед друзів і без сигарети.

Не варто палити самим! За розрахунками наркологів, вірогідність того, що підліток закурить вже в 12 років, досягає 80%, якщо в сім’ї палять троє дорослих, і 40%, якщо палить хоча б одна людина.

Дитина обов’язково оцінить ваш вчинок, якщо ви зважитеся кинути палити тільки заради того, щоб вона не приохотилася до цієї шкідливої звички. Не можете кинути? Будьте чесними! Поясніть, як безглуздо ви поступили, почавши палити, які слабкі ви тепер перед цією залежністю, і як багато шкоди вона вам приносить.

Разом підрахуйте, скільки йде грошей у курця на сигарети в рік, і які корисні речі на ці гроші можна купити. Якщо ваша дитина палить, спробуйте підписати з нею індивідуальний договір: вона не палить рік, а ви за це в кінці року подаруєте їй бажану річ, яка коштує не менше заощадженої суми.

Варто підказати підліткові, як можна відмовитися від пропозиції закурити. Психологи пропонують наступний алгоритм відмови: відмова + аргумент + зустрічна пропозиція. Аргументом може бути слабке здоров’я: «У мене алергія на тютюновий дим, може, краще проїдемося на велосипедах?»; або вже існуючий негативний досвід: «Я пробував – мені не сподобалося. А ти можеш підтягтися на турніку сім разів?» Стрічна пропозиція переводить розмову на іншу тему і виключає насмішки, можливі у разі відмови закурити.

Сильний аргумент: «У наш час палити просто не модно! І до речі, не вигідно» – вже зараз при прийомі на високооплачувану роботу з двох кандидатур вибирають того, хто не палить.

Вживання спиртних напоїв

Чим небезпечно? Регулярністю! Якщо підліток хоче чогось добитися в житті, отримувати хорошу зарплату і вже тим більше мати власний бізнес, то мозок йому дуже стане в нагоді! А будь-який алкоголь, як відомо, попросту заглушує роботу кори головного мозку. Крім того, на хвості неприємності на ім’я «алкоголь» сидить інша, ім’я якої…

Хуліганство

Так, кров вирує, особливо якщо трохи випити… І до розсудливості закликати теж марно… Але ж буває той самий момент, часом, коротка мить, коли перед підлітком стоїть вибір – робити чи ні, йти або не йти. Від вибору залежить дуже багато чого!

Наркотики

Необхідно знати одну просту річ: спробувавши один раз, можна втратити шанс і надію на хороше життя, свій будинок, свою сім’ю, дітей, кар’єру – ось далеко не повний список, від чого доводиться відмовлятися за лічені секунди! Вживаючи наркотики, людина з першої дози впадає в психічну і фізичну залежність від цих речовин, яка називається наркоманією і викликає психічні розлади – спотворення світогляду, зміну особистості, а також важкі захворювання внутрішніх органів. Наркотики ослаблюють імунітет і виснажують організм.

Внутрішньовенні наркотики сприяють передачі вірусних гепатитів В, З і D, а також ВІЛ, що викликає СНІД.

Існують непрямі ознаки регулярного вживання наркотиків:

широкі або вузькі зіниці незалежно від освітлення;

невиразна мова або «п’яна хода» за відсутності запаху алкоголю з рота;

дратівливість, різкість, скритність;

зниження інтересу до улюблених захоплень;

різке зростання фінансових потреб;

сліди уколів в місцях розташування вен, прагнення постійне носити одяг з довгими рукавами.

Самолікування від цієї залежності неефективне. Необхідно звертатися до психіатрів-наркологів, які мають досвід успішної боротьби з цією недугою.

Ранній секс

Чим небезпечний? Ризик зараження смертельно небезпечною інфекцією.

Сучасна медицина не заохочує раннього початку статевого життя. Головна причина – непомірно висока в нашій країні частота абортів серед дівчаток-підлітків, а також збільшення розповсюдження серед підлітків інфекцій, що передаються статевим шляхом, приводять до різних ускладнень і безпліддя. Адже будь-яка дівчинка в майбутньому мріє стати матір’ю!

Як уникнути небезпек, якщо, не дивлячись на всі застереження батьків, все-таки ваша дитина має сексуальні стосунки? Важливо розповісти про необхідність контрацепції. Найбільш відповідний засіб – презерватив, який відносно ефективно захищає від інфекцій, що передаються статевим шляхом. Інші засоби неефективні!

Необхідно проконсультуватися з лікарем щодо протизаплідних засобів і уникати «аварійної» контрацепції, якою можна користуватися не частіше як 4-и рази на рік.

Сподіваємося, що наші прості поради допоможуть Вам швидше порозумітися з дітьми і допомогти їм безболісно пережити цей важкий підлітковий вік.

14 квітня 2007 р. у Нью-Йорку у «Jumeirah Essex House» була представлена колекція весільного вбрання від Badgley Mischka.

#img_gallery#

Селянин Хуан Цзяньцзи, який народився в Ченду, провінція Сичуань, за часів династії північна Сун, був звичайною людиною з праведним способом життя. Він не гнався за особистою вигодою, був щасливий, коли у нього з’являлася можливість допомогти іншим, і користувався великою пошаною у людей.

#img_left#В цей час бургомістром Ченду був Чжан Юн. Він також був доброчесною людиною, чиновником з почуттям справедливості, хоча й трохи гордовитим. Одного разу уві сні йому з’явилося божество і повідомило: «До тебе прибув Хуан Цзяньцзи з Симень». Після цього увійшла людина в даоському одіянні. Божество спустилося східцями, щоб зустріти Хуана Цзяньцзи. Воно запропонувало гостю місце вище, ніж бургомістрові.

Наступного ранку Чжан Юн розпочав пошуки Хуана Цзяньцзи, і, нарешті, його знайшов. Коли він побачив його, то зрозумів, що це та ж сама людина, яку він бачив уві сні. Він запитав у селянина, чи дійсно він щодня здійснював стільки хороших справ і володіє настільки великою чеснотою, що навіть божество проявляє до нього таке шанування.

Селянин Хуан відповів: «Я нічого особливого не робив. Всього лише займаюся обробкою своєї землі. Під час збирання врожаю я купив трохи зайвого зерна за гарну ціну. Наступного року воно виявилося мені непотрібним, і я продав його бідним селянам за тією ж самою ціною, тому що їхнє зерно ще не дозріло. Після продажу я не отримав ніякого прибутку. Вага зерна була такою самою. Але я також нічого не втратив від того, що допоміг цим бідним людям».

Коли бургомістр це почув, глибоко зітхнувши, він сказав: «Ти дійсно заслуговуєш займати місце  вище за моє». Після цього він простягнувся на землі, щоб виразити йому шанування.

Існує прислів’я: «Не треба думати, що за добрі справи не буде відплати». Володіючи жалісливим серцем, селянин не шукав для себе ніякої особистої вигоди. Він чесно вів свої справи, і цим надав допомогу іншим. Тому його всі поважали, і він був винагороджений.

Версія німецькою