antonprima.pro

Blog

  • Історія Китаю (42): Хен Жун — учений, що жив без прагнення до слави та влади

    Історія Китаю (42): Хен Жун — учений, що жив без прагнення до слави та влади

    #img_right#У період правління Східної династії Хань* жив чоловік на ім’я Хен Жун. У віці шістдесяти років він керував школою в місті Цзюцзяні.

    Один із його учнів Хе Тан обіймав посаду головнокомандувача при імператорі Гуан-ву і порекомендував імператорові призначити Хен Жуна імператорським наставником. У перший день, коли Хен Жун з’явився при дворі імператора, його учень сказав йому: «Посада чиновника зовсім не схожа на роботу вченого. Вченому слід бути суворим і чесним, а чиновник повинен бути гнучким і вміти пристосовуватися. Ви маєте таку гарну можливість стати вчителем сина імператора. Будь ласка, не будьте занадто впертими».

    Хен Жун не промовив жодного слова, тоді Хе Тан додав: «Хоча імператор дуже мудрий, проте він любить лестощі. Зокрема, Ви не повинні ображати спадкоємця. Не будьте з ним дуже суворі».

    Вислухавши все це, Хен Жун сказав: «Ти мій учень. Невже ти не знаєш мене? Все своє життя я проводив дослідження. Я високо ціную правила виховання і не прагну бути чиновником. Я хочу прийняти призначення на посаду, тому що імператор мудрий і підтримує мирні відносини між державами. Ти обійняв посаду чиновника зовсім недавно і вже встиг пізнати політичний обман і лестощі і навіть намагаєшся вчити мене таким речам. Мені щиро шкода тебе».

    Дізнавшись про цю розмову, імператор Гуан-ву був задоволений Хен Жуном і похвалив його: «Ви говорите дуже правильні речі. Мені дуже пощастило, що я познайомився з вами, і шкодую, що цього не трапилося раніше». Імператор призначив Хен Жуна імператорським наставником. Але, Хен Жун рішуче відмовився, здивувавши імператора. Він сказав: «Я не маю необхідних чеснот та здібностей. Якщо ваша величність удостоює мене офіційною посадою тільки тому, що в цей момент я подобаюся вам, то це не розсудливе рішення. Я не на стільки хороший, як міністр Пен Хун або чиновник з Янчжоу Гао Хун. Було б правильніше запропонувати цю посаду одному з них».

    Імператор сказав, зітхнувши: «Хоча вчені мужі й кажуть, що не треба прагнути до особистої вигоди і жадати слави, хто з них дійсно може досягти цього? Ви на рідкість вихована й порядна людина. Ви не тільки скромні, але навіть рекомендуєте мені інших, не бажаючи влади безпосередньо для себе». Імператор Гуан-ву наполіг на тому, щоб призначити Хен Жуна на посаду імператорського наставника. Пен Хун і Гао Хун дістали посади високих чиновників судової системи.

    Коли Пен і Гао прийшли до Хен Жуна щоб висловити подяку, то він не прийняв їх, але пізніше відправив їм повідомлення, в якому мовилося: «Імператор — мудрий, і тому ви дістали такі посади. Це не має ніякого стосунку до мене. Якщо ви хочете віддячити комусь, то повинні благословляти імператора, бути старанними у роботі і безкорисливо виконувати державні справи. Ось що я раджу вам».

    Одного разу імператор Гуан-ву вирішив відвідати імператорську школу. Сталося так, що в цей момент між ученими відбувалася запекла суперечка, і їхні обличчя почервоніли від збудження. Протягом довгого часу вони сварили один одного. Хен Жун був єдиним, хто висловлював свою думку спокійно і демонстрував повагу до опонентів. Імператор Гуан-ву сказав чиновникам, що його супроводжували: «Сперечатися і думати про інших — це може робити тільки високоосвічена людина. І тільки Хен Жун так чинить».

    Імператор Гуан-ву кілька разів пропонував Хен Жуну більш високу посаду, але той чемно відмовлявся. Він казав: «Ваша довіра — велика честь для мене. Я не дуже багато роблю для країни. Якби я прийняв підвищення по службі заради власної слави, то вашу величність піддали б критиці, а я б опинився у незручному становищі».

    Старанність спадкоємця радувала Хен Жуна, але незабаром він попросив звільнити його з посади наставника. Він кілька разів писав імператорові: «Дякую вашій величності за надану мені можливість викладати вашому синові. Юний імператор дуже старанний і грамотний, він вивчив усю класику. Настав час мені повернутися додому».

    Інші радили Хен Жуну не йти у відставку: «Це велика честь бути вчителем імператорського сина. У майбутньому, коли він стане імператором, ваш авторитет тільки зросте. Інші жадають такої слави, але не спроможні її здобути. Як ви можете так легко піти з цієї посади?»

    Хен Жун відповів: «Хіба міг би я стати вчителем сина імператора, якби думав так, як ви? Саме тому, що ця посада є почесною, я не смію займати її довгий час».

    Згодом, коли спадкоємця імператора проголосили імператором на ім’я Мін-ді, він не забув Хен Жуна. У Стародавньому Китаї існувала приказка: «Того, хто був твоїм учителем один день, шануй як батька рідного все своє життя». Тому Мін-ді ставився до свого колишнього вчителя з чемністю учня. Коли Хен Жун важко захворів, імператор Мін-ді особисто відвідував його. Після смерті свого вчителя, Мін-ді одяг траурне вбрання і був на похоронах Хен Жуна.

    Культура Стародавнього Китаю вважається «культурою чеснот» (кит. де). Літописці різних династій записали багато історій, коли чиновники не шкодували сил, щоб служити своїй державі. Вони чесно висловлювали свою думку імператорові та його міністрам, не боячись ні критики, ні покарання. Могутність Піднебесної в різні часи пов’язують із тим, що імператор усував з посад підлабузників, які прагнули особистої вигоди, і залучав доброчесних чиновників. Одним з таких був Хен Жун. Хоча він не прагнув пошани за життя, проте своїми вчинками і благородним характером уславив своє ім’я на віки.

    Чжи Чжень

    *Східна Хань — династія в Китаї, заснована родом Лю. Проіснувала з 25 по 220 рік н.е.
  • Тисячі робітників протестують проти нової системи нарахування зарплати

    Тисячі робітників протестують проти нової системи нарахування зарплати

    #img_right#Близько 4 тисяч робітників електронного заводу вийшли на демонстрацію протесту проти нової системи індексації зарплат. Це сталося 6 березня в повіті Паньюй м. Гуанчжоу провінції Гуандун.

    За повідомленням сайту «Південна столиця», увечері 5 березня електронний завод Касіоу оголосив нові критерії, за якими нараховуватиметься зарплата, що і викликало колективне вираження протесту.

    Управління громадської безпеки направило кілька сотень міліціонерів різних підрозділів, щоб вони повернули демонстрантів на завод зайняти свої робочі місця. На цей час ситуацію поки вирішено мирним шляхом, відповідні органи вивчають можливі шляхи вирішення цієї проблеми.

  • На хімічному заводі в Китаї сталася аварія. Є жертви

    На хімічному заводі в Китаї сталася аварія. Є жертви

    #img_left_nostream#На біохімічному заводі в результаті аварії стався витік отруйного газу. 2 людини загинули, більше 200 чоловік терміново евакуйовано з довколишніх будинків. Це сталося 4 березня в м. Ісін провінції Цзянсу.

    Місцева комісія з розслідування встановила, що на цьому заводі частина устаткування здається в оренду приватникам, які виготовляють біохімічні компоненти, нехтуючи технікою безпеки, що і призвело до аварії.

    За попередніми результатами розслідування з’ясувалося, що 1 березня керівництво заводу підписало договір на оренду устаткування з місцевим жителем. День оренди коштує 1000 юанів (140$). При цьому адміністрація заводу не повідомила про це у відповідні контролюючі інстанції і не отримала їхніх дозволів. Через недостатнє уміння користуватися устаткуванням і ігнорування техніки безпеки, стався великий витік отруйного газу. Орендар і брат його дружини, що працювали на той час у цеху, померли від отруєння. До завершення відновних робіт було терміново евакуйовано більше 200 жителів довколишніх будинків.

     
  • У лікарнях Гуанчжоу лікарі наживаються на продажу ліків невідомого походження

    У лікарнях Гуанчжоу лікарі наживаються на продажу ліків невідомого походження

    #img_right#У деяких лікарнях міста Гуанжчоу, виписуючи хворим ліки, лікарі не керуються бажанням вилікувати людину, а прагнуть нажитися на ній. Включаючи і продаж ліків у 29 разів дорожче за їхню заводську ціну.

    Як повідомила газета м. Гуанчжоу «Сінсі жібао», один пацієнт лікарні розповів, що лікар виписав йому 3 види ліків, на які він витратив більше 1700 юанів (240$). Але в результаті стан його здоров’я зовсім не покращився.

    Будучи не задоволеним ефектом від лікування, він зайшов на веб-сайт Державного управління з контролю за якістю медикаментів і харчових продуктів КНР, щоб перевірити ліки, які йому виписали. До свого здивування він виявив, що в жодних ліків, які він приймав, на сайті немає порядкового номера і немає зовсім ніяких даних про них. З’ясувалося також, що ще одні із 3 ліків взагалі не виготовляються на офіційних фармацевтичних заводах Китаю. Остаточно його розсердила інформація про те, що одні з ліків на заводі коштують 2,5 юаня, а він купив їх у лікарні за 73 юані.

    Коли кореспондент зателефонував до лікарні, щоб дізнатися про причину такої високої ціни, йому відповіли, що вони всього лише роблять 15% націнку і все, а ціна така велика через численних посередників, через яких проходять медикаменти, що купуються лікарнею.

  • Квашена капуста тушкована з рибою

    Квашена капуста тушкована з рибою

    #img_left#Інгредієнти:
    – філе риби (лящ, окунь, сом),
    – квашена капуста,
    – олія для жаріння,
    – суміш спецій для риби.

    Для маринаду:
    – трохи тертого імбиру,
    – рисова горілка,
    – зелена цибуля.

    1) Філе риби заливаємо маринадом, залишаємо на кілька хвилин. У розігріту сковороду наливаємо олію. Коли олія нагріється, обсмажуємо шматочки риби до утворення золотистої скориночки, потім дістаємо рибу.
    2) Смажимо квашену капусту, коли з’явиться кислуватий запах, додаємо в сковорідку воду, одночасно кладемо рибу. Коли вода закипить, посипаємо сіллю і спеціями. Трохи тушкуємо.
    3) Перед подачею прикрашаємо дрібно нарізаною зеленою цибулею.

    Смачного!

  • Про бідного француза замовте слово… (рецензія на фільм ‘Слуга государева’)

    Про бідного француза замовте слово… (рецензія на фільм ‘Слуга государева’)

    Історичні пригодницькі фільми нині велика рідкість: дуже вже дороге й клопітке задоволення. Режисера О. Ряскова це, проте, не налякало: фільм "Слуга государева" знято за всіма законами жанру плаща і шпаги, із усіма притаманними кліше типу благородних героїв, "невловимих месників", підступних інтриганів і всепереможної любові.

    #img_left#…Напередодні Полтавської битви король Людовик XIV посилає до Петра I і Карла Великого двох дуелянтів, що провинилися, – Шевальє Шарля де Брезе (Д. Міллер) й Антуана де ла Буша (В. Маліков), давши їм листи з проханням відправити подавців на певну смерть. Більше за всіх "пощастило" де Брезе, якого король, оскаженілий, зрозуміло, не дуеллю, а зв’язком зі своєю фавориткою, відправив до "дикої Росії" без перекладача.

    На російсько-польському кордоні, куди прибув француз, як повелося, хмари ходять похмуро: від руки таємничого Чорного Вершника гине вже третій кур’єр. Розібратися у цьому беззаконні посилають Гришку Воронова (А. Бухаров – "Вовкодав"), який, зустрівши дивом уцілілого після зустрічі з Вершником де Брезе, вирішує супроводжувати його до царя. Дорожні пригоди, в ході яких Гришко здійснює замах на Карла, а Шарля трохи не почепили на шибениці солдати Петра, роблять француза й росіянина друзями навік.

    По ходу подій розкривається і таємниця Чорного Вершника. Їм (а точніше, нею) виявляється молода полька, що мститься разом із своїм похмурим братом (А. Чадов) за смерть батьків кожному зустрічному росіянину. Пробравшись у табір Петра, оп’янілого перемогою під Полтавою, вона стріляє в царя, а влучає у відданого Гришку, що закрив собою государя. З розпусним де Брезе відбувається катарсис, і додому він повертається з двома всиновленими Гришковими дітьми і тією самою королівською фавориткою, що відмовилася від Людовика і приїхала за ним до Росії.

    #img_right#Треба визнати, що режисер О. Рясков досить серйозно підійшов до постановки такого непростого жанру, як костюмована історична драма. Добротно відпрацьовані батальні сцени, колоритні Версальські зарисовки; фільм не псують навіть алегорії на зразок свічок, що обпливли за ніч любові до непристойного стану.

    Проте від "Слуги государева" не захоплює дух і не пробиває зрадлива сльоза. Багато в чому через ідейну й сюжетну розкиданість. Автори до кінця не визначилися з генеральною лінією – про що ж усе-таки фільм? Про духовні пошуки меткого француза, що зрозумів у далекій Росії, почому фунт лиха, і що вирішив почати нове життя? Або про відданість цареві Гришка Воронова? Можливо і рівноправне співіснування обох ліній, проте і та й інша потребує доопрацювання.

    Слуга государева – мабуть, Гришка, сорочка-хлопець і безстрашний воїн, якого досить живо і емоційно грає Олександр Бухаров. Проте, щоб глядач перейнявся почуттями героя, що віддав життя за царя, напрошується хоч трохи виразна історія його взаємин із государем. І тут кинутої якось побіжно і між іншим фрази про те, що вони з Петром знайомі ще з Потішного полку, явно недостатньо.

    Усупереч назві та пафосу кульмінаційної сцени (смерть Гришка) за головного героя все-таки приймаєш француза, чия лінія прокреслена виразніше, хоча і до неї є питання. Створюється враження, що, продумуючи постать де Брезе, творці розривалися між любов’ю до Д’Артаньяна і почуттів, що спонукали Михайла Юрійовича Лермонтова написати "Бородіно". Таке суперечливе бачення героя привело до того, що відчайдушний дуелянт і улюбленець жінок де Брезе, ступивши на російську землю, впав у транс, обернувшись похмурим меланхоліком, раз по раз утикаючись у комір плаща. Мовний бар’єр, звичайно, – та ще засідка, але не до такого ж ступеня. Скажімо, у відомому фільмі "Зозуля" (реж. А. Рогожкін) він не заважає героям любити й ненавидіти одне одного.

    #img_left#Що стосується полум’яної пристрасті де Брезе до королівської фаворитки, – все теж вельми загадково. Якщо це така любов – чому наступного дня після їхнього побачення нам показують його адюльтер із двома принадницями? Особливо гарний епізод, в якому де Брезе, звільнившись від жіночих обіймів, раптом сідає на ліжку і, обхвативши голову руками не гірше за роденівського мислителя, про щось серйозно замислюється. Мабуть, про Неї… Прохідний роман Шевальє ніяк не витікає в щось велике, навіть під впливом "ударів долі".

    {У цілому фільм справляє відчуття величезного поля, охайно зораного по краях і зарослого дерном посередині. Попавшись у хитросплетіння ліній і характерів, глядач розгублено завмирає, не в змозі розібратися, кому ж слід співпереживати. Чи то французові, що опинився в чужій країні, чи то росіянину, якого улюблений государ кидає то на одну, то на іншу амбразуру, чи то полякам, яких при всій трагічності їхньої історії якось менше за всіх шкода. Мабуть, тому що хотіли позбавити нас найдорожчого – Петра Великого. Адже ще – як альтернативу для співпереживання – запропоновано постаті трьох государів, у кожного з яких свої проблеми: у одного – з жінками, в другого – з улюбленим слугою, у третього – із простріленою ногою.

    Але, загалом, нашого співчуття вистачило б на всіх, тим більше, що жанр фільму передбачає участь великої кількості дійових осіб, проте не шкода навіть доброго хлопця Гришку. Всій цій історії при зовнішній злагодженості не вистачає щирості та мушкетерського завзяття. Фільм залишає відчуття красивого театрального макета з механічним заводом, в який ніяк не увірветься жива музика.

    Джерело: Журнал "Наше Кіно"

  • Фотоогляд фільму Слуга государева

    Фотоогляд фільму Слуга государева

    …Напередодні Полтавської битви король Людовик XIV посилає до Петра I і Карла Великого двох дуелянтів, що провинилися, – Шевальє Шарля де Брезе (Д. Міллер) й Антуана де ла Буша (В. Маліков), давши їм листи з проханням відправити подавців на певну смерть. Більше за всіх "пощастило" де Брезе, якого король, оскаженілий, зрозуміло, не дуеллю, а зв’язком зі своєю фавориткою, відправив до "дикої Росії" без перекладача.

    #img_gallery#

  • Фотоогляд зйомок фільму Слуга государева

    Фотоогляд зйомок фільму Слуга государева

    Режисер О. Рясков досить серйозно підійшов до постановки такого непростого жанру, як костюмована історична драма. Добротно відпрацьовані батальні сцени, колоритні Версальські зарисовки; фільм не псують навіть алегорії на зразок свічок, що обпливли за ніч любові до непристойного стану…

    #img_gallery#

  • 80-а церемонія вручення Премії ‘Оскар’. Частина 1 (фотоогляд)

    80-а церемонія вручення Премії ‘Оскар’. Частина 1 (фотоогляд)

    У Голівуді 24 лютого відбулася ювілейна 80-а церемонія вручення Премії "Оскар".

    #img_gallery#

  • Двострунна ерху зачаровує всіх, хто її чує

    Двострунна ерху зачаровує всіх, хто її чує

    Один з найпопулярніших традиційних китайських музичних інструментів – «ерху» – своїм звучанням здатний передати навіть велику трагедію. Незалежно від того, швидкий чи повільний музичний темп – інструмент ерху виробляє меланхолійний звук, незрівнянно красивий, але все ж таки сумний.

    #img_left#Музика в Китаї, не менш стародавня, ніж сама 5 000-річна цивілізація країни, спочатку була призначена не для розваги, а для очищення думок. За традиційним повір’ям вважалося, що звук може впливати на всесвіт і приводити його в гармонію.

    Сини шляхетних родин були змушені вивчати музику як один з чотирьох обов’язкових предметів. Таким чином, той, хто виконував музику лише для розваги, не користувався великою пошаною.

    У цій культурі з’явився ерху.

    В порівнянні з традиційними китайськими інструментами, ерху молодий – його історія налічує всього 1 000 років. Він був завезений в північні райони Китаю не ханьскими племенами, і його назва дослівно означає «двострунний варварський інструмент» за його походження серед національних меншин. Селяни грали на ньому народні пісні, що описують повсякденне життя, на зразок лову риби і випасу худоби.

    З часом ерху стали часто використовувати в ансамблях або в оркестрі Пекінської опери, але він все ж таки не користувався достатньою пошаною, і його не використовували як сольний інструмент.

    Ерху став одним з найпопулярніших і впізнаних китайських інструментів, і багато західних жителів відчули на собі його чарівливість під час першого всесвітнього показу по телебаченню «Нова династія Тан» (ТБ НДТ) Гала-концерту, присвяченого китайському Новому Року в 2004 р.

    У цих барвистих виступах за допомогою музики і танцю була показана справжня традиційна китайська культура. У 2006 р. концерти пройшли в 32 головних містах по всьому світу, а в 2008 р. вони пройдуть в більш, ніж 50 містах; очікується, що загальна кількість глядачів, які побували на ньому, досягне півмільйона чоловік.

    На концертах ерху, що зачарувала глядачів м’яким виразним звуком, завоювала велику популярність. Славнозвісна виконавиця ерху, пані Ци Сяочунь, яка виступала з соло на ерху на концертах, присвячених китайському Новому року, навчилася грати на інструменті у свого батька.

    «Під час уроків нас часто оточували натовпи людей, що уважно стежили за нами і слухали нас протягом багатьох годин, хитаючи головою і притупуючи ногами. Тепер я розумію, чому мій батько терпів такі муки, щоб зробити з мене музиканта ерху – він хотів, щоб я успадкувала серце і душу китайського мистецтва і за допомогою музики давати надію, радість і внутрішню силу тим, хто прагне до світла і краси, незважаючи на несприятливі умови. Він був великим батьком».

    Хоча ерху іноді називають двострунною скрипкою, сидячий музикант тримає її на колінах вертикально, а не горизонтально. Її виготовляють з щільної деревини, наприклад, з рожевого дерева або з чорного (ебенового) дерева, і складається вона з маленької звукової коробки, покритою зміїною шкірою – традиційно шкірою пітона – і довгого тонкого грифа, злегка зігнутого на кінці. Дві сталеві струни замінили традиційні шовкові струни. Смичок з бамбука і білого кінського волоса безперервно рухається між двома струнами.

    Ця маленька коробка має багато унікальних якостей, які роблять інструмент важким для освоєння. У ній відсутня грифова накладка, і, щоб знайти правильну ноту, струни треба притискувати так, щоб не торкнутися грифа. Звук видається, коли смичок, натертий каніфоллю, щоб збільшити тертя, проходить між струнами, примушуючи зміїну шкіру вібрувати; для створення звуку використовуються обидві сторони смичка. Струни розташовані так близько, що на них граєш, як на одній.

    Спочатку використовуваний тільки в ансамблі або в традиційному китайському оркестрі, пізніше ерху був піднятий Лю Тяньхуа (1895-1932) до рангу сольного інструменту. Лю ввів новий смичок і новий спосіб перебору струн, оскільки він також навчався грі на західній скрипці. Це було ще в ті часи, коли ерху вважався народним інструментом і не використовувався «серйозними» музикантами. Його найвідоміша мелодія, що стала зараз класичною, має назву «Друга весна відображає місяць».

    Ци Сяочунь говорить, що стародавня китайська культура підтримувала гармонію між небом і землею і пошану до життя і природи – цінності, які знайшли віддзеркалення у Виставі, присвяченій китайському Новому Року. Вона говорить, що її праця – це її дар багатьом людям в Китаї, які розділяють любов до музики, схожу на ту, що відчував її батько. Участь у Виставі допомагає їй здійснити мрію її батька. «Я сьогодні знаходжуся на сцені заради того, що мій батько вважав своєю місією в житті: заради збереження суті і краси традиційної китайської культури для майбутніх поколінь».

    Пем Макленнан. Велика Епоха