Природа мудра, гармонійна і доцільна. Людина вчиться у природи. І тоді її творіння стають також гармонійними і доцільними.
Фотоапарат здатний упіймати мить і відобразити вічність. Фотохудожник спостерігає красу і гармонію світу і хоче поділитися цим із глядачем.
#img_gallery#
Землетрус стався о 16.30 за пекінським часом за 84 км. на захід від м. Лхаси. Приблизно через 15 хвилин після першого поштовху, в тому ж місці стався другий землетрус силою 5,1 бала.
1. Число жертв отруєного молока швидко зростає. Тимчасовий уряд Китаю висловлює щирі співчуття всьому китайському народові, особливо батькам постраждалих дітей.
2. Компартія Китаю являє собою корінь усього зла. Вже було виявлено випадки отруєного рису, соєвого соусу, сухого молока — ця проблема охопила всю харчову промисловість країни. Той факт, що компартія Китаю намагалася приховати ці факти заради «безпеки Олімпійських ігор», ставлячи під загрозу життя величезного числа дітей, показує: вона дійсно корінь усіх зол китайського суспільства сьогодні. Від її ідеології атеїзму до всієї структури уряду все є «отруєним». Атеїзм отруює свідомість народу, що призводить до втрати віри і в результаті — до швидкого морального падіння. Уряд компартії робить своїми лідерами найбезсовісніших людей. Добрим людям нелегко вижити в Китаї. Як наслідок вищезазначеного, довкілля, в тому числі повітря, вода, земля — сильно забруднені. Саме компартія Китаю є джерелом отруєння і забруднення.
3. Падіння компартії Китаю (КПК) — справжні ліки від хвороб суспільства. Це може в корені вирішити проблеми, з якими зустрівся Китай. Після виявлення отруйних харчових продуктів влада забороняла ЗМІ висвітлювати інцидент. Лише завдяки закликам урядів інших країн КПК поступово відреагувала на це. Навмисно пригнічуючи повідомлення про отруйне молоко, компартія Китаю намагалася вберегти свою репутацію під час Олімпійських ігор. Відсутність свободи преси показує недолік у соціальній структурі, створеній КПК. В народі кажуть: «Дрібні чиновники-хабарники — маріонетки. Великі чиновники-хабарники звітують на урядових засіданнях. Гірші з них сидять у перших трьох рядах під час засідань. Корінь усіх проблем — на сцені». Щоб вирішити проблему отруєння їжі, нам потрібно почати з джерела проблеми. Коли не усунути «токсичність» системи компартії, навіть якщо вирішити на цей раз питання з молоком, то можуть з’явитися інші отруєні продукти. Китайській нації світить процвітання тільки у випадку падіння влади компартії Китаю.
4. Усім китайцям слід об’єднатися, щоб захищати власні фундаментальні права, які пригнічує КПК. Від інциденту з атиповою пневмонією та забрудненням річки Сунхуа до отруєного сухого молока — компартія Китаю не жалкувала зусиль, щоб приховувати правду. Заради нас і здоров’я наших дітей, заради безпеки та свободи ми повинні вийти вперед і захистити власті основні права, наше право на життя. Всім жертвам інциденту з сухим молоком слід об’єднатися та попросити компенсації у відповідних урядових інстанцій, і якщо це буде проігноровано, то звертатися до суду і притягати до відповідальності винних чиновників.
КПК — корінь усіх зол. Дійсне вирішення суспільних проблем у Китаї прямо залежить від її падіння. Нині існує чудова можливість для китайців захистити своє право на життя, відмовитися та вийти з компартії та приєднатися до наших зусиль щодо повалення компартії Китаю.
Жінка голосно плакала, що привернуло увагу багатьох перехожих. Вони стали розпитувати її, що трапилось, й умовляти не робити такого вчинку. Жінка розповіла, що її чоловік на прізвище Ден працює у фірмі, де доставляє товари замовникам.
Однак йому вже довгий час не виплачують зарплату. Нещодавно він захворів і тепер лежить у лікарні, на лікування потрібні чималі гроші, яких у них не має. 1-го вересня вона ходила в компанію, в якій працює чоловік, і вимагала, щоб йому виплатили зарплату. Однак їй видали тільки 3 тис. юанів, а проте загальний борг становить більше 100 тис. Усе інше виплачувати відмовилися.
Люди викликали поліцію, яка своєю чергою запросила представника компанії, в якій працює чоловік цієї жінки. Він зразу пообіцяв виплатити повністю всю суму заборгованості. На тому інцидент закінчився. Ніхто не постраждав. Жінка отримала гроші, які заробив її чоловік.
Люди казали, що вони засуджують те, що вона хотіла вбити разом із собою і свою дитину. Поліцейські також поставилися з розумінням.
Зазначимо, відповідно до інформації заступника пекінського управління охорони здоров’я Чжао Чунхуея, в Китаї кожного року від самогубства гине 250 тис. чоловік, і ще 2 млн учиняють спроби накласти на себе руки. Самогубство в Китаї стало однією з п’яти основних причин загибелі людей.
Зі слів Чжао, споконвічно у суспільстві було таке явище, як самогубство, яке відображало психологічне здоров’я суспільства і тісно пов’язане з фізичним і душевним станом кожного індивіда, із сімейним, а також суспільним середовищем, в якому перебувають люди.
Місцеві жителі давно про нього знають. Знаходиться величезний диво-камінь на горі в селищі Толі м. Урумчі провінції Сіньцзян. Важить він близько 100 тон. Стоїть вертикально на невеликій опорі на схилі гори й не падає.
Літній місцевий житель Муладі, казах за національністю, розповів, що, коли він був маленьким, його батьки казали, що цей камінь стоїть там уже дуже давно. За його припущенням, у такому положенні камінь стоїть уже більше ста років. Місцеві пастухи називають його божественним каменем.
#img_center_nostream##img_center_nostream#
«Перед тим, як я приїхала до вашого рідного міста, я думала, що це пустельне місце в безплідних горах; тепер, відвідавши його, я знаю, що воно сповнене ароматом квітів. Перед тим, як я зустріла вас, я думала, що ви примітивний народ; тепер, коли ми познайомилися один з одним, я знаю, що ви — справді благородна нація».
Це слова тибетської народної пісні, яку пані Чжу Жуй, письменниця китайської національності, вперше почула в домі тибетця, і ці слова точно висловлювали її почуття щодо Тибету.
Пані Чжу, що жила на материковому Китаї, пережила переосмислення від спотвореного уявлення про Тибет до любові до його культури та людей після того, як відвідала цю країну. Тепер, вже будучи іммігрантом у Канаді, вона не може відпустити Тибет із свого серця. Тибет став частиною її життя, як пульс і дихання. Та віддалена і таємнича земля стала поворотним моментом у її житті, що проходить червоною ниткою в її літературних творах.
Оскільки Тибет зараз — центр міжнародної уваги, «Велика Епоха» взяла інтерв’ю у Чжу Жуй в Канаді, поцікавившись, як вона дивиться на Тибет, мешканців Тибету та їхню культуру. Далі викладена її розповідь.
Моє перше відвідування Тибету: конфлікт між китайцями і тибетцями
Коли я була молодою, я відвідувала численні збори, на яких просили згадати гірке минуле та висловити китайській компартії вдячність за прекрасне сьогодення. Тоді моє враження щодо Тибету було таким, що ця країна була не тільки нерозвиненою, але й варварською і страшною. Але пізніше моя думка змінилася.
Тибет постав переді мною як цивілізоване, чисте та мальовниче місце. Я не можу точно визначити причину цієї зміни, тому що це сховано надто глибоко в моїй пам’яті. Як більшості китайців, комуністична пропаганда промивала мені мізки. Незалежно від того, що було сказано про Тибет, це не було хорошим, і я визнавала, що це було так. У 1980-ті китайський комуністичний режим стих щодо багатьох чутливих проблем, включаючи Тибет, і багато робіт, пов’язаних із Тибетом, з різними точками зору з’явилися в Китаї. Я навіть знайшла книги про Тибет, написані іноземними авторами, і зацікавилася цим регіоном.
Моя перша подорож до Тибету здійснилася в 1997 році. На шляху до Острова Птиці в провінції Цінхай я побачила першу тибетську палатку і попросила нашого водія зупинити машину. Коли ми йшли в напрямку палатки, люди в ній, тибетці — жінка, її чоловік і двоє дітей — вийшли привітати нас. З радістю вони провели нас всередину та гостинно пригостили своєю улюбленою стравою — чаєм з маслом, запропонувавши нам свою єдину подушку в якості сидіння.
Я залишила господарці 10 юанів (приблизно $1,4) перед тим, як ми пішли. Інша китайська жінка в нашому фургоні спитала тибетку: «Всі інші люди працюють над плануванням сім’ї. Чому у вас двоє дітей?»
Повернувшись до машини, хтось із нас вигукнув: «Жителі Тибету дійсно бідні!» Інший відповів: «Бідні? Хіба тут не гарно?! Ці пасовиська усі вільні!» Почувши їхню бесіду, думаючи, як та тибетська жінка пригощала нас кращим із того, що в них було, не вимагаючи нічого натомість, я відчула на серці біль.
Доїхавши до пустельного простору на нашому шляху Цінхайсько-тибетським шосе, ми угледіли тибетську пару — чоловіка й дружину з дитиною на руках, що йшли дорогою. Вони помахали нам, сподіваючись що ми підвеземо їх. Я сказала водієві: «Давайте підвеземо їх?» Водій ніби не почувши моїх слів, натиснув на педаль газу і фургон поїхав ще швидше. «Чому Ви не зупинилися?» — спитала я. «В фургоні немає місця», — відповів він. «Це не так. Ми можемо взяти ще шість або сім пасажирів. Вони такі безпорадні в цій пустельній області. Якщо ми не допоможемо їм, хтозна, скільки часу пройде, поки вони стрінуть інший транспорт? Чому ми не можемо їм допомогти?» — «Ви настільки наївні. Ви не знаєте, що мешканці Тибету брудні. Якщо Ви дозволите їм увійти до фургону, то всі будуть мучитися від їхнього запаху».
Я знала, що не зможу переконати їх і кинула цю спробу. Я дивилася з вікна та бачила, що руки тибетської пари досі були підняті вгору, але тепер застили в повітрі.
Коли ми прибули до Тибету, я помітила, що все було іншим: мова, одяг, будівлі, релігійні місця — і все це мені подобалося. Коли я ходила вулицею Бархор — найвідомішою вулицею з магазинами в Лхасі — я повністю захопилася. Глиняні фляги, зв’язані шнурками прапори, картини «тан-га», бірюзові намиста та костюми — все вразило мене. Коли я входила до буддійських храмів, я насолоджувалася красою архітектури. Люди там були всі дуже тихими, і я була оточена атмосферою спокою.
Моя друге відвідування Тибету: простота та щирість
Я відвідала Лхамо Лхатсо, також відоме як Озеро Богині. В серцях тибетців — це священне озеро. Озеро слугує як підказка для визначення переродження Далай-лами та Панчен-лами. Це була важка поїздка. Не було прокладеної дороги, і відвідування озера зайняло в нас чимало часу. Коли я повернулася, знайшла в своєму волоссі вошей, і все моє тіло було в бруді.
Господарка спокійно випрала весь мій брудний одяг. Мені було соромно. «Я така молода, можу й сама випрати свій власний одяг. Як я можу дозволити Вам робити це для мене?» — питала я. «Ви щойно повернулися з паломництва. Тому, роблячи щось заради вас, я роблю гарну справу. Я забезпечую собі гарну долю», — відповіла вона. «Це не було паломництвом. Я — китаянка. У мене немає ніякої віри в серці. Я пішла туди, тому що хотіла дізнатися свої минулі і майбутні життя». — «Це не має значення, чому ви пішли туди», — сказала господарка.
Пізніше я переїхала в будинок до іншого селянина, де не було електрики й води. Вони заробляли на життя, сплітаючи шерстяні ковдри. Коли підійшов час від’їжджати, я сказала їм про свій від’їзд. Вони не очікували, що я поїду так швидко, і принесли все, що в них було цінне, на зразок картоплі. Вони попросили, щоб я відвезла це додому. Я сказала, що не хочу обтяжувати їх і не візьму це з собою. Тоді вони почали наполягати, щоб я взяла ковдри, які вони сплели. Я побачила, що очі їх були сумними через мій від’їзд, і мовила: «Я приїду знову, коли почнуться сільськогосподарські роботи». Почувши це, їхні обличчя засяяли, і вони взялися рахувати, скільки днів залишилося до початку землеробських робіт.
Їхнє духовне життя зосереджене на віддачі, подяці та довірі. Вони — типові тибетці.
Лінь Кайфен. Велика Епоха
Організація China Aid Association повідомила, що погіршення стану здоров’я Ши спричинене посиленими допитами, а також його цукровим діабетом, який у тюрмі розвинувся ще більше. Медичну допомогу йому зовсім не надають. У повідомленні говориться, що Ши Вейхань 21-го серпня був переведений з пекінського центру утримання до слідчого ізолятора району Хайдін, а його справа із поліції передана у прокуратуру.
Його жінка, Чжан Цін, розповіла кореспондентові радіо «Вільна Азія», що їй не дозволяють зустрітися з чоловіком, але коли вона ходила до поліцейської дільниці, то бачила його на фото, яке було недавно зроблене. Вона сказала, що чоловік так схуд, що вона його спочатку навіть не впізнала. Через адвоката Чжан Цзін повідомили, що на її чоловіка чекає суд і, скоріше за все, строк позбавлення волі та штраф. Вона також розповіла, що після того, як арештували її чоловіка, їхня домашня церква закрилась. Хоча влада і не казала, що церква має припинити свою діяльність, але перед Олімпіадою на всі домашні церкви чинили великий тиск, і їхні рахунки, на які переказували пожертвування, було заморожено. Олімпіада вже закінчилась, але всі домашні церкви їхнього району досі не працюють.
Представник China Aid Association пастор Фу Січу сказав: «Олімпіада вже закінчилась, однак китайський уряд зовсім не послабив тиск, який значно посилився напередодні Олімпіади. Відомому лідерові пекінської домашньої церкви пастору Чжан Мінсюаню досі заборонено повернутися до Пекіну, з якого його вигнали напередодні Олімпіади».
Ши Вейхань був арештований 28-го листопада 2007р., 4-го січня від був визнаний невинним і був звільнений. 19-го березня його знову арештували, і 21-го серпня його справу було передано до прокуратури.
Як повідомляє сайт «Даян», у Китаї моделі розподіляються на п’ять категорій, відповідно до яких їм виплачують гроші. Звичайна модель за один вихід на подіум отримує 800-1200 юанів ($114-170) таких приблизно половина від загальної кількості. Наступна категорія отримує від 1500 до 3000 юанів, це провідні моделі ринку. Й найвисокооплачувані отримують від 5000 юанів ($700), таких у Китаї всього кілька.
Вибирають моделей в основному під час особистої зустрічі, якщо пощастить, то в них буде заробіток, якщо ні, то потрібно чекати наступної пропозиції. Самі моделі розповідають, що коли їх вибирають, вони відчувають себе наче товар на поличці магазину. Клієнт дивиться на тебе й вибирає, чи підходить «якість», а якщо не вибирає, то тебе кладуть «назад на поличку» до наступного разу.
Моделям також доводиться часто зазнавати відвертих зазіхань невихованих клієнтів, багато з яких не витримавши цього, лишають роботу на подіумі. Зараз у Китаї є тільки кілька десятків моделей, які стали по-справжньому успішними на цій ниві, в яких стабільний прибуток. Усі інші відносяться до приходящих і тимчасових.
На сьогодні новим моделям, щоб мати хоча б незначні успіхи у цьому бізнесі, доводиться платити значно більшу суму й докладати суттєво більших зусиль, ніж це було ще у 80-ті. Щоб добре показати себе під час відбору, потрібно пройти навчання на курсах, які, з підрахунком усіх витрат, коштують близько 10 тисяч юанів ($1400) на рік. Навчання триває кілька років. Плата за включення до списку відбору може бути на декілька тисяч юанів дорожчою, ніж плата за навчання.
У статті також зазначається, що першокласні моделі зазвичай стають акторками кіно або ведучими телепередач, модельєрами або ж знімаються у рекламних роликах, а також немало з них намагаються знайти собі багатого чоловіка, щоб потім узагалі не працювати.
Однак це стосується лише відомих моделей, решта працює моделями кілька років, а потім стають непотрібними, оскільки конкуренція дуже велика й завжди перевагу надають більш молодим. Після цього вони змушені шукати роботу в інших сферах. Оскільки більшість із них, як правило, не має гарної освіти, пошук роботи значно ускладнюється.