#img_right#
Минулий рік був відзначений ескалацією зазіхань на правозахисників і профільні міжнародні інститути з боку урядів, що допускають серйозні порушення прав і свобод, зазначається в опублікованому черговому щорічному звіті Human Rights Watch.
612-сторінкова доповідь — уже 20-й щорічний огляд ситуації з правами людини в усьому світі, присвячений основним тенденціям у більш ніж 90 країнах і регіонах. Звіт підводить підсумки широкої дослідницької роботи, що проводилася співробітниками організації в 2009 р.
Доповіді передує вступне есе виконавчого директора Кеннета Росса, у якому наголошується, що в останні роки можливості правозахисного руху чинити тиск на владу суттєво зросли і це викликає відповідну реакцію з боку урядів-порушників, яка в 2009 р. стала особливо відчутною.
«Нападки на правозахисників можна розцінювати як вимушене визнання їх сили, але від цього небезпека не стає менше, — говорить К. Росс. — Під різними приводами уряди-порушники зазіхають на самі основи правозахисного руху».
Правозахисники зазнають тиску не тільки при авторитарних режимах, як у Бірмі або Китаї. У державах із обраним урядом, який стикається з тим чи іншим збройним опором, відбувається різка ескалація прямих нападів на активістів. Незважаючи на затухання конфлікту в Чечні, в минулому році Росія пережила шокуючу серію вбивств і погроз стосовно тих, хто намагається боротися з безкарністю на Північному Кавказі.
У деяких країнах режим настільки вороже налаштований щодо окремих активістів та організацій, що говорити про національний правозахисний рух взагалі не доводиться. Така ситуація склалася, зокрема, в Еритреї, КНДР та Туркменістані.
Вбивства активістів з метою змусити їх замовкнути відбувалися не тільки в Росії і Шрі-Ланці, але і в таких країнах, як Кенія, Бурунді і Афганістан.
У той час як у Судані та Китаї повсякденною практикою стало закриття правозахисних груп, в Ірані та Узбекистані активісти та інші критики влади зазнають гонінь і безпідставних затримань, в Колумбії, Венесуелі і Нікарагуа — погроз та утисків, а в Демократичній Республіці Конго і на Шрі-Ланці — фізичного насильства. В Ефіопії та Єгипті держава намагається боротися з неурядовими організаціями за допомогою надмірно обмежувального законодавства.
В інших країнах уряд вдається до відкликання ліцензій у адвокатів (Китай, Іран), кримінального переслідування, нерідко — за сфабрикованими справами з нападами провокаторів (Узбекистан, Туркменістан), або використовує проти своїх опонентів норми про кримінальну відповідальність за наклеп і дифамацію (Росія, Азербайджан).
В Ізраїлі з безпрецедентною ворожістю зіткнулися місцеві і міжнародні правозахисні організації, які документували порушення з обох сторін в ході боїв у Газі в грудні 2008 р. — січні 2009 р. і в зв’язку із триваючою ізраїльською блокадою сектора.
«Урядам, яким небайдужі права і свободи, треба перестати мовчати і поставити дотримання прав людини в основу своєї дипломатії та реальної політики, — говорить К. Росс. — Потрібно вимагати від порушників реальної зміни ситуації».
Для нової американської адміністрації серйозним викликом стало відновлення авторитету Америки у правах людини. Поки що, зазначає виконавчий директор Human Rights Watch, підсумки неоднозначні: президентська риторика явно прогресує, але не в повній мірі реалізується в політиці і практиці.
Вашингтон відмовився від політики інтенсивних допитувань, але, всупереч національним і міжнародним нормам про заборону тортур, уряд поки не провів розслідування і не забезпечив кримінального переслідування проти тих осіб, які давали або виконували відповідні накази або сприяли катуванням та жорстокому поводженню. Що стосується Гуантанамо, то перший термін закриття в’язниці вже зірваний, але головне питання — яким чином це буде відбуватися.
Адміністрація Барака Обами, до речі, наполягає на збереженні квазісудових військових комісій і на збереженні практики безстрокового утримання обвинувачених під вартою без звинувачення і суду, що може обернутися збереженням духу Гуантанамо і після формального закриття в’язниці на Кубі.
Однією з мішеней контрнаступу реакційних сил стала система міжнародної юстиції, включаючи Міжнародний кримінальний суд. З особливою силою це виявилося після видачі в березні минулого року ордера на арешт суданського президента Омара ель-Башира за військові злочини і злочини проти людства, скоєні проти мирного населення Дарфура урядовими військами та проурядовими напіввійськовими формуваннями.
Після видачі ордера багатьом африканським демократіям спочатку здалося зручнішим сховатися за регіональною солідарністю, чим зайняти принципову позицію і підтримати міжнародне правосуддя.
У червні, коли Африканський Союз вирішив не сприяти Гаазі у виконанні ордера, багато африканських лідерів відмовчувалися, замість того щоб стати на бік жертв і підтримати резолюцію Міжнародного кримінального суду для протистояння бійні і масовому переміщенню населення в Дарфурі.
У багатьох країнах задокументовані порушення, жертвами яких стають жінки та дівчатка. Ці порушення пов’язані, в тому числі, з вагітністю та пологами, а також з роллю жінки у вихованні дітей і забезпеченні сім’ї засобами до існування. Наприклад, щороку через смертність та інвалідність, яких можна було уникнути, при вагітності та пологах внаслідок недоліків нормативно-правової бази гинуть і отримують каліцтва більше жінок, ніж у результаті збройних конфліктів.
Щодо Китаю, крім продовження роботи з документування переслідувань і арештів правозахисників, Human Rights Watch опублікувала доповідь про «чорні тюрми», де зникають люди, яких хапають на вулицях Пекіна і інших великих міст. Більшість жертв цієї практики складають ті, хто намагається домогтися справедливості за фактами найрізноманітніших порушень — від корупції до тортур в поліції.
На Кубі ми документували збереження при Раулі Кастро фіделівської репресивної машини, яка продовжує тримати за ґратами безліч політв’язнів і перемелювати нових дисидентів.
Що стосується Бірми, то ми опублікували дані про десятки відомих політичних активістів, ченців, профспілкових діячів, журналістів і діячів культури, які були заарештовані після мирних політичних демонстрацій 2007 р. і на неправосудних процесах засуджені до драконівських тюремних термінів.
У Газі та Ізраїлі Human Rights Watch документувала порушення законів і звичаїв війни з боку як Армії оборони Ізраїлю, так і ХАМАС. Торішня операція ЦАХАЛ в Газі супроводжувалася незаконним використанням боєприпасів з білим фосфором, загибеллю цивільних осіб від ракет з безпілотних літальних апаратів і вбивствами цивільних осіб, які підняли білий прапор.
ХАМАС і інші палестинські збройні угруповання обстрілювали ракетами населені пункти на території Ізраїлю, з боку ХАМАС відзначені випадки розправ з передбачуваними колабораціоністами і переслідування політичних супротивників.
У Демократичній Республіці Конго нами було документовано умисне вбивство більше 1400 цивільних осіб, практика жорстоких зґвалтувань і інші порушення з боку як урядових військ, так і бунтівників в ході двох послідовних операцій конголезької армії проти формувань руандійських хуту на сході країни. Human Rights Watch також вказувала на серйозні недоліки миротворчої операції ООН у Конго, які не дозволяли повною мірою забезпечити ефективний захист цивільного населення.
Стосовно Гвінеї була випущена докладна доповідь про вбивства, сексуальні зазіхання та інші порушення на опозиційному мітингу в столиці. Порушення були вчинені переважно елітною президентською гвардією, і факти говорять про те, що вони були заздалегідь заплановані і доходили до злочинів проти людства.
Хоча правозахисний рух набирає силу, самі правозахисники залишаються вразливими і гостро потребують підтримки з боку урядів, які прихильні правам людини, відзначає Human Rights Watch.
«Уряди, які звикли вважати себе захисниками прав і свобод, нерідко відмовчуються перед обличчям порушень з боку своїх союзників, прикриваючись дипломатичними або економічними міркуваннями, — говорить К. Росс. — Але це мовчання робить їх співучасниками свавілля. Єдиною гідною реакцією на нехтування прав людини може бути тільки рішуче засудження порушників».
Інформація надана московським представництвом Human Rights Watch.
