#img_right#Під час відвідування Міжнародного салону ляльок, який відбувся у Москві в середині жовтня у виставково-презентаційному комплексі T-Modul, журналістів «Великої Епохи» (The Epoch Times) зацікавили казкові, міфічні, таємничі персонажі художника ляльок Наталії Мацегора.
Як розповіла про себе Наталя, ляльками вона займається протягом п’яти років, після закінчення Школи лялькового дизайну Світлани Воскресенської. До цього працювала в науково-технічних і наукових бібліотеках. За професією — бібліограф, закінчила Московський державний інститут культури.
— Наталю, чому Ви стали займатися ляльками?
— Я завжди любила ляльки. Захоплювалася ними спочатку як колекціонер — просто збирала їх, купувала. Потім дізналася, що є Школа лялькового дизайну Світлани Воскресенської. Закінчила курс «Лялька з пластику», потім курс «Лялька з порцеляни» — і захопилася цим, напевно, на все життя. Залишила бібліотечну справу, присвятивши себе повністю лялькам.
— Яка тематика представлених ляльок?
— Це добрі чоловічки, беззахисні, наївні, зворушливі.
— Як Ви створювали свої ляльки, що виявилося найважчим у процесі роботи?
— Кожна лялька — це, взагалі, ціла історія, починаючи із задуму. Лялька може бути задумана давно, проходить час, і потім — раз і вона народжується. Часто якось мимоволі, сама по собі. Спочатку складною виявляється скульптура, а потім, коли все зіллється воєдино і вийде щось цілісне, здається, що все просто. Важливо вміти висловити свої думки, передати почуття.
— Що Ви хочете передати? Що найбільш головне у Ваших ляльках?
— Ляльки — це мій внутрішній світ. Всі вони фантазійні, це не літературні герої, не історичні персонажі, просто ляльки-емоції, асоціації, філософські роздуми. І саме головне в них — це очі, я надаю їм велике значення. Ляльки повинні дивитися, найважливіше — їх погляд. Тому у моїх ляльок немає вставних скляних очей, я їх розписую сама. Мої ляльки дивляться на світ моїми очима, а я намагаюся, щоб цей погляд був добрим.
— Ви говорили, що кожна лялька — це історія. Які історії стоять за ними?
— Так, у кожної ляльки своя власна неповторна історія. Це обов’язково є.
Лялька під назвою «Хранитель дитячих спогадів» — такий от блазень, дідок. У нього у скриньці зібрані іграшки, старі фотографії, малюнки. Він зберігає те, що нам було дороге в дитинстві, сумує про те, що ми виросли і ніколи вже не повернемося.
Інша лялька називається «Колискова домовичка». Домовичок приходить увечері в чий-небудь будинок і грає на флейті. У нього є мішечок, в якому він носить сни. З ним поряд мишеня — він підіграє йому на скрипці. Ось така казка.
«Варіації на тему Паганіні» — тут є щось схоже на образ самого Нікколо Паганіні. Я колись займалася музикою. Поруч лежать ноти — Беркович «Варіації на тему Паганіні». Я грала цей твір на фортепіано. Ось такі думки навколо цього.
«Поліна» — вона, скоріш за все, із XIX століття, мила дівчинка за своїм рукоділлям — вишиває. З улюбленою лялькою. Тиха домашня історія.
А це пілігрим — мандрівник. В руці у нього був компас, на ручці велосипеда — фотоапарат — вийшов такий збірний образ туриста. Його очі великі, відкриті світу, здивовані всьому тому, що він бачить навколо. У процесі роботи над лялькою в голові виникла поетична фраза (Наталія іноді пише вірші — прим. ред.): «Знову малює дощик дороги на склі, всі ми пілігрими на великій землі».
— Ви щось хочете сказати людям через свої ляльки?
— Хочу донести до людей любов і добро. Відвідувачі виставки подовгу розглядають моїх ляльок, і я часто помічаю, що вони починають посміхатися, про щось думати, міркувати. Нехай не кожен купить ляльку, але постоїть, подивиться, про щось своє подумає, посміхнеться і піде далі з добрими почуттями. Може бути, від цього і світ стане трохи добрішим.
Наталія Мацегора займається авторськими ляльками з порцеляни і пластику з 2004 року, після закінчення Школи лялькового дизайну Світлани Воскресенської. Є членом Міжнародного об’єднання авторів ляльок (МОАК). Свої роботи виставляє у спеціалізованій ляльковій галереї «Вахтанов» м. Москва (Центральний будинок художника).
#img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream#
Юлія Цігун. Велика Епоха
