Blog

Тибетці, які живуть на «вершині світу» серед трав, гір та вируючих річок, зберігають свою національну культуру одягу, який тісно пов’язаний з особливостями місцевості, в якій вони живуть (частина 2 фотоогляду).

#img_gallery#

#img_left_nostream#Одна з найвищих вершин світу гора Шалбуздаг, підкоривши яку можна сподіватися на виконання свого заповітного бажання, чекала мене на своєму шляху, але я про це поки що і не підозрювала.

Усе почалося, коли я успішно склала іспити до університету, після чого я знала, що на мене чекає якийсь подарунок. Тільки приїхавши до свого міста, я дізналася, що родичі запросили мене з’їздити з ними на Шалбуздаг. Радості не було меж, оскільки я мріяла потрапити туди вже кілька років.

На горі Шалбуздаг (4 142 м), священній, згідно з повір’ями народів Південного Дагестану й Азербайджану, на місці древніх святилищ гірських духів – еренів – виникло святилище "Бенкет Сулеймана", яке останнім часом стало одним з об’єктів відвідання туристів із усієї Росії.

Коли доїхали до селища Міскінджи вже світало, і ми, не гаючи ні хвилини, пересіли на УАЗики, оскільки до вершини потрібно було добратися до полудня. Треба відзначити, Міскінджи – це невелике селище із старими маленькими будинками, із вузькою дорогою на одну машину і єдиний на сьогодні населений пункт у нашій країні, де проживає більше 5000 тис. мусульман-шиїтів. Саме звідси і починається основний шлях. Від села до святилища "Бенкет Сулеймана" 14 кілометрів.

Увесь шлях дорога виляла. Відчуття були просто жахливі. Нас без кінця трясло в різні боки, а голова раз у раз стукалася то об стелю, то об вікно шаленого УАЗика. Здавалося, ніби всі органи всередині перемішалися. У вікні тільки й можна було бачити нескінченні гори та розверзнуту прірву під нами.

Через 1,5 години ми, нарешті, прибули на зіярат – місце поховання шейха Сулеймана.

Як свідчить легенда, ця людина була дуже побожною. Після смерті його забрала зграя білих голубів і сховалася у напрямі вершини Шалбуздагу. Люди, що пішли на пошуки, знайшли свіжу могилу. Так нібито відкрилася людям святість гори. З тієї пори могила ця -святиня всіх мусульман, що приходять сюди.

Кілька років тому навколо неї побудували розкішний мавзолей. Ця споруда стоїть у центрі галявини і є невеликим склепом, оточеним огорожею з каміння, на якому люди залишають шматочки тканини із загаданими бажаннями.

Увійшовши всередину, ми побачили могилу, обнесену білим мармуром. Стіни склепу були добре зашпакльовані та побілені. Неможливо було не замітити велику кількість килимів на підлозі, вони буквально лежали поверх один одного.

Ми розсілися навколо могили і почали читати молитву. Потім провели тричі долонею по ній, потім по обличчю, загадали бажання, обійшли її тричі та вийшли, пройшовши лицем до мавзолею 4 метри.

Вище могили розташована мечеть Золотої Еренлер. Підйом на неї досить крутий. Вузенька стежина усипана дрібними камінчиками, через які доводилося постійно хапатися за всі зустрічні камені, для того щоб не скотиться вниз.

Дорогою зустрічалися вбиті в землю палиці, на які ми прив’язували хустки (відрізи матерії) і вибирали собі з того, що було прив’язане до нас. Біля мечеті лежить священний камінь (місце для жертвопринесення), джерело і дві великі кімнати, де можна залишити все зайве, поїсти й відпочити. Причому платити ні за що не потрібно. До самої ж мечеті можна підійти лише поклонившись перед тим банкету – таке непорушне правило.

#img_right#Трохи відпочивши й підкріпившись, ми рушили далі. І чим вище ми піднімалися, тим крутішим ставав і сам підйом. Ноги ковзали сипучкою. Дихати з кожним кроком ставало все важче й важче, а серце, здавалося, ніби застрягло десь у горлі й намагається будь-яким чином вирватися з нього. Причому найдивнішим здавалося те, що чим більше ми відпочивали, тим важче було йти далі. І лише через 2 години, побачивши озеро Зам-Зам, відкрилося друге дихання.

Розташувалося озеро посеред двох скель, куди промені сонця майже не потрапляли. Вода в нім була пекуче холодною і настільки чистою, що можна було побачити всі камінчики, які лежать на дні. Зверху Зам-Зам був покритий тоненькою кіркою льоду. А монети, кинуті туди, не просто йшли на дно, а занурювалися, кружляючи навколо своєї осі, – диво!

Простоявши біля озера близько 10 хвилин, ми рушили далі. Метрів через 400 нас очікував так званий "Гріхомер".

"Гріхомер" був вузьким проходом серед двох скель, із якого не було виходу. Для того щоб вийти, потрібно було піднятися вгору по скелях, які були ніби лаковані. За переказами звичайно кажуть, що грішна людина, навіть найхудіша, застряє в цьому проході й скелі ніби починають на неї тиснути, тоді як "чиста", але гладка людина, може спокійно через нього пройти. Коли я стояла перед входом до цієї ущелини, мною оволодів просто страх, я дуже боялася, що застрягну. Але, коли туди зайшла, мені відразу стало так легко, що від страху не залишилося і сліду. Дорогою назад я бачила жінку, яка жахливо переживала через те, що не змогла звідти пройти. Мені було її трохи шкода. Хоча сподіваюся, що, може, з другої спроби вона пролізла.

Останні сотні метрів були для мене найлегшими, навіть не знаю чому. Ніби і дорога була все та ж, і невідомо було скільки йти, але в душі відчувалося якесь полегшення, щось усередині підказувало, що йти залишилося зовсім трохи. І дійсно, піднявшись на гору, я зрозуміла, що дійшла до банкету Еренлер.

Банкет Еренлер – це невелика галявина, на якій нічого не росте. Довкруги стоять лише камені різної величини, обв’язані відрізами матерії, а також є 3 так званих тунелі. Це 3 плити, під якими вузькі проходи. Для того щоб їх пройти, необхідно проповзти рачки. Зробити це треба тричі, загадуючи найзаповітніші бажання. Трохи вище острівцями видніється сірий сніг. Ліворуч у ряд стоять гігантські, заввишки з дев’ятиповерховий будинок глиби.

Саме тут, на вершині, люди загадують найзаповітніші бажання. Хтось просить в Аллаха дітей, хтось зцілення, а хтось багатства… Це здається неймовірним, але 90% бажань здійснюються. Тому і прагнуть туди люди, незважаючи на дуже важкий шлях, ось уже 400 років…

Чорний колір популярний за будь-якої моди. Це колір ночі, в нім є якась таємничість, і водночас він елегантний. Чорний – один з улюблених кольорів одягу багатьох кінозірок.

Для Ніколь Кідман чорний є основним кольором одягу у звичайні дні. Наприклад, легкий чорний костюм, чорна сукня з високою талією, прозора шовкова блуза – усе це, поза сумнівом, дозволить зробити стриманий чорний колір більш живим.

#img_gallery#

Нещодавно стали відомі обставини загибелі послідовника Фалуньгун від тортур в центрі затримання м. Харбіна.

Послідовник Фалунгун пан Хуан Фуцзюнь, 44 роки, жив  в районі Ачен м. Харбін провінції Хейлунцзян. 24 липня 2007 року він був арештований міліцією міської ділянки Сунфеншань і побитий настільки,  що кістки його ніг були роздроблені і зламані. Його помістили в першому обласному центрі ув’язнення Ачен, позбавивши його права побачення з рідними на три місяці. Але 2 листопада 2007 року міліція повідомила його сім’ї, щоб вони відвідали Хуана в обласній лікарні м Ачен. У той час він вже був при смерті.

Його сім’я неодноразово просила, щоб йому було дозволено повернутися додому. Врешті-решт, коли стан здоров’я Хуана став критичним, адміністрація центру дозволила родичам забрати його.

Пана Хуана забрали з центру 4 листопада 2007 р. Він не міг говорити і нікого не впізнавав. 6 листопада 2007 р. близько 8 години вечора його обличчя зблідло, і він помер з відкритим ротом і розплющеними очима. Своїм рідним він не зміг сказати жодного слова перед смертю.

Після того, як пан Хуан помер, «Офіс 610» району Ачен наказав своїм співробітникам обшукати його будинок. Його рідні прийшли на переговори до керівника «Офісу 610» Ван Сяогуана, який пообіцяв, що похоронні витрати будуть покриті за рахунок організації, в якій працював Хуан, а також, що організація в найближчий день прийме їх на роботу, оскільки заробіток пана Хуана був основним джерелом доходу в сім’ї. Ван також пообіцяв батькам пана Хуана і дитині невелику допомогу. Понадіявшись на ці обіцянки, сім’я пана Хуана погодилася відправити його тіло до моргу. Але в кінці виявилось, що ці обіцянки були брехнею.

За таких обставин сім’я пана Хуана відмовилася підписати документи про кремацію, і вони знову почали вимагати розтину трупа. Міліція організувала розтин трупа таким чином, що результати повинні були видати тільки через 45 днів. Протягом цих 45 днів сім’я пана Хуана найняла адвоката і зажадала компенсацію розміром 200 тис. юанів, а також зажадала притягнути вбивць до суду.

Результати розтину показали, що слід на його голові був залишений ударом металевим предметом, серце відмовило, голосові зв’язки і горло пошкоджені, а причиною смерті була серцева і легенева недостатність. Навіть тоді, коли були представлені такі докази, «Офіс 610» району Ачен як і раніше стверджував, що пан Хуан помер в результаті самогубства. Відділення міліції району Ачен повідомило сім’ю пана Хуана, що їм не компенсують збиток, понесений в результаті смерті Хуана.

Сім’я пана Хуана найняла адвоката і коли вони разом з адвокатом прийшли в Управління юстиції, розташоване в районному відділенні міліції Ачен, голова Управління Сі Цзінлун відкликав адвоката убік, і запитав: "Як ви наважилися взятися за цю справу? Ви що не боїтеся втратити ліцензію? Як ви можете виграти справу проти комуністичної партії?" Вони так і не добилися результатів у цій справі.

Родичі пред’явили позов районному відділенню міліції Ачен, Центру ув’язнення, а також «Офісу 610», але досі немає ніякої відповіді, а тіло пана Хуана як і раніше знаходиться в морзі.

За матеріалами сайту minghui.org