Всього за 11 місяців до початку Олімпійських ігор 2008 року журналісти в Китаї стикаються з фізичним насильством та утисками з боку міліції та бандитів, які виконують доручення влади. «Безперервна агресія та фізичне насильство відносно журналістів напередодні Олімпійських ігор 2008 року в Пекіні примушують серйозно задатися питанням про щирість урядових обіцянок збільшення свободи преси, – заявила директор юридичної служби Human Rights Watch з питань Азії, Софі Річардсон (Sophie Richardson), – Очевидно, китайський уряд розглядає вільну пресу швидше як ворога, а ні як пильного спостерігача у сфері суспільної безпеки і соціальної стабільності».
Разом з наданням своєї кандидатури на проведення Олімпіади 2008 року в Пекіні, китайський уряд явно завірив МОК, що послабить свою хватку на горлі преси в період Олімпійських ігор. Це зобов’язання відповідає статті 51 Олімпійської хартії, де говориться, що «МОК бере на себе відповідальність забезпечити Олімпійські ігри широким освітленням у різних засобах масової інформації та, при можливості, найбільшою аудиторією у світі». Більш того, свобода преси особливо гарантується статтею 35 конституції КНР.
В кінці 2006 року китайське керівництво, виконуючи свої олімпійські обіцянки, оголосило про нові свободи для акредитованих іноземних журналістів. Ці тимчасові правила, що діють з 1 січня 2007 року до 17 жовтня 2008 року, дозволяють іноземним кореспондентам вільно спілкуватися з будь-якою організацією або громадянином, що погодилися на інтерв’ю.
24 серпня, всупереч цим тимчасовим правилам, міліція перешкодила семи іноземним журналістам – двом операторським групам з телекамерами та кореспондентоу радіостанції, провести інтерв‘ю. Вони збиралися зустрітися з Юань Вейцзін (Yuan Weijing) – дружиною сліпого правозахисника на ім‘я Чен Гуанчен (Chen Guangcheng), який знаходиться у в’язниці. Жінка збиралася вилетіти до Маніли, щоб отримати правозахисну премію замість свого чоловіка, але була затримана міліцією.
Як розповів Human Rights Watch один з журналістів, який чергував біля будинку Юань у Пекіні, міліціонери змусили журналістів пройти з ними у найближче відділення міліції, де вони довго проходили «реєстрацію», щоб потрапити у будинок. Власті постійно перешкоджають виїзду Юань з Китаю та змусили її повернутися в провінцію Шаньдун, звідки вона родом. За повідомленням Associated Press, 31 серпня група «співробітників держслужб» вивела Юань з автобуса, що слідував до Пекіна, змусивши її повернутися до Шаньдун.
У іншому нещодавньому випадку представники судової влади міста Ісин провінції Цзяньсу заборонили 24 серпня кореспондентам The New York Times і South China Morning Post бути присутнім на засіданні суду для висвітлення процесу, у ході якого відомий еколог У Ліхун (Wu Lihong) був засуджений до трирічного ув’язнення за звинуваченням у здирстві та шахрайстві, яке оглядачі вважають політично мотивованим. Журналістам не повідомили ніяких причин такої закритості, сказавши лише, що це «звичайний процес».
Репортерів, які чекали біля будівлі суду інформації про вирок, атакували з розпитуваннями агенти в штатському: навіщо приїхали, з якими питаннями, навіщо узяли з собою телекамери. «Заборона на освітлення журналістами «звичайного» засідання примушує задаватися питанням про законність судового процесу», – відзначає Річардсон.
Тимчасові правила не розповсюджуються на китайських журналістів або громадян КНР, що працюють у іноземних журналістів помічниками або перекладачами. В результаті китайські журналісти виявляються легкими жертвами для представників місцевої влади, яка намагається приховати неприємні для них відомості, підкреслює Human Rights Watch. В середині серпня п’ять китайських журналістів, зокрема репортер Женьмінь жібао, брали інтерв’ю у свідків обвалення 320-метрового моста через річку Цзяньто в курортному повіті Тоцзян (Фенхуан) на заході центральній провінції Хунань. Бандити у штатському перервали інтерв’ю і напали на журналістів, яких потім затримала міліція.
Напередодні 17 з’їзду КПК, який почнеться 15 жовтня, урядові органи підсилили контроль за внутрішньою пресою. З’їзд, що проходить один раз у п’ять років в роботі якого візьмуть участь 2217 делегатів, створює особливі труднощі для преси, оскільки компартія побоюється проникнення у друк відомостей про розбирання між високопоставленими бонзами у період формування нової партійної верхівки. Вважають, що саме через це 19 серпня п’ять крупних газет – Женьмінь жібао, Гуанмін жібао, Цзінцзіжібао, Цзефанцзюньбао (газета Народно-визвольної армії), Бейцзін жібао – вишли з практично однаковими першими смугами (відтворені China Digital Times <http://chinadigitaltimes.net/2007/08/one_editors_job_for_four_newspapers.php>).
Власті не дали ніякого пояснення цензурній політиці, через що на всіх перших сторінках з‘явилися статті про «особисту участь» керівників КНР у порятунку шахтарів із затопленого шахтного стовбура і фотографії де голова КНР Ху Цзіньтао здійснює візит до Казахстану.
31 серпня міністерство інформаційної індустрії КНР розвернуло від імені уряду кампанію по тиску на інтернет-провайдерів, наказавши, щоб протягом тижня з результатів, що видаються пошуковими машинами Google China, China Yahoo, Baidu.com, Zhongsou, Sina і Sogou була видалена вся «нелегальна і хвора інформація». При цьому не були позначені ні критерії пошуку, ні заходи покарання. «[Оператори] пошукових машин самі знають, що їм слід зробити», – заявив газеті Shanghai Daily якийсь співробітник міністерства на прізвище Ван.
«Такі розпливчато сформульовані заборони на контент являють собою безпосередню загрозу для всього друку, оскільки підігрівають самоцензуру в новинах або постінгах, що можуть викликати роздратування уряду перед партійним з’їздом», – відзначає Річардсон.
Пекінські власті не зупинилися перед тим, щоб закрити десятки інтернет-центрів, що служили хостамі для тисяч серверів. Відключення цих інтернет-центрів, покликане розтоптати «нелегальний» контент перед 17-м з’їздом КПК, торкнулося тисяч вебсайтів, форумів, майданчиків для блогів у провінціях Гуандун, Хенань, Сичуань, а також в Шанхаї, центрі бізнесу на східному побережжі країни.
«Якщо китайський уряд серйозно говорить про боротьбу з корупцією і зниження соціальної напруженості, то навіщо вони душать пресу і нападають на журналістів, адже саме вони грають вирішальну роль у розкритті таких погроз? – відзначає Річардсон. – Подібні дії викликають насмішку над зобов’язаннями китайського керівництва, які вони дали своїм громадянам і МОК».
