Blog

Пошук у людях природної доброти, достоїнства, краса культур усього світу, розповсюдження за допомогою фотографії значущих зображень процвітання людей усього світу – із цією метою видання Epoch Times оголошує про початок прийому робіт для фотоконкурсу "Global 2006/2007 New Era of Culture and Humanity Photography Contest".

Кваліфікації та вимоги

1. Хто: любителі або професійні фотографи, що цікавляться культурою й гуманністю.

2. Як: приймаються традиційні негативи і цифрові файли.

3. Коли: ніяких обмежень щодо дати зйомки.

4. Що: на фотографіях повинні бути люди.

Тема фотоконкурсу

Прислані роботи повинні відображати багатство культури, вираз доброти, здорових емоцій і гідності людської природи.

Наприклад, на фотографії може бути зображений випадок прояву любові, турботи, справедливості, гармонії, стійкості, хоробрості, шанобливості, святості, дружби.

Останній термін подачі робіт

Фотографії для участі в конкурсі повинні бути відправлені не пізніше за північ середи 28 лютого 2007 року за східно-американським часом (12.00 Midnight U. S. Eastern Time).

Процес представлення робіт

1. Відправте файл електронною поштою (будь ласка, при необхідності відскануйте негатив і вишліть його копію). Фотографії потрібно присилати у форматі jpeg або jpg, розмір файлу повинен бути не більше 1280×960 пікселів для пейзажів, і не більше 960×1280 пікселів для портретів; або не більше 1280 пікселів завширшки при пропорційній висоті. Файли не повинні перевищувати обсяг 1,5Mб. Учасникам необхідно зберегти у себе оригінальні негативи або цифрові файли для підтвердження під час отримання призів.

2. Відправити зразки електронною поштою: photo2006@epochtimes.com (ті, хто відправлятиме свої роботи з Китаю, можуть використовувати іншу адресу: picture2007@gmail.com)

3. Використовувати такий формат для представлення своїх робіт. Неповні або неточні дані оброблятися не будуть.

Тема (Subject): Global 2006-2007 New Era of Culture and Humanity Photography Contest -… (повне ім’я учасника).

Будь ласка, надайте повну інформацію, як описано нижче.

Ім’я (Name): Реальне повне ім’я.

Псевдонім (Pen-name): Для використання при публікації, обмежте його 10 словами. Якщо залишаєте пропуск, то буде використано реальне ім’я.

Національність (Nationality): Країна громадянства.

Деталі фотографії (будь ласка, обмежте кожне подання п’ятьма (5) зображеннями, і надайте наступні деталі для кожного з них:

Заголовок фотографії (Photo Caption): Обмеження – 20 слів.

Опис фотографії (Photo description): Обмеження – 200 слів.

Дата фотографії (Date of the Photo): Ніяких обмежень.

Процедура оцінювання

1. Первинна оцінка. Протягом семи днів після отримання організатори проводитимуть аналіз отриманих робіт на якість, відповідність вимогам і темі. Фотографії, що пройшли первинну оцінку, будуть опубліковані на веб-сайті протягом трьох днів. Окремо учасники повідомлятися не будуть, будь ласка, стежите за веб-сайтом щоб визначити, чи пройшли ваші фотографії первинну оцінку.

2. Завершальна оцінка. Організатори конкурсу запросять усесвітньо відомих фотографів брати участь у Оглядовій раді, яка відбиратиме фотографії з 10 березня до 31 березня 2007. Роботи переможців конкурсу будуть опубліковані, а самі переможці будуть повідомлені електронною поштою згідно з адресою подачі заявки на участь. Переможці зможуть отримати свої призи після надання оригінальних негативів або оригіналів цифрових знімків.

3. Анонси й публікації. Переможці будуть оголошені в період з 2 до 30 квітня 2007 на веб-сторінці конкурсу (китайською мовою); також буде створена англомовна веб-сторінка. Роботи переможців будуть опубліковані на веб-сторінках у газетах The Epoch Times усього світу.

Нагороди першого конкурсу Global New Era of Culture and Humanity Photography Contest

Золотий призер (Epoch Gold award): Один переможець, приз 1 000 USD і одна медаль.

Срібний призер (Epoch Silver award): Один переможець, приз 500 USD і одна медаль.

Бронзовий призер (Epoch Bronze award): Один переможець, приз 300 USD і одна медаль.

Шедевр Епохи (Epoch Masterpiece award): Десять переможців, приз 100 USD і почесна грамота кожному.

Приз за майстерність (Epoch Excellence award): Двадцять переможців, одна почесна грамота кожному.

Додаткові умови

1. Роботи, які не відповідають вимогам, розглядатися не будуть.

2. Дозволяється використовувати програми для обробки цифрових фотографій для обрізання, зміни розмірів, коректування насиченості та інших необхідних процесів. Проте зшивання або штучний монтаж не допускається.

3. Плагіат суворо заборонений. За недотримання авторських прав порушники нестимуть юридичну відповідальність. Організатор, The Epoch Times, не несе ніякої відповідальності за порушення учасниками авторських прав. У разі виявлення плагіату організатор, на додаток до скасування винагороди переможця, зажадає повернути будь-які надані призи й грамоти.

4. Після того як прислана робота пройде первинну оцінку, фотограф дає свою згоду організаторові конкурсу на публікацію своїх робіт на веб-сторініці організатора. Роботи не видалятимуться, незалежно від того, отриманий приз чи ні, окрім випадків плагіату.

5. Учасник зберігає свої авторські права, але організатор має право публічно показувати й розміщувати ці роботи в публікаціях, пов’язаних із конкурсом без будь-якої додаткової компенсації за роботу.

6. Автор має право на оригінальні негативи або оригінальні цифрові файли фотографій. Організатор погоджується на те, що переможці зберігають дублікати своїх робіт і можуть використовувати їх без обмеження. Проте, золоті, срібні й бронзові призери не можуть виставляти роботи, що перемогли, на інших фотоконкурсах.

7. Роботи переможців у номінації Золото, Срібло, Бронза й Шедевр обмежені однією фотографією від кожного учасника; підтверджені роботи переможців поверненню не підлягають.

8. Переможці повинні представити оригінальні негативи або оригінальні цифрові файли фотографії (які повинні включати повні дані EXIF) протягом двох тижнів після повідомлення про винагороду, інакше нагородження буде скасоване; якщо нагородження скасоване, не передбачається ніяких виплат або нагород-сертифікатів (різати й регулювати яскравість фотографій дозволяється).

9. Якщо на яку-небудь із номінацій не знайдеться роботи, яка відповідала б заявленим стандартам, ця номінація не присуджуватиметься.

10. Прислані роботи не повертаються, включаючи і ті, що не пройшли перший відбір. Організатор не несе відповідальності за їхнє зберігання.

11. Учасники зобов’язані прийняти всі перераховані умови. З будь-яких питань організатор може публікувати роз’яснення на веб-сторінці конкурсу.

Версія англійською The Epoch Times (Велика Епоха)

27 грудня в Москві, на Червоній площі, москвичі зустрілися з головним російським Дідом Морозом, який відкрив початок новорічних святкувань у російській столиці. У театралізованій виставі на залитому біля стін Кремля катку взяли участь юні фігуристи й хокеїсти, а також московський мер. Виступили зірки естради, народні фольклорні колективи. На виставу запрошено дітей з різних регіонів Росії.

 

#img_center_nostream#
 
#img_center_nostream#
 
#img_center_nostream#
 
#img_center_nostream# 

27 грудня в Москві, на Червоній площі, москвичі зустрілися з головним російським Дідом Морозом, який відкрив початок новорічних святкувань у російській столиці. У театралізованій виставі на залитому біля стін Кремля катку взяли участь юні фігуристи й хокеїсти, а також московський мер. Виступили зірки естради, народні фольклорні колективи. На виставу запрошено дітей з різних регіонів Росії.

 

#img_center_nostream#
 
#img_center_nostream#
 
#img_center_nostream#
 
#img_center_nostream# 

#img_left_nostream#Роздуми про нову епоху

 

Зимове сонцестояння, Різдво, прихід Нового року – чи означають ще ці події щось для нас? Що взагалі ми маємо на увазі, кажучи "нас" і "ми"? Більшість, пануючі тенденції, ЗМІ чи результати опитувань? Чудово жити в країні, де гарантована свобода думок, і різноманітність поглядів не тільки допускається, але й вітається. Правда, деколи буває важко сприймати розбіжності в поглядах – варто лише народиться новій ідеї, як тут же хтось прагне виступити проти неї! Але болісний пошук компромісів серед  суперечностей  – це все ж таки краще, ніж гробова тиша тоталітарного суспільства.

Чи усвідомлюємо ми спадщину, яку залишили нам наші предки? Чи мислимо ми досить творчо, щоб втілити наші ідеї в життя? Згодні ми задовольнятися рамками «Старої Європи» чи готові порадіти винахідливості нашої молоді?

Зимове сонцестояння для наших предків означало не тільки прощання із старим, але й свято на честь майбутніх днів, які стають довшими. Різдво уособлювало порятунок, реалізований  вищими силами через народження немовляти, – реальна і в той же час символічна подія, яку сьогодні ми ледве можемо повністю усвідомити.

А під час зустрічі Нового року ми гучним фейєрверком проганяємо старих духів, в яких більше не віримо. На щастя, посеред загальної байдужості та свавілля ще залишилися люди, які прагнуть досліджувати людське буття, володіють співчуттям, мужністю і фантазією, які не бояться постати перед лицем правди. Кожен значущий, і кожен буде оцінений. Лише це може  перетворити  безліч "я" в "ми" на шляху до нової майбутньої епохи.

#img_right#Місяць, шосте відчуття і ми: роздуми про нову епоху

Слова із старовинної німецької пісні свідчать: "Чи бачите ви місяць? Його видно лише на половину,  а насправді він круглий і красивий. Так само і з деякими речами: ми зарозуміло сміємося над ними, тому що наші очі їх не бачать".

Автор цієї красивої пісні про місяць – Матіас Клаудіус. Він народився в 1740 році в місті Райнфельді, область Гольштайн, в сім’ї священика, з 1777 року працював у Вандсбеку вільним письменником, журналістом і поетом. У третій стрічці він зашифрував послання для своїх сучасників, що жили в століття Освіти, які вважали, що вони здатні пізнати і пояснити всі явища. Досі ця пісня знайома багатьом німцям, яким ще пощастило вирости на народних піснях.

Я вірю лише в те, що бачу

Епоха Освіти з її сильною вірою в науку продовжує здійснювати вплив на світ вже протягом 200 років. Матіас Клаудіус, навпаки, стверджував, що насправді існує значно більше речей, ніж  ми в змозі побачити. Він виступав за широкий погляд на речі й пояснював, що не можна завжди покладатися лише на мікроскоп і телескоп. Можливо, з нього б вийшов здібний учений?

Можна навести приклад з області біології – переполох в медичних колах, викликаний відкриттям Роберта Коха. Він намагався довести, що невидимі бактерії холери викликають захворювання. Суперечка із цього приводу привела до того, що в 1892 році інший лікар,  Макс фон Петтекофер, сам інфікував себе бактеріями холери в спробі  довести, що Кох помиляється. Роберт Кох добився визнання невидимих холерних бактерій. В даному випадку мікроскоп послужив гарну службу, проте для створення своєї гіпотези йому довелося покластися не тільки на раціональне мислення, але й на інтуїцію.

150 років тому мало хто з лікарів і акушерок вірив у те, що миття рук перед прийняттям пологів здатне знизити смертність грудних дітей. Над угорським лікарем Ігнацем Пилипом Земмельвайсем (1818-1865) насміхалися за це твердження, проте  його відкриття, кінець кінцем, врятувало життя багатьом жінкам і дітям. Хто з авторитетних учених всього 20 років тому вірив у ефективність акупунктури? Тепер вона увійшла до практики багатьох дипломованих докторів.

Закостенілі  уявлення замість відкритого мислення

Ми часто прислухаємося до думки авторитетних осіб і дотримуємося загальноприйнятих точок зору. Насправді,  набагато прогрессивніша відвертість розуму і жага пізнання. Чи можна сліпо вірити науці, яка вариться у власному соку і уникає нових постановок питання, замість того, щоб розширити горизонт?

Індивідуум і суспільство завжди знаходилися в залежності один від одного. Але лише окремий індивідуум володіє силою для вибору власного шляху і ухвалення відповідальності за своє власне життя і життя людей, які оточують його.

Новітні відкриття в області науки показали, що наш внутрішній стан, наприклад, налаштованість начальника на підприємство, здатне здійснити безпосередній вплив на навколишнє середовище. Відносини між співробітниками та успіх підприємства є віддзеркаленням цього внутрішнього взаємозв’язку, і цей феномен не залежить від того, скільки було проведено теоретичних досліджень. Підвищення кваліфікації виявиться ефективним лише у тому випадку, коли присутня внутрішня мотивація. Наукові  дослідження статистичних даних підтвердили те, про що кожен вже давно підозрював на інтуїтивному рівні.

З радістю вчитися на помилках

Професор Міхаель Фрезі з університету Гіссена зі своєю командою проводив дослідження, як негативне ставлення до помилок співробітників негативно впливає на робочу атмосферу, творчий підхід і продуктивність. Було виявлено, що занепокоєння, негативний настрій і недолік терпіння у відношенні до колег знижують рівень виробництва. Навпаки, винесення досвіду з помилок за відсутності стягнень або доган приводить до загального поліпшення роботи колективу. За ступенем нетерпимості до помилок німці знаходяться на другому місці в світі, але з’ясування причин цієї особливості німецького менталітету виходить за рамки нашої статті.

Набагато краще для всіх було б після усвідомлення помилок просто не повторювати їх і сміливо  зробити крок назустріч новій епосі. Назустріч епосі, де буде місце експерименту, мужності робити і виправляти помилки, а також радості від розвитку і використання нашого шостого, сьомого і восьмого відчуттів. І, можливо, тоді ми відкриємо в собі зір, який завжди буде здатний розгледіти круглий місяць, нескінченність і нас самих посеред безмежного Всесвіту.

 

Версія німецькою:

 

 

Версія англійською:

 

 

 

#img_left_nostream#Роздуми про нову епоху

 

Зимове сонцестояння, Різдво, прихід Нового року – чи означають ще ці події щось для нас? Що взагалі ми маємо на увазі, кажучи "нас" і "ми"? Більшість, пануючі тенденції, ЗМІ чи результати опитувань? Чудово жити в країні, де гарантована свобода думок, і різноманітність поглядів не тільки допускається, але й вітається. Правда, деколи буває важко сприймати розбіжності в поглядах – варто лише народиться новій ідеї, як тут же хтось прагне виступити проти неї! Але болісний пошук компромісів серед  суперечностей  – це все ж таки краще, ніж гробова тиша тоталітарного суспільства.

Чи усвідомлюємо ми спадщину, яку залишили нам наші предки? Чи мислимо ми досить творчо, щоб втілити наші ідеї в життя? Згодні ми задовольнятися рамками «Старої Європи» чи готові порадіти винахідливості нашої молоді?

Зимове сонцестояння для наших предків означало не тільки прощання із старим, але й свято на честь майбутніх днів, які стають довшими. Різдво уособлювало порятунок, реалізований  вищими силами через народження немовляти, – реальна і в той же час символічна подія, яку сьогодні ми ледве можемо повністю усвідомити.

А під час зустрічі Нового року ми гучним фейєрверком проганяємо старих духів, в яких більше не віримо. На щастя, посеред загальної байдужості та свавілля ще залишилися люди, які прагнуть досліджувати людське буття, володіють співчуттям, мужністю і фантазією, які не бояться постати перед лицем правди. Кожен значущий, і кожен буде оцінений. Лише це може  перетворити  безліч "я" в "ми" на шляху до нової майбутньої епохи.

#img_right#Місяць, шосте відчуття і ми: роздуми про нову епоху

Слова із старовинної німецької пісні свідчать: "Чи бачите ви місяць? Його видно лише на половину,  а насправді він круглий і красивий. Так само і з деякими речами: ми зарозуміло сміємося над ними, тому що наші очі їх не бачать".

Автор цієї красивої пісні про місяць – Матіас Клаудіус. Він народився в 1740 році в місті Райнфельді, область Гольштайн, в сім’ї священика, з 1777 року працював у Вандсбеку вільним письменником, журналістом і поетом. У третій стрічці він зашифрував послання для своїх сучасників, що жили в століття Освіти, які вважали, що вони здатні пізнати і пояснити всі явища. Досі ця пісня знайома багатьом німцям, яким ще пощастило вирости на народних піснях.

Я вірю лише в те, що бачу

Епоха Освіти з її сильною вірою в науку продовжує здійснювати вплив на світ вже протягом 200 років. Матіас Клаудіус, навпаки, стверджував, що насправді існує значно більше речей, ніж  ми в змозі побачити. Він виступав за широкий погляд на речі й пояснював, що не можна завжди покладатися лише на мікроскоп і телескоп. Можливо, з нього б вийшов здібний учений?

Можна навести приклад з області біології – переполох в медичних колах, викликаний відкриттям Роберта Коха. Він намагався довести, що невидимі бактерії холери викликають захворювання. Суперечка із цього приводу привела до того, що в 1892 році інший лікар,  Макс фон Петтекофер, сам інфікував себе бактеріями холери в спробі  довести, що Кох помиляється. Роберт Кох добився визнання невидимих холерних бактерій. В даному випадку мікроскоп послужив гарну службу, проте для створення своєї гіпотези йому довелося покластися не тільки на раціональне мислення, але й на інтуїцію.

150 років тому мало хто з лікарів і акушерок вірив у те, що миття рук перед прийняттям пологів здатне знизити смертність грудних дітей. Над угорським лікарем Ігнацем Пилипом Земмельвайсем (1818-1865) насміхалися за це твердження, проте  його відкриття, кінець кінцем, врятувало життя багатьом жінкам і дітям. Хто з авторитетних учених всього 20 років тому вірив у ефективність акупунктури? Тепер вона увійшла до практики багатьох дипломованих докторів.

Закостенілі  уявлення замість відкритого мислення

Ми часто прислухаємося до думки авторитетних осіб і дотримуємося загальноприйнятих точок зору. Насправді,  набагато прогрессивніша відвертість розуму і жага пізнання. Чи можна сліпо вірити науці, яка вариться у власному соку і уникає нових постановок питання, замість того, щоб розширити горизонт?

Індивідуум і суспільство завжди знаходилися в залежності один від одного. Але лише окремий індивідуум володіє силою для вибору власного шляху і ухвалення відповідальності за своє власне життя і життя людей, які оточують його.

Новітні відкриття в області науки показали, що наш внутрішній стан, наприклад, налаштованість начальника на підприємство, здатне здійснити безпосередній вплив на навколишнє середовище. Відносини між співробітниками та успіх підприємства є віддзеркаленням цього внутрішнього взаємозв’язку, і цей феномен не залежить від того, скільки було проведено теоретичних досліджень. Підвищення кваліфікації виявиться ефективним лише у тому випадку, коли присутня внутрішня мотивація. Наукові  дослідження статистичних даних підтвердили те, про що кожен вже давно підозрював на інтуїтивному рівні.

З радістю вчитися на помилках

Професор Міхаель Фрезі з університету Гіссена зі своєю командою проводив дослідження, як негативне ставлення до помилок співробітників негативно впливає на робочу атмосферу, творчий підхід і продуктивність. Було виявлено, що занепокоєння, негативний настрій і недолік терпіння у відношенні до колег знижують рівень виробництва. Навпаки, винесення досвіду з помилок за відсутності стягнень або доган приводить до загального поліпшення роботи колективу. За ступенем нетерпимості до помилок німці знаходяться на другому місці в світі, але з’ясування причин цієї особливості німецького менталітету виходить за рамки нашої статті.

Набагато краще для всіх було б після усвідомлення помилок просто не повторювати їх і сміливо  зробити крок назустріч новій епосі. Назустріч епосі, де буде місце експерименту, мужності робити і виправляти помилки, а також радості від розвитку і використання нашого шостого, сьомого і восьмого відчуттів. І, можливо, тоді ми відкриємо в собі зір, який завжди буде здатний розгледіти круглий місяць, нескінченність і нас самих посеред безмежного Всесвіту.

 

Версія німецькою:

 

 

Версія англійською:

 

 

 

У Києві відбулися зйомки нового кліпу гурту «4 Королі» із незрівнянною француженкою Келлі Джойс. Кліп зняли на композицію «Delicate».

Келлі Джойс (Kelly Joice) – естрадна французька співачка, танцівниця та актриса, відома у широких колах завдяки своєму хіту «Vivre la vie». Джойс народилася у 1982 році в Парижі та має знатний родовід: її батько був сином принца імперії Банту (Заїр), а матір – родичка першого бразильського президента Мануеля Деодору де Фонсека. Крім того, батьки були не тільки аристократами, але й музикантами: батько писав музику, а матір співала у поп-соул ансамблі «Chocolate».

 

#img_center_nostream#

 

#img_center_nostream#

 

#img_center_nostream#

 

#img_center_nostream#

 

#img_center_nostream#

 

 

У Києві відбулися зйомки нового кліпу гурту «4 Королі» із незрівнянною француженкою Келлі Джойс. Кліп зняли на композицію «Delicate».

Келлі Джойс (Kelly Joice) – естрадна французька співачка, танцівниця та актриса, відома у широких колах завдяки своєму хіту «Vivre la vie». Джойс народилася у 1982 році в Парижі та має знатний родовід: її батько був сином принца імперії Банту (Заїр), а матір – родичка першого бразильського президента Мануеля Деодору де Фонсека. Крім того, батьки були не тільки аристократами, але й музикантами: батько писав музику, а матір співала у поп-соул ансамблі «Chocolate».

 

#img_center_nostream#

 

#img_center_nostream#

 

#img_center_nostream#

 

#img_center_nostream#

 

#img_center_nostream#

 

 

#img_left#Кухня країн Магріба увібрала в себе поєднання різноманітних культур, у ній відбилися і блакитне небо, і блакитне море, і спекотне сонце, і щедрі дари цього благодатного краю. Щоб зануритися в цей казковий світ кухні Сходу я вирушила в ресторан марокканської кухні "Дарна", який розташований в історичному центрі Єрусалиму.

Ніші були забарвлені в бірюзовий колір, підлога вимощена різнобарвною мозаїкою, світильники на стелі прикрашені кольоровим склом. Поки я чекала господаря, із яким домовилася про зустріч, у мене була можливість оглянути весь ресторан. Він має кілька залів, малих і більших. У великих залах уздовж стін стоять дивани, які виконують роль стільців.

Мозаїка на підлозі створює імітацію східних килимів. Стіни забарвлені в яскраві тони, на вікнах вітражі. Враження, ніби потрапила в часи казок "Тисячі й однієї ночі".

Вийшов господар. Привітна усмішка відразу схиляє до спілкування. Ілан Сабоні вже 30 років утримує ресторани, до цього він займався сільським господарством, і досить успішно. "Дарна" це останній ресторан, йому вже 11 років, він відкрився 5 листопада 1995 року.

На відкритті ресторану мав був виступити з вітальною промовою Іцхак Рабін (колишній глава уряду), але 4 листопада він був убитий, і ресторан почав своє існування без церемонії відкриття. Сьогодні "Дарна" – успішний ресторан, що вміщає до 200 чоловік. Дарна – марокканською це "наш будинок", за весь час нашої бесіди я себе почувала як удома, оскільки мене прийняли дуже привітно.

У розмові з Іланом Сабоні я запитала його, коли він зрозумів, що кухня – це справа всього його життя. На це він відповів, що він не ставиться до цього, як до справи його життя. Усе, що він робив і робить у житті, він робить із любов’ю і з максимальною віддачею.

Господар "Дарни" родом із Марокко, і все вбрання "Дарни", також, привезене з Марокко.

Після 25 років життя в Ізраїлі Ілан відвідав свою батьківщину, куди поїхав на сімейне свято. Тоді ж і з’явилася думка привезти до Ізраїлю "цю красу". Він сам будував "Дарну" по камінчику, стала в нагоді освіта архітектора. Мозаїка на підлогах привезена з міста Фез, арки зроблені з крейдяного каменя з міста Салі, стіни викладені каменем "стуко", дуже схожим на мармур.

Всі атрибути, що прикрашають ресторан, усе родом із Марокко. Вся їжа традиційна марокканська. Сам господар пройшов курс навчання в школі кухарів у столиці Марокко при палаці короля. Але ресторан славетний не тільки своїм убранням, але і своєю кухнею.

Чим славиться "Дарна"? З цим питанням я звернулася до господаря. Традиційна кухня Магріба включає різноманітність салатів, які подають на кожен стіл. Великою популярність має ніжка молодого баранчика, запечена з картоплею й мигдалем. Ілан додає, що ця страва просто "тане в роті".

Тут і таджіни (конусоподібний керамічний посуд для запікання в печі), це може бути таджін із куркою, оливками і маринованими лимонами, або телятина з єрусалимськими артишоками, або баранина з чорносливом і родзинками (марузія). І, звичайно ж, знаменитий кускус: страва з семоліни з м’ясом і сімома видами овочів.

У меню всі страви мають марокканські назви і невтаємниченому відвідувачеві важко орієнтуватися в меню. На що Ілан Сабоні каже: "Вони (відвідувачі) дивляться в мої очі і розуміють, що те, що я їм пропоную це добре. Я беру їх за руку і веду їх у світ незвичних для них смаків. Наприкінці вони мені дякують".

Я також "побувала у світі незвичних смаків" "Дарни". Мені подали пиріг із тонкого листкового тіста-пастія. Він був начинений курячим м’ясом, мигдалем і приправлений корицею й цукром. Не зважаючи на незвичне поєднання компонентів, пиріг виявився дуже смачним, а поєднання інгредієнтів приємно здивувало мене. Потім господар замовив для мене знаменитий суп "харіра".

Харір – це марокканською шовк. Назва супу щонайяккраще характеризує його консистенцію Суп подають із солодкими фініками й лимоном. До супу мені подали хлібець, випечений тут же, м’який і легкий, як пух, і дуже смачний. Потім я покуштувала десерт. На стіл поставили блюдо з десятком східних тістечок, різноманітних на смак і вигляд.

Потім принесли чайник з ароматним солодким зеленим чаєм із м’ятою, і ще одні східні ласощі "лягли" переді мною на стіл – "туфталь". Це смажені коржики з тонкого тіста, прошаровані кремом із соєвого молока з меленим мигдалем і корицею. Усе для мене було новим і незвичним, це була подорож у світ незвичних смакових відчуттів, і цей світ був прекрасний.

#img_left#Кухня країн Магріба увібрала в себе поєднання різноманітних культур, у ній відбилися і блакитне небо, і блакитне море, і спекотне сонце, і щедрі дари цього благодатного краю. Щоб зануритися в цей казковий світ кухні Сходу я вирушила в ресторан марокканської кухні "Дарна", який розташований в історичному центрі Єрусалиму.

Ніші були забарвлені в бірюзовий колір, підлога вимощена різнобарвною мозаїкою, світильники на стелі прикрашені кольоровим склом. Поки я чекала господаря, із яким домовилася про зустріч, у мене була можливість оглянути весь ресторан. Він має кілька залів, малих і більших. У великих залах уздовж стін стоять дивани, які виконують роль стільців.

Мозаїка на підлозі створює імітацію східних килимів. Стіни забарвлені в яскраві тони, на вікнах вітражі. Враження, ніби потрапила в часи казок "Тисячі й однієї ночі".

Вийшов господар. Привітна усмішка відразу схиляє до спілкування. Ілан Сабоні вже 30 років утримує ресторани, до цього він займався сільським господарством, і досить успішно. "Дарна" це останній ресторан, йому вже 11 років, він відкрився 5 листопада 1995 року.

На відкритті ресторану мав був виступити з вітальною промовою Іцхак Рабін (колишній глава уряду), але 4 листопада він був убитий, і ресторан почав своє існування без церемонії відкриття. Сьогодні "Дарна" – успішний ресторан, що вміщає до 200 чоловік. Дарна – марокканською це "наш будинок", за весь час нашої бесіди я себе почувала як удома, оскільки мене прийняли дуже привітно.

У розмові з Іланом Сабоні я запитала його, коли він зрозумів, що кухня – це справа всього його життя. На це він відповів, що він не ставиться до цього, як до справи його життя. Усе, що він робив і робить у житті, він робить із любов’ю і з максимальною віддачею.

Господар "Дарни" родом із Марокко, і все вбрання "Дарни", також, привезене з Марокко.

Після 25 років життя в Ізраїлі Ілан відвідав свою батьківщину, куди поїхав на сімейне свято. Тоді ж і з’явилася думка привезти до Ізраїлю "цю красу". Він сам будував "Дарну" по камінчику, стала в нагоді освіта архітектора. Мозаїка на підлогах привезена з міста Фез, арки зроблені з крейдяного каменя з міста Салі, стіни викладені каменем "стуко", дуже схожим на мармур.

Всі атрибути, що прикрашають ресторан, усе родом із Марокко. Вся їжа традиційна марокканська. Сам господар пройшов курс навчання в школі кухарів у столиці Марокко при палаці короля. Але ресторан славетний не тільки своїм убранням, але і своєю кухнею.

Чим славиться "Дарна"? З цим питанням я звернулася до господаря. Традиційна кухня Магріба включає різноманітність салатів, які подають на кожен стіл. Великою популярність має ніжка молодого баранчика, запечена з картоплею й мигдалем. Ілан додає, що ця страва просто "тане в роті".

Тут і таджіни (конусоподібний керамічний посуд для запікання в печі), це може бути таджін із куркою, оливками і маринованими лимонами, або телятина з єрусалимськими артишоками, або баранина з чорносливом і родзинками (марузія). І, звичайно ж, знаменитий кускус: страва з семоліни з м’ясом і сімома видами овочів.

У меню всі страви мають марокканські назви і невтаємниченому відвідувачеві важко орієнтуватися в меню. На що Ілан Сабоні каже: "Вони (відвідувачі) дивляться в мої очі і розуміють, що те, що я їм пропоную це добре. Я беру їх за руку і веду їх у світ незвичних для них смаків. Наприкінці вони мені дякують".

Я також "побувала у світі незвичних смаків" "Дарни". Мені подали пиріг із тонкого листкового тіста-пастія. Він був начинений курячим м’ясом, мигдалем і приправлений корицею й цукром. Не зважаючи на незвичне поєднання компонентів, пиріг виявився дуже смачним, а поєднання інгредієнтів приємно здивувало мене. Потім господар замовив для мене знаменитий суп "харіра".

Харір – це марокканською шовк. Назва супу щонайяккраще характеризує його консистенцію Суп подають із солодкими фініками й лимоном. До супу мені подали хлібець, випечений тут же, м’який і легкий, як пух, і дуже смачний. Потім я покуштувала десерт. На стіл поставили блюдо з десятком східних тістечок, різноманітних на смак і вигляд.

Потім принесли чайник з ароматним солодким зеленим чаєм із м’ятою, і ще одні східні ласощі "лягли" переді мною на стіл – "туфталь". Це смажені коржики з тонкого тіста, прошаровані кремом із соєвого молока з меленим мигдалем і корицею. Усе для мене було новим і незвичним, це була подорож у світ незвичних смакових відчуттів, і цей світ був прекрасний.

Іван Поляков. Велика Епоха