Blog

Наприкінці червня в більшій частині Зімбабве нормальне життя зупинилося. Постачання електроенергії було вкрай нестабільним, і ми були змушені працювати в найбільш безглуздому режимі, щоб встигнути зробить хоч щось.

#img_right#Лягаємо спати о 19 годині в холоді та темряві, прокидаємося о 23 годині, коли вмикається світло. Тіло, намагаючись пристосуватися до нового нісенітного розпорядку дня, протестує. Прасуємо білизну, перевіряємо електронну пошту та працюємо на комп’ютері до півночі.

Знову встаємо о 4 годині ранку, щоб приготувати вівсянку на сніданок, і радіємо цьому досягненню, оскільки електрика знову відключається о 5 годині. Починається новий божевільний день…

Моторошне безгоміння, яким характеризується приміське життя, ненабагато краще за ситуацію в торгових центрах – комп’ютери не працюють, ліфти не рухаються з місця, холодильники з м’ясом в супермаркетах розморожені, в м’ясній лавці пусто, хлібопекарні печі холодні, їжа протухла, а люди просто сидять на тротуарах в очікуванні змін.

Абсурдність ситуації продовжує приносити нові сюрпризи. Одного вечора короткохвильова радіостанція Африка (Short Wave Radio Africa) взяла інтерв’ю у заможного чиновника із ZESA (Орган управління енергопостачанням). Недивлячись на те, що радіостанція оголошена поза законом у Зімбабве, а її персоналу не дозволяють повернутися в країну, керівник ZESA, однак, відкрито дає інтерв’ю забороненій радіостанції! Чиновник знайшов цілу низку виправдань з метою зняти з себе відповідальність за виникнення цієї ситуації і після цього, скориставшись можливістю, що випала, повідомив про підвищення цін на електрику на 50%.

Оце так! І за яку це електрику?! 5 червня був Всесвітній день охорони навколишнього середовища. Зімбабве тим часом поринула в тишу та темряву. За безглуздою іронією той день супроводжувався звуками стинання дерев та картиною людей, які несли палки та гілки щойно порубаної місцевої деревини. Шістдесятирічні дерева загинули за хвилини – яка це трагедія для Зімбабве, який сором для країни, міністр туризму якої очолює комісію ООН із сталого розвитку!

Система електропостачання, що майже повністю вийшла з ладу, зачіпає людей по всій території країни. В сільській місцевості, недалеко від мене, найближчий млин знаходиться за 6 км. Коли люди приходять туди, вони помічають, що млин не працює без електроенергії. Їм не залишається нічого іншого, окрім як залишити свою дорогоцінну сумку з кукурудзою та повернутися наступного дня з надією, що більша частина її вмісту все ще там. Мірошники змушені працювати ночами або в будь-який час протягом дня, коли вмикається електрика, – все це заради того, щоб вижити.

Мабуть, найбільша іронія відключення енергетики полягає в тому, що принаймні на даний момент ми не маємо можливості дивитися та слухати політичну пропаганду по центральному телебаченню та радіо Зімбабве. Це єдина щаслива втіха для нас, особливо тепер, коли важливі персони почали рекламувати себе, щоб заручитися підтримкою для наступного раунду виборів, який відбудеться через вісім місяців.

Цей лист, копії якого надійшли на ім’я Президента України та Прем’єр-Міністра, потрапив і до нас. Наталя Захарченко, мати 14 – річного, паралізованого відсталого сина Євгена – інваліда дитинства з захворюванням ДЦП, епілептичного синдрому, гідроцефалії (водянки мозку) звертається від імені тисяч і тисяч таких самих обездолених та принижених батьків, які у вкрай тяжких умовах виховують важкохворих дітей, а натомість отримують «палку» підтримку та «соціальну захищену» допомогу від байдужих можновладців.

Доведені до відчаю

#img_left#„Перед Новим роком безліч батьків отримали „привітання"  від урядовців Пенсійного фонду, де значиться, що держава вкрай „чуйно" піклується про дітей-інвалідів дитинства і надалі не має можливості підтримувати їх. Тому, всім таким батькам разом з дітьми-інвалідами потрібно поступово вимирати, як того сповідує Дмитро Табачник.

Геноцидом проти власного народу можна назвати Вашу пенсійну подачку в розмірі 284,69 грн., яку Ви нам пропонуєте, разом з сином – інвалідом дитинства, з 01 січня 2007 року. Ви жируєте і на кістках наших дітей-інвалідів, стариків та простих пересічних мешканців та набиваєте кишені й тішитися ілюзіями, що народ Вам довіряє.

Хотілось би побачити, як Ви зі своєю сім’єю прожили б за ці знущальні, мізерні, злиденні 284,69 грн., коли тільки на памперси в місяць потрібно віддати близько 350 грн., враховуючи те, що наш син паралізований?

Знаю, що цей лист не ляже на Ваш стіл. Тож нехай знають всі, хто його прочитає, що народ достойно оцінить Ваші подвиги!»



Держава піклується

Найприкріше в цій всій історії є те, що зі зростанням цін та собівартості життя наша чуйна та здатна на співчуття держава знизила соціальну пенсію. Наприклад, для Захарченків з 1 січня 2007 року її розмір зменшився з 524,20 грн. до 284,69 грн. Нагадаємо, що ця сума припадає не тільки на дитину, але й на одного з непрацюючих батьків.

Чим же пояснюють такий дбайливий крок урядовці? В управлінні праці та соціального захисту населення Печерської районної державної адміністрації у м. Києві роз’яснили, що з поточного року започатковане нововведення, а саме відтепер держава пропонує інвалідам перейти з соціальної пенсії на соціальну допомогу. Остання для дітей-інвалідів віком від 6 до 18 років разом з надбавкою станом на 1 січня 2007 року становить 502,00 грн. Сім’я має вибрати з-поміж двох видів допомоги один і при цьому, на відміну від попереднього року, через обмеження бюджетних коштів держава не виплачує різницю між цими двома сумами.

Майже ідентичну, але письмову відповідь, отримала Наталія Захарченко й від директора Департаменту у справах інвалідів Міністерства праці та соціальної політики України І.Тарабукіної: „З метою недопущення зменшення сум виплати інвалідам дитинства та законним представникам дітей-інвалідів, колишнім отримувачам вищезазначеної різниці було запропоновано звернутись до органів праці та соціального захисту населення для призначення державної соціальної допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам».

Мати паралізованого Євгена  про це знає, але, на відміну від її подруг, переходити на соціальну допомогу наразі не збирається.



Гроші на вибори?    

#img_right#- Якось це все підозріло, – каже жінка. Хто мені гарантує отримання грошей з соціальної допомоги. Адже кошти на соціальну пенсію йдуть з пенсійного фонду, а на соціальну допомога – з державного бюджету. А що, як раптом чиновники оголосять: в нас немає коштів на проведення дострокових виборів й ми, обділені, вимушені брати їх з бюджету. В нашій країні може бути все – й ти ніколи не знаєш, чого чекати від чиновників, які думають, як би нахапатись побільше. Тому я краще буду мати свої 200 грн., але стабільно.

Важко собі уявити! Доросла жінка, в якої двоє дітей, і яка не може через одного з них, інваліда, працювати, отримує від держави допомогу аж  200 грн. (!) Про яке існування може йти мова, не кажучи вже про нормальне життя?! До того ж, Євгену, хворому на ДЦП, необхідно два рази на рік проходити реабілітацію в Міжнародній клініці відновного лікування професора Козявкіна, що в Трускавці. При цьому вартість 12-денного курсу складає 7 тис. грн. Звідки взяти такі гроші, щоб допомогти синові? А ще треба оплачувати навчання на факультеті менеджменту 18-річної доньки Ірини. Добре, що батько сімейства, Геннадій, взяв весь фінансовий тягар на себе й якось викручується, встигаючи на декількох роботах, а що лишається робити нещасним матерям-одинакам або тим, хто взагалі немає опікунів й кинутий напризволящє? Ці питання варто було б задати тим, хто вирішує долю народу, створює закони та всі ці постанови. 

Але, дійсно, чого можна очікувати від нашої держави, коли навіть перші її особи не можуть домовитись між собою, й від тих суперечок, в першу чергу, страждають прості люди. Зневіра, втома, злидні – ось у що виливаються нам політичні баталії сильних світу цього. Зазнавши страждань від долі, батьки дітей-інвалідів вимушені терпіти приниження від власної держави.  Та чиновники навряд чи побачать їхній плач та сльози, адже каліки мітингувати не підуть й матері не відійдуть від ліжок хворих дітей.

– От, якби батьки повивозили своїх синів та дочок-інвалідів до мерії та Кабміну, тоді б чиновники побачили, який то жах мати таку дитину та бути невзмозі про неї попіклуватись…, – зітхає Наталя.

А поки що й лишається матерям, прикутим до хворої дитини, писати листи, а чиновникам прикутим до кормушки державного бюджету, сумлінно писати відповіді.

Київські динамівці удванадцяте стали найсильнішою командою України. У «золотому» матчі у неділю, 10 червня, кияни обіграли «Карпати» з рахунком 3:1 і достроково виграли золото чемпіонату України 2006/2007.

#img_gallery#

Нещодавно в Інтернеті була поширена інформація про те, що мінімум 1000 дітей утримуються в ув’язненні на цегельних фабриках провінції Шаньсі. Вони щодня змушені займатися непосильною працею. Наймолодшому в’язню 8 років. Хазяї підприємств часто б’ють дітей, деяких із них закопують живцем, якщо вони стають нездатними працювати.

У газеті «Сінь Куей Бао» міста Гуанчжоу повідомляється, що 5 червня на форумі сайту Дахе з’явилася інформація про те, що 400 родин, діти яких продані в рабство цегельним фабрикам провінції Шаньсі, благають про допомогу.

За повідомленням газети, більшість цих дітей були викрадені на залізничних вокзалах міста Чженчжоу, автовокзалах, на дорогах і в інших місцях. Згодом їх продали в рабство цегельним фабрикам за ціною 500 юанів за людину. Ці фабрики розташовані, головним чином, у містах Ліньфень і Юнцзі провінції Шаньсі. Батьки докладають максимум зусиль у пошуках викрадених дітей, деяких із них не бачили вже близько 7 років.

При відвідуванні журналістами цегельних фабрик у повіті Ваньжун провінції Шаньсі з’ясувалося, що наймолодшому працівникові фабрики 8 років, найстаршому – 13 років.

Ці діти щодня працюють більше 14 годин, при цьому їх погано годують. Якщо через утому хтось став гірше працювати, охоронці його б’ють. Після цього ганчіркою зав’язують нанесені рани й примушують працювати далі. Тим хто намагається втекти, охоронці ламають ноги. Спини деяких дітей сильно обпечені гарячими цеглинами.

#img_gallery#

Дітей часто б’ють кулаками й ногами, деякі діти отримали важкі травми, але ніхто їх не лікує. Якщо вони самі не можуть видужати й почувають себе гірше, їх просто закопують живцем.

Багато дітей важко хворі шкірними захворюваннями через те, що вони довго не миються. Заради того, щоб поїсти, 8-річні діти щодня виконують важку роботу, яку навіть дорослим іноді виконати не під силу! Діти перебувають під охороною цілодобово.

На сьогоднішній день удалося визволити тільки 40 таких дітей, усі вони родом із провінції Хенань. А діти із провінцій Хубей, Сичуань і інших дотепер перебувають у рабстві. Більшість таких цегельних фабрик розташовані в глухих місцях, а інформація серед їхніх господарів швидко передається, тому рятувати дітей дуже важко.

За повідомленнями ЗМІ, у провінції Шаньсі не вистачає робочої сили, багато хто наймає людей незаконно, купують працівників у тих, хто торгує людьми, і перетворюють їх у рабів.

Тележурналіст із провінції Хенань, під час інтерв’ю помітив, що при визволені дітей поліція дозволяє рятувати тільки місцевих дітей, і то, якщо батьки забирають їх особисто. Найбільша перешкода в порятунку – це бездіяльність місцевих силових структур, а часом порушення ними законів.

Каліфорнія. Нещодавно Асоціація американських судових адвокатів присудила нагороду «За мужність в адвокатській діяльності» Гао Чжишену, відомому пекінському правозахисникові, і запросила його одержати нагороду 30 червня в США.

#img_right#У цей час Всесвітня Коаліція з підтримки адвоката Гао Чжишена опублікувала Інтернет-петицію, у якій закликає уряд США підтримати й сприяти приїзду Гао.

Гао висловив свою готовність приїхати в США й сказав, що він зробить усе можливе, щоб взяти участь у церемонії нагородження, незважаючи на те що влада Китаю створює перешкоди, щоб зупинити його, зокрема, йому не видають паспорт. На початку цього року китайський режим також узяв під домашній арешт відому активістку по боротьбі зі СПІДом Гао Яоцзе, щоб перешкодити їй особисто одержати нагороду в США.

Міс Чжан Сюежун, спікер Коаліції, сказала, що багато організацій і окремих громадян пильно стежать за ситуацією з Гао й активно підтримують його. Коли вони довідалися, що Асоціація американських судових адвокатів присудила Гао премію, вони висловили бажання допомогти Гао особисто одержати нагороду. «Ми ініціювали Інтернет-петицію, яка закликає людей із почуттям справедливості зробити крок і висловити підтримку Гао. Одночасно ми також звернулися по допомогу до уряду США», – сказала Чжан.

На думку Чжан, Гао Чжишен заслужив нагороду «За мужність в адвокатській діяльності». Вона підкреслила, що Гао Чжишен завоював величезну підтримку людей за свою праведність і за те, що він не боїться протистояння китайського комуністичного режиму. Він продовжує використовувати мирні способи боротьби за права людини й справедливість. Навіть коли його життя було під загрозою з боку комуністичного режиму, він ніколи не йшов на компроміс.

Гао Чжишен написав лідерам комуністичного режиму Ху Цзіньтао й Веню Цзябао три відкритих листи, у яких він висловлює протест проти переслідування режимом духовної практики Фалуньгун, і закликав негайно припинити варварський геноцид, що знищує совість і моральність китайського народу.

Через це режим продовжує тиснути на Гао і його родину, їхні життя перебувають під загрозою. Торік Гао був незаконно арештований на вісім місяців, і під час ув’язнення зазнав побоїв і катування. Після свого звільнення він знову був ув’язнений під домашній арешт. Щодня Гао і його родина перебувають під невсипущим спостереженням більш ніж 100 поліцейських у цивільному й шпигунів.

Асоціація американських судових адвокатів була заснована в 1958 році й користується високою репутацією в сфері юриспруденції в США. На сьогоднішній день кількість її членів становить 6 300 чоловік. В 1999 році Асоціація заснувала нагороду «За мужність в адвокатській діяльності», щоб удостоїти нагороди суддів і адвокатів, які як і раніше відстоюють свої переконання за принципом «Вирішувати на основі права», незважаючи на загрозу їхній особистій волі й безпеці.

Кілька днів назад Коаліція опублікувала відкритий лист, у якому зажадала від комуністичного режиму видати паспорти Гао і його родині, дозволивши їм виїхати за кордон. Коаліція також відправила листи в парламент США, закликавши його звернути увагу на сумне становище Гао й посприяти його візиту в США.

Спікер Коаліції У Фань сказав, що присудження Гао нагороди – це велика честь для законодавчої системи Китаю. Він сказав: «Якщо влада відмовить Гао в поїздці в США для одержання нагороди, то стане абсолютно ясно, що клятва режиму про будівництво гармонічного суспільства – це просто неправда».

З того часу як коаліція з порятунку Гао Чжишена була створена в лютому 2005 року, на сьогоднішній день до неї приєдналося 146 організацій.

Хуан Іянь. Велика Епоха